Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття
Досліджено особливості розвитку української споживчої кооперації після Першої світової війни, висвітлено процес відродження зруйнованих війною кооперативів, показано роль інтелігенції у використанні кооперативного руху в Галичині для зростання національної свідомості народу....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73615 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття / С. Гелей // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 176-188. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73615 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-736152015-01-14T03:02:09Z Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття Гелей, С. Досліджено особливості розвитку української споживчої кооперації після Першої світової війни, висвітлено процес відродження зруйнованих війною кооперативів, показано роль інтелігенції у використанні кооперативного руху в Галичині для зростання національної свідомості народу. The peculiarities of Ukrainian consumer cooperation after World War I are researched. The process of renewal of cooperative societies destroyed by the war is elucidated. The role of intellectuals in the usage of cooperative movement of Halychyna for the improvement of national consciousness of the people is demonstrated. 2012 Article Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття / С. Гелей // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 176-188. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73615 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Досліджено особливості розвитку української споживчої кооперації після Першої
світової війни, висвітлено процес відродження зруйнованих війною кооперативів,
показано роль інтелігенції у використанні кооперативного руху в Галичині для
зростання національної свідомості народу. |
| format |
Article |
| author |
Гелей, С. |
| spellingShingle |
Гелей, С. Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| author_facet |
Гелей, С. |
| author_sort |
Гелей, С. |
| title |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття |
| title_short |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття |
| title_full |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття |
| title_fullStr |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття |
| title_full_unstemmed |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття |
| title_sort |
особливості розвитку української споживчої кооперації в галичині у 20-х роках xx століття |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73615 |
| citation_txt |
Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині у 20-х роках XX століття / С. Гелей // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 176-188. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT gelejs osoblivostírozvitkuukraínsʹkoíspoživčoíkooperacíívgaličiníu20hrokahxxstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-05T22:11:41Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:11:41Z |
| _version_ |
1836846680324964352 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012176
Степан Гелей (львів)
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ СПОЖИВЧОЇ
КООПЕРАЦІЇ В ГАЛИЧИНІ У 20-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
Після Першої світової війни та поразки національно-визвольних змагань Гали-
чина разом з іншими українськими землями опинилася в складі Польщі. Польський
уряд заходився полонізувати українське село, яке становило основу української на-
ції, нейтралізовувати українську інтелігенцію, позбавляти її можливості працювати
серед народу. У складних політичних і соціально-економічних умовах треба було
негайно відновити економічну основу краю – кооперативну організацію, що мала в
Галичині чималі успіхи в передвоєнний період. В українській історіографії окремі
аспекти цієї проблеми висвітлено у працях І. Витановича1, Ю. Павликовського2,
В. Нагірного3, І. Филиповича4, а в роки незалежності – у колективних працях з іс-
торії кооперативного руху5 та історії споживчої кооперації України6. Ми поставили
собі за мету з’ясувати особливості відродження української споживчої кооперації
в Галичині у післявоєнний період.
Умови відродження української кооперації в Галичині на початку 20-х років
ХХ ст. були надзвичайно важкими. Шість років війни (1914–1920) перетворили
край на руїну. Села були знищені, земля густо перерита стрілецькими ровами,
зруйновані господарські знаряддя, винищена худоба, у багатьох околицях люди
мешкали в землянках. З війни не повернулися тисячі батьків, братів, синів. Мало
було родин, які б не відчули таких втрат. Руїну матеріальну доповнювала, як об-
разно висловився І. Витанович, “руїна зраненої душі народу – руїна довговічних
сподівань”, “від кого ж тоді було сподіватися, що допоможе відбудувати зруйно-
ваний край?” – запитував учений. “Від переможців годі було того ждати! Де було
шукати сили, яка змогла б привернути зраненому народові духовну рівновагу?”7
1 Витанович І. Як народжувався український кооперативний рух в Галичині: Реферат
виголошений на кооперативному святі у Львові дня 4 жовтня 1936 р. // Кооперативна
республіка. – Львів, 1936. – Ч. 11. – С. 318–324; Ч. 12. – С. 350–356; його ж. Між двома
війнами // Господарсько-кооперативний часопис. – Львів, 1943. – Ч. 23. – С. 6; його ж. Історія
українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964. – 624 с.
2 Павликовський Ю. Галичина після війни 1914–1920 рр. // Кооперативна республіка. – 1928. –
Ч. 7–8. – С. 332.
3 Нагірний В. З моїх споминів. – Львів, 1935.
4 Филипович І. Відбудова нашої кооперації по війні // Кооперативна республіка. – 1936. – Ч. 9. –
С. 252–260.
5 Бабенко С., Галюк В., Гелей С. та ін. Історія кооперативного руху. – Львів: Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. – 412 с.
6 Аліман М., Бабенко С., Гелей С. та ін. Історія споживчої кооперації України. – Львів: Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1996. – 384 с.
7 Витанович І. Між двома війнами... – С. 6.
177 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
Учасникам визвольних змагань, які поверталися з війни на руїни власних сіл
і містечок – на руїни не тільки матеріальні, а й моральні, потрібен був історичний
досвід. “Хто пам’ятає ті важкі роки руїни та як важко було гоїти рани переможе-
ним, той не легковажитиме заслуг кооперації в минулому, ні ваги її в теперішній
важкий воєнний час, – стверджував І. Витанович. – Не сміємо забувати і все треба
нам нагадувати поставу тих, що в кооперації створили засоби самопорятунку. В
підношених рештках вояцького однострою перемагають психіку, погоні “за декре-
том”, одні з конечності, але, головно, з думкою “про вищі справи” – вони надають
новий стиль громадській роботі, переймають у ній провід у краю – ці, як їх хтось
влучно назвав, “реальні ідеалісти”, та поволі з’єднують собі й своїй праці пошану
в своїх і подив у чужих”8.
У ті нелегкі часи нерідкісними були випадки, коли високоосвічені інтеліген-
ти з закордонною університетською освітою не вагалися йти працювати за прила-
вок невеличкого кооперативного магазину або заступали посади дрібних службов-
ців, а єдиною винагородою за їх важку працю була вдячність громадянства. Про-
те, виконуючи таку роботу, ентузіасти кооперації набували досвіду і з часом були
готові до відповідальніших завдань.
Після того як 14 березня 1923 р. Рада амбасадорів окремим міжнародним
актом визнала приєднання Галичини до Польської держави, розпочалася приско-
рена полонізація адміністративного апарату та шкільництва. Спеціальний закон,
авторство якого належить міністрові освіти, професорові Львівського університету
Станіславові Грабському, передбачав ліквідацію української проблеми в межах
Польщі протягом 25 років.
Важкі наслідки для українського населення Галичини мали закони про зе-
мельну реформу й польську колонізацію аграрно перенаселеної Галичини, які
було прийнято в 1920 і 1925 рр. Перед 1938 р. близько 800 тис. га галицької землі
зайняли польські колоністи. Упродовж 20 років 200 тис. поляків оселилися в
західноукраїнських селах і 100 тис. – у містах. Польський уряд не вжив жодних
заходів для економічної відбудови краю, а, навпаки, посилив експлуатацію місце-
вого населення. Безземельне та малоземельне селянство й далі мусило шукати собі
кращої долі за океаном. Від 1919 до 1935 р. з Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини
емігрувало 172 000 українців, у тому числі 11 000 до США, 67 000 до Канади,
42 000 до Аргентини, 7 000 до Бразилії, 36 000 до Франції і 9 000 до інших країн9.
Населенню Галичини було нізвідки чекати допомоги. Доводилося самим від-
будовувати руїну, шукати ефективних засобів, які повернули б віру народу у влас-
ні сили. Під тиском світової громадськості уряд II Речі Посполитої змушений був
піти на певні поступки українцям, насамперед, у господарській сфері. Наприкін-
ці 1920 р. польська влада дозволила відновити діяльність товариства “Сільський
господар” у Львові. Українські діячі вирішили використати це для відбудови наці-
ональної кооперації загалом. Цьому сприяв і доволі демократичний кооперативний
закон від 29 жовтня 1920 р., який передбачав вільне й відкрите членство в коопе-
рації, нескладну процедуру реєстрації кооперативів тощо. У середині 1920-х рр.
8 Витанович І. Кооперативні працівники в минулому й сучасному // Господарсько-кооперативний
часопис. – 1943. – Ч. 17. – 5 вересня. – С. 2.
9 Див.: Бабенко С., Галюк В., Гелей С. та ін. Історія кооперативного руху… – С. 296.
178 Степан Гелей
до різнопрофільних кооперативів було залучено понад половину всього україн-
ського населення регіону10.
Уже в перші місяці після ухвали кооперативного закону спостерігалася поміт-
на активізація ідеологічно-організаційних пошуків серед теоретиків і засновників
української кооперації. В основу кооперативної ідеології було покладено тезу про
злиття кооперативного руху в одне ціле з національно-визвольною боротьбою
українського народу заради здобуття державної незалежності. Теоретики вбачали
в кооперації єдиний шлях до економічного і національного відродження, тому
прагнули залучити до її системи якомога більше українських селян, обстоювали
за кооперацією право господарської самодіяльності.
У 1925 р. завершилося організаційне оформлення системи українських ко-
оперативних організацій, сформувалися чотири головні види української коо-
перації і, залежно від виду, склалася їхня різноступенева організаційна форма:
господарсько-споживча кооперація прийняла триступеневу (сільські кооперативи,
повітові й окружні союзи, “Центросоюз”), а міська споживча двоступеневу форму
організації (міські споживчі кооперативи, “Народна торгівля”).
Після відновлення мережі галицької кооперації перед її діячами залишилася
ще низка нерозв’язаних організаційних проблем. Зокрема, бракувало фахівців для
роботи в спостережних радах чи в торгівельній справі. Невирішеними залишалися
питання підпорядкування кооперативів змішаного типу, доцільності того, щоб пові-
тові союзи кооперативів об’єднували лише господарсько- та молочарсько-споживчі
кооперативи свого району чи загалом усі кредитні кооперативи, причому як міські,
так і сільські й так звані зарібкові кооперативи. Потребувала налагодження агітацій-
на робота серед населення, яке не завжди охоче залучалося до кооперативних струк-
тур. Подолати організаційні проблеми намагалися повітові кооперативи, які з цією
метою нерідко використовували “кооперативні анкети”. Від 1928 р. при повітових
кооперативах почали широко утворюватися організаційно-інструкторські відділи.
Відбудовою української кооперативної мережі спершу займалася заснована в
1920 р. організаційна комісія, яку 4 січня 1921 р. перетворено в Крайовий комітет
організації кооператив (ККОК). Його завданням було юридичне оформлення перед-
воєнних кооперативів, організація нових споживчих товариств та їх об’єднання в
повітових і крайових союзах. Виконавчим органом розпочатої кампанії став Кра-
йовий ревізійний союз11. Поширеними були споживчі кооперативи, їхня розбудова
відбувалася за триступеневою організаційною схемою: місцеві низові кооперативи
по селах, або кооперативи І ступеня (об’єднували фізичних членів, діяли на під-
ставі статуту, за яким, зокрема, передбачалося ведення ними торгівельно-споживчої
діяльності, організація промислових відділів, будівництво й експлуатація малих
підприємств, надання кредитів для відбудови та раціоналізації господарства, під-
несення рівня агрокультури тощо; їх мали створювати на засадах самоокупності);
окружні або повітові союзи (ОСК і ПСК), або кооперативи II ступеня (мусили про-
пагувати ідеї кооперації, об’єднувати та координувати діяльність кооперативів) та
верховне крайове об’єднання загальної закупно-збутової кооперації “Центросоюз”,
10 Див.: Струк З. Українські виробничо-торгівельні кооперативи в Західній Україні (1921–
1939 рр.): автореф. дис. [...] канд. іст. наук. – Львів, 2001. – С. 6–7.
11 Див.: Сич М. Українська кооперація в Галичині під час ІІ світової війни. – Львів, 2000. – С. 23.
179 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
створене 1924 р. на базі передвоєнного Союзу господарсько-торговельних спілок.
Контролював усю кооперативну діяльність Крайовий ревізійний союз.
У Львові 9–10 червня 1921 р. відбувся перший Крайовий з’їзд українських
кооператорів, на якому були намічені основні напрями відбудови української ко-
операції, одночасно обрано нове керівництво на чолі з А. Гладишовським. Роком
пізніше, після його смерті, цю посаду заступив Ю. Павликовський, який викону-
вав свої функції аж до ліквідації української кооперації в 1944 р.12
Народився Ю. Павликовський у родині священика Володимира у с. Синькові
Радехівського повіту. На шостому році життя став круглим сиротою, виховувався
й виростав у с. Ясенові Брідського повіту. Десятилітнім хлопчиною Ю. Павли-
ковський став свідком заснування товариства “Сільський господар” в Олеську
(1898). Закінчив німецькомовну гімназію в Бродах. Вивчав право у Львівському
університеті. Як стипендіат товариства “Сільський господар”, у 1914 р. закінчив
Вищу школу хліборобської культури у Відні.
Ю. Павликовський був головним організатором праці у товаристві “Сільський
господар” (1918–1923), членом Української національно-демократичної партії, од-
ним із засновників Українського національно-демократичного об’єднання (1925),
членом Головного виділу товариства “Просвіта” у Львові. Саме ці інституції
підтримали кандидатуру 34-річного Ю. Павликовського на посаду голови Ради
відновленої кооперації13.
У 1922 р. перестав діяти ККОК, а всі його функції перейшли до Крайового
ревізійного союзу, який 12 грудня того ж року отримав від кооперативної ради у
Варшаві право ревізії на необмеженій території14.
Необхідність зміцнити внутрішнє громадське життя та економічна доцільність
підказували й основний тип універсальних споживчо-господарських кооперативів
з різними відділами: заготівлі й збуту, збереження та позик, переробки сільсько-
господарських продуктів, виробництва будівельних матеріалів, організації куль-
тури побуту тощо. Такий метод кооперативної організації на місцях пояснювався
бажанням не розпорошувати матеріальні та людські ресурси у тих місцевостях, де
існувало небагато кооперативів. Універсальні кооперативи заперечували шкідливе
суперництво різних товариств. Прибутки одного відділу нерідко вкладалися в роз-
виток інших, що зумовлювало загальне покращення стану справ у господарсько-
економічній діяльності членів кооперативів.
Однак процес створення місцевих кооперативів не відбувся в тому напрямі,
якого прагнув ККОК. Універсальні кооперативні товариства майже не виникали.
Для їх заснування потрібні були час і підготовані фахівці. А тому найшвидше
з’являлися господарсько-споживчі кооперативні крамниці, які легко було органі-
зовувати і в яких була найбільша потреба.
Українська кооперація поступово ставала масовішою та економічно
активною, хоча керівні посади обіймали переважно на громадських засадах. Щодо
12 Див.: Филипович І. Повоєнне наладнання праці РСУК // Господарсько-кооперативний часопис. –
1934. – Ч. 1–2. – 7 січня. – С. 58.
13 Див.: Танчин І. Юліан Павликовський // Українські кооператори (Історичні нариси). У 3 кн. /
за ред. С. Гелея. – Львів, 1999. – Кн. 1. – С. 341–349.
14 Stasiw T. Ukraiński ruch spόłdzielczy w Polsce / Praca dyplomowa. Szkoła Głόwna Handlowa
(SGH). – Warszawa, 1935. – S. 59.
180 Степан Гелей
малих сільських кооперативів, то вони все ще обмежувалися дрібною торгівлею
предметами першої потреби. Торгівлю тут провадили не завжди на достатньому
фаховому рівні: не вистачало досвіду, елементарних знань. Нерідко це призводило
до розорення окремих кооперативів. Тільки щира відданість справі, чесність
ентузіастів кооперативного руху втримували певну рівновагу й активізували
економічний розвиток.
Густа мережа місцевих кооперативів спиралася на демократичні засади. Рі-
шення про їх створення приймали на установчих зборах, які схвалювали ста-
тут кооперативу, обирали правління, вирішували питання щодо внесків. Найви-
щим органом кооперативів були загальні збори, які обирали управу та спостереж-
ну раду. Загальні збори та правління кооперативу працювали з певною періодич-
ністю. Статут регламентував розподіл обов’язків між членами кооперативу і при
цьому рекомендував уникати зосередження їх у руках однієї особи. В середньо-
му один господарсько-споживчий кооператив об’єднував 90 членів; близько 90 %
його складу традиційно становили селяни15.
У 1921–1925 рр. кількість кооперативів усіх типів, підпорядкованих Крайово-
му ревізійному союзу, зросла з 579 до 1029, їхніми членами були 158057 осіб16. Було
також організовано повітові осередки споживчої кооперації. До кінця 1922 р. вони
виникли в Заболотові, Станіславові, Стрию, Дрогобичі, Рудках, Сокалі, Жовкві. У
1923 р. повітові союзи кооперативів з’явилися в Копичинцях, Чорткові, Коломиї; у
1924 р. – в Городенці, Рогатині, Калуші, Борщеві, Підгайцях, Тернополі, Зборові,
Острозі, Дубні, Ковелі17.
У наступні роки, після завершення післявоєнної економічної кризи, стабілізу-
валася валюта, з’явилася можливість ефективного господарювання, молода онов-
лена кооперація під керівництвом Крайового ревізійного союзу, який 1929 р. змі-
нив свою назву на Ревізійний союз українських кооперативів (РСУК), стала по-
важним чинником боротьби з лихварством, яке в умовах неолібералізму пошири-
лося в Європі і, особливо, в Польщі.
Найвища влада в РСУК належала загальним зборам членів, які скликали раз
на рік. Компетенцією загальних зборів було: вибори президента (такий титул но-
сив керівник ради союзу) і ради, яка складалася з 7 осіб; затвердження плану ді-
яльності ради і дирекції, затвердження бюджету, а також встановлення розміру
членських внесків. Рада готувала найважливіші постанови дирекції та на її про-
позицію приймала нових членів18. Після зміни статуту РСУК у 1936 р., впорядко-
ваного до змін закону про кооперацію 1934 р., окрім вибраних загальними збора-
ми членів ради, до неї ввійшов делегат Львівської рільничої палати та делегат то-
вариства “Сільський господар”. Своєю чергою, голова ради РСУК входив, як де-
легат української кооперації, до Державної кооперативної ради у Варшаві19.
15 Див.: Струк З. Українські виробничо-торгівельні кооперативи в Західній Україні (1921–
1939 рр.)… – С. 8.
16 Див.: Драгомирецька л. Українська кооперація у громадсько-політичному житті Західної
України (1920–1939 рр.): автореф. дис. [...] канд. істор. наук. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 8.
17 Див.: Бабенко С., Галюк В., Гелей С. та ін. Історія кооперативного руху… – С. 299.
18 Stasiw T. Ukraiński ruch spόłdzielczy w Polsce… – S. 61.
19 Витанович І. Історія українського кооперативного руху… – С. 336–337.
181 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
Постійним виконавчим органом ради РСУК, її сполучною ланкою з дирекцією,
а також учасником у багатьох її справах була президія ради. До неї належали: голова
ради, два його заступники, секретар і скарбник. До компетенції президії ради РСУК
входило затвердження засад управління для дирекції, а також службових обов’язків
для працівників союзу; затвердження пропозицій дирекції про прийняття нових по-
стійних працівників РСУК, ухвала рішень про належність союзних кооперативів до
відповідних центрів кооперації, визначення щорічної межі вступних внесків членів-
кооперативів; прийняття до відома ревізійних звітів про діяльність кооперативних
центрів; полагодження непорозумінь між кооперативами союзу та їх керівними ор-
ганами. Деякі рішення в РСУК ухвалювали спільно президія і дирекція.
Для обговорення найважливіших актуальних проблем кооперативної органі-
зації, координації співпраці окремих видів кооперації, правового захисту, для ви-
вчення думки кооперативних низів Ревізійний союз скликав кооперативні з’їзди.
У 1921–1929 рр. відбулося шість таких з’їздів: перші три – із загальних організа-
ційних питань, інші – у справі розбудови окремих видів кооперації20.
Удосконалюючи роботу кооперації за допомогою висококваліфікованого
апарату ревізорів, керівництво, водночас, відчуло наближення нової економічної
кризи. Це зумовило у 1928 р. внутрішню реорганізацію РСУК. Зокрема, замість
одного директора запроваджено тричленну дирекцію, яка провадила колегіальне
керівництво кооперацією і несла колегіальну відповідальність. Створено спеці-
альні відділи: організаційний (керівник О. Луцький), адміністративний (керівник
І. Филипович), правничий (керівник М. Корчинський) та ревізійний (М. Капуста).
Чітка співпраця РСУК з різними фаховими управліннями, а також з іншими ко-
оперативними організаціями створювала умови для планової роботи різних секторів
української кооперації. Основні напрями її розвитку схвалювали на різних зборах
у формі резолюцій, а в найважливіших справах – на загальних зборах РСУК21.
Отже, у кінці 20-х рр. сформувався центр західноукраїнської кооперації – Реві-
зійний союз українських кооперативів, який був виразником і захисником інтересів
українського населення в господарській, суспільно-політичній, культурно-освітній
та національній сферах.
Як ми уже зазначали, у 20-х роках ХХ ст. українська споживча кооперація
в Галичині мала власні два центри: “Народну торгівлю” як крайовий спожив-
чий союз, та “Центросоюз”, який також об’єднував споживчі кооперативи. Оби-
два центри у 1923 р. взяли зобов’язання перед крайовим кооперативним з’їздом
про широку співпрацю у сфері розвитку господарсько-споживчих кооперативів22.
Голов на відмінність між ними полягала в тому, що членами “Народної торгівлі”
могли бути і фізичні, і юридичні особи, а “Центросоюзу” – тільки юридичні. Від
1925 р. на підставі умови між “Народною торгівлею” та “Центросоюзом”, остан-
ній не організовував власних споживчих відділів, а замовлення своїх членів пере-
давав “Народній торгівлі”. Ця умова діяла до 1930 р., після якого “Центросоюз”
почав засновувати власні споживчі відділи23.
20 Витанович І. Історія українського кооперативного руху… – С. 335.
21 Сич М. Українська кооперація в Галичині під час ІІ світової війни… – С. 25.
22 Stasiw T. Ukraiński ruch spόłdzielczy w Polsce… – S. 123.
23 Витанович І. Історія українського кооперативного руху… – С. 124.
182 Степан Гелей
“Народна торгівля” до часу появи перших повітових та окружних союзів ко-
оперативів організовувала господарсько-споживчі кооперативи І ступеня та ство-
рювала для них гуртові бази, які в подальшому дали початок кооперативам ІІ сту-
пеня у структурі “Центросоюзу”24.
Зазначимо, що “Народна торгівля” вийшла з війни надзвичайно ослабленою.
Її втрати склали 750 688 злотих (1924). Інфляція та розрив торгівельних зв’язків із
зарубіжними країнами погіршили ситуацію. У 1924–1925 рр. “Народна торгівля”
могла виплатити своїм членам лише 10 % за внесками. Її власні фонди у 1925 р.
складали 109 754 злотих, однак у перші післявоєнні роки спілка взяла активну
участь в організації сільськогосподарських споживчих кооперативів. У 1928 р.
таку роботу вели у восьми районах25.
“Народна торгівля” була найбільшою споживчою кооперацією І ступеня, мала
свої філії та склади по всій Західній Україні. У 1924–1925 рр. їх було 19, у 1930 –
24. “Народна торгівля” мала 96 власних будинків загальною вартістю 673 280 зло-
тих. Товарообіг “Народної торгівлі” у 1924–1925 рр. був на суму 1197 злотих, у
1926 р. – 4268 злотих і в 1928 р. – 13341 злотих26.
Члени спілки мали значні депозити (у 1927 р. вони складали близько 1 млн зло-
тих), а отже, і значний вплив на її організаційний розвиток. Це, водночас, було й
важливою перепоною для перебудови “Народної торгівлі” на союзну централь.
Окрім основного споживчого відділу, що спеціалізувався на постачанні чужозем-
них товарів – чаю, кави, какао, різних приправ, мандаринів, апельсинів, родзинок,
рису тощо, “Народна торгівля” мала також відділ насіння, наливний, відділ вин.
Спілка нагромадила великий досвід у закупівлях чужоземних товарів, мала добрі
зв’язки з гуртівнями англійської й німецької споживчої кооперації, голландськи-
ми, французькими, італійськими і південноамериканськими фірмами, а також без-
посередньо з виробниками.
Сплата мита на імпортні товари становила від 50 до 100 % їхньої вартості,
тому їх могли собі дозволити лише заможні верстви населення; для переважної
частини міщан та членів споживчих кооперативів вони були недоступними.
“Народна торгівля” реалізовувала гриби, овочі, мед. Вона активно підтри-
мувала зв’язки з українським приватним виробництвом, зокрема продавала пасту
фірми “Елегант”, цукерки “Фортуни Нової”, мармелад “Продукції”, порошки для
печива “Алое”, “Фімози”, “Декоро” та інших фірм27.
“Народна торгівля” відіграла важливу роль у справі розвитку українського
“третього стану”, провідною ідеєю діяльності якого було “створення індивідуаль-
ного крамарства”. Вона поставила собі за мету навчити українську молодь купець-
кому промислу і таким способом зміцнити кадри українського купецтва. За слова-
ми В. Нагірного, зусиллями “Народної торгівлі” “покладено міцні основи до ство-
рення посередника між продавцем і покупцем”.
Споживча кооперація Галичини організовувала та фінансувала спеціальні
кооперативно-торгівельні заклади, що готували кадри торгівельних і промислових
24 Stasiw T. Ukraińskij ruch spόłdzielczy w Polsce… – S. 85.
25 Гелей С. “Народна торгівля” – перше споживче товариство в Галичині // Споживча кооперація
України. Історичні та соціально-економічні аспекти: зб. наук. праць. – Київ, 1996. – С. 48–49.
26 Там само. – С. 49.
27 Там само. – С. 50.
183 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
спеціалістів не тільки для кооперації, але й для приватних підприємств. Велика
частина українських кооператорів, відпрацювавши деякий час у споживчій коопе-
рації і набувши відповідного торгівельного досвіду, відкривала приватні крамни-
ці. Ці представники українського “третього стану” на своїх фірмових бланках до
звання “купець” додавали – “колишній працівник “Народної торгівлі”. “Не сміє-
мо забувати заслуг кооперації [...], не можна не виявляти вдячності за промощу-
вання дороги, за виховання [...] цілої армії купців”28, – заявляли керівники укра-
їнського купецтва.
Діяльність споживчої кооперації постійно удосконалювалася. Створювали-
ся спеціальні організаційно-пропагандистські комітети, які складалися переважно
з жінок. Інструктори і ревізори міських споживчих товариств брали участь у ро-
боті інструкторських колегій при “Народній торгівлі”. Спеціальна колегія ревізо-
рів міських споживчих товариств існувала при РСУК. Добре працювали такі коо-
перативи, як “Народний дім” у Бережанах, “Будучність” у Печеніжині, “Злука” в
Тустановичах, “Надія” в Перемишлі, “Торговельна спілка” в Тернополі, “Народ-
ний дім” у Судовій Вишні, “Український робітничий союз” у Львові. Споживчий
кооператив “Повітова торговельна спілка” в Яворові започаткував для своїх чле-
нів безкоштовне медичне обслуговування. Шість міських споживчих кооперати-
вів мали свої продуктові відділи: три м’ясні, пекарню, молочарню, а також фабри-
ку синьки і майстерню з виготовлення тари29.
Дня 25 листопада 1926 р. Рада РСУК зобов’язала “Народну торгівлю” ста-
ти центральним органом міської споживчої кооперації та зосередити свою діяль-
ність серед українського населення міст. Перший крок у напрямі усамостійнення
міської споживчої кооперації зробили на першому крайовому з’їзді тих коопера-
тивів 2 лютого 1931 р. На ньому ухвалили рішення про розбудову організаційно-
інструкторського відділу “Народної торгівлі”, який мав провести першу класифі-
кацію міських споживчих товариств30.
Міські споживчі кооперативи становили лише кілька відсотків усіх товариств,
об’єднаних у РСУК. Проте, це були найбагатші українські кооперативи, а їх пер-
сонал – високооплачуваним. Пояснювалося це тим, що споживча кооперація існу-
вала найдовше в кооперативному русі, причому з власним капіталом (кожен склад
“Народної торгівлі” мав власний будинок). Окрім цього, її торгівельна пропози-
ція спрямовувалася і на неукраїнців, що автоматично збільшувало поле діяльнос-
ті і, певною мірою, унезалежнювало від матеріального забезпечення тільки укра-
їнського суспільства31.
Національно орієнтовані лідери кооперативного руху намагалися використа-
ти споживчу кооперацію для захисту національних інтересів українців і задово-
лення їхніх культурно-національних потреб. “Так само як купцям відібрала вона
(кооперація – С. Г.) ринок, фабрикантам продукції, – писав К. Паньківський, – так
28 Гелей С. “Народна торгівля” – перше споживче товариство в Галичині... – С. 51.
29 Там само. – С. 53.
30 Павликовський Ю. Міська споживча кооперація на шляху своїх змагань // Господарсько-
кооперативний часопис. – 1939. – Ч. 6. – 5 лютого. – С. 126.
31 Stasiw T. Ukraiński ruch spόłdzielczy w Polsce… – S. 128.
184 Степан Гелей
само зможе вона з приватних рук відібрати й освіту, школу, поміч і все те віддати
в руки народу, щоб сам був господарем свого життя...”32.
В основі господарської та громадської діяльності українських кооперативів
лежала національна кооперативна ідеологія, вироблена лідерами української ко-
операції на початку XX ст. Найповніше її засадничі ідеї відображені в роботі Си-
дора Кузика “Про кооперацію, її теорію та значінє для нас” (1910), написаній з
нагоди Першого Просвітньо-економічного конґресу. “Кооперація, – зазначав ав-
тор, – се кожух не лише дуже теплий, але й якраз мов би на нас вшитий. Ніяка з
соціальних ідей, що прийшли до нас із Західної Європи, не придасться так для на-
ших відносин і не обіцяє так основне подвигнення нашого національного життя,
як кооперація. Як в політичнім взгляді наша будучність лежить в повній демокра-
тизації, так в економічнім життю відродження наше можливе лише через коопе-
рацію, що в своїй основі є також широко демократичним рухом”33.
У 20–30-х рр. ці ж ідеї розвивали в Галичині Ю. Павликовський, О. Луцький,
К. Коберський. Голова РСУК Ю. Павликовський у програмній доповіді з нагоди
30-річчя діяльності РСУК (1934) зауважив: “Оконечну мету українського націо-
нального кооперативного руху витягує ідея визволення людини. Український ко-
оператизм змагає до освободження людини з оков духовної темноти й злиденно-
го отупіння через освободження її з кліщів нужди. Український кооператизм ви-
водить сірі народні маси безіменних з’їдачів сухого хліба у ряди повновартних і
повноправних громадян. У дружній співпраці зі собою стають вони не тільки ко-
валями власної долі, а й будівничими долі народу. Український національний ко-
оперативний рух є тому рухом громадсько-творчим, джерелом свідомого вирощу-
вання свідомої своїх завдань суспільності”34.
Необхідність громадської діяльності кооперативів, спрямованої на захист і
розвиток національної освіти й культури, виховання національно-свідомих членів
суспільства випливала з ідеологічно-організаційних засад українського коопера-
тивного руху і розцінювалася не лише як засіб піднесення культурно-освітнього
рівня українського населення, але й як необхідна умова успішного розвитку са-
мої кооперації.
Одним із основних напрямів культурно-освітньої діяльності українських ко-
оперативів стало піднесення загальноосвітнього рівня учасників кооперативно-
го руху та ширших верств суспільства. З метою підвищення грамотності насе-
лення, кооперативні організації фінансово підтримували роботу спеціальних сек-
цій “Просвіти”, “Рідної школи”, “Союзу українок”, створювали гуртки з ліквіда-
ції неписьменності.
Товариство “Просвіта” відкрило у Львові приватну Торговельну школу, де
викладали кооперативні дисципліни. Аби активізувати агітаційну роботу в ма-
сах, при кооперативах організовували постійно діючі самоосвітні гуртки, спеці-
32 Паньківський К. Кооперація, її ідея, задача і значення // Львівська національна наукова
бібліотека ім. В. Стефаника: відділ рукописів. – Ф. 1 (Наукове товариство ім. Шевченка). –
Од. зб. 507/11. – П. 1. – Арк. 10.
33 Кузик С. Про кооперацію, її теорію і значінє для нас. З нагоди Першого просвітньо-економічного
конгресу у Львові. – Львів, 1909. – С. 4.
34 Павликовський Ю. Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху // Кооперативна
республіка. –1934. – С. 48–49.
185 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
альні “пропагандивні комітети”, до штату ПСК і ОСК залучали так званих “ман-
дрівних пропагаторів”, завдання яких полягало у піднесенні кооперативної свідо-
мості населення.
Оскільки за статутами кооперативи не могли вести самостійну культурно-
просвітню роботу, всі кооперативи першого ступеня обов’язково ставали члена-
ми “Просвіти” та “Сільського господаря”. Культурно-просвітня діяльність коопе-
ративів велася у багатьох напрямах – підвищення загальної грамотності населен-
ня, книговидання, заснування кооперативних книгарень і бібліотек, організація
загальноосвітніх курсів у читальнях, матеріальна підтримка українського шкіль-
ництва тощо. Особливо активна роль у виданні книг і періодики належала “Сіль-
ському господарю”.
Розвитку бібліотечної справи сприяла пільгова політика кооперативних ви-
давництв щодо реалізації літератури. Збагачувати фонди кооперативних бібліо-
тек допомагали українські видавничі кооперативи, а також книгарні, які працю-
вали на кооперативних засадах. Солідним підґрунтям для підвищення кваліфіка-
ції кооператорів у Львові була бібліотека, яка налічувала близько 4000 книжок на
кооперативну, соціально-економічну тематику, а також різноманітну періодику, в
тому числі й закордонну35.
Подекуди задля підвищення рівня національної свідомості українців коопе-
ративи йшли на заздалегідь прогнозовані матеріальні збитки. Вони провадили та-
кож меценатську діяльність.
Майже одночасно з відновленням кооперативної мережі кооперативне керів-
ництво почало організовувати різні фахові курси для підготови й перепідготови
не лише кооперативних, але й господарських фахівців. На загальнокооператив-
них курсах викладали теорію кооперації, основи бухгалтерії, вивчали кооператив-
не законодавство тощо. Спеціальні курси проводили для членів управ кооперати-
вів або для членів спостережних рад, для фахівців окремих галузей виробництва.
Здебільшого курси організовували тієї пори року, коли населення було менш за-
йняте сільськогосподарськими роботами, і тривали вони залежно від фінансових
можливостей слухачів.
Основи кооперативної науки було впроваджено в програми деяких народних
і загальноосвітніх приватних середніх шкіл. Кооперацію, як окремий предмет, ви-
вчали в Хліборобському ліцеї в Черниці, в Українській ремісничій школі у Льво-
ві та деяких інших фахових школах.
Велику фахову допомогу галицька кооперація отримувала від Української гос-
подарської академії, що була заснована 1922 р. в Подебрадах (Чехо-Словаччина). У
цій академії працювали видатні кооперативні діячі, теоретики кооперації Б. Мар-
тос, М. Шаповал, С. Бородаєвський, К. Мацієвич, О. Мицюк та ін.
Галицька кооперація поповнювала свій кадровий потенціал також завдяки ви-
пускникам Віденської вищої школи світової торгівлі, польських торгівельних шкіл
та Торговельної академії у Львові, яка 18 жовтня 1922 р. отримала статус Вищої
школи закордонної торгівлі, а 1938 р. – Академії закордонної торгівлі36.
35 Див.: Бабенко С., Галюк В., Гелей С. та ін. Історія кооперативного руху… – С. 87.
36 Див.: Гелей С. Львівська комерційна академія. Нарис історії. – Львів, 2008. – С. 86–119.
186 Степан Гелей
Важливим чинником у розвитку кооперації Галичини стало видання коопера-
тивної періодики. За ініціативою Ю. Павликовського було засновано “Господарсько-
кооперативний часопис”. Його вихід підготувала комісія при “Сільському господарі”
у складі Ю. Павликовського, О. Саєвича та І. Филиповича. Перше число місячника
з’явилося 1 травня 1921 р. накладом 2 тис. примірників. Першим редактором часо-
пису призначили Ю. Павликовського. Видавцем стало товариство “Сільський госпо-
дар”. У грудні 1921 р. часопис перестав виходити. 1 вересня 1922 р. “Господарсько-
кооперативний часопис” відновив свою роботу як двотижневик. У 1924 р. його на-
клад складав 4 тис. примірників. Редагував журнал А. Гаврилко, а допомагав йому
В. Воробець, який одночасно вів відділ сільськогосподарської кооперації. Від 15 жов-
тня головним редактором журналу став З. Пеленський. Він змінив формат часопису
на газетний, збільшив обсяг, до статей на господарсько-кооперативну тематику дода-
вав статті загальноосвітнього змісту, ілюструючи їх малюнками. Членами редакційної
колегії працювали М. Корчинський, В. Левицький та Л. Лепкий; ілюстрував часопис
Е. Козак37. Члени кооперативів на його сторінках могли знайти різноманітні поради
та інструкції, правові та фахові консультації, звіти загальних зборів центральних ко-
оперативних установ, відомості про передовий досвід кращих кооперативів, а також
статті з кооперативної теорії, історії кооперативного руху в Україні та за її межами.
Від 1928 р. почав виходити журнал “Кооперативна республіка” накладом
850 примірників. Опубліковані в ньому статті містили інформацію про економічну
діяльність кооперативів, з історії, теорії та практики кооперативного життя. Нерід-
ко у журналі з’являлися нариси про видатних учених-кооператорів, кооператорів-
практиків, дописи з актуальних питань економічної політики тощо. Провідними
співробітниками журналу були Ю. Павликовський, О. Луцький, А. Жук, К. Левиць-
кий, І. Ольховий, І. Витанович, П. Панченко. Дописували в часопис видатні коо-
перативні діячі, вчені, такі як Ф. Щербина, Б. Мартос, О. Мицюк, В. Садовський,
В. Січинський та ін. Головним редактором журналу “Кооперативна республіка”
був відомий публіцист, автор праць “Господарське самоврядування”, “Економія
підприємства”, “Підприємство як організм”, “Буквар кооперації” К. Коберський38.
Важливим засобом культурно-освітньої діяльності і кооперативної пропа-
ганди стали щорічні кооперативні свята, які формували в українців почуття гор-
дості за власний народ, сприяли піднесенню національної свідомості. Їх урочис-
то проводили 30 вересня кожного року на свято св. Софії та її дочок Віри, Надії й
Любові. “Починалися святкування, як звичайно, Богослужбою, – згадував І. Ви-
танович, – потім ішла концертова частина, з промовою запрошеного гостя, видат-
нішого кооператора в окрузі; місцеві кооперативи показували на діяграмах вислі-
ди своєї праці, інформували про кооперативний рух своєї округи та про загальні
устремління й досягнення української кооперації. З нагоди святкування влашто-
вували виставки кооперативного виробництва. Програму мистецької частини за-
повнювала здебільшого молодь і, таким чином, приєднувалася до співучасти в
37 Див.: Гелей С. Ілля Витанович: науково-педагогічна та громадська діяльність. – Львів: Вид-во
ЛКА, 2010. – С. 107–110.
38 Там само. – С. 58–59.
187 Особливості розвитку української споживчої кооперації в Галичині...
русі, зацікавлювалась кооперацією. В програмі свят бували й спортивні змагання
молоді, а на закінчення – громадська гостина для старших і забави для молоді”39.
Культурно-освітню діяльність українських кооперативів спрямовували на
підвищення загальноосвітнього рівня українського населення та підготову кадрів
для кооперативної й господарської роботи. Зміст і засоби праці в цьому напрямі
визначалися необхідністю поширювати передові форми господарської самодіяль-
ності, що мало сприяти покращенню прибутковості селянських господарств, а
отже, – підвищити добробут і рівень життя українського населення.
Попри лояльне законодавство польської держави щодо українських коопера-
тивів, на місцях їх створення нерідко наштовхувалося на опір польських чиновни-
ків. Українці змушені були доводити, що організовані ними кооперативні устано-
ви не займаються політикою і не плекають антипольських настроїв. Ситуація осо-
бливо загострилася на зламі 1920–1930-х рр. Польська поліція пильно стежила за
перебігом зборів і нарад у кооперативах, здебільшого безпідставно застосовува-
ла проти них адміністративні санкції, переслідувала активістів; органи влади пе-
решкоджали реєстрації нових кооперативів. Масового погрому з боку націоналіс-
тичної польської молоді українські кооперативні установи зазнали у відповідь на
урочисте святкування 10-річчя проголошення ЗУНР. Під час “пацифікації” 1930 р.
під приводом того, що у приміщеннях кооперативів переховують зброю чи антиу-
рядову літературу, поліція вривалася до них, проводила обшуки, навмисне знищу-
вала товар. Через те чимало українських кооперативних установ мусили припини-
ти свою діяльність, а деякі активісти усунулися від участі в кооперативному русі.
І все ж, попри репресивну політику польської влади, українська коопера-
ція поступово зміцнювала свої позиції. Кількість кооперативів у системі РСУК у
1925–1930 рр. зросла з 1029 до 3146. Організаційні основи української кооперації,
порівняно з польською, були значно міцнішими: упродовж 1925–1927 рр. кількість
кооперативів – членів РСУК – зросла на 71 %, тоді як польські союзи майже не
розширювали своєї мережі. На початок 30-х років XX ст. РСУК став найбільшим
кооперативним союзом у Польщі. Йому підпорядковувалися 26,3 % від загальної
кількості кооперативів, хоча українці складали лише 14–16 % населення Польщі.
Водночас п’ять польських ревізійних союзів об’єднували лише 61 % кооперативів40.
У кооперації Галичини концентрувалося національне виробництво, що дава-
ло засоби до існування сотням тисяч селян, скорочувало еміграцію, творило ри-
нок для українських товарів, готувало кадри патріотично налаштованих фахівців.
Кооперація рятувала дрібного виробника від потрійної експлуатації з боку вели-
кого капіталу у сфері виробництва, обміну та споживання і сприяла становленню
усталених ринкових відносин; зводила міцний підмурівок під політичне визволен-
ня народу, забезпечуючи йому право суверенного порядкування на власній землі.
Отже, особливістю розвитку кооперації Галичини у 20-х рр. ХХ ст. є значен-
ня її не лише як господарського, але, насамперед, політико-державницького руху,
який мав на меті принципово покращити якість життя, дбав про збереження наці-
ональних традицій і зростання національної свідомості народу.
39 Витанович І. Історія українського кооперативного руху… – С. 471.
40 Драгомирецька л. Українська кооперація у громадсько-політичному житті Західної України
(1920–1939 рр.)… – С. 9.
188 Степан Гелей
Українська кооперація того часу реально і позитивно впливала на всі сфери
національного життя, сприяла внутрішньому згуртуванню українського селянства,
яке вміло поєднувало природну працелюбність із прагненням та готовістю запро-
ваджувати економічні новації в господарську діяльність. Чітко налагоджена систе-
ма кооперативного просвітництва забезпечила підготову патріотично налаштова-
них фахівців для кооперативної і господарської роботи, внаслідок чого змінилася
структура українського суспільства – з’явилася чимала група кооперативних пра-
цівників різних рівнів, яка, всупереч польській владі, максимально докладала зу-
силь для розвитку українського національного життя.
Кооперація втягувала селян у товарно-грошові відносини, прилучала до но-
вітніх технологій та передових європейських методів господарювання, налагоджу-
вала зв’язки між національними інституціями, що забезпечувало результативність
громадської діяльності українських кооперативних організацій. Своєю чергою,
українська кооперація була джерелом матеріальної підтримки для національних
громадсько-політичних і культурно-просвітницьких організацій.
|