Століття Дрогобицької “Просвіти”
Розкрито основні ділянки просвітянської праці Дрогобицької філії “Просвіти”, почавши від її заснування у 1903 р. і до ліквідації більшовицьким режимом у 1939 р., а також після її відродження у 1989 р....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73547 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Століття Дрогобицької “Просвіти” / М. Шалата // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 287-293. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73547 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-735472015-01-13T03:02:23Z Століття Дрогобицької “Просвіти” Шалата, М. Філії і читальні “Просвіти” Розкрито основні ділянки просвітянської праці Дрогобицької філії “Просвіти”, почавши від її заснування у 1903 р. і до ліквідації більшовицьким режимом у 1939 р., а також після її відродження у 1989 р. The author explores the main fields of the enlightening work of the Drohobych branch of “Prosvita” beginning from its founding in 1902 until its liquidation by the Soviet regime in 1939, and also after its rebirth in 1989. 2010 Article Століття Дрогобицької “Просвіти” / М. Шалата // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 287-293. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73547 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філії і читальні “Просвіти” Філії і читальні “Просвіти” |
| spellingShingle |
Філії і читальні “Просвіти” Філії і читальні “Просвіти” Шалата, М. Століття Дрогобицької “Просвіти” Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Розкрито основні ділянки просвітянської праці Дрогобицької філії “Просвіти”, почавши від її заснування у 1903 р. і до ліквідації більшовицьким режимом у 1939 р., а також після її відродження у 1989 р. |
| format |
Article |
| author |
Шалата, М. |
| author_facet |
Шалата, М. |
| author_sort |
Шалата, М. |
| title |
Століття Дрогобицької “Просвіти” |
| title_short |
Століття Дрогобицької “Просвіти” |
| title_full |
Століття Дрогобицької “Просвіти” |
| title_fullStr |
Століття Дрогобицької “Просвіти” |
| title_full_unstemmed |
Століття Дрогобицької “Просвіти” |
| title_sort |
століття дрогобицької “просвіти” |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Філії і читальні “Просвіти” |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73547 |
| citation_txt |
Століття Дрогобицької “Просвіти” / М. Шалата // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 287-293. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT šalatam stolíttâdrogobicʹkoíprosvíti |
| first_indexed |
2025-07-05T22:06:21Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:06:21Z |
| _version_ |
1836846344691515392 |
| fulltext |
287Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
Михайло ШАЛАТА
СТОЛІТТЯ ДРОГОБИЦЬКОЇ “ПРОСВІТИ”
Розкрито основні ділянки просвітянської праці Дрогобицької філії “Просві-
ти”, почавши від її заснування у 1903 р. і до ліквідації більшовицьким режимом у
1939 р., а також після її відродження у 1989 р.
Ключові слова: “Просвіта”, “Просвіта” на Дрогобиччині.
Хтось неуважно прочитав “3” як “9” – і в просвітянську історію Дрогобицька
філія “Просвіти” потрапила з датою заснування “1909 рік”.
Насправді ж архівні дані (матеріали Центрального історичного архіву у Льво-
ві) засвідчують, що Дрогобицька “Просвіта” заснована 6 липня 1903 року.
Спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після ство-
рення “Просвіти” у Львові 1868 р. робив Іван Верхратський, прибувши у тім році
зі Львова на працю в Дрогобицьку гімназію (гімназійний учитель І. Франка), але
не зумів через надто сильну тут тоді москвофільську хвилю.
Слід зазначити, що первісний Статут заснованої у Львові “Просвіти” не перед-
бачав створення філій, то ж вони почали з’являтися пізніше – після статутних змін,
викликаних передусім потребою ефективніше протидіяти ширенню москвофільства.
Перша просвітянська філія створена 2 лютого 1875 р. в селі Бортники, біля Хо-
дорова, – завдяки одному з основників “Товариства (пізніше – Наукового Товариства)
імені Шевченка” у Львові Маркилові Желехівському. Це був, за словами історика
С. Шаха (С. Перського), “незвичайний тип просвітянського ідеаліста, що, набравши
книжечок “Просвіти” та часописів у торбу, взявши палицю в руки, йшов на села про-
давати; йшов із села в село, заохочував людей до читання, приєднував членів “Про-
світі”, а навіть своїм коштом друкував книжечки для народу під фірмою “Просвіта”.
Другою була Тернопільська філія, утворена в 1876 р.; третьою і четвертою –
Коломийська та Станиславівська (обидві – із 1877 р.), п’ятою – Золочівська (1878).
На час заснування Дрогобицької “Просвіти” уже, крім названих, існували фі-
лії в Перемишлі (1891), Стрию і Самборі (1892), Жидачеві (1897), Старому Сам-
борі (1901), у кількох інших містах і селах Галичини. В Дрогобичі, де панував тоді
нафтовий ажіотаж у зв’язку з масовим напливом експлуататорів бориславських ро-
довищ, створити “Просвіту” було нелегко. Це вдалося зробити греко-католицькому
священикові Михайлові Бачинському, парохові села Ріпчиці, який відомий також як
поет, що виступав під псевдонімом Орест Філаретів.
Відомий і невідомий. В антології “Галицька та буковинська поезія ХІХ віку”
(Київ, 1927) його твори фігурують у двох місцях: під іменами Бачинського та Філаре-
тіва – як нібито двох різних авторів. Так само “роздвоєний” М. Бачинський у бібліо-
графічному показнику “Українські літературні альманахи і збірники ХІХ – початку
288 Михайло Шалата
ХХ ст.” (Київ, 1967). Небагато сказано про цього літератора і в “Українській Літера-
турній Енциклопедії” (Київ, 1988. – Т. 1): “Бачинський Михайло (псевд. – Орест Філа-
ретів; 1866–1912) – український поет. Народився на Західній Україні, був священиком.
Друкувався з 1887 [року] у журналах “Зоря”, “Дзвінок” та літературних збірниках. Лі-
рика Бачинського порушувала інтимні та громадські теми…”. Для мене, як дрогобича-
нина, дрогобицька присутність поета Філаретіва лише відкрилася, то ж глибше дослі-
дження його життя і творчості – попереду. Поки що не маємо навіть його фотографії.
Прикметно, що вже на початку появи в літературі М. Бачинський виявив пал-
кий характер просвітянина. Йдеться про його поезію “Не пізно ще!” (1887):
При праці тяжкій а неспорій
Ведемо до світла наш люд.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І тихо уста не одного
Прошепчуть: “Запізно уже!
Ми маємо праці так много,
А все нам так пиняво йде!”.
Запізно? О, Боже мій милий!
Чи ж труди пропащі були?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Просвіта чи ж вся пропадає
Без сліду в важкій боротьбі?
А люд наш чи ж сили не має,
Щоб долі добути собі?
Ні, брате! Верни теє слово!
Не єсть єще пізно для нас.
Не зараз ще скажем: “Готово!”.
А таки настане той час!
І внуки най зложать подяку,
Що не опустили ми рук,
Що темну розбили ми мраку,
Що тільки стерпіли ми мук.
Хай оця стаття про столітню Дрогобицьку “Просвіту” послужить прологом до
справді заслуженої подяки поетові-просвітянину о. Михайлові Бачинському і ви-
кличе до нього жвавий дослідницький інтерес.
На Установчих просвітянських зборах у Дрогобичі 6 липня 1903 р., якими ке-
рував дрогобицький декан, парох села Модрич, о. Микола Івановський (завидна
участь священиків у просвітянській роботі – хотілося б цього й нині!), о. Михай-
ло Бачинський був обраний головою Дрогобицької “Просвіти”. Його заступником
став Яць Олексовський – селянин із Ясениці Сільної, щирий приятель Івана Фран-
ка ще зі шкільних років, частий промовець на громадських вічах Дрогобиччини.
Автор статті про Олексовського у першому томі збірника “Дрогобиччина – зем-
ля Івана Франка” О. Степовий дав йому таку характеристику: “Він не говорив, що
289Століття дрогобицької “Просвіти”
лише знав, але він знав, що говорив і до кого говорив”. Секретарем Дрогобицької
філії “Просвіти” обрали на Установчих зборах правника (адвоката) Григорія Кузіва.
Таким чином, Дрогобицька філія – не 58-ма у хронології створення просвітян-
ських філій, а 27-ма чи 28-ма.
Отець М. Бачинський відразу узявся за діло зі всією патріотичною одержиміс-
тю. Уже того, 1903, року він вітає віршем композитора Миколу Лисенка у зв’язку
з недавнім його 60-річчям і прибуттям у Галичину, порушує на засіданні “Просві-
ти” питання про відкриття в Дрогобичі бурси для виховання незаможних україн-
ських дітей (бурсу відкрито уже восени 1904 р.), про будівництво в місті пам’ятника
Т. Шевченкові (цей задум реалізовано лише в 1991 р.).
