Ідеологія і словник
У статті запропоновано авторський погляд на ідеологічну складову словника як форми опису національної мови. Проаналізовано два періоди української лексикографії – доба українізації та постукраїнізаційний період, а також відмінності, які засвідчують базові словники цих періодів, виконані на двох р...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2012
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73626 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ідеологія і словник / О. Демська // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 276-281. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73626 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-736262015-01-14T03:02:12Z Ідеологія і словник Демська, О. У статті запропоновано авторський погляд на ідеологічну складову словника як форми опису національної мови. Проаналізовано два періоди української лексикографії – доба українізації та постукраїнізаційний період, а також відмінності, які засвідчують базові словники цих періодів, виконані на двох різних ідеологічних засадах. The author’s view on the ideological constituent of a dictionary as an element of the national language form of description is provided in the present article. Two periods of the Ukrainian lexicography, Ukrainization and post-Ukrainization, are analyzed, as well as the differences found in the major dictionaries of those periods that are based on these different ideological principles. 2012 Article Ідеологія і словник / О. Демська // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 276-281. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73626 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті запропоновано авторський погляд на ідеологічну складову словника як форми
опису національної мови. Проаналізовано два періоди української лексикографії – доба
українізації та постукраїнізаційний період, а також відмінності, які засвідчують базові
словники цих періодів, виконані на двох різних ідеологічних засадах. |
| format |
Article |
| author |
Демська, О. |
| spellingShingle |
Демська, О. Ідеологія і словник Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| author_facet |
Демська, О. |
| author_sort |
Демська, О. |
| title |
Ідеологія і словник |
| title_short |
Ідеологія і словник |
| title_full |
Ідеологія і словник |
| title_fullStr |
Ідеологія і словник |
| title_full_unstemmed |
Ідеологія і словник |
| title_sort |
ідеологія і словник |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73626 |
| citation_txt |
Ідеологія і словник / О. Демська // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 276-281. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT demsʹkao ídeologíâíslovnik |
| first_indexed |
2025-07-05T22:12:12Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:12:12Z |
| _version_ |
1836846712010833920 |
| fulltext |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012276
Орися Демська (київ)
ІДЕОЛОГІЯ І СЛОВНИК
словник не може бути без ідеології. І, починаючи мову про ідеологію словни-
ка, спробуємо з’ясувати щонайменше таке: що розуміємо під поняттям ідеологія
(з’ясувати зміст цього поняття для нас навіть не так важливо з погляду суспільних
наук, де воно є надзвичайно частотним, а значно важливіше з погляду мовознав-
чого і вужче – теорії лексикографії) та про який саме словник йдеться.
Власне, самому поняттю ідеології в українській лексикографічній науці прак-
тично ніколи не було присвячено окремої ширшої теоретичної розвідки. Однак,
буде неправдою, якщо ми говоритимемо про відсутність детального аналізу цього
поняття лише в українській лексикографічній науковій традиції. З цього приводу
маємо заувагу й англійського дослідника Дж. Кіна, який говорить про аналогічну
ситуацію в західній науковій традиції загалом. На його думку, “тут мало хто сер-
йозно задумується про походження цього поняття, його розвиток і можливі недо-
ліки, а також плутанину, пов’язану з його застосуванням”1.
Загалом, термін ідеологія, що з’явився у 1801 р. завдяки французькому філосо-
фові Дестют де Трасі2, на сьогодні має чималу кількість визначень через свою вну-
трішню складність, багаторівневість, багатоаспектність і, врешті, історичну спів-
віднесеність, про що слушно зазначає Г. Хоріна: “залежно від ситуації виявляються
різні властивості й ознаки цього явища, розкривається його субстанційна сутність.
Саме це дозволяє авторам вичленовувати ті або ті його найважливіші аспекти”3. Тому
в наукових джерелах різного типу – статтях, монографіях, посібниках, енциклопеді-
ях тощо – термін ідеологія може бути тлумачено щонайменше як: а) вчення про ідеї;
б) система поглядів та ідей, або ж ширше, в) система поглядів та ідей, через призму
яких на рівні теорії відбувається усвідомлення й оцінка ставлення людей до реаль-
ного життя, суспільного буття, культури, висловлюються й захищаються інтереси
різних соціальних об’єднань (класів, націй тощо), виділяються соціально-культурні
цілі й шляхи, способи їх досягнення тощо. Потрапляючи у площину конкретної на-
уки, аналізоване термінопоняття уточнює свій зміст і, відповідно, модифікує визна-
чення. Так, у лексикографії його доцільно трактувати як систему поглядів та ідей,
через призму яких відбувається усвідомлення й оцінка вербалізованої позамовної
дійсності та репрезентація її (або її фрагментів) у словнику. І може йти мова, з одно-
го боку, про інтролінґвістичну ідеологію, а з іншого – про екстралінґвістичну. Уза-
гальнено інтролінґвістичну ідеологію трактуватимемо як систему лінґвістичних по-
глядів і теорій, що лежать в основі лексикографічної інтерпретації, осмислення,
1 кин Дж. Демократия и гражданское общество. – Москва: Прогресс-Традиция, 2001. – С. 338
2 Destutt de Tracy. Éléments d’idéologie. – Paris: Didot l’aîné, 1800–1815. – 578 р.
3 Хорина Г.П. Идеология как элемент системы культуры. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://tourism.mosgu.ru/o_fakultete /kafedra/cultural/Nayka/Horina.htm#_ftnref2. – Назва з екрана.
277Ідеологія і словник
опису etc. мови загалом, або ж її структурних рівнів чи функціональних страт; а екс-
тралінґвістичну – як систему загальнокультурних, історичних, соціальних тощо по-
глядів та ідей, які лежать в основі осмислення, оцінки, ставлення й коректного відо-
браження національної мовної картини світу в словнику. І якщо інтролінґвістична іде-
ологія превалює у словникові спеціального (синонімів, антонімів, морфемний слов-
ник, словник наголосів тощо) типу, то екстралінґвістична мала б виявляти паритет-
ність щодо інтролінґвістичної ідеології у словнику, завданням якого є коректний ре-
левантний лексикографічний опис національної мови.
Зв’язок ідеології і словника відбувається, по-перше, на рівні загальнокультур-
ному: ідеологія, аналогічно як і словник, є невід’ємним елементом національної
культури. А по-друге, на рівні національному: національна ідеологія покликана ви-
ражати “специфічні інтереси нації як соціальної спільноти, може містити ідеї збе-
реження і розвитку національної культури, прогресивних звичаїв і традицій, мови
тощо, а у певних умовах – добиватися національної незалежності”4, а національ-
ний словник – через лексикографічну модель репрезентації позамовної картини сві-
ту експлікувати її національну складову в синхронії (йдеться про словник сучас-
ної мови, наприклад: “Україна в словах: Мовокраїнознавчий словник-довідник”5,
“Українська мова без табу: Словник нецензурної лексики та її відповідників” Л. Ста-
вицької6) або діахронії (коли певний словник сучасної мови з плином часу пере-
творюється на джерело історичне, наприклад: “Лексикон словенороський Памви
Беринди”7, “Українсько-німецький словник” З. Кузелі, Я. Рудницького8).
Національна ідеологія найяскравіше проявила себе в українській лексикогра-
фічній традиції в добу українізації, коли, виявляючи домінантний характер, вона була
покликана виражати інтереси української нації як соціальної спільноти, що на поча-
ток ХХ ст. закладала основи національної держави із власною національною куль-
турою, наукою, управлінням, економікою, політикою, що й спричинило, передусім,
українізацію професійної та спеціально-наукової освіти. І ці процеси засвідчує дале-
ко не один державний документ, як наприклад: Декрет РНК УСРР від 27 липня 1923
року “Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх уста-
нов”, у якому поряд з вказівками “а) ввести відповідно до наявних педагогічних сил
викладання українською мовою – на вищих 3-річних педагогічних курсах, факульте-
тах соціального виховання – інститутів народної освіти [..]; д) з наступного шкільно-
го року в усіх, без винятку, школах професійного освіти ввести обов’язкове навчан-
ня української мови і спеціальні курси українознавства [..] ”9 у пункті ж) однозначно
сказано: “запропонувати Наркомосові вжити заходів до видання українського акаде-
мічного словника і вироблення наукової термінології українською мовою”10. Тобто,
4 Хорина Г.П. Идеология как элемент системы культуры....
5 Україна в словах: Мовокраїнознавчий словник-довідник. – Київ: Видавничий центр “Просвіта”,
2004. – 702 с.
6 ставицька Л. Українська мова без табу: Словник нецензурної лексики та її відповідників. –
Київ: Критика, 2008. – 454 с.
7 Лексикон словенороський Памви Беринди. – Київ: Ви-во Академії наук Української РСР,
1961. – 271 с.
8 кузеля З. Рудницький Я. Українсько-німецький словник. – Ляйпціґ: Отто Гаррассовіц, 1943. –
1494 с.
9 Тихий О. Мова – Народ. – Київ: Смолоскип, 2007. – С. 35.
10 Там само.
278 Орися Демська
з одного боку, можемо говорити про усвідомлення ролі словника у процесі втілення
національної (чи будь-якої іншої) ідеології у життя, а з іншого – ширше, про єдність
ідеології та словника. І, як відомо, наслідком такого підходу маємо низку непересіч-
них словників 20-х років ХХ ст., інтелектуальною перлиною серед яких був і зали-
шається загальномовний російсько-український академічний словник за редакцією
А. Кримського та С. Єфремова11. І саме національна складова як ідеології доби укра-
їнізації, так і словникарства цього періоду стали мішенню пост-українізації, коли на
зміну національної прийшла інтернаціональна, читай русифікаційна, ідеологія і слов-
никарство. Наслідки цього лаконічно сформулював Л. Паламарчук у наведеному далі
фрагменті своєї праці “Українська радянська лексикографія”: “[…] кожний успішно
виконаний в науковому плані загальномовний словник становить не лише відобра-
ження окремого етапу або періоду в розвитку мови, а разом з тим і своєрідне відбит-
тя соціально-економічного, культурно-освітнього й науково-технічного рівня суспіль-
ства в цілому. З другого боку, виходячи з того, що словникова справа інтернаціональ-
на за своєю природою, виконані на належному науково-методологічному рівні лек-
сикографічні праці, не залежно від того, на якій мові вони постали, сприяють поши-
ренню й зміцненню контактів між людьми різних національностей, дальшому зміц-
ненню братерської дружби народів нашої Батьківщини (йдеться про СРСР – О. Д.) та
створенню тієї нової, інтернаціональної єдності людей, що має назву – радянський
народ”12. Із таким баченням суті, функції та змісту словника можемо погодитися у
багатьох пунктах, однак з певними коментарями.
По-перше, успішно виконаний у науковому плані загальномовний (може
також йтися про словник іншомовних слів, неологізмів) словник справді є відо-
браженням певного періоду в розвиткові мови, так само, як і віддзеркаленням
соціально-економічного, культурно-освітнього й науково-технічного рівня розви-
тку спільноти-носія мови. І якщо для такої спільноти важливо, щоб її мовний код
виконував типові для будь-якого мовного коду функції унікальної репрезентації й
ідентифікації, то вона послуговуватиметься індивідуальним мовним кодом – на-
ціональною мовою як засобом індивідуалізації, набуття унікальності, аналогіч-
ної до унікальності інших мовних спільнот, і, відповідно, ідея мовної автентич-
ності втілюватиметься у загальномовному національному словнику (йдеться про
словник як форму).
По-друге, у своїй суті ремесло лексикографа – словникарство, справді, інтер-
національне, оскільки впродовж століть усі народи, зокрема, Європи, послугову-
валися й послуговуються тими самим, або ж схожими, техніками, прийомами, ме-
тодами укладання словників. Але інтернаціоналізація словника (йдеться про слов-
ник як форму) – це вже радше ідеологія, близька до політики, наслідком втілення
якої у словнику може бути нівеляція словникового складу мови, руйнування його
національних ознак (детально цю проблему висвітлює праця “Українська мова в
ХХ сторіччі: історія лінгвоциду”13), зокрема, шляхом інтернаціоналізації словни-
кової статті та реєстру словника національної мови. Так, політична ідеологія почи-
11 Російсько-український словник / гол. ред. А. Е. Кримський. – Київ: Червоний шлях, 1924. –
Т. 1. – 2544 c.
12 Паламарчук Л. с. Українська радянська лексикографія. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 4–5.
13 Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінгвоциду / за ред. Лариси Масенко. – Київ: Видавничий
дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. – 399 с.
279Ідеологія і словник
нає себе проявляти або позитивно, коректно, або ж негативно, некоректно у слов-
нику, що не важко зауважити хоча би при зіставленні двох словників української
мови різних історичних періодів, відповідно, виконаних на засадах різних ідеоло-
гій: академічний “Російсько-український словник” за редакцією А. Кримського та
С. Єфремова14 і “Російсько-український словник”, головним редактором якого був
М. Калинович15. Наприклад, в академічному “Російсько-українському словнику”
1924 р. словникові статті до російських слів канат, комитет, ленточный, назва-
ние, парвеню подають таку перекладну інформацію:
Кана́т – (самая толстая верёвка) кодо́ла, ли́нва (и реже ли́на), кана́т (-та);
(кабельн. работы) ли́нва; (пароходный) кіне́ць (-нця́), (буксирный) букси́р (-ра), (для
таски волоком сена) во́лок (-ка), (для парома) кодо́ла, ли́нва, галівни́к (-ка́) (Ка-
мен. п.). [Поро́н на линві хо́де, а у нас ка́жуть на мо́тузі (Літин. п.). А ну, хло́пці,
до кодо́ли! поро́н тягти́ (Канів. п.)]. Проволочный -на́т – дротяна́ ли́нва, трос (-са).
Бечевой -нат – бичі́вка. Ходить по -ту – ходи́ти по (на) кодо́лі, по кана́ті, на ли́нві
(с. 691).
Комите́т – 1) коміте́т (-ту). Бедняцкий -те́т – незамо́жницький коміте́т.
Временный -те́т по делам печати – тимчасо́вий коміте́т у спра́вах (для справ)
дру́ку. -те́т о печати – коміте́т у спра́вах дру́ку. Исполнительный -те́т – викона́вчий
коміте́т. Главный -те́т общества – головни́й коміте́т, (управление, гал.) ви́діл (-лу)
товари́ства. -те́т грамотности – коміте́т письме́нности. Городской, районный,
окружной -те́т – міськи́й, районо́вий, округо́вий коміте́т; 2) (переносно) ра́да,
коміте́т. семейный -те́т решил – семе́йна ра́да покла́ла, ви́рішила. Он в -тете по
утаптыванию мостовой (иронич.) – він у коміте́ті торува́ння стежо́к, він дире́ктор
сві́жого пові́тря (с. 774).
Ле́нточный – 1) стрічко́ви́й, биндо́ви́й, (редко биндочко́вий), стьожко́ви́й.
[Биндочко́вий кісни́к (Основа). Че́рви перебува́ють дві ста́дії ро́звитку – стьожкову́
й пухирча́ту (Троян.)]. -ная фабрика – стрічкова́ (биндова́, стьо[я]жкова́) фа́брика,
стрічка́рня; 2) (техн.) стьо[я]жко́ви́й, (о широкой ленте) биндо́ви́й; (о транспор-
терн. лентах) пасови́й. -ный канат (плоский) – плеска́та кодо́ла; 3) смугови́й,
стягови́й и см. Лентови́дный. -ные черви, зоол. Cestodes – стьожків́ці (-ців) (с. 922).
Назва́ние – 1) (действие) назва́ння́, на(й)менува́ння; накли́кання, напро́шення;
скли́кання; срв. Называ́ние; 2) на́зва, на́звище, на́звисько, найме́ння, назва́ння́,
(имя) ім’я́ (р. ім’я́, им. мн. імена́), й[і]ме́ння (-ння). [“Со́нце вір́и” – це поче́сна на́зва
(Крим.). (Мо́рова) “Уто́пія” передала́ свою́ на́зву всім поді́бним тво́рам насту́пних
віків́ (Л. Укр.). На́зва (на́звище) села́ (Київщ.). Письме́нство, ва́рте цього́ найме́ння
(Рада). Націона́льне найме́ння (Доман.)]. Под -нием, по -нию – під на́звою, на
на́зву. Давать, дать -ние – дава́ти, да́ти на́зву (найме́ння и т. п.) кому, чому́,
назива́ти, назва́ти, наріка́ти, наректи́ кого́, що. [Даю́ вам ме́ння і назва́ння (Са-
мійл.). Мав зви́чай наріка́ти російський лібералі́зм “мельхіо́ровим” (Крим.)]. Но-
сить -ние – зва́тися, ма́ти на́зву. Получать, получить своё -ние – дістава́ти, діста́ти,
здобува́ти, здобу́ти свою́ на́зву (своє́ найме́ння и т. п.), прибира́ти, прибра́ти собі́
на́зву. [Здобула́ від па́на на́звисько “ду́ри несосвіте́нної” (Крим.). Яко́го більш у
14 Російсько-український словник / гол. ред. А. Е. Кримський... – Т. 1.
15 Російсько-український словник / гол. ред. М. Я. Калинович. – Київ: Вид-во Академії наук
Української РСР, 1955. – 804 с.
280 Орися Демська
прозо́вих тво́рах бува́є елеме́нту, котри́й переважа́є, – од то́го вони́ й на́зву собі́
прибира́ють (Рада)]. Поступок, которому нет -ния – учи́нок; яко́му й на́зви не
до[при]бере́ш (с. 1251–1252).
Неблагополу́чие – 1) недо́бра до́ля, неща́стя (-тя), негара́зд (-ду); 2) (опас-
ность) небезпе́ка, небезпе́чність (-ности) (с. 1486).
Парвеню́ – ви́панок (-нка), скоробага́тько, (гал.) доробке́вич, (ирон.) з Іва́на
пан (с. 1922).
Натомість “Російсько-український словник” 1955 р. до тих самих слів подає
інший порядок перекладних відповідників, часто вкорочує саму словникову стат-
тю, або ж доволі сильно її модифікує, відтворюючи російські лексеми засобами
української абетки, що важко навіть назвати калькуванням, яке у лінґвістиці має
дещо іншу природу, наприклад:
кана́т кана́т, ли́нва, кодо́ла (с. 183);
комите́т коміте́т, -ту (с. 198);
ле́нточный 1) стрічкови́й, стьожкови́й; 2) тех., воен., кин. стрічкови́й.
ср. ле́нта 1-2 (с. 222);
назва́ние на́зва; н о с и́ т ь ~е зва́тися, назива́тися, ма́ти (изредка: носи́ти)
назву (с. 266);
неблагополу́чне неблагополу́ччя, не благополу́чність, -ності (с. 286);
парвеню уст. парвеню (нескл.); (выскочка) вискочка (м. и ж.р.), вискочень,
-чня (м.р.) (с. 389).
Загалом перехід від національної ідеології до інтернаціональної в українсько-
му словникарстві першої половини ХХ ст. обґрунтовувався приблизно так: “[…]
всі російсько-українські і українсько-російські словники як загальномовні, так і
термінологічні, укладені до 1933 р. включно, виявилися непридатними для вжит-
ку і навіть шкідливими. Вони мають багато фахових помилок, методичних, а голо-
вне, вони побудовані на ворожій соціалістичному ладові методології... (виділен-
ня авторське) [..] В 1933 р. шкідництво українських буржуазних націоналістів у
словниковій справі було партією і Радянською владою викрито і розгромлено”16.
Питання ідеологічної політичної складової у лексикографії до статусу нау-
кової проблеми підняв сучасний польський лексикограф П. Жміґродський, який у
своїй праці “Wprowadzenie do leksykografii polskiej” присвятив проблемі екстра-
лінґвістичної ідеології цілий розділ “Leksykografia wobec nacisków politycznych”. І
у цьому розділі автор, крім іншого, говорить про ідеологічну складову польського
словникарства 1945–1989 рр., зумовлену субординацією лексикографії щодо дер-
жави: “У період з 1945–1989 польська лексикографія функціонує в умовах кому-
ністичного ладу, а основним меценатом словникарських починань є держава. Від-
повідно, вмотивоване питання про вплив держави, її ідеології на лексикографіч-
ний опис”17; аналізує концепцію “Słownika języka polskiego” 1951 р. за редакці-
єю В. Дорошевського, “аргументи якої мали головно ідеологічний характер”18; і
визнає, що “дефініції суспільно-політичних понять були формульовані з погляду
16 кириченко І. м. Завдання радянського мовознавства в ділянці української лексикографії //
Лексикографічний бюлетень. – 1952. – Вип. ІІ. – С. 14.
17 Żmigrodzki P. Wprowadzenie do leksykografii polskiej. – Katowice: Wy-wo Uniwersytetu Śląskiego,
2005. – S. 117.
18 Ibidem. – S. 118.
281Ідеологія і словник
марксистської ідеології”19, у такий спосіб уводячи в коло сучасних лексикографіч-
них студій питання ідеології.
Отже, словник – це і “світ, розташований за алфавітом”20, і “результат, підсу-
мок студій над тією чи тією проблемою, мов би “відповідь” на певне лінґвістич-
не завдання”21 і “найзручніша форма узагальнення й фіксування наших знань про
мову”22, а “створення добрих словників можливе тільки на основі доброї лінґвіс-
тичної теорії”23 та, додамо, наукової інтролінґвістичної ідеології з урахуванням екс-
тралінґвістичної, однак такої, яка не спотворює ні позамовної дійсності, ні мов-
ної картини світу, ні самої мови, ні її словникового складу. І це важливо для укра-
їнської лексикографічної науки, оскільки в її історії, як і інших лексикографічних
традиціях постсоціалістичного простору, був час, коли у ній здоміновувала екс-
тралінґвістична інтернаціональна ідеологія, яка радше виявила у словникарстві
свій негативний характер, на відміну від національно орієнтованої ідеології, яка,
за умови негіпетрофованості, здатна була забезпечувати коректність та релевант-
ність лексикографічного опису національної мовної картини світу як унікальної,
з одного боку, й загальнолюдської – з іншого, а також враховувала природу самої
мови, яку вона піддавала лексикографуванню.
19 Żmigrodzki P. Wprowadzenie do leksykografii polskiej... – S. 118.
20 Паламарчук Л. с. Українська радянська лексикографія. – К.: Наукова думка, 1978. –С. 4.
21 Богданович Г. Ю. мартынюк а. Я. Опыт идеографического описания языков (история вопроса)
// Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 37. – С. 141.
22 Там само.
23 морковкин В. В. Некоторые утверждения из области учебной лексикографии // Русский язык
и литература в общении народов мира: проблемы функционирования и преподавания. – М.:
Русский язык, 1990. – С. 182.
|