Християнська мораль у сучасному українському суспільстві
Зосереджено увагу на важливості моралі у функціонуванні суспільства-держави, впливові на її формування відродженої Церкви та участь у цих процесах Товариства “Просвіта”....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73462 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Християнська мораль у сучасному українському суспільстві / Б. Левик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 117-121. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73462 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-734622015-01-12T03:01:53Z Християнська мораль у сучасному українському суспільстві Левик, Б. Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Зосереджено увагу на важливості моралі у функціонуванні суспільства-держави, впливові на її формування відродженої Церкви та участь у цих процесах Товариства “Просвіта”. The author focuses on importance of morality for the functioning of society-state, its influence on the formation of the revived Church and the participation of the “Prosvita” society in these processes. 2010 Article Християнська мораль у сучасному українському суспільстві / Б. Левик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 117-121. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73462 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі |
| spellingShingle |
Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Левик, Б. Християнська мораль у сучасному українському суспільстві Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Зосереджено увагу на важливості моралі у функціонуванні суспільства-держави,
впливові на її формування відродженої Церкви та участь у цих процесах Товариства
“Просвіта”. |
| format |
Article |
| author |
Левик, Б. |
| author_facet |
Левик, Б. |
| author_sort |
Левик, Б. |
| title |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| title_short |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| title_full |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| title_fullStr |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| title_full_unstemmed |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| title_sort |
християнська мораль у сучасному українському суспільстві |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73462 |
| citation_txt |
Християнська мораль у сучасному українському суспільстві / Б. Левик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 117-121. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT levikb hristiânsʹkamoralʹusučasnomuukraínsʹkomususpílʹství |
| first_indexed |
2025-07-05T22:03:00Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:03:00Z |
| _version_ |
1836846133737947136 |
| fulltext |
117Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
Богдан Левик
Християнська мораль у сучасному
українському суспільстві
Зосереджено увагу на важливості моралі у функціонуванні суспільства-держави,
впливові на її формування відродженої Церкви та участь у цих процесах Товариства
“Просвіта”.
Ключові слова: “Просвіта”, мораль, Церква, УГкЦ, УАПЦ, УПЦ кП.
Проблема єднання нації навколо ідеї державотворення, християнських ціннос-
тей актуальна для суверенної України. Теоретичні розробки взаємозв’язку етносу
і релігії були започатковані у працях істориків – М. Грушевського, К. Левицького;
представників духовенства – Д. Блажейовського, А. Великого, О. Мокрого, І. Огі-
єнка, А. Шептицького, І. Шевціва тощо. Мета розвідки полягає в дослідженні про-
блеми християнської моралі українського суспільства.
Українська держава на початку 90-х рр. ХХ ст. звільнилася від домінування
комуністичної ідеології, що співпало в часі з занепадом духовності. Вихід з кризо-
вого стану суспільства можливий через його духовне оновлення, підпорядкування
нормам загальноприйнятої моралі. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні
утворився світоглядний вакуум – немає загальнонародної світоглядної концепції,
що могла б стати основою державотворчого процесу, забезпечити єдність народу.
Натомість у суспільстві панують діаметрально протилежні погляди на мораль, ре-
форми, історію, культуру, релігію. Можемо стверджувати, що суттю сучасної кри-
зи є криза сім’ї, яка втратила душевну рівновагу, загубила первинність духовного.
З цих причин важливим є досвід діяльності “Просвіти” та інших національ-
но-культурних товариств наприкінці 1980 – початку 1990-х рр. Народившись в
атмосфері перших політичних мітингів літа 1988 р. у Львові, “Просвіта” брала
найактивнішу участь у всіх ініціативах громадськості, спрямованих на погли-
блення процесів демократизації суспільства, європейської інтеграції України.
Вже на першій звітно-виборній конференції Львівської обласної організації То-
вариства рідної мови ім. Т. Шевченка 8 липня 1989 р. розглядалося питання ле-
галізації Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) та Української Автоке-
фальної Православної церкви (УАПЦ), ролі релігії в українському суспільстві.
З ініціативи Т. Комаринця Координаційна рада товариства української мови ім.
Т. Шевченка 14–15 листопада 1989 р. провела у Львові регіональну конферен-
цію “Мова і духовність нації”.
Поряд з баталіями навколо Закону про мови Товариство було одним із органі-
заторів масової маніфестації, яка відбулася у Львові 17 вересня 1989 р. під гаслами
легалізації УГКЦ та засудження сталінських репресій у Західній Україні.
118 Богдан Левик
На звітно-виборній конференції у Львові 8 вересня 1990 р. затверджено назву
Товариства – “Просвіта”. Голова обласної організації Р. Іваничук на цьому форумі
підкреслив: “Просвіта” – це справа піднесення рівня української культури. “Просві-
та” – це повернення Народних домів, заснування читалень, створення лекторських
і концертних груп... “Просвіта” – це національна школа і національна видавнича
справа. “Просвіта” – це контакти з українством за межами України, це утверджен-
ня свого імені в світі”1.
Для ефективного функціонування суспільства необхідно, щоб усі його члени до-
тримувалися системи загальноприйнятих моральних цінностей у всіх сферах життя.
Досконалим суспільством може бути тільки те, що своєю політичною незаангажова-
ністю не суперечить моральному вченню християнства2. Християнські цінності, ви-
роблені тисячолітнім досвідом, перевірені часом, вистояли у протистоянні з інши-
ми світоглядними доктринами, отримали широке розповсюдження серед людства.
Церковно-релігійне життя тісно пов’язане з життям держави, в якій воно іс-
нує, незважаючи на те, що вони відділені одне від одного за конституцією та іншими
нормативно-правовими актами. Тому й вплив на формування духовності у віруючих
зведений до мінімуму. Зрештою, для оздоровлення суспільства не цілком достатньо еко-
номічних перетворень. Стимулом людської активності завжди були і будуть – ідея, мо-
раль, релігія. Повернення до духовних основ суспільного життя – першочергова необ-
хідність українського народу, що потребує соціального оздоровлення, навіть лікування.
Після відновлення незалежності України для церковно-релігійних інституцій
створено сприятливі умови розвитку: зникли переслідування, а нещодавня дис-
кримінація додавала ореолу гнаності та компенсувалася підвищеним інтересом ра-
ніше байдужих громадян. Комплекс вини привернув до Церкви частину інтеліґен-
ції, серед якої з’явилися і ревні адепти. Деградація та скомпрометованість офіційної
компартійної ідеології зумовили світоглядний та ідейний вакуум, який заповнила
християнська віра, що була історично близькою і зрозумілою для переважної біль-
шості українців. Так, станом на 1 січня 2009 р. в Україні функціонувало 34 465 ре-
лігійних організацій, що використовували 22 437 культових споруд (432 монастирі,
340 місій, 74 братства, 196 духовних навчальних закладів, 12 633 недільні школи).
Водночас культові обряди здійснювало 29 892 священнослужителі3. Найбільша кіль-
кість парафіян сповідувала православ’я – 16 581 релігійна організація, що стано-
вить 50,1% від числа зареєстрованих.
Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) налічує 1 190 організа-
цій (67% з яких знаходяться в Галичині). Активно відроджується Українська Греко-
Католицька Церква (УГКЦ), яка нараховує 3 628 організацій, 97 монастирів, 15 місій,
два братства, 15 навчальних закладів, 27 журналів і газет. Стрімко почали розвиватися
в Україні Римо-Католицька Церква (883 громади), протестантизм, який об’єднав 7721
релігійну організацію; мусульманство (11 001 громада), кероване чотирма управлін-
нями; іудаїзм, представлений сімома течіями (258 громад); новітні релігійні течії та
напрямки (харизматичний, крішни, буддисти, і т. д.). Помітний приріст мають баптис-
ти, свідки Єгови. Так коротко виглядає сучасна релігійна карта України4.
Виходячи з вищенаведеного, можна з впевненістю констатувати, що політич-
ні партії, в порівнянні з релігійними організаціями, втратили вплив на свідомість
громадян. Зрештою, державна та церковна діяльність можуть бути різними або
119Християнська мораль у сучасному українському суспільстві
однаковими, вони можуть доповнювати одна одну в демократично-правовому сус-
пільстві або протистояти в комуністично-соціалістичному ладі5. У цьому контексті
постає закономірне питання: чи може Церква консолідувати українське суспільство?
Для цього, в першу чергу, необхідне об’єднання самої Церкви, адже розбрат – гли-
бока рана на тілі нашого суспільства. Водночас, некоректно застосовувати форму-
лу: український народ – православний народ, або ж український народ – христи-
янський народ, зважаючи на значну кількість представників інших віросповідань,
атеїстів. Однак, зважаючи на історичні традиції у співвідношені до сучасних реалій
у житті суспільства, саме християнські Церкви відіграють домінуючу роль, і саме
на них лягає відповідальність за долю українського народу.
Особливо напружена ситуація склалася навколо офіційного визнання Україн-
ською Православною Церквою Московського Патріархату споріднених церков –
УАПЦ та УПЦ КП, що відіграють надзвичайно важливу роль у боротьбі україн-
ського народу за самовизначення у незалежній державі. Не розуміти і не визнавати
цього означає топити питання в казуїстиці канонічності, означає ображати релігій-
ні і патріотичні почуття мільйонів людей.
Відродження УАПЦ у 1990 р. співпало зі зростанням у суспільстві національ-
ної свідомості, особливо у Західній Україні. У цей період Церква ототожнювала
себе з національним рухом. Лідери УПЦ КП сподівалися, що невдовзі ідея “наці-
ональної Церкви” стане головним ідеологічним проєктом нації. С. Томашівський
вважав, що російська та українська Православні церкви є різними за своєю сут-
тю. Московська церква завжди залежала від держави, злилася з нею, ставши дер-
жавною інституцією. Українська церква в чужій католицькій Польсько-Литовській
державі отримала значний ступінь релігійної свободи, зберігши свою національну
самобутність6. Власне, виходячи з цих причин, сучасна Церква повинна стати уні-
версальною, багатонаціональною.
Досвід активної суспільної позиції УГКЦ у Західній Україні 1920–1930-х рр. не
завжди можна переносити загалом на українське суспільство початку ХХІ ст. Про-
те варто нагадати, що найактивнішу участь в організації народних віч, заснуванні
по селах читалень “Просвіти” та кооперативних товариств брали вчителі й греко-
католицьке духовенство. Архівні документи переповнені повідомленнями польської
поліції про їх діяльність, спрямовану на піднесення народної освіти, культури, роз-
виток національної свідомості. Греко-католицький єпископат на чолі з митрополи-
том А. Шептицьким напередодні виборних кампаній до інституцій місцевого само-
врядування видавав відозви, в яких застерігав українців “від вибирання на радних
осіб, вороже настроєних до Церкви”7.
Розбудова суверенної, демократичної, правової держави потребує активізації
зусиль органів виконавчої влади, “Просвіти”, громадських і релігійних організацій,
спрямованих на розвиток духовності та виховання патріотизму й поваги до історичної
спадщини українського народу, укорінення в суспільній свідомості загальнолюдських
моральних цінностей. Власне здоровий патріотизм дає здорове національне життя і
творить здорову державну структуру. Патріотизм – це християнська та загальнолюд-
ська чеснота, яка є дуже важливою серед духовних вартостей. Державно-церковні
відносини – це історично зумовлені взаємини, з одного боку невтручання, а з іншо-
го – взаємодопомоги. В Україні ці відносини регулюються Конституцією та Законом
120 Богдан Левик
“Про свободу совісті”. Церква, вирішуючи одну з основних соціальних функцій – па-
тріотичне виховання громадян, виконує важливу державотворчу місію8.
Система освіти повинна опиратися на світогляд, в основі якого – духовні ціннос-
ті та моральні орієнтири. Від того, яке значення надається в державних структурах
і в суспільстві загалом освіті і вихованню, залежить майбутнє нації. Для виконання
цих завдань обов’язковою є наявність двох факторів: 1) усвідомлення того, що саме
християнські цінності і християнські традиції є основою нашої культури і мораль-
ності, джерелом всіх досягнень українського народу впродовж його тисячолітньої
історії; 2) розуміння того, що вирішення поставлених завдань в ділянці освіти, куль-
тури і виховання неможливе без об’єднання зусиль суспільства, держави і Церкви.
Досягнення сучасної науки, культури, економіки, політики повинні бути спря-
мовані на виховання громадянина, патріота, високосвідомого, високоморального,
активного, з розвинутим почуттям відповідальності перед суспільством, а також
державою. Важливими елементами у вихованні громадянина є ціннісні орієнтири,
закріплені життєвим досвідом, сформовані на основі всього національного та за-
гальнолюдського.
Особливе значення у формуванні громадянина має національне виховання.
Це цілеспрямований, регульований процес утвердження національної самосвідо-
мості, національних почуттів, національних традицій, національного характеру та
особливостей національної психології, мовних, етичних та ін. цінностей народу.
Церква повинна стати справжнім духовним провідником суспільства, включитись
у боротьбу з усіма проявами деморалізації суспільного життя. Це пояснюється тим,
що релігійність українського народу характеризується як домінанта його світогляду.
Значення Церкви значно зросло після краху комуністичної ідеології, що зне-
важливо ставилася до істинно українського: історії, культури, виховання та ін. Рей-
тинг довіри серед населення до Церкви залишається незмінним через стабільність
і незмінність християнсько-моральних цінностей, які проповідують її представни-
ки. Церква не несе відповідальності за державу, але вона як соціальний інститут
проводить важливу державотворчу функцію, адже формує і виховує громадянина.
Своєю ідеологією Церква втручається в політичне життя країни шляхом впливу на
політичні погляди віруючих. Так, УГКЦ тяжіє до європейського вибору, УПЦ МП
– до слов’янських союзів. Таким чином, релігійні конфесії перетворилися на засіб
політичної мобілізації, виступаючи на боці певних політичних сил. Самі політики
неодноразово використовували християнську мораль для партійних політичних про-
грам, розраховуючи на прихильність віруючих під час виборів. Загалом біцивіліс-
тичне українське суспільство не має єдиного стратегічного вибору розвитку країни.
Церква, як і суспільство, розділена (поліконфесійна). Таким чином, ситуація в ре-
лігійному середовищі може стати каталізатором для суспільних негараздів, інстру-
ментом маніпулювання в руках радикально налаштованих політиків. Політизація
релігії зумовлена зростаючою політичною активністю населення, що дає можли-
вість Церкві долучитися до державотворчої діяльності, відродження духовності та
моральності9. В Україні повинна з’явитися нова форма громадянського суспільства.
Після відродження Української державності у 1991 р. з’явилася достатня кіль-
кість наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства (суспільство,
де інтереси людини мають пріоритетне значення). Таким чином, громадянське
121Християнська мораль у сучасному українському суспільстві
суспільство виступає не сукупністю ізольованих індивідів, а комплексом соціальних
відносин, системи суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігій-
них, духовних, сімейних, культурних та інших), які виражають різнорідні цінності,
інтереси і потреби членів суспільства. Важливо, щоб громадянське суспільство не
тільки теоретично, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей.
Громадянське суспільство існує за умови спільної участі всіх громадян у суспіль-
них процесах, в тому числі і християнської спільноти. Церква не має права стояти
осторонь політичних і суспільних баталій, всього аморального, що є в державі10.
Таким чином, українська церква впродовж багатьох століть єднала народ на-
вколо віри, стояла на охороні християнських світоглядних цінностей. Церква завжди
вітала єдність української нації, але роз’єднана, як і українське суспільство, вна-
слідок зовнішньополітичних чинників, була неспроможною створити єдину україн-
ську помісну Церкву. Декларування намірів до об’єднання Української Церкви має
столітню історію, однак практичних кроків у цьому напрямку ще не зроблено. На-
род навчився розділяти політику і релігію, не змішуючи і не підмінюючи ці понят-
тя. “Просвіта”, інші громадські організації та товариства повинні акцентувати ува-
гу, діяльність на утвердженні християнських цінностей в сучасному українському
суспільстві як однієї з консолідуючих ідей.
Bodan Levyk. Christian morality in contemporary Ukrainian society
The author focuses on importance of morality for the functioning of society-state,
its influence on the formation of the revived Church and the participation of the “Pros-
vita” society in these processes.
Key words: “Prosvita”, morality, Church, Ukrainian Greek Catholic Church,
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Ukrainian Orthodox Church of Kyiv Pa-
triarchate.
1 Нарис історії “Просвіти”. – Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993. – С. 108.
2 волинець О. Релігія в системі світоглядно-морально-етичних цінностей українського суспіль-
ства // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Видавництво НУ
“Львівська політехніка”, 2007. – № 19. – 66 с.
3 Бліхар в. Філософський контекст проблематичності державно-церковного співіснування // Укра-
їнська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів: Видавництво НУ “Львівська
політехніка”. – 2008. – № 20. – С. 33–37.
4 Конфесійна карта України. Кількісні та якісні показники функціонування релігійного комплек-
су держави. – http:// who-iswho.com.ua/ bookmaket/ukrinvest2008/5/261.html.
5 Бліхар в. Вказана праця. – С. 33–37.
6 Томашівський С. Церковний бік української справи. – Відень: Друкарня Адольфа Гольгавзена
у Відні, 1916. – 24 с.
7 кугутяк М. Історія української націонал-демократії (1918–1929). – Т. 1. – Київ; Івано-Франківськ:
Плай, 2002. – С. 375.
8 Томашівський С. Вказана праця. – С. 4.
9 Пасічний Р. Релігія і політика: взаємовідносини в Україні // Українська національна ідея: реа-
лії та перспективи розвитку. – Львів: Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2007. – № 19.
– С. 124–127.
10 Бліхар в. Вказана праця. – С. 34.
|