Іван Крип’якевич як історик-просвітянин
Узагальнено діяльність історика Івана Крип’якевича на посаді заступника голови бібліотечної комісії і референта Головного Виділу “Просвіти”, розкрито його участь у просвітньо-видавничій роботі....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73533 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Іван Крип’якевич як історик-просвітянин / Т. Литвин, М. Литвин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 436-444. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73533 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-735332015-01-13T03:01:48Z Іван Крип’якевич як історик-просвітянин Литвин, Т. Литвин, М. Діячі “Просвіти” Узагальнено діяльність історика Івана Крип’якевича на посаді заступника голови бібліотечної комісії і референта Головного Виділу “Просвіти”, розкрито його участь у просвітньо-видавничій роботі. The authors summarize activity of historian Ivan Krypiakevych at the position of deputy head of the library commission and reader of the Main Office of “Prosvita” and explore his role in the enlightening-publishing work. 2010 Article Іван Крип’якевич як історик-просвітянин / Т. Литвин, М. Литвин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 436-444. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73533 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти” |
| spellingShingle |
Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти” Литвин, Т. Литвин, М. Іван Крип’якевич як історик-просвітянин Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Узагальнено діяльність історика Івана Крип’якевича на посаді заступника голови
бібліотечної комісії і референта Головного Виділу “Просвіти”, розкрито його участь
у просвітньо-видавничій роботі. |
| format |
Article |
| author |
Литвин, Т. Литвин, М. |
| author_facet |
Литвин, Т. Литвин, М. |
| author_sort |
Литвин, Т. |
| title |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин |
| title_short |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин |
| title_full |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин |
| title_fullStr |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин |
| title_full_unstemmed |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин |
| title_sort |
іван крип’якевич як історик-просвітянин |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Діячі “Просвіти” |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73533 |
| citation_txt |
Іван Крип’якевич як історик-просвітянин / Т. Литвин, М. Литвин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 436-444. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT litvint ívankripâkevičâkístorikprosvítânin AT litvinm ívankripâkevičâkístorikprosvítânin |
| first_indexed |
2025-07-05T22:05:47Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:05:47Z |
| _version_ |
1836846309113331712 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010436
Тамара ЛиТвин, Микола ЛиТвин
ІВАН КРИП’ЯКЕВИЧ ЯК ІСТОРИК-ПРОСВІТЯНИН
Узагальнено діяльність історика Івана Крип’якевича на посаді заступника голови
бібліотечної комісії і референта Головного виділу “Просвіти”, розкрито його участь
у просвітньо-видавничій роботі.
Ключові слова: Іван Крип’якевич, “Просвіта”, бібліотечна комісія, видавнича
діяльність.
Іван Крип’якевич (1886–1967) був не лише фаховим істориком, краєзнавцем,
але й популяризатором минувшини України, активістом низки громадських това-
риств Галичини.
Членом “Просвіти” він став ще в студентські роки. 1904 р. першокурсник
вступив до Українського студентського товариства при Львівському університеті
“Академічна громада” (створена 26 січня 1896 р.) В її бібліотеці любили збирати-
ся майбутні вчені, письменники, політики та державотворці ЗУНР Михайло Воз-
няк, Осип Назарук, Василь Гарасимчук, Богдан Загайкевич, Федір Замора, Іван Кре-
вецький, Степан Томашівський, Степан Баран, Сидір Голубович. Зрозуміло, що Іван
Крип’якевич добре знався з бібліотекарем, молодим істориком Іваном Джиджорою
(1880–1919), з яким разом їздили в бібліотеки і архіви Кракова1. До речі, деякий час
І. Крип’якевич теж виконував обов’язки бібліотекаря “Академічної громади”. 1907 р.
у бібліотеці “Академічної громади” нараховувалася 831 книга у 1855 томах, зокре-
ма, українською, польською, російською, німецькою, сербською, чеською і болгар-
ською мовами. Особливо багато було дарчих книг від Наукового товариства імені
Шевченка, “Академічної громади” з Кракова, де в Ягеллонському університеті та
академії мистецтв навчалося чимало галицьких українців. На базі бібліотеки гро-
мади діяв “Просвітній кружок”, який 4 лютого 1908 р. створив студент філософії
І. Крип’якевич, залучивши до нього понад 60 студентів. Молоді просвітяни орга-
нізували різні курси (історія України, всесвітня історія, географія, право, німець-
ка мова та ін.) у громадських читальнях і робітничих товариствах Львова та навко-
лишніх селах Товщів, Поршна, Раковець та ін.2.
