Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.)
Простежено роль читалень “Просвіти” у формуванні духовності в Західній Україні у міжвоєнний період. Охарактеризовано протистояння просвітніх структур та інших українських інституцій польській владній політиці. В основу розвідки покладено спогади греко-католицького священика Козівського повіту о. П....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73519 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) / Б. Андрусишин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 336-342. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73519 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-735192015-01-13T03:02:01Z Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) Андрусишин, Б. Філії і читальні “Просвіти” Простежено роль читалень “Просвіти” у формуванні духовності в Західній Україні у міжвоєнний період. Охарактеризовано протистояння просвітніх структур та інших українських інституцій польській владній політиці. В основу розвідки покладено спогади греко-католицького священика Козівського повіту о. П. Олійника. Відзначено види діяльності “Просвіти” та інших організацій у вихованні галицького селянства. The author traces the role of the reading clubs of “Prosvita” in the mental formation of Western Ukraine in the interwar period. He characterizes opposition between Ukrainian educational structures and other Ukrainian institutions, on the one hand, and Polish authorities, on the other hand. This study is based on the memoirs of the Greek Catholic priest from the Koziv district Father P. Oliynyk. The types of activity of “Prosvita” and other organizations aiming at the moral education of Galician peasantry are highlighted. 2010 Article Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) / Б. Андрусишин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 336-342. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73519 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філії і читальні “Просвіти” Філії і читальні “Просвіти” |
| spellingShingle |
Філії і читальні “Просвіти” Філії і читальні “Просвіти” Андрусишин, Б. Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Простежено роль читалень “Просвіти” у формуванні духовності в Західній Україні у міжвоєнний період. Охарактеризовано протистояння просвітніх структур та інших українських інституцій польській владній політиці. В основу розвідки покладено
спогади греко-католицького священика Козівського повіту о. П. Олійника. Відзначено
види діяльності “Просвіти” та інших організацій у вихованні галицького селянства. |
| format |
Article |
| author |
Андрусишин, Б. |
| author_facet |
Андрусишин, Б. |
| author_sort |
Андрусишин, Б. |
| title |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) |
| title_short |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) |
| title_full |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) |
| title_fullStr |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) |
| title_full_unstemmed |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) |
| title_sort |
роль низових ланок товариства “просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. xx ст.) |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Філії і читальні “Просвіти” |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73519 |
| citation_txt |
Роль низових ланок Товариства “Просвіта” у формуванні духовних основ галицького села (20–30-ті рр. XX ст.) / Б. Андрусишин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 336-342. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT andrusišinb rolʹnizovihlanoktovaristvaprosvítauformuvanníduhovnihosnovgalicʹkogosela2030tírrxxst |
| first_indexed |
2025-07-05T22:05:23Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:05:23Z |
| _version_ |
1836846283373936640 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010336
Богдан Андрусишин
РОЛЬ НИЗОВИХ ЛАНОК ТОВАРИСТВА
“ПРОСВІТА” У ФОРМУВАННІ ДУХОВНИХ
ОСНОВ ГАЛИЦЬКОГО СЕЛА
(20–30-ті рр. XX ст.)
Простежено роль читалень “Просвіти” у формуванні духовності в Західній укра-
їні у міжвоєнний період. Охарактеризовано протистояння просвітніх структур та ін-
ших українських інституцій польській владній політиці. В основу розвідки покладено
спогади греко-католицького священика Козівського повіту о. П. Олійника. Відзначено
види діяльності “Просвіти” та інших організацій у вихованні галицького селянства.
Ключові слова: “Просвіта”, читальні Товариства в Козівському повіті, духовність.
Розмірковуючи над механізмом формування духовних основ галицького села
у 20–30-ті рр. та менталітету майбутніх учасників національно-визвольної бороть-
би, ведучи пошук причинно-наслідкових зв’язків між діяльністю членів ОУН–УПА
і їхнім світоглядом, свідомістю, усвідомлюємо необхідність відтворити те середо-
вище, в якому відбувалося їхнє становлення як особистостей.
