Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)

Окреслено роль греко-католицького парафіяльного духовенства в розвитку українського читальняного руху в Галичині наприкінці ХІХ ст., з’ясовано мотивацію, що спонукала священиків до цієї діяльності, а також вказано основні напрями читальняної роботи кліру....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Колб, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Schriftenreihe:Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73518
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.) / Н. Колб // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 329-335. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-73518
record_format dspace
spelling irk-123456789-735182015-01-13T03:02:00Z Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.) Колб, Н. Філії і читальні “Просвіти” Окреслено роль греко-католицького парафіяльного духовенства в розвитку українського читальняного руху в Галичині наприкінці ХІХ ст., з’ясовано мотивацію, що спонукала священиків до цієї діяльності, а також вказано основні напрями читальняної роботи кліру. The author outlines the role of the Greek Catholic parish clergy in the reading-club movement in Galicia (end of the nineteenth century), clarifies stimuli of this activity of the clergy and describes main directions of the work of clergy in the reading clubs. 2010 Article Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.) / Н. Колб // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 329-335. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73518 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Філії і читальні “Просвіти”
Філії і читальні “Просвіти”
spellingShingle Філії і читальні “Просвіти”
Філії і читальні “Просвіти”
Колб, Н.
Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description Окреслено роль греко-католицького парафіяльного духовенства в розвитку українського читальняного руху в Галичині наприкінці ХІХ ст., з’ясовано мотивацію, що спонукала священиків до цієї діяльності, а також вказано основні напрями читальняної роботи кліру.
format Article
author Колб, Н.
author_facet Колб, Н.
author_sort Колб, Н.
title Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
title_short Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
title_full Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
title_fullStr Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
title_full_unstemmed Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.)
title_sort греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в галичині (кінець хіх ст.)
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2010
topic_facet Філії і читальні “Просвіти”
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73518
citation_txt Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець ХІХ ст.) / Н. Колб // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 329-335. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.
series Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv AT kolbn grekokatolicʹkeparafíâlʹneduhovenstvoučitalʹnânomurusívgaličiníkínecʹhíhst
first_indexed 2025-07-05T22:05:20Z
last_indexed 2025-07-05T22:05:20Z
_version_ 1836846280587870208
fulltext 329Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010 Наталя Колб Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині (кінець хіх ст.) окреслено роль греко-католицького парафіяльного духовенства в розвитку укра- їнського читальняного руху в Галичині наприкінці ХІХ ст., з’ясовано мотивацію, що спонукала священиків до цієї діяльності, а також вказано основні напрями читальняної роботи кліру. Ключові слова: Галичина, греко-католицьке парафіяльне духовенство, читальні. Політичні процеси, які вели до запровадження в Австро-Угорщині загального виборчого права, виводили громадське життя в Галичині за межі впливу нечисель- ної інтеліґентної верстви й надавали нового значення й ваги загалові. В цих умовах надзвичайно важливою ставала проблема підвищення загального освітнього рівня та національної свідомості українського простолюду, зміцнення його матеріального становища1. Втілювати ці завдання були покликані