Поетичний дивосвіт Миколи Вороного

В статье рассматривается поэтический мир одного из основоположников украинского модернизма начала ХХ столетия – Николая Вороного. Внутренний мир поэта-модерниста суголостен западноевропейской философско-литературной мыслью, с творчеством П. Верлена и Ш. Бодлера, с русским символизмом – К. Бальмонт...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Колкутина, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73793
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного / В.В. Колкутина // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 28-31. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73793
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-737932015-01-16T03:02:01Z Поетичний дивосвіт Миколи Вороного Колкутина, В.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ В статье рассматривается поэтический мир одного из основоположников украинского модернизма начала ХХ столетия – Николая Вороного. Внутренний мир поэта-модерниста суголостен западноевропейской философско-литературной мыслью, с творчеством П. Верлена и Ш. Бодлера, с русским символизмом – К. Бальмонтом и А. Белым. В статье автор доказывает и аргументирует своеобразное поэтическое мировоззрение Н. Вороного на материале его лирического цикла “De mortuis”. The article deals with the poetical world of one of the founders of the Ukrainian modernism of the beginning of the 20th century, Nicolay Voronoy. The poet-modernist’s inner west-European philosophical-literary thought, with P.Vernen’s and S.Bodler’s work, with the Russian symbolism - C.Balmond and A.Beliy.in this article the author proves and agues N.Voronoy peculiar poeti-cal outlook on the basis of his lyrical series “De mortuis”. 2004 Article Поетичний дивосвіт Миколи Вороного / В.В. Колкутина // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 28-31. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73793 883.3. uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Колкутина, В.В. Поетичний дивосвіт Миколи Вороного Культура народов Причерноморья
description	В статье рассматривается поэтический мир одного из основоположников украинского модернизма начала ХХ столетия – Николая Вороного. Внутренний мир поэта-модерниста суголостен западноевропейской философско-литературной мыслью, с творчеством П. Верлена и Ш. Бодлера, с русским символизмом – К. Бальмонтом и А. Белым. В статье автор доказывает и аргументирует своеобразное поэтическое мировоззрение Н. Вороного на материале его лирического цикла “De mortuis”.
format	Article
author	Колкутина, В.В.
author_facet	Колкутина, В.В.
author_sort	Колкутина, В.В.
title	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного
title_short	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного
title_full	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного
title_fullStr	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного
title_full_unstemmed	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного
title_sort	поетичний дивосвіт миколи вороного
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73793
citation_txt	Поетичний дивосвіт Миколи Вороного / В.В. Колкутина // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 28-31. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT kolkutinavv poetičnijdivosvítmikolivoronogo
first_indexed	2025-07-05T22:17:39Z
last_indexed	2025-07-05T22:17:39Z
_version_	1836847056103145472
