Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)

Проаналізовано дискурс прогресу та “органічного розвою”, що у 1867 р. розвинула львівська народовецька газета “Русь”. Її дописувачі виступали за перенесення уваги із політичної діяльності на просвітні, соціальні та економічні питання. Зокрема, вони наголошували на значенні видання підручників для на...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Середа, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Теми:	Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73466
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) / О. Середа // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 64-76. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73466
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-734662015-01-12T03:01:55Z Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) Середа, О. Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Проаналізовано дискурс прогресу та “органічного розвою”, що у 1867 р. розвинула львівська народовецька газета “Русь”. Її дописувачі виступали за перенесення уваги із політичної діяльності на просвітні, соціальні та економічні питання. Зокрема, вони наголошували на значенні видання підручників для народних шкіл та націоналізації освічених груп суспільства. На установчих зборах “Просвіти” ці ідеї представляв Ф. Заревич. The author analyzes discourse of progress and “organic development” that appeared in 1867 in the national-populist newspaper “Rus’”. Its contributors regularly argued in favour of engaging in educational, social and economic matters instead of politics. In particular, they stressed the importance of textbooks for primary schools and nationalization of educated groups of society. At the founding meeting of “Prosvita” these ideas were further elaborated by Fedir Zarevych. 2010 Article Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) / О. Середа // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 64-76. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73466 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі
spellingShingle	Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі Середа, О. Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Проаналізовано дискурс прогресу та “органічного розвою”, що у 1867 р. розвинула львівська народовецька газета “Русь”. Її дописувачі виступали за перенесення уваги із політичної діяльності на просвітні, соціальні та економічні питання. Зокрема, вони наголошували на значенні видання підручників для народних шкіл та націоналізації освічених груп суспільства. На установчих зборах “Просвіти” ці ідеї представляв Ф. Заревич.
format	Article
author	Середа, О.
author_facet	Середа, О.
author_sort	Середа, О.
title	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)
title_short	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)
title_full	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)
title_fullStr	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)
title_full_unstemmed	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)
title_sort	ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “русь” (1867)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Товариство “Просвіта” як чинник формування новочасного українства на тлі національно-культурних процесів у Центрально-Східній Європі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73466
citation_txt	Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) / О. Середа // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 64-76. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT seredao ídeíorganíčnogorozvoûnastorínkahčasopisurusʹ1867
first_indexed	2025-07-05T22:03:10Z
last_indexed	2025-07-05T22:03:10Z
_version_	1836846144837124096
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/201064 Остап Середа Ідеї “органІчного розвою” на сторІнках часопису “русь” (1867) Проаналізовано дискурс прогресу та “органічного розвою”, що у 1867 р. роз- винула львівська народовецька газета “русь”. Її дописувачі виступали за перене- сення уваги із політичної діяльності на просвітні, соціальні та економічні питання. Зокрема, вони наголошували на значенні видання підручників для народних шкіл та націоналізації освічених груп суспільства. На установчих зборах “Просвіти” ці ідеї представляв Ф. Заревич. Ключові слова: народовці, “органічний розвій”, Ф. Заревич. Утворення Товариства “Просвіта” 8 грудня 1868 р. часто характеризується як початок нового етапу в історії народовецького руху. Таку оцінку цій події свого часу дав Іван Франко, зазначивши, що “заснування “Просвіти” було наче довер- шенням організаційних змагань галицьких народовців 60-их років, переходом від ефемерних груп до постійної органічної праці”1. Назагал чільні представники радикальної течії (Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький) критично ставилися до суспільної думки та діяльності галицьких народовців 60-х років ХІХ ст. Вони неодноразово підкреслювали романтичність тогочасного народо- вецького руху, інспірованого “буйною фантазією, мареннями, що розпливалися в розкішних краєвидах України”, які начебто заступали молодим народовцям реальний світ галицького селянства2. Вже хрестоматійним стало твердження, що саму ідею заснування “Просвіти” сформулював не хтось із провідників раннього народовецтва, а заслужений громадський діяч, що представляв народовецькі по- гляди серед “старшої Русі” – о. Степан Качала, – у дописах, вміщених на початку 1868 р. в органі львівських русофілів, газеті “Слово”3. Метою цієї статті є намір доповнити відомості про ідейний клімат, у якому за- сновано Товариство “Просвіта”, на основі публікацій у народовецькій газеті “Русь”, що виходила друком у березні–грудні 1867 р. у Львові, та, зокрема, показати розвиток ідей “органічної праці” в угрупуванні народовців, яке сформувалося навколо цього часопису. Основними співпрацівниками “Русі” були визначні діячі народовецького руху початку 1860-х рр.: Федір Заревич, Кость Горбаль, Володимир Шашкевич, Остап Левицький та ін., – що наприкінці того ж десятиліття відійшли на другий план суспільного життя. Дотепер внесок цього часопису в українську суспільну думку не отримав належної оцінки в історичній літературі. Винятком є лише публікації Григорія Дем’яна і Мар’яна Мудрого, що звернули увагу на значення “Русі” для формування українського табору в Галичині, однак, не розкрили внеску часопису в розвиток просвітницької думки галицьких українців4. 65 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) Від часів публікації “Русі” донині зберігається контроверсійність питання впливу Галицького намісника графа Аґенора Ґолуховського та польських політич- них кіл загалом на редакцію часопису. Нещодавно краківський історик Станіслав Піяй, вивчивши кореспонденцію Галицького намісництва, встановив, що видан- ня “Русі” фінансувалося австрійським урядом. Натомість ініціатива створення галицько-руського часопису на противагу проросійському “Слову” справді похо- дила з середовища намісника Галичини А. Ґолуховського, який контактував у цій справі з чільниками австрійського уряду Р. Белькреді та Ф. Байстом5. Ситуацію також частково пояснюють свідчення самих співробітників “Русі”. Її редактор Ф. Заревич вважав, що спонсорування видання було реакцією на народовецький меморандум, підготовлений для віденського уряду ще у 1866 р.6, який, проте, не потрапив до Відня, залишившись “камінцем у Львові” – “зроблено по сьому комедию з “Руссю”, аби такі й інші думки і підняття між Польщею лишилися. Намісник добре знав об цілому ділі, та тільки о грошах ніт, гроші давали дурні, котрі задумали, що тим жебрацьким датком вже всю Русь на сто літ зацитькають і так”7. Натомість працівник редакції “Русі” К. Горбаль згодом заперечував, що газета фінансувалася з польських джерел. Через двадцять років у листі до Омеляна Огоновського він писав: “Можу Вас упевнити, що так як своїм дітям добра бажаю, так гроші сі не були польські, і від початку до кінця “Русі” був Ґолуховскій сьому противний”8. Існувала також й інша версія про походження коштів на видання часопису. Ще у квітні 1867 р. поширювалися чутки, начебто ці гроші насправді походили з Росії (можливо, їх зібрали для підтримки галицьких русофілів) і по- милково потрапили до рук графа Ґолуховського, який передав їх народовцям. Хоча ще у той час їх сприймали як малоймовірні9, вони знайшли відображення в історичній літературі10. Таким чином, з 28 березня 1867 р. під редакцією Ф. Заревича почала вихо- дити львівська газета “Русь” (К. Горбаль фігурував як “видаватель і властитель” часопису). Незважаючи на важливу участь польських політичних кіл у заснуванні “Русі”, редакція виявляла політичну незалежність і публікувала чимало критичних матеріалів щодо польської політики у Галичині. Починаючи з травня 1867 р., “Русь” вимагала поділу Галичини на руську і польську частини та критикувала мовну по- літику Сейму в освітній сфері11. Один із номерів “Русі” у серпні 1867 р. було навіть конфісковано, а редактора Ф. Заревича засуджено до місячного ув’язнення та штрафу в жовтні того ж року12. Усього вийшло 76 номерів газети – через брак коштів 19 грудня 1867 р. її випуск припинено. Майже одночасно, з 1 квітня 1867 р. у Львові почало виходити ще одне наро- довецьке “письмо наукове і літературне” – “Правда”. Протягом перших трьох років цей часопис перебував під визначальним впливом наддніпрянських громадсько- культурних діячів, насамперед Пантелеймона Куліша13, та був осередком дещо молодших народовецьких діячів (брати Володимир, Олександр, Осип Барвінські, Анатоль Вахнянин, Омелян Партицький та ін.). Спочатку “Правда” слабо відобра- жала щоденне суспільно-політичне життя, тоді як “Русь” постійно реагувала на всі актуальні політичні події. Часописи насамперед відрізнялися своїм ставленням до Росії. “Русь” продовжувала лінію львівської “Мети” (1863–1865), що була скерова- на проти планів російських панславістів14, тоді як “Правда”, на вимогу П. Куліша 66 Остап Середа і Василя Білозерського, на той час – російських урядовців у Варшаві15, намагалася уникати антиросійських коментарів. Суспільні позиції “Русі” істотно послабило те, що у пресі з’явилась інформація про її фінансування А. Ґолуховським. Вона стала широко відомою як в Галичині, так і на підросійській Україні й використовувалася російськими панславістами та галицькими русофілами як незаперечний доказ того, що галицьке українофільство фінансується польськими колами, а, отже, є “польською інтригою”. Проти видання “Русі” виступив П. Куліш16. Несхвально відгукнувся про “Русь” у статтях в російських часописах і Михайло Драгоманов17. Як наслідок, виник розкол і у самому народовецькому таборі в Галичині, що посилювався непо- слідовною позицією П. Куліша щодо українського мовно-культурного розвитку та дискусією навколо неї у галицькій пресі. Заходами А. Вахнянина у Відні влітку 1867 р. вийшла друком брошура Фе- дора Чорногори (Данила Танячкевича) “Письмо народовців руських до редактора політичньої часописі “Русь” яко протест і мемориял”. Написаний у формі листа до редактора “Русі” протест-меморіал мав продемонструвати, що народовці не визна- ють цей часопис своїм органом, і ще раз сформулювати головні засади українського руху в Габсбурзькій монархії. Насправді ж, як зауважив Кирило Студинський, автор “Письма” не міг вказати на жодні принципові ідейні розходження з позицією “Русі”, бо, по суті справи, “Русь” піднімала ті самі питання і висвітлювала їх у тому ж світлі, що й Д. Танячкевич18. Закиди останнього полягали в тому, що “Русь” не містить усіх “праведних народних надій і жадоб” і не заспокоює “всяку щиру душу народню”, що часопис не пояснив, звідки взялися поляки на Русі та яке їхнє майбутнє, не окреслив шляху, “на якому-б зійтись далеко більшій часті народу нашого, що під Москвою, і нам при спільній народній роботі”, не ставився опозиційно до політичних реформ в Австрії тощо19. Справді, “Русь” зайняла відверто антиросійську позицію і водночас не виключала можливості політичного порозуміння з галицькими поляками20. Цю лінію газети, мабуть, можна розглядати у зв’язку з майбутньою угодовою акцією Юліана Лаврівського. Однак самі автори “Русі” не визнавали наявності будь-яких істотних розходжень з “Правдою” і виступали проти взаємного очорнювання. “Брати по гадці, товариші по ділу! Ми обертаємось ід вам з питаннєм, скажіть: хто із цілої нашої громади зможе закинути нам, що ми не народовці?” – риторично запитував редактор “Русі” Ф. Заревич “правдян”21. І справді, чільні співробітники “Русі” були тими діячами, що визначали ідейний клімат у народовецькому середовищі першої половини 1860-х років. Йому вже в той час був притаманний народницький етос просвітницької праці. Важливим чин- ником формування народовецької ідеології було обговорення соціального місця і ролі інтеліґенції, її ставлення до селянства та критика освітніх зусиль “старої Русі.” Львівський історик Андрій Заярнюк у своїй дисертації описав, як сама концеп- ція руського “селянства” зародилася в суспільному дискурсі разом з появою нових модернізаційних практик і зростанням національного руху22. Мабуть, формування поняття руської “інтеліґенції” було частиною цього ж процесу. Воно охоплювало всіх освічених русинів. Модель їхніх взаємовідносин з селянством (“народом”) створювалася за взірцем традиційних відносин між сільським священиком і його парафіянами. Приналежні до “покоління 1848-го року”, тобто освічені галицько- руські діячі, які активно залучилися до публічного життя в час революційних подій 67 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) 1848 р., мали здебільшого патерналістські уявлення щодо своєї ролі в піднесенні селянства до вищих моральних, культурних і соціальних стандартів. З відродженням громадського життя в 1861 р. багато дописувачів головної галицько-руської газети “Слово” долучилися до обговорення способів “просві- щенія народного”23, що мало включати поширення знань не лише про практичні господарські навички, а й про власну історію та географію і перетворення селян на національно-свідомих громадян24. Така просвітня програма стимулювалася потре- бою національно-політичної боротьби з польськими політиками за голоси селян під час виборчих кампаній до Галицького сейму25. Помітний вплив греко-католицького духовенства на східногалицьке селянство серйозно непокоїв польський політичний табір. Проте і греко-католицьке духовенство не було повністю впевнене в підтримці своїх парафіян. Підготовка до сеймових виборів 1867 р. змусила і руських, і поль- ських політиків залучати селянство до суспільних дискусій та видавати для нього спеціальні газети: “Письмо до громади” та “Tygodnik Niedzielny”. Ці часописи роз- глядали чимало практичних проблем щоденного життя, організації сільських громад і правових процедур. Обидві газети засуджували алкоголізм, забобони і “дикі” на- родні традиції, заохочували жертвувати гроші на початкові школи, подавали базову географічну та історичну інформацію і друкували уривки з “високої” літератури. Особливістю цих видань було те, що вони змушені були долати конкурентні впливи на селянство, в той же час формуючи його національну ідентичність та політичну лояльність26. Заклики до “просвіти” (“просвіченія”) народу були з самого початку присутні і в галицьких народовецьких виданнях. На народовців найбільше впливали ідеї Тараса Шевченка і народницька риторика “хлопоманів” і “народолюбців” з підросійської України27. Характерною ознакою народовецьких поглядів був постулат “служіння народові” та максимального наближення до народної культури28. Вже у “Передньому слові” першого народовецького часопису “Вечерниці” (1862–1863), який редагував Ф. Заревич, а згодом – В. Шашкевич, стверджувалося, що народ щосили тягнеться до просвіти: “з просвіченієм довжен і наш малоруській народ прійти колись єще до своеї долі, і осягнути в людском мірі своє призначеньє”29. А у першій програм- ній статті “Вечерниць” пояснювалося, що “розширеньє просвіти межи народом є найвишша ціль кождої словесноти в загалі, а руської в особенности. Хотячи по- двигнути народ, належить зближитись до него”30. Народництво галицької “молодої Русі” першої половини 1860-х рр. найбільше виявлялося в мовно-культурній сфері: нова українська література мала розвиватися на народномовній основі, відповідно їй відводилася велика просвітницька роль. Водночас народовці звертали увагу й на інші питання. Так, на думку відомого дослідника Аркадія Животка, Ф. Заревич в оповіданнях “Хлопська дитина” та “Дві матері”, надрукованих у “Вечерницях”, вперше виклав думку про поєднання національного відродження народу з його соціально-економічним визволенням31. Поява чіткіших концепцій широкої “органічної праці” національної інтеліґенції та переоцінка романтичного козакофільства у народовецькому середовищі відбулися вже у середині 60-х років ХІХ ст. У другій половині того ж десятиліття в народо- вецькій думці появилися елементи цілісної просвітницької та суспільно-економічної програми. Крім того, з середини 60-х рр. ХІХ ст., коли існуючі галицько-руські на- 68 Остап Середа ціональні інституції перейшли під вплив русофільського угрупування, з’явилися плани створення (окрім напівтаємних громад) довготривалішого, офіційно заре- єстрованого літературного або просвітнього товариства. Так, віденський громаді- вець Порфирій Павлусевич у квітні 1866 р. пропонував В. Шашкевичу: “Діло, яке я задумав осущити, є моя Вам може з давніще знана гадка о завязанню товариства літературнього”. На його думку, Товариство могло б згромадити близько 300 членів, займатися виданням книг і протистояти “Галицько-руській матиці”. Його осередок мав знаходитися у Львові, а патронами Товариства могли б стати о. С. Качала, Ю. Лаврівський, М. Димет32. У 1867 р. дискурс “поступу” і “органічного розвою” найповніше розгорнувся в газеті “Русь”. Основні публікації на тему “органічної”, зокрема, просвітницької праці вийшли з-під пера Ф. Заревича та В. Шашкевича. З погіршенням політичних перспектив для українського руху ці та інші автори намагалися вийти за рамки по- літичної боротьби і накреслити ширшу програму суспільного розвитку. Проблемі від- носин національної інтеліґенції та простого народу у ній відводилося значне місце. Для авторів “Русі” характерним був відхід від патерналістичного ставлення до селянства, властивого старшим галицько-руським діячам. Часопис закликав поваж- но трактувати селян і допомагати їм досягнути добробуту. “Піднесеннє моральне і інтелектуальне селянина” полягало не лише у тому, щоб навчити його як молитися, читати і писати, а і в необхідності пробудити його самоусвідомлення як громадянина і члена суспільства (“збудити у ньому самовіжу чоловіка, самовіжу обивателя краю, члена товариства людського зарівно потрібного і конечного, як найвисшого пана – члена товариства держави, підтримуючого заснови добробиту і сили держави”33). Дописувачі до “Русі” намагалися змінити ставлення освіченого читача до селян – ними вже не захоплювалися беззастережно, а послідовніше аналізували. Традиційний консерватизм селян не критикували чи засуджували, а брали до уваги як реальний фактор. Автори “Русі” відзначали, що селяни побоюються змін, і тому “заперта дорога у нашого селянина всякому поступови”34. Для того, щоби подолати недовіру селянства, діяльність народовців селяни повинні були сприймати як ко- рисну35. Основним завданням інтеліґенції було, таким чином, підготувати селян до умов грошової економіки, допомогти зростанню селянської власності (“маєтности селянина”) та оберігати їх від банкрутства. Відповідно до цієї економічної логіки, галицькому селянинові протистояли представники грошової економіки, що корис- талися з його наївності. Така налаштованість часом проявлялася в антиєврейських настроях (головне завдання інтеліґенції полягало в тому, щоб вберегти селян від “попадення в жидівські лабети”)36. Ще однією проблемою, яка обговорювалася в зв’язку з економічними змінами, було порушенння селянських інтересів при викупі їхніх ґрунтів під побудову залізниці37. Інтеліґенція мала ініціювати створення громадських інституцій, які могли б до- помогти руським селянам пристосуватися економічно до умов грошової економіки: громадських кас, шпихлірів, страхових компаній і т. д.38 Дописувачі газети регулярно наголошували на значущості практичних соціальних і економічних проблем. Вже у редакційній статті в першому числі “на показ” “розвій торговельний і промисла” визначено як одну з головних засад програми часопису39. Русини повинні контро- лювати торгівлю та промисловість, і лише тоді випуск місцевих продуктів йшов би 69 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) на користь національного добробуту, – стверджував один із дописувачів40. Уперше народовецька преса обговорювала такі проблеми, як запровадження сівозміни41. Деякі дописувачі до “Русі” стверджували, що освічені русини подібно до польських демократів вважають себе вищими за селян і намагаються з одного боку представляти “народ” і в той же час “старшувати” над ним, фантазують про історичні трони руських князів замість того, щоб забезпечити селян дешевими книжками42. Натомість народовці повинні були писати не коментарі про високу європейську політику, а шкільні букварі та описи життя святих для простих людей. У зв’язку з цим, народовцям слід було заснувати товариство, яке б організовувало видання популярних книжок (“зав’язати товариство для видавання книжок популярних, за- чавши од Букваря, а не занедбуючи і корму религийно-морального, на пр., з описей життя святих (Товариство таке чи не могло би пристарати і розумнійші книжки школьні, з которих доходи обертались би для народньої просвіти?)”43. Зрештою, питання створення просвітнього товариства ставилося на шпальтах “Русі” не раз. Володимир Шашкевич у листі до “Русі” ще у травні 1867 р. виступав за утворення окремого русько-народного товариства, подібного до “Матиці”, для видання освіт- ньої літератури44. Тоді ж якийсь віденський дописувач (можливо, згаданий вище П. Павлусевич) вважав крайньою потребою заснування нового літературного на- родного товариства45. Вже від перших номерів одним із основних було також питання реформи “народних шкіл”. Автори “Русі” аргументували, що освіта селянських дітей мала стимулювати самостійний процес вдосконалювання людини, бути пов’язаною з її практичним досвідом, а отже спрямовуватися, насамперед, на здобуття сучасних сільськогосподарских знань та умінь46. Необхідною передумовою цього мало стати видання нових підручників народною, а не книжною мовою47. Турбота за освіту селянства спонукала до осмислення того, як підтримувати і формувати галицьку українську інтеліґенцію. Для того, щоб здійснити проекти, окреслені вище, інтеліґенція мала сама себе організувати і оберігати власні мате- ріальні ресурси. Однією з найголовніших потреб визначалося “заведеннє язика руського дома, з відти перейде він сам у життє публичне”48. На противагу народовецькій риториці початку 1860-х років, спрямованій проти “космополітичної західної цивілізації”, автори “Русі” шукали в європейських країнах взірці для розвитку і уникали засудження західних цінностей: “дивлюся на Пруси, та й питаю: Чому там гаразд? ... та хоч земля їх не мудрійша від нашої, хоч і їх, і нас тот сам один Бог сотворив, і їм, і нам дав тоті самі даровання, їм гаразд, а нам лихо... Питаю, чому се так? Бо немає у нас просвіти! ... А такой немає у нас гідної школи! Немає поступу! А як де єсть, то якесь таке дивоглядне та обскубане, що аж дивитись встидно”49. Ще інший автор брав за приклад цивілізаційний розвиток Ан- глії50. Можливо, така прозахідна орієнтація була реакцією на посилення російського панславізму51. Таким чином, багато хто з народовців вбачав у поширенні “просвіти Западу” своє основне завдання. У другій половині 1867 р. автори “Русі” стали ще дужче наголошувати на необхідності хоча б тимчасово перенести увагу з політичних питань на просвіт- ницькі52. Народовці мали позбутися марних політичних мрій і зосередити увагу на економічних проблемах простого народу, зайнятися “хозяйством народним”53. Кредо 70 Остап Середа “тихого органічного розвою товариського” ставало головною ідеєю часопису – “в розвій тот повинно входити всьо, що становить істоту істинного поступу, що дає поруку тревалого добра і свободи, так індивидуам, як і загалови, товариству або обществу”. Програма органічного розвитку, викладена в передостанньому номері газети, включала, зокрема, популяризацію точних наук і відповідне естетичне ви- ховання загалу. Практичними кроками мали стати утворення міської читальні з най- новішою українською літературою, створення товариства для видання популярних книг для народу, заснування музичного гуртка, зосередження засобів для навчання вчителів народних шкіл. Серед іншого, усе це мало слугувати й поліпшенню “одно- шень материально-економичних в краю”54. Формування українських ідей “органічної праці” в Галичині, очевидно, від- бувалося під впливом дискусій на подібні теми серед польської суспільності. На той час концепція “органічної праці”, що спочатку з’явилася в середовищі поль- ських інтелектуалів у Познані в середині 1840-х років, уже вкорінилася в польській суспільній думці. У Галичині вона поширилася після поразки Січневого повстання 1863 р. Та ж сама низка питань, що і в “Русі”, включаючи модернізацію сільського господарства, роль освіти для прогресу, консерватизм і фаталізм селян, підніма- лася, наприклад, у класичному дослідженні Юзефа Супінського, “Szkoła polska gospodarstwa społecznego” (Польська школа соціальної економіки), опублікованого у Львові в 1862–1865 рр.55 Якраз у 1867 р. польська преса в Галичині обговорювала потребу в масових освітніх товариствах, що й були засновані наступного року в Кракові та Львові56. Можна припустити, що галицькі народовці були першими серед освічених русинів, що прийняли концепцію “органічної праці” завдяки близькості до ліберальних і демократичних ідей і більшій відкритості до зовнішніх впливів. Заснування Товариства “Просвіта” було, головним чином, результатом ді- яльності другої хвилі народовців на чолі з А. Вахнянином, що тяжіли до часопису “Правда”. Ідеї заснування просвітницького товариства циркулювали серед членів відновленої львівської народовецької громади уже у 1866–1867 рр. – про це згадують і О. Барвінський (про план створення “Академічної читальні”), і А. Вахнянин57. Як відомо, комітет, створений львівськими студентами ще у березні 1868 р., домігся схвалення Статуту “Просвіти” австрійським міністерством внутрішніх справ у вересні 1868 р. та проведення установчих зборів 8 грудня того ж року. Наприкінці 1868 р. “Правда” відігравала роль пресового органу “Просвіти”, на адресу її редакції надсилали матеріали для Товариства, значна частина редакції увійшла у його Виділ. Однак і ті народовецькі діячі, що у 1867 р. формували дис- курс “органічної праці” у газеті “Русь”, брали певну, хоч і не основну, участь у за- снуванні “Просвіти”. Хоча позиції цих двох народовецьких угруповань були дуже близькими, під час установчих зборів “Просвіти” між ними відбулася дискусія, на яку дотепер не звертали уваги історики. Як відомо, перші загальні збори Товариства 8 грудня 1868 р. відкрив голова організаційного комітету (“конституючого виділу”) А. Вахнянин, після нього ви- ступив член того ж комітету Андрій Січинський. Обидва промовці подібно обґрун- товували програму просвітницької діяльності, мабуть, їхні виступи були погоджені зазделегідь. “Просвіта темного брата”, на їхню думку, мала вестися поступово. Щоб заохотити селян до читання просвітянських видань, необхідно було насамперед 71 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) видавати популярні біблійні історії, намагаючись поєднувати їх з розповідями про національну історію, а вже тоді – перейти до видань природознавчого, географіч- ного, юридичного, господарського, популярно-історичного змісту. Характерно, що А. Вахнянин брав за заразок існуючі просвітні видання наддніпрянських авторів, головним чином П. Куліша, під впливом якого на той час перебував, і закликав ви- давати їх у першу чергу (“за взоровзір до таких праць могла б послужити Товариству книжка, видана на Україні під заголовком “Дещо про світ божий”... І такі вартні праці належало б товариству продовжати, якими суть “Листи з хутора”... буквар для народніх шкіл не винен бути другий, як граматка Куліша”)58. Натомість, присутній на зборах колишній редактор “Русі” Ф. Заревич побу- дував свій виступ у формі критики попередніх промовців за непрактичність їхніх планів. “Одкликуючися до річи вступної п. Вахнянина і слова п. Січинського, казав бесідник, що думає він о просвіті народній із сторони практичної говорити. Він звернув увагу на те, що і один, і другий попередник висказались більше теоретично о просвіті народа, і ударив на головну точку діла самого, т. є.: що вчинити потреба, щоб простий народ до тої ступени розвою духовного привести, щоби він книжки популярні читати хотів”, – так повідомляла про початок його виступу львівська “Правда”59. На думку Ф. Заревича, підставову роль у просвіті галицького селянина мала відіграти народна школа (“школа народня має розбудити єго цікавість і завести єго в світ поступу”) та видання відповідних шкільних читанок для сільських дітей: “такі читанки, розділені на поодинокі роки народньої школи, мають найперше дати поняттє дитині о товаристві людськім, зачавши від його домашнього життя, аж до найвисших верстов, дальше роз’ясненнє товариства уладнаного, або держави. На підставі сего дасть ся завести легоньку загальну історию, і попри те землепись популярну, а потому інші вже науки”. Окремим напрямом просвітницької роботи мало стати виховання інтеліґенції, запровадження української мови в усі сфери її життя60. По суті, всі ці засади були сформульовані та обґрунтовані ще у 1867 р. на сторінках “Русі”. З листа самого Ф. Заревича, написаного до В. Шашкевича відразу після уста- новчих зборів “Просвіти”, видно, що критичний тон щодо попередніх промовців, провідників львівської студентської народовецької громади, він обрав свідомо: “Вахнянин був головою і отворив засіданнє, досить “икаво” базікаючи. По єго слові вибрали на час засідання Товарницького старого за предсідателя – і зачали говорити, хто що любив. Говорив Січинський дуже ярко, але фантазував надто. І Вахнянин, і Січинський говорили про книжки популярні. По Січинськім говорив Заревич. Той, полявши студеною обох попередників, зачав розгадувати о практичних способах, як ширити просвіту між народом – приняв за першу задачу товариства і интелигенциї постаратися о добрі книжки для шкіл народніх, і указав систем конечний, після котрого учебники складатися мають; за другу задачу назначив товариству підняти і укріпити интелигенцію, розширити краснорічиву літературу і зробити своє “русь- ке” домашнім у руській, по-польськи говорячій, хаті. Валебна “громада” казила ся, що я говорив і то досить добре і довго, кривила носи і дурні вочи завертала, але старшина слухала і дала наконець браво”61. У звіті ще одного очевидця (І. Шмериковського) установчих зборів “Просвіти” промова Ф. Заревича також сприймалася як полеміка з попередниками: “слушатель 72 Остап Середа прав, воспитанник гімназії Тарнопільской Андрей Січиньскій все що від року 1848 для просвіщенїя народного зділано в своєй бесіді яко неотвітне згудив і изданнії книги учебнії яко дрань до нічого не здібну назвал, вкладаючи на общество “Про- світи” обовязок тоє зло исправити – змодеровал вторий бесідник бившій редактор “Руси” Заревич изреченія пламенного предбесідника, изявляючи, же не згаджаєт ся цілком с мнінієм, якоби все вийшлоє от р. 1848 до ничого придатним било, однако освідчив ся такожде за составленієм нових учебних книг в надії, же високе прави- тельство благії наміренія общества “Просвіти” вспирати будет”62. По суті, у програмах діяльності, запропонованих А. Вахнянином та А. Січин- ським, з одного боку, і Ф. Заревичем, з другого, було багато спільного. Положення обох програм перегукувалися з ідеями, висловленими раніше на сторінках “Русі”, і відрізнялися лише щодо окремих питань. Обидві сторони наголошували на значенні практичної користі від просвітницької роботи для селянства та на необхідності еко- номічного розвитку галицьких українців, зокрема в сферах промисловості та торгівлі. Перегукуючись з ранішими публікаціями в “Русі”, А. Січинський підкреслював, що просвітницька робота має мати на меті формування громадянської свідомості селян (“розуміння свого становища в державі, громаді і в родині, становище щодо урядів і властей, соціальне становище і приватноправні стосунки”). Однак, якщо Ф. Заревич демонстрував критичне ставлення до освітніх запитів на селі (“немає у наших селян ні найменчого поняття поступу світнього”), то А. Вахнянин далі на- полягав на тому, що ідеалізація народу була корисною і критично відгукувався про “просвічену верству западу”, що з презирством, а не з захопленням ставилися до нього. У своїй промові А. Січинський також згадував про значення “добрих книжок для шкіл народніх”, але не надавав їх виданню першорядного значення, натомість для Ф. Заревича саме контроль над початковою школою був запорукою успішної просвітницької роботи. До того ж, на думку останнього, просвіта мала стосуватися не тільки селян, а й інтеліґенції. Заклик Ф. Заревича сконцентруватися насамперед на виданні шкільних під- ручників для народних шкіл з часом знайшов практичне втілення у діяльності “Просвіти”. Після обрання у 1870 р. Ю. Лаврівського, що на той час був своєрідним “патроном” Ф. Заревича, головою товариства, головний виділ “Просвіти” звернувся із закликом писати підручники. На видання шкільних книг “Просвіта” отримала суб- сидію Галицького сейму. Усього за період 1869–1876 рр. товариством було видано 22 підручники для гімназій і народних шкіл загальним тиражем 15 100 примірників63. Отже, чи можемо простежити зв’язок між виданням народовецької “Русі” у 1867 р. та заснуванням “Просвіти” наприкінці 1868 р.? Перші члени проводу “Про- світи” на чолі з А. Вахнянином ніколи не покликалися на ідейне значення публікацій в “Русі”, натомість вказували на листи о. С. Качали в “Слові” та його інші виступи як на джерело просвітницьких ідей64. Однак статті о. С. Качали у “Слові” насправді були близькими до традиційної риторики русофільських діячів, що пояснювали прак- тичну потребу просвітницької діяльності необхідністю блокувати виборчу агітацію польських політиків. Автор аналізував результати сеймових виборів, критикував руську виборчу кампанію 1867 р. і закликав працювати над “просвітою народа”, щоб вберегти його від обману польських політиків. “Стоваришеньє, цілію которого било би вспомаганьє народного образованья во взгляді моральном, матеріальном 73 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) і політичном”, мало, на думку о. С. Качали, утворитися при редакції згаданого вище “Письма до громади” та насамперед видавати і поширювати виборчі відозви, а лише потім й інші книги, “практичним цілям отвітним”65. Цей заклик, однак, не мав позитивного відгуку в редактора “Письма” Северина Шеховича, і в наступній статті о. С. Качала окреслив ширшу програму діяльності майбутнього товариства, що включала, крім видавництва популярних книг, заснування видавничих фондів, дівочих шкіл, стипендій тощо66. Проте, на нашу думку, програма “органічного розвою”, яку формували автори “Русі”, повніше відображала засади модернізації та поступу суспільства. Як видно з тогочасних публікацій у “Правді”, організатори “Просвіти” спо- дівалися здобути широку підтримку серед старшої галицько-руської інтеліґенції, особливо сільського греко-католицького духовенства. Можемо припустити, що тому вони воліли опиратися на авторитет члена-засновника “Галицько-руської матиці” та посла Галицького сейму, а не представників народовецької “богеми”, ще й до того ж скомпроментованих співпрацею з польськими політиками. Проте, як відомо, зусилля молодих львівських народовців отримати ширшу підтримку виявилися невдалими. Як прокоментувало львівське “Слово”, “хотя ціль “Просвіти” сама собою єсть пре- красна… само тоє обстоятельство, що запрошенія к участію в “Просвіті” печатани били кулішівкою, возбудило у старшой Руси нашой сильноє недовіріє”67. Зрештою, навіть о. С. Качала не був присутнім при заснуванні Товариства і лише надіслав ві- тальну телеграму. Натомість активна участь колишного редактора “Русі” Ф. Заревича в установчих зборах “Просвіти”, та зокрема його виступ, у якому була висловлена окрема програма дій, що з часом й була втілена в життя, вказує на недооцінене значення програми “органічного розвою” та ідеї утворення просвітнього товариства, сформу- льованих на сторінках “Русі”, для українського просвітницького руху в Галичині. Ostap Sereda. Ideas of the “organic development” on the pages of the periodical “Rus’” (1867) The author analyzes discourse of progress and “organic development” that appeared in 1867 in the national-populist newspaper “Rus’”. Its contributors regularly argued in favour of engaging in educational, social and economic matters instead of politics. In particular, they stressed the importance of textbooks for primary schools and nationalization of educated groups of society. At the founding meeting of “Prosvita” these ideas were further elaborated by Fedir Zarevych. Key words: National populists, “organic development”, F. Zarevych. 1 Франко І. Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Його ж. Зібрання творів у 50 томах. Т. 41. – Київ, 1984. – С. 326. 2 Див., напр., Франко І. Я. Українські “народовці” і радикали // Його ж. Зібрання творів у 50 томах. Т. 28. – Київ, 1980. – С. 199–200. 3 Мельник І. Виникнення товариства “Просвіта” як української народовської просвітницької ор- ганізації // Нарис історії “Просвіти” / За ред. І. Мельника. – Львів; Краків; Париж, 1993. – С. 16. 4 дем’ян Г. Федір Заревич // Хвилі Стрия. – Стрий, 1995. – С. 261–272; Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х рр. ХІХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода на- ція. – Київ, 1996. – Вип. 3. – С. 213–219. 74 Остап Середа 5 Піяй С. Політика Аґенора Ґолуховського щодо галицьких українців у 1866–1868 роках та її наслідки // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 37. Ч. 1. – Львів, 2002. – С. 262–263. 6 Можливо, йдеться про українську адресу до австрійського уряду, який підготувала редакція “Мети ” ще у 1863 р. (про неї див.: Невідомий з-по-між гурту [Танячкевич д.]. Письмо до гро- мади // Мета. – 1863. – № 3. – С. 263–266), і під якою збирали підписи члени народовецьких громад. 7 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 2 (Народний Дім). – Оп. 2. – Спр. 175. – Арк. 150 (лист Ф. Заревича до В. Шашкевича, 28 травня 1868 р.). Тут і далі правопис цитованих текстів осучаснено. 8 Огоновський О. Історія літератури руської. Ч. 2. – Львів, 1889. – С. 672. 9 “У нас распространились слухи, будто бы эти собранные деньги в Москве и Киеве в пользу литературных целей галицких русских посланы посредством русского посольства в Вену, переданы для нас австрийскому правительству, которое теперь этими деньгами – посредством наместника графа Голуховского – начало издавать полоньско-русиньскую газету “Русь”, но кажется, что эти слухи – только хитрые полоньские замашки”, – писав у листі від 16 квітня 1867 р. галицький русофіл Феофіл Криницький до о. Михайла Раєвського (Зарубежные славяне и Россия. Документы архива М. Ф. Раевского / Сост. В. Матула, И. В. Чуркина. – Москва, 1975. – С. 240). 10 Животко а. Нарис історії української преси. – Подєбради, 1937. – С. 34. 11 Наші думки // Русь. – 1867. – Ч. 14. – 16 травня. – С. 1; Допись. Львів 29 Червня 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 27. – 30 червня. – С. 3; Зі Львова // Русь. – 1867. – Ч. 41. – 18 серпня. – С. 3. 12 Новинки // Русь. – 1867. – Ч. 61. – 27 жовтня. – С. 4. 13 Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель. Т. 1: Життя Пантелеймона Куліша. – Київ, 2007. – С. 257–264; Студинський К. Передмова // Вахнянин А. Листи до Пан- телеймона Кулїша (1869 р.). – Львів, 1908. – С. 6–8. 14 Мости Великі 12 Цвітня 1867 [Шашкевич В.]. “Славянская Заря” і її програма // Русь. – 1867. – Ч. 5. – 14 квітня. – С. 3–4; До наших читателів! // Русь. – 1867. – Ч. 7. – 21 квітня. – С. 1; Суд ворогів наших // Русь. – 1867. – Ч. 20. – 6 червня. – С. 1. 15 За словами дослідника біографії та творчості П. Куліша Євгена Нахліка, у цей час (березень 1864 – листопад 1867 рр.) “Куліш силкувався, либонь, чи не найдужче в житті поєднати у власній душі український патріотизм з патріотизмом не тільки загальноруським (східнослов’янським), а й суто російським, і притім державним, імперським, старався керуватися цими почуттями у своїй громадсько-культурній та адміністративній діяльності”. (Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель. Т. 1: Життя Пантелеймона Куліша. – Київ, 2007. – С. 233–234). 16 Нахлік Є. Вказ. праця. – С. 235. В травні 1867 р. у листі до О. Партицького П. Куліш вимагав повного розриву з львівською “Руссю” (Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. Матері- яли до історії української культури в Галичині та її зв’язків з Україною / Зібрав К. Студинський. – Харків; Київ, 1931. – Т. 1. – С. 50–51. 17 Hornowa E. Stosunki polsko-ukraińskie w Galicji w latach 1867–1870 w świetle dzieł Michała Drahomanowa // Zeszyty Naukowe Wyższej szkoły pedagogicznej w Opolu. Historia. – 1972. – № 10. – S. 48. 18 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАУЛ). – Ф. 362 (Кирило Студинський). – Оп. 1. – Спр. 122. – Арк. 45 (рукописні записки К. Студинського). 19 Чорногора Ф. [Танячкевич д.] Письмо народовців руських до редактора політичньої часописі “Русь” яко протест і мемориял. – Відень, 1867. – С. 3–5. 20 Аналіз політичних публікацій у “Русі” див. у Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х рр. ХІХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація (Київ). – 1996. – Вип. 3. – С. 216–219. 21 Русь. – 1867. – Ч. 31. – 14 липня. – С. 1. 22 Zaiarniuk A. Framing Ukrainian Peasantry in Habsburg Galicia, 1846–1914 (With Focus on Sambir Area). PhD dissertation. – Edmonton: University of Alberta, 2003. 23 Вже у редакційній програмі “Слова” знаходимо таку декларацію: “Признаєм і вірим, що рускому народу більше потреба – світла! Всі сили нашого духа, все стремленіє ума і мислій наших ві- 75 Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867) нуєм і посвящаєм совістно, безсвоєкористно, розширенію образованья народного” (От Редакції. Наш програм // Слово. – 1861. – Ч. 1. – 25 січня.– С. 1.). 24 Див., напр., програму просвітницької роботи, викладену в статті “О народних сельских школах” (Слово. – 1862. – Ч. 5. – 29 січня. – С. 17–18). 25 Про взаємозв’язок просвітницької праці та виборчих процесів у Галичині в 1860-х рр. див.: Середа О. “Ми ту не прийшли на сміх”: участь східногалицьких селян у сеймових виборах та засіданнях у Львові (60-і роки ХІХ ст.) // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura. T. 4. – Kraków, 2002. – S. 165–186. 26 Про конкуренцію львівських часописів “Письма до громади” та “Tygodnik-а Niedzieln-ого” див.: Sereda O. “Whom Shall we Be?” Public Debates over the National Identity of Galician Ruthenians in the 1860s // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 2001. – Band 49. – Heft 2. – S. 200–212. 27 Про тогочасне українське “народолюбство” див.: Світленко С. Народництво в Україні 60–80-х років ХІХ століття. Теоретичні проблеми джерелознавства та історії. – Дніпропетровськ, 1999. 28 Як згадував Остап Терлецький, після прочитання Т. Шевченка “зовсім инакшим показав ся нам тепер мужик … Не мужик нам, а ми мужикови повинні були служити” (Терлецький О. Галицько-руське письменство 1848–1865 р. Уваги й спомини // Літературно-науковий вістник. – 1903. – Т. 24. – Кн. 10. – С. 10). 29 Передне слово // Вечерниці. – 1862. – Ч. 1. – 1 лютого. – С. 1. 30 Народ і словесность // Вечерниці. – 1862. – Ч. 8. – 22 березня. – С. 61. 31 Животко а. Нарис історії української преси. – Подєбради, 1937. – С. 32. 32 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 2 (Народний Дім). – Оп. 2. – Спр. 175. – Арк. 547зв–548 (лист П. Павлусевича до В. Шашкевича, 28 квітня 1866 р.). 33 Львів, 21 Цвітня 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 7. – 21 квітня. – С. 2. 34 Там само. 35 Львів, 24 Цвітня 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 8. – 25 квітня. – С. 2. 36 Львів, 1 Мая 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 10. – 2 травня. – С. 2; Львів, 3 Мая 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 11. – 5 травня. – С. 2. “Причиною тої нужди нашого сільського люду єсть, як були завсігди, жиди,” – стверджувалося в одному з дописів (Від Жолкви // Русь. – 1867. – Ч. 12. – 9 травня. – С. 3). Економічний аналіз антиєврейського компоненту в українському національному русі див. у Himka J.-P. Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century. – Edmonton, 1988. – P. 158–175. 37 Допись. З-над нової зелізниці // Русь. – 1867 – Ч. 71. – 1 грудня. – С. 3. 38 Львів, 8 Мая 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 12. – 9 травня. – С. 1–2; Русь. – 1867. – Ч. 13. – 12 трав- ня. – С. 2. 39 Русь. – 1867. – Число “на показ”. – 28 березня. – С. 2. 40 Допись. З-над Стиру // Русь. – 1867. – Ч. 54. – 3 жовтня. – С. 4. 41 Дописи. Коломия 14 Августа 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 41. – 18 серпня. – С. 3. 42 Допись. З Універзитету // Русь. – 1867. – Ч. 74. – 12 грудня. – С. 3–4. 43 Русь. – 1867. – Ч. 75. – 15 грудня. – С. 3. Про видання дешевих практичних книг для народу див. також: Допись. З-над Стиру // Русь. – 1867. – Ч. 68. – 21 листопада. – С. 3. 44 Мости Великі, 16 Мая 1867 [Шашкевич В.]. Про що нам дбати // Русь. – 1867. – Ч. 15. –19 травня. – С. 3. 45 Відень 30 Мая // Русь. – 1867. – Ч. 20. – 6 червня. – С. 2. 46 Львів, 13 Цвітня 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 5. – 14 квітня. – С. 1–2; Львів, 21 Цвітня 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 7. – 21 квітня. – С. 2; Дописи. Від Жолкви // Русь. – 1867. – Ч. 26. – 28 червня. – С. 3–4; Єще про раду школьну // Русь. – 1867. – Ч. 59. – 20 жовтня. – С. 1. 47 Слухач философичнього факультету. Львів 22 Мая 1867. (З Университету) // Русь. – 1867. – Ч. 16. – 23 травня. – С. 3; Мости Великі, 8 червня 1867 [Шашкевич В.] // Русь. – 1867. – Ч. 22. – 13 червня. – С. 3–4; О школьних ділах // Русь. – 1867. – Ч. 43. – 25 серпня. – С. 1; О учебниках руських // Русь. – 1867. – Ч. 44. – 29 серпня. – С. 1–2. 48 Теперішность // Русь. – 1867. – Ч. 73. – 8 грудня. – С. 1. 49 Дописи. Коломия 11 Августа 1867 // Русь. – 1867. – Ч. 40. – 15 серпня. – С. 3. 50 Допись. З-над Стиру // Русь. – 1867. – Ч. 54. – 3 жовтня. – С. 4. 76 Остап Середа 51 Один з дописувачів стверджував, що “Запад переняв у себе всі висші ідеї людськости і живими їх творить”, тоді як в Росії панує дух нетолерантності і фанатизму. Див.: Дописи. З Поділля (Єще слово о панславизмі) / Русь. – 1867. – Ч. 14. – 16 травня. – С. 3–4. 52 Що діється на Руси? // Русь. – 1867. – Ч. 40. – 15 серпня. – С. 1. 53 Тишина // Русь. – 1867. – Ч. 62. – 31 жовтня. – С. 1. 54 Русь. – 1867. – Ч. 75. – 15 грудня. – С. 3. 55 Janowski M. Polska myśl liberalna do 1918 roku. – Kraków, 1998. – S. 143–156. 56 Terlecki R. Oświata dorosłych i popularyzacja nauki w Galicji w okresie autonomii. – Wrocław, 1990. – S. 25–28. 57 Барвінський О. Спомини з мого життя. – Нью-Йорк; Київ, 2004. – С. 120; Вахнянин а. Спомини з житя. – Львів, 1908. – С. 106. 58 Виклад промови А. Вахнянина див.: Cправозданнє з перших загальних зборів товариства “Про- світа” (Львів 26 Падолиста) // Правда. – 1868. – Ч. 43. – 30 листопада [ст. ст.]. – С. 514–516. Виклад промови А. Січинського див.: Cправозданнє з перших загальних зборів товариства “Просвіта” (Львів 26 Падолиста) // Правда. – 1868. – Ч. 44. – 8 грудня [ст. ст.]. – С. 525–526. 59 Cправозданнє з перших загальних зборів товариства “Просвіта” (Львів 26 Падолиста) // Прав- да. – 1868. – Ч. 44. – 8 грудня. – С. 527. 60 Там само. 61 Листи Федора Заревича до Володимира Шашкевича // Житє і слово. – 1895. – Кн. 3. – С. 180. 62 Гординський Я. До історії культурного й політичного житя в Галичині у 60-их рр. ХІХ в. – Львів, 1917. – С. 211 (лист І. Шмериковського до А. Шанковського, 12 грудня 1868 р.). 63 Середяк а. Діяльність товариства “Просвіта” в 1868–1914 рр. // Нарис історії “Просвіти” / За ред. І. Мельника. – Львів; Краків; Париж, 1993. – С. 19, 24–25. 64 А. Вахнянин у своєму виступі на установчих зборах, наприклад, описав визрівання ідеї засну- вання “Просвіти”: “Гадка, котра одушевляла батьків наших при зав’язанню товариства “Руськоі Матиці”, но не увійшла в життє, гадка, котра збудилась наново по бурливих зборах матичніх 1865 р., котру підносив Вп. Панотець Степан Качала у 2 и 27 ч. “Слова”, а далій і по своїм повороті з Праги з закладин чеського зрілища, гадка ся – взятися за просвіту темного, приза- бутого народу піднесена руськими львівськими академиками в перших місяцях с.р., принялася у серцях і розумах Галицьких Русинів” (Cправозданнє з перших загальних зборів товариства “Просвіта” (Львів 26 Падолиста) // Правда. – 1868. – Ч. 43. – 30 листопада [ст. ст.]. – С. 513). 65 Качала С. Із Шельпак. Погляд на справи русско-народниї в началі года 1868 // Слово. – 1868. – Ч. 2. – 6 (18) січня. – С. 2. 66 Шехович С. Із Львова. Заявленіє редакції “Письма до громади” // Слово. – 1868. – Ч. 9. – 31 січня (12 лютого).– С. 3. Короткий аналіз дописів о. С. Качали див. у: Пашук В. Товариство “Просвіта” у Львові // Львів: історичні нариси. – Львів, 1996. – С. 235–236. 67 Новинки // Слово. – 1868,– Ч. 96. – 4 (16) грудня. – С. 4.

Ідеї “органічного розвою” на сторінках часопису “Русь” (1867)

Репозитарії

Схожі ресурси