Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)

Розглядаються окремі аспекти взаємовідносин УНР і ЗОУНР в умовах польської окупації західноукраїнських земель, проаналізовано внутрішню і зовнішню політику українських держав, визначено причини численних двосторонніх супе речностей....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Лозовий, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Теми:	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73331
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.) / В. Лозовий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 307-313. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73331
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733312015-01-10T03:01:44Z Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.) Лозовий, В. Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Розглядаються окремі аспекти взаємовідносин УНР і ЗОУНР в умовах польської окупації західноукраїнських земель, проаналізовано внутрішню і зовнішню політику українських держав, визначено причини численних двосторонніх супе речностей. The article explores certain aspects of relations between the Ukrainian People’s Republic and the Western Provinces of Ukrainian People’s Republic during the occupation of Western Ukrainian territories by Poland. It analyzes foreign and domestic policies of the Ukrainian states and identifies the reasons of numerous confrontations beween them. 2009 Article Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.) / В. Лозовий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 307-313. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73331 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
spellingShingle	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР Лозовий, В. Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Розглядаються окремі аспекти взаємовідносин УНР і ЗОУНР в умовах польської окупації західноукраїнських земель, проаналізовано внутрішню і зовнішню політику українських держав, визначено причини численних двосторонніх супе речностей.
format	Article
author	Лозовий, В.
author_facet	Лозовий, В.
author_sort	Лозовий, В.
title	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)
title_short	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)
title_full	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)
title_fullStr	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)
title_full_unstemmed	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)
title_sort	взаємини урядів унр та зоунр у кам’янецьку добу директорії (липень–листопад 1919 р.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Проблеми соборності. Злука УНР і ЗУНР
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73331
citation_txt	Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.) / В. Лозовий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 307-313. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT lozovijv vzaêminiurâdívunrtazounrukamânecʹkudobudirektoríílipenʹlistopad1919r
first_indexed	2025-07-05T21:59:09Z
last_indexed	2025-07-05T21:59:09Z
_version_	1836845891970924544
fulltext	307Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009 Віталій ЛозоВий ВЗАЄМИНИ УРЯДІВ УНР ТА ЗОУНР У КАМ’ЯНЕЦЬКУ ДОБУ ДИРЕКТОРІЇ (ЛИПЕНЬ–ЛИСТОПАД 1919 р.) Розглядаються окремі аспекти взаємовідносин УНР і зоУНР в умовах поль- ської окупації західноукраїнських земель, проаналізовано внутрішню і зовнішню політику українських держав, визначено причини численних двосторонніх супе речностей. Ключові слова: УНР, зо УНР, УГА, політичне протистояння. Всестороння розробка проблеми соборності українських земель, зокрема теми співпраці та протистояння проводів УНР і ЗОУНР після ухвалення Акту злуки у січні 1919 р., дає можливість відтворити один з важливих фрагментів загальної картини суперечливої доби національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Відтак, у даній статті автор ставить завдання проаналізувати взаємини наддніпрянського й галицького проводів у Кам’янецьку добу Директорії УНР (липень–листопад 1919 р.). Перші спроби висвітлення даної теми зроблено самими учасниками революційних подій 1917–1921 рр. в узагальнюючих працях 20–40 років ХХ ст1. Окремі аспекти зазначеної проблеми