fulltext	Колкутина В.В. ПОЕТИЧНИЙ ДИВОСВІТ МИКОЛИ ВОРОНОГО Дослідження літературно-естетичної концепції поетичних циклів М.Вороного передбачає переосмис- лення питання відродження української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка розвивалась під впливом різноманітних західноєвропейських напрямів та течій. Бурхлива хвиля національного відроджен- ня мала помітні наслідки і в літературі. Розпочинається новий її період – модерністський, який збагатив українську літературу, надав їй нової змістовності, помітно оновив. Розвиток української літератури поча- тку ХХ століття є суголосним західноєвропейському, а поява модернізму є оригінальним і самобутнім явищем в усій світовій літературі. Особливої актуальності набула нині проблема нового прочитання недосліджених сторінок української літератури; в Україні складається нова естетика, що гармонійно поєдналася з філософською думкою і до- помагає багатьом письменникам збагатити рідне слово, зробити його більш влучним, поліфонічним, а критикам стати більш толерантними. Серед багатоголосся літературних напрямів, течій і явищ кінця ХІХ ст.. особливо виділяється витон- чений і спостережливий поет, талановитий публіцист, театральний діяч і критик, чудовий перекладач Ми- кола Вороний. Це за його життя було опубліковано чимало статей, спогадів і рецензій. Це статті праці О.Білецького [3],[4], В.Коряка [11], М.Сулими [12] тощо. Вони явно нерівнозначні і за обсягом, і за змістом, і за метою та вагомістю наукового аналізу, але всі вони свідчать про тогочасне широке визнання творчості і талану поета. Надзвичайно важливим для історії дослідження поезій М.Вороного був 1989 р. Саме тоді вийшла збі- рка його творів з передмовою (власне глибоким аналізом творчості поета) академіка Г.Вервеса; у 1996 р. з’являється книга поезій, статей, перекладів, театрознавчих праць митця. Особливої уваги в цьому виданні заслуговує автобіографія – лист до О.Білецького, що є своєрідним щоденником життя М.Вороного та ґру- нтовний коментар до творів, написаний Т.Гундоровою. Змістовними є статті, опубліковані у спеціалізованих журналах “Українська мова і література в школі” (“Дивослово”), “Слово і час” тощо. Тут варто відмітити статті Л.Воловець [6], М.Гуць [10], Т.Гундорової [8] та інших. Новим словом про М.Вороного в контексті українського та європейського модернізму є праця Т.Гундорової “Про Явлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодернова інтерпре- тація”. Опубліковані матеріали прожиття і творчість М.Вороного зробити їх широкодоступними для науков- ців-дослідників. Виявилося, що художній доробок митця достойний глибокого дослідження, осмислення у контексті часу, з урахуванням нових соціально-політичних та культурних ситуацій у незалежній Україні. Правда, і досі немає узагальнюючої більш-менш повної наукової праці, присвяченої всій поетичній спад- щині М.Вороного. можна довго перелічувати малодосліджені питання його поетики: образ ліричного ге- роя, композиційно-конфліктні особливості окремих поезій і особливо – поетичних циклів; жанрові особ- ливості окремих творів; сюжетно-фабульні зв’язки; мовні особливості поезії... Мета нашого дослідження на фоні української, російської і західноєвропейської літературно- філософської думки виявити і простежити своєрідність поетичного світобачення М.Вороного. Кінець ХІХ – початок ХХ століття позначився у М.Вороного народженням нового культурно- психологічного типу світобачення. Митець уточнює цей тип поведінки для себе песимістичним аспектом: появою меланхолії, містичного світовідчування, переживаннями про кінець світу, ілюзіонізмом, схильніс- тю до галюцинацій, спробою самогубства, безрезультатними пошуками Бога. Джерело цієї “естетики страждання” знаходимо у П.Верлена – французького поета кінця ХІХ століття. Як людина високоосвічена, М.Вороний перечитав багато французьких поетів, починаючи від старофранцузького епосу і закінчуючи кращими зразками французького символізму: “Найбільше французький символізм (Верлен головне) від- бились дуже виразно на характері моєї творчості”. Спробуємо розглянути на прикладі циклу М.Вороного “De mortuis”. У віршах П.