І. Крип’якевич залучив до просвітянських відчитів Мирослава Січинського,
Осипа Назарука та інших побратимів, які читали лекції, відновлювали занедбані
сільські читальні, добирали на посади завідувачів інтеліґентних і сумлінних лю-
дей, брали участь у засіданнях різних секцій НТШ, співпрацювали з бібліотеками
“Просвіти” та НТШ. За участю І. Крип’якевича для організаторів громадських бі-
бліотек підготовлено каталог книг, у який ввійшли: “Веселі вірші” Степана Рудан-
ського, “Історичні пісні українського народа”, “Збірник січових пісень”, “Король і
народ” Миколи Залізняка та ін.3. Тогочасна просвітницька діяльність (виступи, ви-
437Іван Крип’якевич як історик-просвітянин
позичення книг і рукописів) І. Крип’якевича частково відображена в кореспонден-
ційній книзі “Академічної громади” за 1905 р., яка нині зберігається у відділі руко-
писів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України4.
“Просвітній кружок” підготував перелік різножанрових книг, які “кожний
свідомий українець повинен купити” для своєї бібліотечки. До неї мали входити
наукові та художні твори: М. Грушевський “Про старі часи на Україні”; М. Драго-
манов “Про козаків, татар і турків”, “Рай і поступ”, “Про заздрих богів”, “Швайцар-
ська республіка”, “Євангельська віра”; І. Франко “Панщина і її скасованє”, “Коваль
Бассім”, “З бурливих літ”, “Лис Микита”, “Вибір декламацій”, “Звірячий бюджет”;
В. Будзиновський “Австрія чи Польща?”, “Козаки у С. Руданського”, “Козацькі часи
в народній пісні”, “Хмельниччина в Галичині”, “Хрунь і чорт”; “Збірник січових
пісень”; М. Гоголь “Тарас Бульба”; К. Гавлічек “Вибір поезії”; Дж. Дрепер “Істо-
рія боротьби між релігією і наукою“; М. Лозинський “Тарас Шевченко”; О. Мако-
вей “Весняні бурі”, “Ярошенко”; І. Грабович “Марта Борецька”; О. Назарук “Суд
Довбуша”, “Про вшехполяків”; М. Старицький “Облога Буші”; О. Степняк “Під-
земна Росія”; М. Толстой “Схаменіться”; А. Чайковський “За сестрою”, “Безсто-
ронний “об’єктивний погляд на обрядові відношення в Галичині”; твори Степана
Руданського. Своєрідна бібліотека українця включала близько півсотні художніх та
науково-популярних книг5.
“Просвітній кружок”, очолюваний І. Крип’якевичем, уперше в українській бі-
бліотечній практиці 1908 р. розробив спеціальну анкету (питальник), яка мала до-
помогти бібліотекарям і видавцям вивчити читацькі інтереси галицьких українців,
виявляти ступінь їх національної свідомості, а також недоліки й резерви в книго-
видавничій та бібліотечній справі. Зокрема, пропонувалося дати індивідуальні чи
збірні (для громад і гуртків) відповіді на такі конкретні, але непрості запитання:
“І. 1) Чи в їх селі (або місті) є бібліотеки? 2) До кого вони належать? (до това-
риств, до шкіл, чи до приватних осіб?) 3) Кілько в тих бібліотеках є книжок? 4) Кіль-
ко людей позичало книжки в останнім році? 5) Кілько в передостаннім?
ІІ. 1) В якім віці були ті, що зичили книжки? 2) Кілько між ними було муж-
чин, а кілько жінок? 3) Кілько бідних, а кілько багатих? 4) Які книжки подобають-
ся всім? 5) Які книжки подобаються старшим? 6) Які молодшим? 7) Які хлопцям,
які дівчатам? (Подати заголовки тих книжок).
ІІІ. 1) Котрі книжочки видання “Просьвіти” подобаються, а котрі ні? (Напи-
сати, як книжка, що подобається [або ні] називається!) 2) Котрі книжочки видання
товариства ім. Качковського подобаються, а котрі ні? 3) Котрі книжочки Педаго-
гічного Товариства, Видавничої Спілки і Бібліотеки Насосльського подобаються,
а котрі ні? 4) Що в тих книжочках подобається, а що ні? 5) Котрі оповідання в ка-
лендарях “Просвіти”, “Русського слова” і инших, (де їх читають), найбільше подо-
балися? 6) Котрі не подобаються? 7) Котрі польські або московські книжечки (де
їх читають) найбільше припали до смаку людям?”6. Анкету розтиражовано дру-
карським способом, а в архіві вченого виявлено її рукописний варіант7. На жаль,
не вдалося сповна встановити результати даного анкетування, яке провели молоді
львівські просвітяни. Видається, що окремі положення цього питальника не втра-
тили актуальності й у наш бурхливий час, коли книга дістала серйозних конкурен-
тів – телебачення та інтернет.
438 Тамара Литвин, Микола Литвин
Просвітницькою діяльністю І. Крип’якевич займався і в складі інших сту-
дентських структур, зокрема в Українському Студентському Союзі, де 7 листопада
1909 р. створено Видавничу комісію. До неї увійшли Микола Чайківський (голова;
згодом відомий математик, фізик, письменник-фантаст, автор словника з української
математичної термінології), Микола Залізняк (заступник голови; наддніпрянський
політемігрант), Іван Крип’якевич, Володимир Левицький (секретарі), Степан Масе-
ля, Федір Замора (згодом діяч ЗУНР, голова Тернопільського повітревкому 1920 р.,
репресований педагог у радянському Харкові), Володимир Дорошенко, Володимир
Питлик, Володимир Юринець, Володимир Бригідер (всього 10 осіб)8. А вже 1 січ-
ня 1910 р. комісія започаткувала видання студентського органу “Молода Україна”
(редактор Мирон Вітошинський; наклад 1 тис. примірників), куди подавав дописи
й І. Крип’якевич9. До речі, Мирослав Січинський в одному з листів відзначив ініці-
ативу і наукову концепцію І. Крип’якевича щодо видання органу Українського сту-
дентського союзу: “Пише Крип’якевич про план часопису. Страх, як треба. Такого,
щоби був вільний від газетярських стилів, святих партійних принципів, боротьби з
вітряками, особистих антипатій”10.
Активісти Союзу І. Крип’якевич і молодий студент-письменник, автор зна-
менитої згодом повісті “Роксоляна” Осип Назарук започаткували видавничу серію
“Дешева бібліотека” (ціною по 8–10 сотиків), в якій побачили світ, згадував історик,
“Веселі вірші” Степана Руданського, “Історичні пісні” (під іменем М. Січинського,
але зредаговані мною і О. Назаруком), “Пан Коцький”. Книжечки бібліотеки “вихо-
дили значними накладами і мали успіх”, їх поширював студентський “щирий коле-
га і друг” Юліан Бачинський, секретар “Просвітнього кружка”11. Зокрема, наклад
книжечки С. Руданського становив 5 тис. примірників, “Історичних пісень україн-
ського народу” – 15 тис., “Казки наших днів” (про Мирослава Січинського) – 32
тис.12 1910 р. Видавнича комісія видрукувала також книги амбітного наддніпрянця
Дмитра Донцова (деякий час мешкав у Відні, а з 1922 р. у Львові) “Релігія та шко-
ла” (1 тис. примірників) і збірники статей “За український університет” (1,5 тис.
примірників)13. Готувалися до друку праці І. Франка і М. Драгоманова. Книжки по-
бачили світ у друкарні НТШ. Заохочувалась колективна підписка і пересилка не
менше 10 книг14. На жаль, у бібліографіях вченого15 вказана редакційно-видавнича
діяльність не відображена, хоча книжечки “Дешевої бібліотеки” збереглися у фон-
дах відділу рідкісних видань Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Сте-
фаника НАН України.
Згаданий книгопоширювач Ю. Бачинський невдовзі вже сам редагував “Кален-
дар Просвіти”, куди давав статті І. Крип’якевич. Історик дуже шкодував, що його
друга-видавця 1915 р. російська військова адміністрація депортувала у Сибір, де
він несподівано покінчив життя самогубством16. До речі, у ті воєнні роки було по-
шкоджено й розграбовано чимало бібліотек Галичини.