Донедавна в радянській історичній науці і пресі культивувалася думка про за-
битість і відсталість західноукраїнського села, його радикальний клерикалізм. Така
оцінка бере свій початок чи не з вражень голови Галревкому В. Затонського, який,
очолюючи цей маріонетковий радянський орган, в 1920 р. у листі до В. Леніна на-
зивав галицьке село “забитим”, “придушеним”. Проте В. Затонський відзначив і
сильну потенційну енергію, яка нагромаджувалася в руслі національної боротьби,
і тому галицьке село неохоче йшло за комуністичними лозунгами більшовиків або,
як говорилося в листі, несміло ступало на шлях справжньої соціальної революції1.
Підкреслимо, що це середовище було високо організоване. У вищезгаданому
листі В. Затонський називав його “вишколеним на західноєвропейський манер”, і
таким, що виробило в собі “організаційні зв’язки”. В такій ситуації “накази вико-
нуються ідеально”, – відзначав В. Затонський2. Треба сказати, що західноукраїнське
село жило громадою, де всі підлягали взаємному контролю і поведінка за принципом
“не так як всі” відразу ж викликала громадський осуд односельчан, такий селянин
ставав “білою вороною”. Це був один з небагатьох періодів в історії, коли громад-
ська думка мала такий великий вплив на думки і дії українців. В умовах, коли ет-
нічні землі України були розшматовані між чотирма державами, важливим завдан-
ням культурно-просвітницьких організацій було показати ненормальність такого
становища, докопатися до причин, які його породили. “Приготування українсько-
го населення до боротьби за свою свободу випливає з констатації, що в тогочасній
337Роль низових ланок товариства “Просвіта” в формуванні духовних основ
ситуації кожний загарбник української території не погодиться її добровільно від-
дати і дозволити, щоб на ній постала незалежна Українська держава3. Підвести на-
род до таких висновків було вкрай необхідно. Простежимо це на прикладі культур-
ного і освітнього життя Західної України.
У міжвоєнний період Польща проводила в Західній Україні політику культур-
ної і освітньої дискримінації, ставлячи кінцевою метою асиміляцію українців. У
березні 1920 р. у Польській державі запроваджено офіційну назву Західної Украї-
ни – “Малопольска Всходня”. Назву “Західна Україна” заборонено, як і слова “укра-
їнець”, “український”, натомість нав’язувалися назви “русін”, “рускі”, “русіньскі”.
Впроваджено обмеження для українців у галузі освіти. Наприкінці 30-х ро-
ків на 100 українських дітей у Польщі вчилося в українських школах тільки 7 %, в
утраквістичних – близько 45 %, а в польських – решта, тобто 48 %. До цього тре-
ба додати, що в утраквістичних школах навчання відбувалося здебільшого поль-
ською мовою, а вчителями були майже завжди поляки, які часто на знали україн-
ської мови4. Протистояти такому наступові польської “панівної”, “міської” культури
повинна була культура українська, яка виставлялася Польською державою як куль-
тура “селянська”, “хлопська”. Протистояли асиміляційній політиці польської ад-
міністрації українські культурно-освітні інституції, серед яких Товариство “Про-
світа”, яке в 1939 р. діяло у 85 % місцевостей і мало 3075 читалень. У 1936 р. при
читальнях “Просвіти” існувало 3209 бібліотек5, які, за словами Уласа Самчука, “не-
сли просвіту у село, під селянську стріху, до душі і розуму нашої людини”6. Були й
інші громадсько-культурні організації та установи, які вийшли з лона “Просвіти” і
повинні були не лише задовольнити культурні запити, але й формувати їх, оскіль-
ки чужинецька школа не давала та й не могла дати цього українцям.
Оцінюючи такі інституції виховання і розбудови, як “Просвіта”, “Сільський
господар”, кредитова спілка “Дністер”, “Маслосоюз” і “Центросоюз”, як найдо-
цільніші, бо органічними, еволюційними засобами домагалися всенародного куль-
турного, господарського й політичного розвитку, У. Самчук засуджував штубацькі
зневажливі погляди деяких зарозумілих літераторів, які намагалися зробити з “про-
світительства” синоніми плоскості і простацтва, свідомо переплутуючи вирази і по-
няття двох різних культурних функцій – функції інтелектуальної творчості талантів
і роботи в найширших верствах народної маси, яка, на думку письменника, стоя-
ла на висоті своїх завдань, була багато краще продумана і побудована, як різного
роду інституції комуністичної, націонал-соціалістичної і фашистської систем. Бо
це не були бездушні названі бюрократичні уряди з різними бундючними, бляша-
ними фразами-гаслами, а живі, самобутні народні лабораторії і верстати праці, які
протягом короткого часу, проти волі і великого несприяння державних чиновників,
безземельну і занедбану країну піднесли на рівень імпонуючого розвитку народ-
ної культури і господарства7.
Вплив культурно-просвітницьких установ на формування духовних основ західно-
українського села, а також свідомості майбутніх учасників національно-визвольної
боротьби 40–50-х рр. можна простежити на прикладі діяльності їх низових ланок, про
що довідуємся із спогадів (“Зошитів”) Павла Олійника – греко-католицького свяще-
ника сіл Августівка, Хоробрів і Хоростець Козівського району на Тернопільщині, на-
писаних в 1964 р.8 Із “Зошитів” бачимо, що культурно-просвітня робота була можлива
338 Богдан Андрусишин
за умови фінансової підтримки. Таку підтримку забезпечував український капітал, в
с. Августівка, наприклад, в особі кооперативу “Вигода”, на кошти якого було побу-
довано в 1926 р. Народний дім. У 1929 р. “Вигода” фінансувала для читальні “Про-
світи”, організованої в 1928 р., закупку 400 книг на суму 1020 злотих.
На формування свідомості молоді мало великий вплив читання книжок про ко-
заччину, татарські напади на нашу землю, кріпацтво, панщину тощо. Це були істо-
ричні повісті А. Чайковського, П. Куліша, В. Будзиновського, І. Франка, М. Стариць-
кого, твори класиків української літератури від І. Котляревського і М. Шашкевича
до В. Стефаника, М. Черемшини, О. Кобилянської, Б. Лепкого, М. Коцюбинського.
Були в бібліотеці читальні книги, які лише зараз стають відомі українському чи-
тачеві, а саме: “Соловки” В. Юрчина, “Холодний яр” Ю. Горліс-Горського, трило-
гія “Мазепа” Б. Лепкого, “Історія України” І. Крип’якевича тощо. Така література
живила у тодішнього молодого покоління галичан ідеї визвольної боротьби укра-
їнського народу, традиції національної революції, Української республіки, завжди
спрямовувала мислення на Наддніпрянщину, на Київ9, через об’єднання з якими
тільки можна було здійснити мрію про соборну Українську державу. Характеризи-
ючи міжвоєнне покоління українців, У. Самчук говорить про них як про покоління
Крут, Базару, Листопада, четвертого Універсалу10.
Література, яка видавалася і поширювалася в Західній Україні через читаль-
ні у міжвоєнний період, формувала у молоді світогляд переємниці традицій укра-
їнських регулярних армій часу перших Визвольних змагань і виводила молодь на
провідну ідею – “підготувати і перевести новий збройний зрив українського народу
з метою здобути й закріпити Українську Самостійну Соборну Державу”.
“Читайте Руданського, читайте Шевченка, навіть Франка чи Стороженка, чи-
тайте Літописи і поговірки народу, – писав Д. Донцов, – а побачите, що не вважав
наш народ за “вищу расу” ніяку з тих націй-п’явок, які від віків паразитують на тілі
України. Не є для нас і не були “вищою расою” чи “вибраним” (щоб панувати над
іншими) народом – ні половці, ні печеніги, ні хозари. Україна має власне призна-
чення і власну містику”11.
Мешканці сіл через газети, які надходили до читалень “Просвіти”, були до-
бре поінформовані про політичні події, які жваво обговорювалися. Зокрема, коли
у грудні 1932 р. у Львові проходив процес над бойовиками ОУН В. Біласом і Д. Да-
нилишиним за напад на поштове відділення в Городку, кожного ранку, – як згадує
о. Павло Олійник, – до Зборова (10 км) їздив посланець за газетою “Новий час” (хід
процесу польське радіо не передавало) і галопом повертав до села, де біля читальні
його чекало до 150 осіб, щоб довідатися про хід процесу. Події процесу протягом
всіх п’яти днів жваво обговорювалися. Судова розправа 22 грудня 1932 р., виконан-
ня смертного вироку схвилювало все населення Західної України, три дні в церк-
вах відправлялась поминальна службa Божа за страчених у Львові героїв. У свідо-
мості українців В. Білас і Д. Данилишин залишилися як борці за волю України, на
їхньому прикладі виховувалася молодь.
Зворушливо обговорювали українці в читальнях і переживали трагічну смерть
полковника Євгена Коновальця, що загинув від рук агента радянських спецслужб
в Роттердамі 23 травня 1938 р. На поминальну панахиду, яку відправлено 30 трав-
ня в понеділок, хоч це був гарячий робочий день, зібралося багато народу, – пише
339Роль низових ланок товариства “Просвіта” в формуванні духовних основ
о. Павло Олійник. У селах відмінили вистави. Так пом’янули довголітнього видат-
ного борця за соборну самостійну Українську державу.
Іще раз Західна Україна відчула неповторне напруження як один організм у
березні 1939 р., коли Карпатська Україна, стікаючи кров’ю, в карпатських ярах, лі-
сах відбивалася від мадярських військ. Тоді молодь Галичини в безсилій люті стис-
кала зуби, що не може допомогти своїм братам на Закарпатті, бо прорватися туди
через щільно обсаджений польським військом кордон могли тільки одиниці. В сві-
домості краян вкорінилася думка, що карпатські українці врятували честь україн-
ського народу.
Західноукраїнський селянин 20–30-х рр. ХХ ст. усвідомлював і цілковито був
переконаний у необхідності відновлення втраченої на початку 20-х рр. Української
самостійної держави. В результаті засвоєння певного історичного матеріалу, а та-
кож аналізу тогочасних політичних подій “прості галицькі хлопи”, які збиралися у
читальнях “Просвіти” і до пізньої ночі читали популярну “Історію України” Івана
Крип’якевича та інші історичні твори, а також газети “Новий час”, “Народна спра-
ва” тощо, проводили між собою тривалі дискусії і суперечки на одну тему: чому
ми в неволі? що за причина, що багатомільйонний український народ ще від другої
половини ХIII ст. живе роздертий на куски в 700-літній неволі під чужими загарб-
никами? І хоча впродовж довгих століть наш народ пролив море власної крові і по-
ніс мільйони людських жертв в боротьбі за волю і самостійність – міркували вони
– та, проте, до сьогодні живе в неволі і терпить знущання на всіх своїх землях. У
спільних суперечках і диспутах читальники дошукувалися головних причин сво-
го поневолення, яким, на нашу думку, були міжусобиці князів, внутрішня гризня
хвилевих самозваних провідників, взаємна зависть, амбіція і зарозумілість, одним
словом – внутрішній роздор і брак єдності.
Молоді ідеалісти, старші учні середніх шкіл, студенти і свідома селянська та
робітнича молодь, об’єднана в організовані таємні гуртки націоналістів і гуртки
їхніх симпатиків серед селян середнього віку, ішли у своїх міркуваннях і висно-
вках далі. Як під впливом пропаганди ідеології ОУН, так і самостійно, вони по-
кладали вину за втрачену державність 1917–1921 рр. на “безхребетних соціаліс-
тів”, “м’якотілих опортуністів”, а сабе вважали “гордими лицарями непереможного
духа”, гартованими досвідом, випаленими вогнем ідеалізму, злиті тілом і духом в
непереможні когорти12.
Молодь Західної України брала участь в організації у читальнях драматичних
гуртків і постановці вистав за творами Г. Квітки-Основ’яненка, І. Карпенка-Карого,
М. Старицького, І. Франка та ін. Ставилися історичні драми “Невольник”, “Перед
бурею”, “Маруся Богуславка”, “Захар Беркут” тощо.
Любителі-актори з молоді, як згадує о. Павло Олійник, виявляли на сцені блис-
кучі таланти. Гра на сцені прищеплювала хлопцям і дівчатам навички артистизму,
вміння перевтілюватися, керувати своїми емоціями. Одним з найвизначніших акто-
рів був Петро Іванович Адамих, який в 1946 р. потрапив до рук органів КДБ і був
по-звірячому закатований.
Важлива роль у формуванні національної свідомості молоді належала пісні.
По селах при читальнях засновувалися співацькі гуртки та хори. Так, в с. Августів-
ці у 1925 р. був заснований співацький гурток і мішаний хор, який співав у церкві
340 Богдан Андрусишин
на великі свята і празники, а також виступав з концертами до свята Крут, яке від-
значалося в Західній Україні до 1939 р. як день Скорботи, в день Матері, в честь
“Просвіти” тощо. Хор проіснував до 1940 р. Крім співу в хорах і співацьких гурт-
ках, молоді хлопці просто збиралися вечорами і співали українських пісень, а також
вивішували національні прапори, вели таємні розмови про необхідність визволення
України і побудови самостійної держави. Про таку діяльність молоді дізнаємося з
спогадів члена ОУН, який втратив очі в лавах УПА на Житомирщині, нині жителя
с. Хоростець П. А. Порплиці13.
При читальнях Товариства “Просвіта” працювали жіночі гуртки, члени яких
передплачували на зібрані гроші двотижневик “Жіноча доля” і “Жіноча воля”, які
популяризували ідеї Союзу українок і сприяли приєднанню жіноцтва, зокрема сіль-
ського, до організованого життя14.
На засіданнях гуртків читали твори класиків української літератури, готува-
ли і зачитували або напам’ять виголошували підготовлені реферати. Такі реферати
були дуже різноманітні: санітарно-гігієнічні умови помешкання, гігієна дорослих і
дітей, охорона їх здоров’я, догляд за хворими, про здорове харчування в сім’ї, про
правила поведінки та інші виховні теми. Проводилися спеціальні дво-, тритижне-
ві практичні заняття з жінками санітарно-медичної підготовки, якими керували, як
правило, заїжджі фахівці. Набуті в такий спосіб санітарно-медичні знання і нави-
чки згодом широко використовувалися в бойовій і підпільній діяльності учасників
національно-визвольної боротьби.
У 20–30-ті роки, незважаючи на жорстку протидію Польської держави, в За-
хідній Україні при читальнях розвивався спортивно-гімнастичний рух. Хоча масш-
таб цього руху і поступився рівневі, досягнутому до Першої світової війни (у 30-ті
роки офіційно було заборонено Пласт (1930), значно обмежувалася робота січових,
лугових організацій, сокільських і спортивних товариств)15, їх вплив на фізичне і
духовне становлення молоді був значний. Товариство “Луг”, число відділів якого з
1925 до 1939 років зросло з 200 до 805, в яких налічувалося 50 тис. членів16, куль-
тивувало здоровий спосіб життя, фізичне загартування молоді, влаштовувало міс-
цеві свята, театральні вистави, доповіді тощо.
Діяльність низових ланок товариства “Луг” була налагоджена в селах Августівка,
Хоростець, Хоробрів. Отець Павло Олійник описує діяльність августівського “Лугу”:
“В 1933 році було засновано в селі Августівці для молоді спортивно-гімнастичне
товариство “Луг”. В неділі і свята молодь робила різні вправи спортивні і гімнас-
тичні, хлопці вчилися зі сикавкою (насос-оприскувач – А. Б.) пожежної справи, а
дівчата – різних вправ з хустинками. В 1934 р. був влаштований для молоді одно-
місячний курс танців, який проводив молодий інструктор зі Львова. Восени 1933 р.
товариство “Луг” прийняло постанову викорінити горілку з села. Така постанова
увійшла в розріз з інтересами місцевого єврєя-корчмаря, який потихеньку продавав
розливну горілку і пляшкове пиво. Такий бойкот корчми коштував десятьом хлоп-
цям побиття жандармами на постерунку, а чотирьом – 6 тижнів арешту. Проте на-
віть втручання польської жандармерії не змогло перешкодити довести байкот горіл-
ки до переможного кінця. А на вечорницях з танцями, куди запрошувалися гості з
сусідніх сіл, їх пригощали також не горілкою, а чаєм. “Так було в нас до 1939 р.” –
згадує о. Павло Олійник.
341Роль низових ланок товариства “Просвіта” в формуванні духовних основ
Національно-культурне життя в Західній Україні викликало побоювання керів-
ництва СРСР, яке зрозуміло, що в умовах польської окупації там могло зберегти себе
сильне політичне і культурне українське середовище, самостійницькі аспірації яко-
го могли стати привабливими для центральної України17. Страх за “новий П’ємонт”
для України був одним з мотивів цілковитого розгрому культурно-просвітницьких
установ Західної України в 1939–1941 р. під час проведення тут радянських пере-
творень18.
Смертельного удару було завдано низовим ланкам “Просвіти” в селах Авгус-
тівка і Хоростець. “Першої осені 1939 р., – вазначає о. Павло Олійник, – приїхав у
село представник районного відділу народної освіти, допитався, де приміщується
читальня, бібліотека, зайшов до хати бібліотекаря М. П. Швайки, забрав у мішки
всі без винятку книжки (окрім тих, що були в селі на руках, а таких дуже мало) і в
районі їх спалив як небезпечні для держави”.
Культурно-просвітницьке життя в згаданих селах фактично припинилося. Отець
Павло Олійник пише: “Прийшла зима 1939 на 1940 р. Просвітне і організацій-
не життя в селі завмерло: не було в селі читальні “Просвіти”, не було спортивно-
гімнастичного товариства “Луг”. Не було кружків: ні драматичного, ні жіночого,
ні товариства страхування, хорів, а хіба ще існував потихонько співацький гурток,
який брав участь в богослуженнях у церкві”.
На прикладах діяльності культурно-просвітніх організацій Західної України
бачимо ту велику увагу, яку приділяли ці організації відповідній ідеологічній і гро-
мадській підготовці, тому твердження деяких авторів про малограмотність членів
ОУН у селах, їх недостатню обізнаність з політичним і суспільним життям не ви-
тримують критики. В діючій тоді системі культурно-освітніх організацій передба-
чалася підготовка не сліпого виконавця наказів керівника, а національно свідомого
громадянина, який обирав свій шлях боротьби за відновлення української держав-
ності свідомо і йшов ним до кінця, боровся за національні ідеали, за добро свого
народу, за його свободу.
Атмосфера, в якій росла і формувалася молодь, кувала душі покоління, яке не-
вдовзі витримало важкі випробування. З просвітянських лав вийшло багато учас-
ників національно-визвольної боротьби – вояків УПА. Одним з них був Іван Крен-
ціль (1914–1946), уродженець с. Хоростець. Сім’я, в якій ріс І. Кренціль, мала давні
українські традиції. Після закінчення 4-класної школи в своєму селі І. Кренціль
продовжував освіту самостійно в просвітницьких організаціях. Добре вивчив істо-
рію та географію України, був хорошим музикантом, володів кількома мовами, знав
напам’ять весь “Кобзар”. Опанував кравецьке ремесло. Очолював в с. Хоростець
читальню “Просвіти”. Серед молоді мав великий авторитет, як керівник місцевого
осередку ОУН через просвітництво залучав молодь до української справи. В 1942 р.
