Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти”
Висвітлюється життєвий шлях, педагогічна діяльність, військовий чин Михайла Галущинського як першого команданта Леґіону УСС, діяча, що залишив вагомий слід у багатьох ділянках суспільно-громадського розвою Галичини. Головна увага відводиться праці М. Галущинського на освітньо-культурницькій ниві, й...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73538 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” / В. Горинь // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 445-452. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73538 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-735382015-01-13T03:02:06Z Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” Горинь, В. Діячі “Просвіти” Висвітлюється життєвий шлях, педагогічна діяльність, військовий чин Михайла Галущинського як першого команданта Леґіону УСС, діяча, що залишив вагомий слід у багатьох ділянках суспільно-громадського розвою Галичини. Головна увага відводиться праці М. Галущинського на освітньо-культурницькій ниві, його просвітній діяльности як голови матірного Товариства “Просвіта”, зокрема намагання спрямувати просвітницьку працю у виховну площину, в широку систему національного виховання. The author highlights the life, pedagogical activity and military deeds of Mykhailo Halushchyns’kyi who was the first commandant of the Legion of the Ukrainian Sich Riflemen, an activist who made important impact on many fields of socio-public development of Galicia. The main attention is paid to the work of M.Halushchyns’kyi in the educational-cultural field, his enlightening activity as the head of the “Prosvita” society, in particular to his attempts at developing enlightening activity into a wide system of national education. 2010 Article Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” / В. Горинь // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 445-452. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73538 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти” |
| spellingShingle |
Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти” Горинь, В. Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Висвітлюється життєвий шлях, педагогічна діяльність, військовий чин Михайла
Галущинського як першого команданта Леґіону УСС, діяча, що залишив вагомий слід у багатьох ділянках суспільно-громадського розвою Галичини. Головна увага відводиться праці М. Галущинського на освітньо-культурницькій ниві, його просвітній діяльности як голови матірного Товариства “Просвіта”, зокрема намагання спрямувати просвітницьку працю у виховну площину, в широку систему національного виховання. |
| format |
Article |
| author |
Горинь, В. |
| author_facet |
Горинь, В. |
| author_sort |
Горинь, В. |
| title |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” |
| title_short |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” |
| title_full |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” |
| title_fullStr |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” |
| title_full_unstemmed |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” |
| title_sort |
михайло галущинський – громадський діяч і організатор “просвіти” |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Діячі “Просвіти” |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73538 |
| citation_txt |
Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти” / В. Горинь // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 445-452. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT gorinʹv mihajlogaluŝinsʹkijgromadsʹkijdíâčíorganízatorprosvíti |
| first_indexed |
2025-07-05T22:05:59Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:05:59Z |
| _version_ |
1836846321497014272 |
| fulltext |
445Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
Василь Горинь
Михайло Галущинський – ГроМадський діяч
і орГанізатор “Просвіти”
Висвітлюється життєвий шлях, педагогічна діяльність, військовий чин Михайла
Галущинського як першого команданта Леґіону УСС, діяча, що залишив вагомий слід у
багатьох ділянках суспільно-громадського розвою Галичини. Головна увага відводить-
ся праці М. Галущинського на освітньо-культурницькій ниві, його просвітній діяль-
ности як голови матірного Товариства “Просвіта”, зокрема намагання спрямувати
просвітницьку працю у виховну площину, в широку систему національного виховання.
Ключові слова: Михайло Галущинський, “Просвіта”.
Михало Галущинський (1878–1931) – подвижник української освіти та про-
світи, теоретик позашкільного виховання, організатор і перший командант Леґіону
УСС, професор Українського таємного університету у Львові, довголітній голова
Товариства “Просвіта”. Він залишив помітний слід у багатьох ділянках громадсько-
го життя і культурного розвою Галичини. Не втратили значення його просвітницькі
ідеї, принципи шкільництва і виховання. Не можна, очевидно, оминати і його по-
сольської праці у польському сенаті та сеймі.
У наш час повернулися до М. Галущинського, власне, при відновленні стрілець-
кої слави, просвітянської роботи та гімназійного навчання. Все ж і досі громадсько-
просвітницька діяльність цього діяча ґрунтовно не оцінена, хоча з’явилося два нариси
Романа Коритка1, з ініціативи професора Прикарпатського університету ім. В. Сте-
фаника Богдана Ступарика побачила світ ширша наукова розвідка, в якій висвітлю-
ється життєвий шлях і творча діяльність М. Галущинського2. Не залишений поза
увагою дев’ятий голова “Просвіти” в найновішх загальних працях про Товариство3,
у тому числі й автора даної публікації4.
Вельми прикметною є анкетна сторінка самої родини Галущинських. Сім’я
греко-католицького священика Миколи Галущинського тa Іванни Терешкевич дала
нашій духовности цілу кагорту сподвижників – четверо їхніх синів прислужилися
відродженню українства як громадсько-культурні діячі.
Теодозій (Тит) Галущинський (1880–1952) став церковним діячем, він бібліст
та історик Церкви, дійсний член НТШ, ректор Львівської Греко-Католицької семі-
нарії, ігумен монастиря у Львові, дійшов до архимандрита Василіянського чину.
Автор фундаментальних творів з релігійної тематики, численних статей у періоди-
ці на богословські, філософські та суспільні теми.
Іван Галущинський (1883–1944) був педагогом, учителем гімназій в Рогати-
ні та Тернополі, очолював “Рідну школу” у Львові. Разом із старшим братом Ми-
хайом служив у Січових Стрільцях, де співпрацював у Пресовій Кватирі, видавав
446 Василь Горинь
стрілецькі газети, він також автор розвідок на педагогічні й суспільні теми. Третій
брат Михайла Микола Галущинський працював адвокатом у Самборі… Все ж осо-
бливе місце серед братів Галущинських належить Михайлові, про якого й поведемо
мову нижче, приділивши більше місця його просвітницькій діяльности.
Народився Михайло Миколайович Галущинський 26 вересня 1878 р. у с. Дзви-
няч Чортківського повіту на Тернопільщині. Початкову освіту дістав вдома, в ро-
динному селі, середню отримав у Тернопільській гімназії. Тут належав до таємно-
го гуртка “Студентська громада”.
Університетську освіту здобув на філософічному факультеті у Львові та Відні
(1898–1901). Уже в студентські роки віддався громадській праці: був у Львові го-
ловою студентського товариства “Академічна громада”, а у Відні – головою “Січі”.
Належав до провідних членів організації “Молода Україна”, вів роботу серед сту-
дентської та учнівської молоді, залучаючи її до громадської активности, політич-
них дискусій, набування досвіду для організованих виступів.
Важливим на той час був рух за українізацію Львівського університету, що дохо-
дило до конфліктів з польською владою. М. Галущинському, як й іншим студентам-
українцям, довелося завершувати освіту у Відні. Після університету розпочав пе-
дагогічну діяльність: у 1904–1909 pp. був учителем гімназії в Золочеві, де та кож
брав активну участь у культурно-освітній праці міста, в діяльности “Просвіти” та
Педагогічного товариства.
Із відкриттям у Рогатині української приватної гімназії ім. Св. Володимира
Великого 1909 p., став її першим директором, де працював аж до Першої світової
війни. На цьому полі проявив себе як незрівнянний педагог, керівник і організатор
освітньої галузі. Гімназія під його проводом піднялася на високий рівень, вона ста-
ла зразковим освітньо-культурним осередком у краю, гордістю повіту. У гімназії
викладали такі відомі педагоги, як історик Іван Крип’якевич, письменники Антін
Крушельницький, Антін Лотоцький, Микола Венґжин / Угрин-Безгрішний, а також
учителі: Никифор Гірняк, Гнат Мартинець, Теодор Романишин, Лев Смулка, о. Те-
одозій Кудрик та ін.
У виховній системі Рогатинської гімназії слід виділити два основні спрямуван-
ня: насамперед, директор сприяв запровадженню методів самоврядування, принци-
пів учнівської самоуправи; другий характерний момент у виховних засадах гімназії
– це орієнтація ідейних настанов на службу народові, на його тогочасні та сподіва-
ні потреби. М. Галущинський великий на голос ставив на вивчення історії рідного
краю, етнографії, народних звичаїв. Величні святкування національних річниць,
вшанування історичних постатей, діячів культури давали змогу для себевияву, ес-
тетичних переживань і набуття досвіду в багатьох ділянках організованого україн-
ського громадського життя5. У гімназії було засновано Товариство “Січ”, діяла плас-
тунська організація під керівництвом викладача Никифора Гірняка.
З початком Першої світової війни більшість учителів і старших учнів гімназії
було мобілізовано до війська, у т.ч. й директор М. Галущинський як резервний стар-
шина. Коли ж при великому патріотичному піднесенні народилася ідея створення
УСС, першого національного військового формування, то кандидатуру М. Галущин-
ського висунуто на пост команданта Леґіону Стрільців. Для гімназійного директора
ця новина була несподіванкою, бо, як згодом він писав, до “воєнного ремесла ніко-
447Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти”
ли не чув надзвичайного покликання, а вже якоїсь більшої пошани не мав ніколи”;
також “ніколи не чув у собі якого-небудь стратегічного таланту, не мав ясного, а на-
віть ніякого поняття про військову Українську організацію”6.
У Військовій управі мали інший погляд на дану проблему: ходило вибрати та-
кого, “що найменше брав участь у політичному житті (?) і в ніякій партійній ор-
ганізації не був яркіше записаний (!)”; враховувалося також добре ім’я Галущин-
ського “з часу ведення Рогатинської гімназії“, а, власне, такі його характеристики,
як дисциплінованість, розсудливість, шляхетна постава. Неабияку роль відіграло
й вміння контактувати з представниками австрійської державної влади та військо-
вого командування.
17 серпня 1914 р. М. Галущинському доведено, що його затверджено коман-
дантом Леґіону Січових Стрільців. Згодом (у березні 1915 р.), уступивши з даної
посади, став зв’язковим військовим референтом УСС при вищому командуванні ав-
стрійської армії і пробув на цьому становищі до осені 1917 р. (отримав звання ку-
рінного отамана). Уважав, що свою місію щодо створення основ українських наці-
ональних формувань виконав, а далі керувати ними повинні військові (про це сам
зізнавався у споминах). Книжка спогадів “З Українськими Січовими Стрільцями”
(1934) зачаровує щирістю, а головно правдивістю “без укритої ціли самозвеличан-
ня або понижування других”. Вона характеризує автора як людину високої націо-
нальної свідомости та почуття громадянського обов’язку.
Після війни М. Галущинський у Львові: працює в “Рідній школі”, професо-
ром філії Академічної гімназії, Українського таємного університету, а згодом є дов-
голітнім головою Товариства “Просвіта“ (з 2 квітня 1923 р. до 25 вересня 1931 р.).
Уже в Золочеві та Рогатині М. Галущинський працював на освітньо-культурницькій
ниві, насамперед у філії “Просвіти”, тому обрання його на голову матірного Това-
риства “Просвіти” у Львові було не настільки несподіваним, як згадане вище ко-
мандатське призначення.
Із перших днів М. Галущинський розгорнув жваву організаційну працю з ме-
тою поновити діяльність “Просвіти” після воєнної руйнації, російської окупації
Львова. Акцентувалося на організаційно-освітній і виховній роботі в цій інститу-
ції, виокремлювалася місія освідомлення народу у спротиві окупаційній польській
владі, утвердження національних пріоритетів.
Михайло Галущинський як голова розробив фундаментальну програму діяль-
ности “Просвіти“, в основу якої клалися кращі європейські зразки. Програма скла-
далася з двох частин або розділів: завдання ближчі та перспективні, т.зв. ближча
і дальша просвітницько-організаційна праця, загальний курс здійснення виховної
роботи, розбудови “Просвіти” на нових засадах.
Розроблена Головним Виділом ближча програма передбачала: 1) віднови-
ти всі передвоєнні філії й читальні та заснувати нові; 2) злюструвати (перевірити)
всі відновлені по війні просвітні клітини; 3) організувати при філіях навчання фі-
ліяльних і читальняних робітників для ведення просвітньої праці; 4) організувати
при читальнях самоосвітні гуртки із залученням до них передовсім молоді; 5) по-
борювати неграмотність; 6) творити бібліотеки на базі кожної читальні із відділа-
ми для молоді; 7) відновлювати мандрівні бібліотеки; 8) створювати аматорські те-
атральні гуртки; 9) проводити пропаганду для залучення нових членів до матірної
448 Василь Горинь
“Просвіти”, зацікавити “Просвітою” земляків за кордоном; 10) об’єднати просвітньо-
організаційну працю в межах краю, поширюючи діяльність “Просвіти” на Волинь,
Холмщину та Полісся.
Перспективна, дальша програма також була сформульована досить чітко –
освітня праця повинна мати насамперед виховне завдавня, а його здійснення, власне,
можна назвати програмою дальшою. Ця праця має: 1) за прикладом західноєвропей-
ських товариств відкинути традицію добродійності в освітній праці та заступити
її фаховістю; 2) внести в освітню працю новий зміст; 3) змагати до перевиховання
українського громадянства в тім напрямі, щоби створити з галицького українця но-
вого “типу громадянина українця, який уміє в усьому орієнтуватися, в усьому озна-
чити себе, до всього зайняти становище, маючи на оці такі вічні цінності, як віра,
мораль, нація, інтерес колективу”; 4) розбудити серед української суспільности по-
требу й енерґію самоосвіти та самовиховання, себто “причинятися до поглиблення
розуму та до виплекання характеру, вироблення гарту духа й сили волі”; 5) змага-
тися до заснування у Львові Вищого Інституту освітознавства на зразок Освітньо-
виховного Інституту ім. Т. Масарика у Празі7.
Отже, Михайло Галущинський ставив просвітню діяльність насамперед у ви-
ховну площину, освіту розумів глибше, про що писав: “… В освітній роботі не так
важне питання знання і подавання науки, як радше виховна течія, котра має про-
низувати освітню роботу”. Далі про це читаємо: “У виїмкових відносинах, серед
яких доводиться жити нашому народові, має освіта дорослих ще особливі завдан-
ня. Вона має в’язати всі порозділювані частини народу в одно духове ціле, себто
дбати про вироблення сильного почуття національної єдности. Вона має дбати про
взаємний обмін культурного доробку та його впливу на душу поодиноких частин.
Вона має хоронити перед заником національного почування в народі серед чужого
моря і переважаючого впливу чужої культури. Одним словом: вона має стати охо-
ронним засобом у щоденній розвоєвій праці й у щоденній боротьбі за існування на-
ціонального організму”8.
Національному вихованню наш культурно-громадський діяч надавав винятко-
вого значення, особливо перевихованню українського громадянина, насамперед га-
личанина, перетворення його у свідомого громадянина-українця, що здатний відсто-
яти права нації, за всіх “нести одвіт”. “Національне виховання має [охороняти] нас
перед всякими некорисними чужими впливами, воно має витворити із всіх членів
нації свідомих свойого завдання людей, які за кожночасну судьбу народа відповіда-
ють”, – писав М. Галущинський у праці “Національне виховання”9.
Таким чином, діяльність Товариства “Просвіта” за часів головування М. Га-
лущинського набрала вищого організаційного та виховного спрямування. І це
при постійній матеріальній скруті, переслідуванні польської влади, закритті фі-
лій, читалень, бібліотек – при тотальному наступі польської влади на україн-
ську культуру.
За п’ять повоєнних років головування М. Галущинського значно зросла кіль-
кість філій “Просвіти” (на 86 одиниць, за іншими даними – 96), число читалень
досягло цифри більше 2930, що перевищило передвоєнні дані відповідно на 9 і 65
одиниць10. Характерним у діяльності М. Галущинського як голови “Просвіти” був
тісний зв’язок із краєм, його часті поїздки по Галичині, Волині, поширення про-
449Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти”
світянських ідей за кордоном, зокрема, в Польщі, навіть у Америці. Пам’ятав і про
просвітню роботу на Східній Україні.
У новому Статуті (1924) менше уваги відводилося економічній діяльности “Про-
світи”, а більше наголошувалося на освітньому житті, поглибленні виховного проце-
су, самосвідомости народу. Як результат виникли нові форми роботи: так, окремі фі-
лії на свої кошти утримували гімназійні курси, ланки загальної освіти, допомагали
в організації самоосвіти тощо. Змінювалися організаційні форми освітньої роботи,
методи навчання і виховання, відбувався перехід до фаховости у просвітніх заходах.
Окремо треба сказати про видавничу діяльність “Просвіти”. Насамперед, було
налагоджено серійні видання загальної та народної бібліотеки, випуски періодичних
видань: календарів “Просвіти” (“Народний календар”, “Ілюстрований календар”),
часописів “Народна освіта”, “Аматорський театр”, “Бібліотечний порадник”, ілю-
строваного щомісячника “Життя і Знання”. Будучи автором “Літературно-Наукового
Вістника”, членом редколегії та дописувачем низки педагогічних часописів 20-х ро-
ків, М. Галущинський заявив про себе як автор праць з проблем освіти і вихован-
ня, як теоретик і популяризатор педагогічних ідей. Писав на теми освіти польською
мовою, перекладав педагогічні твори з інших мов.
У свою чергу широковідомими у двадцяті роки були науково-популярні пра-
ці М. Галущинського, невеличкі брошури, в яких вигідно прокрапковуються такі
провідні мотиви й тематичні гнізда: освіта, виховання, позашкільна освіта, лікві-
дація неграмотности, самоосвіта; праця над поширенням книжки, народні бібліо-
теки; видавнича справа; поради та методичні вказівки щодо просвітньої роботи;
національне виховання і виховання молоді; мистецьке виховання, аматорський те-
атр. А ще: ставлення влади до українського вчительства, відсутність українського
громадянського чинника у шкільній адміністрації, шкільні підручники та біоліоте-
ки, український університет і наука, фізичне виховання, виховний ідеал, державо-
творчий дух. Цими ідеями пронизані також його широкі промови на пленумі Сена-
ту при “розправі над бюджетом” (“За право до життя” – 1930).
Серед публіцистичних творів варто назвати три праці М. Галущинського, при-
свячені Т. Шевченку, І. Франкові, М. Драгоманову, однак вони, на нашу думку, гли-
боким аналізом вершинних постатей української духовности не позначені – очевид-
но, автор як просвітянин і не ставив перед собою вищих завдань.
На час головування М. Галущинського припало святкування 60-річчя засну-
вання “Просвіти”. Перед тим Загальні збори Товариства 21 березня 1929 р. обрали
М. Галущинського почесним членом “Пpocвіти”, що було глибоким виявом поша-
нування його за різнобічну громадську, педагогічну, наукову працю. 22–24 вересня
1929 р. відбувся ювілейний з’їзд “Просвіти”, другий Всеукраїнський освітній кон-
грес, організовані, по суті, зусиллями М. Галущинського.
Такі заходи, насамперед потужна видавнича діяльність, як і розроблений М. Га-
лущинським спеціальний “Проект працевлаштування українських безробітних ін-
теліґентів” (1926), здавалось би, мали давати поштовх до оновлення культурно-
просвітньої роботи, прокладання шляхів для поліпшення освітніх і виховних кроків
“Просвіти”.
Однак дальше розгортання економічної кризи, негативне наставления поль-
ської влади до українських справ, нова хвиля антиукраїнських шовіністичних
450 Василь Горинь
виступів вели до загострення відносин з “Просвітою”, до занепаду культурного
життя в краю. Зменшилася кількість членів у культурно-просвітніх організаціях
Галичини, в т.ч. й у “Просвіті”: закривалися читальні, бібліотеки, навіть філії То-
вариства, скорочуються тиражі книжок тощо. “Просвіта” увійшла у великі борги
(578 тис. злотих), їй загрожувала втрата майна. Матеріальна криза в Товаристві
доповнювалася непорозуміннями з видавництвом Якова Оренштейна в Ляйпці-
ґу, який висував українській організації просто таки банкрутські рахунки і в при-
мусовому порядку почав стягати відсотки від прибутків з будинку матірного То-
вариства у Львові.
До сказаного додавалися й наскоки на особу голови “Просвіти”, що можна про-
ілюструвати статтями у пресі, студентських виступах. Так, Антін Крушельницький
у статті “На чисту воду!”, видрукуваній у журналі “Нові шляхи”11 та пронизаній, як
твердилося, бажанням “навести лад у централі “Просвіти”, стверджував, що Михай-
ло Галущинський, закріпивши “свою позицію” на становищі голови, опираючись
на “симпатії просвітянських низів”, переважно фразою “маскує зміст своєї праці”,
ганяється за позірною популярністю. І висновується, що поступово з “аполітично-
го” голови “Просвіти” М. Галущинський переходить на позиції “патріотичної роз-
пливчасти”, неоднозначно висуваючи гасла “клясової освіти”.
На думку автора новошляхівської статті, ставши сенатором Польського сейму
від УНДО, що запопадливо намагалося захоплювати у свої руки духовне життя в
краю, в першу чергу, низові читальні “Просвіти”, його голова своєю працею, запо-
чаткованою в Сенаті, продовженою під час пацифікації, а згодом у відомому “дефе-
тистичному” циклі статей у “Ділі”, особисто спричинився де занепаду Товариства.
Оце звання – “посол, сенатор, віце-маршалок польського сейму” спричинило
також спротив зі сторони націоналістично орієнтованої молоді, яка була в опозиції
щодо того проводу в краю. Академічна молодь устами студента Володимира Яніва
виступила з відозвою на зборах 4 червня 1931 р. і, звинувативши М. Галущинського
в угодовстві, зажадала від нього зречення з поста голови Товариства “Просвіта”12.
Тут слід сказати, що М. Галущинський належав до тих, хто підтримував по-
мірковані покладання з органами адміністративної влади, зі свого становища не за-
вжди йшов у річищі провідних ідей часу. Він намагався поєднувати ці, здавалося
б, виключені два полюси власного становища. Тому свою орієнтацію старався ви-
правдати легальною працею, шляхом діалогу і дискусій на форумі вищої держав-
ної влади. Його гостро полемічні виступи в Сенаті та Сеймі в обороні українського
шкільницта, за покращення освіти українського населення Галичини засвідчують
політичну активність сенатора і посла. Особливого розголосу набула його промо-
ва в Сенаті, виголошена 12 березня 1930 р., під назвою “За право на життя”, у якій
він критикував позицію польських послів з національного питання. Програмною
була і промова на пленарному засіданні Сейму, опублікована під назвою “В оборо-
ні прав народу”13.
Однак легальні форми опозиції щодо шовіністично налаштованої польської
влади вичерпували себе. До того ж, М. Галущинський остаточно не усвідомлював,
що авторитет УВО і ОУН у цих умовах нестримно зростав. Політичний контроверс
з набагато молодшим і озброєним інтеґральною ідеологією суперником перемоги
не обіцяв. Врешті виступи у пресі, звинувачення у причетности до занепаду Това-
451Михайло Галущинський – громадський діяч і організатор “Просвіти”
риства “Просвіта” не вселяли впевненості у власні сили – міняти політичні орієн-
тації було пізно.
Усе це, а також виснажлива праця, смерть дружини стало тяжким ударом для
М. Галущинського, і він 25 вересня 1931 p. помер від паралічу мозку на 53 році жит-
тя. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. У 2001 р. тлінні останки помер-
лого перепоховано там же, на Меморіалі УГА.
І тоді написали, що відійшов провідник “міри небуденної”, “діяч, якого просто
годі заступити”, що був він “одною з найчільніших постатей на західноукраїнських
землях”, що “визначався любов’ю до громадської праці”, що широко була знана його
“повна енерґії невсипуща праця на культурно-просвітньому й громадському полі”
(В. Дорошенко). Та згодом забули на довгі роки, щоб тепер повернутися знову як
до “відомого виразника інтересів українського народу”, а чи на новому виткові на-
ших національно-культурницьких змагань продовжити дискусію навколо керманича
перших десятиліть століття, що завершується у 130-річчя від дня його народження.
Можна частково погодитися з думкою письменника Романа Коритка, що у
Михайла Галущинського годі визначити якусь чітку межу між його громадськими
обов’язками і суспільно-політичною діяльністю. Це у нього настільки переплело-
ся, що неможливо окремо говорити про його працю на посаді голови “Просвіти”
чи посла і сенатора Сейму, професора Українського таємного університету, чи бор-
ця проти спроб різних партій нав’язати галицькому суспільству свою ідеологію як
єдино вірну з-поміж інших”14.
Михайло Галущинський часто повторював слова: “Україна – це ти”. “Україна
– се ти, чоловіче, кождий зокрема. Але попереду спитай себе щиро, чи ти заслужив
собі сеї назви, так довго не буде України для тебе”. У праці “Одиниця і громада”
(1921) знаходимо ці прекрасні слова, якими й завершую дану спробу причинити-
ся до висвітлення громадсько-культурницької праці дев’ятого голови Товариства
“Просвіта”.
“Держава – се я!” – повторював за Бісмарком. Сі слова віднесім кождий зокре-
ма до себе й учімося говорити, а враз із сим поступати так, щоби ми могли також
сказати слова “Україна – се я!” А тоді не треба буде ні присяги, ні заклинання, що
любимо Україну, що за неї готові ми все віддати. Щоденною працею, кождим по-
ступком, ділом і словом будемо зазначувати, що “Україна – се я!” І коли кожда оди-
ниця те скаже у повній відповідальности, що вона винна сим трьом словам, тоді
буде Україна, без огляду на те, чи її схоче хто визнати, чи ні. А чи вона буде вільна,
самостійна, незалежна — розсудіть вже самі”15.
Vasyl’ Horyn’. Mykhailo Halushchyns’kyi – organizer and activist of “Prosvita”
The author highlights the life, pedagogical activity and military deeds of Mykhailo
Halushchyns’kyi who was the first commandant of the Legion of the Ukrainian Sich
Riflemen, an activist who made important impact on many fields of socio-public
development of Galicia. The main attention is paid to the work of M.Halushchyns’kyi
in the educational-cultural field, his enlightening activity as the head of the “Prosvita”
society, in particular to his attempts at developing enlightening activity into a wide system
of national education.
Key words: Mykhailo Halushynskyi, “Prosvita”.
452 Василь Горинь
1 Коритко роман. Командант Леґіону // Літопис Червоної Калини. – 1991. – Ч. 4. – С. 46–49; Його
ж. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадсько-політичний діяч
// Рогатинська земля: історія та сучасність. Матеріали першої наукової конференції. – Львів;
Рогатин, 1995. – С. 199–202.
2 Ступарик Богдан, Ковальчук Віра. Життя, віддане національній ідеї. – Івано-Франківськ, 1998. –
56 с.
3 Див.: Нарис історії “Просвіти”. – Львів; Краків; Париж, 1993. – 232 с.; Гринів олег. “Просвіта”:
історія і сучасність // Літопис Червоної Калини. – 1991. – Ч. 6. – С. 49–53; Пашук Володимир.
Товариство “Просвіта”: Статути. – Львів, 1999. – 270; та ін.
4 Горинь Василь. Дев’ятий голова Товариства “Просвіта” // Михайло Галущинський – лицар
обов’язку і чину: Матеріали наукової конференції, присвяченої 120-ій річниці від дня наро-
дження М. Галущинського і 90-ій річниці відкриття Рогатинської гімназії ім. Володимира Ве-
ликого. – Львів; Рогатин, 1999. – С. 43–150; Його же. Педагог, просвітятин, громадський діяч
// За вільну Україну. – 2003. – 25 верес.
5 Витанович Ілля. Переднє слово до кн.: Волицький Василь. Дещо про Рогатин і про Рогатинську
приватну українську гімназію. – Джерзі Ситі, 1969. – С. 5.
6 Галущинський Михайло. З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914–1915. –
Львів, 1934. – С. 5, 11.
7 Див.: Сторіччя Матері “Просвіти”. 1868–1968. – Вінніпег; Монітоба (Канада), 1968. – С. 108, а
також: Історія Товариства “Просвіта” у Львові // Життя і Знання. – 1933. – Ч. 4 (додаток). – С. 107.
8 Просвіта за 1931 р. – Ч. 773. – С. 107–108.
9 Галущинський Михайло. Національне виховання. – Львів, 1920. – С. 5.
10 Див.: Коритко роман. Командант Легіону. – С. 49; Гринів олег. “Просвіта”: історія і сучасність.
– С. 53. Про діяльність Товариства “Просвіта” див. також: Звіт з діяльності Товариства “Про-
світа” у Львові: 1902–1938 рр. – [Львів, 1938].
11 Крушельницький Антін. На чисту воду! (Праця централі “Просвіти”) // Нові шляхи. – 1931. –
Т. 11. – Кн. 7–8. – С. 370–399.
12 Див.: Там само. – С. 380–383.
13 Див.: Горинь Василь. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадський
діяч // Воля і Батьківщина. – 2003. – № 1/2 – С. 187–191.
14 Коритко роман. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадсько-
політичний діяч. – C. 201–202.
15 Галущинський Михайло. Одиниця і громада. – Львів, 1921. – С. 23.
|