Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Стаття присвячена життю чернігівського гарнізону кінця ХІХ – початку ХХ ст. Характеризуються склад гарнізону, функціонування храму військового відомства, діяльність Чернігівського підвідділу Російського військово-історичного товариства, а також роти «потішних» при 176-ому піхотному полку. Звертає...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Стецюк, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2014
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Історія міст і сіл
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73635
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Стецюк // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 1-3. — С. 130-136. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73635
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-736352015-01-14T03:01:57Z Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Стецюк, В. Історія міст і сіл Стаття присвячена життю чернігівського гарнізону кінця ХІХ – початку ХХ ст. Характеризуються склад гарнізону, функціонування храму військового відомства, діяльність Чернігівського підвідділу Російського військово-історичного товариства, а також роти «потішних» при 176-ому піхотному полку. Звертається увага на видатних військових діячів, служба яких проходила у Чернігові. Статья посвящена жизни черниговского гарнизона в конце ХІХ – начале ХХ вв. Дается характеристика состава гарнизона, анализируется функционирование храма военного ведомства, деятельность Черниговского подотдела Русского военно-исторического общества, роты «потешных» при 176-ом пехотном полку. Обращается внимание на известных военных деятелей, служба которых проходила в Чернигове. Article is devoted history of Chernigov garrison at the end XIX – early XX centuries. The characteristic of the garrison, analyzed the functioning of the military church, the activities of the Chernigov office of Russian military historical society, company «amusing» at the 176th infantry regiment. Attention is drawn to the famous military leaders, who took office in Chernigov. 2014 Article Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Стецюк // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 1-3. — С. 130-136. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73635 94:355.311.8(1-2)(477.51)»18/19» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл Історія міст і сіл
spellingShingle	Історія міст і сіл Історія міст і сіл Стецюк, В. Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена життю чернігівського гарнізону кінця ХІХ – початку ХХ ст. Характеризуються склад гарнізону, функціонування храму військового відомства, діяльність Чернігівського підвідділу Російського військово-історичного товариства, а також роти «потішних» при 176-ому піхотному полку. Звертається увага на видатних військових діячів, служба яких проходила у Чернігові.
format	Article
author	Стецюк, В.
author_facet	Стецюк, В.
author_sort	Стецюк, В.
title	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	гарнізон чернігова наприкінці хіх – на початку хх ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історія міст і сіл
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73635
citation_txt	Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Стецюк // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 1-3. — С. 130-136. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT stecûkv garnízončernígovanaprikíncíhíhnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-05T22:12:37Z
last_indexed	2025-07-05T22:12:37Z
_version_	1836846738656198656
