Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект

Статья посвящена исследованию пословиц и поговорок русскими, украинскими и зарубежными языковедами. В статье анализируется значение терминов „паремия”, „паремиология” и „паремиография”, а также систематизируются и обобщаются исследования русских, украинских и зарубежных языковедов....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Ковальская, Н.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73835
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект / Н.А. Ковальская // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 22-28. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73835
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-738352015-01-16T03:02:06Z Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект Ковальская, Н.А. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Статья посвящена исследованию пословиц и поговорок русскими, украинскими и зарубежными языковедами. В статье анализируется значение терминов „паремия”, „паремиология” и „паремиография”, а также систематизируются и обобщаются исследования русских, украинских и зарубежных языковедов. The article is devoted to research of proverbs and sayings by Russian, Ukrainian and Foreign philologers. It is analyzes value of terms paremia, paremiology and paremiography, and also we systematizes and it is generalizes to research Russian, Ukrainian and Foreign philologers. 2004 Article Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект / Н.А. Ковальская // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 22-28. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73835 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Ковальская, Н.А. Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект Культура народов Причерноморья
description	Статья посвящена исследованию пословиц и поговорок русскими, украинскими и зарубежными языковедами. В статье анализируется значение терминов „паремия”, „паремиология” и „паремиография”, а также систематизируются и обобщаются исследования русских, украинских и зарубежных языковедов.
format	Article
author	Ковальская, Н.А.
author_facet	Ковальская, Н.А.
author_sort	Ковальская, Н.А.
title	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
title_short	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
title_full	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
title_fullStr	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
title_full_unstemmed	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
title_sort	семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73835
citation_txt	Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект / Н.А. Ковальская // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 47. — С. 22-28. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT kovalʹskaâna semantikostilístičnífunkcííparemíjteoretičnijaspekt
first_indexed	2025-07-05T22:19:27Z
last_indexed	2025-07-05T22:19:27Z
_version_	1836847168666730496
fulltext	Ковальская Наталья Аркадьевна СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ПАРЕМІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ Проблема паремій, зокрема історія виникнення й походження прислів’їв та приказок, їх функціонування та класифікація здавна привертали увагу дослідників. Зацікавленість цим жанром усної народної творчості зу- мовлена сучасним станом лінгвістики. Докладне вивчення паремій дає можливість проникнути в ідейний зміст цих малих творів українського народу, виявити загальні тенденції розвитку пареміології. Дослідженням паремій, з’ясуванням їх історії та значення, займалося багато дослідників різних країн. Але на сучасному етапі розвитку пареміології спостері- гається пасивність щодо розгляду цих проблем. Ця стаття є спробою систематизувати й узагальнити всі дослідження російських, українських і зарубіжних мовознавців у галузі пареміології. Метою статті є простежити історію дослідження паремій у мовознавстві. Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання: 1) з’ясувати значення термінів „паремія”, „пареміологія” та „пареміографія”; 2) систематизувати й узагальнити дослідження російських, українських та зарубіжних мовознавців у галу- зі пареміології; 3) визначити ряд нез’ясованих питань, які потребують подальшого дослідження. „За сто років стирається навіть камінь, а слово народне й через тисячу років не зітреться», - так казав в’єтнамський народ про свою любов до влучного образного слова, про віру в його дієву силу, в безсмертя на- родної мудрості. До появи писемності та й після того, як вона виникла, але залишалася майже недоступною для простого люду, народна мудрість передавалася від покоління до покоління у вигляді усного, точно складеного вислову, чи образного звороту мови, що добре запам’ятовувалися. Народ століттями складав мудрі та влучні прислів’я й приказки, хитрі загадки, веселі й сумні обрядові пісні, урочисті билини про славетні подвиги героїв, чудові, чарівні, побутові казки. Всі ці надбання є малими жанрами українського фольклору, які на сучасному етапі по- сідають значне місце в нашому житті. У скарбниці українського усного мистецтва одне з чільних місць належить прислів’ям та приказкам, цим лаконічним, виразним, глибоко змістовним висловам тих чи інших явищ дійсності. Ці жанри постійно корис- тувалися і користуються великою популярністю. Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності. З давніх-давен до сьогодення прислів’я й приказки передавали наступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя і набуті спо- стереження над природою. Вони культивувалися народами Стародавнього Єгипту, Ассирії, Вавилону, Персії, Китаю та Індії. На слов’янському ґрунті прислів’я та приказки стали виникати ще задовго до початку писемності. Перші давньоруські пам’ятки /”Зборник Святослава”, „Повість временних літ”, „Повчання” Володимира Мономаха, „Руська правда” та ін. / містять фразеологічні сполучення, вжиті з певною стилістичною метою, в переносних значеннях, що говорить про їхнє широке побутування й певний ступінь абстрагування значень. Усе це свід- чить про те, що вже в Х ст. культура Київської Русі мала прислів’я та приказки в розвинутому вигляді. Не всі твори малих жанрів дійшли до наших часів, багато з них було втрачено. Але окремі твори цих жанрів більш близького нашому часу історичного періоду, що зустрічаються в пам’ятках давньоруської писемності, не тіль- ки збереглися для наступних поколінь, але й стали документальним доказом популярності їх у далекому ми- нулому. Частина прислів’їв та приказок за часів Давньої Русі згодом увійшла до мов трьох братніх народів – ро- сійського, українського, білоруського, зберегла майже однакове звучання та смислове навантаження в усіх трьох мовах. З утворенням української народності виникають прислів’я та приказки на місцевому суспільно- побутовому ґрунті, і водночас зі старими прислів’ями стають складовою частиною культури народу. Вони на- бувають популярності й користуються великим попитом, що фіксують давньоукраїнські книги. Їх уводять до своїх творів А. Вишенський, Х. Філарет, М. Смотрицький, І. Галятовський та ін. В Україні звернення до джерел народної поезії проходило через художні твори Г. С. Сковороди, І. П. Кот- ляревського, П. П. Гулака-Артемовського, К. Д. Дмитрашка, П. П. Білецького-Носенка та інших, записи уче- них О. М. Боденського, М. О. Максимовича, І. І. Срезневського, М. І. Костомарова тощо. До малої прози укра- їнського фольклору зверталися такі відомі письменники, як Л. Глібов, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, М. Рильський, П. Куліш, Марко Вовчок, Є. Гребінка, О. Гончар, О. Вишня, О. Довженко, М. Стельмах, Ю. Мушкетик та багато інших творців художнього слова. Протягом усієї історії людства прислів’я та приказки відіграють важливу роль у духовному житті різних народів як комунікативний, ідеологічний та естетичний елемент їхньої культури. Тому науковий і практичний інтерес до них постійно зростав. Дослідженням та вивченням прислів’їв і приказок протягом кількох століть займалося багато вчених. Над цією проблемою водночас працювали й працюють фольклористи, лінгвісти, лі- тературознавці, історики, філософи, психологи та ін. Це – дуже складний і тривалий процес. Навіть у наші ча- си чимало питань з цієї проблеми не з’ясовано до кінця. Причиною цього є насамперед складність і багатопро- блемність самого жанру прислів’їв та приказок, які завжди перебувають у розвитку, вбирають у себе матеріал з інших жанрів фольклору, художньої літератури, публіцистики, творяться в живому народному мовленні. У мовознавстві прислів’я та приказки отримали визначення „паремії”. Проблема походження та класифі- кації паремій – одна з найскладніших і малодосліджених. Саме поняття „паремії” викликає багато питань. Цей термін не має серед учених остаточного визначення. Слово „паремія” походить від грецького „прислів’я, приказка”. В Енциклопедії української мови запропо- новано таку дефініцію паремій: це „народні вислови, виражені реченням, а також короткими ланцюжками ре- чень, якими передаються елементарна сценка чи найпростіший діалог” [42, c.424]. Цей термін зустрічається дуже рідко й при укладанні енциклопедій, словників, довідників для пояснення окремо не виноситься. Мабуть, це пояснюється тим, що немає єдиної думки щодо того, що саме можна віднести до терміна „паремії”. Енциклопедія української мови подає таке визначення: „до класу паремій належать: прислів’я і приказки (вони становлять основну масу – до трьох чвертей – усього паремійного фонду), примовки, загадки, прикмети, „ділові” вислови, повір’я, „віщі” сни, ворожби, задачі, головоломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, не- билиці, нісенітниці, одномоментні анекдоти, казкові формули тощо” [42, c.424]. М. М. Пазяк [1984] зазначає, що „термін „паремія” здебільшого вживається для визначення родового по- няття жанру поряд з терміном „прислів’я та приказки”, а видові поняття позначаються термінами „прислів’я”, „приказка”, „побажання”, „вітання”, „каламбур”, „велеризм”, „загадка” та ін., хоча нерідко обидва терміни змішуються і вживаються як синоніми” [21, c. 3 ]. Т. В. Цивьян [1984] дає загальне визначення паремій: „Звичайно це короткі тексти, нерідко обмежені од- ним реченням (прислів’я, приказки, говоріння та ін.) чи навіть фрагментом речення (різного роду кліше)” (пе- реклад наш – Н. К.) [22, с.11]. О. В. Дуденко [2002] до класу паремій відносить тільки прислів’я, відокремлюючи від них приказки. Від слова „паремія” утворилися терміни „пареміологія” – прислів’єзнавство, дисципліна, яка досліджує паремії, і „пареміографія” – записування, збирання паремій. Польський учений Ю. Кжижановський [1965] за- значає, що завданням пареміографів є нагромадження матеріалу, пареміологів – їх пояснення, дослідження. Проте часто обидва терміни вживаються паралельно й означають одне поняття – науку про прислів’я. Історія дослідження паремій складна й різнопланова. Це свідчить про те, що паремії як невід’ємна частка народної культури завжди цікавили й привертали увагу дослідників. Перші рукописні пареміографічні збірники східнослов’янського фольклору, що дійшли до нас, належать до другої половини XVII ст. Це відомі „Повести или пословицы всенароднейшия по алфавиту” [др. пол. XVII ст.], „Рукописный сборник пословиц, поговорок и присказок „Петровского времени” [кін. XVII ст.]. Найстарі- ша українська збірка кінця XVII ст. – „Приповісти (або теж присловія) посполитые и азбукою ради скорішого (якового слова) поіскания...” Климентія Зіновієва, рукописний збірник прислів’їв та приказок 30-40-х рр. XVIII ст. І. Ушівського та інші. Збірка „Приповісті посполиті” К. Зіновієва була визначною культурною подією свого часу. Вона містить понад 1500 приказкових одиниць. До цієї збірки Зіновіїв увів зразки, широко відомі в Україні і навіть за її ме- жами. К. Зіновієва вважають одним з перших вітчизняних етнографів і дослідників народного життя, а його працю – цінною спробою збирання й публікації зразків українського народного мистецтва слова. Наступний етап у збиранні та систематизації народних прислів’їв і приказок пов’язаний з культурним від- родженням слов’янських народів у XVIII-XIX ст., посиленням соціальних та національно-визвольних рухів, з’явленням романтизму в літературі та мистецтві. Ця доба характеризується активним розвитком пареміогра- фії. Над збиранням та систематизацією прислів’їв працювали російські вчені й культурні діячі М. В. Ломоно- сов, В. М. Татищев, А. В. Паус і т. д. Великий інтерес до народної мудрості виявляли видатні митці слова – М. І. Новиков, І. А. Крилов, О. С. Грибоєдов, О. С. Пушкін, М. В. Гоголь та ін. В Україні багато письменників XIX ст. були активними збирачами народної поезії, про що свідчать худо- жні твори того періоду. Популярності набуває звернення до джерел народної поезії, зокрема й до пареміології. На увагу заслуговують збірки народної творчості І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Максимовича, О. Боден- ського, Л. Боровиковського. Найбільша заслуга в збиранні та публікаціях російських прислів’їв у першій половині XIX ст. належить І. М. Снєгирьову. Він став одним із перших у вітчизняній фольклористиці, хто здійснив спеціальні, фундамента- льні дослідження прислів’їв. У своїй чотиритомній праці „Русские в своїх пословицах” [1831-1834] він прос- тежив історію виникнення та розвитку прислів’їв, систематизував багаті фактичні відомості про них. Автор розповідає про роль прислів’їв і їх побутування у різних народів, вказує на джерела російських прислів’їв та приказок, характеризує основні їхні форми – віршовану та невіршовану. У наступній книзі, збірнику „Русские пословицы и притчи” [1848], І. Снєгирьов розвиває ці ж думки. Його спостереження й дослідження стали не- оціненним внеском у розвитку пареміології. Багато років збирав і досліджував прислів’я О. Шишацький-Ілліч. У нарисах „О народном языке и говорах Козелецкого узда” та „ Описание местечка Олишивка” дослідник передає свої думки прислів’ями та приказка- ми. Його „Сборник малороссийских пословиц и поговорок” [1857] налічує 1404 зразки цього явища і, крім ру- кописних, охоплює також передруки зі збірок, альманахів, газет. Прислів’я тут згруповані в алфавітному по- рядку, а до окремих з них подаються пояснення. Зводом усіх друкованих і рукописних матеріалів, що вийшли того часу, стала збірка М. Закревського „Ма- лороссийские пословицы, поговорки, загадки и галицкие приповедки” [1860], уміщена в другій книзі „Старос- ветского бандуриста” [1860]. Вона налічує 3878 одиниць, розміщених в алфавітному порядку. До окремих зра- зків упорядник подає пояснення про їх походження (свої або записувачів). У книзі наводяться зіставлення з прислів’ями інших народів. Усе це збільшує наукову цінність видання. Друга половина XIX ст. – час бурхливого розвитку пареміології та пареміографії в усіх слов’янських на- родів. З’являється збірник В. І. Даля „Пословицы русского народа” [1861-1868], в якій автор говорить про не- обхідність наукового дослідження паремій. Він заклав підвалини вивчення поетики прислів’їв, зробив спробу класифікації паремій, дав образне визначення прислів’я та приказки. У передмові чи не вперше у вітчизняній пареміології розглянуто пряме та переносне значення прислів’їв. В. І. Даль відкидає на другий план спосіб ал- фавітного розміщення, наголошуючи на тому, що „не можна зробити загального висновку про духовні і мора- льні особливості народу, про життєві стосунки...” [29, c.27]. Його збірка налічує понад 30000 прислів’їв та приказок. Це – найповніша з усіх випущених книг у російській пареміографії. Першим українським збірником, складеним за тим же принципом, що й видання В. І. Даля, є збірка „Укра- їнські приказки, прислів’я і таке інше” [1864] українського пареміографа М. Номиса (псевдонім Симонова Ма- твія Терентійовича – Н. К.). М. Номис зібрав і систематизував увесь відомий тоді український паремійний ма- теріал. Збірка нараховує 14339 одиниць без варіантів, яких у кілька разів більше. Російський учений О. Пипін відзначав, що збірник М. Номиса може стояти поруч з книгою В. І. Даля. Видання М. Номиса дало поштовх для подальшого розвитку української пареміографії та пареміології. Велика заслуга в дослідженні поетики прислів’їв належить О. О. Потебні. У своїй праці „ Из лекции по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка” [1894] О. О. Потебня простежує процес перетворення бай- ки у прислів’я, підтверджуючи це конкретними прикладами. У ній детально розглянуто поетичний образ у прислів’ях, його внутрішній зміст, переносні значення, символіка тощо. У праці „Пословицы русского народа” [1894] М. Я. Єрмаков досліджує історію виникнення прислів’їв та приказок, дає визначення цим двом термінам, вказує на відмінність між ними, звертає увагу на структурність прислів’їв, їхню форму, порівнює прислів’я з загадкою, вказуючи на їхню схожість. Однією з перших великих розвідок в українській пареміології є праця М. Сумцова „Опыт исторического изучения малорусских пословиц” [1896] . У ній ґрунтовно висвітлено історію збирання прислів’їв, охарактери- зовано писані й друковані джерела. М. Сумцов вказує на схожість між прислів’ями та приказками різних на- родів, пояснюючи це прямими запозиченнями, водночас наголошуючи на тому, що схожі прислів’я могли ви- никати й самостійно на спільному для всіх народів психологічному та моральному ґрунті. У кінці XIX ст. з’являється пареміологічне дослідження В. М. Перетца „Из истории пословицы. Историко- литературные заметки и материалы с приложением сборника польских пословиц по рукописи 1726 года”. Ав- тор подає історіографічний огляд джерел, полемізує зі своїми попередниками, пояснює походження терміна „прислів’я”. У другій частині розвідки В. Перетц вмістив зразки паремій із пам’яток давньої української літе- ратури. Йому також вдалося розшукати давню польську збірку прислів’їв „Adagia” 1726 р., у якій є ряд україн- ських висловів, надрукованих польською абеткою. Вершиною в українській пареміографії слід вважати діяльність І. Франка, який упорядкував ґрунтовний збірник (у шести книгах) народних прислів’їв під назвою „Галицько-руські народні приповідки” [1901-1910]. Він розкрив етимологію багатьох прислів’їв, визначив їхні міжнародні паралелі, зробив міжвидову класифіка- цію зазначених одиниць. І. Франко згрупував прислів’я в певні великі словникові статті, беручи в кожній за основу опорне стрижневе слово, а всі гнізда (за опорним словом) розмістив в алфавітному порядку. Тим часом польські пареміографи також готували свої збірки за методом опорно - гніздових слів. Взірцем для дослідників стала велика пареміографічна праця в п’яти книгах німецького вченого К. Вандера „Sprichwörter lexicon” [1867-1880]. За системою К. Вандера розміщені прислів’я польського фольклориста О. Кольберга (80-ті роки XIX ст.), за тим же методом опорно-гніздових слів укладав свою велику збірку „Księga przyslów polskich” [1889-1894] С. Альдберг. Такий принцип класифікації та систематизації паремій дістав назву принципу Вандера - Франка. У кінці XIX – на поч. XX ст. з’являються пареміологічні дослідження білоруських учених. Серед них ви- діляються своєю ґрунтовністю праці „Материалы для изучения творчества и быта белорусов. Пословицы, по- говорки, загадки” [1898] Є. Ляцького та „Белорусы” [1916] Ю. Ф. Карського. Серед праць початку XX ст. найбільш помітною була книга І. І. Іллюстрова „Жизнь русского народа в его пословицах и поговорках. Сборник русских пословиц и поговорок” [1915], в якій автор характеризує наукові пареміографічні видання, подає бібліографію російських, українських та білоруських джерел. Характеризуючи радянський період у дослідженні і вивченні паремій, можна звернути увагу на поглибле- не вивчення прислів’їв та приказок. Перед дослідниками постають такі важливі завдання, як розкриття ідейно- тематичного змісту й семантики прислів’їв; дослідження поетики (образності, символіки, контрастності, рит- міки, римування, формульних елементів тощо); визначення інтернаціональних паралелей; вивчення лінгвісти- чних аспектів – варіативності, синоніміки, синтаксичної будови тощо. Окреслення нових завдань викликає появу нових глобальних досліджень. Серед найпомітніших слід від- значити збірник М. О. Рибнікової „Русские пословицы и поговорки”[1961], праці В. П. Андріанової-Перетц „К истории русской пословицы”[1974] та В. П. Анікіна „Русские народные пословицы, поговорки, загадки и дет- ский фольклор”[1957]. Серед дослідників-історіографів паремійних видань слід відзначити розвідку Б. М. Путілова, що відкриває книгу „Пословицы , поговорки, загадки в рукописных сборниках XVIII-XX веков”[1961]. Це блискуче дослі- дження давніх російських рукописних збірок. Ґрунтовними передмовами супроводжує свої пареміографічні збірники О. М. Жигульов[1958; 1959; 1969] , даючи ідейно-тематичний аналіз прислів’їв та принципи їх класифікації. Вивченню історії прислів’їв та приказок присвячена стаття Л. М. Пушкарьова „Русские народные посло- вицы в записях XVII века”[1974], в якій автор простежує розвиток прислів’їв від пам’яток давньоруської пи- семності до XVII ст. включно. У 1973 р. з’явилося дослідження Н. Митропольської „Русские пословицы как малый жанр фольклора”, в якому розглядаються різні аспекти жанру. Паралельно з російською розвивається й українська пареміологія. Помітним виданням того часу була пра- ця Г. Млодзинського „Практичний російсько-український словник приказок” [1929] , видана за редакцією М. Йогансена. З’являються і загальні збірники прислів’їв: „Збірка українських приказок та прислів’їв” (упорядни- ки А. Багмут, М. Дащенко, К. Андрущенко) [1929] ; „Українська народна приказка” [1936] за редакцією А. Хвилі. У 60-тих роках виходить друком монографія М. П. Ліждвої „Українські народні прислів’я та приказки в радянську епоху” [1962] . У журналах і наукових збірниках друкуються статті з питань пареміографії. Фундаментальною для української пареміології та пареміографії кінця XX ст. є дослідницька діяльність українського фольклориста, етнографа та літературознавця М. М. Пазяка. Він - автор досліджень „Українські прислів’я та приказки: Проблеми пареміології та пареміографії” [1984], „Українські прислів’я та приказки: Проблеми генези та жанрово-поетичної структури” [1991], укладач книги „Українські прислів’я та приказки” [1976], „Українські прислів’я та приказки” (разом із С. В. Мишаничем) [1984]. У 1993 році вчений перевидав збірку Матвія Номиса „Українські приказки, прислів’я й таке інше”. Велику цінність становить його цикл ви- дань українських прислів’їв та приказок: „Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини” [1989], „Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру” [1990], „Прислів’я та приказки: Вза- ємини між людьми” [1991], „Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток” [2001]. Серед українських фразеологічних праць найбільш фундаментальним є дослідження Л. Г. Скрипник „Фра- зеологія української мови”[1973], в якій вперше в українській мовознавчій науці докладно аналізується явище варіантності у сфері фразеології. У своїй роботі дослідниця поряд з іншими вагомими питаннями зосереджує увагу на еволюційних процесах у фразеологічному фонді української мови, який розподіляється, на її думку, на такі різновиди: прислів’я і приказки, традиційні формули вітань, усталені форми припрошування, формули побажань, віншувань, формули прокльонів, узвичаєних відповідей на певні питання, формули дражніння, ка- ламбурні сполуки та ін. Основні питання сучасної фразеології розглядаються в праці Ф. П. Медведєва „Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?” [1978]. Як і Л.Скрипник, Ф. Медведєв пропонує свій розподіл фразеологічного фонду на різновиди, включаючи до його складу прислів’я та приказки. У роботі автор досліджує також художні засоби прислів’їв, зокрема роз- галужену систему римування, обґрунтовує роль рим у їх запам’ятовуванні. У післявоєнний час помітних досягнень домоглася і білоруська пареміологія. Білоруські вчені випустили ряд збірок з ґрунтовними вступними статтями. Значним досягненням білоруської пареміології є дослідження М. А. Янковського „Паэтыка беларускіх прыказак” [1973], в якому автор висвітлив асоціативність прислів’їв, розкрив взаємозв’язок між їх зовнішньою і внутрішньою формою, простежив специфіку мистецького мислення та його відмінність від мислення раціо- нального. Пареміографічну та пареміологічну роботу в Білорусі підсумовують збірники „Прыказкі і прымаўкі” [1976] та „Выслоўі” [1979] з ґрунтовними передмовами до них М. Я. Гринблата. Дослідник простежує історію збирання й публікації паремій, які зустрічаються в білоруських пам’ятках ще в XVII ст., перелічує основні до- жовтневі й радянські пареміографічні видання, висвітлює діяльність у галузі прислів’єзнавства І. Носовича, Є. Романова, П.Шейна, М. Федоровського, А. Сержпутовського, Р. Ширми, Ф. Яновського, Я. Рапановича, А. Янголь та ін. М. Я. Гринблант дає прислів’ям визначення твору, що характеризується стислістю та високою конденсацією думки, і який сдід розглядати як мовне явище, логічну одиницю, мистецький витвір. Він також обгрунтовує класифікацію прислів’їв за тематичними групами відповідно до життєвих укладів. Останні десятиріччя XX ст. характеризуються активним розвитком структурного напряму у пареміології. Одним із перших у російському мовознавстві структурну класифікацію застосував Г. Л. Пермяков. Цьому пи- танню присвячені його збірник „Избранные пословицы и поговорки народов Востока”[1968], праці „От пого- ворки до сказки. Заметки по общей теории клише” [1970] , „К вопросу о структуре паремиологического фон- да” [1976] , „О смысловой структуре и соответствующей классификации пословичных изречений” [1978] та ін. У 1978 році Г. Л. Пермяков упорядковує книгу „Паремиологический сборник. Пословица, загадка (Структура, смысл, текст)”, в якій було розглянуто теоретичні питання, пов’язані зі структурою паремій, їх семантикою. Сюди увійшли статті пареміологічних дослідників різних країн: А. Дандіса, М. Куусі, А. Крікмана, М. Черка- ського, Ю. Рождественського, А. Жолковського, Ю. Щеглова та ін. Дедалі частіше вчені, вивчаючи прислів’я та приказки, звертаються до інтернаціональних зв’язків цього виду народної творчості. Литовський фольклорист К. Грігас, довгі роки займаючись збиранням, публікаціями і вивченням прислів’їв у порівняльному плані, видав окремою книгою розвідку „Методологические вопросы сравнительного изучения балтийских и славянских пословиц” [1978], в якій висвітлив спільності й відмінності у пареміях різних мов. Значну увагу вивченню інтернаціональних прислів’їв приділила латишська дослідниця Ельза Кокаре. Фу- ндаментальним дослідженням з порівняльної пареміології стала її праця „Интернациональное и национальное в латышских пословицах и поговорках” [1978], в якій авторка поєднує теоретичні положення з конкретним аналізом прислівного фонду прибалтійських, слов’янських та романо-германських народів. Слід також відзначити наукову діяльність у галузі пареміології та пареміографії естонських дослідників І. Сарва, А. Крікмана, Е. Нормана, В. Піно, Р. Саукаса, А. Хусара та їх наукове видання естонських прислів’їв і приказок „Eesti vanasonad” [1980], в основу якого покладено принцип „прислівних типів”. У молдавській пареміографії найповнішим вважається наукове видання прислів’їв та приказок молдавсь- кого фольклору „Провербе ши зикэторь” [1981]. На сучасному етапі розвитку пареміології значна зацікавленість прислів’ями та приказками не спостеріга- ється. Адже деякі розвитки в цій галузі заслуговують на увагу. В. М. Мокієнко [2000] з’ясовує значення укра- їнської пареміології для історико-етимологічного аналізу слов’янських прислів’їв і приказок. Б. Степанишин [2000] підсумовує дослідження, здійснене М. Номисом у галузі пареміології, й розглядає прислів’я та приказки з космогонічної точки зору. Т. Гайдар [2002] за основу кваліфікації жанрів фольклору бере ментальність укра- їнців. О. В. Дуденко [2002] з’ясовує номінативну та комунікативну природу українських паремій. Простеживши історію дослідження паремій, ми дійшли таких висновків: 1) з’ясувавши значення термінів „паремія”, „пареміологія” та „пареміографія”, зауважимо, що паремія – це мовне явище, яке відбиває життя народу, риси характеру, вчинки, події, життєвий досвід, реалії оточуючого світу, релігійні уявлення. Паремія – видове поняття, що вміщує в собі прислів’я, приказки, примовки, загадки, прикмети, повір’я, скоромовки, замовляння та ін. Пареміологія – розділ фольклористики, що вивчає мовний і структурний аналіз паремій. Пареміографія – розділ фольклористики, що досліджує збирання, тлумачення та порівняння паремій; 2) такий малий жанр, як прислів’я та приказки, привертає увагу багатьох дослідників: фольклористів, лін- гвістів, літературознавців, істориків, філософів, психологів та ін. У зв’язку з історичним розвитком людства, а отже, з появою нових творів народної мудрості, постійно буде виникати потреба у вивченні та дослідженні па- ремій, як засобу ментальності; 3) серед дослідників немає єдиної думки щодо низки питань: це – історія виникнення і походження при- слів’їв та приказок, їх значення в житті народу. Залишається невирішеним питання щодо терміна „паремія” та його класифікації. Заслуговує на увагу дослідження паремій, що відбивають духовний досвід українців та зв’язок релігійних уявлень з язичницькими і християнськими. Варто кваліфікувати прислів’я, що етимологічно відбивають національно – мовну картину світу й пов’язані з рисами характеру українців. Література 1. Андрианова-Перетц В. П. К истории русской пословицы. – Л., 1961. 2. Аникин В. П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. – М.:Учпедгиз., 1957. – 240 с. 3. Гайдар Т. Жанри фольклору та відображення в них виховного ідеалу українців. // Укр. мова і літ-ра в шко- лі. – 2002. - № 3. - С. 9-12. 4. Григас К. Методологические вопросы сравнительного изучения балтийских и славянских пословиц. – Ви- льнюс, 1978. 5. Дуденко О. В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій.: автореф. дис. канд. філ. наук. К. нац. ун-т. – К., 2002. – 19 с. 6. Ермаков М. Я. Пословицы русского народа. – Спб., 1894. – 48 с. 7. Жигулёв А. М. Где труд, там и счастье. – М., 1959. 8. Жигулёв А. М. Русские народные пословицы. – М., 1958. 9. Жигулёв А. М. Русские народные пословицы и поговорки. – М., 1958. 10. Жигулёв А. М. Русские пословицы и поговорки. – М., 1969. 11. Закревский Н. Малороссийские пословицы, поговорки, загадки и галицкие приповедки. – В кн. Старосвет- ский бандурист. - М., 1860, кн.2. 12. Збірка українських приказок та прислів’їв: Репрентне відтворення вид. 1929 р. – К.: Техніка, 2002. – 224 с. 13. Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. – К.: Наук. думка, 1971. – 391 с. 14. Иллюстров И. И. Жизнь русского народа в его пословицах и поговорках. Сборник русских пословиц и по- говорок. – К., 1904. 15. Карский Ю. Ф. Белорусы. – Минск, 1916. 16. Кокаре Е. Интернациональное и национальное в латышских пословицах и поговорках. – Рига, 1978. – 294 с. 17. Ліждвой М. П. Українські народні прислів’я та приказки в радянську епоху. – К.: Вид-во Акад. наук УРСР,1962. – 136 с. 18. Ляцкий Е. Материалы для изучения творчества и быта белорусов. Пословицы, поговорки, загадки. – Минск, 1898. 19. Медведєв Ф. П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо? – Х.: Вища школа, 1977. – 231 с. 20. Митропольская Н. К. Русские пословицы как малый жанр фольклора. – Вильнюс, 1973. – 56 с. 21. Млодзинський Г. Практичний російсько-український словник приказок. / За ред М. Йогансена. – Х.: Держ. вид-во Укр-ни, 1929, 184 с. 22. Мокієнко В. М. Значення української пареміології для історико-етимологічного аналізу слов’янських при- слів’їв і приказок // Мовознавство. – 2000. - № 1. - С. 9-21. 23. Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше: Передрук. вид. 1864 р. з додатками. – Саут-Бавид- Брук: Б. в., 1985. - 343 с. 24. Пазяк М. М. Українські прислів’я та приказки: Проблеми генези та жанрово-поетичної структури. – К.: Наук. думка, 1991. 25. Пазяк М. М. Українські прислів’я та приказки: Проблеми пареміології та пареміографії. – К.: Наук. думка, 1984. – 203 с. 26. Паремиологические исследования. – М.: Наука, 1984. –320 с. 27. Паремиологический сборник: Пословица, загадка (Структура, смысл, текст). – М.: Наука, 1978. – 320 с. 28. Перетц В. Н. Из истории пословицы: Ист. - лит. заметки… - Спб., 1898. 29. Пермяков Г. Л. Избранные пословицы и поговорки народов Востока. – М.: Наука, 1968. – 376 с. 30. Пермяков Г. Л. О смысловой структуре и соответствующей классификации пословичных изречений. – У Пареміологічному сб. - М.: Наука, 1978. –С. 53-81. 31. Пермяков Г. Л. От поговорки до сказки. Заметки по общей теории клише. – М.: Наука, 1970. – 240 с. 32. Пермяков Г. Л. Основи структурной паремиологии. – М.: Наука, 1988. – 236 с. 33. Пословицы русского народа /Сб. В. Даля. – М.: Гослитизд., 1957.– 992 с. 34. Потебня А. А. Из лекции по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка. – Х., 1894. – 160 с. 35. Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М. М. Пазяк. – К.: Наук. думка, 1991.- 440 с. 36. Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру / Упоряд. М. М. Пазяк. – К.: Наук. думка, 1990.- 524 с. 37. Прислів’я та приказки: Природа. Господ діяльність людини / Упоряд. М. М. Пазяк. – К.: Наук. думка, 1989. – 479 с. 38. Путилов Б. Н. Пословицы, поговорки, загадки в рукописних сборниках XVIII-XX веков. - М. - Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. – 289 с. 39. Пушкарёв Л. Н. Русские народные пословицы в записях XVII века. // Вопросы истории. – М.,1974. - №1. – С. 153-161. 40. Рыбникова М. А. Русские пословицы и поговорки. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. – 230 с. 41. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К.: Наук. думка, 1973. – 280 с. 42. Снегирёв И. М. Русские в своих пословицах. – М., 1831-1834. - Кн. 1-4. 43. Снегирёв И. М. Русские пословицы и притчи. – М., 1848. – 503 с. 44. Степанишин Б. Космос українського фольклору. // Укр. мова і літ-ра в школі. – 2000. - № 4. - С. 27-29. 45. Сумцов М. Опыт исторического изучения малоросских пословиц. – Х., 1896. – 11 с. 46. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с. 47. Українські приказки, прислів’я й таке інше. / Перевид. Зб. М. Номиса [Упоряд. М. М. Пазяк]. – К.: Наук. думка, 1993. 48. Українські прислів’я та приказки. / Упор. С. В. Мишанич та М. М. Пазяк. – К.: Дніпро, 1984.- 390 с. 49. Українські прислів’я та приказки. / Упор. М. М. Пазяк. – К.: Дніпро,1976. – 215 с. 50. Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток / Упор. М. М. Пазяк. – К.: Наук. ду- мка, 2001. – 392 с. 51. Франко І. Я. Галицько-руські народні приповідки. – Львів, 1901-1910. 52. Хвиля А. Українська народна приказка. – К., 1936. 53. Шишацкий-Иллич А. Сборник малороссийских пословиц и поговорок. – Чернигов, 1857. 54. Adalberg S. Księga przyslów polskich. – Warszawa, 1889-1894. 55. Выслоўі. - Мінськ: Навука і тэхніка, 1979. 56. Eesti vanasonad. / Уклад. А. Крікман, Е. Норман, В. Піно, Р. Саукас та інш. – Таллін, 1980. 57. Kolberg O. Pokucie, obraz etnograficzny: W 4 t. – Krakόw, 1883 -1889. 58. Krzyźanowski J. Slovnik folklore polskiego. – Warszawa, 1965. 59. Паэтыка беларускіх прыказак. – Мінськ: Навука і тэхніка, 1973. 60. Прыказкі і прымаўкі. – Мінськ: Навука і тэхніка, 1976. 61. Провербе ши зикэторь.- Кишинів, 1981. 62. Sprichwörter lexicon. – Warszawa, 1867-1880. Аннотация Ковальская Н. А. Семантико-стилистические функции паремий: теорети- ческий аспект. Статья посвящена исследованию пословиц и поговорок русскими, украин- скими и зарубежными языковедами. В статье анализируется значение терминов „паремия”, „паремиология” и „паремиография”, а также систематизируются и обобщаются исследования русских, украинских и зарубежных языковедов. Ключевые слова: паремия, паремиология, паремиография, пословица, по- говорка. Summary Kovalskaya N. A. Semantiko-stylistik functions of paremia: theoretical aspect. The article is devoted to research of proverbs and sayings by Russian, Ukraini- an and Foreign philologers. It is analyzes value of terms paremia, paremiology and paremiography, and also we systematizes and it is generalizes to research Russian, Ukrainian and Foreign phi- lologers. Key-words: paremia, paremiology, paremiography, proverb, saying.

Семантико-стилістичні функції паремій: теоретичний аспект

Institution

Ähnliche Einträge