місцеві просвітницькі осередки – читальні. Серед діючих наприкінці ХІХ ст. українських читалень (а саме: русо- фільських Товариства ім. Качковського, народовецьких Товариства “Просвіта” і не- залежних) найбільш інтенсивно розвивалися народовецькі культурно-просвітницькі осередки2. Зазвичай засновниками, керівниками й натхненниками читальняного руху на місцях були парафіяльні священики як часто єдині представники української інтеліґенції по селах, що мали відповідний освітній рівень і авторитет у населення3. Мета цього дослідження – з’ясувати роль греко-католицького парафіяльного духовенства в читальняному русі галицьких українців кінця ХІХ ст., мотивацію та вияви читальняної діяльності священиків. Джерельною базою дослідження стали публікації тогочасних українських галицьких газет “Діло”, “Галичанин”, “Руслан”, священицьких часописів “Душпастир” і “Прапор”, матеріали 201 фонду Централь- ного державного історичного архіву України у м. Львові, спогади о. Филимона Тар- навського. Також у дослідженні використано праці сучасних українських істориків. Розвиток національного руху українців неухильно призводив до його секуляри- зації, що зумовлювало поступову втрату впливу духовенства в ньому4. Ця тенденція загострювалася зміцненням українських ліво-радикальних сил. Наприкінці ХІХ ст. священики мусили констатувати, що основним критерієм їх оцінювання українцями, а відтак – запорукою збереження впливу й авторитету в суспільстві, була їхня активна громадсько-політична позиція5. В цих умовах серед кліру панувало переконання про необхідність залишатися активним учасником національного руху6, що розцінювало- ся вже не тільки як патріотичний7, а все частіше як його душпастирський обов’язок8. Позиції священиків щодо їхньої участі в читальнях випливали з контексту згаданих реалій. Читальні були своєрідним епіцентром суспільно-політичного, 330 Наталя Колб господарського та просвітницько-культурного життя на місцях. Для духовенства було надзвичайно важливим стати їх головним рушієм – керівниками, опікунами, активними учасниками їх діяльності, товаришами і порадниками селян, “пружиною, котра би все порушувала і в русі утримувала…”9. Така позиція давала їм змогу 1) відновити рівень довіри до духовенства в суспільстві10, 2) успішно конкурувати з радикалами й протидіяти поширенню їх гасел11 і, 3) скеровуючи просвітницький рух в дусі релігійності, продовжувати іншими, ніж у церкві, методами релігійно- духовне виховання народу12. Священикам, які через надмір обов’язків не встигали приділяти читальні достатньо уваги, рекомендувалося обрати для цього відповід- них помічників, проте обов’язково зберігати керівництво читальнею у своїх руках і намагатися якнайчастіше навідуватися до неї13. Питання читалень періодично ставало предметом обговорення в священицьких колах: на зборах Товариства св. Ап. Павла, на деканальних соборчиках14, у чисельних дописах душпастирів у пресі15. Парохи вносили пропозиції щодо розвитку читаль- няних осередків16, розробляли заходи для підвищення ефективності читалень17 і власної просвітницької діяльності18. Особливо активними в обговоренні проблем читальняного руху (про що яскраво свідчать дописи в тогочасній українській пре- сі) були душпастирі народовецької орієнтації. Ця ж тенденція проявлялася й щодо створення читальняних осередків і діяльності у них19. Священики-народовці часто виступали ініціаторами створення читалень20 і філій “Просвіти”21, були одними з головних фігурантів на урочистостях з нагоди відкриття читалень22, а також обира- лися головами, замісниками чи секретарями читальняних осередків і філій23. Так, на кінець 1895 р. сім з десяти існуючих філій “Просвіти” очолювали священики24. Проте було й чимало душпастирів, які залишалися пасивними щодо читальня- ного питання25. Зазвичай вони виправдовували свою позицію важким матеріальним становищем й низьким рівнем знань селян, їх спротивом навчанню26 і створенню читалень27, утиском з боку місцевої влади і євреїв28, а також недостатньою підтрим- кою цього питання греко-католицькою ієрархією29. Пасивність священиків інколи спонукала селян самостійно створювати місцеву читальню30. Непоодинокими були й такі випадки, коли душпастирі, створивши читальню, надалі рідко, або й зовсім не займалися нею31. Хоча аргументи пасивних священиків не були надуманими й читальняна діяльність пастирів реально вимагала значних зусиль і зустрічала чи- мало різноманітних перешкод, все ж це не виправдовувало їх в очах громадськості, а навпаки, гостро осуджувалося не лише у світських колах, а й серед духовенства. Будучи очільниками читалень, священики мали дбати про їх різнобічний роз- виток, забезпечуючи присутність національно-політичної, економічної та культурно- просвітницької складової. Одним з найпрактикованіших способів поширення знань й інформації між селянством було влаштування різноманітних лекцій, авторами яких часто ставали самі священики32. Також душпастирі входили до читальняних гуртків, у складі яких їздили з доповідями по довколишніх селах33. Важливе місце в діяльності Товариства “Просвіта” відводилося проблемі гос- подарсько- економічного зміцнення галицьких українців (з 1890 р. воно з суто просвітницького перетворилося на просвітницько-економічне)34. Духовенство, яке турботу про стабільне матеріальне становище народу вважало одним із обов’язків кліру35, стало активним учасником господарсько-економічної діяльності в рамках 331Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині Товариства. Священики часто були ініціаторами створення при читальнях шпихлірів, крамниць, позичкових кас та інших інституцій самодопомоги36. Також душпастирі традиційно були серед організаторів, доповідачів37 й учасників чисельних госпо- дарських віч “Просвіти”38, де виступали з пропозиціями щодо стратегії національ- ного економічного розвитку, а також економічно-господарського життя в окремих повітах39, ділилися досвідом у різних видах господарювання40, розповсюджували селекційне насіння, господарські знаряддя та ін. Читальні також стали осередком громадсько-політичного виховання селянства (так, одним із завдань читальняної роботи духовенства було прищеплювати селянам почуття власної гідності, відваги до самостійних дій, знання своїх людських і стано- вих прав41). Відсутність чи брак читалень традиційно вважалися однією з вагомих причин поразки українців під час виборчих перегонів і зазвичай ставилися у вину парафіяльному духовенству42. Через створення читальні “Просвіти” священики засвідчували свою підтрим- ку народовецької течії й автоматично пропагували її серед парафіян: формували бібліотеку, проводили відповідні заходи, відстоювали ідеологічні засади, яких при- тримувалися народовці43. Проте приклад читалень кінця ХІХ ст. (а особливо – пер- шої половини ХХ ст.) яскраво свідчив, що час безумовного політичного проводу священиків у громаді відходив у небуття. Траплялося, що політичні погляди селян не збігалися з поглядами душпастиря, і це ставало підґрунтям для суперечок з при- воду політичної орієнтації місцевої читальні44. Ще однією ділянкою, якою в рамках читалень “Просвіти” опікувалося парафі- яльне духовенство, було культурно-мистецьке виховання народу. Врахування цього аспекту давало змогу розвивати в селянства почуття патріотизму, поглиблювати його духовність, закладати розуміння важливості історичних і культурно-мистецьких цінностей. Одним із найпоширеніших розважально-культурних заходів у читальнях були вечорниці, забави з музикою для молоді (наголошувалося, що пастирі мають особисто бути присутніми на таких забавах, щоб стежити за дотриманням морально- етичних норм45). Також священики організовували постановки аматорських вистав46 і проведення виступів гастролюючих колективів47. Часто душпастирі ставали ор- ганізаторами чи співорганізаторами проведення в читальнях різноманітних мис- тецьких вечорів (зокрема на честь видатних українських діячів М. Шашкевича48, Т. Шевченка49, Ю. Федьковича50), при тому непоодинокими були випадки, коли вони самі ставали учасниками цих концертів як лектори, виконавці поетичних і музичних (вокальних та інструментальних) творів, керівники хорових колективів. Одним із обов’язкових атрибутів читалень була бібліотека. Священики мали дбати, щоб у читальнях зберігалася література з різних цікавих і корисних для народу галузей науки та знань (господарська, історична, пізнавальна, про основи лікування й ветеринарії тощо51). Проте особливу увагу вони мали звертати на поповнення читальняних бібліотек літературою й часописами духовно-релігійного змісту52. По- ширення видань радикалів, а також застереження, які викликала у греко-католицької ієрархії русофільська преса53, зумовили те, що питання вмісту читальняних фондів знаходилося під прискіпливою увагою церковної влади. Священики мусили осо- бисто перечитувати кожен примірник, перш ніж він потрапляв до фондів читальні, і вилучати ті з них, які прямо чи приховано виступали проти Бога, Церкви чи духо- 332 Наталя Колб венства54. Вміст фондів читалень і рівень контролю над їх якістю з боку кожного душпастиря фіксувався на консисторському рівні55. Слід зазначити, що досить неоднозначним було й ставлення греко-католицького духовенства до часописів, які з’являлися з народовецького табору. Це зумовлювали тенденції розвитку народовецької течії, що призвели до еволюції взаємин між нею та кліром. Станом на кінець ХІХ ст. народовецька течія назагал опиралася на світську інтеліґенцію, яка ідентифікувала себе як ліберальну силу56 й визначала національну ідею головним пріоритетом, відводячи на другий план питання віри й спасіння57. Ці тенденції яскраво проступали у народовецькій пресі, що зумовлювало появу критики з боку священиків. Так, застереження пастирів викликав характер публікацій часописів “Зоря”58, “Батьківщина”59 й “Діло”. Суть зауважень загалом відображалася у критиці, висловленій василіянином Платонідом Філясом на адресу “Діла” – брак у публікаціях моральних засад і католицької етики, що закладало неповагу до Церкви та релігії в суспільстві60. Вимоги надати більше уваги релігійно-моральному факторові вислов- лювались й щодо статутів, діяльності й друкованих видань товариства “Просвіта”61. Попри критику кліру на адресу світських народовців, ставало очевидним, що й серед самих священиків було чимало осіб, пріоритетом читальняної роботи яких були просвітницько-економічні завдання. Зокрема, це виявлялося в тому, що при формуванні бібліотечних фондів душпастирі надавали перевагу політичним часописам, часто нехтуючи пресою й виданнями духовно-релігійного характеру62. Це було одним з проявів тенденції, коли внаслідок активної участі священиків в громадсько-політичному житті в свідомості, а відтак і діяльності багатьох з них, національно-політичні цінності переважали над християнськими. Це негативно по- значалося на душпастирській діяльності священиків, їх взаєминах всередині верстви й стосунках із парафіянами, завдавало значної шкоди авторитетові духовенства та Церкви в суспільстві. Реагуючи на такі тенденції, митрополит Юліян Куїловський у таємному посланні до деканів Львівської архієпархії від 8 жовтня 1899 р. писав: “Замість утверджувати в народі науку св. Євангелія і св. Церкви, позав’язували [священики – Н. К.] читальні, котрі більше шкоди духовної, як користі приносять; замість любові народної розбудили вони у селянина нашого любов власну, зарозумі- лість, бо не було у них … правдивої побожності й замилування до речей святих…”63. Хоча з тексту послання було очевидним, що митрополит Юліян використав чи- тальні як найбільш яскравий приклад домінування “світської” мотивації в громадсько- політичній діяльності парафіяльного духовенства, народовці протрактували ці слова як цілеспрямований виступ архієрея проти читалень та участі в них духовенства64. Один із дописувачів “Діла”, вбачаючи за такими заявами митрополита Юліяна руку польських кіл, зазначав: “Народ рускій мусить протестувати проти кожної пресії на його духовенство, котре є живим членом його життя; а тому “не дозволяти йому ділати” уважає за убивство народне. Боронити своє духовенство уважає за самооборону”65. Визначаючи свою позицію щодо участі духовенства в громадсько-політичному (зокрема, й читальняному) русі галицьких українців, більшість греко-католицьких парафіяльних священиків входила у ХХ ст. з твердим переконанням, що духовен- ство має залишатись активним учасником національного життя свого народу. Проте наголошувалося, що головним завданням такої роботи для священика є навчити парафіян будувати суспільно-політичне життя на християнських засадах. Один з до- 333Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині писувачів священицького часопису “Прапор” писав: “… слуги бо, що мають приказ: ідіть, научайте скрізь, – не сміють сісти собі і спати…, а приєднати зобов’язані суть його [народ, – К. Н.] назад для Бога… Бо священство, не йдуче між народ, щоби йому служити, не навчаюче Божого закону, не бороняче своїх одновірців, не готове жертвувати себе самих за добра етичні, не має рації биту!”66 Наприкінці ХІХ ст. греко-католицьке парафіяльне духовенство залишалось активним учасником читальняного руху в Галичині. Дбаючи про перетворення чи- талень в центр суспільно-політичного, економічного й культурного життя громади, священики засвідчували свою патріотичну позицію й турботу про інтереси народу. Однак секуляризація національного життя українців, що супроводжувалася втратою духовенством колишнього авторитету в суспільстві, а також посилення радикаль- ної течії дедалі більше спонукали священиків розцінювати читальняну роботу на- самперед як душпастирський обов’язок кліру, ефективний спосіб відновити вплив духовенства в суспільстві й протидіяти радикалізмові. Natalia Kolb. The participation of the Greek Catholic parish clergy in the reading- club movement in Galicia (end of the nineteenth century) The author outlines the role of the Greek Catholic parish clergy in the reading-club movement in Galicia (end of the nineteenth century), clarifies stimuli of this activity of the clergy and describes main directions of the work of clergy in the reading clubs. Key words: Galicia, Greek Catholic parish clergy, reading clubs. 1 Один з провідних українських діячів Олександр Барвінський наголошував, що основою об’єднання українців з огляду на їх політичну слабкість мала стати робота в ділянках просві- чення й економічного зміцнення народу. (Аркуша о. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). – Львів, 1997. – С. 11–12). 2 Аркуша о. Українські політичні відносини у Східній Галичині на початку ХХ ст.: акція Вло- дзімєжа Козловського 1902–1903 років // Вісник Львівського університету. Серія історична. (Львів). – 2002. – Вип. 37. Част. 1: Статті та повідомлення. – С. 282–283. 3 -w- Гадки на тему нашої орґанізації // Діло (Львів). – 1895. – Ч. 257. 4 Мисак Н. Українська інтелігенція Галичини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: соціально- професійний аспект. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історич- них наук. (Львів) – 2005. – С. 2, 8–9. 5 Himka J.-P. Religion and Nationality in Western Ukraine. The Greek-Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1867–1900. – Monreal & Kingston, London, Ithaka. – 1999. – P. 159; Безсторонній священик. Справи духовні на часі // Діло. – 1893. – Ч. 233; В справі віча духовенства // Діло. – 1894.– Ч. 281. 6 Греко-католицькі священики творили активну складову українських просвітницьких товариств вже від початку їх існування. Така позиція українського кліру була не тільки виявом їх патріо- тизму й опіки народними інтересами, а й намаганням, з огляду на збільшення недовіри народу до духовенства, віднайти новий спосіб взаємодії з селянством (Заярнюк А. Руські патріоти в галицькому селі 1860–1870-х років: святоюрці, обрядовці, патерналісти і популісти (на прикладі самбірської околиці) // Україна модерна. – Київ; Львів, 2003. – Число 8. – С. 120, 124). 7 Турій о. “Попи і хлопи”: соціальна “доктрина” греко-католицького духовенства і національно- політична мобілізація українського селянства Галичини в середині ХІХ століття // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. (Львів). – 2001. Число 3. – С. 309. 8 Центральний Державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАУЛ). – Ф. 201 (Львівська митрополича греко-католицька консисторія, м. Львів). – Оп. 1. – Спр. 4821. – Арк. 7. 9 Др І. бартошевський, о. Читальні народні // Душпастир. – 1894. – Ч. 19. – С. 467–472. 334 Наталя Колб 10 Допись із Скалатчини // Руслан. – 1897. – Ч. 134. 11 “Приятелі громад…” // Діло. – 1896. – Ч. 103. Так, духовенство Скалатщини вирішило протидіяти поширенню радикалізму в повіті саме через створення читалень, регулярно відвідувати їх і на підставі газетних публікацій роз’яснювати людям сутність радикалізму (Допись із Скалатчини // Руслан. – 1897. – Ч. 134). Розрахунок священиків на діяльність в читальнях як засіб протидії радикалізмові виявився дієвим. Спостереження доводили, що особливо активно радикальний рух поширювався там, де бракувало читалень (Хроніка суспільної праці духовенства над руским народом // Прапор. – 1899. – Ч. 1. – С. 29–32). 12 Духовний в читальні // Прапор. – 1899. – Ч. 2. – С. 45–48; “Шедше, научите…” // Прапор. – 1900. – Ч. 6. – С. 184–190. 13 Духовний в читальні // Прапор. – 1899. – Ч. 2. – С. 45–48. 14 Селюх. Дописи “Діла” // Діло. – 1894. – Ч. 154. 15 У 1886 р. в “Ділі” з’явилася серія статей, присвячена проблемі розвитку читалень авторства якогось священика ([В. з С.] Чому упадають у нас читальні?// Діло. – 1886. – Чч. 16, 25, 53, 54, 58). 16 Два заг. збори в Рогатині // Діло. – 1895. – Ч. 36. 17 Знакомський. Письмо з Тернопільського // Діло. – 1896. – Ч. 182. 18 Орґанізація повітова Клиру // Прапор. – 1898. – Ч. 2 и 3. – С. 57–66. 19 Слід зазначити, що і в русофільських читальнях Товариства ім. Качковського духовенство становило активну складову. Так, станом на 1891 р. абсолютну більшість філій товариства очолювали священики (Общество им. Качковского // Галицкая Русь. – 1891. – № 110). 20 И. М. Пр…па. З Махнівки, повіта сокальского, пишуть нам // Діло. – 1891. – Ч. 70; Покривджені. Дописи “Діла” // Діло. – 1890. – Ч. 247. 21 Прикладом цього була, зокрема, діяльність о. Омеляна Левицького, який у 1897 р. виступив з ініціативою заснування філії “Просвіти” в Жидачеві (благий В. Документи ЦДІА України у Львові про діяльність Жидачівської філії товариства “Просвіта” // Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали наукової краєзнавчої конференції . – Львів. – 2001. – С. 81). 22 На цих урочистостях священики виступали як духовні й громадсько-політичні лідери громади, адже проводили молебни чи богослужіння з нагоди відкриття осередку, а на урочистих зборах, які відбувалися після цього, складали переважну кількість доповідачів (Рух в руских товари- ствах // Діло. – 1894. – Ч. 41; J.-P. Himka. Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century. – Edmonton. – 1988. – P. 87–88). 23 Рух в руских товариствах // Діло. – 1894. – Ч. 41; З Тернополя пишуть нам // Діло. – 1896. – Ч. 47. 24 Справозданє з діяльности товариства “Просвіта” за часъ відъ 1 січня 1894 по 31 грудня 1895 р. // Діло. – 1896. – Ч. 3; ч. 4; З філії “Просвіти” в Тернополі // Діло. – 1896. – Ч. 90. 25 Винні – “обставини” // Прапор.– 1899. – Ч. 8. – С. 253–256. 26 Стефан К., о. Дописи “Діла” // Діло. – 1891. – Ч. 10. 27 J.-P. Himka. Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century. – Edmonton. – 1988. – P. 92–97. 28 Несподіваний. Рух в руських товариствах // Діло. – 1890. – Ч. 13. 29 [В. з С.] Дописи “Діла” // Діло. – 1890. – Ч. 51. 30 Рух в руських товариствах // Діло. – 1892. – Ч. 28. 31 Руслан. – 1899. – Ч. 37. 32 Рух в руських товариствах // Діло. – 1891. – Ч. 21; Рух в руских товариствах // Діло. – 1896. – Ч. 54. 33 Знакомський. Письмо з Тернопільського // Діло. – 1896. – Ч. 182. 34 Др. І. бартошевський, о. Читальні народні // Душпастир. – 1894. – Ч. 18. – С. 443–447. 35 У чисельних газетних публікаціях священицькі кола пропагували думку, що кожен пастир зобов’язаний займати активну позицію в питанні зміцнення господарсько-економічного рівня своїх парафіян, бо таким чином не лише виконає свій патріотичний обов’язок, але й зможе за- безпечити собі високий рівень довіри в громаді й успішніше протидіяти радикалам. Не останнім аргументом для душпастирів було й те, що міцне матеріальне становище парафіян запевняло матеріальну стабільність самих священиків. 36 Н. Н. З Каменецького пишуть нам // Діло. – 1894. – Ч. 153. 37 Руслан. – 1898. – Ч. 73. 38 Відозва до Членів Товариства “Просвіта” // Діло. – 1895. – Ч. 222; Віче господарске тов. “Про- світи” // Діло. – 1895. – Ч. 246. 335Греко-католицьке парафіяльне духовенство у читальняному русі в Галичині 39 Руслан. – 1898. – Ч. 57; Омікрон. Економічне віче в Борщеві // Діло. – 1898. – Ч. 230. 40 Рух в руських товариствах // Діло. – 1896. – Ч. 129; На господарськім вічу “Просвіти” в Терно- полі // Діло. – 1896. – Ч. 209; ч. 216. 41 Будучність Руси // Прапор. – 1899. – Ч. 6. – С. 168. 42 Священик из Бережанщини. По виборі в Бережанах // Червоная Русь. – 1890. – № 154. 43 Тарнавський Филимон, о. Спогади. Родинна хроніка Тарнавських як причинок до історії цер- ковних, священицьких, побутових, економічних і політичних відносин у Галичині в другій половині ХІХ сторіччя і першій декаді ХХ сторіччя. (Торонто). – 1981. – С. 141. 44 Прикладом таких конфліктів була ситуація навколо читальні в Стрілиськах Нових. Священик- русофіл виступав проти народовецької орієнтації місцевої читальні, висловлювався за її закриття і підбурював одних селян проти інших (Читальники. Дописи “Діла” // Діло. – 1892. – Ч. 159). 45 богачевський Петро, о. Кілька уваг що до внутрішнои організаціи парохій // Душпастир. – 1895. Ч. 3. – С. 72–74. 46 Й.П.К. З Теребовлі пишуть нам // Діло. – 1898. – Ч. 36; Кропива. Рух в руских товариствах // Діло. – 1899. – Ч. 102. 47 Руслан. – 1899. – Ч. 263. – 23 падолиста (5 грудня). 48 В Карлові коло Снятина // Діло. – 1895. – Ч. 3. 49 Дописи “Діла” // Діло. – 1891. – Ч. 60; Дописи “Діла” // Діло. – 1895. – Ч. 63. 50 Виділ філії “Просвіти” в Стрию // Діло. – 1894. – Ч. 275. 51 Священики часто долучалися до поповнення бібліотек читалень, даруючи їм власні книги, влас- ним коштом передплачуючи для них пресу (Виділ читальні народної в Товмачі // Діло. – 1891. – Ч. 72; Новинки // Руслан. – 1898. – Ч. 13). 52 Др І. бартошевський, о. Читальні народні // Душпастир. – 1894. – Ч. 18. – С. 443–447; Долинь- скій А., о. Обвіщеннє // Душпастир. – 1892. – Ч. 2; Голоси клиру // Прапор. – 1899. – Ч. 6. – С. 185–186. 53 Митрополит Сильвестр Сембратович двічі (у 1891 і 1893 рр.) курендами забороняв духовенству читати й передплачувати головний русофільський часопис, що ставало причиною для його редакції знову ж таки двічі змінювати назву газети з “Червоної Русі” на “Галицкую Русь” а відтак – “Галичанин”, що автоматично робило митрополичі куренди неактуальними (Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894. (Львів). – 2000. – С. 194). 54 Селецький К., о. Періодична преса і духовеньство // Душпастир. – 1894. – Ч. 19. – С. 476–478; Філяс П., о. Рецензії // Душпастир. – 1895. – Ч. 3. – С. 81–83. 55 ЦДІАУЛ. – Ф. 201. – Оп. 1. – Спр. 4718. – Арк. 2, 5, 6. 56 Волосянський Іван, о. Pro domo Dei // Душпастир. – 1892. – Чч. 10.–14. 57 Himka J.-P. Sheptyts’kyi and the Ukrainian National Movement before 1914 // Morality and Reality: the Life and Times of Andrei Sheptyts’kyi. – Edmonton. – 1898. – P. 35–36. 58 Рожанковський Юл., о. Допис // Душпастир. 1891. – Ч. 13. – С. 405–407. 59 [о. Е.] Дописи // Душпастир. – 1894. – Ч. 23. – С. 577–582. 60 Філяс П., о. Право революції // Душпастир. – 1895. – Ч. 10. – С. 261–265. 61 Селецький К., о. Допись // Душпастир. – 1891. – Ч. 23. – С. 731–736. Слід зазначити, що серед видань товариства була й література духовно-релігійного змісту. Зокрема, у 1894 р. вийшов друком великий молитовник народною мовою, укладений о. Олексою Слюсарчуком (Рух в руских товариствах // Діло. – 1894. – Ч. 70), а в 1895 р. – “Коляди і пісні на Рождество Хрис- тове і Богоявленє”, укладені о. Олексієм Торонським (Справозданє з діяльности товариства “Просвіта” за часъ відъ 1 січня 1894 до 31 грудня 1895 р. // Діло. – 1896. – Ч. 3). о. Е. Дописи // Душпастир. – 1894. – Ч. 23. – С. 577–582. 62 Такий стан речей пояснювали надмірною політизацією греко-католицького духовенства, од- нак самі священики мусили визнати, що причиною цього значною мірою був низький рівень духовно-релігійних часописів. 63 Станиславів і Львів // Руслан. – 1899. – Ч. 237. Також див.: Колб Н. Митрополит Юліан Сас- Куїловський: шлях зі Станіслава до Львова // Lwów: miasto, społeczeństwo, kultura. – Kraków. – 2005. – S. 182. 64 Два владики – молодий і старий // Діло. – 1899. – Ч. 236. 65 Alea jacta! // Діло. – 1899. – Ч. 248. 66 “Шедше, научите...” // Прапор. – 1900. – Ч. 6. – С. 185, 187.