Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)

Досліджено вплив прочитаних у молоді роки видань українською мовою та на українознавчу тематику на формування національної свідомості низки провідних українських громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст.: М. Грушевського, М. Драгоманова, Є. Чикаленка, С. Єфремова та ін. Хоча вони навчалися в...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Гирич, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73616
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.) / І. Гирич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 189-196. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73616
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-736162015-01-14T03:02:10Z Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.) Гирич, І. Досліджено вплив прочитаних у молоді роки видань українською мовою та на українознавчу тематику на формування національної свідомості низки провідних українських громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст.: М. Грушевського, М. Драгоманова, Є. Чикаленка, С. Єфремова та ін. Хоча вони навчалися в російськомовному середовищі та починали читати саме російською мовою, однак з часом, значним чином завдяки українській літературі, стали свідомими українцями. The influence of Ukrainian language publications and Ukrainian studies literature, read in their youth, on the formation of national awareness of a number of famous Ukrainian public figures of the end of the 19th and beginning of the 20th centuries – Mykhailo Hrushevskyi, Mykhailo Drahomanov, Yevhen Chykalenko, Serhiy Yefremov – has been analysed. Despite their Russian speaking educational environment and initial readings in Russian, they eventually grew to become conscious Ukrainians owing to the Ukrainian literature. 2012 Article Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.) / І. Гирич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 189-196. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73616 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Досліджено вплив прочитаних у молоді роки видань українською мовою та на українознавчу тематику на формування національної свідомості низки провідних українських громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ ст.: М. Грушевського, М. Драгоманова, Є. Чикаленка, С. Єфремова та ін. Хоча вони навчалися в російськомовному середовищі та починали читати саме російською мовою, однак з часом, значним чином завдяки українській літературі, стали свідомими українцями.
format	Article
author	Гирич, І.
spellingShingle	Гирич, І. Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet	Гирич, І.
author_sort	Гирич, І.
title	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)
title_short	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)
title_full	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)
title_fullStr	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)
title_full_unstemmed	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)
title_sort	література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху наддніпрянщини(середина - кінець хіх ст.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73616
citation_txt	Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.) / І. Гирич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 189-196. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT giričí líteraturaíformuvannânacíonalʹnoísvídomostíčílʹnihdíâčívukraínsʹkogoruhunaddníprânŝiniseredinakínecʹhíhst
first_indexed	2025-07-05T22:11:44Z
last_indexed	2025-07-05T22:11:44Z
_version_	1836846683093204992
fulltext	189Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012 Ігор Гирич (Київ) Література і формування націонаЛьної свідомості чіЛьних діячів українського руху наддніпрянщини (середина – кінець хіх ст.) Українським інтелектуалам і громадським діячам у часи, коли лише починала формуватися модерна національна свідомість, було досить складно знайти одно- думців біля себе. Таких спільно мислячих людей було зовсім небагато. Тому дуже велике значення мала література, книжки, які будили національні почуття, мобі- лізовували окремих індивідуумів до громадської праці. Відомо, який вплив на Т. Шевченка справило читання “Історії Русів” Псевдо- кониського. Формування світогляду безпосередньо залежало від певних книжок, які той чи інший суспільний діяч вчасно прочитав. У романтичну добу науку сприйма- ли крізь призму емоційного забарвлення подій. Відтак, для українців-романтиків “Історія Русів” здавалася найважливішою історичною лектурою, а професор Мос- ковського університету Осип Бодянський видав цю річ як історичний документ у 1846 р. в “Чтениях Московского общества истории и древностей российских”. Хоч насправді це був політичний памфлет автономістів – вихідців з козацької старши- ни, для яких історична правдивість і критичне ставлення до джерела були друго- рядними у порівнянні з тенденцією зображати українську політику супроти росій- ського уряду. Він не належав до історичних джерел і з’явився, можливо, за чверть століття до публікації. Другою визначальною книжкою для перших націоналістів був збірник “Ма- лороссийских песен...” М. Максимовича 1827 р. Саме ці пісні унаочнювали тезу про етнографічну окремішність українців від росіян. Пантелеймон Куліш писав про себе і М. Костомарова в юності: “Мы все питомцы общерусских школ вначале пренебрегали хохлатчиной и думали на языке Пушкина. Но с обоими нами, на двух отдалённих точках Малороссии, произошел замечательний случай. Ему в Харь- кове попал в руки сборник [...] Максимовича 1827 года, а я в Новгород-Северском так же случайно сделался обладателем другого сборника украинских дум и песен того же Максимовича, 1834 года. Мы оба в один день из великорусских народни- ков сделались народниками малорусскими”1. М. Костомаров прочитав збірник М. Максимовича 1837 р. в Харкові, коли на- вчався в Харківському університеті. Одночасно він прочитав збірник російських пі- сень Сахарова та збірник історичних дум М. Максимовича. Українські народні піс- ні його так захопили, що заполонили всю його уяву і почуття. За місяць він вивчив 1 Кулиш П. Воспоминания о Николае Ивановиче Костомарове // Хроніка 2000. – Київ, 2009. – Вип. 78. – С. 208. 190 Ігор Гирич його напам’ять. Після того визріло бажання розглядати народну творчість поруч із літописами як джерело для вивчення історії. Вони спонукали його до власної пое- тичної творчості, а згодом і підказали тему магістерської праці. В “Запорозькій ста- ровині” І. Срезневського його також зацікавили народні пісні, хоч це і були фальси- фікати, про що М. Костомаров дізнався пізніше2. Відразу ж потому він розпочав знайомитися з українською художньою літе- ратурою і почав вчити розмовну мову, захопився збиранням фольклору та етно- графічними експедиціями. Він читав “Енеїду”, “Солдатський портрет” Г. Квітки- Основ’яненка. З історичної лектури простудіював “Историю Малой России” Д. Бантиш-Каменського3. Цікаво, що поезія Т. Шевченка стала для П. Куліша і М. Костомарова ще одним джерелом усвідомлення своєї національності. “Его язык, – писав Панько Олелько- вич, – действовал на нас как зараза. На юношеском сердце нашем, спокойно бла- женном под влиянием общей русской науки и поэзии, сделали рану неведомые со- чинители таких парадоксов, какими полна летопись Конисского, знаменитая в этом отношении “История Руссов”. Шевченко, воспитанный чтением псевдоконисского, расстраивал эту рану, и мы сделались ненавистниками не только тех, которые, по нашему детскому воззрению, были виновниками бедственного положения нашей родной Украины, но и самих москалей, этого по нашему тогдашнему мнению, гру- бого и ни к чему высокому не способного народа, который мы звали кацапами”4. Володимир Антонович в Одеському ліцеї та гімназії, навчаючись під керів- ництвом іноземця Діделя, читав твори французьких енциклопедистів і просвітни- ків, які заклали в ньому демократичні переконання. Він простудіював в оригіна- лах Монтеск’є, Руссо і Вольтера, а з історії – праці А. Скальковського “История Новой Сечи” і “Наїзди гайдамаків”5. Його товариш-співлідер по Київській громаді, Михайло Драгоманов у авто- біографії серед прочитаних у юнацтві книжок не називає української літератури. Будучи учнем Гадяцької повітової школи (1849–1853), він читав М. Карамзіна “Ис- торию государства Российского”, а вже у Полтавській гімназії (1853) засвоїв анти- чну класику (що привело його до обрання фаху історика-стародавнього світу, Дав- нього Риму зокрема) – Гомера, “Історію Греції” Жілліса. У п’ятому класі гімназії М. Драгоманов зачитувався творами О. Герцена, “Історією ХѴІІІ ст.” Шльоцера, працями істориків Маколея, Прескота, Ґізо (останнього в оригіналі), а також згаду- вану майже усіма фаховими істориками знамениту працю Д. Бантиш-Каменського6. Спільна література – найкращий засіб формування свідомісної єдності серед різноетнічного громадянства. Особливо, якщо йдеться про тексти Святого Письма, релігійну та віросповідну літературу ХѴІІ–ХѴІІІ ст. Євген Чикаленко мав рацію, коли писав: “якби Никон, патріарх московський, не поправив був московських кни- жок і не наблизив московських книжок і московських церковних обрядів до україн- ських, то ввесь народ московський, з своєю інтелігенцією, бюрократією і царями, 2 Костомаров М. Автобіографія // Самі про себе. Автобіографії видатних українців ХІХ-го століття / ред. Ю. Луцького. – Нью-Йорк: УВАН, 1989. – С. 78–79. 3 Там само. – С. 80–81. 4 Кулиш П. Воспоминания о Николае Ивановиче Костомарове... – С. 211. 5 Антонович В. Автобіографічні записки // Самі про себе…. – С. 147. 6 Драгоманов М. Автобіографія // Там само. – С. 115–116. 191 Література і формування національної свідомості чільних діячів... держався б, як тепер старовіри, окремої від українців обрядності”7. А отже, укра- їнці та росіяни були б двома відмінними етносами не лише на рівні широкого за- галу, але й, що найголовніше, еліти. Отже, коли постало завдання відокремитися політично від Росії, на порядку денному постало питання творити свою книжку, періодичні органи – свою друко- вану “правду”. Таким першим періодиком стала петербурзька “Основа” В. Біло- зерського і П. Куліша. Але вона, попри те, що там друкувалися найбільші україн- ські інтелектуали того часу, не змогла протриматися на кошти передплатників і не знайшла на своє утримання мецената. І це при тому, що у ній друкувався геніаль- ний Т. Шевченко, – з прикрістю відзначав цей сумний факт недорозвиненості то- дішнього українського суспільства Є. Чикаленко8. Можливо, причина була в тому, що свій орган колишні кирило-мефодіївці хотіли оперти суто на нащадках стар- шини, дідичах-землевласниках, без участі третього класу, національної буржуазії. Але національної буржуазії як такої практично не існувало. Чиновний клас етніч- них за походженням українців переважав над верствою підприємців. Перший етап зацікавлення українським для багатьох діячів припав на часи навчання у гімназії. Михайло Грушевський навчався у Тифлісі, далеко від мате- рикової України. Перші свідомо прочитані твори були з книжок, які зберігалися в гімназійній бібліотеці. Спершу це були російськомовні книжки: твори М. Карам- зіна, у тому числі його “Історія...”, “Енеїда” Вергілія в поганенькому російському перекладі, “Фрегат “Паллада” Гончарова та три томи М. Гоголя, які читав і перечи- тував багато разів. Українські друки потрапили до рук М. Грушевського лише під час літніх канікул, коли він перебував у Сестринівці. І цими першими українськи- ми книжками були Кулішева “Хата” та “Енеїда” І. Котляревського9. Поему І. Кот- ляревського радив батькові М. Грушевського купити його колега з педагогічного відомства, директор Ставропольської гімназії “малорос” А. Пузиревський. І батько цієї поради не забув, але твір на Грушевського особливого враження не справив10. З художньої української літератури найулюбленішим письмеником М. Гру- шевського був І. Нечуй-Левицький. Від 1883 р., коли молодий Михайло побував у київській книгарні Старої громади Л. Ільницького, почав виписувати книжки за її каталожком на шість сторінок. У своїх спогадах він наводить список прочитаних художніх творів. Це були повісті Нечуя “На Кожум’яках”, “Дві московки”, “Бур- лачка”, Кулішеві “Досвітки”, твори Єремії Галки (Костомарова), повісті О. Федь- ковича з програмною передмовою М. Драгоманова, “Сербські пісні” в перекладі М. Старицького, альманах “Луна”. Особливо подобалися М. Грушевському опо- відання Д. Мордовця11. “Кобзаря” Т. Шевченка, твори О. Стороженка і Марка Вовчка придбати в часи навчання в гімназії М. Грушевському не вдалося. Старі наклади були розпродані, а нових видань на початок 1880-х рр не з’явилося. Багато читати М. Грушевський став у четвертому класі, тобто у 1882 р. Улю- бленим письменником спочатку був для нього Іван Турґенєв. Він зачитувався 7 чикаленко Є. Спогади. 