fulltext	130 Сіверянський літопис УДК 94:355.311.8(1-2)(477.51)»18/19» Вадим Стецюк. ГАРНІЗОН ЧЕРНІГОВА НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. Стаття присвячена життю чернігівського гарнізону кінця ХІХ – початку ХХ ст. Характеризуються склад гарнізону, функціонування храму військового відомства, діяльність Чернігівського підвідділу Російського військово-історичного товариства, а також роти «потішних» при 176-ому піхотному полку. Звертається увага на ви- датних військових діячів, служба яких проходила у Чернігові. Ключові слова: Чернігів, гарнізон, 167-ий піхотний Острозький полк, 176-ий піхот- ний Переволочненський полк. Одним з малодосліджених питань історії Чернігівського краю імперської доби залишається функціонування гарнізонів як специфічних військових інституцій, в межах яких відбувається організація повсякденного життя військовослужбовців. Це питання побіжно піднімалось у ряді робіт1, однак об’єктом спеціального дослідження досі не стало. Потрібно зазначити, що формування повноцінної гарнізонної мережі у Російській імперії розпочалося лише у 60-70-х роках ХІХ ст. До того часу армійські частини влітку розміщувались у наметових таборах, а впродовж холодної частини року перебували на так званих «просторових квартирах», розміщуючись у помешканнях представників податних станів. Тягар квартирної повинності падав у першу чергу на сільське населення, тож доводилося розміщати частину (полк, артилерійську бригаду) у 10-20 селах – зазвичай у кожному селі дислокувалась одна рота, однак в окремих випадках доводилося ще більш роздрібнювати розміщувані контингенти2. Ще однією особливістю подібної системи дислокації була майже постійна відсутність офіцерів у своїх частинах – до епохи Великих реформ нормальним явищем вважалися тривалі гостини офіцерів (переважно дворян-поміщиків) у маєтках довколишніх поміщиків або ж відпустки з метою відвідати власні володіння3. Ситуація докорінно змінилась у 1860-1870-х роках. Запровадження загальної військової повинності з відносно нетривалим чотирирічним терміном дійсної служби вимагало значно активнішої, ніж раніше, навчальної і виховної роботи з особовим складом. Водночас війни середини ХІХ ст. продемонстрували необхідність швидкого розгортання фронтових з’єднань, оскільки швидкий розвиток залізничного тран- спорту значно змінив темпи бойових операцій. Це вимагало більш концентрованого розміщення частин, для чого військове міністерство розгорнуло масштабну кампанію будівництва і оренди казармених об’єктів, а також необхідної інфраструктури – бу- динків для офіцерського складу, військових магазинів, полкових храмів тощо. Зро- зуміло, що створення подібних гарнізонів відбувалось у першу чергу в губернських та провідних повітових містах, через які пролягали залізничні та шосейні шляхи. Окрім згаданих факторів, на систему гарнізонів помітно впливало зовнішньопо- літичне становище Російської імперії – найгустішою їхня мережа була на території Царства Польського, а також на Правобережній Україні та на Кавказі. На Лівобереж- ній Україні, як і в інших «внутрішніх» губерніях, розміщувалась відносно невелика кількість військ, на які покладалися функції підтримання внутрішнього спокою, а також виконання функцій другого стратегічного ешелону у випадку війни. © Стецюк Вадим Борисович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сіверянський літопис 131 Перш за все потрібно охарактеризувати склад чернігівської залоги. В складі чернігівського гарнізону зазвичай були дивізійний або бригадний штаб та піхот- ний полк. На початку 1870-х років у місті перебували штаб і стрілецька рота 19-го піхотного Костромського полку4, невдовзі замінені підрозділами 18-го піхотного Вологодського полку (на першому етапі після переведення до Чернігова в місті пере- бували штаб і стрілецька рота, а батальйони полку розміщувались у Березні, Мені та селі Салтиковому)5. Обидва зазначених полки входили до складу 5-ої піхотної дивізії, котра дислокувалась на Чернігівщині до 1896 р., після чого була переведена на Волинь6. Натомість у Чернігівській губернії було розміщено 42-у піхотну дивізію, зокрема, у губернському центрі дислокувався 167-ий піхотний Острозький полк7. Внаслідок чергової ротації у 1910 р. 42-а дивізія була переведена на Київщину, а звідти до Чернігівської і Курської губерній передислоковано 44-у піхотну дивізію; в Чернігові було розміщено 176-ий піхотний Переволочненський полк8. Після початку І Світової війни полк виступив на фронт, однак можна припустити, що якісь части- ни у місті продовжували перебувати – так, адрес-календар на 1916 р. фіксує серед членів губернського з воїнської повинності присутствія командира 437-ої дружини державного ополчення9. Комплекси гарнізонних будівель – казарми, будинки для офіцерів, манеж і пол- ковий храм – розміщалися за межами тогочасного Чернігова, на відстані близько 3 верст від міста. Споруджувались вони поетапно впродовж останніх трьох десятиліть ХІХ ст. – спершу було споруджено казарми для «нижніх чинів», згодом офіцерські будинки, приміщення полкового зібрання, манежу, а у 90-х роках – полковий храм, про який докладніше буде сказано нижче. Однією з головних особливостей повсякденного життя провінційних гарнізонів, у тому числі чернігівського, був феномен «духовної і культурної самотності» – офі- церський склад полку, тобто близько сотні освічених людей, опинялись у відносно невеликому населеному пункті, інтелігенція якого нерідко була нечисельною. Обме- женість соціальної та культурної інфраструктури призводила до активного включення офіцерів, військових чиновників та полкових священиків у культурне життя краю. Наприклад, однією із яскравих сторінок наукової та просвітницької роботи військових стало функціонування Чернігівського підвідділу Київського відділу Імператорського Російського воєнно-історичного товариства. Товариство, створене у 1907 р. з ініціативи низки військових діячів, ставило своєю метою вивчення та по- пуляризацію воєнної історії Росії. Окрім центрального осередку в Петербурзі, воно мало відділи в усіх військових округах; найпотужнішим серед відділів був Київський, в якому вдалося зосередити потужні інтелектуальні сили (з відділом співпрацюва- ли І. Каманін, М. Слабченко, Н. Полонська-Василенко тощо), налагодити видання власного наукового часопису10. Специфічною рисою Київського відділу ІРВІТ було створення в його складі двох підвідділів у містах Проскурові та Чернігові. Організація Проскурівського підвідділу була результатом енергійної діяльності командира 12-ої піхотної дивізії, генерала М. Орлова, який залучив до наукової роботи офіцерів, дислокованих у Проскурові і Меджибожі 46-го піхотного Дніпровського, 48-го піхотного Одеського, 12-го гусар- ського Охтирського і 12-го уланського Білгородського полків, 12-ої артилерійської бригади та 2-го Донського козачого кінно-артилерійського дивізіону, а також бага- тьох громадських і наукових діячів Поділля11. Іншою була ситуація в Чернігові, де підвідділ було створено з ініціативи командира 176-го Переволоченського полку полковника Сергія Івановича Гаврилова, а до складу осередку вступили практично всі офіцери та два лікарі полку12. Крім того, до Чернігівського підвідділу вступили двоє священнослужителів (єпископ Чернігівський і Ніжинський Василій та про- тоієрей Василій), кілька чиновників і представників місцевої інтелігенції (історик Вадим Модзалевський, директор Чернігівського дворянського пансіону Петро До- рошенко тощо). Всього підвідділ нараховував 99 членів, із них 83 були офіцерами Переволоченського полку)13. 132 Сіверянський літопис Діяльність підвідділу не можна назвати надто масштабною, тим не менш він провів ряд просвітницьких заходів. 10 грудня 1911 р. відбулося відкрите засідання підвідділу, на якому перед офіцерами, гостями осередку та учнями навчальних за- кладів Чернігова виступив член Київського відділу С. П. Вельямін. Він прочитав доповідь на тему «Розкопки у Києві в садибі Десятинної церкви на місці давніх великокнязівських палаців»14. 30 березня 1912 р. протоієрей О. Єфімов виступив на засіданні підвідділу з допо- віддю про пам’ятки війни 1812 року, що зберігались на той момент у храмах Черні- гова15. Згодом ця доповідь була опублікована в часопису Київського відділу ІРВІТ «Военно-исторический вестник»16. 23 вересня 1912 р. відбулося засідання, присвячене століттю Бородинської битви. Участь у ньому, окрім членів відділу, взяли губернський предводитель дворянства, керівники губернської казенної палати, відділення Державного банку, директор Чер- нігівських гімназій В. Єленевський, директор дворянського пансіону П. Дорошенко, соборні протоієреї. Захід розпочався з виконання гімну, далі виступили полковник С. І. Гаврілов, прикомандирований до 176-го полку Генерального штабу капітан А. А. Маріюшкін, а також секретар підвідділу капітан В. Н. Шемаковський. У пере- рвах між виступами полковий оркестр виконав ряд музичних номерів17. Підвідділ виступив з ініціативою здійснення заходів з реконструкції оборонних споруд у Чернігові, Глухові, Кролевці, Новгороді-Сіверському, Стародубі, а також пам’ятного місця битви під Лиственом. Також планувалось опублікувати рукописний атлас фортець Чернігівщини 1777 р., що зберігався у бібліотеці чоловічої гімназії18. Зауважимо, що й до створення підвідділу військовослужбовці дислокованих у Чернігові частин долучались до військово-історичної діяльності. Так, відомо, що у 1884 р. було видано брошуру про участь Вологодського полку в першому штурмі фортеці Плевна19. Особовий склад гарнізону залучався до різноманітних урочистих церемоній. На- приклад, у 1896 р. практично весь гарнізон було залучено до урочистостей з нагоди відкриття мощів святого Феодосія Печерського (зауважимо, що масштаб торжеств був неймовірним – серед учасників події були не лише всі губернські керівники, а й генерал-губернатор і командувач Київського військового округу Михайло Іванович Драгомиров)20. У 1912 р. 4-ий батальйон і оркестр 176-го піхотного полку брали участь у похороні начальника губернського жандармського управління генерал-ма- йора М. П. Рудова. Можна припустити, що на церемонії поховання були присутні й офіцери частини. Відомо, принаймні, що саме офіцери Переволочненського полку несли нагороди покійного21. Головним осередком духовного життя чернігівського гарнізону був полковий храм. Тривалий час полки російської армії мали у своєму розпорядженні лише по- хідні церкви, стаціонарні храми мали лише полки гвардії. Однак в останній третині ХІХ ст. розпочалося будівництво храмових будівель або пристосування для бого- служінь казармених чи інших службових будівель. У 1892 р. на економічні кошти (частини царської армії мали значну свободу у плануванні бюджету – самостійно закуповували продукти, отримували прибуток за рахунок направлення солдат на «вільні роботи», тому володіли певними полковими заощадженнями) та пожертви військовослужбовців було споруджено кам’яний храм Івана Предтечі 18-го піхотного Вологодського полку. Родзинкою будівлі храму було те, що відносно невелика церква (3½ саженя широти і 7 сажнів довжини, тобто відповідно 7,5 і 15 м) була прибудо- вана до полкового манежу довжиною 30 сажнів. У будні манеж використовувався за прямим призначення, а у святкові дні відкривалися ворота, що відділяли храм і манеж, і утворювалося велике приміщення для богослужінь, яке могло вмістити до 1500 віруючих. Оскільки завершення будівництва збіглося зі смертю капітана Ф. Москальцова, котрий тривалий час виконував обов’язки церковного старости і фактично керував спорудження храму, було вирішено вмурувати у стіни церкви дві пам’ятні дошки – у праву стіну зі словами: «Сей храм во имя Рождества Св. Иоанна Предтечи сооружен 18-м пех. Вологодским полком на экономические средства пол- Сіверянський літопис 133 ка и на посильные пожертвования чинов полка, при командире полка полковнике М. К. Аспелунд, заведующем хозяйством подполковнике С. М. Чернивецком, свя- щеннике Авксентии Соколовском и ктиторе капитане Ф. Е. Москальцове. Заложен 3 июня 1891 г. Освящен 5 июля 1892 г.», а в ліву: «Памяти ктитора капитана 18-го пехотного Вологодского полка Феодора Ефремовича Москальцова, руководившего постройкой каменного храма сего. Скончавшегося 23 ноября 1892 г. на 46 году от роду. Мир праху твоему честный труженик. Усердием товарищей». Дещо пізніше біля церкви було споруджено невелику дзвіницю22. Потрібно зазначити, що масове будівництво полкових церков розпочалося з 1900 р., коли з ініціативи військового міністра Куропаткіна було розроблено типовий проект храму військового відомства вартістю 44000 руб., а до будівництва масово залучено структури військово-інженерного відомства; однак навіть напередодні І Світової війни близько половини армійських частин змушені були обмежуватись обладнаними під храм казарменими приміщеннями. Тобто військовослужбовці чернігівської залоги помітно випередили більшість частин царської армії в справі облаштування власного храму. У 1910 р. церква перейшла до 176-го Переволочненського полку і була заново освячена на честь святого Георгія. Тоді ж у ній було розміщено ікони, в різний час подаровані цій частині: образ Нерукотворного Спаса, у 1905 р. переданий полку в благословення від імператорського подружжя (подібну ікону отримували в дарунок практично всі полки, що вирушали на війну з Японією); ікона Святого Миколая Чудотворця, «в серебряно-вызолоченной с эмалью, ризе, ценою в 150 руб.», також подарована при виступі на війну у 1905 р. звенигородськими міщанами і повітовим дворянством; ікона Святого Георгія, у 1862 р. подарована новоросійським генерал- губернатором М. С.Воронцовим новосформованому 6-ому резервному стрілецькому батальйону (ікона розміром 10 на 7 вершків служила храмовою батальйону, що дис- локувався у Кременчуці, до його розформування у 1874 р., а у 1878 р. була вручена переведеному в Кременчук 27-ому резервному батальйону); нарешті, ще одна ікона Святого Георгія – прощальний подарунок від штабу ІХ армійського корпусу і осо- бисто командира корпусу генерал-лейтенанта Мілова у зв’язку з переведенням полку в Чернігів до складу ХХІ корпусу23. Варто зазначити, що полковий храм був не лише місцем молитви, але й центром виховної роботи в частині, а його настоятель – і психологом, і соціальним робітником, і вчителем. Промовистим свідчення є наказ, виданий командиром 167-го піхотного Острозького полку у зв’язку з переведенням полкового священика Євлампія Яки- манського до нового місця служіння в Казань. Як зазначено в наказі, за десять років служби отця Євлампія особовий склад полку мав можливість переконатись «у ви- датних його здібностях як пастиря, …в сердечній його доброті, чуйності, в постійній готовності допомогти нам добрим словом і молитвою». Спеціально відзначено, що на прощальний молебень до полкової церкви прибув увесь полк «в повному складі й без різниці віросповідань»24. Цікавим елементом життя гарнізону були контакти із однойменними полками «братніх» армій і шефами частини. Зокрема, відомо про контакти між офіцерськими корпораціями Вологодського полку і 18-го піхотного полку французької армії, які постійно обмінювалися листами і телеграмами, вітали з важливими подіями у житті полку чи країни загалом. Відомо, що лише впродовж 1894 р. таких обмінів телегра- мами відбулося три25. Ще одним цікавим аспектом життя чернігівської залоги, не висвітленим у науковій літературі, є створення підрозділів «потішних». Створення відповідних підрозділів із дітей молодшого шкільного віку розпочалось у Російській імперії у 1908 р., коли у Бахмуті було організовано «Перший народний клас військового строю і гімнастики Його Імператорської Високості Государя Спадкоємця Великого Князя Олексія Ми- колайовича», а значних масштабів набуло після схвалення Миколою ІІ. В окремих регіонах України підрозділи «потішних» утворювали при полках у масовому порядку – наприклад, у Київській губернії існувало 39 рот «потішних», у Подільській – 3126. 134 Сіверянський літопис У 176-ому піхотному полку «потішні» з’явились у 1910 р. (на жаль, точнішої дати встановити не вдалося). Специфічною рисою чернігівських «потішних» було те, що вони не становили окремий підрозділ із місцевих дітей, а були набрані з дітей-сиріт, приділених до окремих рот полку вихованців; при цьому «на кошти полку хлопчиків одягнули, обмундирували, годують, а також учать грамоти та ремесел». Більше того, офіцерський склад полку намагався урізноманітнити життя вихованців за рахунок проведення ігор, переглядів кінокартин, святкування новорічних ялинок. Свідченням успішної діяльності «потішних» Переволочненського полку було те, що під час від- відин 5 вересня 1911 р. Чернігова Миколою ІІ «маленькі вояки» не лише отримали царську подяку, але й було зазначено, що добре було б, якби кожен полк виховав хоча б двадцять таких хлопчиків27. Зазначимо, що з Черніговом була пов’язана служба багатьох відомих військових діячів. Так, упродовж 1872-1877 рр. залогу міста очолював начальник 5-ої піхотної дивізії генерал Юрій Іванович Шильдер-Шульднер – талановитий полководець, вій- ськовий педагог і адміністратор. З початком російсько-турецької війни 1877-1878 рр. 5-а дивізія виступила на театр бойових дій, де відзначилась у боях під Нікополем і Плевною, однією з перших перейшла Балкани; однак подібні навантаження не ми- нули даремно для командира з’єднання, для якого це вже була третя війна – 7 травня 1878 р. генерал-лейтенант Шильдер-Шульднер помер у місті Адріанополь28. Практично одночасно із Шильдер-Шульднером упродовж 1871-1877 рр. службу в Чернігові проходив генерал-майор Олександр Володимирович фон Кноррінг – пред- ставник відомої військової династії, який до призначення заступником командира 5-ої піхотної дивізії очолював цілий ряд полків, а вдало зарекомендувавши себе в період служби в Чернігові та у роки російсько-турецької війни, у 1879 р. очолив 6-у піхотну дивізію29. На початку 1914 рр. командування Переволочненським полком прийняв Михайло Дмитрович Бонч-Бруєвич – згодом генерал-лейтенант царської і радянської армій, один з перших генералів, що перейшов на службу до більшовиків30. На цей момент він уже був зрілим командиром і відомим військовим теоретиком, певний час викладав у Миколаївській академії Генерального штабу, був автором ряду наукових розвідок і навчальних посібників, разом з генералом М. І. Драгомировим підготував нове ви- дання підручника для солдатів. Варто також наголосити на тому, що перебування полку в межах населеного пункту неминуче сприяло зближенню із місцевим населенням. Так, проводи Во- логодського полку при його переведенні на Волинь фактично перетворились на масову акцію, участь в якій взяли як представники місцевих властей, так і широкі кола громадськості31. Своєрідним свідченням зближення чернігівців із дислокованими у місті військо- вими частинами є перелік похованих на кладовищах Чернігова офіцерів царської армії, складений М. Блакитним. Серед 103 осіб, вміщених у ньому, принаймні двоє (А. М. Бичек і М. Г. Ляшенко) були уродженцями Чернігівщини, що обрали для про- ходження служби саме дислоковані на малій батьківщині частини32. Сини померлих В. І. Кутового і П. О. Левицького обрали для проходження служби дислоковані на Чернігівщині 44-у артилерійську бригаду і 167-ий Острозький піхотний полк33. Ще ряд офіцерів після виходу у відставку обрали для проживання місто, в якому минула їхня служба. Це, зокрема, О. Л. Данилов-Домнин, Г. І. Дроздовський, вже згаданий М. Г. Ляшенко, О. О. Меліков, М. О. Шведов, М. К. Шлегель34. Як бачимо, залога Чернігова у пореформений час жила насиченим і різноманітним життям, не лише розвиваючи гарнізонну інфраструктуру та займаючись бойовою підготовкою, але й долучаючись до вивчення історії краю, виховання підростаючого покоління та інших соціально значимих завдань. Це мирне життя було перерване 16 липня 1914 р. наказом на ім’я начальника гарнізону міста про приведення усіх дислокованих у місті частин у передмобілізаційний стан, який ознаменував початок принципово нового етапу в історії міської залоги. Сіверянський літопис 135 1. Блакитний М. Офіцери колишньої Російської Імператорської армії, поховані у Чернігові (1900-1918 рр.) // Сіверянський літопис. – 2008. – №3. – С. 65-75; Федо- рова Л. Київське воєнно-історичне товариство в пам’яткоохоронному і краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку ХХ ст. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – с. 2. Квартирное расположение // Военная энциклопедия. Под ред. К. И. Величко и др. – СПб.: Типография Сытина, 1913. – Т. 12. – С. 480. 3. Ивченко Л. Л. Повседневная жизнь русского офицера эпохи 1812 года / Лидия Ивченко. – М.: Молодая гвардия, 2008. – С. 267-268. 4. Ежегодник русской армии на 1871 год. Часть ІІ. – СПб.: Военная типография, 1871. – С. 425; Ежегодник русской армии на 1872 год. Часть ІІ. – СПб.: Военная типография, 1872. – С. 386. 5. Ежегодник русской армии за 1873 и 1874 годы. Часть ІІ. – СПб.: Военная ти- пография, 1874. – С. 521. 6. Корреспонденция «Разведчика». Новоград-Волынск // Разведчик. – 1896. – №273. – С.18. 7. Календарь Черниговской губернии на 1897 год. Издание Черниговского губерн- ского статистического комитета. – Чернигов: Типография губернского правления, 1896. – С. 22. 8. Календарь Черниговской губернии на 1911 год. Издание Черниговского губерн- ского статистического комитета. – Чернигов: Типография губернского правления, 1910. – С. 40-42. 9. Календарь Черниговской губернии на 1916 год. – Чернигов: Типография Чер- ниговского губернского правления, 1916. – С. 7. 10. Федорова Л. Вказана праця. – С. 11. 11. Стецюк В. Б. Особовий склад Проскурівського підвідділу Російського вій- ськово-історичного товариства (1911-1914 рр.) / В. Б. Стецюк, Ю. А. Козіцька // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2012. – Т. 19: 130-річчю від дня народження Івана Огієнка присвячується. – С. 80-88. 12. Журналы заседаний Черниговского Подотдела Киевского Отдела Импера- торского Русского Военно-Исторического Общества. Заседание №1. 22 мая 1911 г. // Военно-исторический вестник. – 1911. – №7-8. – С. 23-24. 13. Список Г. г. членов Черниговского Подотдела Киевского Отдела Император- ского Русского Военно-Исторического Общества // Военно-исторический вестник. – 1913. – №4. – С. 25-27. 14. Отчет Черниговского Подотдела Киевского Отдела Императорского Русского Военно-Исторического Общества за 1911 год // Военно-исторический вестник. – 1912. – №4. – С. 22. 15. Журнал заседаний Черниговского Подотдела Киевского Отдела Император- ского Русского Военно-Исторического Общества. Заседание 29 августа 1913 года // Военно-исторический вестник. – 1913. – №3. – С. 17-18. 16. Ефимов А. Памятники Отечественной войны 1812 года в Чернигове / А. Ефи- мов, протоиерей // Военно-исторический вестник. – 1912. – №4. – С. 57-63. 17. Заседание Черниговского Подотдела Киевского Отдела Императорского Русского Военно-Исторического Общества 23 сентября 1912 года // Военно-исто- рический вестник. – 1913. – №4. – С. 23-24. 18. Денисенко Г. Г. Воєнна історія України в контексті дослідження і збереження культурної спадщини / Г. Г. Денисенко. – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – С. 34. 19. Бачевский К. И. 18-й пехотный Вологодский полк в первом сражении под Плевной 7-го и 8-го июля 1877 года. – Чернигов: Губернская типография, 1884. – 28 с. 20. Заметки // Разведчик. – 1896. – №314. – С. 939. 21. Блакитний М. Вказана праця. – С. 71. 22. Цитович Г. А. Храмы армии и флота (состоящие в ведомстве протопресвитера военного и морского духовенства). Историко-статистическое описание. В 2-х ч. Со- 136 Сіверянський літопис ставил священник 84-го пехотного Ширванского Его Величества полка Григорий Цитович. – Пятигорск: Типо-литография А. П. Нагорнова, 1913. – С. 163. 23. Там само. – С. 163. 24. Из приказа по 167-му Острожскому полку №328. Г. Чернигов, ноября 24 дня 1901 года // Военное духовенство. – 1902. – №4. – С.102. 25. Корреспонденция «Разведчика». Чернигов // Разведчик. – 1895. – №222. – С. 1. 26. Федорин С.В. Государственная система физического воспитания в русской армии и на флоте (вторая половина XIX в. – 1914 г.). Дисс. докт. ист. наук… спец. 07.00.02 – отечественная история / Санкт-Петербургский государственный универ- ситет. – СПб., 2002. – С.365, 366. 27. Корреспонденция «Разведчика». Чернигов // Разведчик. – 1913. – №1165. – С. 131. 28. Шильдер-Шульднер, Юрий Иванович // Русский биографический словарь, издаваемый Императорским Русским историческим обществом. – Т.23. Шебанов- Шютц. – СПб.: Типография Главного управления уделов, 1911. – С. 287. 29. Кнорринг // Военная энциклопедия. Под ред. К. И. Величко и др. – СПб.: Типография Сытина, 1913. – Т. 12. – С. 607. 30. Бонч-Бруевич М. Д. Вся власть Советам! / М. Д. Бонч-Бруевич. – М.: Воен- издат, 1958. – С. 7. 31. Корреспонденция «Разведчика». Новоград-Волынск // Разведчик. – 1896. – №273. – С. 18. 32. Блакитний М. Вказана праця. – С. 66, 69. 33. Там само. – С.69. 34.Там само. – С. 67-69, 72. Статья посвящена жизни черниговского гарнизона в конце ХІХ – начале ХХ вв. Дается характеристика состава гарнизона, анализируется функционирование храма военного ведомства, деятельность Черниговского подотдела Русского военно-исто- рического общества, роты «потешных» при 176-ом пехотном полку. Обращается внимание на известных военных деятелей, служба которых проходила в Чернигове. Ключевые слова: Чернигов, гарнизон, 167-ый пехотный Острожский полк, 176-ый пехотный Переволочненский полк. Article is devoted history of Chernigov garrison at the end XIX – early XX centuries. The characteristic of the garrison, analyzed the functioning of the military church, the activities of the Chernigov office of Russian military historical society, company «amusing» at the 176th infantry regiment. Attention is drawn to the famous military leaders, who took office in Chernigov. Key words: Chernigov, garrison, 167th Ostrog infantry regiment, 176th Perevolochna infantry regiment.

Гарнізон Чернігова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge