Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"

“Великий Співанник “Червоної Калини” є найвидатнішим явищем українського галицького нотодруку першої половини ХХ ст. У статті детально роглянуто концепцію видання на тлі популярних нотних видань для українських галицьких хорів, проаналізовано рукописні та друковані матеріали, які стосуються істор...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Кобрин, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73614
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини" / Н. Кобрин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 389-402. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73614
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-736142015-01-14T03:02:18Z Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини" Кобрин, Н. “Великий Співанник “Червоної Калини” є найвидатнішим явищем українського галицького нотодруку першої половини ХХ ст. У статті детально роглянуто концепцію видання на тлі популярних нотних видань для українських галицьких хорів, проаналізовано рукописні та друковані матеріали, які стосуються історії публікації “Співанника”. The Chervona Kalyna Comprehensive Songs Collection is the most outstanding phenomenon of Ukrainian Halychyna music printing of the first half of the 20th century. The article provides an in-depth analysis of the publishing concept on the basis of popular music scores’ publications for Ukrainian Halychyna choirs. Manuscripts and printing materials on the history of the publication of the Collection are analysed. 2012 Article Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини" / Н. Кобрин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 389-402. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73614 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	“Великий Співанник “Червоної Калини” є найвидатнішим явищем українського галицького нотодруку першої половини ХХ ст. У статті детально роглянуто концепцію видання на тлі популярних нотних видань для українських галицьких хорів, проаналізовано рукописні та друковані матеріали, які стосуються історії публікації “Співанника”.
format	Article
author	Кобрин, Н.
spellingShingle	Кобрин, Н. Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини" Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet	Кобрин, Н.
author_sort	Кобрин, Н.
title	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"
title_short	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"
title_full	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"
title_fullStr	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"
title_full_unstemmed	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"
title_sort	перша антологія хорової обробки української пісні в галичині: великий співанник "червоної калини"
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73614
citation_txt	Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини" / Н. Кобрин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 389-402. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT kobrinn peršaantologíâhorovoíobrobkiukraínsʹkoípísnívgaličinívelikijspívannikčervonoíkalini
first_indexed	2025-07-05T22:11:38Z
last_indexed	2025-07-05T22:11:38Z
_version_	1836846677164556288
fulltext	389Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012 Наталія КобриН (Львів) ПЕРША АНТОЛОГІЯ ХОРОВОЇ ОБРОБКИ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ В ГАЛИЧИНІ: ВЕЛИКИЙ СПІВАННИК “ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ” Року 1937 у Львові за участі Видавничої Кооперативи “Червона Калина” та Союзу Українських Професійних Музик (СУПроМ-у) із друку вийшов “Великий Співанник “Червоної Калини”: збірник пісень стрілецьких, історичних (козаць- ких), побутових, обрядових, жартівливих […]”. У своїй передмові редактор та упорядник видання український композитор і музикознавець З. Лисько написав: “Цей Співанник має сповнити велике завдання, а саме – дати українському наро- дові культурну зброю, щоб нею можна було не тільки успішно боронитися, але й добувати собі належне місце серед чужих культур”1. Видання одразу ж назвали “великою книгою українських хорів”2, своєрідним підсумком “дотеперішніх осягів української музики в цьому напрямку” (в жанрі обробки народної пісні. – Н. К.)3. З огляду на історичні колізії наступних десятиліть різноманітний і багатий мистецький репертуар “Співанника” так і не встиг увійти в щоденну практику українських хорів, як це мислили собі автори видання. Натомість, пролежав на полицях радянських спецфондів чи потай був перехований у приватних нотних колекціях. Сучасна наукова література, звертаючись до історико-культурного надбання минулих століть, щораз частіше згадує факт публікації “Великого Співанника “Червоної Калини”. Зважаючи на різні контексти досліджень4 – життєпис 1 Лисько З. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине // Великий Співанник “Червоної Калини”: збірник пісень стрілецьких, історичних (козацьких), побутових, обрядових, жартівливих в опрацьованні для хорів – мішаного, мужеського й жіночого a capella / ред. З. Лисько. – Львів: Вид. Кооператива “Червона Калина”, 1937 – С. 6. 2 Витвицький В. [Рец.] Великий Співаник “Червоної Калини”. – Львів, 1937. – 319 с. // Українська Музика. – 1937. – Ч. 7. – С. 99. 3 Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”: Збірник пісень стрілецьких, історичних (козацьких), побутових, обрядових, жартівливих, в опрацюванні для хорів – мішаного, мужеського й жіночого a capella. Видавнича Кооператива “Червона Калина”, Львів, 1937, 4˚, ст. 319 (ноти)+ХХІІ (тексти)” // Діло. – 1937. – Ч. 134. – 20 червня. – С. 13. 4 Кузьменко о. Стрілецька пісенність: фольклоризм, фольклоризація, фольклорність. – Львів, 2009. – 296 с., іл.; Її ж. Стрілецькі пісні як феномен пісенної культури українців // Стрілецькі пісні / упор., запис, вступ. cт. О. М. Кузьменко. – Львів, 2005. – С. 9–33; Передирій В. Видання “Червоної Калини”: Історичний календар-альманах “Червоної Калини” (1922–1939), “Літопис Червоної Калини” (1929–1939): Історико-бібліографічне дослідження / відпов. ред. С. Наконечний. – Львів, 2004. – 357 с.; Савицький р. (син) Зіновій Лисько і його музикознавча діяльність // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1993. – Т. 226. Праці Музикознавчої комісії. – С. 471–477; Сивохіп В. Один портрет з історії музичної культури Галичини // Союз Українських Професійних Музик у Львові. Матеріали і документи. – Львів, 1997. – С. 43–54. 390 Наталія Кобрин З. Лиська, розвиток видавничої справи у Галичині, огляд збірників стрілецьких пісень, діяльність СУПроМ-у, – їх автори відзначають лише окремі історико- культурні та мистецькі прикмети “Співанника”, однак зовсім не розкривають усієї повноти його національно-культурного та музично-стилістичного змісту, аспектів редакторського задуму, відтак – значення для української культури загалом. Наприклад, у монографії О. Кузьменко, в огляді публікацій і збірників стрілецьких пісень, “Великому Співаннику “Червоної Калини” присвячено лише кілька рядків. Дослідник згадала видання як збірку обробок стрілецьких пісень, вказуючи на факт використання мелодій цих пісень у творчості композиторів 20–30-х років ХХ ст.5 Отже, коротко репрезентуючи це видання, визначимо: “Великий Співанник “Червоної Калини” – це найповніша на свій час антологія хорових опрацювань стрілецьких пісень, свого роду репрезентація українського хорового руху Галичи- ни, одне з найвидатніших явищ українського нотодрукування у Галичині першої половини ХХ ст. Як вагоме звершення видавничої справи, визначне явище на- ціональної музичної творчості, “Великий Співанник “Червоної Калини” постає як унікальна історична, культурна й мистецька пам’ятка національного значення. З історії видань для українських хорів (перша половина ХХ ст.) Активний розвиток та диференціація українських хорових гуртків і товариств Галичини впродовж кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. були потужним імпульсом до збагачення репертуару нотних видань популярного характеру, зокрема, в царині вокальних і хорових творів. Серед них вирізняються співаники – збірки пісень, розраховані для вжитку в найширших колах любителів співу, та нотні видання хорових творів одного чи кількох авторів у вигляді партитур, призначених для по- треб різноманітних хорових товариств. Співаники формували основний пласт масової вокальної літератури, яка віддзеркалювала національно-виховні та культурно-просвітні запити галицько- українського суспільства того часу. Їх упорядники, редактори та видавці переважно були очільниками чи діяльними учасниками українських культурно-просвітніх товариств, іноді – відомими музикантами, що співпрацювали з цими товариствами, трактуючи ці видання як підручний матеріал для власних хорових і самоосвітніх гуртків. Найактивнішими у сфері публікації популярних співаників були товариства “Просвіта”, “Січ”, “Сокіл”, “Луг”, які володіли розгалуженою регіональною мере- жею власних співочих, хорових і музичних гуртків. Суспільно-прикладні функції співаників, укладених переважно репрезентантами названих товариств, зумов- люють їх тематично-змістові, мистецькі, композиційні й видавничі особливості. Майже у всіх співаниках виразно простежується пріоритет національно- патріотичної тематики пісень, при чому не тільки у новотворах ХІХ ст., але й стосовно добору зразків народної творчості – переважно зі сфери історичних, козацьких чи інших різновидів пісень, що близькі до них за змістом. Залежно від часу публікації тих чи інших співаників, у них вагоме місце займають старогалицькі 5 Кузьменко о. Стрілецька пісенність... – С. 22. Українські композитори і музиканти Галичини часто ставали авторами “шкільних співаників”, тобто підручників для навчання співу і музики у школах. Оскільки їх аналіз дотикається до питань музичної педагогіки, у нашому короткому огляді шкільні співаники оминаємо. 391Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... патріотичні гимни і хори (два видання “Руского спѣваника” товариства “Просвіта”6), пісні парамілітарних товариств (“Січові співаники”, видані до 1914 р.7), стрілецькі пісні (майже всі співаники, укладені впродовж 20–30-х років ХХ ст.8). Слід уточ- нити, що у групі “патріотичні й політичні пісні”, яку, зазвичай, виокремлювали автори співаників, значилися відповідні твори о. М. Вербицького, о. І. Лаврівського, о. С. Воробкевича, П. Любовича, о. О. Нижанківського, А. Вахнянина, о. В. Матюка, М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського та інших українських композиторів9. Перераховані групи пісень формували відносно стабільну частину співочого репертуару, який пропонувався членам українських культурно-просвітніх товариств Галичини для розучування і виконання у контексті національно-виховних акцій. Варіанти упорядкування пісень у співаниках різноманітні: тематичний, тематично-соціальний, функціональний принципи або їх поєднання. В одному з перших видань співаника товариства “Просвіта” за редакцією К. Паньківського виокремлено тільки три групи пісень: І – патріотичні; ІІ – козацькі, бурлацькі, рекрутські та чумацькі, ІІІ – думки10. А. Гап’як (три видання співаника товариства “Просвіта” за його редакцією вийшли, відповідно, у 1912, 1917, 1918 рр.) в останньому найповнішому варіанті співаника ділить пісні на чотири групи: І – патріотичні й політичні (сюди ввійшли авторські пісні ХІХ ст.), ІІ – історичні, чумацькі, бурлацькі, опришківські (отже, пісенний фольклор XVI–XVIII ст.), ІІІ – січові, сокільські, стрілецькі (репертуар парамілітарних і військових організацій початку ХХ ст.), IV – коломийки (ця група, як суто жанрова, дещо виходить за межі контексту тематично-хронологічного поділу пісень)11. Групування пісень на тих чи інших засадах простежується майже в усіх попу- лярних співаниках після 1914 р. Можна припустити, що доволі чітке виокремлення історичних епох пісенної творчості у збірках зумовлене зростанням національної свідомості. Однак “Січові співаники” (товариство “Січ” друкувало їх майже щоро- ку) традиційно подавали весь пропонований пісенний матеріал єдиним масивом12. Цікавий зразок структури репрезентує “Запорожець: Луговий Співаник”, де за функціонально-тематичними ознаками виділено гимни, козацько-стрілецькі пісні, пісні до вправ, різні пісні і пісні для “Малого Лугу”13. Кількісні показники пісень у збірках є дуже різними – від кількох десятків до близько 200 зразків у співаниках 1920–30-х рр., наприклад: 53 пісні подано у січовому 6 Рускій спѣваник / уложив К. Панкȏвскій. – У Львовѣ: Накл. Т-ва “Просвіта”, 1888. – 288 с.; Рускій сьпіваник / зібрав Кость Федьків. – 2-е вид. – У Львові: Коштом т-ва “Просвіта”, 1899. – [4], 198, [6] с. 7 Наприклад, Січовий співаник. – Коломия, 1910. – 48 с.; Січовий співаник. – Коломия, 1912. – 80 с.; Збірник найкращих пісень січових і патріотичних. – Коломия, 1914. – 80 с. 8 Наприклад, Наша Слава: Збірник пісень патріотичних, політичних, історичних, козацьких сокільських, січових і стрілецьких / зладив А. Гапяк. – Львів: Накладом т-ва “Просвіта”, 1917. – 96 с.; Наша Дума: Великий український співаник/ зладив А. Гапяк. – 3-є вид., справлене і побільшене. – Львів: Накл. Т-ва “Просвіта”, 1918. – [4], 175 с., [14] іл.; Сурма: Збірник воєних пісень. – Львів, Київ: Червона Калина. 1922. – 152 с. та ін. 9 Рускій сьпіваник / зібрав Кость Федьків... 10 Рускій спѣваник / уложив К. Панковскій... 11 Наша Дума: Великий Український Співаник... 12 Див., наприклад: Січовий Співаник. – Коломия, 1912. – 80 с. 13 Запорожець: Луговий Співаник. – Львів: Громада, 1928. – 120 с. 392 Наталія Кобрин співанику 1912 р.14, 83 – у “Запорожці”15, 222 – у співанику Б. Заревича16, 74 пісні (стрілецькі і народні, популярні в середовищі УСС) міститься у співанику “Сурма”17. Якість музичної частини цих видань безпосередньо залежала від освіченості та ерудиції їх упорядника в царині музичного мистецтва. Ранні співаники товари- ства “Просвіта” і “Січей”, окремі збірки воєнного часу не мали нотного тексту зо- всім, обмежуючись при потребі вказівками на мелодичне першоджерело пісні18. З огляду на суспільно-прикладне призначення співаників, більшість із них містили одно- чи двоголосні зразки пісень для гуртового співу. Окремі складалися ще й із три- та чотириголосних хорових творів. Прикладом видання, вирішеного у такий спосіб, є збірник “Сурма”: у ньому стрілецькі пісні, найімовірніше, було подано у тих музичних версіях, в яких вони побутували під час війни (одно-, дво-, три- і чотириголосно). Найкращими зразками в аспекті музичного оформлення є ті спі- ваники, які редагували відомі в Галичині композитори: “Українсько-Руський Спі- ваник з нотами” о. О. Нижанківського, “Ще не вмерла Україна” Д. Січинського, “Сурма”, реалізована , ймовірно, з участю М. Гайворонського19 та ін. Майже всі популярні співаники є виданнями середнього чи малого формату, часто у м’якій обкладинці, окремі з них – ілюстровані. Досить характерним взі- рцем є зовнішнє оформлення стрілецької збірки “Сурма” – тип нотного альбому малого формату, ілюстрованого світлинами та малюнками І. Іванця і Л. Лепкого. На обкладинці – стрілець на коні зі сурмою та гілки червоної калини. Інший тип видань практикували підручні видавництва українських музичних товариств, передовсім, “Бояна” у Львові, Станіславові, Перемишлі, Музичного Товариства ім. М. Лисенка, а також “Музикальна Бібліотека” о. О. Нижанківського, “Торбан”, “Народнє Музичне Видавництво” товариства “Просвіта” та ін. Це переважно серії творів українських композиторів, упорядковані невеликими зшитками одного автора чи збірками. Хорові твори, зрозуміло, були дуже важливою та кількісно найбільшою частиною цих випусків. Друковані в них композиції, зазвичай, входили до репертуару хорових товариств і часто звучали в концертах української музики, сприяючи розповсюдженню національної творчості. Ці видавництва сформували досить значний масив нотних видань творів українських композиторів. Наприклад, доробок “Музикальної Бібліотеки” налічує 21 серію20. “Львівський Боян” протягом 1891–1939 рр. щорічно друкував в середньому 7–8 випусків (загалом, близько 350 музичних творів)21. Нотне видавництво 14 Січовий Співаник... 15 Запорожець: Луговий Співаник... 16 Великий Співаник: 222 українські народні пісні / упор. Б. Заревич. – Відень, [б. р.] 17 Сурма: Збірник воєнних пісень. – Львів, Київ: Червона Калина, 1922. – 152 с. 18 Див., наприклад: Рускій спѣваник / уложив К. Панкȏвскій...; Наша Слава: Збірник пісень патріотичних...; Збірник найкращих пісень січових і патріотичних. – Коломия, 1914. – 80 с. 19 За словами В. Витвицького, М. Гайворонський від початків гармонізував пісні Р. Купчинського і Л. Лепкого, достосовуючи їх до хорового виконання. Див.: Витвицький В. Михайло Гайворонський. Життя і творчість. – Львів, 2001. – С. 23. Вказівку щодо причетності М. Гайворонського до музичної редакції “Сурми” знаходимо у Ф. Колесси. Див. Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”... – С. 13. 20 осадця о. З історії українського нотодрукування // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів. 1996. – Т. 232. Праці Музикознавчої Комісії. – С. 433 21 Там само – С. 434. 393Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... “Станіславівського Бояна” випустило 22 серії22. Характеристику цього кшталту збірок підручних музичних видавництв подала О. Осадця: “Ці нотодруки були призначені насамперед для власних репертуарних потреб (тут, “Львівського Бояну” – Н. К.), а також для численних хорових товариств Галичини. Про це свідчить перевага у виданні хорової музики у формі партитур та партій. На репертуарне призначення вказує також літографський спосіб їх друку – доволі простий і дешевий, який давав можливість скоро відбити необхідну кількість накладу”23. Одні з перших прикладів українських збірників хорових творів (т. зв. “квар- тетів”) у Галичині – збірки “Боян” і “Кобзар” – опублікували в середині 80-х рр. ХІХ ст. Вони заслуговують на окрему увагу як зразки своєрідної антології на- ціонального хорового репертуару ХІХ ст. Зокрема, “Боян”, що вийшов друком у Перемишлі (1884, друге видання – 1896) за редакцією композитора о. В. Матю- ка, склали 52 твори провідних у той час галицько-українських композиторів – о. М. Вербицького, о. С. Воробкевича, о. І. Лаврівського і о. В. Матюка, а також чотириголосні розкладки народних пісень24. “Кобзар” (1885) за редакцією А. Вахня- нина й о. П. Бажанського містив тільки 36 творів, але серед них, крім популярного старогалицького репертуару, сім обробок народних пісень М. Лисенка25 – перша публікація музичного доробку видатного українського композитора в Галичині26. Великий Співанник “Червоної Калини” На тлі зростаючих мистецьких запитів українського суспільства Галичини і досить великого розмаїття популярних пісенних видань “Великий Співанник “Чер- воної Калини” вирізняється і широко закроєним задумом (найкращі зразки хорової обробки української пісні у творчості композиторів першої половини ХХ ст.), і високою професійністю редакторської праці З. Лиська, і винятковою, принаймні для українського галицького нотодруку того часу, якістю самого видання. Співавторами “Співанника”, по суті, можна вважати всіх українських композиторів Галичини, що опублікували тут свої твори. Тогочасні матеріали й пізніша література подають як доконаний факт те, що близько двох третин хорових обробок “Великого Співанника “Червоної Калини” написано спеціально для цього видання. Зокрема, Ф. Колесса твердив, що “Співанник у своїх двох третинах приносить матеріял новий, свіжий, придбаний нарочно для цього видання, ніде ще не виконуваний багатий хоровий репертуар”27. Точніші цифри подав В. Витвицький: “Це перший раз в українському музично-видавничому русі появився збірник такого великого числа пісень: 229, між якими 150 – це нові пісні, писані спеціяльно для цього видання”28. Під дещо іншим кутом зору – щодо стосунку СУПроМ-у до 22 Черепанин М. Музичне видавництво “Станиславівський Боян”... – С. 445. 23 осадця о. З історії українського нотодрукування… – С. 434. 24 Боянъ: Збôрникъ малорускихъ квартетôвъ на мужескый хоръ. Партитура / Викторъ Матюкъ. – Перемышль: Накладом друкарнѣ Н. Джулыньского, 1896. ІІ. – 80 с. 25 Кобзаръ: Збôрникъ руско-украиньскихъ квартетôвъ выданый питомцями гр. к. дух. Сѣменища у Львовѣ пôдъ редакцыєю ВП. П. А. Вахнянина и ВП П. о. Бажаньского. – Львôвъ: Накладомъ питомцѣвъ гр. кат. дух. Сѣменища, 1885. – 114 с. 26 осадця о. Видання музичних творів Миколи Лисенка в Західній Україні // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1993. – Т. 226. Праці Музикознавчої комісії.– С. 463. 27 Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”… – С. 14. 28 Витвицький В. [Рец.] Великий Співаник “Червоної Калини”… – С. 99. 394 Наталія Кобрин підготови видання – вияснює ситуацію звіт композиторської секції товариства за 1936/1937 діловий рік: “На 230 пісень того співаника, 163 опрацьовано колишніми і теперішніми членами композиторської секції СУПроМ-у, а з того числа пісень тільки незначна частина істнувала раніше. Всі прочі являють ся новим спеціяльно для тої ціли зладженим взгл. опрацьованим матеріялом”29. Розбіжності у визначенні загальної кількості творів, ймовірно, пояснюються тим, що в остаточну редакцію “Співанника” із цензурних міркувань не ввійшла стрілецька пісня Р. Купчинського “Ой, та й зажурились стрільці січовії”30. Існування редакції “Співанника” у кількості 230 композицій підтверджується й анонсом видання у “Літописі Червоної Калини”: в оголошенні, яке подане у квітневому випуску часопису за 1937 р. про близький вихід у світ збірника, також названо 230 пісень31. Відповідно, змінюється і друга, вказана у Книзі протоколів, цифра: члени композиторської секції СУПроМ-у є авторами не 163, а 162 хорових обробок українських пісень зі “Співанника”. Поіменно внесок кожного із СУПроМ-івців виглядає так: Василь Барвінський – 16 пісень, з них 4 – стрілецькі; Михайло Гайворонський* – 6 (всі стрілецькі пісні); Микола Колесса – 48, з них 14 – стрілецькі; Борис Кудрик – 5, з них 4 – стрілецькі; Зиновій Лисько – 54, з них 20 – стрілецькі; Станіслав Людкевич – 4, 1 – стрілецька; Нестор Нижанківський – 21, з них 8 – стрілецькі; Антін Рудницький – 2, в т. ч. 1 – стрілецька; Роман Сімович – 6 народних пісень. Твори наддніпрянських композиторів, у порівнянні з іншими галицькими спі- ваниками, тут репрезентовані досить широко, зважаючи на ускладнені контакти між митцями різних частин поділеної державними кордонами України: Микола Лисенко (29 обробок народних пісень); Микола Леонтович (20, з них одна стрілецька пісня “Зажурились галичанки”); Кирило Стеценко (13, цікаво, що всі зразки є церковними колядами, коляд- ками і щедрівками); Пилип Козицький (4 народних пісні); Михайло Вериківський (1 народна пісня). Разом у “Співаннику” є композиції 14 українських митців першої половини ХХ ст.** Історико-культурну й мистецьку вартість видання підвищує ще й такий факт: певна частина творів українських галицьких композиторів, автографи яких вважа- ються поки що втраченими, збереглася саме завдяки їх публікації у “Співаннику”. 29 Матеріали СУПроМ-у. Звіти, протоколи, виступи // Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів (далі – ЛННБ, ВР). – Ф. 163. – Конс. 171/1. – П. 53. – Арк. 1. 30 Пояснення див. Лисько З. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… – С. 6. 31 Літопис Червоної Калини. – 1937. – Ч. 4. – С. 25. * Михайло Гайворонський був чужим членом СУПроМ-у (рішення від 1 грудня 1936 р.). Див.: Книга Протоколів // Союз Українських Професійних Музик у Львові. Матеріали і документи. – Львів, 1997. – С. 102. ** Привертає увагу відсутність творів О. Кошиця – одного з найцікавіших авторів хорових обробок українських народних пісень, а також творів Л. Ревуцького та Я. Степового. 395Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... Це може бути справедливим для деяких композицій В. Барвінського (відомий факт спалення нот і рукописів композитора в 1947 р. після арешту), Н. Нижанківського (значна частина архіву якого пропала у вирі еміграції)32. Всі пісні поділено на 10 розділів: два найбільші й центральні – І. Стрілецькі пісні (60 творів) та ІІ. Історичні, козацькі (41); далі – ІІІ. Чумацькі, бурлацькі, ре- крутські, парубоцькі (9); IV. Любовні (23); V. Побутові (15); VI. Коляди, колядки, щедрівки (30); VII. Веснянки, гаїлки, купальні (23); VIII. Побутові, [тут – у зна- ченні обжинкових] (6); IX. Заручальні, весільні, хрестильні (13); X. Жартівливі (5). Зміст розділів українських народних пісень – ще одна особливість “Співан- ника”, зокрема, привертає увагу виокремлення обрядового фольклору (колядок і щедрівок, веснянок, гаївок і купальських пісень, весільних і хрестильних пісень тощо), відтак – велика кількість творів, призначених для жіночого хору. Добір пісень репрезентує більше чи менше різні регіони України. Як твердив З. Лисько у передмові до видання, народні пісні взяті “з різних сторін української землі, що своєю тематикою обхоплюють усі ділянки, національного життя і можуть бути придатні для всяких нагод, свят та потреб”33. Щоправда, автори збірника спеціально позначили тільки ті пісні, що походили із найцікавіших в музичному сенсі етнографічних теренів: Полісся та Лемківщини (всі опрацювання належать М. Колессі – авторові кількох циклів лемківських та поліських народних пісень), Гуцульщини та Закарпаття (в обробках М. Колесси і Н. Нижанківського). Зовнішні ознаки видання передовсім впадають у вічі, якщо співставляти інші тогочасні українські галицькі нотодруки, в т. ч. й популярні співаники, та “Великий Співанник “Червоної Калини”: великий формат (350×250), зроблений на кшталт диригентської партитури, дуже чіткий друк, тверда обкладинка в кольоровому оформленні М. Бутовича, на якій зображено козака-бандуриста в обрамленні орнаменту з переплетених гілок калини і мотивів української вишивки, з виразною перевагою червоних барв. Рецензент просвітянського часопису “Життя і Знан ня” В. Сімович писав, що це “розкішне видання […], книжка, якої вже давно чекало наше громадянство, й передівсім наші хори, наші співочі товариства, читальняні співочі гуртки і – наші родини, що здавен-давна плекають спів”34. “Співанник” вийшов великим, навіть для сучасного українського нотодруку, накладом 3 000 примірників у друкарні “Бібльос” і належав до досить коштовних 32 Часткова втрата композиторського доробку вказаних митців згадана у відповідній літературі: барвінський В. Коментований список творів (Замітки композитора) // Василь Барвінський. З музично-письменницької спадщини. Дослідження, публіцистика: Листи / упор. В. Гра- бовський. – Дрогобич: Коло, 2004. – С. 172; булка Ю. Нестор Нижанківський. Життя і творчість. – Львів. Нью-Йорк, 1997. – С. 22; Соневицький І. Композиторська спадщина Нестора Нижанківського // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Музикознавчої комісії. – Т. 226 – Львів, 1993. – С. 334. Все ж ця проблема потребує окремих ґрунтовних джерелознавчих досліджень спадщини українських галицьких композиторів. 33 Лисько З. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… – С. 6. Автора оформлення ще й інших видань “Червоної Калини”, зокрема “Літопису Червоної Калини” й “Історичного Календаря-альманаху Червоної Калини”. 34 Вв. [Василь Сімович] Великий Співанник “Червоної Калини” […] // Життя і Знання. – 1937. – Ч. 7/8 (118/119). – С. 240. 396 Наталія Кобрин видань (ціна одного примірника, яку подавало видавництво у відповідних анонсах, була 28,50 зл.35). Видавнича Кооператива “Червона Калина” і СУПроМ У 1934 р. галицькі українці відзначали 20-ліття створення Легіону Україн- ських Січових Стрільців, який став невід’ємною частиною всієї історії національно- визвольних змагань 1914–1920 рр. До цієї ювілейної дати Видавнича Кооператива “Червона Калина” запланувала кілька пам’ятних видань. Найважливішими проєк- тами були опрацювання Альбому “Українські Січові Стрільці” (1935) із великою кількістю світлин воєнних часів та фундаментальної “Історії Легіону Українських Січових Стрільців” О. Думіна. Того ж року в листуванні Управи “Червоної Кали- ни” і товариства “Українські Січові Стрільці ім. полк. Д. Вітовського” у Вінніпезі вперше згадано і про третій ювілейний видавничий проєкт, яким мав стати новий стрілецький співаник. Лист від 7 травня 1934 р. за підписом А. С. Брика і Д. Ми- китюка до Управи “Червоної Калини” в особі О. Навроцького засвідчує: “Радіє- мо цілим серцем, що наша гордість, рухлива “Ч.[ервона] К.[алина]”, випускає між українське громадянство у сім ювілейнім році УСС аж три свої цінні праці, а саме: альбом УСС, співаник УСС та історію УСС (письмівка наша – Н. К.)”36. Судячи з цього листа, який, ймовірно, був реакцією на повідомлення про відповідні проек- ти видавництва, первісний задум “Співанника” виник не пізніше березня–квітня 1934 р. При тому, саме варіант стрілецької трилогії – альбом зі світлинами, пісні та історія воєнних дій Леґіону УСС – найповніше фіксував пам’ятні події й над- бання національно-визвольних змагань. Впродовж грудня 1934 – першої половини 1935 р. видання стрілецького співаника обговорювали значно конкретніше: у листуванні Д. Микитюка й О. Нав- роцького йшла мова про перевидання чи здійснення другої редакції популярного збірника “Сурма”, виданого Видавничою Кооперативою “Червона Калина” ще 1922 р.37 При тому, стрілецька репрезентація у Вінніпезі наполягала саме на виданні другого накладу “Сурми”, популярної серед канадських українців, без жодних змін і, зважаючи на можливі цензурні проблеми в умовах міжвоєнної Польщі, наполегливо пропонувала послуги місцевих видавництв Канади. Коли саме виникла ідея видати стрілецький співаник у великому, навіть альбомному форматі, точно визначити складно. Найімовірніше, вона зародилася саме у видавництві десь упродовж весни–літа 1935 р., а поштовхом стала робота над ювілейним альбомом УСС зі світлинами. В листі “Червоної Калини” до Вінніпеґу від 1 серпня того ж року знаходимо вже досить повний опис загального плану видання, який у багатьох рисах співпадає з концепцією “Великого Співанника “Червоної Калини”: “Прийміть до відома, що в тім вигляді не будемо друкувати співаника (йде мова про формат “Сурми”. – Н. К.) […]. Має мати загальний вигляд стрілецький, але будуть в нім також пісні побутові і навіть колядки і щедрівки. Формат мало що менший від Альбому, обкладинка ладна з віньєтою тверда, в 35 Літопис Червоної Калини. – 1937. – Ч. 6. – С. 25. 36 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (Далі – ЦДІАЛ). – Ф. 316. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 5. 37 Там само. – Арк. 36. 397Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... середині картини кольорові”38. Цікаву інформацію подає автор цього ж листа далі: упорядником і редактором видання погодився стати відомий у Галичині та в українських емігрантських колах диригент Д. Котко. Жодних інших фактів та обставин причетності Д. Котка до реалізації “Великого Співанника “Червоної Калини” немає, як і незрозуміло хто ж далі відмовився від співпраці – сам Д. Котко чи видавництво. Вже восени того ж року “Червона Калина” активно контактувала щодо проєкту видання стрілецького співаника із З. Лиськом та Радою СУПроМ-у. СУПроМ-івці від початків діяльності товариства, яка охоплювала неповних п’ять років, трактували нотне видавництво як дуже важливу сферу національної культури39. Цілі музичного видавництва СУПроМ-у у своєму рефераті перед представниками кооперативних установ 1939 р підсумував Н. Нижанківський, виокремивши два напрями: “1) видавання творів педаґоґічного характеру – щоб наша молодь не була під виключним впливом духа чужої творчости; 2) видавати твори, які свідчили про наш нинішній рівень музичної творчости (підкреслення Н. Н.)”40. З огляду на дуже обмежені фінансові ресурси товариства, як подав Н. Нижанківський, тільки одне видання було здійснене за кошти СУПроМ-у – цикл “Фортепіанні твори для молоді” Н. Нижанківського. Інші видання оплачували самі автори (солоспів “Не стій, вербо” З. Лиська і перший зошит збірки “Наше сонечко грає на фортепяні” В. Барвінського)41. Третя група видань була підготована у співпраці з різноманітними українськими установами – досить продуктивний варіант видавничої діяльності товариства з огляду на практичну відсутність його власних коштів. Члени СУПроМ-у в цьому випадку переважно опікувалися деталями концепції, змісту і редагуванням видань. Найбільшу кількість творів видали разом із “Народним Музичним Видавництвом” товариства “Просвіта”: це ціла низка хорів та оркестрових п’єс популярного характеру. Їх автори – Б. Кудрик (11, як правило, оркестрові), М. Колесса (4), В. Барвінський (3), Н. Нижанківський (3), А. Рудницький (2)42. Спільно з Українським Видавничим Інститутом СУПроМ реалізував “Дириґентський Порадник” у редакції В. Витвицького – своєрідну енциклопедію порад для диригента хору. “Великий Співанник “Червоної Калини”, опублікований під егідою Видав- ничої Кооперативи “Червона Калина”, став чи не найкращим нотним виданням, підготованим композиторською секцією СУПроМ-у. З огляду на декларовані цілі нотовидавничої діяльності “Союзу…”, користуючись означеннями Н. Нижанків- ського, він якнайкраще поєднував у собі “прикладну педагогічну” і “репрезента- ційну” функції43. У документах СУПроМ-у зберігся лист Видавничої Кооперативи “Червона Калина” із повідомленням про згоду З. Лиська почати роботу над співаником. Лист датується 19 жовтня 1935 р. і в ньому все ще йде мова про перевидання “Сурми”: 38 ЦДІАЛ. – Ф. 316. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 53, 55. 39 Книга Протоколів... – С. 74. 40 ЛННБ, ВР. – Ф. 163. – Конс. 171/1. – П. 53. – Арк. 23. 41 Там само. 42 Товариство “Просвіта” у Львові. Покажчик видань: 1868–1939 / ред. Л. П. Квятковська. – Львів, 1996. – С. 497–506. 43 ЛННБ, ВР. – Ф. 163. – Конс. 171/1. – П. 53. – Арк. 31. 398 Наталія Кобрин “Видавництво “Червона Калина” приступає до перевидання популярного збірника стрілецьких, воєнних та ін. пісень “Сурма”. На впорядника і редактора цього видання запросили ми ВП П. Др. З. Лись- ка. Він дав вже свою засадничу згоду піднятися до праці. Просить лише повідо- мити про нашу пропозицію та його згоду Хв. Раду. Це виконуємо […]”44. Приписка на аркуші, ймовірно, рукою М. Колесси – секретаря композитор- ської секції СУПроМ-у, засвідчує, що вже 26 жовтня того ж року проєкт співаника обговорили на засіданні цієї секції. Цей факт підтверджує звіт із Перших загаль- них зборів від 9 грудня 1935 р.: на композиторській секції “обговорювано справу легких хорових творів на ориґінальні гуцульські пісні, – і справу редакції видава- ного “Червоної Калиною” великого збірника стрілецьких пісень, яку повірено на бажання видавництва “Червоної Калини” Зиновієві Лиськові”45. У березні 1936 р. “Літопис Червоної Калини” подав анонс майбутнього нового видання без згадки про “Сурму”: “Йдучи на зустріч побажанням наших співацьких гуртків та хорів, а також усіх тих, що цікавляться рідною піснею, Вид-во “Червона Калина” поча- ло друк Великого Співаника “Червоної Калини”46. Отже, робота над виданням “Співанника” тривала орієнтовно два роки і внесок З. Лиська в його остаточний вигляд, ймовірно, був дуже значний. Істотна різниця між “Сурмою” та “Великим Співанником “Червоної Калини” щодо мистецького змісту (жанрів пісень, їх кількості, авторів опрацювань), редакторської роботи та якості оформлення спричинила в результаті появу зовсім нового видання. Штрихи до портрета редактора Вибір керівництвом Видавничої Кооперативи “Червона Калина” З. Лиська редактором та упорядником “Співанника” не виглядає несподіванкою: український композитор своєрідного модерно-неофольклорного стилю47, випускник Школи вищої композиторської майстерності у Празі, музикознавець, автор вже на той час “Музичного Словника” (Стрий, 1933), який демонструє один із перших зразків національної музичної термінології, та дослідження “Піонери музичного мистецтва у Галичині”, фрагменти якого публікувала тогочасна періодична преса (часописи “Наша Культура”, “Нові Шляхи”, “Життя і Знання”)48, один із провідних членів- засновників СУПроМ-у. В надто лаконічному до сьогодні життєписі З. Лиська вказано, що під час Першої світової війни він – студент Львівського університету – був арештований росіянами та інтернований на Волинь, “де служить у штабній канцелярії російської армії. Після революції 1917 року Зиновій Лисько, вже як вільна людина, вступає добровольцем до української армії (в лави Січових Стрільців), з якими дійшов до Бродів, де потрапив у польський полон та табір 44 ЛННБ, ВР. – Ф. 163. – Конс. 171/3. – П. 53. – Арк. 19. 45 Книга Протоколів... – С. 90. 46 [Оголошення] // Літопис Червоної Калини. – 1936. – Ч. 3. – С. 25. 47 Див. коротку характеристику творчості З. Лиська у В. Барвінського: барвінський В. Музика // Історія української культури / за ред І. Крип’якевича. – Київ: Либідь, 1994. – С. 643–644. 48 Сучасне видання згаданого дослідження З. Лиська – однієї з найкращих в джерелознавчому аспекті студій української галицької музичної культури ХІХ ст., за словами упорядників, є компіляцією різних варіантів рукопису та друкованих версій. Див. Лисько З. Піонери музичного мистецтва в Галичині. – Львів; Нью-Йорк, 1994. – 144 с. 399Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... полонених “Домб’є”. Школа УСС дала Лиськові не тільки міцний гарт патріота, а й щедрий ґрунт із стрілецькими піснями, які початкуючий музикант залюбки обробляє, а деякі компонує”49. Крім “Великого Співанника “Червоної Калини”, редакторський доробок З. Лиська охоплює: редагування часопису “Українська Музика” (1937–1939), де він був одним із авторів концепції журналу і головним редактором50; збірника “Релігій- ні твори О. Кошиця” (1970), у якому вперше було опубліковано церковну музику знаменитого українського диригента і композитора, за оцінкою Р. Савицького- молодшого, ця праця “корисна не тільки для збереження цінної спадщини і творчих ідей геніального музики; його (З. Лиська. – Н. К.) редакція має для нас постійно актуальне значення, бо вможливлює добре доповнення репертуару наших церковних хорів”51; врешті, 10-томової антології “Українські Народні Мелодії” (1964–1994; містить 11447 мелодій українських народних пісень) – найбільшої праці українського музикознавства та одного з “найбільших збірників у світовій літературі того роду”52. Усі перераховані праці можна без перебільшення назвати новаційними й унікальними. резонанс “Співанник” вийшов із друку, найімовірніше, в межах травня – початку черв- ня 1937 р. Повідомлення про це знаходимо на сторінках “Літопису Червоної Кали- ни” за червень 1937 р. та у бібліографічному огляді часопису “Українська Книга”53. Того ж 1937 р. в українській періодичній пресі з’явилося одразу ж декілька відгу- ків на вихід у світ “Великого Співанника “Червоної Калини”, які помістили “Діло” (автор Ф. Колесса54), “Українська Музика” (автор В. Витвицький55), “Назустріч” (автор О. Боднарович56), “Життя і Знання” (за підписом Вв. [Василь Сімович]57, передруковано в американському часописі “Свобода”58). Один із перших відгуків і, ймовірно, найдокладніший з них, належить перу провідного українського фольклориста й композитора Ф. Колесси. Автор рецензії подав доволі об’ємний і ґрунтовний екскурс в історію жанру хорової обробки української пісні та її культивування у Галичині, акцентуючи окремо діяльність “Львівського Бояна” і своєрідні ознаки композиційного методу двох наддніпрян- ських композиторів – М. Лисенка та М. Леонтовича. Їх твори належали до часто виконуваних у Галичині, були для автора рецензії певним мистецьким ідеалом і в доволі значній кількості увійшли до “Співанника”. Привертає увагу ще і твердження 49 Сивохіп В. Один портрет з історії музичної культури Галичини... – С. 44. 50 Книга Протоколів... – С. 108. 51 Савицький-син р. Зіновій Лисько і його музикознавча діяльність... – С. 473. 52 Публікація томів “Українських Народних Мелодій” тривала після смерті З. Лиська. Див.: Там само. – С. 474. 53 Бібліографія. Травень – Червень 1937 // Українська Книга. – 1937. – Ч. 7/8. – С. 188. 54 Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”… – С. 13–14. 55 Витвицький В. [Рец.] Великий Співаник “Червоної Калини”… – С. 99. 56 боднарович о. [Рец.] Великий Співанник “Червоної Калини” // Назустріч. – 1937. – Ч. 16. – 15 серпня. – С. 5. 57 Вв. [Василь Сімович] Великий Співанник “Червоної Калини” […] // Життя і Знання. – 1937. – Ч. 7/8 (118/119). – С. 240. 58 Вв. [Василь Сімович] Великий Співанник “Червоної Калини” […] // Свобода. – 1937. – Ч. 171. – 26 липня. – С. 2. 400 Наталія Кобрин Ф. Колесси стосовно ролі народної пісні в українській музичній творчості (влучне щодо характеристики напрямів розвитку національного музичного мистецтва межі ХІХ–ХХ ст.): “Коли приходиться говорити про теперішній розвиток української хорової творчости, то тут-же треба зазначити, що вона в добрій половині спира- ється таки на народній пісні”59. Інші автори обробок зі “Співанника” згадані узагальнено як представники нового етапу розвитку української хорової музики, який ще потребуватиме осмис- лення й оцінки. З усіх постатей галицько-української музичної творчості Ф. Ко- лесса виокремив тільки твори М. Гайворонського. Пояснення позиції рецензента знаходимо в одному з листів Ф. Колесси до композитора (жовтень 1937 р.): “При обговорюванні “Співанника Черв[оної] Калини” кермуючись об’єктивністю, я уважав моїм обов’язком згадати про Ваші стрілецькі пісні із признанням, яке Вам вповні належиться, бо ж Ви і є основоположником цієї нової парості нашої пісенної творчости, що виросла на ґрунті, зрошеному кров’ю найкращих синів України”60. Цінність обговорюваної рецензії в об’єктивному та аналітичному погляді на редакторську роботу, звідси – зауваги, дві з яких автор подав у примітках: – у змісті вказано тільки назви пісень, без авторів хорових опрацювань; – за винятком окремих деталей з історії стрілецьких мелодій, у збірнику не зазначено джерел конкретних творів, часу їх написання та ін. Підкреслимо наукову передбачливість Ф. Колесси: ця інформація справді була би значущою для джерельної фактології та науковості видання. Однак, дуже ймовірно, що авторам не стільки важливою була фіксація власних прізвищ і творчих здобутків, скільки вони прагнули максимально зібрати і впровадити у практику українських хорів золотий фонд стрілецької пісенності та утвердити нову естетику обробки народної пісні. Про це також вів мову Ф. Колесса у згаданій рецензії, підкреслюючи, що “Великий Співанник “Червоної Калини” приносить незвичайно цінний вклад у скарбницю української літератури, знаменує дійсну обнову нашого хорового репертуару… (письмівка автора. – Н. К.)”61. Зрештою, не випадково автори всіх згаданих рецензій спеціально зазначали факт співпраці молодих українських галицьких композиторів у створенні цієї антології. Зокрема, В. Витвицький твердив, що “ширші круги нашого співолюбивого громадянства матимуть тепер нагоду познайомитися з творчістю молодшої ґенерації українських композиторів, яка до цього часу знана була в нас мало”62. Ще однією підставою для певної критики цього видання могли стати відре- даговані відповідно до вимог цензури тексти окремих стрілецьких та історичних пісень: про це коротко згадано у передмові редактора63. Одним із яскравих при- кладів такої редакції є обробка історичної пісні В. Барвінського “Завзялися враги”, яка в ранньому варіанті початку 1920-х рр. відома під назвою “Завзялися ляшки”64. 59 Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”… – С. 13. 60 Колесса К. Листування Михайла Гайворонського і Філарета Колесси // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1996. – Т. 232. Праці Музикознавчої комісії. – С. 307. 61 Колесса Ф. [Рец.] “Великий Співанник “Червоної Калини”… – С.14. 62 Витвицький В. [Рец.] Великий Співаник “Червоної Калини”… – С. 99. 63 Лисько З. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… – С. 6. 64 барвінський В. Коментований список творів (Замітки композитора) // Василь Барвінський. З музично-письменницької спадщини... – С. 150; барвінський В. Завзялися ляшки. Чол. хор. партитура. – Львів: Підручна бібліотека товариства “Бандурист”, [б. р.]. – 2 с. 401Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині... Очевидно, всі зазначені зауваги обговорювали й на засіданні композиторської секції СУПроМ-у. Про це свідчить відповідна згадка в рукописі “Звіту компози- торської секції за діловий рік 1936/37”, який підготував, наймовірніше, голова цієї секції В. Барвінський: “І хоч як критично ми відносимо ся до того співанника, все таки він являєть ся подією непересічної ваги і виповняє бодай частинно прогали- ну в репертуарі наших хорів, які найдуть у тому співаннику доволі ріжнорідний матеріял так відносно змісту, як і стилю, більшої чи меншої приступности навіть для заавансованих взгл. сільських хорів”65. Зрештою, вагоме, навіть глобальне зна- чення “Співанника” не могли поставити під сумнів жодні часткові зауваги. Тому О. Боднарович у своєму відгуці влучно сформульовав мету “Великого Співанни- ка “Червоної Калини”, який “не тільки служитиме всім нашим хорам, але буде й гарною настільною книгою у наших вітальнях, що репрезентуватиме нашу співо- чу культуру. Воно добре мати завжди на очах наші національні культурні скарби. Нехай їх істнування вбивається в нашу свідомість, щоб не ходили ми вічно бідні і принижені, але набиралися національної гордости”66. Отже, мистецькі й видавничі особливості “Великого Співанника “Червоної Калини” піднесли його понад звичний рівень українських галицьких нотодру- ків кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., дозволяючи розглядати цей збірник як пам’ятне і важливе історико-культурне видання. Високу цінність змістової кон- цепції та редакторського вирішення “Співанника” в контексті національної куль- турної спадщини можна продемонструвати кількома аспектами. Отже, “Великий Співанник “Червоної Калини” – це: – узагальнення типового пісенного репертуару тогочасного галицько- українського суспільства; – найповніше зібрання авторських опрацювань стрілецьких пісень літера- турного походження; – репрезентативне в культурно-мистецькому та індивідуально-стилістичному аспекті видання творів українських галицьких композиторів у жанрі хорової об- робки української пісні; – зразкова добірка популярних у Галичині творів композиторів із Наддніп- рянщини; – унікальне для свого часу, з огляду на мистецький зміст і кількісні показники, видання музичних творів українських митців першої половини ХХ ст. (329 творів, 14 композиторів); – значна колекція хорових творів тих українських композиторів, імена яких упродовж тривалого часу замовчувалися (В. Барвінський, Н. Нижанківський, З. Лисько, Б. Кудрик та ін.); – актуальне, вагоме і для сучасних українських хорів джерело цікавих і сво- єрідних мистецьких композицій. Повертаючись до стрілецької ювілейної трилогії видавництва “Червона Калина”, варто зазначити, що “Великий Співанник “Червоної Калини” став одним із найкоштовніших його видань (“Альбом УСС” та “Історія Легіону Українських Січових Стрільців” були майже вдвічі дешевшими). Формат великої 65 ЛННБ, ВР. – Ф. 163, конс. 171/1, п. 53. – Арк. 1. 66 боднарович о. [Рец.] Великий Співанник Червоної Калини… – С. 5. 402 Наталія Кобрин нотної партитури у твердій обкладинці та її мистецьке оформлення М. Бутовича, редакторська робота З. Лиська, спрямована на введення у практику творчого доробку провідних тогочасних українських композиторів, роблять “Співанник” унікатом серед численних популярних пісенних видань для галицько-українських любителів співу. У своїй передмові З. Лисько стверджував, що “співанник цей може і повинен стати підручною книгою кожного українського хору, – джерелом справжнього, здо- рового мистецтва, що має оживлювати, підбадьорювати і скріплювати українського Духа у днях зневіри, чи знесилення, в нестримнім гоні до сонця золотого…”67. Сьогодні у книго- і нотозбірнях України та української діаспори можна, напевне, відшукати певну (дуже невелику) кількість примірників “Великого Співанника “Червоної Калини”. Однак, раритетність видання і, як наслідок, ускладнені можливості практичного вжитку, зовсім позбавляють його тих мистецьких і при- кладних функцій в розвитку сучасної національної культури і самосвідомості українства, які первісно мали на меті автори, упорядники й видавці “Співанника”, позбавляють суспільство вагомої частки можливостей живого пісенного діалогу з минулим. Не випадково родина Колессів зберігала це видання до наших днів як велику цінність, а композитор (один із співавторів збірника), академік М. Колесса вважав його гордістю галичанства. Залишаючись своєрідним літописом і національною пам’яткою, “Співанник” вимагає репринтного видання. І це буде крок у відродженні української істо ричної та мистецької пам’яті. До речі, наш ювіляр, Б. Якимович, з допомогою друзів – братів Ігоря та Богдана Петрусів, позичивши ориґінал “Великого Співаника...” у відомого львівського книгомана сл. п. Василя Стасини, наприкінці 80-х років ХХ ст. зробив “додатковий наклад” цієї книжки у кількості 10 примірників. Тодішні можливості копіюванця були вкрай обмежені і небезпечні. Усе ж І. та Б. Петрусі розмножили книжку на апараті РЕМА (колір фарби – теракотовий). Розмір копій від ориґіналу з технічних причин зменшено – 29 х 20 см після обрізу блоку. Інтро- ліґатор Степан Ковалишин зробив гарну оправу з вишневого ледерину і тиснений один примірник зберігається сьогодні в ювіляра, один він позичив родичам (з поверненням, для подарунку відділові україніки ЛННБ ім. В. Стефаника), а інші розійшлися у світи. 67 Лисько З. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… – С. 6. Крім двох екземплярів “Великого Співанника “Червоної Калини”, що зберігаються у відділах ЛННБ ім. В. Стефаника, спираючись на різні джерела, в тому числі й електронні бібліографічні покажчики та описи архівів, вкажемо ще на деякі його примірники, зокрема, у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у США, архіву З. Лиська, що зберігається в Українському Науковому Інституті Гарвардського Університету. ** Ці факти авторові статті відомі з приватних розмов із музикознавцем Л. Назар.

Перша антологія хорової обробки української пісні в Галичині: Великий Співанник "Червоної Калини"

Репозитарії

Схожі ресурси