Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій
Пропонується концептуальна еволюційно-пульсаційна модель формування і розвитку Землі, яка не суперечить сучасним планетарним та геологічним знанням. Ґрунтується вона на основних положеннях групи „небулярних“ теорій походження Сонця (зірки) і „протопланетної“ моделі формування планет Камерона, допов...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Західний науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Назва видання: | Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73822 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій / В. Гнідець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2007. — Т. XIX: Геологічний збірник.— С. 25-39. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-73822 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-738222015-01-16T03:02:17Z Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій Гнідець, В. Пропонується концептуальна еволюційно-пульсаційна модель формування і розвитку Землі, яка не суперечить сучасним планетарним та геологічним знанням. Ґрунтується вона на основних положеннях групи „небулярних“ теорій походження Сонця (зірки) і „протопланетної“ моделі формування планет Камерона, доповнених ориґінальним підходом до природи енерґетичного потенціялу динамічних процесів, які відповідають загалом за формування зоряних та планетних утворень. До останніх належать гравітаційні сили міжпланетних взаємодій, які проявляються, з одного боку, в еволюційно-поступальних орбітових рухах планет (супутників), а з другого — у варіяціях об’єму та термобаричного режиму надр зірок (планет). Із цих позицій, закономірних змін орбітових рівнів планет та їхніх супутників у часі й подана історія розвитку Землі, а також виділені основні етапи її становлення: зародження — 8—9 млрд. років тому, на віддалі 40—45 астрономічних одиниць∗ (а.о.); зони трансформації з планети „льодової“ групи в „кам’яну“ — 8—5,5 млрд. років, 5,0—3,1 а.о.; „червоної“планети (марсіянський підетап) — 3,6—2,0 млрд. років, 2,1—1,5 а.о.; „голубої“ планети (сучасний підетап) — 2,0 млрд. років тому — 0,3 млрд. років у майбутнє, 2,1—0,85 а.о.; „сірої“ планети (венеріянський підетап) — 0,85—0,5 а.о.; „чорної“ планети (меркуріянський підетап) — 0,5—0,05 а.о.; руйнування Землі — орбітальний рівень 0,05 а.о. Стверджено, що характер геодинамічних процесів залежить від орбітального рівня Місяця. Його пульсаційно-поступальні орбітові порухи зумовлюють пульсацію об’єму Землі й таким чином визначають характер, інтенсивність, спрямованість та ритмічність тектоно-магматичних процесів. On the base of analysis of geological materials in complex with existing data on comparative planetology the conceptual model of the Solar system formation was created. The model is based on the certain principles of the known „nebular“ and „protoplanetic“ hypotheses, but in the same time the original system approach to the nature of energetic potential of the dynamic processes of star and planet system formation is proposed. To the latter the gravitational interplanetary forces, which are displayed in the evolutional-progressive planets orbital movements aswellas in variations of volume and temperature regime of the star (planet) entrails is attributed. From the position of the regular changes of orbital levels of the planets and satellites in time the history of the Earth development is considered with distinguishing of the main stages: origin — 8—9 billion years ago on the distance from the sun 40—45 (a.u.); „ice“ planet — 8—5.5 billion years ago; 40—5.0 (a.u.); transformation zone from „ice“ to „stone“ group — 5.5—4.5 billion years ago, 5.0—3.1 (a.u.); „red“ planet (Martian stage) — 3.6 —2.0 billion years ago, 2.1—1.5 (a.u.); „blue“ planet — 2.0 billion years ago—0.3 billion years on future, 1.5— 0.85 (a.u.); „grey“ planet (Venerian stage) — 0.85—0.5 (a.u.); „black“ planet (Mercurian stage) — 0.5—0.05 (a.u.); boundary 0.05 (a.u.) — disintegration of the Earth. It is stated, that the character of geodynamic processes depends on the orbital level of the Moon. Its pulsational-progressive orbital movements cause pulsation of the Earth volume, which determines the intensity, direction and rhytmicity of tectono-magmatic processes. 2007 Article Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій / В. Гнідець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2007. — Т. XIX: Геологічний збірник.— С. 25-39. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 1563-3569 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73822 523.22/550.2 uk Праці наукового товариства ім. Шевченка Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Пропонується концептуальна еволюційно-пульсаційна модель формування і розвитку Землі, яка не суперечить сучасним планетарним та геологічним знанням. Ґрунтується вона на основних положеннях групи „небулярних“ теорій походження Сонця
(зірки) і „протопланетної“ моделі формування планет Камерона, доповнених ориґінальним підходом до природи енерґетичного потенціялу динамічних процесів, які
відповідають загалом за формування зоряних та планетних утворень. До останніх
належать гравітаційні сили міжпланетних взаємодій, які проявляються, з одного
боку, в еволюційно-поступальних орбітових рухах планет (супутників), а з другого
— у варіяціях об’єму та термобаричного режиму надр зірок (планет). Із цих позицій, закономірних змін орбітових рівнів планет та їхніх супутників у часі й подана
історія розвитку Землі, а також виділені основні етапи її становлення: зародження — 8—9 млрд. років тому, на віддалі 40—45 астрономічних одиниць∗ (а.о.); зони
трансформації з планети „льодової“ групи в „кам’яну“ — 8—5,5 млрд. років,
5,0—3,1 а.о.; „червоної“планети (марсіянський підетап) — 3,6—2,0 млрд. років,
2,1—1,5 а.о.; „голубої“ планети (сучасний підетап) — 2,0 млрд. років тому —
0,3 млрд. років у майбутнє, 2,1—0,85 а.о.; „сірої“ планети (венеріянський підетап)
— 0,85—0,5 а.о.; „чорної“ планети (меркуріянський підетап) — 0,5—0,05 а.о.; руйнування Землі — орбітальний рівень 0,05 а.о. Стверджено, що характер геодинамічних процесів залежить від орбітального рівня Місяця. Його пульсаційно-поступальні орбітові порухи зумовлюють пульсацію об’єму Землі й таким чином визначають характер, інтенсивність, спрямованість та ритмічність тектоно-магматичних процесів. |
| format |
Article |
| author |
Гнідець, В. |
| spellingShingle |
Гнідець, В. Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| author_facet |
Гнідець, В. |
| author_sort |
Гнідець, В. |
| title |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| title_short |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| title_full |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| title_fullStr |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| title_full_unstemmed |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| title_sort |
історія розвитку землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій |
| publisher |
Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73822 |
| citation_txt |
Історія розвитку Землі в аспекті еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій / В. Гнідець // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Л., 2007. — Т. XIX: Геологічний збірник.— С. 25-39. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| series |
Праці наукового товариства ім. Шевченка |
| work_keys_str_mv |
AT gnídecʹv ístoríârozvitkuzemlívaspektíevolûcíjnopulʹsacíjnihmížplanetnihvzaêmodíj |
| first_indexed |
2025-07-05T22:18:55Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:18:55Z |
| _version_ |
1836847134776754176 |
| fulltext |
УДК 523.22/550.2
Володимир ГНІДЕЦЬ
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-
ПУЛЬСАЦІЙНИХ МІЖПЛАНЕТНИХ ВЗАЄМОДІЙ
Пропонується концептуальна еволюційно-пульсаційна модель формування і розвит-
ку Землі, яка не суперечить сучасним планетарним та геологічним знанням. Ґрунту-
ється вона на основних положеннях групи „небулярних“ теорій походження Сонця
(зірки) і „протопланетної“ моделі формування планет Камерона, доповнених ориґі-
нальним підходом до природи енерґетичного потенціялу динамічних процесів, які
відповідають загалом за формування зоряних та планетних утворень. До останніх
належать гравітаційні сили міжпланетних взаємодій, які проявляються, з одного
боку, в еволюційно-поступальних орбітових рухах планет (супутників), а з другого
— у варіяціях об’єму та термобаричного режиму надр зірок (планет). Із цих пози-
цій, закономірних змін орбітових рівнів планет та їхніх супутників у часі й подана
історія розвитку Землі, а також виділені основні етапи її становлення: зароджен-
ня — 8—9 млрд. років тому, на віддалі 40—45 астрономічних одиниць∗ (а.о.); зони
трансформації з планети „льодової“ групи в „кам’яну“ — 8—5,5 млрд. років,
5,0—3,1 а.о.; „червоної“планети (марсіянський підетап) — 3,6—2,0 млрд. років,
2,1—1,5 а.о.; „голубої“ планети (сучасний підетап) — 2,0 млрд. років тому —
0,3 млрд. років у майбутнє, 2,1—0,85 а.о.; „сірої“ планети (венеріянський підетап)
— 0,85—0,5 а.о.; „чорної“ планети (меркуріянський підетап) — 0,5—0,05 а.о.; руй-
нування Землі — орбітальний рівень 0,05 а.о. Стверджено, що характер геодинамі-
чних процесів залежить від орбітального рівня Місяця. Його пульсаційно-поступа-
льні орбітові порухи зумовлюють пульсацію об’єму Землі й таким чином визнача-
ють характер, інтенсивність, спрямованість та ритмічність тектоно-магматич-
них процесів.
Упродовж багатотисячолітньої історії свого розвитку людство створило чимало
моделей формування і розвитку Сонця та планет його системи [1, 2]. Розробляли їх
переважно дослідники, які безпосередньо вивчали окремі властивості зоряних си-
стем та їхнє населення. Але, на наш погляд, планети та зірки — це продукт сукуп-
ної взаємодії комплексу довгоперіодичних динамічних процесів, які не підлягають
прямому виявленню та вивченню сучасними методологічними прийомами і котрі
не згортаються після створення зірки чи планет, а еволюціонують, триваючи аж до
загибелі (руйнування) останніх. Тому кожна ідея формування Зоряної системи по-
винна пояснювати закономірності ланцюжка зародження-життя-смерть-заро-
дження як самої зірки, так і планет її населення, а прямі або побічні докази існу-
∗Астрономічна одиниця (а.о.) відстані, дорівнює величині великої півоси земної орбіти, що відпові-
дає 1,49597870×1011 м [9].
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
26
вання цих динамічних процесів мають знайти своє відображення у більш як 4,5-мі-
льярдолітньому геологічному літописі. Проведений нами в цьому плані аналіз гео-
логічних матеріялів у комплексі з наявними даними порівняльної планетології не
тільки підтвердив правильність висловлених припущень, а й дав змогу побудувати
на цій основі логічну модель формування Сонця та планет його системи.
Сучасні теоріі формування Сонячної системи
Як підкреслює більшість дослідників [3, 4], на сьогодні не існує остаточно
сформованої моделі, здатної пояснити всі особливості Сонячної системи від її пер-
вородного стану. Найбільш життєздатною є група сучасних небулярних теорій,
об’єднаних уявленнями, згідно з якими Сонце та планети утворилися з єдиної ту-
манности (небули) як природний продукт її еволюції під дією гравітаційних або
ще якихось сил [3—8 та інші]. Різницю між ними відмічено лише на рівні обґрун-
тування окремих епізодів розвитку нашої системи або за динамікою процесів, що
їх зумовлюють.
Узагальнений варіянт формування Сонця та планет його системи, складений на
основі кількох небулярних теорій, у трактуванні Дж. Вуда [4], І. Шкловського [5]
та інших дослідників має такий вигляд:
1. формування Сонячної системи відбувалося з пилогазової хмари (туманности,
небули), яка була на межі гравітаційної рівноваги. Хмара мала практично кульову
форму діяметром у декілька світлових років та масою 1—3 Мс (Мс — маса Сонця).
Складалася вона з газу (98 % загальної маси хмари, гелієво-воднева суміш), пило-
вого матеріялу (метали — Fe, Ni; сульфіди, графіт та інші сполуки), покритого
льодовою кіркою (H2O, CH4 та інші);
2. вибух супернової зірки біля самої хмари зумовив збагачення останньої пев-
ною кількістю (близько 2—5 %) важких радіоактивних елементів й ініціював ко-
лапс. Речовина хмари, спочатку під дією ударної хвилі, а далі гравітаційних сил,
групується у центральній її частині, формуючи Протозірку. Цей процес супрово-
джується розігріванням хмари й ініціює формуванням диску обертання — Соняч-
ної туманности. Зовнішні оболонки останньої набирають еліптичних орбіт відно-
сно центральної, щільнішої та розігрітої маси;
3. на стадії гравітаційної нестійкости туманности (пункт 2) виділено дві фази
— швидкого та повільного стиснення, тривалість яких — 70 млн. років. На завер-
шальних етапах повільного стиснення, коли температура центральних частин Про-
тозірки досягає 800000 оК, починається термоядерна реакція „горіння“ водню (син-
тез гелію), тобто формується уже стандартна зірка — Сонце. Тиск газу в його
центральних частинах стабілізує гравітаційне стиснення, і зірка вступає у фазу
гравітаційної рівноваги й виходить на головну послідовність Герцшпрунґа-Рессе-
ла. На цьому етапі, за сучасними даними, Сонце може перебувати близько 10
млрд. років.
4. теплове випромінювання щойно сформованої зірки зумовлює процес фракці-
онування пилогазової суміші туманности. Її легші фракції (водень, гелій, літій та
інші елементи) концентруються у зовнішній частині, тоді як важкі (залізо, силікати
та інші елементи і сполуки) — у внутрішній. Вважається, що цей процес і зумовив
структурно-речовинну спеціялізацію планет „льодової“ та „кам’яної“ груп.
Якщо процес формування зірки з колапсуючої туманности теоретично
більш-менш обґрунтований, а окремі його етапи навіть знайшли своє безпосереднє
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 27
підтвердження у спостереженнях (встановлено: існування пилогазових туманнос-
тей; зірок, які перебувають на стадії повільного стиснення — стадія Т-Тільця; дис-
коподібних газових туманностей навколо деяких зірок; інші факти [8]), то меха-
нізм формування планет її населення ще далекий від свого вирішення. На сьогодні
загальноприйнятими є дві моделі формування планет Сонячної системи. Одна з
них — „протопланетна“ — ґрунтується на уявленнях, що їх розвивають Камерон
та інші дослідники [4, 7], друга — „планетозимальна“ — Шмідта, Сафронова [7]
або Хаясі [4, 7]:
5. згідно з „планетозимальною“ моделлю частина речовини Сонячної туманно-
сти, яка не увійшла в гаряче внутрішнє ядро, під дією тих чи інших процесів роз-
поділяється у вигляді кілець на віддалях, що відповідають сучасним планетарним.
Конденсація, зіткнення, склеювання та інші види злипання пило-газових частинок
у межах кожного з кілець зумовлюють формування планетозималів — планетних
тіл розміром до 5 км. Подальше зростання маси та об’єму останніх забезпечують
уже сили гравітаційного тяжіння. При тому, залежно від прийнятої моделі, форму-
вання планетозималів відбувалося або у вакуумі після розсіювання та диференція-
ції речовини навколозіркової туманности сонячним випромінюванням (модель
Шмідта, Сафронова), або в умовах існування доволі щільної пилогазової туманно-
сти ще до вступу Прото-Сонця у фазу Т-Тільця (модель Хаясі);
6. згідно з „протопланетною“ моделлю Камерона в зовнішних охолоджених ча-
стинах навколозіркової туманности (ще до вступу зірки у стадію Т-Тільця)
унаслідок гравітаційної нестабільности на певних орбітових рівнях формуються
гелієво-водневі стяжіння — протопланети. Останні за масою та внутрішньою бу-
довою відповідають сучасним планетам „льодової“ групи. Льодовий та пилуватий
матеріял, пронизуючи газову оболонку протопланет, концентрується у централь-
ній її частині, формуючи спочатку льодове, а далі й залізосилікатне ядро. У
подальших фазах свого розвитку протопланета або під дією інтенсивного сонячно-
го випромінювання (вітру) або гравітаційних сил, зумовлених взаємодією Сонця
(стадія Т-Тільця) і протопланет, флюїдна облямівка протопланет внутрішньої зони
дисипує — формуються планети „кам’яної“ земної групи;
7. планети земної групи на пізніх стадіях акреції відбули етап сильного розігрі-
вання. Прогнозується [7, 10—13], що даний процес зумовлювався або кінетичною
(ударною) енерґією планетозималів, які падали на планету, та розпадом радіоакти-
вних ізотопів, що їх успадкувала туманність після розпаду супернової зірки („пла-
нетозимальна“ модель), або гравітаційною (припливною) взаємодією протоплане-
ти та її супутників („протопланетна“ модель). Відбувається диференціяція щодо
щільности речовини надр планет з одночасним формуванням важкого залізоніке-
левого ядра, розплавленої мантії та легкої тонкої силікатної кори;
8. згідно з розглянутими моделями (пункти 1—7) на формування зірки та пла-
нет її населення відводиться декілька сотень мільйонів років [1].
Як „протопланетна“, так і „планетозимальна“ модель мають, за оцінками самих
авторів, „напівкількісний“ характер. Кожна з них добре пояснює окремі особливо-
сті Сонячної системи. Сучасні дані про планети-гіганти дають підстави говорити
про переваги „протопланетної“ концепції, за допомогою якої добре обґрунтову-
ються процеси формування їхніх регулярних супутників („Сонячні системи в міні-
атюрі“). Водночас на користь „планетозимальної“ моделі свідчать дані про плане-
ти земної групи (ряд геохемічних, геофізичних та інших параметрів).
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
28
Аналіз вищезгаданих теорій формування Сонця та планет, на нашу думку, дає
змогу констатувати відсутність у них механізму, який підтримував би протягом
доволі тривалого часу (близько 5,0 млрд. років) у русі всю систему.
Безперечно, колапс пилогазової хмари, зумовлений вибухом супернової зірки,
ініціював її обертання з наданням останній диспоподібної форми. Проте кутовий
момент цього обертання мав би бути настільки значний, що розробникам концеп-
ції для запобігання втратам пилогазової суміші туманністю, довелося вводити ме-
ханізм його відведення [1, 4, 7]. Водночас, за теперішніми уявленнями, уже як мі-
німум 5,0 млрд. років Сонце, сформоване з цієї хмари, перебуває у стані рівноваги
між силами тяжіння, спрямованими всередину, та дією температури, спрямованої
назовні. Пульсації об’єму Сонця та зміни орбітальних рівнів планет у наведених
моделях неможливі. За цей період без додаткового зовнішнього впливу або яко-
гось внутрішнього механізму кутовий момент зоряної системи, — під дією гравіта-
ційних, електромагнітних чи інших сил, — мав би бути видалений із неї. Але того
не спостерігається, що свідчить на користь існування динамічного процесу, який
підтримує у русі всю Сонячну систему. Нам уявляється, що таким механізмом мо-
гли би бути еволюційно-пульсаційні сили міжпланетних взаємодій.
У колапсуючій хмарі гравітаційна енерґія переходить у теплову. Але якщо на
початкових етапах стиснення (стадія швидкого стиснення) цей процес супрово-
джувався виведенням теплової енерґії, то далі (на стадії повільного стистення)
унаслідок зростання щільности хмари температура в його центрі починає скоро
зростати. При досягненні певних значень її спрямована назовні дія протидіє силам
тяжіння, які спрямовані всередину. Хмара стискається, термобаричний режим її
надр зростає і, зрештою, урівноважує тиск. Але у зв’язку з інерцією цього процесу
на момент рівнодії температура перевищує необхідну, що зумовлює розширення
хмари. Останнє, своєю чергою, призводить до розущільнення хмари та зниження
параметрів термобаричного режиму її центральної зони. Цей процес триває аж до
досягнення хмарою нижньої точки рівнодії, переходить її й ініціює стиснення хма-
ри. З відокремленням від хмари протозірки (центрального гарячого ядра) та гене-
тично пов’язаного з нею протопланетного диску (зовнішньої холоднішої оболон-
ки), а потім і протопланет, описуваний динамічний процес набуває трохи інших
рис.
Розширення протозірки унаслідок зростання термобаричного режиму її надр
зумовлює передачу її кутового моменту та енергії планетній системі, а також пере-
хід останньої на вищий орбітальний рівень. Об’єм зірки зростає, термобаричний
режим знижується, знижується і швидкість її обертання навколо своєї осі. За ниж-
ньою точкою рівнодії розпочинається зворотний процес, який протікає з переда-
чею кутового моменту та енерґії орбітального руху планет Сонцю. Зростає швид-
кість обертання останнього навколо своєї осі, зменшується радіюс, збільшується
щільність. Унаслідок переходу кінетичної енерґії планет у тепло зірки зростає
жорсткість термобаричного режиму її надр. Цикл завершено. Починається новий
цикл.
Цей динамічний процес повторювався би знову й знову до безконечности. Але
внаслідок накопичення при кожному стисненні залишкової напружености зірки
(поступове ущільнення речовини) закономірно зростає і сила її припливної дії на
планетну систему, що зумовлює поступове (еволюційне, спіралеподібне) зниження
орбітового рівня планет та, по досягненню ними межі Роша [9] (2,8 — радіюсу
Сонця), їхню руйнацію.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 29
Аналогічні вищеописаному і процеси, які відбуваються у планетних супутнико-
вих системах, оскільки останні — це „Сонячні системи в мініятюрі“.
У геологічному літописі видається можливим намітити кілька подій, природа
яких може бути пояснена з позицій узятої за основу „протопланетної“ моделі Ка-
мерона і запропонованої концепції еволюційно-пульсаційних міжпланетних взає-
модій, що тим самим свідчить на користь правдивости наших суджень. Умовно,
оскільки протікають вони одночасно, ці геологічні події можна розділити на дві
групи: ініційовані закономірним зниженням орбітового рівня Землі й ініційовані
варіяціями радіюса орбіти Місяця.
Формування і розвиток Землі як планети Сонячної системи
З огляду на положення „протопланетної“ моделі Камерона, зародження Землі
відбувалося у межах зовнішних охолоджених зон протопланетної хмари. Спочатку
це планета, речовинним складом і внутрішнєю структурою планети-гіганти — Са-
турн або Юпітер. Під потужним гелієво-водневим атмосферним шаром у жорстких
термобаричних умовах, спричинених припливними взаємодіями планети та її чис-
ленних супутників, відбувалися поступове накопичення та диференціяція залізоси-
лікатного ядра планети. Далі характерні гравітаційні взаємодії уже Сонця і плане-
ти, які проявлялися, з одного боку, в еволюційно-пульсаційних орбітових порухах
планети, а з другого — у варіяціях об’єму та термобаричного режиму надр зірки,
зумовили поступове закономірне зниження орбітового рівня планети і дисипацію
під дією сонячного енерґетичного та радіоактивного випромінювання (вітру) її пе-
рвинного флюїдного чохла. Формується сучасний образ Землі — планети „кам’я-
ної“ групи з притаманними їй речовинним складом і внутрішньою будовою.
В ідеальному випадку описаний процес охоплює орбітальний пояс від 40—30
(межа Сонячної системи) до 1 а.о. (сучасний орбітовий рівень). Тобто, Земля у
своєму розвитку пройшла стадії „льодових“ — від Плутона до Юпітера (40—
5,2 а.о.), зони трансформації, а також зони „кам’яних“ планет — пояса астероїдів
(2,8 а.о.) та Марса (1,52 а.о.). При тому зона трансформації Протопланет у Плане-
ти, зважаючи на сучасний рівень формування кометних хвостів (сублімації льоду
СН4, СО2, Н2О та інших летких сполук із поверхні комет), яка перебуває у діяпазо-
ні 5,0—2,5 а.о. [7, 14], найвірогідніше, припадає на середню частину цього інтерва-
лу: 4,0—3,0 а.о. Час проходження Землею усього виділеного орбітального поясу
або, що те ж саме, — час зародження нашої планети в розглянутій моделі повинен
значно відрізнятися, у бік збільшення, від загальноприйнятого.
Як відомо, сьогодні вік Сонячної системи й Землі, зокрема, оцінюється у
4,5 —5,0 млрд. років [1—3, 9]. Ці значення ґрунтуються на моделі одночасного фо-
рмування зірки і планет її системи, а також отриманих максимальних оцінок віку
земних та місячних порід, віку метеоритів, що впали на нашу планету, з урахуван-
ням обмежень, пов’язаних з часом формування усіх важких ізотопів.
При тому:
1. загальноприйнятий максимальний вік земних порід становить 4,0—3,8 млрд.
років [10, 12 та інші];
2. час формування місячного реголіту 4,5 млрд. років, а вік зразків із його кон-
тинентальних областей 4,0—3,1 млрд. років. Між даними віковими інтервалами на
Місяці не відбувалося формування будь-яких утворень, як нема і їхніх молодших
аналогів (молодших за 3,1 млрд. років) [7, 11, 15, 16];
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
30
3. час консолідації основної маси „кам’яних“ та „залізних“ метеоритів — у ме-
жах 3,6—4,7 млрд. років. При тому вік „залізних“ метеоритів, отриманих за допо-
могою аргонового методу, доволі часто досягає 6,0—7,0 млрд. років [4, 5, 7];
4. вік важких ізотопів (вище 209Ві), формування яких відбувається тільки при
r-процесі (вибух супернової зірки), оцінюється різними авторами у 8,5—11,5 млрд.
років [15]. Вважається, що при формуванні Сонячної системи бере участь речови-
на другої або навіть третьої генерації, яка вже пройшла зоряну стадію й поверну-
лася у туманність [7, 17];
5. зважуючи на хемічний склад (пункт 4) і положення на головній послідовно-
сті Сонця, воно не є ровесником Галактики; воно молоде, хоч і належить до старих
зірок. Вік його, за доволі приблизними оцінками відношення водню та отриманого
з нього внаслідок термоядерної реакції синтезу гелію, становить 5+1—2 млрд. ро-
ків [4, 7, 9].
З вищенаведеного викладу матеріялів і намічають граничні значення віку Со-
нячної системи в діяпазоні від 5,0 (пункти 1—3) до 9,0—10,0 млрд. років (пункти
4—5). І якщо у „планетозимальній“ моделі формування планет вік 5,0 млрд. років
справді міг відповідати часу їх зародження, то у „протопланетній“ — це час вихо-
ду Землі й Місяця із зони трансформації (початок геологічного літопису, але не
час зародження планети). І як довго наша планета перебувала на протопланетній
стадії — нам достеменно невідомо.
Вирішення цього питання, на наш погляд, можливе в історично-геологічному
аспекті. Як відомо [11], на початку силуру (440 млн. років тому), коли, як буде
показано далі, швидкість обертання Землі навколо своєї оси була тотожна теперіш-
ній (тривалість доби співмірна), тривалість року становила 410+10 діб, що відпові-
дає орбітальному рівню 1,12 а.о. Розподіляючи отриману швидкість зміни орбіта-
льного рівня Землі відповідно до правила планетних відстаней (Тіціуса-Боде [9]),
отримаємо: 8—9 млрд. років тому Прото-Земля перебувала на межі Сонячної си-
стеми (40—45 а.о.); 6,5—5,5 млрд. років тому — на орбіті Юпітера (5,5—5,0 а.о.);
5,5—4,6 млрд. років тому — в зоні трансформації (5,0—3,0 а.о.), а в інтервалі 3,6—
2,0 млрд. років тому — на орбітальному рівні Марса (2,5—1,5 а.о., рис. 1). Отрима-
ні значення доволі точно відповідають необхідним вищеобґрунтованим, що також
підтверджує правильність наших викладок.
Дисипація первинної потужної гелієво-водневої оболонки Прото-Землі та зни-
ження жорсткости термобаричного режиму її надр, ініційовані процесами, які до-
мінували в зоні трансформації, зумовили специфічні тектоно-магматичні та палео-
географічні умови, що вже знайшло своє відображення у геологічному літописі й,
зокрема, у структурно-речовинній спеціялізації утворень того часу. До останніх,
на нашу думку, належать супракристалеві породи (знизу догори) Ієнгрського, Фе-
дорівського, Сутамського, Слюдянського та Ісуанського літолого-стратиграфічних
комплексів катархейської групи. За Салопом [10], це меланократові амфіболові,
амфібол-піроксенові та піроксенові плагіогнейси, кристалічні сланці та амфіболо-
ві, біотитові, гранат-біотитові, силіманітові гнейси, а також кварцити. У верхній
частині розрізу з’являються мармури (доломітового та кальцитового складу), гра-
фітові гнейси, іноді кристалосланці та метаморфізовані залізовмісні породи і лише
у верхній частині розрізу (Ісуанський літолого-стратиграфічний комплекс, вік яко-
го 4,0 — 3,9 млрд. років) спостерігаються товщі грубоуламкових утворень (псамі-
ти, псефіти). Усі утворення метаморфізовані в умовах гранулітової та амфіболіто-
вої фацій. Загальна потужність порід катархейської групи досягає 15 км.
Рис. 1. Просторово-вікова шкала й основні етапи становлення Землі як планети Сонячної системи. Модель Сонячної системи і будови її планет за Е. Кінґом [15].
Структура планет-гігантів (1—4): 1—гелій та водень; 2 — льодовий компонент; 3 — металізований водень; 4 — кам’яний матеріял та силікати. Структура планет земної групи (5—7): 5 — кам’яний матеріял;
6 — розплав; 7 — залізо з можливими домішками.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 31
Перехідний (від юпітеріянських [4, 7, 11, 16, 18, 19] до земних [10—13, 20]) ха-
рактер вищеописаних катархейських утворень підтверджується:
1. витриманістю на значних площах речовинного складу порід і структури роз-
різу літолого-стратиграфічних комплексів, що свідчить про домінування на повер-
хні планети однотипних фізико-географічних умов за відсутности відокремлених
седиментаційних басейнів та денудаційних ареалів. Останні з’являються тільки на
рубежі 4,0—3,9 млрд. років тому, що й фіксується накопиченням псамітів Ісуансь-
кого комплексу. Дані умови добре корелюються із сучасними юпітеріянськими,
для яких характерний рівномірний розподіл речовини як за глибинними горизон-
тами, так і за площею;
2. характерною послідовністю, яка простежується в описаних розрізах практич-
но всіх реґіонів світу, від переважно кременистих утворень у нижній частині ката-
рхею до кременисто-карбонатних із домішкою евапоритів у верхній. Останнє свід-
чить як про послаблення жорсткости термобаричного режиму, так і про суттєву
перебудову в хемічному складі атмосфери та гіпотетичної ліквосфери∗;
3. максимальним за всю геологічну історію метаморфізмом порід в умовах гра-
нулітової та амфіболітової фацій, групуванням видовжених та куполоподібних
складок у реґіональні ізометричної та неправильної форми у плані поля, доміну-
ванням пластичних форм деформації, що однозначно свідчать про підвищений по-
рівняно із сучасним термобаричний режим, який існував у цей час на поверхні
планети та в її надрах.
Зменшення маси Землі в зоні трансформації, — унаслідок дисипації потужної
первинної гелієво-водневої оболонки, — безперечно відбивається і на характері
гравітаційних взаємодій планети з її численними супутниками та астероїдами,
котрі були, як і в Юпітера сьогодні, у так званих точках Лагранжа [16, 19]. З усіх
представників останніх (10—16 супутників, сотні астероїдів) на навколоземній ор-
біті залишаються, вірогідно, тільки два „кам’яні“ супутники — Перун і Місяць, які
мали на описуваний час (4,8—4,9 млрд. років тому) найнижчий орбітовий рівень.
Усі інші малі тіла переходять на нові орбіти, частина з яких перетинається з орбі-
тою Землі, зумовлюючи інтенсивне метеоритне бомбардування поверхні планети
та наближених супутників. У місячній геології ці події фіксуються тільки у віково-
му інтервалі 4,2—3,0 млрд. років тому, за максимально розвинутого процесу —
4,1 — 3,9 млрд. років тому [7, 11, 15, 16, 18].
Судячи з характерних припливних взаємодій супутників і Землі, основні осо-
бливості яких будуть розглянуті далі, приблизно 4,7—4,6 млрд. років тому Перун
підійшов до своєї межі Роша і руйнується. Його великі уламки падають на поверх-
ню планети та видимий бік Місяця, а відносно дрібні фракції формують кільця,
морфологія яких практично тотожна сучасним кільцям Юпітера. Сліди цієї катаст-
рофічної події розподілені на поверхні Землі у вигляді вузького у плані пояса,
який трасує орбіту метеоритної хмари, або, що те ж саме, орбіту загиблого супут-
ника. Вірогідно, що утворені внаслідок цього процесу на поверхні Землі структури
— кратери викиду, які характеризуються підвищеною щільністю базальтової осно-
ви, надалі стали жорсткими центрами („центри кристалізації“), навколо яких і від-
бувалося нарощення континентальної кори [12, 13, 21—25]. Руйнування вищеопи-
∗ Liquid — рідина.
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
32
саного метеоритного кільця Землі передбачається у подальшій фазі зменшення ор-
бітального рівня Місяця (3,9—3,7 млрд. років тому).
На Місяці метеоритні кратери — періоду руйнації Перуна (4,7—4,6 млрд. років
тому) — тепер, найвірогідніше, перекриті потужним шаром реголіту, формування
якого відповідно до визначень абсолютного віку відбувалося трохи пізніше (4,5
млрд. років тому). Структурні форми, що їх ми спостерігаємо нині, розподілені на
поверхні супутника асиметрично і сформовані, на нашу думку, вже у процесі руй-
нування метеоритного кільця Землі, яке відбувалося 4,0—3,7 млрд. років тому. Ос-
новна іх маса припадає на видимий бік супутника, що свідчить про перебування
метеоритного пояса на геоцентричній орбіті (всередині місячної орбіти) [7, 15, 16,
18].
Тектоно-магматичні й фізико-географічні умови віково-просторового діяпазону
3,6—2,0 млрд. років — 2,1—1,5 а.о. розвитку Землі доволі добре корелюються з
відповідними умовами сучасного Марса.
За даними палеогеографічних досліджень [26—31], Земля описуваного періоду
— планета з вуглекислогазовою атмосферою та зароджуваною гідросферою з ха-
рактерним тектонічним стилем і теригенним залізовмісним осадконагромаджен-
ням.
Зеленокам’яні пояси періодів 3,6—3,0; 3,0—2,6; та 2,6—1,9 млрд. років розвит-
ку планети являють собою неширокі (від кількох десятків до перших сотень кіло-
метрів) дуже видовжені (перші тисячі кілометрів) у плані структурні форми, які
групуються у серії субпаралельних зон, що облямовують „континентальні“ ареали.
Формування їх відбувалося за два етапи: на першому (етап розтягу) — вони розви-
валися як типові прогини з накопиченням відповідних вулканогенних та осадових
комплексів; на другому (етап стиснення) — як гірські споруди з формуванням гра-
нітогнейсових куполів та грубозернистих (псаміти, псефіти) теригенних утворень.
Характерне значне поширення у розрізі поясів залізовмісних глинистих та піскува-
тих різновидів, іноді простежуються пласти доломітів та доломітизованих вапня-
ків. Метаморфізовані породи в умовах зеленосланцевих, іноді (локально) амфібо-
літових фацій.
Окремо слід відзначити, що утворення описуваного вікового періоду характе-
ризуються значною просторовою витриманістю речовинного складу, а широкий
розвиток в їх розрізі певного типу залізорудних формацій (джеспілітові формації
Криворізького типу [32]) дає право численним геологам говорити про унікальність
останніх та пов’язувати це з еволюцією умов осадонагромадження, складу атмо-
сфери та біосфери, кульмінаційним моментом яких був рубіж 2,0—1,9 млрд. років
[29].
За даними космічної геології [7, 11, 18, 33], простежені на поверхні Марса лі-
нійні тектонічні форми класифікуються як рифтові тріщини і представлені еквато-
ріяльною системою каньйонів, котрі облямовують „континентальні“ ареали пів-
денних районів планети. Це зона паралельних лінійних депресій, завдовжки 7000
та більше кілометрів при ширині 100 — 150 км та глибині 1— 3 км. Виповнені во-
ни осадовими утвореннями, у розрізі яких домінують глинисті різновиди та вулка-
нокластика основного складу, іноді фіксуються карбонатні різновиди та хлориди.
Для усіх теригенних порід властива просторова хемічна однорідність і збагаче-
ність (1—7 %) високомагнітним матеріялом (ймовірно, магнетит [18, 33]).
Подібність вищеописаних геологічних і планетарних даних дає змогу говорити,
у першому наближенні, про подібність фізико-географічних та тектоно-магматич-
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 33
них умов порівнюваних планет і пов’язувати це з перебуванням Землі на орбіталь-
ному рівні Марса. (Цьому не суперечить і приблизно визначений вік Марса та його
супутників Фобоса й Деймоса, який оцінюється у 1,5 — 2,0 млрд. років [11])
Приблизно 2,0 млрд. років тому (з орбітального рівня 1,5 а.о.) на поверхні Зем-
лі з’являється відносно потужна гідросфера з епі- та мезопелагічними басейнами
[28, 30], до складу атмосферного шару у відчутній кількості починають входити
кисень та азот [28], серед осадових утворень значне просторове поширення отри-
мали теригенні (сіроколірні) та карбонатні (хемогенні та біогенні) відклади [30].
Тобто на нашій планеті запанували фізико-географічні умови, зіставні із сучасни-
ми. Останні, зважаючи на представлену модель, будуть існувати ще 0,3—0,4
млрд. років до орбітального рівня 0,85—0,8 а.о., на якому внаслідок поступового
зростання температури поверхневих шарів планети під дією сонячного теплового
та енергетичного потоку (вітру) гідросфера перейде в газову фазу і надалі буде ди-
сипована, як і кисневий складник атмосфери.
Приблизно на той же час (0,4 млрд. років у майбутнє) прогнозується і природне
руйнування останнього супутника Землі — Місяця, самознищення якого призведе
не тільки до інтенсивного катастрофічного бомбардування поверхні планети, а й,
що набагато важливіше, зумовить поступове згортання усіх геодинамічних (текто-
но-магматичних) процесів та охолодження надр планети.
Формується новий образ Землі (0,8—0,5 а.о.) — „сірої“ планети з потужною га-
рячою вуглекислогазовою (перепомпованою з Венери) атмосферою, згаслими тек-
тоно-магматичними процесами та слабо зміненими геоморфологічними формами.
Тобто на поверхні планети створюються умови, властиві сучасним венеріянським
[7, 11, 18, 34].
Подальше зменшення орбітального рівня Землі (0,5—0,05 а.о.) призведе до
руйнування (повної дисипації) газового шару планети і пенепленізації її рельєфу.
Холодні надра її, як і в Меркурія тепер [7, 11, 18], будуть складатися з двох шарів
— потужного залізонікелевого ядра та відносно тонкої кам’яної оболонки довкола
нього.
На межі 0,05 а.о. (межа Роша) прогнозується руйнування Землі та згорання її
уламків на поверхні Сонця∗.
Це історія формування і розвитку Землі як планети Сонячної системи. Процеси,
природа яких зумовлена варіаціями орбітального рівня Місяця у системі Місяць—
Земля, знайшли значно повніше відображення у геологічному літописі. Здебіль-
шого їхній вплив пов’язаний з особливостями, інтенсивністю та спрямованістю
динамічних (тектоно-магматичних) процесів, розподілом їх у просторі й часі, хара-
ктером структурно-речовинної спеціялізації формаційних рядів різних епох.
∗ „5. Бо сховано від тих, хто хоче того, що небо було напочатку, а земля із води та
водою складена словом Божим, 6. Тому тодішній світ, водою потоплений, загинув. 7. А
теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день Суду й
загибелі безбожних людей“ (2 Петра 5:7).
На нашу думку, ці рядки зі Святого Письма в дуже стислій формі подають історію
розвитку Землі, розширений варіянт якої наведений раніше.
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
34
Місяць і геодинаміка
Адекватні вищеописаним, характерним припливним взаємодіям планет і Сонця
й процеси, що відповідають за зародження та розвиток супутникових систем пла-
нет.
Аналіз даних з планетної геології, зокрема матеріяли про речовинний склад,
внутрішню будову, історію розвитку супутників планет Сонячної системи [4, 7, 11,
15, 16, 18, 19], дають змогу стверджувати, що зародження (або захоплення) їх від-
бувалося тільки на протопланетній („льодовій“) стадії розвитку планет, унаслідок
гравітаційної взаємодії останніх на прилеглі зони пилогазової туманности. Надалі
ці ж сили зумовили: з одного боку — пульсаційно-поступальні рухи супутників із
виходом останніх до межі Роша та їх руйнуванням; з другої — закономірну (ритмі-
чну) пульсацію об’єму планети, що зумовило тектоно-магматичний стиль та особ-
ливості термобаричного режиму її надр. Певна річ, що з руйнуванням останнього
супутника планети, тобто зі знищенням гравітуючого тіла, припиняється пульсація
об’єму планети і починається згортання геодинамічних процесів та поступове
охолодження її надр.
Сьогодні в геології, незважаючи на тотальне домінування принципів тектоніки
літосферних плит, зростає потік публікацій на захист концепції пульсації Землі
[31, 35, 36]. Характер, інтенсивність, спрямованість та ритмічність тектоно-магма-
тичних процесів, осадових та магматичних комплексів, а також дані палеонтологі-
чних, палеогеографічних та палеомагнітних досліджень дають можливість говори-
ти про існування фаз стиснення та розширення нашої планети, які періодично чер-
гуються (рис. 2).
На сучасному етапі геологічного вивчення уявляється можливим виділення се-
ми фаз зменшення об’єму Землі, які відповідають у геологічному літописі тектоно-
магматичним епохам (ТМЕ) першого ряду: 3,6 — 3,4 млрд. років тому (Саамська
ТМЕ); 2,75 — 2,55 (Кеноранська); 1,90 — 1,60 (Карельська); 1,15 —0,95 (Гренвіль-
ська); 0,33—0,22 (Герцинська) [10, 31]. Окрім того, уже спираючись на положення
вищеописаної моделі, виділяємо ще дві ТМЕ на межі 4,7—4,5 млрд. років тому та
0,3 — 0,5 млрд. років у майбутнє. Для усіх виділених ТМЕ характерні інтенсивні
орогенічні процеси, які супроводжувалися формуванням реґіональних зон сти-
снення (формування суперконтиненту Пангеї на межі 1,90 — 1,60; 1,15 — 0,95 та
0,33—0,22 млрд. років [23, 25, 26]; гранітоїдний плутонізм та естремальний за
Р—Т умовами реґіональний метаморфізм; домінування на поверхні планети різко
контрастних морфологічних форм та кліматичних зон; переважне накопичення по-
тужних верств грубоуламкових (моласи) утворень в асоціяції з широким спектром
лагунних (хемогенних), алювіяльних та флювіогляціяльних відкладів [31, 35].
Між ТМЕ простежуються періоди так званого „геосинклінального“ розвитку
планети, які відповідають, згідно з моделлю, періоду зростання об’єму Землі.
Останні відрізняються від попередніх: домінуванням процесів, що призводять до
формування рифтових зон та нових седиментаційних басейнів (зеленокам’яних-
протогеосинклінальних-геосинклінальних); базальтовим вулканізмом; пенеплені-
зацією рельєфу численних континентів та м’якістю кліматичних зон; широким
просторовим розвитком водойм із накопиченням переважно сіроколірних териген-
них та карбонатних плитководно- (епіконтинентальних шельфових) та глибоково-
дно-морських (мезопелагічних), іноді флішових утворень.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 35
Рис. 2. Вікова шкала й основні етапи геологічного розвитку Землі в аспекті еволюційно-
пульсаційних орбітальних рухів Місяця Вікова шкала за В. Б. Харландом, 1982. Час
тектоно-магматичної активізації за Л. Салопом, 1982. Геологічні дані в поданні
В. Казаринова, 1983 з доповненням із робіт [18, 21, 22, 25, 33, 34].
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
36
Тривалість „геосинклінальних“ епох становить 0,5 — 0,8 млрд. років, а в ТМЕ
0,2— 0,3 млрд. років [31].
Більшість геологів [10, 12, 20, 31] вищеописані епохи (ТМЕ та „геосинкліналь-
ну“) об’єднуює в один тектонічний цикл розвитку Землі: від закладання рифтових
систем до їх закриття. При тому різниця між різновіковими циклами помічається
лише на рівні кількісного набору літофацій та спрямованої реґіональної еволюції
речовинного складу порід (наприклад, гранітизація — від плагіогранітів до каліє-
вої гранітизації; вулканізм — від базальт-ультрабазитового через базальтовий до
лужно-базальтового ряду; варіює й мінералого-петрографічна та геохемічна спеці-
алізація теригенних та хемогенних утворень тощо (див. рис. 2). Тривалість циклів
закономірно зменшується у часі від 1,1 до 0,7 млрд. років [31].
Наведені особливості тектоно-магматичного розвитку Землі передбачають на-
явність ритмічного динамічного процесу, енерґетичний потенціял якого, на нашу
думку, забезпечений силами гравітаційної (припливної) взаємодії планети і супут-
ника.
Прогнозується, що поступове зниження орбітального рівня Місяця, запрогра-
моване процесами, які відповідають за формування усієї Сонячної системи, зумов-
лює пропорційне зменшення об’єму планети, зростання щільности та жорсткости
термобаричного режиму її надр. На це вказує характер геологічних подій, які домі-
нують у ТМЕ, в основу котрих покладені низхідні вертикальні переміщення речо-
вини надр планети у східні горизонтальні порухи літосферних плит. Водночас
зменшення сили припливної взаємодії між гравітуючими тілами — унаслідок зрос-
тання віддалі між ними — ініціює закономірне зростання об’єму планети, змен-
шення щільности та жорсткости термобаричного режиму її надр. Дроблення супе-
рконтиненту на „геосинклінальному“ етапі розвитку Землі — унаслідок перероз-
поділу висхідних вертикальних переміщень речовини надр планети — у розхідні
горизонтальні переміщення літосферних плит із формуванням численних рифто-
вих поясів однозначно свідчить про зростання об’єму Землі, а базальтовий
вулканізм замість гранітоїдного плутонізму і мінералого-петрографічна спеціяліза-
ція осадових комплексів — про характер варіяцій термобаричного режиму її надр
в описуваний період.
На тлі варіяцій орбітального рівня Місяця відзначається і прогнозоване у ви-
кладеній моделі поступове зменшення радіюса орбіти нашого супутника, про що,
зокрема, свідчить скорочення тривалости тектонічних циклів із 1,1 до 0,7 млрд. ро-
ків [31].
Сьогодні за геологічними даними наша планета перебуває на етапі розширен-
ня, а за астрофізичними інструментальними дослідженнями орбітальний рівень
Місяця зростає на 3 — 5 см щороку [11, 16]. Цей етап буде продовжуватись ще
0,1— 0,05 млрд. років, після чого планета вийде на етап стиснення. Максимум
зменшення об’єму планети, пов’язаного із зниженням орбітального рівня супутни-
ка з виходом його на межу Роша та руйнуванням, очікується через 0,3 — 0,5 млрд.
років (див. рис. 2).
Отже, узагальнюючи все ранішесказане, підкреслимо:
• основні особливості формування і розвитку зірок та планет її населення
визначаються динамічними процесами, природа яких обґрунтовується сучасними не-
булярними теоріями, „протопланетною“ концепцією Камерона та запропонованою
автором моделлю еволюційно-пульсаційних міжпланетних взаємодій;
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 37
• зародження планет і їх супутників відбувається тільки на „льодовій“ стадії
їх розвитку на орбітальних рівнях, положення яких контролюється припливною ді-
єю центральної маси (зірки чи планети) на прилеглі терени навколозіркової пило-
газової туманности;
• під час свого розвитку Земля пройшла і ще пройде кілька стадій докорін-
ної перебудови, у тому дві стадії першого ряду — „Льодова“ та „Кам’яна“, а також
декілька стадій другого — „Білої“ та „Смугастої“ у „Льодову“; „Червоної“, „Голу-
бої“, „Сірої“ та „Чорної“ в „Кам’яну“, що зумовлено закономірним зростанням ін-
тенсивности теплового та радіяційного (енерґетичного) випромінювання Сонця
(сонячний вітер) унаслідок зменшення орбітального рівня Землі та впливом цього
випромінювання на фізико-хемічні властивості речовини верхніх (атмосферних)
шарів планети∗;
• тектоно-магматичний стиль планети визначається варіяціями орбітальних
рівнів її супутника (ів) та їхньою сумарною масою:
1. у момент максимального зближення супутника і планети зростає їхня граві-
таційна взаємодія, що зумовлює: а) зменшення об’єму планети, зростання щільно-
сти та жорсткости термобаричного режиму її надр, швидкости обертання навколо
своєї осі; б) посилення тектонічної активности — унаслідок перерозподілу низхід-
них вертикальних переміщень речовини надр у східні горизонтальні порухи літо-
сферних плит із формуванням орогенічних поясів, з відповідним вулканізмом та
гранітоїдним плутонізмом, екстремальним за Р—Т умовами, реґіональним мета-
морфізмом; в) наявність на поверхні Землі різкоконтрастних геоморфологічних
форм та кліматичних зон, домінуюче накопичення потужних верств грубоуламко-
вих утворень в асоціяції з широким спектром лагунних, алювіяльних та флювіо-
гляціяльних утворень;
2. у момент зростання радіюса орбіти супутника послаблюються сили приплив-
ної взаємодії, що зумовлює: а) зростання об’єму Землі, розущільнення надр та змен-
шення швидкости обертання її навколо своєї осі; б) змінюється тектоно-магматич-
ний стиль — руйнується суперконтинент унаслідок перерозподілу висхідних рухів
∗ У зв’язку з цим твердженням доволі логічним є припущення про існування у Со-
нячній системі пилогазових оболонок (поясів): гелієво-водневої приблизно на орбітальному
рівні Юпітера, киснево-водної — на орбіті Землі, вуглекислогазової — на орбіті Венери
тощо. При тому сучасний об’єм водню та гелію Юпітера — це не тільки маса, зібрана
планетою під час свого орбітального переходу з меж Сонячної системи на сучасний рівень,
а й маса, принесена та залишена тут планетами, які у своєму розвитку раніше пройшли цей
рівень (Венерою, Землею, Марсом). Те ж стосується кисню, води та інших сполук Землі.
Тобто деяка, вірогідно, більша частина маси цих сполук у недалекому минулому (за
геологічними мірками) належала Венері, а ще раніше — Меркурію, при виході останніх на
земний орбітальний рівень. Цілком правдоподібним у цьому контексті є і припущення про
можливе перенесення цього явища на органічні, „живі“ сполуки, орбітальний рівень
збереження яких, вірогідно, охоплює діяпазон від 2,0 до 0,9 а.о. В межах останнього збе-
рігається „інформація“ про всі види флори та фауни, які будь-коли розвивалися на планетах
Сонячної системи при проходженні останніх через нього. Найвірогідніше, що наші попередники
1,0 — 0,5 млрд. років тому мандрували венеріянськими, а 2,0—2,5 млрд. років тому
меркуріянськими теренами, тоді як ці планети були на земному орбітальному рівні.
„10. День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії,
розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять... 13. Але за Його обітницею ми
дожидаємо Неба нового й нової Землі, що правда на них прибуває“ (2. Петра 10, 13).
ВОЛОДИМИР ГНІДЕЦЬ
38
речовини надр у розхідні горизонтальні переміщення літосферних плит із форму-
ванням рифтових поясів та базальтовим вулканізмом; в) домінування на поверхні
планети пенепленізованого рельєфу численних континентів, переважне накопи-
чення плитководно- (шельфових) та глибоководно-морських (мезопелагічних)
утворень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Браун Д. Недоступная Земля. — М.: Мир. — 1984. — 262 с.
2. Маракушев А. А. Происхождение и эволюция Земли и других планет Солнечной сис-
темы. — М.: Наука, 1992. — 208 с.
3. Фишер Д. Рождение Земли. — М.: Мир. 1990. — 264 с.
4. Структура и эволюционная история Солнечной системы // Альфвен Х., Аррениус Г.
— Киев: Наук. думка, 1981. — 332 с.
5. Происхождение метеоритов // Соботович Э. В., Семененко В. П. — К.: Наук. думка,
1985. — 204 с.
6. Шкловский И. С. Звезды: их рождение, жизнь и смерть. — М.: Наука, 1984. —384 с.
7. Протозвезды и планеты // Под ред. Герелса. — М.: Мир, 1982. —384 с.
8. Масевич А. Г., Тутуков А. В. Эволюция звезд: теория и наблюдения. — М.: Наука. Гл.
ред. физ.-мат. лит. 1988. —280 с.
9. Физика Космоса (маленькая энциклопедия) // Под ред. Сюняева Р. А. — М.: Сов. эн-
циклопедия, 1986. —783 с.
10. Салоп Л. И. Геологическое развитие Земли в докембрии. — Л.: Наука, 1982. — 343 с.
11. Очерки сравнительной планетологии. — М.: Наука, 1981. — 326 с.
12. Монин А. С. Ранняя геологическая история Земли. — М.: Недра, 1987. —144 с.
13. Хаин В. Е., Божко Н. А. История геотектоники. Докембрий. — М.: Недра, 1988. —
382 с.
14. Дж. Брандт. Солнечный ветер. — М.: Мир, 1973. — 207 с.
15. Рускол Е. Л. Происхождение Луны. — М.: Наука, 1975. — 188 с.
16. Спутники планет // Под. ред.: Дж. Бернса. — М.: Мир, 1980. — 632 с.
17. Тейлер Р. Дж. Происхождение химических элементов. — М.: Мир, 1975. — 232 с.
18. Э. Кинг. Космическая геология. — М.: Мир, 1979. —379 с.
19. Юпитер. Происхождение и внутреннее строение спутников // Под ред. Т. Герелса. —
М.: Мир, 1978. — 522 с.
20. Косыгин Ю. А. Тектоника. — М.: Недра, 1988. — 231 с.
21. Брюханов В. Н., Буш В. А., Глуховский М. З. и др. Кольцевые структуры континентов
земли. — М.: Недра, 1987. —262 с.
22. Павловский Е. В. Происхождение и развитие земной коры материков // Геотектоника.
— 1975. —№ 5. — С. 3—14.
23. Попов В. С. Модель формирования сиалической протокоры континентов // Изв. АН
СССР. Сер. геол. — 1987. — Т. 11. — С. 102—114.
24. Гудвин А. М. Гигантская метеоритная бомбардировка и развитие континентальной ко-
ры // Ранняя история Земли. — М.: Мир, 1980. — С. 87—107.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ В АСПЕКТІ ЕВОЛЮЦІЙНО-ПУЛЬСАЦІЙНИХ … 39
25. Донн И. Л., Донн Б. Д., Валентайн И. Т. Ранняя история Земли // Изв. АН СССР. Сер.
геол. 1966. —№ 6. — С. 24—50.
26. М. Озима. Глобальная эволюция Земли. — М.: Мир, 1990. —165 с.
27. Милановский Е. Е. Рифтогенез в истории Земли (рифтогенез на древних платформах).
— М.: Недра, 1983. — 280 с.
28. Дроздовская А. А. Химическая эволюция океана и атмосферы в геологической исто-
рии Земли. — К.: Наук. думка, 1990. — 208 с.
29. Салоп Л. И. Переломный этап в геологическом развитии Земли на рубеже раннего и
позднего докембрия и лунно-земные связи // Сов. геология. —1987. — № 1. — С. 77—86.
30. Пронин А. А. Тектоническая история океанов и проблема становления земной коры и
литосферы. — Л.: Наука, 1982. — 248 с.
31. Казаринов В. П. Пульсация Земли. Фаланги и сверхциклы. — Новосибирск. 1983. —
112 с. (Деп. ВИНИТИ № 3852—83).
32. Зоненшайн Л. П., Кузьмин М. И., Моралев В. М. Глобальная тектоника, магматизм и
металлогения. — М.: Недра, 1976. — 231 с.
33. Кузьмин Р. О. Криолитосфера Марса. — М.: Наука, 1983. — 144 с.
34. Планета Венера (атмосфера, поверхность, внутреннее строение). — М.: Наука, 1989.
— 482 с.
35. Милановский Е. Е. Развитие и современное состояние проблемы расширения и пуль-
сации Земли // Изв. выс. уч. зав. Геология и разведка. — 1982. № 7. С. 3—29.
36. Кропоткин П. Н., Ефремов В. Н. Изменения радиуса Земли в геологическом прошлом
// Геотектоника. — 1992. — № 4. — С. 3 —14.
SUMMARY
Volodymyr GNIDETS
HISTORY OF THE EARTH DEVELOPMENT IN THE ASPECT OF THE EVOLUTIONAL-
PULSATIONAL INTERACTIONS BETWEEN THE PLANETS
On the base of analysis of geological materials in complex with existing data on comparative planetology
the conceptual model of the Solar system formation was created. The model is based on the certain principles
of the known „nebular“ and „protoplanetic“ hypotheses, but in the same time the original system approach to
the nature of energetic potential of the dynamic processes of star and planet system formation is proposed. To
the latter the gravitational interplanetary forces, which are displayed in the evolutional-progressive planets
orbital movements aswellas in variations of volume and temperature regime of the star (planet) entrails is
attributed.
From the position of the regular changes of orbital levels of the planets and satellites in time the history of
the Earth development is considered with distinguishing of the main stages: origin — 8—9 billion years ago on
the distance from the sun 40—45 (a.u.); „ice“ planet — 8—5.5 billion years ago; 40—5.0 (a.u.);
transformation zone from „ice“ to „stone“ group — 5.5—4.5 billion years ago, 5.0—3.1 (a.u.); „red“ planet
(Martian stage) — 3.6 —2.0 billion years ago, 2.1—1.5 (a.u.); „blue“ planet — 2.0 billion years ago—0.3
billion years on future, 1.5— 0.85 (a.u.); „grey“ planet (Venerian stage) — 0.85—0.5 (a.u.); „black“ planet
(Mercurian stage) — 0.5—0.05 (a.u.); boundary 0.05 (a.u.) — disintegration of the Earth. It is stated, that the
character of geodynamic processes depends on the orbital level of the Moon. Its pulsational-progressive orbital
movements cause pulsation of the Earth volume, which determines the intensity, direction and rhytmicity of
tectono-magmatic processes.
<<
/ASCII85EncodePages false
/AllowTransparency false
/AutoPositionEPSFiles true
/AutoRotatePages /All
/Binding /Left
/CalGrayProfile (Dot Gain 20%)
/CalRGBProfile (sRGB IEC61966-2.1)
/CalCMYKProfile (U.S. Web Coated \050SWOP\051 v2)
/sRGBProfile (sRGB IEC61966-2.1)
/CannotEmbedFontPolicy /Warning
/CompatibilityLevel 1.4
/CompressObjects /Tags
/CompressPages true
/ConvertImagesToIndexed true
/PassThroughJPEGImages true
/CreateJDFFile false
/CreateJobTicket false
/DefaultRenderingIntent /Default
/DetectBlends true
/ColorConversionStrategy /LeaveColorUnchanged
/DoThumbnails false
/EmbedAllFonts true
/EmbedJobOptions true
/DSCReportingLevel 0
/EmitDSCWarnings false
/EndPage -1
/ImageMemory 1048576
/LockDistillerParams false
/MaxSubsetPct 100
/Optimize true
/OPM 1
/ParseDSCComments true
/ParseDSCCommentsForDocInfo true
/PreserveCopyPage true
/PreserveEPSInfo true
/PreserveHalftoneInfo false
/PreserveOPIComments false
/PreserveOverprintSettings true
/StartPage 1
/SubsetFonts true
/TransferFunctionInfo /Apply
/UCRandBGInfo /Preserve
/UsePrologue false
/ColorSettingsFile ()
/AlwaysEmbed [ true
]
/NeverEmbed [ true
]
/AntiAliasColorImages false
/DownsampleColorImages true
/ColorImageDownsampleType /Bicubic
/ColorImageResolution 300
/ColorImageDepth -1
/ColorImageDownsampleThreshold 1.50000
/EncodeColorImages true
/ColorImageFilter /DCTEncode
/AutoFilterColorImages true
/ColorImageAutoFilterStrategy /JPEG
/ColorACSImageDict <<
/QFactor 0.15
/HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1]
>>
/ColorImageDict <<
/QFactor 0.15
/HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1]
>>
/JPEG2000ColorACSImageDict <<
/TileWidth 256
/TileHeight 256
/Quality 30
>>
/JPEG2000ColorImageDict <<
/TileWidth 256
/TileHeight 256
/Quality 30
>>
/AntiAliasGrayImages false
/DownsampleGrayImages true
/GrayImageDownsampleType /Bicubic
/GrayImageResolution 300
/GrayImageDepth -1
/GrayImageDownsampleThreshold 1.50000
/EncodeGrayImages true
/GrayImageFilter /DCTEncode
/AutoFilterGrayImages true
/GrayImageAutoFilterStrategy /JPEG
/GrayACSImageDict <<
/QFactor 0.15
/HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1]
>>
/GrayImageDict <<
/QFactor 0.15
/HSamples [1 1 1 1] /VSamples [1 1 1 1]
>>
/JPEG2000GrayACSImageDict <<
/TileWidth 256
/TileHeight 256
/Quality 30
>>
/JPEG2000GrayImageDict <<
/TileWidth 256
/TileHeight 256
/Quality 30
>>
/AntiAliasMonoImages false
/DownsampleMonoImages true
/MonoImageDownsampleType /Bicubic
/MonoImageResolution 1200
/MonoImageDepth -1
/MonoImageDownsampleThreshold 1.50000
/EncodeMonoImages true
/MonoImageFilter /CCITTFaxEncode
/MonoImageDict <<
/K -1
>>
/AllowPSXObjects false
/PDFX1aCheck false
/PDFX3Check false
/PDFXCompliantPDFOnly false
/PDFXNoTrimBoxError true
/PDFXTrimBoxToMediaBoxOffset [
0.00000
0.00000
0.00000
0.00000
]
/PDFXSetBleedBoxToMediaBox true
/PDFXBleedBoxToTrimBoxOffset [
0.00000
0.00000
0.00000
0.00000
]
/PDFXOutputIntentProfile ()
/PDFXOutputCondition ()
/PDFXRegistryName (http://www.color.org)
/PDFXTrapped /Unknown
/Description <<
/FRA <FEFF004f007000740069006f006e00730020007000650072006d0065007400740061006e007400200064006500200063007200e900650072002000640065007300200064006f00630075006d0065006e00740073002000500044004600200064006f007400e900730020006400270075006e00650020007200e90073006f006c007500740069006f006e002000e9006c0065007600e9006500200070006f0075007200200075006e00650020007100750061006c0069007400e90020006400270069006d007000720065007300730069006f006e00200061006d00e9006c0069006f007200e90065002e00200049006c002000650073007400200070006f0073007300690062006c0065002000640027006f00750076007200690072002000630065007300200064006f00630075006d0065006e007400730020005000440046002000640061006e00730020004100630072006f0062006100740020006500740020005200650061006400650072002c002000760065007200730069006f006e002000200035002e00300020006f007500200075006c007400e9007200690065007500720065002e>
/ENU (Use these settings to create PDF documents with higher image resolution for improved printing quality. The PDF documents can be opened with Acrobat and Reader 5.0 and later.)
/JPN <FEFF3053306e8a2d5b9a306f30019ad889e350cf5ea6753b50cf3092542b308000200050004400460020658766f830924f5c62103059308b3068304d306b4f7f75283057307e30593002537052376642306e753b8cea3092670059279650306b4fdd306430533068304c3067304d307e305930023053306e8a2d5b9a30674f5c62103057305f00200050004400460020658766f8306f0020004100630072006f0062006100740020304a30883073002000520065006100640065007200200035002e003000204ee5964d30678868793a3067304d307e30593002>
/DEU <FEFF00560065007200770065006e00640065006e0020005300690065002000640069006500730065002000450069006e007300740065006c006c0075006e00670065006e0020007a0075006d002000450072007300740065006c006c0065006e00200076006f006e0020005000440046002d0044006f006b0075006d0065006e00740065006e0020006d00690074002000650069006e006500720020006800f60068006500720065006e002000420069006c0064006100750066006c00f600730075006e0067002c00200075006d002000650069006e0065002000760065007200620065007300730065007200740065002000420069006c0064007100750061006c0069007400e400740020007a0075002000650072007a00690065006c0065006e002e00200044006900650020005000440046002d0044006f006b0075006d0065006e007400650020006b00f6006e006e0065006e0020006d006900740020004100630072006f0062006100740020006f0064006500720020006d00690074002000640065006d002000520065006100640065007200200035002e003000200075006e00640020006800f600680065007200200067006500f600660066006e00650074002000770065007200640065006e002e>
/PTB <FEFF005500740069006c0069007a006500200065007300740061007300200063006f006e00660069006700750072006100e700f5006500730020007000610072006100200063007200690061007200200064006f00630075006d0065006e0074006f0073002000500044004600200063006f006d00200075006d00610020007200650073006f006c007500e700e3006f00200064006500200069006d006100670065006d0020007300750070006500720069006f0072002000700061007200610020006f006200740065007200200075006d00610020007100750061006c0069006400610064006500200064006500200069006d0070007200650073007300e3006f0020006d0065006c0068006f0072002e0020004f007300200064006f00630075006d0065006e0074006f0073002000500044004600200070006f00640065006d0020007300650072002000610062006500720074006f007300200063006f006d0020006f0020004100630072006f006200610074002c002000520065006100640065007200200035002e0030002000650020007300750070006500720069006f0072002e>
/DAN <FEFF004200720075006700200064006900730073006500200069006e0064007300740069006c006c0069006e006700650072002000740069006c0020006100740020006f0070007200650074007400650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e0074006500720020006d006500640020006800f8006a006500720065002000620069006c006c00650064006f0070006c00f80073006e0069006e006700200066006f00720020006100740020006600e50020006200650064007200650020007500640073006b00720069006600740073006b00760061006c0069007400650074002e0020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e0074006500720020006b0061006e002000e50062006e006500730020006d006500640020004100630072006f0062006100740020006f0067002000520065006100640065007200200035002e00300020006f00670020006e0079006500720065002e>
/NLD <FEFF004700650062007200750069006b002000640065007a006500200069006e007300740065006c006c0069006e00670065006e0020006f006d0020005000440046002d0064006f00630075006d0065006e00740065006e0020007400650020006d0061006b0065006e0020006d00650074002000650065006e00200068006f0067006500720065002000610066006200650065006c00640069006e00670073007200650073006f006c007500740069006500200076006f006f0072002000650065006e0020006200650074006500720065002000610066006400720075006b006b00770061006c00690074006500690074002e0020004400650020005000440046002d0064006f00630075006d0065006e00740065006e0020006b0075006e006e0065006e00200077006f007200640065006e002000670065006f00700065006e00640020006d006500740020004100630072006f00620061007400200065006e002000520065006100640065007200200035002e003000200065006e00200068006f006700650072002e>
/ESP <FEFF0055007300650020006500730074006100730020006f007000630069006f006e006500730020007000610072006100200063007200650061007200200064006f00630075006d0065006e0074006f0073002000500044004600200063006f006e0020006d00610079006f00720020007200650073006f006c00750063006900f3006e00200064006500200069006d006100670065006e00200070006100720061002000610075006d0065006e0074006100720020006c0061002000630061006c006900640061006400200061006c00200069006d007000720069006d00690072002e0020004c006f007300200064006f00630075006d0065006e0074006f00730020005000440046002000730065002000700075006500640065006e00200061006200720069007200200063006f006e0020004100630072006f00620061007400200079002000520065006100640065007200200035002e003000200079002000760065007200730069006f006e0065007300200070006f00730074006500720069006f007200650073002e>
/SUO <FEFF004e00e4006900640065006e002000610073006500740075007300740065006e0020006100760075006c006c006100200076006f0069006400610061006e0020006c0075006f006400610020005000440046002d0061007300690061006b00690072006a006f006a0061002c0020006a006f006900640065006e002000740075006c006f0073007400750073006c00610061007400750020006f006e0020006b006f0072006b006500610020006a00610020006b007500760061006e0020007400610072006b006b007500750073002000730075007500720069002e0020005000440046002d0061007300690061006b00690072006a0061007400200076006f0069006400610061006e0020006100760061007400610020004100630072006f006200610074002d0020006a00610020004100630072006f006200610074002000520065006100640065007200200035002e00300020002d006f0068006a0065006c006d0061006c006c0061002000740061006900200075007500640065006d006d0061006c006c0061002000760065007200730069006f006c006c0061002e>
/ITA <FEFF00550073006100720065002000710075006500730074006500200069006d0070006f007300740061007a0069006f006e00690020007000650072002000630072006500610072006500200064006f00630075006d0065006e00740069002000500044004600200063006f006e00200075006e00610020007200690073006f006c0075007a0069006f006e00650020006d0061006700670069006f00720065002000700065007200200075006e00610020007100750061006c0069007400e00020006400690020007300740061006d007000610020006d00690067006c0069006f00720065002e0020004900200064006f00630075006d0065006e00740069002000500044004600200070006f00730073006f006e006f0020006500730073006500720065002000610070006500720074006900200063006f006e0020004100630072006f00620061007400200065002000520065006100640065007200200035002e003000200065002000760065007200730069006f006e006900200073007500630063006500730073006900760065002e>
/NOR <FEFF004200720075006b00200064006900730073006500200069006e006e007300740069006c006c0069006e00670065006e0065002000740069006c002000e50020006f00700070007200650074007400650020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e0074006500720020006d006500640020006800f80079006500720065002000620069006c00640065006f00700070006c00f80073006e0069006e006700200066006f00720020006200650064007200650020007500740073006b00720069006600740073006b00760061006c0069007400650074002e0020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740065006e00650020006b0061006e002000e50070006e006500730020006d006500640020004100630072006f0062006100740020006f0067002000520065006100640065007200200035002e00300020006f0067002000730065006e006500720065002e>
/SVE <FEFF0041006e007600e4006e00640020006400650020006800e4007200200069006e0073007400e4006c006c006e0069006e006700610072006e00610020006e00e40072002000640075002000760069006c006c00200073006b0061007000610020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740020006d006500640020006800f6006700720065002000620069006c0064007500700070006c00f60073006e0069006e00670020006f006300680020006400e40072006d006500640020006600e50020006200e400740074007200650020007500740073006b00720069006600740073006b00760061006c0069007400650074002e0020005000440046002d0064006f006b0075006d0065006e00740065006e0020006b0061006e002000f600700070006e006100730020006d006500640020004100630072006f0062006100740020006f00630068002000520065006100640065007200200035002e003000200065006c006c00650072002000730065006e006100720065002e>
>>
>> setdistillerparams
<<
/HWResolution [2400 2400]
/PageSize [612.000 792.000]
>> setpagedevice
|