Молоді академіки, укладаючи свою книжкову серію, прагнули наслідувати се-
рійні видання колег, зокрема Українсько-руської видавничої спілки (УРВС; створе-
на 1899 р.), до дирекції якої входили відомі науковці та письмен ники – М. Грушев-
ський, І. Франко, В. Будзиновський, В. Гнатюк, Н. Кобринська, М. Мочульський,
І. Раковський, І. Кревецький. УРВС видавало кількатисячними накладами так зва-
ні “велику” і “малу” серії, а також позасерійні видання, де популяризувалася твор-
439Іван Крип’якевич як історик-просвітянин
чість не лише вітчизняних, але й зарубіжних авторів17. До речі, передрук студента-
ми праць не лише І. Франка, але й С. Руданського, свідчило про велике зацікавлення
львів’ян до культури і літератури Наддніпрянщини, їх соборне єднання. Як відомо,
в 1895–1903 рр. у Львові видано, а 1908–1912 рр. коштом НТШ перевидано семи-
томник праць С. Руданського. Це видання, яке вийшло за сприяння одеського бі-
бліографа Михайла Комара (Комарова), Агатангела Кримського та Івана Франка,
популяризувало серед галичан спадщину одного з найталановитіших українських
поетів ХІХ ст., що творив після смерті Т. Шевченка18.
1 лютого 1909 р. Іван Крип’якевич виступив з рефератом “Народні бібліотеки”
на Першому українському просвітньо-економічному конгресі у Львові, який при-
свячувався 40-річчю “Просвіти”. Він відзначив здобутки і недоліки у діяльності
бібліотек при читальнях “Просвіти”, “Народних спілок”, “Волі”, молодіжних “Сі-
чах”, “Соколах” та інших національних товариств, які, на його думку, дуже часто
не мали “якоїсь одноцільної програми” або “не знають потреб народу”; бракувало
фахових порадників для рільників, виховання немовлят. Головне, щоб книга була
“корисною”, бо “нудна … ніколи не заохотить до читання”19. Критикував він і прак-
тику комплектування бібліотек застарілою (за змістом і мовою) літературою, яку
інколи надсилала централя “Просвіти”. У зв’язку з цим зазначав: “Тут передовсім
важне питання, звідки далі комплектувати бібліотеку. Наша популярна література
має ще багато прогалин, місць зовсім неруханих; але в цілости на початок дає до-
сить новий збір книжок. Хиба є в чім иншім – в тім, що в тій літературі дуже трудно
зорієнтуватися. На ганьбу наших книгарень і просвітних товариств треба сказати,
що дотепер ще не маємо хоч би примітивного спису популярних книжок. Що най-
більше в пресі є оповістки на нові книжки; але відповідну рекламу стрічаємо рід-
ко, про систематичні рецензії не говорити. Навіть “Письмо з “Просьвіти” не здобу-
лося дотепер які-небудь огляди популярної літератури. Кольпортаж не так завдяки
неприхильним законам, як більше із-за нашої недбалости не зорганізовано і тільки
два-три центри мають свої книгарні”20. Зреферовано й “найголовніші хиби наших
бібліотек”: “1) при закладанню бібліотек не вважається на відповідний добір кни-
жок; 2) нема каталогів популярних видань і нема відповідної кольпортажі; 3) бібліо-
текарі не мають достаточного образовання до ведення бібліотек”21. Думки молодо-
го науковця актуальні й через століття.
Референт вважав можливим створення не лише загальних публічних, але й не-
великих фахових бібліотек – господарського змісту, для медиків, правників, театру,
хору. Пропонувалося й такий поділ бібліотечного фонду: 1. Белетристика: опові-
дання, повісті, казки, вірші; 2. Історія рідної землі; 3. Громадянські справи (націо-
нальні, культурні, суспільні, партійні проблеми); 4. Природа22.
І. Крип’якевич також розробив “Інструкцію для люстраторів читалень” “Про-
світи”, яка була схвалена організаційною комісією товариства 31 грудня 1909 р. Ін-
струкція мала допомогти перевіряючому вивчити стан функціонування читальні
й надати їй організаційно-методичну допомогу. Для цього уповноважений від то-
вариства мав наперед вивчити Статут “Просвіти” (і його “реглямін для читалень”,
“взірці читальняних книг: касова книга, книги членів, інвентар бібліотеки, книга
позиваючих”, “спис найважливіших книжок для народа (передовсім історичного і
суспільного змісту), також співаників, декламаторів, спис популярних часописів з
440 Тамара Литвин, Микола Литвин
адресами редакцій”. Після завершення перевірки люстратор мав зареєструвати її
факт в книзі протоколів, подати у філію аналітично-інформаційний звіт, особливо
звертаючи увагу на різні недоліки в роботі23.
Отже, просвітньо-економічний конгрес 1909 р. у Львові дав чималий організа-
ційно-методичний поштовх всій національній бібліотечній справі на західних зем-
лях України. Аналогічну функцію на сході, на нашу думку, відіграв Перший Всеро-
сійський з’їзд з бібліотечної справи (1911). Його рішення заклали основи розбудови
мережі бібліотек у містах і селах Наддніпрянщини; розробили вимоги до визначен-
ня соціально-демографічних і професійних читацьких груп, що мало полегшити за-
доволення їхніх читацьких потреб24. Заклики учасників з’їзду до “залучення читачів
до всесвітньої думки”, європейської культури та освіти свідчили, на нашу думку,
про вивчення в Росії кращого бібліотечного досвіду Європи, зокрема й сусідньої
Австро-Угорщини, в складі якої перебували західні землі України.
Талановитого бібліофіла Головний Виділ “Просвіти” у травні 1913 р. разом з
Ю. Балицьким, А. Гап’яком, А. Жуком, Є. Озаркевичем, К. Паньківським обрав до
бібліотечної комісії, де він став заступником голови (К. Паньківського) і референ-
том Головного Виділу. Програмна діяльність комісії включала:
1. Ведення статистики бібліотек “Просвіти” та інших українських товариств.
2. Видання каталогу книг і видавництв.
3. Закладання взірцевих книгозбірок на продаж.
4. Створення мандрівних бібліотек.
5. Організація курсів для бібліотекарів.
6. Видання інструкцій для бібліотек.
7. Підготовка виступів для популяризації бібліотечної справи.
8. Ініціювання закладання бібліотечних комісій при філіях.
9. Допомога в комплектуванні бібліотечних фондів25.
За завданням вказаної комісії І. Крип’якевич проаналізував структуру та жит-
тєдіяльність просвітницьких книгозбірень, а результати дослідження опублікував
у центральному органі товариства – “Письмі з Просьвіти” (поширювався в Австро-
Угорщині, Німеччині, Росії, США, Канаді). Зокрема, узагальнив здобутки та про-
блеми книгозбірень “трьох родів”: “а) бібліотеки у Львові, які стоять під зарядом
Головного Виділу; б) бібліотек філіальняних; в) бібліотек читальняних”26. Централь-
на бібліотека у 1913 р. нараховувала 11293 книги; за рік поступило 516 видань, 57
річників часописів. “Позичаючих”, тобто читачів, було 517: школярів – 418, служ-
бовців – 36; серед них чоловіків – 405 і лише 112 жінок27. Найстаріші просвітянські
бібліотеки-філії, як свідчить І. Крип’якевич, закладено у Станиславові (1877), Зо-
лочеві (1878), Коломиї (1880), Тернополі (1888), Перемишлі (1891), Стрию (1892),
Старому Самборі (1901), Новому Санчі (1902), Рудках (1902), Сяніку (1903), Тере-
бовлі (1903). Найбільші фонди мали філії у великих містах Галичини – Тернополі
(2800), Перемишлі (700) і Станиславові (614), найменші – віддалені села, навіть дея-
кі містечка і міста – Бурштин (23 томи), Сянок (59), Золочів (68)28. Іван Крип’якевич
інформував також земляків-просвітян про відкриття 1913 р. нових філій у Стрию
(бібліотека ім. С. Дубравського), Самборі (публічна і мандрівна бібліотеки “Укра-
їнського Студентського Союзу”), селі Лесня (повіт Прнявор у Боснії, де замешкало
кілька сот переселенців з українських земель)29. В особистому архіві І. Крип’якевича
441Іван Крип’якевич як історик-просвітянин
зберігаються газетні виписки із “Діла”, які відтворюють літопис заснування та ді-
яльності перших читалень “Просвіти” на Жовківщині, Равщині та Мостищині, зо-
крема у містечку Великі Мости, селах Жовтанці, Мервичі (1883), Великий і Малий
Дорошів (1884)30. Загалом напередодні вибуху Першої світової війни в Галичині
діяла широка мережа українських просвітянських центрів – 2944 читальні та 2604
бібліотеки. Щоправда, їм протистояли чисельні польські культурно-освітні товари-
ства, які в українському середовищі займалися не стільки просвітою, скільки по-
літичною пропагандою.