став районним провідником ОУН–УПА (псевдо “Кий”, “Клин”), якому підпорядко-
вувалося 70 сіл. До лав УПА рекрутувалися хлопці з колишнього просвітянського
середовища: В. Порплиця, П. Порплиця, Й. Адамик, Г. Андрусишин, С. Андруси-
шин, М. Барановський, І. Когут, М. Когут, Б. Олійник та інші.
Загинув І. Кренціль 11 жовтня 1946 р. в бою з облавниками разом з М. Ф. Андру-
сишиним (“Орел”), будучи оточеним в криївці. Вистрілявши всі патрони, останні
кулі вони залишили для себе.
342 Богдан Андрусишин
Вивчення і осмислення досвіду діяльності низових ланок колишнього Товари-
ства “Просвіта” є повчальним для всіх, хто на сьогоднішньому етапі відродження
Української держави ставить за мету відновити і зміцнити національну свідомість
сучасного покоління українців.
Bohdan Andrusyshyn. Role of local institutions of the “Prosvita” society in the
formation of mental principles of Galician village (1920s–1930s)
The author traces the role of the reading clubs of “Prosvita” in the mental formation
of Western Ukraine in the interwar period. He characterizes opposition between Ukrainian
educational structures and other Ukrainian institutions, on the one hand, and Polish
authorities, on the other hand. This study is based on the memoirs of the Greek Catholic
priest from the Koziv district Father P. Oliynyk. The types of activity of “Prosvita” and
other organizations aiming at the moral education of Galician peasantry are highlighted.
Key words: “Prosvita”, reading clubs of the society in the Koziv district.
1 Боротьба за возз’єднання Західної України з Українською РСР. 1917–1939. Зб. документів і ма-
теріалів. – К., 1979. – С. 72.
2 Там само. – С. 72.
3 Косик В. Реабілітувати чи визнати боротьбу ОУН–УПА? // Народна армія. – 1993. – 24 лютого.
4 Див.: Прокоп М. Україна і українська політика Москви. – Сучасність, 1981. – С. 74–75.
5 Крип’якевич І. Історія України. Коментар. – Львів, 1990. – С. 374–375.
6 самчук у. На білому коні // Дзвін. – 1993. – № 2–3. – С. 30.
7 Там само. – С. 33.
8 Див.: Андрусишин Б. І. “Зошити” отця Павла Олійника // Вільне життя (Тернопіль). – 1993. – 23,
26, 30 березня; “Зошити” священика отця Павла (1939–1958) // Український історичний жур-
нал. – 1983.– № 1. – С. 106–123. Повністю “Зошити” о. Павла Олійника готуються до друку у
видавництві Інституту української археографії.
9 Прокоп М. Київ, 1942 // Сучасність. – 1993. – №3. – С. 114.
10 Історія УПА. – Вінніпег (Канада), 1953; Київ, 1992. – С. 9.
11 донцов д. Хрестом і мечем // Державність. – 1991. № 3. – С. 74.
12 самчук у. На білому коні // Дзвін. – 1993. – № 1. – С. 19.
13 Про це розповів авторові колишній воїн УПА П. А. Порплиця.
14 Див.: Енциклопедія українознавства. – Париж; Нью-Йорк, 1955–57. – Т. 2. – С. 689, 692.
15 суник О., Вацеба О. Українсько-польські відносини в спортивно-гімнастичному русі Галичини
з кінця XIX ст. до 1939 р. // Польща і Україна: Історична спадщина і суспільна свідомість. Між-
народ. наук. конф. Кам’янець-Подільський 29–31 травня, 1992.: Тези доповідей. – К., 1982. –
С. 86–88.
16 Енциклопедія Українознавства. – Париж; Нью-Йорк, 1962. – T. 4. – C. 1382.
17 Прокоп М. Україна і українська політика Москви. – Сучасність,1981. – С. 83.
18 Федорів Г. Могила на Україні // Дзвін. – 1990. – № 1. – С. 71.
|