Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР

Проаналізовано діяльність Степана Барана в складі уряду ЗУНР, зокрема на посаді міністра земельних справ, з’ясовано його позицію щодо вирішення земельних справ у краї, а також охарактеризовано внесок міністра в прийняття Закону про земельну реформу....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Шептицька, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2009
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Політична еліта
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73351
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР / Л. Шептицька // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 571-577. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73351
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-733512015-01-10T03:01:53Z Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР Шептицька, Л. Політична еліта Проаналізовано діяльність Степана Барана в складі уряду ЗУНР, зокрема на посаді міністра земельних справ, з’ясовано його позицію щодо вирішення земельних справ у краї, а також охарактеризовано внесок міністра в прийняття Закону про земельну реформу. The article analyzes the activities of Stepan Baran as a member of the ZUNR government, with the focus on his role as the State Secretary of Lands. The author clarifies Baran’s position on the solution of the land problems in the region and characterizes his role in the passing of the Land Reform Bill. 2009 Article Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР / Л. Шептицька // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 571-577. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73351 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політична еліта Політична еліта
spellingShingle	Політична еліта Політична еліта Шептицька, Л. Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Проаналізовано діяльність Степана Барана в складі уряду ЗУНР, зокрема на посаді міністра земельних справ, з’ясовано його позицію щодо вирішення земельних справ у краї, а також охарактеризовано внесок міністра в прийняття Закону про земельну реформу.
format	Article
author	Шептицька, Л.
author_facet	Шептицька, Л.
author_sort	Шептицька, Л.
title	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР
title_short	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР
title_full	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР
title_fullStr	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР
title_full_unstemmed	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР
title_sort	степан баран – державний секретар земельних справ зунр
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Політична еліта
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73351
citation_txt	Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР / Л. Шептицька // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 571-577. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT šepticʹkal stepanbaranderžavnijsekretarzemelʹnihspravzunr
first_indexed	2025-07-05T21:59:57Z
last_indexed	2025-07-05T21:59:57Z
_version_	1836845941883142144
fulltext	571Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 18/2009 Любов Шептицька Степан Баран – державний Секретар земельних Справ зУнр проаналізовано діяльність Степана Барана в складі уряду ЗУНР, зокрема на посаді міністра земельних справ, з’ясовано його позицію щодо вирішення земель- них справ у краї, а також охарактеризовано внесок міністра в прийняття Зако- ну про земельну реформу. Ключові слова: Степан Баран, ЗУНР, земельна реформа, секретаріат зе- мельних справ. Перемога українських національно-визвольних сил у Львові 1 листопада 1918 р. стала вагомою подією в історії західноукраїнських земель. Представники Української Національної Ради (УНРади) вважали, що це була одна з найщасли- віших миттєвостей у їхньому житті. Але поруч із радістю перед керівництвом по- стало чимало завдань, які необхідно було вирішувати миттєво. У першій декларації, прийнятій новою владою наголошувалося, що в державі буде панувати “наскрізь демократичний лад, опертий на загальнім, рівнім