До речі, любов до дитячого слова, дитячої літератури і періодики сину при-
щепив батько Петро Франц Крип’якевич, який теж багато дописував і надсилав
свої літературні твори до різних часописів. Зокрема, 1882 р. на конкурсі варшав-
ського “Кур’єра Цодзєнного” його оповідання “Чоботи Михалка” дістало першу
нагороду (100 рублів сріблом), лише другу нагороду присуджено відомій поль-
ській письменниці Марії Конопніцькій. Оповідання передрукувала “Газета наро-
дова” у Львові, чеський часопис “Люмір”, російський “Южный край”. Це, оче-
видно, згодом заохотило до дитячої творчості, пропаганди дитячої літератури не
лише батька, але й сина31.
Після поразки Визвольних змагань у 1923–1924 рр. професор редагував “Іс-
торичну бібліотеку “Просвіти”, брошури якої складалися з “до 10 піваркушевих
листків” та розповідали про княжі міста, козацьких гетьманів32. Паралельно також
працював співробітником журналу “Життя і знання”, який редагували голови “Про-
світи” Михайло Галущинський, Іван Брик, а згодом талановитий мовознавець Ва-
силь Сімович. У журналі, зрозуміло, й друкував власні історичні розвідки33.
У читальнях “Просвіти” знаходилися редаговані Крип’якевичем часопи-
си “Дзвінок” (1911–1914) “Ілюстрована Україна” (1913–1914), “Історичні лист-
ки”(1914), а згодом його численні брошури, книги, збірники. Науковець редагував
“Історичну бібліотеку “Просвіти”, в якій з’явилися його брошури “Безіменні ге-
рої” (1923, 8 с.) “Княжий город Галич” (1923, 16 с.) “Іван Федорович перший укра-
їнський друкар. В пам’ять 350-ліття появи першої української друкованої книги у
Львові” (Львів, 1924, 8 с.). Його історичні статті (про княжий Галич, герб Украї-
ни, проблеми шкільництва у добу середньовіччя) часто друкувалися в “Календарях
Просьвіти”, окремими відбитками.
Книги “Просвіти” та інших українських видавництв Крип’якевич також попу-
ляризував на книжкових виставках у Жовкві та Львові, серед гімназистів Рогатина,
Львова і Жовкви. У будинку централі “Просвіти” на Ринку у Львові він також нео-
дноразово читав лекції з історії для студентів Українського таємного університету
(1921–1923). До речі, історію просвітянського будинку він неодноразово викладав
у своїх статтях та книжках, зокрема знаменитих “Історичних проходах по Львові”
(1932, перевиданої 1991, 2007 рр.).
Короткий час, згадував історик, він працював співробітником львівського жур-
налу “Політика” (1925–1926), який редагував його старший колега-історик Степан
Томашівський (згодом виїхав до Кракова, де 1930 р. помер). “Він спершу вів жур-
нал у доступному напрямі, – згадував І. Крип’якевич, – але скоро почав підготов-
ляти угоду з Польщею, якої виявився гарячим прихильником. Я спочатку увійшов
між співробітників “Політики”, але дав там тільки дві статті на культурні теми (про
“Просвіту” і університетські справи), а далі, побачивши, куди прямує Томашівський,
442 Тамара Литвин, Микола Литвин
покинув співробітництво. Це розчарувало мене ще більше до актуальної політики
і я обмежився науковою і освітньою працею”34.
Історик-просвітянин пропагував минувшину свого народу в ілюстрованих
узагальнюючих працях “Велика історія України” (1935), “Історія українського вій-
ська” (1936), “Історія української культури” (1937), “Всесвітня історія” (1939), які
побачили світ у львівському видавництві концерну “Українська преса” Івана Тикто-
ра. Редактором і співавтором цих колективних праць виступив І. Крип’якевич. Осо-
бливо ретельно редактор упорядковував науковий апарат, підбирав документальні
ілюстрації – світлини пам’яток культури і війська, діячів історії України, сам роз-
робляв картосхеми.