Верлена, близьких до циклу “De mortuis” виразніше звучить рабське успокоєння, скарга на обставини, туга за незрозумілим минулим. Французький поет прагне передати настрій незадоволеності, успокоєння, нескінченної кволості (“Sub urbe” та “Серенада”). Автор передає душу “ракит кладбищенских кусты” , що “под ветром ежать, как дети”, скрипучість, безсилість голосу співця “из ямы могильной”. Хо- ча твори П.Верлена та М.Вороного сповнені настоєм тиші, мовчання, таємничості, незаспокоєності, саме М.Вороний на початку століття перетворив цю ідею на більш філософське прагнення розуміння “світу ті- ней” П.Верлен “Sub urbe” Переклад - О.Ефрон Скрипят сосновые кресты – Могил печальные обновы. Кричат, как заткнутые рты. Текут, безмолвны и суровы Рекою траура и слёз, М.Вороний “Dies іrae” Рине хвилею сумною Похід похоронний, У тумані над юрбою Котиться луною Спів журливий, многотонний... Родители, сироты, вдовы. Вони ідуть, вони ідуть По кругу и наперекос, Непевною ходою, Под содроганье рыданий, Плутают меж бумажных роз.[5, с. 49] Немов однин тягар несуть І гнуться під вагою. [7;с.166] У творах М.Вороного звучить, на нашу думку, перш за все протест, а не скарга на самотність, на скла- дну реальність, несправедливий Божий вирок, який забирає найкращих людей століття. “Вічний спокій” [7; с. 164] не має нічого спільного з верленовським “цвинтарним” настроєм, у М.Вороного цвинтар отото- жнюється з вічним спокоєм – “спокоєм вищої творчої сили” [7; с. 164]. П.Верлен “Sub urbe” Переклад - О.Ефрон Как угрызенье, как тоска, Живых терзает дрожь озноба А мертвым – стружа – на века. Неласкова земли утроба Забвенье, память ли нужна Им, стынувшим под крышкой гроба? [5; с. 49] М.Вороний “Requiem aetarnam” Вічний спокій. Не спокій могили, А від злоб і тривог чистий спокій В простороні високій, Спокій вищої, творчої сили – Вічний спокій. [7; с. 164] “Requiem aetarnam” – твір-реквієм, заклик до божественних сил надати у “сяйві явному, святому, зо- лотому, в царстві вічності і слави” [7; с. 164] те, до чого прагнула душа генія. Поет засвоював французьку культуру вірша, намагався внести його манеру, поетичну своєрідність в поезію нашої мови. Наприклад, при порівнянні вірша ”Спокій” М.Вороного (цикл “Гротески”) із поезією П.Верлена “Осіння пісня” простежуємо не тільки подібність змісту, а й узгодженість в архітектонічному ракурсі. По- рівняймо: П.Верлен “Осіння пісня” Переклад - А.Гелескула Из далека Льется тоска Скрипки осенней – И, не дыша, Стынет душа В оцепененье. [5; с. 42] М.Вороний “Спомини” Смеркові тони... Похоронні дзвони – Дінь-дон Ніби на екрані Образи тумані, Крізь сон. [7; с. 84] Розуміння П.Верлена йшло поступово і підсвідомо. Відомий заклик французького символіста “Музика понад усе!” М.Вороний не сприймав буквально (коли музичним просторам надається принципова перева- га). Але, оскільки П.Верлен “не припускав теорезувати” [1; с. 70], то зрозуміти захоплення П.Верленом можна тільки через синтез музики, в якій панують імпресіоністичні мелодії; вірша, де головне місце посідає пейзаж душі; зору, без якого неможливе уявлення кольорових відтінків, настрою; який змінюється від меланхолічного до оптимістично-викликаючого, відчуття; що базується на інтуїтивному сприйманні дійсності, живопису4 який допомагає добрати фарби, - все це народжує у психолого-філософському світо- баченні поета особливий стан, без якого неможлива Поезія. Ця точка зору близька однодумцю М.Вороного В.Щурату. Він стверджував, що завдяки П.Верлену “всі настрої були тонкі, делікатні, прозорі” і треба, щоб вони “творили тло”, а поезія французьких поетів- декадентів Ш.Бодлера та П. Верлена є передовою і “визначається незвичайною силою слова і пластики” [13; с. 180]. Філософське, несвідоме, непізнане відчуття поезії є головним принципом розвитку світомислення творчості М.Вороного, яке не було прямим та однозначним, рівним та однотипним, тобто таким, яке точно вкладається в конкретний стереотип. Неповторність та різнобарвність, складність та неспокійність, то з оптимістичним відчуттям, то з песимістичним розпачем кінця світу; радісний, іноді життєзбагачений по- гляд на людей; тяга до горіння, пошуку, діяння – все це простежуємо і в його громадському світогляді. Ця остання ознака відрізняла М.Вороного від П.Верлена. Меланхолійний характер творів – головна ознака поезії П.Верлена; його стан душі, його світосприймання тяжіють до цього мотиву у творчості. Послідов- ник Ш.Бодлера, він запозичив із його спадщини тяжкий, прикрий настрій, який передавав словом “ennui”, яке французькою мовою позначає і тугу, і нудьгу, у сукупність неприємностей та непорозумінь. Варленівська теза “Музика понад усе!” стала гучним закликом покоління кінця століття, суттєво оно- вила поезію, зробив її мелодійною та багатозначною. Поет неодноразово стверджував, що слову-образові- мелодії у його творчій спадщині відводиться другорядна роль. Про цей розвиток творчого процесу знахо- димо визначення в “листі” до О.Білецького (який проаналізував його тридцятирічну творчість): “Я почав писати, - подає він, з такого ж пробудження, з якого люди починають співати. От почуваю в собі якийсь мрійний настрій і якусь ритмічну розгойданість, при чому виразно відчуваю, що в усі щось дзвенить. Що напишу – не знаю, бо в голові проносяться якісь уривки образів і мелькають, об’єднуючись у ви- рази, окремі слова... виходить, що я починав не так од образа, як од звука. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша” [4; с.169]. Му- зикальність у творчості П.Верлена – наслідок негармонійної єдності зовнішнього і внутрішнього настрою поезії, який у загальному звуковому потоці виявляється яскраво та виразно. Цей стан неможливо розкла- сти, чітко класифікувати на більш або менш складні елементи. Тут має бути і може допомогти тільки сильне зорове відчуття дійсності; а П.Верлен дійсно писав, що найсильніше у нього був розвинутий зір, який все фіксував, постійно шукав нові форми, кольори, тіні. Поезія у П.Верлена – одна з категорій Краси, вона втілює в собі ідеал та красу, яка також є яскравою зіркою у творчості М.Вороного. П.Верлен пізнавав світ у його цілісності. Митець працював у кінці ХІХ століття, а це був складний і досі малодосліджений період мистецтва, де зіткнулися найбільш протилежні ідеї та думки, коли кожний художник прагнув ви- явити особисте бачення світу. Теоретик російського символізму А.Бєлий у поняття культури вкладав неодмінний взаємозв’язок, різноманітність релігійних, пізнавальних, естетичних норм, і зв’язок цей виникав, на його думку, у діяль- ності окремої особистості. А.Бєлий намагався визначити змістовну суть символізму, показати її ідеологічну функцію. У статті “Емблематика змісту” [2; с.54] він доводить, що символістичне мистецтво з точки зору ідейного змісту, форми та релігійних канонів не вносить нічого нового в культуру: нове мистецтво – це дуже старанно за- буте старе, яке з іменами Ф.Ніцше, М.Метерлінка та індійських філософів зустрічалося у світовій літера- турі та філософії. Таким чином, символізм, безумовно, мав опорну базу і ту єдину новизну, яку визнає, А.Бєлий: це спроба переосмислити найскладніші протиріччя сучасної культури завдяки яскравому різно- барв’ю, що приходить до нас з античних часів. М.Вороний, розробляючи власну естетичну платформу, звертав увагу на новий контекст часу, в який повертається символістична течія; трактування її – виклик руйнуючій епосі ХХ століття. Якщо для А.Білого літературна платформа символізму – намагання тільки поєднати індивідуальні якості митців, їхню творчість, то М.Вороний бачить у літературній платформі но- визну життя , новий подих літературного повітря , і в індивідуальності художників поет вбачає цілісну змістовну систему естетичних та культурологічних цінностей, які у кінцевому варіанті виллються в нову самостійну літературну течію. Критико-філософські роздуми А.Білого з’являлися вже після численних зауважень щодо проблем ети- ки, естетики, літератури М.Вороного і є науковим підтвердженням серйозної культурологічної платформи українського митця. У листі до О.Біленького М.Вороний зізнавався, що три речі допомогли йому у написанні творів: це західноєвропейська культура (саме французька поезія), німецька філософія і російська література (безпе- речний вплив К.Бальмонта). Із багатьох російських символістів М.Вороний обирає саме К.Бальмонта, хоча аналізуючи в цілому творчість М.Вороного, можна знайти в ній мотиви лірики І.Северяніна, К.Фофанова, О.Блока. Саме у больмонтовській поезії відчувається музикальна меланхолія Ф.Шопена, гіпнотичність вмираючої вічності музики Р.Вагнера, сонячні мотиви Й.Штрауса [2; с.366]. К.Бальмонт – “золотий прощальний сніп зникаю- чої комети естетизму” [2; с.369], який надихає філософську естетику М.Вороного. Парадоксальність буття у М.Вороного – це бальмонтовська теософічність, що “пронизує свій мозок сонячним промінням”. Тому не можна стверджувати, що М.Вороний сприйняв тільки бальмонтовську музикальність. Поету прита- манні мотиви Сонця, Світла, мандрівника, лейтмотиви мовчання, тиші, скороминучості життя людини. К.Бальмонт ставив завдання чисто технічні, але так, щоб форма вірша наближалась до музики. Наприклад, у віршах “Камыши” та “Я вольный ветер” читач не знаходить громадського змісту, головною виступає віршова техніка з специфічним римуванням та співзвуччям, що базується на асонансі, незвичності форми. Але, крім цього, простежується філософська настанова: обидва вірші об’єднані інтересом до стихії. Нав- коло стихії формується багато понять філософських, релігійних, естетичних наукових та ненаукових. К.Бальмонт запозичає з давньої китайської поезії мотив мандрівника-поета (це людина, які специфічно відчуває світ, яка нібито знаходиться інтелектуально вище за всіх людей). Для К.Бальмонта поет – людина з природними здібностями, він людина іншої долі, іншої свідомості. Тобто: російський символізм перей- няв “вічні” класичні теми, збагатив їх оновив загально філософські поняття. В своїх поезіях “Я в этот мир пришел, чтоб видеть Сонце”, “Я – изысканность русской медлительной речи”, К. Бальмонт убачає свою місію в тому, щоб творити інший всесвіт, тому він – напівтворець, деміург. У центрі – самосвідомість ліричного суб’єкта і постулат: світ існує тільки тому, що існує ліричний суб’єкт. Поет відтворює дійсність, і в цьому він ніби суперник Богу. Народжуються навіть нові форми колізії, де поет може вступати в кон- флікт з Богом. М.Вороний мав безліч псевдонімів, один з яких Sirius. Це звернення до Сонця – центрального мотиву творчості не тільки К.Бальмонта – характеризує творчість письменників-символістів. Сонце – джерело всього світлого, це первинна стихія, культ різних міфологій. А.Бєлий, який дуже ретельно та вимогливо проаналізував творчість К.Бальмонта [2; с.366], стверджує, що К.Бальмонт сам запалює сонячний всесвіт для того, щоб освітити темряву буття, а його поклик до життя – гра північного сяйва на вельми далекому полюсі. А.Бєлий прагне знайти у творчості К.Бальмонта мотиви естетики і робить висновок, що скрутна доля поета – розплата з чистий естетизм. Поняття чистої поезії вже, на думку А.Білого, не існує, а К.Бальмонт – останній російський представник чистої поезії – глашатай естетизму, який перетворюється в теософію. Таким чином, А.Бєлий напівсвідомо, пропонує чітку межу між філософією й естетикою і вва- жає, що ці поняття в творчості поетів-модерністів органічно поєднуються, завдяки чому й народжуються кращі твори. Теософічність К.Бальмонта, експресіонізм Л.Андреєва, адамізм В.Нарбута, акмеїстичний по- гляд А.Ахматової, М.Гумільова, О.Мандельштама та філософію Е.Гуссерля, - все це підтверджує думку, що в цілому поезія російський символістів мала глибоке філософське коріння. Цю ознаку російської поезії успадкував М.Вороний. Російська література переживала подібний “філософський” стан раніше української літератури. На початку 90-х років Д.Мережковський уперше проголосив три ознаки нової літератури: містифікованість, розвиток символістичного початку та її надзвичайну піднесеність натхненність. Найголовніші вимоги символістів М.Вороний своєрідно інтерпретував, він не намагався штучно, фальшиво, скопіювати нову французьку тенденцію та аналог її російський. У літературно-символістичних поглядах Д.Мережковського приділяється увага аналізу художнього враження – висновку, який за допомогою універсальності символів та фантастико-містифікованого змісту повинен виникати у читача. Але – і це відчув М.Вороний – україн- ський читач не був підготовлений до сприйняття такої форми літератури. Йому не можна було нав’язувати нове осмислення літературного процесу, тільки поступовими кроками слід було, на думку М.Вороного, еволюціонізувати його свідомість. Таким чином, народжувалась нова естетика із своїми незвичайними канонами, вимогами, критеріями. Письменники переглядали традиції ХІХ століття і відмовлялися від реалістичних мотивів у мистецтві. Найбільшу увагу надавали інтуїції, почуттям, людській особистості. Є.Ренар писав: “Реалізм, ідеалізм – все це туман, крізь який сліпий шукає істину”. Основа естетики цієї пори – розуміння єдності світу, який являє собою синтез об’єктивної реальності і суб’єктивності сприйняття. Джерела та література 1. Андреев Л.Г. Импрессионизм. – Москва: «Современник», 1980. – 245 с. 2. Белый А. Критика. Эстетизм. Теория символизма. в 2 т. – Москва: «Исскуство», 1994. – т.1. – 478 3. Білецький О.І. Двадцять років нової української лірики (1903-1923)// Плуг. – 1924. – № 1.- с. 157-185 4. Білецький О.І. Микола Вороний // Червоний шлях. – 1929. – №1. – с. 158-173 5. Верлен П. Лирика. – Москва: «Худ.лит.», 1969. – 190 с. 6. Воловець Л.І. Із-за брами невідомості // Українська мова і література в школі . – 1991. - №3. – с. 43-47 7. Вороний м. Поезія. Переклади. Критика. Публіцистика. – Київ:«Наукова думка», 1996. – 699 с. 8. Гундарова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? // Слово і час. – 1995. – №2. – с. 28-31 9. Гундарова Т. Про явлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпре- тація. – Львів:«Каменяр», , 1997. – 297 с. 10. Гуць М.В. Рік великих талантів. // Українська мова і література в школі . – 1991. - № 12. – с. 176-316 11. Коряк В. Місто в українській поезії //Шляхи мистецтва. – 1921. – № 2. - с. 118-128 12. Сулима М. Історія українського письменства. Конспект. – ДВУ. – 1923. – 28 с. 13. Щурат В. Французький декаденизм в польській і великоруській літературах // Зоря. – 1896. – с. 176- 216 3. Аннотации: В статье рассматривается поэтический мир одного из основоположни- ков украинского модернизма начала ХХ столетия – Николая Вороного. Внутренний мир поэта-модерниста суголостен западноевропейской философско-литературной мыслью, с творчеством П. Верлена и Ш. Бодле- ра, с русским символизмом – К. Бальмонтом и А. Белым. В статье автор до- казывает и аргументирует своеобразное поэтическое мировоззрение Н. Во- роного на материале его лирического цикла “De mortuis”. Annotation: The article deals with the poetical world of one of the founders of the Ukrainian modernism of the beginning of the 20th century, Nicolay Voronoy. The poet-modernist’s inner west-European philosophical-literary thought, with P.Vernen’s and S.Bodler’s work, with the Russian symbolism - C.Balmond and A.Beliy.in this article the author proves and agues N.Voronoy peculiar poeti- cal outlook on the basis of his lyrical series “De mortuis”. 4. Специальность: 10.01.01. – украинская литература УДК: 883.3. 5. Ключові слова статті: модернізм, краса, меланхолія, незаспокоєність, самотність, світовідчут- тя.

Поетичний дивосвіт Миколи Вороного

Репозитарії

Схожі ресурси