з’ясовано у працях істориків діаспори2, а також сучасних укра- їнських дослідників3, однак вона потребує детальнішого дослідження. На початку літа 1919 р. відносини між галицьким і наддніпрянським провода- ми залишалися напруженими. Проголошення соборності українських земель було декларацією на папері, а керівництво ЗОУНР фактично не визнавало Директорію та уряд УНР вищими органами влади України і проводило власну політичну лінію. У важких умовах польської окупації значної частини західноукраїнських зе- мель Президія Виділу Української Національної Ради та Державний Секретаріат ЗОУНР 9 червня 1919 р. з метою об’єднання влади в одних руках над військови- ми та цивільними структурами надали диктаторські повноваження президенту Є. Петрушевичу4. Диктатура виникла як реакція на анархію і як поступка на- строям галицького громадянства, що в усіх негараздах звинувачувало Державний Секретаріат5. 15 червня від проводу ЗОУНР до Кам’янця-Подільського, де перебува- ли вищі органи влади УНР, надійшло офіційне повідомлення про призначення Є. Петрушевича диктатором ЗОУНР6. Директорія та уряд УНР вважали акт про- голошення диктатури незаконним, оскільки західноукраїнське законодавство не давало підстав до її утворення. На своєму засіданні 17 червня Рада Міністрів за- жадала від Директорії негайно викликати Є. Петрушевича (як члена Директорії) для пояснень у справі встановлення диктатури7. Провідники Наддніпрянщини, розглядаючи утворення інституту диктатури з формально-правового боку, вважа- 308 Віталій Лозовий ли, що з припиненням діяльності УНРади та Державного Секретаріату як вищих органів влади на території ЗОУНР, з 9 червня 1919 р. вся державна влада пере- ходить безпосередньо до Директорії та уряду УНР(179)8. Тому 25 червня Кабінет Міністрів УНР своєю постановою намітив призначити представників урядових органів УНР у Галичині9. 27 червня С. Петлюра запросив Є. Петрушевича для пояснень як уповноваже- ного представника Галичини в Директорії10. Але галицький лідер, боячись арешту, не прибув до Кам’янця-Подільського11. Через те 1 липня на засіданні Ради Міністрів ухвалено визнати неможливим перебування Є. Петрушевича у складі Директорії УНР. Інститут диктатури вирішено ігнорувати, а всі подальші контакти з населенням ЗОУНР та частинами УГА проводити лише після призначення представницьких органів Ради Міністрів УНР в ЗОУНР. Тоді ж обговорено законопроєкт про утво- рення в уряді УНР міністерства в справах ЗОУНР (міністерство галицьких справ, або МГС), який був затверджений 4 липня 1919 р.12 На чолі МГС став галицький соціал-демократ, противник диктатури С. Вітик. 28 червня 1919 р. польське військо широким фронтом розпочало наступ проти галицької армії. Під тиском переважаючих сил противника УГА стала перед за- грозою знищення. В подібному становищі перебувало й наддніпрянське військо. Ідеологічні розбіжності між проводами УНР і ЗОУНР були настільки великими, а міжособисті стосунки між їхніми лідерами настільки напруженими, що при обго- воренні виходу з критичної ситуації, в якій опинилась УГА, можливість співпраці з урядом УНР розглядалася галицькими керівниками останньою. Врешті, висунувши низку умов, Є. Петрушевич вирішив піти на співпрацю з урядом УНР. Він вимагав, щоб керівники УНР проводили демократичну політику без ухилів у бік радянства, а також змінили соціалістичний уряд Б. Мартоса та скасували МГС13. Провід УНР був змушений прийняти умови Є. Петрушевича. Висуваючи ці вимоги, він мав на меті демократизувати політику уряду УНР, приму- сити його відійти від побудови державності на класових засадах “трудового принци- пу”, знівелювати сприйняття УНР за кордоном як напівбільшовицької держави, що дало б можливість західним країнам визнати суверенність Української Республіки. Заміна соціалістичного уряду Б. Мартоса та створення коаліційного ліберально- демократичного Кабінету Міністрів сприяло б, на думку Є. Петрушевича, поліп- шенню як зовнішньополітичного, так і внутрішнього становища УНР. А скасування МГС, яке створювалося для зносин УНР з Галичиною, щоб протистояти диктатурі і стати над нею, повинно було б інституалізувати диктатуру як окрему від уряду УНР владу ЗОУНР. 16 липня уряд ЗОУНР підрозділи УГА та галицькі біженці перетнули р. Збруч. Як і провід УНР, диктатура розташувалась у Кам’янці-Подільському. Є. Петрушевич не довіряв наддніпрянським політикам, тому для охорони диктатури було виділено два курені стрільців у місті та бригаду УСС в околиці Кам’янця14. 20 липня на честь галичан відбулося засідання у міському театрі, в якому взяли участь провідники УНР і ЗОУНР. С. Петлюра та Є. Петрушевич демонстрували перед публікою розуміння, що тільки згода між наддніпрянськими та галицькими українцями дасть змогу побудувати державу15. Але насправді подолати суперечності та дійти згоди вони не змогли. Галицька преса й далі агітувала за “об’єднання всіх 309Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у Кам’янецьку добу Директорії творчих сил” Соборної України, для чого “змінити людей і замінити сістем”16, тобто змінити уряд УНР і його політику. Після переходу УГА на Наддніпрянщину серед стрільців розгорнулася про- пагандистська кампанія під гаслом “Наша дорога на Львів іде через Київ!”17. Є. Петрушевич сповіщав військо, що УГА повинна допомогти наддніпрянській владі в поширенні її території. У наказі старшинам відзначалося, що на Паризькій мирній Конференції справу Східної Галичини не вирішено і ще можливе визнання повної самостійності ЗОУНР. І хоча територію втрачено, але єдиним представником західноукраїнської державності є галицька армія, тому її треба зберегти за будь-яку ціну, бо ліквідація УГА призведе до краху всіх зусиль на Паризькій конференції у боротьбі з польською окупацією Східної Галичини. Галицькій провід будь-що хотів зберегти свою автономію від уряду УНР, а особливо застерігав цілісність та окремішність УГА. 27 липня Є. Петрушевич у листі до військового міністра УНР наголосив, що УГА і надалі підлягає керівництву ЗОУНР, і будь-які розпорядження, що стосуються УГА, повинні попередньо погоджуватися з диктатурою ЗОУНР18. Також поширювалася думка, що об’єднання галицьких частин з підрозділами Дієвої армії може призвести до деморалізації УГА19. У кінці липня 1919 р. наддніпрянський і галицький проводи провели пере- говори з метою унормування своїх відносин. Але уряд УНР не скасував міністер- ство галицьких справ20, яке надалі провокувало конфронтацію між Директорією та диктатурою. З приходом диктатури ЗОУНР у Кам’янець-Подільський загострилися сто- сунки між наддніпрянським і галицьким урядами. Міністри УНР, західноукра- їнські соціал-демократи С. Вітик та О. Безпалко різко виступали за ліквідацію диктатури як осібного галицького уряду та створення єдиного проводу для обох частин України. Фактично це були заклики до збройного усунення вищої (на той час) влади ЗОУНР. Перебування цих осіб у Раді Міністрів створювало враження, що провід УНР поділяє їх точку зору і не збирається визнавати іс- нуюче становище, тобто окремішність уряду ЗОУНР. Це дало привід диктато- рові вважати, що готується акція з метою усунення галицького проводу силою зброї. Щоб не допустити цього, в Кам’янці та навколо нього було розташовано чисельні підрозділи УГА. Провід УНР також не довіряв керівникам ЗОУНР, а скупчення галицького війська у Кам’янці та районі трактував як приготування до державного перевороту, задуманого “правою” опозицією та галицькою диктатурою у зв’язку з переходом УГА на Велику Україну21. На початку серпня 1919 р. відносини між урядами УНР і ЗОУНР суттєво загострилися. Кам’янцем поповзли чутки про напруженість у стосунках між Директорією та диктатурою. В таких умовах С. Петлюра 3 серпня 1919 р. на- писав листа Є. Петрушевичу, в якому закликав негайно звільнити район Кам’янця- Подільського від бригади УСС, щоб “покласти край різним небажаним розмо- вам, які не дають можливості працювати для добра держави...”22. У відповідь Є. Петрушевич заявив, що політична атмосфера у Кам’янці справді нестерпна, але це не через присутність УСС, які знаходяться для захисту проводу ЗОУНР, бо чутки про “замах на галицький уряд ще не вмовкають”. 310 Віталій Лозовий Те, що наддніпрянські політики не поспішали виконувати раніше прийняті умови Є. Петрушевича, призвело до нового загострення відносин між двома укра- їнськими проводами. Урядовці УНР намагалися пояснити галицькому керівництву те, що використання соціалістичних гасел дасть можливість схилити на свій бік масовий повстанський рух у боротьбі за незалежність УНР. Але галицька диктату- ра, підтримана “правою” опозицією, продовжувала наполягати на виконанні умов. На початку серпня Є. Петрушевич в ультимативній формі зажадав від С. Петлюри негайного проголошення курсу на парламентаризм та демократію. 12 серпня уряд задовольнив зазначену вимогу. Окрилений цим успіхом, Є. Петрушевич 17 серпня висунув Директорії категоричну вимогу протягом доби усунути соціалістичний уряд Б. Мартоса та скасувати МГС23. 27 серпня уряд УНР було реорганізовано, але більшість міністрів зберегли свої “портфелі”, що не влаштовувало Є. Петрушевича, який вважав, що у новий Кабінет повинні увійти люди ліберальних поглядів, з якими могли б вступити в контакт західні держави та А. Денікін24. Галичани вкрай негативно сприймали курс уряду УНР на зближення з Польською Республікою25. 23 серпня 1919 р. польські газети опублікували інфор- мацію, нібито голова дипломатичної місії УНР П. Пилипчук заявив про незацікав- леність уряду УНР у справах Східної Галичини. Ця заява викликала обурення не тільки галичан, але й наддніпрянських керівників26. Західноукраїнські провідники і громадянство вимагали офіційних пояснень, чи це провокація поляків, чи така заява справді мала місце. 5 вересня, щоб зняти обвинувачення у зраді галицьких інтересів урядом УНР, С. Вітик оприлюднив повний текст українсько-польської військової угоди27. Незважаючи на те, що міжнародна та внутрішня ситуація спонукала уряди УНР і ЗОУНР до співпраці, все ж, політичні суперечності між ними призводили до виснажливої боротьби один проти одного. Провід УНР, як і раніше, офіційно не визнавав диктатуру ЗОУНР, а єдиним легальним представником Галичини вважав МГС. Через нього уряд УНР проводив серед галичан активну роботу про- ти диктатури ЗОУНР. Орган МГС, газета “Галицький голос” постійно наголо- шувала на нелегітимності диктатури і доводила, що після скасування УНРади та Державного Секретаріату вся законна влада перейшла до Директорії УНР28. Галицький провід не міг миритися з існуванням такого органу. Постійний тиск Є. Петрушевича та галицьких партій призвів до того, що уряд УНР ухвалив рішення про скасування МГС та утворення замість нього Комітету у справах біженців- галичан29. Західноукраїнський провід сприйняв скасування МГС як знак визнання Директорією диктатури ЗОУНР вищою владою Галичини30. Але це було не так. Наддніпрянський уряд через С. Вітика та його прибічників продовжував бороть- бу проти диктатури. 23–24 вересня відбулися наради управ галицьких партій, на яких зроблено спробу відновлення “конституційного ладу”, тобто скликання Національної Ради ЗОУНР (з одночасною відміною інституту диктатури). Всі партії висловилися за відновлення діяльності УНРади, але думки розділилися з приводу того, хто має право її скликати і які її функції виконувати за існуючих обставин. Більшість партій, крім національно-демократичної (НДП), підтримували точку зору, що УНРаду повинні скликати заступники голови Президії А. Шмигельський 311Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у Кам’янецьку добу Директорії та С. Вітик, мотивуючи це тим, що Є. Петрушевич, будучи диктатором, не може виконувати обов’язки голови парламенту. 24 вересня НДП висунула пропозицію, щоб УНРаду скликав Диктатор, а оскільки вона не матиме кворуму, то повинна стати дорадчим органом при диктатурі ЗОУНР. Коли спроби відновити діяльність УНРади як вищого органу влади ЗОУНР і ліквідувати диктатуру зазнали краху, галицькі “ліві”, підтримані проводом УНР, 2 жовтня скликали збори галицького громадянства і запропонували утворити “Галицьку Раду”, яка, на думку С. Вітика, повинна стояти над диктатурою. Але більшість проголосувала за те, щоб “Галицька Рада” була громадським органом при диктатурі31. Таким чином, спроби зліквідувати галицьку диктатуру руками самих галичан або обмежити її владу, зазнали невда- чі. Диктатура ЗОУНР і надалі користувалася довірою та підтримкою більшості галицького громадянства. Тим часом, спільний похід українських армій на Київ закінчився тим, що га- лицький генерал Кравс фактично здав столицю України денікінцям. Київські події призвели до чергового загострення стосунків. Наддніпрянські керівники звинува- чували у здачі столиці України галичан, а провідники ЗОУНР стверджували, що в усьому винна політика уряду УНР і вимагали зміни Кабінету Міністрів32. Галицькі партії націонал-демократів і радикалів разом з “правими” наддніпрянськими пар- тіями зажадали зміни політичного курсу УНР та відставки “лівого” уряду33. Керівництву УНР вдалося переконати Є. Петрушевича розпочати війну з “до- бровольцями”. Враховуючи складну ситуацію на фронті, загострення відносин між наддніпрянським та галицьким проводами, а також опозицією й урядом УНР, 25 жовтня 1919 р. Директорія скликала нараду, щоб хоча б трохи послабити напружену політичну атмосферу та обговорити шляхи виходу з кризи. На ній С. Петлюра ви- знав, що між керівництвом ЗОУНР та УНР існують певні непорозуміння. Натомість Є. Петрушевич заявив про повну згоду провідників обох частин України, що не відповідало дійсності. Прем’єр-міністр І. Мазепа дорікав галицькому проводу за брак віри у спільну справу. Щоб розвіяти підозри галичан щодо відносин УНР з Польщею, він завірив їх, що наддніпрянський провід “не піде ніколи всупереч інтересам галичан”34. Багато промовців, представників уряду УНР і галицьких соціал-демократів ставили питання про підпорядкування УГА наддніпрянському керівництву і скасування автономного галицького уряду у формі диктатури. Але Є. Петрушевич заявив, що ситуація вимагає, щоб галицький уряд продовжував існувати окремо і завірив, що провід ЗОУНР не вів сепаратних переговорів ні з більшовиками, ні з Денікіним. Ця нарада нічого не змінила у наддніпрянсько- галицьких відносинах, а сам факт присутності Є. Петрушевича на засіданні дер- жавного рівня дав підставу галицькій пресі стверджувати, що керівництвом УНР визнано існування інституту диктатури ЗОУНР35. Поки наддніпрянські та галицькі лідери переконували один одного у взаємній лояльності, а політики УНР намагалися підпорядкувати собі галицьке військо, командування УГА, взяло курс на співпрацю з білогвардійцями. У результаті під- писаної угоди вся галицька армія мала перейти у підпорядкування А. Денікіна. Врешті, цей акт і призвів до повного розриву УНР і ЗОУНР. Політичне протистояння проводів УНР і ЗОУНР було зумовлене передусім ідеологічними розбіжностями між ними, а також намаганнями уряду УНР усунути 312 Віталій Лозовий диктатуру ЗОУНР під приводом її нелегітимності та утворити єдине керівництво обох частин України. Є. Петрушевич, сповідуючи ліберально-демократичні принципи державотво- рення, не розумів особливостей політичних умов на Наддніпрянщині, певна частина населення якої дотримувалася “лівих”, радянофільських поглядів. Поміркованих соціалістів на чолі з С. Петлюрою, які намагалися проводити політику відповід- ну таким настроям, Є. Петрушевич сприймав, як радикалів та напівбільшовиків. Провід УНР вважав режим Є. Петрушевича буржуазною диктатурою, яку слід усунути. Згідно з власними переконаннями, наддніпрянське керівництво надавало допомогу “лівим” елементам ЗОУНР, а Петрушевич підтримував “праву” опози- цію в УНР. Відтак, це загострювало протистояння. Галицькі провідники чудово розуміли, що доля українських земель багато в чому залежить від західних держав, які захочуть мати справу лише з країною, що сповідує демократію та парламента- ризм. Тому провід ЗОУНР відстоював загальнодемократичні принципи побудови державності. Тиск Є. Петрушевича врешті й призвів до зміни політичних засад державотворення. В тогочасній ситуації, щоб зберегти шанси на визволення Східної Галичини та домагатися її визнання міжнародним співтовариством, Є. Петрушевичу необхідно було залишити незалежними від Директорії УНР уряд ЗОУНР і окрему галицьку армію. З свого боку, С. Петлюра мав намір використати досить боєздатне галицьке військо, яке чисельно переважало наддніпрянське. Тому впродовж усього Кам’янецького періоду запекла боротьба двох українських урядів була фактично боротьбою за контроль над УГА. Отже, політичне протистояння проводів УНР та ЗОУНР, породжене сповід- уванням різних ідеологічних засад державотворення та напрямків зовнішньопо- літичної орієнтації, врешті призвело до краху боротьби за українську державність у 1919 р. 1 Винниченко В. Відродження нації. Репринтне відтворення 1920 року. – К., 1990. – Ч. ІІ.; Христюк П. Замітки і матеріали до Історії української революції. 1917–1920 рр. – Відень; K., 1922. – Т. 4.; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. – К., 2003; Назарук О. До історії революційного часу на Україні. – Вінніпег, 1924. 2 Мірчук І. Українська державність 1917–1920. – Філадельфія, 1967; ПолонськаВасиленко Н. Історія України. Від середини ХVІІ ст. до 1923 року. – К., 1992. – Т. 2.; Гунчак Т. Україна. Перша половина двадцятого століття. – К., 1993; Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – К., 1993.; Субтельний о. Україна. Історія. – К., 1993. 3 Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995; Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. – К., 1996; Українська революція і державність (1917–1920 рр.). – К., 1998; Рубльов о., Реєнт о. Українські визвольні змагання 1917–1920 рр. – К., 1999; Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999; Курас І.Ф., Солдатенко В.Ф. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917–1920 рр.). – К., 2001; Литвин В. Україна: доба війн і революцій (1914–1920 рр.). – К., 2003; Яневський Д. Політичні системи України 1917–1920 років: спроби творення і причини поразки. – К., 2003; Політична історія України ХХ століття: У 6 т. Т. 2. Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917–1920) / В. Ф. Верстюк, В. Ф. Солдатенко. – Київ, 2003. – Т. 2. 4 Стрілець. – 1919. – 14 червня (№ 34). 5 ЦДАВО України. – Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 6. – Арк. 108. 313Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у Кам’янецьку добу Директорії 6 Там само. – Ф. 1065. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 25. 7 Там само. – Ф. 3305. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 52. 8 Галицький голос. – 1919. – 12 вересня (№ 4). 9 ЦДАВО України. – Ф. 3305. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 14 зв. 10 Там само. – Ф. 1065. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 27. 11 Там само. – Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 6. – Арк. 108. 12 Там само. – Ф. 1065. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 83, 90. 13 Мазепа І. Творена держава (боротьба р. 1919). Збірник пам’яти С. Петлюри. – К., 1992. – С. 36. 14 ЦДАВО України. – Ф. 2192. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 254. 15 Стрілець. – 1919. – 23 липня (№ 48). 16 Там само, 27 липня (№ 49). 17 Там само, 23 липня (№ 48). 18 ЦДАВО України. – Ф. 2192. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 148, 161, 163, 232 зв., 309. 19 Там само. – Арк. 161; Стрілець. – 1919. – 10 серпня (№53). 20 ЦДАВО України. – Ф. 3305. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 42. 21 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. – Прага, 1942. – Т. 2. – С. 17. 22 ЦДАВО України. – Ф. 2192. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 155, 168, 119. 23 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. – С. 38, 48. 24 Там само. – С.54. 25 ЦДАВО України. – Ф. 538. – Оп. 1. – Спр. 101. – Арк. 17. 26 Доценко о. Літопис української революції. – Львів, 1923. – Ч. ІІ. – С. 76. 27 Галицький голос. – 1919. – 12 вересня (№ 4). 28 Там само. – 1919. – 4 вересня (№ 3); 12 вересня (№ 4). 29 ЦДАВО України. – Ф. 3305. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 30; [21] Ф.1065. – Оп. 1. – Спр. 214. – Арк. 2. 30 Стрілець. – 1919. – 9 жовтня (№ 80). 31 Галицький голос. – 1919. – 29 вересня (№ 5); 12 жовтня (№ 6). 32 Стрілець. – 1919. – 4 вересня (№ 64). 33 ЦДАВО України. – Ф. 1429. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 13. 34 Народна воля. – 1919. – 30 жовтня (№ 3). 35 Стрілець. – 1919. – 1 листопада (№ 89). Vitalij Lozovyi. RELATIONS OF THE GOVERNMENTS OF THE UKRAINIAN PEOPLE’S REPUBLIC AND ITS WESTERN PROVINCES DURING THE KAMIANETS’ DAYS OF THE DIRECTORATE (JULY – NOVEMBER 1919) The article explores certain aspects of relations between the Ukrainian People’s Republic and the Western Provinces of Ukrainian People’s Republic during the oc- cupation of Western Ukrainian territories by Poland. It analyzes foreign and domestic policies of the Ukrainian states and identifies the reasons of numerous confrontations beween them. Key words: the UNR, the ZO UNR, the Ukrainian Galician Army, political con- frontation.

Взаємини урядів УНР та ЗОУНР у кам’янецьку добу Директорії (липень–листопад 1919 р.)

Репозитарії

Схожі ресурси