Наприкінці 1904 р. головою Дрогобицької “Просвіти” обирається адвокат Ярос-
лав Олесницький (1875–1933), М. Бачинський стає його заступником. Весною 1910 р.
вони помінялися просвітянським посадами: Бачинський вдруге очолив “Просвіту” і
вже головував у ній до кінця своїх днів. У першому десятиріччі ХІХ століття отець
М. Бачинський заснував багато просвітянських читалень. У 1906–1907 рр., як видно з
просвітянського звіту, на Дрогобиччині діяли 44 читальні “Просвіти” – з них 5 у міс-
ті Дрогобичі: на Війтівській Горі (49 членів Товариства; бібліотека із 130 книг; каса;
хор; драмгурток; голова читальні – о. Августин Жарський); на передмістях Завіжне
(50 членів Товариства; бібліотека із 37 книг; каса; драмгурток; керівник – той же) і
Задвірне (96 членів Товариства; бібліотека із 163 книг; каса; голова – Василь Яхно);
дві читальні на Лішнянськім передмісті ( в одній – 41 член Товариства; бібліотека
із 400 книг; каса; крамниця; голова – Микола Кушнір; у другій – 46 членів Товари-
ства; бібліотека із 125 книг; крамниця; голова – о. Василь Кункевич). Сам о. М. Ба-
чинський у той час керував читальнею села Довге – біля Мединич (143 члени То-
вариства; бібліотека із 213 книг; крамниця; молочарська спілка; хор; драмгурток).
Найбільше просвітян мала читальня Ріпчиць, де священикував М. Бачинський: 227.
Усього в 44-х читальнях Дрогобиччини нараховувалося тоді 2184 члени То-
вариства; на 44 читальні – 4245 книг; 10 крамниць; 10 хорів; 9 драмгуртків; 8 кас;
2 молочарські спілки (у Довгому і Ріпчицях) та 1 шпихлір (у Сільці).
Книг, як бачимо, у читальнях бракувало – не припадало навіть по дві на чле-
на Товариства. Та загалом Дрогобицька філія “Просвіти” швидко зростала – пере-
довсім завдяки самовідданій праці перших її голів, які не шкодували ні часу, ні сил
для піднесення народної свідомості.
“Пригадую собі, – пише о. Іван Лебедович у книзі “Полеві духовники Укра-
їнської Галицької Армії” (Вінніпеґ, 1963), – як, будучи учнем четвертої гімназійної
кляси, я бував під час ферій у домі о. [Михайла] Бачинського. В Ріпчицях був гарно
зорганізований “Сокіл”. Душею цього Товариства був його основник о. Бачинський.
В неділю, по Богослуженні, оточений “Соколами”, з українським прапором, [він]
сів на віз і поїхав на окружний з’їзд-фестин у Мединичі”. Такий, отже, подвижник,
як згадуваний Маркил Желехівський.
Ярослав Олесницький добився відкриття читалень на Зварицькому передміс-
ті Дрогобича, в селі Унятичі, музичної школи в селі Улично. У 1911 р. він очолив у
Дрогобичі Комітет для відзначення 100-річчя від дня народження М. Шашкевича,
мав головну промову під час відкриття 12 листопада того року пам’ятної Шашке-
вичівської таблиці на церкві Св. Трійці.
290 Михайло Шалата
Пізніше Я. Олесницький був радником в уряді ЗУНРу, делеґатом цього уря-
ду до Києва на Свято Соборності України 22 січня 1919 р. Як дипломат представ-
ляв уряд УНР у Лондоні. Повернувшись в Україну, жив у Золочеві, обирався по-
слом до польського сейму, виступав проти горезвісних польських пацифікацій на
теренах України.
Третім головою Дрогобицької “Просвіти” (після смерті М. Бачинського) був
лікар Володимир Чапельський (1882–1956), який пробував також сили у новеліс-
тиці (книжку писань В. Чапельського – “Я любив вас усіх” – видано в Дрогобичі
1997 р. Під час Першої світової війни його покликали на військову медичну служ-
бу. Помер В. Чапельський в еміґрації).
Від 1916 до 1921 року в Дрогобичі, де, між іншим, був найбільший повіто-
вий суд в Австро-Угорській імперії, працював адвокатом колишній редактор газе-
ти “Діло” і посол до Галицького сейму Антін Горбачевський (1856–1944) – згодом
діяч ЗУНР. В дрогобицький період він був повітовим комісаром, організовував на-
бір добровольців до УГА, а в 1918 р. зробив спробу відновити в Дрогобичі роботу
“Просвіти”. Фактично “Просвіта” була тут відновлена на початку 20-х років. То ж
головував А. Горбачевський недовго.
У грудні 1922 р. згадуваний уже В. Чапельський, який перейнявся “Просві-
тою” після Горбачевського, провів у Товаристві збори, котрі рекомендували на го-
лову адвоката Рудольфа Скибінського (1886–1966). До Львівської централі “Просві-
ти”, однак, пішла скарга з Дрогобиччини, що збори були “однобічними” – зібралися
переважно члени Української соціал-демократичної партії, членом якої Скибін-
ський був від 1909 року. На повторних зборах у січні 1923 р., все ж, проголосува-
ли за Скибінського – мабуть, він постарався, щоби в залі знову було якнайбільше
“його людей”. Скибінський, слід сказати, виявив турботу про відбудову читалень,
про економічне становище “Просвіти”, але ж явно намагався використовувати її в
своїх партійних інтересах. За його ініціативою віче пам’яті І. Франка в Дрогобичі
1926 р. завершувалося співом “Інтернаціоналу”, не без його, Скибінського. “пота-
кання” на Франківському святі в Нагуєвичах 31 травня 1936 р. комуністи вчинили
“червонопрапорний бешкет”.
Дуже пощастило Дрогобицькій “Просвіті”, що нею – і то найдовше (від 1926
до 1939 року) – керував Степан Витвицький (1894–1965), теж адвокат (практичний
вишкіл проходив у канцелярії Я. Олесницького), державний діяч, від 1954 р. – Пре-
зидент УНР в екзилі. Його заступником у “Просвіті” (“містоголовою”) від 1932 р.
був отець Северіян Бараник, ЧСВВ, замучений у червні 1941 р. “енкаведистами” і
проголошений святим 27 червня 2001 р. Папою Римським Іваном Павлом ІІ.
Про діяльність С. Витвицького у вказаний період його приятель В. Пацлав-
ський згадував: “… Почав наново тяжку, виснажуючу працю у занедбаній канце-
лярії, але передусім – на культурно-просвітницькому полі, коли-то дослівно треба
було пересідати з одної хлопської фіри на другу, бо треба було стояти уважно на
сторожі перед підривною роботою місцевих демагогів-сельробів, льокальних амбіт-
ників та інших деструктивних елементів… Під його трудящими руками Дрогобич
став одним із перших повітів у Західній Україні. Він працював там у філії “Просві-
ти”, філії “Сільського Господаря”, філії “Маслосоюзу”, в Союзі Кооператив, дбав
про розвиток Української Захоронки, Народного Дому та всіх інших установ”. Ін-
291Століття дрогобицької “Просвіти”
ший сучасник С. Витвицького, М. Каплистий, свідчить, що той “все був переобтя-
жений громадською, кооперативною, просвітянською та політичною працею”. Та-
ким, власне, й повинен бути справжній просвітянський керівник.
Незважаючи на протидію польської окупаційної влади, на Дрогобиччині перед
1939 р. діяло 68 читалень “Просвіти”, з них чотири в Дрогобичі.
Польська влада чинила перешкоди – вишукувала причини, щоби закрити ту
чи іншу читальню, – але заборонити Товариство “Просвіта” не наважилася. Інакше
повели себе московські окупанти. Як тільки з’явилися вони в Галичині у вересні
1939 р., “Просвіту” було заборонено, а просвітянські діячі, які не встигли еміґрува-
ти чи надійно заховатися, потрапили до тюрем, під розстріли.
В основі діяльності “Просвіти”, як відомо, лежить національна ідея, а який
окупант хоче чути про національне тієї землі, яку окупував? За роки польського
панування на західноукраїнських землях у ХХ ст., приміром, тут відомий хіба єди-
ний випадок, коли у місті названо вулицю українським іменем: це в 1926 р. вулиця
Івана Франка в Дрогобичі – і то на загумінках міста. З приходом “радянських ви-
зволителів” площам-вулицям накинули імена Маркса, Леніна, усяких морозових,
дзержинських, калініних. Яка там національна просвіта!?
Пекельний то був період, бодай не згадувати…
Сучасна відроджена Дрогобицька “Просвіта” почалася 15 січня 1989 р., коли
вже розвалювалася прогнила комуно-радянська система. Почалася, власне, як То-
вариство рідної мови, перейменоване в лютому у Товариство української мови іме-
ні Тараса Шевченка. 12 жовтня 1991 р. Всеукраїнська організація цього Товари-
ства на конференції в Києві прийняла – за рекомендацією Романа Іваничука – назву
“Просвіта”.
Головами Дрогобицької відродженої “Просвіти” (починаючи від Товариства рід-
ної мови) досі були: інженери Павло Витичак (1989; уже, на жаль, покійний), Ярос-
лав Ольховий (1989–1990), Тимофій Бордуляк ( 1990–1992), викладач механічного
технікуму Юрій Модрицький (1992–1994), лікар Михайло Богаченко (1994–1995),
автор цих рядків (1995–2001). Тепер керує “Просвітою” інженер Микола Садоха.
За півтора десятиріччя Дрогобицька відроджена “Просвіта” неабияк спри-
чинилася до піднесення національної свідомості, розвитку української духо-
вності на Франковому Підгір’ї. Вона, зокрема, немало зробила для повернен-
ня законних прав забороненій у радянські часи Українській греко-католицькій
церкві. Із діяльною участю Товариства у Дрогобичі споруджено пам’ятники Та-
расу Шевченкові, Юрієві Дрогобичу, здійснено перейменування міських площ-
вулиць – із поверненням питомих історичних і присвоєнням нових, українських
назв. Організовано десятки віч, мітингів, народних зібрань на актуальні, жит-
тям продиктовані теми. Урочисто відзначено багато ювілеїв, свят – передусім
Шевченківських, Франківських, присвячених Лесі Українці. Проведено наукові
конференції “Українське літературне відродження в історичному розвитку на-
ціональної культури і просвіти” (до 200-річчя нового українського письменства
та 130-річчя Товариства “Просвіта”), “Мовна ситуація в Україні”, “Просвіта”
і традиції українського родинного життя”, “Червоний терор в Україні” (з при-
воду 60-річчя апогею терору – 1937 р.), “Б. Лепкий і його значення для україн-
ської культури” та інші. Традицією стали періодичні “Дрогобицькі просвітянські
292 Михайло Шалата
середи” – загальноміські творчі вечори, присвячені тому чи іншому мистцеві, –
розуміється, з його участю. Такі “вечори” уже мали в Дрогобичі, зосібна, Юрій
Мушкетик, Роман Іваничук, Микола Петренко, Іван Драч, Валерій Шевчук, Ро-
ман Лубківський, Ірина Сеник, Богдан Стельмах, Ірина Калинець, Михайло Сла-
бошпицький, Антоніна Листопад.
Дрогобицька філія “Просвіти” – чи не єдина в Україні, при котрій діє (від 12
листопада 1989 р.) Народний Університет Українознавства, яким незмінно керує по-
движник просвітянської справи Михайло Богаченко. Уже відбулося 200 занять Уні-
верситету – на релігійні, господарсько-економічні, політичні, літературно-мистецькі
та інші теми. Тривалий час працював при Товаристві Дискусійний Клуб “Полілог”,
яким керував відомий мовознавець і політолог Ярослав Радевич-Винницький. Ра-
зом із ним автор цих рядків, зокрема, провів діалог “Просвіта” і політика” перед
глядачами Дрогобицької телестудії.
У Народному Домі Дрогобича – із широкою участю громадськості – проведе-
но розширене засідання Ради Товариства на тему: “Про поліпшення якості хліба та
підвищення культури обслуговування у хліботоргівлі”. Це, безперечно, позитивно
вплинуло на ситуацію у вказаній проблемі.
Веде Дрогобицька “Просвіта” й значну видавничу роботу – спершу через своє
видавництво “Бескид”, тепер – через видавничі фірми “Відродження”, “Коло”. Пе-
ревидано монографію С. Шелухина “Україна”, об’ємистий (856 с.) том діаспорно-
го збірника “Дрогобиччина – земля Івана Франка”, видано новий, уже “дрогобиць-
кий” том цього збірника (776 с.), низку книг меншого обсягу. Щойно у видавництві
“Коло” побачила світ ілюстрована брошура Т. Бордуляка “Дрогобицька “Просвіта”:
Коротка історія”.
Мають дрогобицькі просвітяни й свою газету “Провісник” – щоправда, насам-
перед з економічних причин, виходить вона нерегулярно.
Дрогобицька міськрайонна організація Товариства “Просвіта” імені Т. Шев-
ченка – це нині потужна українська інтелектуальна сила: 196 осередків ( у т.ч. 57
молодіжних), котрі об’єднують понад 4 тис. просвітян. Колективними членами То-
вариства є Народна чоловіча хорова капела “Бескид”, Союз Українок Дрогобиччи-
ни. Кущові просвітянські об’єднання функціонують у місті Стебнику, в колишніх
районних центрах Мединичі, Підбуж.
“Молоду Просвіту” у Дрогобицькій філії створено 17 лютого 1998 року. Остан-
нім часом у ній особливою старанністю відзначається восьмикласник Олесь Кур-
мельов.
Є у Дрогобицькій “Просвіті” свій капелан – отець Софрон Яциків, ЧСВВ. Його
самовіддана просвітянська праця достойна якнайвищої дяки й хвали.
Періодично дрогобицькі просвітяни здійснюють групами корисні поїздки,
під час яких багато пізнають, мають цікаві зустрічі, поширюють просвітянську лі-
тературу. Так, побували вони на могилі Т. Шевченка в Каневі, у славетному місці
християнських прощ Зарваниці, на знаменитій Маківці і в Крутах, на батьківщині
С. Бандери – в селі Угринів.
Творчо співпрацює Дрогобицька “Просвіта” з іншими громадськими товари-
ствами Франкового краю: “Україна – Світ”, “Рідна Школа”, “Лемківщина”, Конґре-
сом Української Інтеліґенції. Часто приймає у себе гостей Дрогобича з різних кінців
293Століття дрогобицької “Просвіти”
світу, пам’ятаючи, що від кожної такої зустрічі певною мірою залежить міжнаціо-
нальний престиж сучасної України.
Серед сьогоднішніх активістів “Просвіти” Дрогобиччини – М. Богаченко,
Т. Бордуляк, М. Садоха, М. Гриник, Б. Грущак, В. Брода, В. Миджин, М. Тершів-
ська, А. Галяк, В. Грабовський, Н. Лех, О. Ґуль, Х. Михайлівська, Л. Бориславський,
Є. Романишин, У. Кец, В. Сисин, Ю. Модрицький, Я. Калинець, О. Марущак, В. Ба-
броцяк, Г. Фірко, Р. Сов’як, Л. Гайовий, С. Кушнір, Г. Федисів, О. Яцків, М. Гаврилюк,
Д. Верещинська, З. Медвідь, З. Левицька, Я. Ониськів – на жаль, усіх не перелічити.
Нині, проте, перед “Просвітою” ще багато-багато роботи, й кожен свідомий
українець, коли хоче чимшвидше побачити Україну справді багатою і щасливою
у “народів вольних колі”, повинен ставати в ряди цього найдавнішого й найслав-
нішого українського Товариства чи принаймні всіляко сприяти у його діяльності.
Видатний український російськомовний письменник М. Гоголь учив, що мі-
сія письменника – “поліпшувати духовність свого часу”. Ці слова можуть служити
девізом Всеукраїнського Товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка.
Поняття “духовність” включає в себе й політичний аспект. Принаймні, поки
на нашу відроджену українську незалежність, державність люто, з хижацькими за-
зіханнями зиркають вороги, “неполітичної української роботи, – як казав М. Гру-
шевський, – взагалі не може бути…”.
Це добре усвідомлює Товариство “Просвіта”, в тім числі його Дрогобицька фі-
лія, котра – повна сил і рішучості ще діяльніше утверджувати Самостійну Соборну
Українську Державу – нині вступає у друге своє сторіччя.
Mykhailo Shalata. Hundred anniversary of Drohobych “Prosvita”
The author explores the main fields of the enlightening work of the Drohobych branch
of “Prosvita” beginning from its founding in 1902 until its liquidation by the Soviet regime
in 1939, and also after its rebirth in 1989.
Key words: “Prosvita”, Drohobych region.
|