Просвітянською діяльністю вчений займався навіть у роки Другої світової вій-
ни. Як відомо, німецька адміністрація у 1941–1942 рр. дала українцям можливість
частково розвивати своє культурно-освітнє життя. Відновлено діяльність читалень
“Просвіти”. В Генеральній губернії почало виходити більше сотні українських га-
зет, у вересні 1941 р. відроджено Наукове товариство імені Шевченка, а також ство-
рено “Українське видавництво у Львові” (у січні 1942 р. поділене на два відділення
– львівське і краківське)35. Працівниками (або авторами) видавництва були відомі
українські вчені, письменники, видавці зі сходу і заходу України – Юрій Стефаник,
Дмитро Штикало, Кость Гупало, Михайло Матчак, Олекса Гай-Головко, а також ре-
дактор Іван Крип’якевич. Насамперед випускалися історичні твори або ж худож-
ня література, яка групувалася у серії: “Бібліотека історичних повістей”, “Минуле
й сучасне”, “Театральна бібліотека”, “Народна бібліотека”, “Бібліотека сучасних
українських письменників”, “Моя книжечка”, “Бібліотека “Дороги”. В історичних
серіях, якими опікувався редактор, вийшли твори В’ячеслава Будзиновського, його
колег – Омеляна Терлецького, Мирона Кордуби, Миколи Андрусяка, а також само-
го І. Крип’якевича.
Як бачимо, Іван Крип’якевич важливу увагу приділяв популяризації історії та
культури українського народу, насамперед традицій княжого війська і козацтва, зо-
крема через її видання, бібліотеки і читальні “Просвіти”. Книги Товариства він мав
в особистій бібліотеці, яка разом із батьковою збіркою, на початку 30-х років на-
раховувала більше двох тисяч книг. В останні десятиліття бібліотекою вченого ко-
ристувалася родина його двох синів.
Mykola Lytvyn, Tamara Lytvyn. Ivan Krypiakevych as a historian-educator
The authors summarize activity of historian Ivan Krypiakevych at the position of
deputy head of the library commission and reader of the Main Office of “Prosvita” and
explore his role in the enlightening-publishing work.
Key words: Ivan Krypiakevych, “Prosvita”, library commission, publishing activity.
1 Пришляк в. Український історик Іван Джижора // Український історичний журнал. – 2006. – № 6. –
С. 56–57; Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях. – Львів: Ін-т україноз-
навства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – 420 с.
2 Відозва в справі книжок // Історичні пісні українського народа / Впорядкував Мирослав Січин-
ський. – Львів, 1908. – (Серія “Дешева бібліотека”. – Ч. 2). – С. 29–30; Просвітня діяльність
руської академічної молодіжі // Діло. – 1908. – 4 квітня.
443Іван Крип’якевич як історик-просвітянин
3 Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях. – C. 102–103.
4 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАУЛ). – Ф. 119. – Оп. 1. –
Спр. 11. – Арк. 249–605.
5 Відозва в справі книжок // Історичні пісні українського народа / Впорядкував Мирослав Січин-
ський. – Львів, 1908. – (Серія “Дешева бібліотека”. – Ч. 2). – С. 29–30.
6 Там само.
7 Львівська національна бібліотека України. Відділ рукописів. Ф. 314. – Ум. од. збер. № 147.
8 Там само.
9 Звіт з діяльності Головного Виділу Товариства “Просьвіта” в р. 1913 // Письмо з “Просьвіти”. –
1914. – Ч. 4. – С. 18; Падюка н. Зібрання картографічних матеріалів із бібліотеки “Закладу Оссо-
лінських” // Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII–ХХ ст. – Львів, 2006. – С. 22–28.
10 Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях. – С. 146.
11 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспіль-
стві / [відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Стеблій]. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України, 2001. – С. 93.
12 Королевич н. Українські бібліографи ХХ століття. – К.: Книжкова палата України, 1998. – С. 144;
Львівська національна бібліотека України. Відділ рукописів. – Ф. 314. – Ум. од. збер. № 147.
13 Звіт з діяльності Товариства “Український Студентський Союз” у Львові за час від 9 листопа-
да 1909 до 1 листопада 1911 р. – Львів, 1911. – [3], 4 – 49 [1] с.
14 Львівська національна бібліотека України. Відділ рукописів. – Ф. 314. – Ум. од. збер. № 147.
15 Бібліографія друкованих праць І. Крип’якевича // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці,
суспільстві – С. 19–72.
16 Звіт з діяльності Товариства “Український Студентський Союз” у Львові за час від 9 листопа-
да 1909 до 1 листопада 1911 р. – Львів, 1911. – С. 97.
17 Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – Львів: ЛНУ
ім. І. Франка, 2006. – С. 238–247, 308–376.
18 Там само. – С. 238–239.
19 Крип’якевич І. Народні бібліотеки // Перший просвітньо-економічний конгрес. – Львів, 1908. –
С. 201–208; Крип’якевич І. Народні бібліотеки з Норвегії // Письмо з “Просвіти” (Львів) – 1913. –
Ч. 5. – С. 147–149; Литвин Т. Бібліотекознавчі та книгознавчі праці Івана Крип’якевича // Записки
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / [відп. ред. М. Романюк]. – Львів, 2005. –
С. 298–310; Литвин Т. Особиста бібліотека вченого як пам’ятка культури та історичний архів
епохи: приклад Івана Крип’якевича // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 2. – С. 30–35.
20 Крип’якевич І. Народні бібліотеки // Перший просвітньо-економічний конгрес. – Львів, 1908. –
С. 203.
21 Там само; Крип’якевич І. Інструкція для люстраторів читалень “Просвіти” // “Письмо з Про-
світи”. – 1910. – Ч. 1. – С. 4–6.
22 Крип’якевич І. Народні бібліотеки // Перший просвітньо-економічний конгрес. – Львів, 1908. –
С. 205.
23 Литвин Т. Досвід використання окремих газетно-журнальних відбитків при укладанні краєз-
навчої бібліографії західноукраїнських земель першої третини ХХ ст. // Українська періодика:
історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 17–18 травня
2002 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики / [за ред. М. Романюка]. – Львів,
2002. – С. 384–388.
24 новальська Т. Визначена віха в історії бібліотечної справи (Перший Всеросійський з’їзд з бібліо-
течної справи 1911 р.) // Бібліотечний вісник. – 2005. – № 4. – С. 17–22; Крип’якевич І. Бібліо-
течні філії “Просьвіти” // Письмо з Просьвіти. – 1913. – Ч. 5. – С. 149.
25 Звіт з діяльності Головного Виділу Товариства “Просьвіта” в р. 1913 // Письмо з Просьвіти. –
1914. – Ч. 4. – С. 112–114.
26 Хроніка наших бібліотек // Письмо з Просьвіти. – 1913. – Ч. 7. – С. 213–214.
27 Звіт з діяльності Головного Виділу Товариства “Просьвіта” в р. 1913 // Письмо з Просьвіти. –
1914. – Ч. 4. – С. 112–114.
28 Хроніка наших бібліотек // Письмо з Просьвіти. – 1913. – Ч. 7. – С. 213–214.
29 Гребеняк в. Грецькі культури на українських землях // Ілюстрована Україна. – 1913. – Ч. 6. –
С. 5–6.
444 Тамара Литвин, Микола Литвин
30 Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / [відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Сте-
блій]. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – 960 с.
31 Ісаєвич Я. Іван Крип’якевич – історик і організатор наукового життя // Іван Крип’якевич у ро-
динній традиції, науці, суспільстві – С. 149.
32 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспіль-
стві / [відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Стеблій]. – С. 117; Крип’якевич І. Народні бібліотеки //
Перший просвітньо-економічний конгрес. – Львів, 1908. – С. 43–44.
33 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, сус-
пільстві / [відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Стеблій]. – С. 117; Бібліографія друкованих праць
І. Крип’якевича // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / [відп. ред.
Я. Ісаєвич, упоряд. Ф. Стеблій]. – С. 44–46.
34 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, сус-
пільстві / [відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Стеблій]. – С. 120.
35 Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали / [упоряд. Ю. Сливка, О. Луць-
кий, Т. Галайчак; відп. ред. Ю. Сливка]. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України, 1995. – Т. 1. – С. 13, 116; Курилишин К. Українське життя в умовах німецької
окупації (1939–1944 рр.). – Львів, 2010. – С. 5–9
|