вибор- чим праві... Хлібороб і робітник будуть основними керманичами держави”1. Зва- жаючи на те, що Галичина була аграрним краєм і в якому існувала проблема землі, маніфест відзначав: “Український парламент, що вибереться і збереться зараз, як тільки край успокоїться, переведе справедливу земельну реформу, силою котрої земля великих дібр перейде на власність малоземельних і безземельних”2. Укра- їнський політичний провід тоді не передбачав, що заколот польських бойовиків у Львові переросте у затяжну українсько-польську війну 1918–1919 рр. і вирішення земельної проблеми доведеться відкласти на невизначене майбутнє. Для реалізації рішень і декларованих зобов’язань УНРада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд новоствореної держави – Державний секретаріат на чолі з К. Ле- вицьким. Серед чотирнадцяти державних секретарів – міністрів першого уряду Західно-Української Народної Республіки на ключову посаду державного секре- таря земельних справ призначено С. Барана. Державний діяч чітко усвідомлював, яка висока відповідальність лягла на його плечі та яке вагоме значення має його відомство. В одній із своїх наукових праць з проблем землі він писав: “В історії кожного народу у корінні його існування є справа землеволодіння. Хто є паном землі, цей є паном країни”3. С. Баран був достатньо обізнаним фахівцем у справі земельного питання. Аналізуючи земельні проблеми в Галичині в історичному плані, у своїй праці “Зе- мельна справа в Галичині” він зазначав, що скасування панщини 1848 р. аж ніяк не вирішило всіх проблем галицького селянства, становище якого ускладнювало 572 Любов Шептицька перенаселення краю. Розглядаючи аграрну політику Відня, С. Баран бачив головну причину важкого стану українського селянства в тому, що уряд Австро-Угорщини віддав край на поталу польської адміністрації. “Аграрні справи, тобто земельний устрій і агрокультура, – слушно зауважував він, – належали до компетенції галиць- кого сойму, в якому польські дідичі мали велику більшість. Вони й не журилися зовсім про переведення далекосяглої земельної реформи”4. Тому невипадково голова уряду ЗУНР К. Левицький висунув на посаду дер- жавного секретаря земельних справ С. Барана. У проводі УНДП він вважався од- ним із найобізнаніших з проблем аграрних відносин у краї. Саме він, як секретар Народного Комітету, ще 1913 р. опрацював і опублікував брошурою найважливі- ший документ партії “Наша програма і організація”, серед низки загальних пунк- тів якої надзвичайно привабливою для широкого загалу селянства була програма розв’язання земельного питання. Головну суть її становив принцип примусово- го вивласнення крупних землеволодінь і наділення безземельних і малоземель- них селян землею. “З огляду на те, що величезну більшість нашого народу (коло дев’ять десятих) творять хлібороби і то по найбільшій части малоземельні, – пи- сав С. Баран, – партія стремить до того, щоби ціла хліборобська земля дорогою примусового державного виступу перейшла на власність селян-хліборобів, що самі працюють на ріли”5. Відстоюючи інтереси галицького селянства, автор від імені національно- демократичної партії не лише висловлював необхідність радикальної земельної реформи, але й накреслив її головні напрямки і завдання. “Наш селянський стан потребує і має право домагатися широкої помочи всіх публічних чинників (держа- ви, краю, а дальше – повіту, громади), – зауважував С. Баран, – а передовсім розум- ного аграрного (земельного) законодавства і аграрної політики, веденої в інтересі дрібної селянської власності”6. Отже, він пропонував здійснення наступних захо- дів: 1) примусового викупу державою великої земельної власності, яка повинна стати загальнонаціональною й бути розподіленою на вигідних умовах між беззе- мельними і малоземельними селянами, причому ліси оголошувалися власністю краю; 2) при матеріальній підтримці держави реструктуризувати селянські бор- ги; 3) за допомогою держави і краю впровадити меліорацію земель, організувати державну охорону лісів, реформувати закон про риболовлю на користь селянства; 4) розробити і впровадити систему державної допомоги сільськогосподарським спілкам і товариствам; 5) реформувати податкову систему у бік прогресивної; 6) закласти мережу рільничих та інших фахових шкіл для сільської молоді з україн- ською мовою навчання7. Водночас пропонувалося здійснити зміни, які б суттєво вплинули на поліп- шення стану селянства, а саме – скоротити термін строкової військової служби, значно збільшити мережу народних шкіл з рідною мовою навчання, реально за- безпечити декларовані законом права і свободи, зокрема віросповідання тощо. Керівництво УНДП не лише декларувало програмні завдання, але й докладало чималих зусиль для реалізації прийнятої з’їздом аграрної політики. Її посли в ав- стрійському парламенті та галицькому сеймі вели невтомну боротьбу у захисті ін- тересів селянства з метою вирішити його пекучі проблеми, зокрема, зауважував С. Баран у праці “За рідну землю”, “Українські діячі старалися ще перед світо- 573Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР вою війною за концесію на український парцеляційний банк, щоб прийти нашим селянам з допомогою”. Ці заходи керівництва УНДП були надзвичайно актуаль- ними і важливими, оскільки в результаті австрійського закону про парцеляцію, з 276 тис. га до 1914 р. у селянські господарства перейшло всього 38 тис., а решту захопили крупні землевласники8. У концептуальних поглядах С. Барана на вирішення земельного питання безперечно проявлялися нові соціально-політичні орієнтації керівництва ЗУНР, яке усвідомлювало необхідність кардинальних змін у сільському господарстві. Досвід політичної діяльності та обізнаність Державного секретаря у земельних проблемах спонукали до негайного проведення реформ. Адже вирішення цього питання було одним із центральних завдань Української революції 1918 р. у Га- личині, й що визначило потужну мотивацію селянства як головної рушійної сили Першолистопадового чину. На цю важливу обставину звертав увагу українсько- го проводу відомий політичний діяч В. Будзиновський. Він відзначав, що вже на другий день після переможного повстання у Львові, галицькі вояки, у переваж- ній кількості селяни, покидали захоплену столицю й масово роходилися по до- мівках “ділити панські гранта”, щоби не повернутися після війни “до порожньої і вилизаної миски”9. Але неможливо не враховувати ту суттєву обставину, що з початком листо- пада 1918 р., тобто з перших днів існування, ЗУНР була втягнута у напружену кровопролитну війну з Польщею, яку підтримувала Антанта. Проголошуючи ма- ніфестом від 5 листопада того року перспективи аграрних перетворень у держа- ві, провід республіки мав на увазі, що необхідна аграрна реформа буде здійснена законодавчим органом, обраним народом на демократичній основі. Національна Рада вважала себе тимчасовою інституцією, що мала діяти до загальних виборів і скликання парламенту. Саме через ці обставини, вирішення земельної проблеми було відкладено на невизначений час, тобто після війни. Майже весь листопад 1918 р. тривала напружена битва за Львів. З надією на перемогу уряд ЗУНР, у тому числі земельний секретаріат діяв у столиці, охопле- ній вуличними боями. Водночас йшла робота над законодавчими актами в площині аграрного комплексу. “В уряді, що звався Державним секретаріатом, – зазначав у спогадах С. Баран, –утворено для хліборобства і земельних реформ окремий Дер- жавний секретаріат (міністерство) земельних справ, і цей пост обняв я. Австрій- ський цивільний кодекс, закон про грунтові книги і інші австрійські закони та розпорядження з ділянки хліборобства і землеволодіння тимчасово залишалися в правній силі. Водночас уряд ЗУНР, незважаючи на війну, готував далекойдучу зе- мельну реформу при збереженні засад приватної селянської власності”10. Зусиллями С. Барана у областях (колишніх воєводствах), повітах і громадах були створені земельні комісії, на які покладалося виконання постанови уряду про відшкодування у власність держави половини врожаю від панських, дідиць- ких та інших крупних землеволодінь. Встановлено тісне співробітництво з Харчо- вим урядом Степана Федака та його структурами на місцях. З ініціативи відомства С. Барана Українською національною радою було прийнято закон, згідно з яким усі ліси переходили у власність держави. Отримавши повідомлення про те, що у ряді повітів, зокрема Теребовельщини розпочалася самовільна вирубка лісів, роз- 574 Любов Шептицька порядженням С. Барана були створені управи лісових комісій на місцях і органі- зована державна охорона лісів11. На першому етапі існування ЗУНР її аграрна політика, як і державотворча ді- яльність Степана Барана та очолюваного ним Державного секретаріату земельних справ, безперечно були скеровані на покращення становища галицького селянства. Водночас вони твердо дотримувалися чинного законодавства, не допускали пору- шення прав усіх прошарків суспільства. У розбудові української держави опрацювання і втілення у життя земельного закону було чи не найважливішою проблемою керівництва ЗУНР. Слід погодити- ся із львівським науковцем Олегом Павлишиним, який зауважує, що взагалі “під час революційних подій 19І7–1921 рр. у Східній Європі найпопулярнішою серед селян ідеєю була ідея поділу землі”12. У ті перші дні листопада 1918 р. С. Баран, враховуючи досвід інших ново- утворених держав, окреслив концепцію земельної реформи, залучив до законот- ворчої діяльності відомих у краї фахівців, досвідчених політиків і правників із різних партій: І. Макуха, Р. Перфецького, С. Даниловича, С. Онишкевича, І. По- повича й інших, які згодом увійшли у комісію УНРади з підготовки проєкту зе- мельного закону. Державний секретар насамперед глибоко проаналізував земельні закони і реформи, здійснені в роки революційних перетворень у Росії й Україні (зокрема, ленінський “Декрет про землю”). Як національний демократ С. Баран не сприй- мав більшовицький метод вирішення земельного питання, який призвів у Росії до анархічного захоплення, пограбування й нищення маєтків, а нерідко і вбивств їх господарів. Досить критично С. Баран оцінював і земельний закон Централь- ної Ради від 18 січня 1918 р., з певним відбитком демагогічної аграрної політики більшовиків. Він скасовував приватну власність на землю й ліси, які оголошува- лися державними. Сільські громади та господарські спілки мали право отримати землю від створених владою земельних комітетів за встановленою нормою, об- меженою здатністю селянина-господаря обробити її без залучення найманої сили. Націоналізація крупних землеволодінь провадилася без викупу. У процесі підготовки земельного закону ЗУНР С. Баран враховував не лише досвід Наддніпрянської України, з якою в перспективі передбачалося об’єднатися, але насамперед аграрні програми інших галицьких політичних партій, оскільки вони відбивали прагнення певної частини суспільства. Згадуючи ті дні, він пи- сав, що в основу свого проєкту поклав концептуальні засади програми національ- но-демократичної партії, а саме: вивласнення великих землеволодінь за викуп, утворення з них спеціального земельного фонду ЗУНР для передачі наділів мало- земельним і безземельним селянам на вигідних для них умовах. Ліси проголошува- лися власністю держави. У кінцевому результаті передбачалося “створити середні самовистачальні і життєздатні сільські господарства на засадах права власності на землю, при повній ліквідації великої земельної власності”13. Навколо ключових пунктів проєкту, що відбивали принципову позицію С. Ба- рана як представника національних демократів, розвернулася гостра дискусія, яка продовжувалася до дня ухвали земельного закону 14 квітня 1919 р. Значні розбіж- ності виявилися у площині шляхів вивласнення великих землеволодінь, причому 575Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР дискусія навколо цього питання набирала політичного забарвлення. Зокрема, соціал- демократи на чолі з С. Вітиком відстоювали ідею конфіскації без викупу, їх аргумен- ти підсилювалися тим, що йшла українсько-польська війна, а переважна більшість великих землеволодінь належала полякам14. Серед радикальної партії єдності у цьо- му питанні не було. Так, Л. Бачинський схилявся на бік Державного секретаря: “Уся викуплена земля становить державний фонд земельний, – писав він у своєму про- єкті, – призначений на наділення землею безземельних і малоземельних заводових рільників, а в першій мірі безземельних і малоземельних інвалідів з послідньої ві- йни”15. С. Данилович пропонував залишати великим землевласникам 50–100 морґів (морґ =0,5 га) , а вивласнену за викуп решту землі передавати громадам для колек- тивного господарювання. Нею мала розпоряджатися громадська земельна рада16. Частина опонентів С. Барана взагалі виступала проти ліквідації великої зе- мельної власності. Основним аргументом їх була теза, яку висловив пізніше В. Ку- чабський, що лише великі земельні володіння у аграрній країні могли взяти на себе роль консолідуючого центру у процесі державного будівництва і забезпечити на- селення продуктами харчування17. Але С. Баран твердо відстоював і захищав свою концепцію у земельному пи- танні, зокрема вивласнення землі шляхом викупу. Проєкт С. Барана, Т. Старуха та інших передбачав узаконити приватну власність на землю господарів, які її об- робляли в межах 50 моргів, решта вивласнювалася за викуп. З утвореного фонду коштів малоземельні і безземельні селяни одержували від держави беззворотну позику для налагодження господарювання18. У зв’язку з тим, що вже 1 грудня 1918 р. у Фастові між Радою державних се- кретарів ЗУНР і Директорією було укладено так званий “перед вступний” договір, а 3 січня 1919 р. Національна Рада прийняла ухвалу про об’єднання “в одну, одно- пільну, суверенну Народну Республіку”, виникла проблема відповідності проєкта земельного закону ЗУНР із відповідним законом Наддніпрянської України. Зважа- ючи на концепцію політичної програми УНДП і більшості громадсько-політичних об’єднань Галичини, а також враховуючи ситуацію в державі і менталітет галиць- кого селянства, С. Баран прагнув при об’єднанні дотримуватися власної страте- гії в аграрній політиці. Його палко підтримував авторитетний галицький правник і автор проєктів земельного закону Лев Бачинський. На спеціальній нараді укра- їнських правників щодо земельного закону у січні 1919 р. він наголошував, що земельний закон Директорії не є обов’язковим для ЗУНР хоч би тому, що він був прийнятий до офіційної злуки українських держав і, таким чином, не враховував позицію галицької сторони. Л. Бачинський вніс низку слушних пропозицій про порядок вивласнення і наділення селян землею, вважав, що отриману від держави позику вони мають повернути впродовж 10–50 рр. Він відстояв право спадковості на землю, зважаючи на непевне становище ЗУНР, загрозу окупації краю поляка- ми або більшовиками 19. Після залишення С. Бараном посади міністра земельних справ і від’їзду з Галичини, саме проєкт Л. Бачинського було покладено в основу земельного закону ЗУНР прийнятого у квітні 1919 р. Не чекаючи ухвали земельного закону, державний секретаріат земельних справ на чолі з С. Бараном здійснив низку заходів для того, щоб весною максимально використати посівні площі. Земельним комісіям повітів і громад надавалося пра- 576 Любов Шептицька во вивласнювати невикористані наділи на користь держави або малоземельних і безземельних селян, ці заходи були тимчасовими, на період війни. Остаточне рі- шення щодо цих земель відкладалося до прийняття земельного закону20. 2–4 січня 1919 р. у Станиславові відбулася сесія Української Національної Ради, в якій діяч участі не брав. Вже на перших її засіданнях розпочалося обго- ворення питання про земельну реформу. Делегати пропонували прискорити під- готовку земельного закону держави й прийняти його якнайскоріше, можливо ще до обрання і скликання сейму. Цього вимагала політична й економічна ситуація в ЗУНР. Гальмування земельної реформи, між іншим, непокоїло й союзну УНР. Невдовзі після сесії С. Петлюра надіслав урядові держави телеграму, в якій від- значав: “ Маю цілком певні повідомлення про неспокій у військах та серед насе- лення на грунті незадоволення політикою Державного секретаріату в соціальних питаннях і особливо у земельних. Це може кінчитись катастрофою і розвитком більшовизму... Прошу звернути на це увагу і вжити необхідних заходів, продик- тованих державною мудрістю” 21. На жаль, важка ситуація в Галичині, пов’язана з українсько-польською війною, дозволила сесії лише створити земельну комісію при уряді, до якої ввійшли відо- мі правники й аграрії від різних партій: національно-демократичної – Т. Старух, С. Матковський, С. Онишкевич і Г. Тершаковець, від радикальної – С. Данилович, П. Шекерик-Доників, І. Макух, від соціал-демократичної – С. Вітик, А. Шмигель- ський. Вона й завершила підготовку земельного закону, який було прийнято 14 квітня 1919 року. В основу закону лягли принципові положення, які розробили С. Баран, Л. Ба- чинський, С. Данилович та інші в грудні 1918 – січні 1919 рр. Але були внесені й суттєві зміни й доповнення. Зокрема вивласнювалися без викупу, тобто конфіско- вувалися землі австрійського уряду і його структур у Галичині, учасників збройної боротьби проти української влади, придбані з метою спекуляції та великі наділи придбані у роки світової війни 1914–1918 рр. Позбавлялися права на землю гро- мадяни інших держав, а також дезертири з Галицької армії і кримінальні злочинці. Самовільне захоплення земельних наділів, руйнування і нищення маєтків карало- ся законом 22. Але здійснити ці заходи, впровадити новий земельний закон уряду ЗУНР нажаль не вдалося: у середині травня розпочався загальний наступ польських військ, а в середині липня Галицька армія змушена була відступити за Збруч. 1 Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Т. 1–2. – [Б.М.]: Сучасність, 1983. – С. 15. 2 Українське слово. – 1918. – 28 листопада. 3 Баран С. Народ без землі – риба без води. – Львів, 1934. – С. 13. * Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали. – Листопадова 1918 р. національно-демократична революція, проголошення ЗУНР. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 121. 4 Там само. 5 Баран С. Наша програма і організація – Львів, 1913. – С. 12. 6 Там само. 577Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР 7 Там само. – С. 13. 8 Баран С. Народ без землі – риба без води. – Львів, 1934. – С. 10. 9 тищик Б.Й., Вівчаренко О.а., Лешкович Н.О. Становлення державності в Україні (1917–1922). – Коломия, 2000. – С. 4. 10 Баран С. Земельні справи в Галичині. – Мюнхен, 1948. – С. 13. 11 цегельський Л. Від легенди до правди – Нью-Йорк; Філадельфія, 1960. – С. 179. 12 павлишин О. Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918–1919 роках // Україна модерна. – С. 170. 13 Баран С. Земельні справи в Галичині. – Мюнхен, 1948. – С. 14. 14 павлишин О. Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918–1919 роках // Україна модерна. – С. 173. 15 Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ). – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 96. – Арк. 22–23. 16 павлишин О. Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918-1919 роках // Україна модерна. – 1999–2000. – Ч. 4–5. – С. 172. 17 Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності. Українська консервативна політична думка першої половини XX ст. та її вклад в історичну науку. – Львів: Коопосвіта, 1998. – С. 202. 18 Литвин М.Р., Науменко к.Є. Історія ЗУНР.– Львів, 1995. – С. 120. 19 ЦДІАУЛ. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 96. – Арк. 24. 20 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали. – Листопадова 1918 р. національно-демократична революція, проголошення ЗУНР. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 18–19. 21 Державний архів Львівської області (ДАЛО) – Ф. 121. – Оп. 1. – Спр. 187. – Арк. 2–3. 22 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали. – Листопадова 1918 р. національно-демократична революція, проголошення ЗУНР. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 186. Liubov Sheptyts’ka. STEPAN BARAN’S ACTIVITIES AS THE STATE SECRETARY OF LANDS The article analyzes the activities of Stepan Baran as a member of the ZUNR gov- ernment, with the focus on his role as the State Secretary of Lands. The author clarifies Baran’s position on the solution of the land problems in the region and characterizes his role in the passing of the Land Reform Bill. Key words: Stepan Baran, the ZUNR, land reform, the State Secretariat of Lands.

Степан Баран – державний секретар земельних справ ЗУНР

Institution

Ähnliche Einträge