1861–1907. – Нью-Йорк, 1955. – С. 338–339. 8 чикаленко Є. Щоденник. – Київ, 2004. – Т. 1 (1907–1917). – С. 209 (запис за 3 лютого 1912 р.). 9 Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – № 9. – С. 126–127. 10 Там само. – С. 135. 11 Там само. – № 12. – С. 124. 192 Ігор Гирич “Асею”, “Первой любовью”, “Вешними водами”, “Накануне”, “Дворянским гнез- дом”. Його приваблювали в російському класикові образи ідеалізованих шукачів правди та шляхетних молодих дівчат і жінок. Найулюбленішими західними авто- рами в російських перекладах були французи А. Доде, натураліст Е. Золя і німець Шпільґаґен12. Публіцистику він черпав із “Вестника Европы” за 1860–1870-ті рр. та “Русского слова”. Тоді ж були прочитані перші наукові праці, зокрема “Історія слов’янських літератур” О. Пипіна та В. Спасовича13. Особливо вплинуло на формування суспільних і наукових поглядів молодо- го Михайла “Очерки історії української літератури” М. Петрова. А глибоке вра- ження від читання “Очерків...” справляло відчуття “походу розпорошених, різно- мастних, різночинних українських письменницьких сил на відродження україн- ського” слова, поезії, життя14. Тоді ж М. Грушевському потрапили до рук “Исто- рические песни малороссийского народа” (1874) В. Антоновича та М. Драгомано- ва та “Російсько-український словник” Левченка. Хоч у бібліотеці гімназії творів українського письменства не було, але зберігалися етнографічні збірники А. Мет- линського і М. Максимовича. До другого він повернувся майже через півстоліття, присвятивши цьому збірникові М. Максимовича статтю і відзначивши в журналі “Україна” (1927) сто років наукового українознавства. Одночасно з етнографічни- ми збірниками М. Грушевський ознайомився з “Історією Малоросії” М. Маркеви- ча та “Історією Нової Січі” А. Скальковського, читав про українську літературу в хрестоматії “Поезія слов’ян” Гербеля15. З наукової літератури М. Грушевському подобалися праці М. Костомарова. Але не “будила ентузіазму” описова манера письма цього історика, за яку того якраз хвалила тогочасна критика, подаючи праці вченого як взірець художнього зображення історії. Натомість захоплювали більше дослідження концептуального (“синтетичного”) характеру – короткі статті “Две русские народности” та “Мысли о федеративном начале Руси”. Вони справили куди помітніше враження, ніж мо- нографічні праці про Б. Хмельницького та Руїну, які видавалися Михайлові Сер- гійовичу поверховими і механістичними. Він побачив у них небажання автора за- глибитися у мотиви і причини подій16. Батько М. Грушевського був співучнем Ф. Лебединцева в київських духовних закладах, а тому, як почав виходити журнал “Киевская старина”, батько зробив для Михайла предплату на рік, і цим не лише зробив приємність, але, можливо, “перед- бачив” дорогу для подальших занять сина. З насолодою М. Грушевський заглибився в ключові статті журналу, які написав В. Антонович: “Киев, его судьба и значение в ХІѴ–ХѴІ вв.” та про київських війтів Ходик. Промовляли до серця “Печерські ан- тики” М. Лєскова, де розповідалося й про батьківського кузена Єфима Михайлови- ча Ботвиновського. М. Грушевський називав навіть себе заочним учнем “Киевской 12 Грушевський М. Спомини... – № 12. – С. 117. 13 Там само. – С. 121–122. 14 Там само. – С. 125. 15 Там само. – С. 117–118. 16 Там само. – С. 122–123. 193 Література і формування національної свідомості чільних діячів... старини”17. Можливо, саме після читання цього журналу в нього виникло бажання стати редактором і видавцем. Олександр Лотоцький був на чотири роки молодший від М. Грушевського і його свідомість, природньо, формував приблизно той самий перелік назв книжок. У 12 років він прочитав “Хмари”* І. Нечуя-Левицького. Цей роман, як визнавав сам Олександр Гнатович, заклав базу його розумового і громадянського світогляду. Та база далі лише скріплювалася та розширювалася, але з народно-демократичного ґрунту О. Лотоцький уже не сходив. У юні літа йому потрапив до рук і знамени- тий позацензурний празький двотомовий “Кобзар” у блакитній оправі з тиснен- ням 1876 р. видання18. Українство молодшого товариша О. Лотоцького Сергія Єфремова йшло зві- дусіль – із землі, води, з повітря. Воно було навколо, у стихії українського села. У своїх спогадах він писав, що українство розливалося у повітрі19. Проте і Сергієві Олександровичу для усвідомлення себе українцем головну допомогу надали книги. Першими, які потрапили до його рук, були “Родное слово” та хрестоматія “Детский мир” К. Ушинського20. Писав їх українець за походженням, який російською мовою вкладав читачам любов до рідного українського народу. В п’ять років він уже міг, завдяки навчанню вдома, читати російською та церковнослов’янською мовами21. На відміну від М. Грушевського, С. Єфремов найбільше часу проводив у бі- бліотеці батька – священика с. Пальчик на Звенигородщині. Там він знайшов під- шивки за багато років “Киевского народного календаря” Андріяшева, який, не- зважаючи на своє завдання, – російщити молодого читача – справляв зворотній вплив. Саме він закладав первісну основу для українського світогляду С. Єфре- мова22. Ці календарі він відзначав поруч із творами М. Гоголя головними націот- ворчими книжками. А все тому, що в календарі друкувалися історичні нариси з української історії: про козацтво, Б. Хмельницького та ін. Обрусительна тенден- ція календарів відпадала сама собою, а факти залишалися, будуючи зовсім зво- ротню перспективу. Величезне враження на малого Сергія справив “Тарас Бульба” Миколи Гого- ля. Він надовго зробився зразком героя і хлопця лише дивувало, що принадного ймення Тараса Бульби не було в списках українських гетьманів, бо такий лицар напевно мав би бути не менше, ніж гетьманом23. Євген Чикаленко так само високо підносив значення творчості М. Гоголя для українізації інтеліґенції. І зазначав, що якби “Тараса Бульбу” автор відразу напи- сав українською мовою, то українське відродження розвивалося б зовсім іншими 17 Грушевський М. Спомини. – № 12. – С. 119–120. * Цікаво, що в радянський час “Хмари” не входили до обов’язкової програми української літератури в середній школі, яка віддавала перевагу повістям “Кайдашева сім’я” та “Микола Джеря”; другій – за революційність. “Хмари” – це роман про українську інтеліґенцію, який маніфестував її повернення лицем до народу, потребу її українізації, тому його й замовчувало цензуроване компартією радянське літературознавство. 18 Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Ч. 1. – С. 19. 19 Єфремов С. Про дні минулі // Молода нація. – 2002. – № 1 (22). – С. 226. 20 Там само. – С. 217–218. 21 Там само. – С. 213. 22 Там само. – С. 221. 23 Там само. – С. 225. 194 Ігор Гирич темпами і мало би більший успіх. “Тарас Бульба зробив на мене таке враження, – писав Євген Харлампович, – що я цілими днями не міг ні про що думати, як тіль- ки про запорожців у червоних жупанах з оселедцями на голові; вечорами я дов- го не міг заснути і все мріяв про те, як Колюмб, найти нову землю і там заснува- ти Запорізьку Січ”24. Ще в 1870-х рр. Є. Чикаленко прочитав і “Кобзаря” Т. Шевченка у нелегаль- ному в Росії виданні 1876 р. Цю книгу він взяв у сусіднього панка Юхима Полта- рескула, зукраїнізованого молдованина за походженням, який, будучи неграмот- ним, не пошкодував 25 крб., величезних на той час грошей, щоб купити цей “Коб- зар”. Такі гроші коштувала тоді десятина поля. І це при тому, що новочасної укра- їнської свідомості в цього та інших перешорських панів Є. Чикаленко не спосте- рігав, хоч усі вони залюбки слухали рецитування творів Т. Шевченка25. “Енеїду” І. Котляревського С. Єфремов прочитав уже в уманській бурсі. На відміну від М. Грушевського, що мав науковий склад мислення, “Енеїда” справи- ла велике враження на Сергія Олександровича. Пригоди Енея на довгий час за- тьмарили навіть славні вчинки Кривавої Руки та інших Емарових героїв. Тоді ж була прочитана і “Кайдашева сім’я”, “Дві московки”, “Баба Параска та баба Па- лажка” І. Нечуя-Левицького. Останні твори вже здалися кращими за “Енеїду”26. “Кобзар” на С. Єфремова спочатку не справив такого виховного враження, як на інших колег з національно-демократичного табору тієї ж генерації. Його у пе- тербурзькому виданні 1883 р. Сергій Олександрович читав у надто малому віці, щоб оцінити поетичний талант Т. Шевченка. Сам же факт української мови у кни- зі його не здивував, бо українські книжки читав і раніше, і ця письмова українська йому здавалася цілком природньою. Спочатку врізалися у свідомість сюжетні тво- ри Т. Шевченка “Катерина”, “Наймичка”, “Гайдамаки”. Геніальну ж лірику він оці- нив лише згодом, коли почав свідомо шукати опертя для своєї національної стихії27. У семінарські роки, на початку 1890-х, С. Єфремов прочитав женевське видання П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, “Люборацькі” А. Свидницького, “В поті чола” І. Франка,“Хмари” й інші повісті І. Нечуя-Левицького, повісті Б. Грінчен- ка “Соняшний промінь” і “На розпутті”. З наукових праць він ознайомився з історі- ями української літератури авторства М. Петрова та О. Огоновського28. У Київській семінарії С. Єфремов почав регулярно читати західноукраїнські періодичні видання “Зорю”, “Правду”, “Народ”, “Буковину”. Ці видання зберігалися в підпільній біблі- отеці в “Ельдорадо” у Л. Скочковського. З російської літературної критики С. Єфре- мов перечитав усю російську публіцистичну і літературознавчу класику: Бєлінсько- го, Добролюбова, Писарєва, Михайловського, Лаврова, Чернишевського, Щелгуно- ва, Рєшетнікова. Успенського, Салтикова-Щедрина, траплявся і заборонений О. Гер- цен29. Народник Михайловський став зразком критика і мислителя для С. Єфремо- ва. Однак, саме українська література давала ґрунт, до якого мали прикладатися дум- ки світочів демократичної російської думки. Улюбленими російськими журналами 24 чикаленко Є. Спогади (1861–1907)... – С. 79–80. 25 Там само. – С. 161. 26 Єфремов С. Про дні минулі... – 2002. – № 2 (23). – С. 222. 27 Там само. – № 1 (22). – С. 221. 28 Там само. – 2003. – № 1 (26). – С. 238. 29 Там само. – С. 148–149. 195 Література і формування національної свідомості чільних діячів... були поступові “Вестник Европы”, “Русская мысль”, “Мир Божий”, “Русское Богат- ство” та “Неделя”30. Приклад поступової російської літератури підказав С. Єфремову поставити національну суспільну цінність на рівень загальнолюдської цінності. Він писав, як взяв приклад з визначного критика і мислителя М. Михайловського, який ста- вив своє “nicht” перед бажанням суспільства втрутитися в особисте окремо взя- тої людини. С. Єфремов таке право особистості поширював на право національ- не: захист національної свободи від посягань шовіністично й імперськи налашто- ваного соціуму та окремих його представників31. Зібравши докупи свідчення П. Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова, Є. Чикаленка, М. Грушевського, О. Лотоцького, С. Єфремова, можна також навести назви тих книжок, які насамперед спричинилися до форму- вання їхньої української самоідентифікації та свідомості. Усі восьмеро, або біль- шість із них, вказали на “Історію Русів” Псевдокониського, “Малороссийские песни...” М. Максимовича, “Енеїду” І. Котляревського, “Тараса Бульбу” М. Гого- ля, поезії Т. Шевченка, синтетичні статті М. Костомарова, “Историю Малой Рос- сии” Д. Бантиш-Каменського”, журнали “Основа” і “Киевская старина”, повісті І. Нечуя-Левицького і, передусім, його роман “Хмари”. Майбутні провідні укра- їнські інтеліґенти починали читати російською мовою, і лише після того наново відкривали для себе українську літературу – ситуація, поширена впродовж доре- волюційного часу. Ставши діячами культури, вони самі намагалися творити, українізуючи літера- туру. О. Лотоцький і С. Єфремов упорядковували і писали читанки для дітей. Сер- гій Олександрович вибирав із відповідних читанок підхожий матеріал для перекла- ду, зокрема з “Детского мира” К. Ушинського, але більшість тих праць не дозволи- ла видати цензура, яка накладала резолюцію: “Дети должны учиться по-русски”32. Зібраний матеріал С. Єфремов використав у своїх пізніших “Віночках...”. Євген Чикаленко, пишучи свої “Розмови про сільське господарство” для се- лян, другою метою, після ознайомлення з прогресивними методами ведення гос- подарства, мав ширення в масах української мови. Протягом майже двадцяти ро- ків у різних виданнях було видано 500 тисяч примірників і Євген Харлампович усвідомлював неабияку користь від цього для формування української свідомос- ті серед селянства33. Проте, звісно, саме “Кобзар” був найсильнішою ідейною зброєю українізації широкого загалу. Є. Чикаленко ні на хвилину не упускав можливість зловити нові душі у мереживо української пропаганди, тому постійно возив зі собою “Кобза- ря” та “їздячи в поїздах третього класу з народом, викладав цю книжку на столі в розгорнутому вигляді в надії, що знайдуться бажаючи її прочитати. Реакція була різною: правобережні селяни мало цікавилися книжкою, яка розкритою лежала на лавці, натомість селяни з Лівобережжя просили дати її почитати34. 30 Єфремов С. Про дні минулі... – 2003. – № 1 (26). – С. 153–154. 31 Там само. – С. 155. 32 Там само. – № 3 (28). – С. 200. 33 чикаленко Є. Щоденник... – Т. 1 (1907–1917). – С. 123. 34 чикаленко Є. Спогади (1861–1907)... – С. 253. 196 Ігор Гирич Багато нових душ залучив до українства таким робом книгар магазину “Киев- ской старины” Василь Степаненко, який став завідувачем книгарні у 1899 р. Вона містилася в Києві на Безаківській (нині С. Петлюри), 14. Магазин цей розпочав ро- боту восени 1897 р. і відразу став основним центром для комунікації усіх нечис- ленних інтеліґентних українців Києва та його гостей. Тут дізнавалися про адре- си потрібних людей, передавали листи і записки, перетиналися шляхи провінцій- них діячів, які опинялися у столиці в різних справах і заходили купити книжку. В книгарні обмінювалися думками про прочитане між собою та із її співробітника- ми. Сюди приносили рукописи літератори-початківці. Саме зі спілкування з ке- рівником книгарні розпочався творчий шлях таких класиків нашої літератури, як Архип Тесленко і Володимир Винниченко. В книгарні продавалися й книжки, ви- дані в Західній Україні, тут був центр розповсюдження видань НТШ, можна було придбати томи “Історії України-Руси” М. Грушевського. Книгарня тривалий час була дефіцитною і Всеукраїнська безпартійна організація, яка фактично кермувала нею, докладала кошти для погашення її боргів. Десь близько 1903 р. книгарня почала давати деякі прибутки. Їх витрачали на видання нових книжок35. Той дохід найкраще свідчив про зростання національної свідомості серед загалу. Про В. Степаненка С. Єфремов писав: “Зовсім не комерсант, Степаненко був добрим агітатором; без його характерної постаті в смушевій шапці й безрукавному кожушку книгарня й наполовину не справляла своєї просвітньої роботи. Суворий та різкий в торговельних справах, він був надто лагідний, на всяку послугу готовий, коли справа йшла про здобуття для українства нової людини. У нього в книгарні через те завжди повно було людей, а по кишенях листів з усякими запитаннями, повідомленнями, просто навіть виявленням почуттів”36. Від 1893 р. розпочав видавати українські книжки у Чернігові Борис Грінченко, а вже у 1895 р. діяти видавничий гурток “Вік”. Він багато корисного зробив для ширення української пропаганди. В організації “Віку” під керівництвом О. Кониського взяли активну участь С. Єфремов, О. Лотоцький, В. Доманицький, В. Дурдуківський і В. Страшкевич. Початок ХХ ст. вже висунув нові книжки, які формували українську свідомість. І серед їхніх авторів були ті люди, які за 30–40 років перед тим виховувалися на працях М. Максимовича та М. Костомарова. Тепер далеко ширший загал читачів читав “Історію України” М. Аркаса, “Ілюстровану історію України” та “Історію України-Руси” М. Грушевського, “Самостійну Україну” М. Міхновського, “Шляхту на Україні” та “Z dziеjów Ukrainy” В. Липинського, “Історію українського письменства” С. Єфремова, “Модерне москвофільство” Д. Донцова. Нові часи потребували нових книжок. Україна увійшла в добу боротьби за незалежну соборну державу. 35 Єфремов С. Про дні минулі... – 2003. – № 3 (28). – С. 190. 36 Там само.

Література і формування національної свідомості чільних діячів українського руху Наддніпрянщини(середина - кінець ХІХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси