Якимовичі в Гетьманщині

Якимовичі в Гетьманщині

На основі нових матеріалів, що виявлені в українських, російських та польських рукописних збірках, зроблено спробу істотно розширити та доповнити історичні відомості про рід Якимовичів – чільних представників тогочасної еліти козацької України, зокрема київських міщан-купців та стародубської полк...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Пришляк, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73910
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Якимовичі в Гетьманщині / В. Пришляк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 656-667. — Бібліогр.: 80 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-73910
record_format dspace
spelling irk-123456789-739102015-01-17T03:01:22Z Якимовичі в Гетьманщині Пришляк, В. На основі нових матеріалів, що виявлені в українських, російських та польських рукописних збірках, зроблено спробу істотно розширити та доповнити історичні відомості про рід Якимовичів – чільних представників тогочасної еліти козацької України, зокрема київських міщан-купців та стародубської полкової старшини. Вони відіграли помітну роль у різних сферах життя козацької автономії у складі Російської імперії. Публікація листа гетьмана Данила Апостола до стародубського полковника 1733 р. про підтвердження рангового володіння на уряд полкового осавула Стефана Якимовича показово ілюструє особливості станової політики і старшинського землеволодіння в козацькому Гетьманаті XVIII ст. Drawing on the new documents, revealed in Ukrainian, Russian and Polish manuscript collections, the article attempts to considerably widen and complement the historic data on the Yakymovych family. This family was a prominent representative of the contemporary elite of the Cossack Ukraine, particularly the citizenry and merchants and the upper class of the Starodub regiment. The Yakymovychs played an important role in different areas of the life of the Cossack autonomy within the Russian Empire. The published letter of the hetman Danylo Apostol to a Starodub colonel in 1733, acknowledging the tenure of the officer Stefan Yakymovych, manifestly demonstrates the peculiarities of the class policies and upper-class land ownership in the Cossack Hetmanate in the 18th century. 2012 Article Якимовичі в Гетьманщині / В. Пришляк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 656-667. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73910 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description На основі нових матеріалів, що виявлені в українських, російських та польських рукописних збірках, зроблено спробу істотно розширити та доповнити історичні відомості про рід Якимовичів – чільних представників тогочасної еліти козацької України, зокрема київських міщан-купців та стародубської полкової старшини. Вони відіграли помітну роль у різних сферах життя козацької автономії у складі Російської імперії. Публікація листа гетьмана Данила Апостола до стародубського полковника 1733 р. про підтвердження рангового володіння на уряд полкового осавула Стефана Якимовича показово ілюструє особливості станової політики і старшинського землеволодіння в козацькому Гетьманаті XVIII ст.
format Article
author Пришляк, В.
spellingShingle Пришляк, В.
Якимовичі в Гетьманщині
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet Пришляк, В.
author_sort Пришляк, В.
title Якимовичі в Гетьманщині
title_short Якимовичі в Гетьманщині
title_full Якимовичі в Гетьманщині
title_fullStr Якимовичі в Гетьманщині
title_full_unstemmed Якимовичі в Гетьманщині
title_sort якимовичі в гетьманщині
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2012
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73910
citation_txt Якимовичі в Гетьманщині / В. Пришляк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 656-667. — Бібліогр.: 80 назв. — укр.
series Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv AT prišlâkv âkimovičívgetʹmanŝiní
first_indexed 2025-07-05T22:22:38Z
last_indexed 2025-07-05T22:22:38Z
_version_ 1836847368661630976
fulltext Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012656 Володимир Пришляк (луцьк) ЯКИМОВИЧІ В ГЕТЬМАНЩИНІ Якимовичі, подібно до цілої когорти елітних представників різних станів сус- пільства ранньомодерної доби – від козацької старшини до заможних міщан, мали великий вплив і залишили помітний слід в історії козацької України. Серед цього старожитнього і славетного родоводу в XVII–XVIII ст. вирізняються Якимовичі- купці та Якимовичі-вояки. Київська купецька родина Якимовичів, зокрема, брати Роман, Василь та Кузьма Якимовичі тривалий час відігравали ключову роль у торгівельних контак- тах Гетьманщини з країнами Центральної Європи. Про це яскраво свідчать хоча б документи відомчого Архіву зовнішньої політики Російської імперії Історико- документального департаменту Міністерства закордонних справ Російської Фе- дерації у Москві1. Історія торгівлі Гетьманщини із західними краями Центрально-Східної Єв- ропи мала свою тривалу передісторію та свої малодосліджені моменти. До часу “заповідних товарів” та відкритої регламентації зовнішньої торгівлі, штучної пере орієнтації торговельних шляхів до Риги, Санкт-Петербурга й Архангельська за Петра І, економіка козацького Гетьманату була невід’ємною та органічною складовою ранньомодерної економіки Центрально-Східної Європи. Кризові явища в економіці Речі Посполитої породжували свавілля магнатерії та шляхти. Саме тому серйозною перешкодою для розвитку торгівлі були “численні ошуканства й кривди”, які чинили місцеві магнати, шляхтичі та лихварі на території Польщі українським купцям. Ще ясновельможний гетьман “обох боків Дніпра” Іван Мазе- па за посередництвом російського канцлера Гаврила Івановича Головкіна домігся від великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава-Яна Яблоновського охоронних універсалів для українського купецтва2. Перший з них – від 1 липня 1700 р., передбачав для українських купців із гетьманськими паспортами, що “від- давши, згідно давніх звичаїв, мито там, де повинні його заплатити, матимуть волю без жодної кривди та утяжень продавати з ними по цілій Польщі, переходити за кордон до іншого краю”3. Другий був звернений до польської шляхти з тим, щоб 1 Архив внешней политики Российской империи Историко-документального департамента МИД Российской Федерации (далі – АВПРИ). – Ф. 32 (Сношения России с Австрией). – Оп. 32/1. – Д. 8. – Л. 28–33; Ф. 124 (Малороссийские дела). – Оп. 124/1. – Д. 6. – Л. 1; Ф. 124. – Оп. 124/1. – Д. 6. – Л. 1–1 об.; Д. 2. – Л. 1–2. 2 Величко С. Літопис / пер. з книжн. укр. мови, комент. В. Шевчука. – Київ, 1991. – Т. 2. – С. 603; Пришляк В. Торговля в Гетманщине периода Ивана Мазепы // Іван Мазепа та його доба / Iván Mázepá és korа / Иван Мазепа и его эпоха: Матеріали міжнар. наук. конф. (Будапешт, листопад 2000 р.) / укл. О. Русин. – Ужгород, 2001. – С. 41–42. 3 Величко С. Літопис… – Т. 2. – С. 604–605. 657 Якимовичі в Гетьманщині гарантувати безпеку для українських купців, які “могли вільно продавати і без будь-якої трудності та заборони безпечно переходити по цілій Польщі і за кордон”4. Однак, не завжди навіть письмові угоди слугували ґарантом для безпечної тор- гівлі. Незважаючи на усі дипломатичні перестороги, свавілля шляхтичів-“приватів” та орендарів-євреїв, на жаль, продовжувалися. Одним із перших, власне, і постраж- дав знаний київський купець Роман Якимович, який їхав з України до Силезії і мав необережність позичити в Острозі у місцевих лихварів (євреїв) гроші, а коли із Вроцлава повертався з товарами, мав з ними неабиякий клопіт5. Так, у джере- лах, зокрема, зафіксовано, що “знатний купец” Роман Якимович, “едучи з Украи- ни до Шліонска (Силезії), позичилъ на дорозѣ в мѣстѣ полскомъ Острозѣ нѣсколко (певну) сумми у жидовъ тамошнихъ”6. Кількість позичених Романом Якимовичем грошей за тогочасними мірками була немалою, про це говорить те, що із Вроцла- ва Роман Якимович повернувся з товарами “на кілько сот тисячей злотих”. Таких прикладів можна навести дуже і дуже багато, й усі вони фактично свідчать про значну роль лихварського, переважно чужоземного капіталу в торгівельних опе- раціях українського панства та купецтва. Найвідомішою торгівельною артерією, якою традиційно проганяли волів у Центральну та Західну Європу, була “Шльонська дорога”. Під польською назвою Силезії – Шльонськ (українською – “Шлезьк”) – розуміли, насамперед, торгівель- ну подорож і трасу, яка провадила до Вроцлава та інших міст Силезії, а також Сак- сонії, Тюрінґії та Пруссії7. В Силезії на виручені гроші українські купці робили за- купи різноманітних товарів: скла, сукна, полотна, галантереї, залізних і ювелірних виробів. У 1704 р. київський купець Роман Якимович привіз 9 возів кіс, серпів та ножів – у цілому на суму 15 тисяч єфимків (талерів). Наступного року його товар- ний привіз оцінювався вже 20 тисячами8. Від березня 1704 р. до жовтня 1708 р. у Вроцлаві торгували знатні київські купці: Роман і Василь Якимовичі, Пилип Кор- невич, Степан Максимович, Іван і Василь Петровичі, Іван Тищенко, Олександр Юхнович, Федір Лопатинко та інші9. Власне, вони і творили вищу купецьку кор- порацію, яка намагалася монополізувати торгівлю на далеких, по суті трансєвро- пейських, магістралях10. До слова, потрібно згадати, що Роман Якимович “с товарищи” ще у 1704 р. у розпалі Північної війни “в той шленской провинцыи” зазнали грабунків своїх 4 Величко С. Літопис… – С. 605. 5 “Вѣденіе кривдъ купцамъ малороссійскимъ” // Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф. 248 (Сенат и сенатские учреждения). – Оп. 41. – Д. 3568. – Л. 183–183 об. 6 Там само. 7 Пришляк В. До питання про міжреґіональний та міждержавний товарообмін в українських землях першої половини XVIII століття. // Записки НТШ. – Львів, 1997. – Т. ССХХХІІІ: Праці Історично-філософської секції. – С. 58. 8 Плохинский М. М. Иноземцы в Старой Малороссии // Труды ХІІ Археологического съезда в Харькове 1902. – Москва, 1905. – Т. 2. – С. 237; Джиджора І. Економічна політика росийського правительства супроти України в 1710–1730 рр. // Записки НТШ. – Львів, 1911. – Т. СІ. – Кн. I. – С. 67 . 9 Олянчин Д. Торговельні зносини України з Бреславлем у XVIII в. // Наша культура. – Варшава, 1935. – Кн. 8. – С. 488. 10 Пришляк В. Торговці Гетьманщини у першій половині XVIII ст. // Київська старовина. – 2001. – № 6 (342). – С. 68. 658 Володимир Пришляк товарів з боку “шведских ратных людей”11. Саме у березні 1704 р. з Романом Якимовичем трапилася неприємна пригода – його пограбували недалеко силезького містечка Тошка (Toszek – пол.), розташованого біля Вроцлава, за його словами, “цісарські піддані”, які видали себе за шведів, оскільки серед них був єдиний шведський обер-лейтенант Гаґен (Haagen). Цікаво, що на чолі грабіжників, за словами Якимовича, нібито стояв власник замку і містечка граф Кольонна. Збитки за пограбовані товари на двадцяти возах (сукно, полотно, срібло і коси) Роман Якимович оцінив на суму 20 тисяч єфимків12. Саме про це “в прошлом 1705 году били челом россійские подданные киевскіе мещани Роман Якимов с товарищи”13. У 1705, 1707, 1709 рр. йому навіть вдалося добитися у Санкт-Петербурзі відповідних грамот до австрійського цісаря з тим, щоб йому відшкодували завдані збитки. Австрійський уряд навіть розпочав слідство, згодом у Празі відбувся суд у цій справі. Як видно із розслідування, Якимовича пограбував шведський відділ на чолі зі згаданим обер-лейтенантом під виглядом (претекстом) конфіскації зброї, тому й відпровадив усі ці товари разом із купцями до Торуня, де на той час перебував шведський король Карл ХІІ. Король забрав 2/3 з товарів, а решту – 1/3 від дав фактично грабіжникам. Австрійський уряд також зобов’язався стягнути штраф із тих декількох австрійських підданих, які брали участь у пограбуванні. На цьому “чорна смуга” в закордонній торгівельній подорожі Романа Якимовича не закінчилася, бо наступного 1705 р. його вже пограбували в Польщі на суму 15 тисяч єфимків, внаслідок чого він збанкрутував. Майже через тридцять років, 5 квітня 1736 р., в Колегії іноземних справ розглядали справа “кіевского мещанина Романа Якимова о пограбленных у него в 1707 году в Шлезіи товарах”14. Його, до речі, пробував якось виручити брат – Кузьма Якимович, відомий також більше як Кузьма Кричевець (пізніше навіть обіймав посаду київського війта)15, але і його у 1709 р. пограбували російські солдати, які безцеремонно забрали 52 коней, нібито зі шляхетною метою переслідування шведів16. А в 1710 р. київський “знатній” купець Роман Якимович “з Вроцлавя з товарами на килко сотъ тисячею золотих, тамъ покупленними, ворочалъ ся”17. До речі, 20 березня 1719 р. гетьман Іван Скоропадський видав у Глухові універсал Кузьмі Якимовичу, в якому “рейментарско” брав під опіку київського купця, відсуваючи 11 АВПРИ. – Ф. 32. – Оп. 32/1. – Д. 8. – Л. 28. 12 Там само. 13 Там само. На прикладі вживання перекрученого на російський кшталт прізвища Р. Якимовича можна простежити, як русифікація прізвищ у тогочасних документах утруднює етнічну ідентифікацію українських купців. Заувагу про це див. також: Олянчин Д. До історії торговлі Руси-України з Балтикою, зокрема ж Стародуба з Кеніґсберґом наприкінці XVII й на поч. XVIII ст. // Записки Чину св. Василія Великого (Записки ЧСВВ). – Жовква, 1932. – Ч. VI, вип. 1/2. – С. 30. 14 АВПРИ. – Ф. 124. – Оп. 124/1. – Д. 2. – Л. 2. 15 Про протегування кандидатури Кузьми Якимовича – Кричевця гетьманом Данилом Апостолом у 1732–1734 рр. та події, що пов’язані зі “справою Войнича”, див.: Пришляк В. Козацький Гетьманат часів Данила Апостола: протиріччя між гетьманською та імперською системами влади // СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. – Київ, 2010. – Вип. 9. – С. 173. 16 Джиджора І. Економічна політика росийського правительства супроти України в 1710– 1730 рр. // Записки НТШ. – Львів, 1911. – Т. СІІІ. – Кн. IІІ. – С. 88. 17 РГАДА. – Ф. 248. – Оп. 41. – Д. 3568. – Л. 184–185; Джиджора І. Економічна політика росийського правительства… – Т. СІ. – Кн. I. – С. 67. 659 Якимовичі в Гетьманщині термін сплати його боргу перед кредиторами на два роки. В універсалі зазначено, що “онъ здавна в статечному пребываючи обхожденіи не и чрез марнотратство якоє пришол в своєм имѣніи до скудоти, лечь Божиім допущеним чрез выраженъныє разніє случаи знатную на оном понеслъ шкоду и утрату”18. Згадано, між іншим, і про проблеми (вже на той час покійного) його брата – Романа Якимовича. Той же Кузьма Якимович 1 червня 1726 р. подав також у Колегію іноземних справ прохання, в якому просив розібратися у всіх цих справах, що стосуються пограбувань їхніх товарів, з метою принагідно залучити до цього цісарського міністра – австрійського посла графа Франца-Карла фон Вратислава, який тоді перебував при російському імператорському дворі19. У його екстракті (стислому вик ладі подій – В. П.) з Варшави за 19 серпня 1728 р., писаному німецькою мовою, якраз і фігурував “Ro- man Jakimoff gs Compagnie Ukraine”20. Дня 5 січня 1728 р. “малороссиянин, киевской мещанинъ, купецкой человекъ” Кузьма Кричевець, який перебував у Санкт-Петербурзі у своїх справах в Колегії іноземних справ – цілком ймовірно, що пов’язаних з минулими, ще за “шведчини”, пограбуваннями купців за кордоном, звертався до неї з донесенням, в якому про- хав надати йому паспорт на проїзд разом зі своїм служителем Федором Івановим до Москви21. Аналогічну чолобитну на ім’я малолітнього російського імператора Петра ІІ від імені “кіевского мещанина Козьмы Кричевца о посылке в Цесарію ходатайства по делу о взысканіи пограбленного у брата его товару” подибуємо і у січні 1730 р. У ній “киевскій мещанинъ Козма, Якимовъ ͠снъ Кричевецъ”, зокрема, просив здійснити це через цісарського посла графа Вратислава22. Така активізація експортно-імпортних операцій пояснюється, з одного боку, недостатньою кількістю якісної української сировини на центральноєвропейському ринку після Тридцятилітньої війни, а з другого – відсутністю західноєвропейських виробів у Гетьманщині. На цей процес позитивно впливала свідома економічна політика українських гетьманів, й особливо Івана Мазепи і Данила Апостола, кровно зацікавлених в органічному розвитку своєї зовнішньої торгівлі у традиційному та утертому “західному” напрямку на Вроцлав, Ґданськ і Кеніґсберґ (Кролевець Прусський), часто-густо всупереч заборонним санкціям російського уряду. У 1729 р. гетьман Данило Апостол, зокрема, листовно апелював до російського уряду стосовно кривд українських купців на території Речі Посполитої23. Внаслідок жорсткої протекціоністської політики російських правителів, починаючи від Петра І з його заборонними указами на експорт-імпорт – достатньо строгою системою “заповідних товарів”, головні торгівельні пріоритети поступово переходили з рук таких знаних українських купців, якими були Якимовичі, Кричевці, 18 Джиджора І. Економічна політика росийського правительства… – Т. СV. – Кн. V. – С. 70–71. 19 АВПРИ. – Ф. 32. – Оп. 32/1. – Д. 8. – Л. 28–32. 20 Там само. – Л. 33. Детальніше про дипломатичну місію графа Ф.-К. фон Вратислава та його переговори з гетьманом Д. Апостолом із приводу відновлення давніх і обопільно вигідних українсько-силезьких торгівельних контактів див.: Пришляк В. В. Волинська примітка в австрійсько-польському трактаті 1727 року про українську торгівлю із Силезією // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки: Історичні науки. – Луцьк, 2009. – № 22. – С. 192–193. 21 АВПРИ. – Ф. 124. – Оп. 124/1. – Д. 6. – Л. 1. 22 Там само. – Л. 1–1 об. 23 РГАДА. – Ф. 248. – Оп. 41. – Д. 3568. – Л. 182. 660 Володимир Пришляк Максимовичі, Шираї24, в руки російських купців та впливових царедворців. З цього приводу Іван Джиджора, відповідаючи на зауваження занадто прискіпливого рецензента його докторату Мирона Кордуби в 1911 р., слушно зауважував: “Проте я ствердивши значний розвій торговлї лївобічної України, присвятив чимало місця щоби показати, як завдяки росийській полїтиці (яка далеко не вичерпувалася самими заборонними указами щодо заграничного ввозу і вивозу) ся торговля переходила з рук українських Якимовичів, Кричевцїв, Козляниць і т. д. в руки не тільки росийських Меншикових, але і Строґанових, Михайлових, Бриндових ін. московських, калужських і т. д. купців. А хиба торговля на Україні в руках чужих купців може називати ся українською (підкреслення І. Джиджори – В. П.)? От се то власне і було, що спричинило упадок української торговлї, занепад української міщанської верстви і т. д.”25. Отже, у цьому складному і тривалому процесі інкорпорації периферії в політичне тіло Російської імперії, що народжувалася, Україна була для неї як своєрідное Ельдорадо26. Якщо врахувати, що купецтво і питання комерції займали цілком регламентоване місце в державно-бюрократичній структурі та соціальній політиці російського абсолютизму27, то долі Якимовичів- купців із золотоверхого Києва не було як по-особливому заздрити. Цікавим видається також колективний життєпис розгалуженого і славетного козацько-старшинського роду Якимовичів28, які обрали собі за фах військове ремесло. Йдеться насамперед про їх найяскравішого представника – а, власне, полкового хорунжого (березень 1711 р. – березень 1731 р.), а згодом – полкового осавула (вересень 1731 р. – жовтень 1742 р.) Стародубського полку Стефана Якимовича-Батуринця. Початком своєї служби Стефан Якимович вважає час облоги білоруського Бихова в 1702 р. за полковництва у Стародубі Михайла Миклашевського29. У 1704 р. під час Північної війни ходив із гетьманом Іваном Мазепою під Любар, коли той відрядив углиб Польщі на допомогу переяславському полковнику Іванові Мировичу тоді ще військового осавула Івана Скоропадського. У 1705–1706 рр. перебував разом із гетьманом Іваном Мазепою під Замостям, далі скерований полковим командиром в містечко Локачі на Волині, згодом опинився біля Берестя і Ґродна30. Під час Полтавської баталії 1709 р. був “на службѣ государевой”: під орудою стародубського полкового обозного Прокопа Силенка 24 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / ред. Л. Винар; упоряд. І. Гирич, А. Атаманенко. – Вид. 3-є, доповн. і випр. – Нью-Йорк; Київ; Львів; Острог; Торонто, 2003. – С. 127–129. 25 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка). – Оп. 1. – Спр. 1301. – Арк. 17–18. Опубл.: Пришляк В. Мирон Кордуба та Іван Джиджора: рецензент і автор // До джерел [зб. наук. праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-ліття]: [у 2 т.]. – Київ; Львів, 2004. – Т. II. – С. 542. 26 Krawchenko B. Petrine Mercantilist Economic Policies toward the Ukraine // Ukrainian Economic History: Interpretive Essays / I. S. Koropeckyj (еditor). – Cambridge, Mass., 1991. – P. 205. 27 козлова Н. В. Российский абсолютизм и купечество в XVIII веке (20-е – начало 60-х годов). – Москва, 1999. – С. 76. 28 Якимовичи (Якимовичи – Кожуховские) // Модзалевський В. л. Малоросійський родословник. – Київ; Санкт-Петербург, 2004. – Т. V, вип. 5 / упоряд. В. В. Томазов. – С. 77–86. 29 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК). – Ф. 51 (Генеральна військова канцелярія). – Оп. 3. – Спр. 8142 (Службовий реєстр Стефана Якимовича за 1702– 1739 рр.). – Арк. 26. 30 Універсал від 17 березня 1741 р. // Там само. – Арк. 32. Копія. 661 Якимовичі в Гетьманщині стояв з боку Стародубського полку на кордоні з Польщею. Наступного року разом зі cтародубським полковником Лук’яном Жоравкою ходив у похід під Сосницю, тоді ж отримав чин полкового хорунжого31. Документи фіксують, що на ранґ стародубського полкового осавула йому належало село Чортовичі біля р. Туросни у Новоміській сотні Стародубського полку32. 16 березня 1713 р. датований лист гетьмана Івана Скоропадського стародубському полковникові Луці (Лук’янові) Жоравці про дозвіл стародубському хорунжому Стефанові Якимовичу користуватися селом Чортовичі та з обіцянкою в майбутньому підтвердити своє надання цієї рангової (тобто державної, а, отже, тимчасової – “до ласки войсковой”) маєтності своїм універсалом33. Того ж року гетьман дотримав своєї обіцянки, бо вже 15 вересня 1713 р. з приводу цього підписав відповідний універсал, в якому йшлося, що “реиментарско визуемъ село Чертовичи в полное ему, Пану Ѩкимовичу, с[обс]твеннее владѣніе до ласки нашой войсковой, такъ тихъ и млинокъ, в том селѣ купленній”34. У 1715–1718 рр. за наказом гетьмана Івана Скоропадського Стефана Якимовича післали полковим командиром до Києва для ремонту Києво-Печерської фортеці, що проходив під керівництвом київського губернатора Д. М. Голіцина. 1723–1725 рр. не оминула його лиха доля відбути із 700 козаками Стародубського полку для чергового і, як завжди, виснажливого Низового походу на р. Сулак, що на Західному Каспії (нині в Дагестані)35 під орудою тодішнього лубенського полковника Андрія Марковича, який згодом на довший час обійняв посаду генерального підскарбія36. Генеральне слідство про маєтності 1729–1730 рр. зафіксувало, що “на уряд хоружого полкового” була “деревня Чартовичи, которою н͠нѣшний хоружий полковий Стефанъ Якимович по унѣверсалу гетмана Скоропадского, в року 1713 м данномъ на уряд, владѣетъ”37. У селі “стародубовский полковий хоружий Степанъ Ɛкимовичъ”, згідно з ревізією, володів 16 дворами38. Чортовичі, до речі, залишалися у володінні полкового хорунжого і на 1741 р.39 Навіть у 1750-х рр., мабуть, аж до 1754 р. – року смерті, село перебувало у володінні поважного в літах Стефана Якимовича. Відомо, що в січні–лютому 1752 р. абшитований (відставний, вислужений – В. П.) стародубський полковий хорунжий намарне намагався одержати у власність надане йому колись у ранґове володіння с. Чортовичі40. Згодом, як видно з документів, селом володіла Генеральна військова (“малоросійська”) канцелярія, а потім воно опинилося у руках “предводителя” Другої Малоросійської колегії графа П. О. Рум’янцева41. 31 Універсал від 17 березня 1741 р. – Арк. 26 зв., 32. 32 Там само. – Спр. 761. – Арк. 15–27, 31–37, 42–90. 33 Там само. – Спр. 11118. – Арк. 22. Копія 1752 р.; Спр. 8679. – Арк. 17. 34 Там само. – Спр. 8142. – Арк. 7, 13. Копія. 35 курукин и. В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722– 1735). – Москва, 2010. – С. 63. 36 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 8142. – Арк. 26 зв.–27, 32. 37 Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку / упоряд. К. Лазаревська // Український архів. – Київ, 1929. – Т. І. – С. 71. 38 Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку… – С. 29. 39 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 11118. – Арк. 22. 40 Там само. – Арк. 27. 41 ЦДІАК. – Ф. 59 (Київська губернська канцелярія). – Оп. 1. – Спр. 7591. – Арк. 4 зв., 12. 662 Володимир Пришляк Від початку травня 1729 р. і майже до середини січня 1731 р. в Генеральній військовій канцелярії розглядали справу про захоплення ґрунтів, потраву врожаїв та поруб лісу бунчуковим товаришем Григорієм Бороздною в козака села Ярців Стародубської першої сотні Стародубського полку Карпа Полгуєнка та в полкового хорунжого Стефана Якимовича42. Майнові та земельні суперечки, загалом, супроводжували С. Якимовича доволі тривалий час. Від 1722 р. аж до 1736 р. тривали його майнові суперечки з батьком, а паралельно й їхні спільні з батьком спори із жителями Стародубського полку43. Разом із тим на полкового хорунжого лягали обов’язки врегулювання спірних земельних та інших дражливих питань. Так, універсал гетьмана Данила Апостола від 12 листопада 1728 р. містив доручення полковому хорунжому Стефанові Якимовичу, топальському сотникові Пилипові Данченку та іншим полковим і сотенним урядникам Стародубського полку розслідувати скарги козаків та посполитих Бакланської сотні на козацьку старшину за захоплення нею громадських сіножатей, млинів, скуповування земель, привернення у підданство козаків та інші зловживання44. Універсал гетьмана Данила Апостола від 24 травня 1730 р. надавав на ранґ стародубському полковому хорунжому Стефанові Якимовичу також село Халіє- вичі Запольські у тій же Новоміській сотні Стародубського полку45. Іншим геть- манським універсалом від 5 лютого 1732 р. йому було надано “по указу гетмана Апостола” вже уряд стародубського полкового осавула46. 9 березня того ж року новим універсалом Данило Апостол надав йому на ранґ половину села Осколко- ва у Мглинській сотні47, яке традиційно гетьмани надавали “на урядъ асаула пол- кового… по изгнании з Малой Росіи ляховъ…”48. Навіть у 1740 р. с. Осколків, до слова, порівну на ранґ ділили обидва стародубські полкові осавули – Стефан Яки- мович та Гнат Данченко49. Дня 25 жовтня 1732 р. Данило Апостол підписав ще один універсал, надавши полковому осавулу письмове підтвердження на право володіти селами Чортовичами та Кириківкою, хутором Ягорщинським (у джерелі – Євгощинським), млинами та іншими угіддями50. У 1733 р. С. Якимович подав на адресу гетьмана супліку, в якій прохав надати йому в ранґове володіння село Чортовичі у Новоміській сотні Стародубського полку, що було як “издавна свободнаѩ войсковаѩ”, яке йому надав колишній стародубський полковник Лук’ян Жоравка ще за гетьманування І. Скоропадського у 1713 р. 9 березня того ж року гетьман Д. Апостол надіслав листа на адресу стародубського полковника Олександра Дурова, в якому “принѩвши Ɛго, 42 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 2982. – Арк. 15. 43 Там само. – Спр. 761. – Арк. 38–41. 44 Там само. – Спр. 1100. – Арк. 15. Чернетка. 45 Там само. – Спр. 11118. – Арк. 8. Копія 1752 р.; Спр. 8679. – Арк. 17. 46 Там само. – Спр. 3788. – Арк. 5 зв. Копія; спр. 4912. – Арк. 25. Копія; Спр. 8142 (Службовий реєстр Стефана Якимовича). – Арк. 12. 47 Там само. – Спр. 761. – Арк. 36–37. Чернетка. 48 Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку… – С. 70. 49 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 761. – Арк. 35–37, 50–52, 56–57;Спр. 7043. – Арк. 44–45; Спр. 8142. – Арк. 39. 50 Там само. – Спр. 761. – Арк. 25–26. Відпуск. 663 Якимовичі в Гетьманщині П͠на Ѩкимовича прошеніе за слушное”, підтверджував його ранґове володіння селом Чортовичами та половиною села Осколкова51 (див. Додаток). Відтак 9 березня 1733 р. стародубський полковий осавул надіслав ще одну супліку на адресу гетьмана, в якій просив підтвердити право власності на млин на р. Річиця, що був предметом його суперечки з мешканкою Стародуба Федорою Отвіновською, яка володіла не лише селом Смялч у Новоміській сотні, але й так само претендувала на згаданий млин52. Деякі спірні справи затягувалися мало не на чверть віку, як от справа від 10–18 липня 1750 р. про передання стародубському полковнику Федорові Максимовичу чолобитної військового канцеляриста Макси- ма Добрянського із проханням прискорити розгляд Стародубською полковою кан- целярією справи про захоплення у 1733 р. двору та ґрунтів його батька полковим осавулом Стефаном Якимовичем53. Так само як і справа, що за часом розтягнула- ся від квітня 1750 р. аж до квітня 1755 р., яка стосувалася спалення абшитованим осавулом Стародубського полку хутора бунчукового товариша Григорія Бороздни54. Проте життя Стефана Якимовича, як видно з документів, проходило аж ніяк не в судових суперечках, а, в основному, пролітало у військових походах та роботах над оборонними спорудами. У 1732 р. разом із стародубським полковником Олександром Дуровим ходив зі своїми козаками “Українську лінію” копати55. Наступного року, в перших числах жовтня 1733 р. як стародубський полковий командир разом із прилуцьким полковником Гнатом Ґалаґаном знаходилися на службі з “нарядом козаковъ” на Українській лінії56. Наприкінці травня 1734 р. навіть йшлося про заміну у військовому поході стародубського полкового осавула57. Під 1735 р. – першим роком виснажливої для Гетьманщини російсько-турецької війни – Стефан Якимович зазначив у власному службовому реєстрі, що “ходилъ ѩ с командою за полковою полку Стародубовского комендира до крипости свѩтиѩ Анни и не дойшовъ, стоѩли по фарпостамъ”58. Другий стародубський полковий осавул Гнат Данченко у своїй “екпримації” (службовому реєстрі – В. П.) зазначив, що того року в команді Стефана Якимовича за рікою Осколом у Валуєвському повіті з полком Стародубським в поході всю осінь був і зимував мало не всю зиму59. Наступного 1736 р. відбув Кримський похід за Перекопом60. У 1737 р. командував півторатисячним загоном посполитих Стародубського полку. 1738 р. у наступному Кримському поході вже очолював 2-тисячний загін піших козаків. Лише у 1739 р. залишався в межах рідного полку і “по указамъ дѣла добропорѩдочно щтправлѩлъ”61. Згідно із поданою чолобитною від 15 березня 1741 р., в якій міститься опис його заслуг, починаючи із 1712 р., Стефан Якимович просив за “долголѣтния ревностние и верные службы при старосте моим в награждение” на його місце стародубським полковим хорунжим вибрати його сина – військового 51 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 8142. – Арк. 14–15. Копія. 52 Там само. – Спр. 4428. – Арк. 7. 53 Там само. – Спр. 10479. – Арк. 4. 54 Там само. – Спр. 11525. – Арк. 101–102. 55 Там само. – Спр. 8142. – Арк. 27, 32. 56 Там само. 57 Там само. – Спр. 4743. – Арк. 10. 58 Там само. – Спр. 8142. – Арк. 27, 32. 59 Там само. – Арк. 66. 60 Там само. – Арк. 27, 32. 61 Там само. – Арк. 27. Копія. 664 Володимир Пришляк канцеляриста Михайла Якимовича62. Син Михайло Якимович – значковий товариш (1728), фігурує також у справі про заміну військових канцеляристів на заставі біля містечка Конотопа Ніжинського полку наприкінці січня – на початку лютого 1739 р.63 Відтак у 1741–1759 рр. – стародубський полковий хорунжий64. У козацькій генеалогії відомі також імена інших синів Стефана Якимовича – Якова та Андрія й доньки Агафії. Яків Якимович (1707–1796) розпочав службу 10 лютого 1732 р. як військовий канцелярист Генеральної військової канцелярії, згодом став полковим осавулом65. Відома його суперечка у січні 1734 р. за володіння ранґовим так само с. Осколковим, але вже Стародубської першої сотні Стародубського полку із ще одним полковим осавулом Михайлом Яворським66. У березні 1739 р. він згаданий як стародубський полковий сотник67, а наприкінці 1756 р. – як сотник Стародубської першої сотні Стародубського полку68. Від березня 1772 р. – абшитований бунчуковий товариш. Мешкав у с. Курилівці Новоміської сотні , яку тримав разом із братом Іваном і володів там 6 дворами підданих. Володів 5 дворами підданих у с. Душкин, а також 7 дворами у слободі Плавунівці. У бунчукового товариша Тарновського купив хутір Коренев, де мав 19 дворів посполитих і власний приїжджий двір. На хуторі Ягорщинському облаштував млин і при ньому мірошницьку хату. Кількість його підданих сягала 400 осіб. Був одружений з донькою військового товариша Уляною (Ганною) Лашкевич. В документах під 1783 р., коли остаточно згасала Гетьманщина, зафіксовані його сини – полковий осавул Іван Якимович та полковий хорунжий Григорій Якимович із родинним префіксом-означенням прізвища рідного дядька Стефана Якимовича – Кожуховський69. Андрій Якимович (бл. 1729 – ?) у 1747–1759 рр. обіймав посаду військового канцеляриста в Генеральній військовій канцелярії, чернігівського полкового писаря (1756), згодом – військовий товариш. Мешкав у с. Душкин, с. Курилівці Новоміської сотні Стародубського полку, мав три двори підданих у слободі Плавунівці. Жив у шлюбі з донькою бунчукового товариша Григорія Скорупи – Параскою70. Серед однофамільців у джерелах останньої чверті XVIІ – XVIII ст. збереглися імена ігумена Густинського Cвято-Троїцького монастиря Авксентія Якимовича (1688)71, пирятинського міського писаря Михайла Якимовича (1698–1699) 72, військового товариша Власа Якимовича (1704), військового товариша Київського 62 Чолобитна С. Якимовича від 15 березня 1741 р. // Там само. – Арк. 30. Копія. 63 Там само. – Спр. 7398. – Арк. 7. 64 Модзалевський В. л. Малоросійський родословник… – Т. V. – Вип. 5. – С. 78. 65 кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. – Київ, 2010. – С. 779. 66 ЦДІАК. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 4864. – Арк. 5. 67 Там само. – Спр. 7759. – Арк. 2. 68 Там само. – Оп. 2. – Спр. 56. – Арк. 12. 69 кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини… – С. 779. 70 Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей XVII–XVIII в. / сост. А. Лазаревский. – Киев, 1884. – С. 93, 95, 96, 236–241. 71 Biblioteka Polskiej Akademii Umiejętności i Polskiej Akademii Nauk w Krakowie, оddział rękopisów. Księgozbior Krzyżanowskich w Czerpowodach. – Sygn. 270 (Krz.) (Uniwersały hetmanów zaporoskich). – K. 75. Опубл.: З документації гетьмана І. Мазепи / підгот. до друку, передм. та комент. Ю. Мицика // Сіверянський літопис. – 1997. – № 4 (16). – С. 144–145 (№ 2); Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд. С. Павленко. – Київ, 2007. – С. 21 (№ 11). 72 Стороженки. Фамильный архив. – Киев, 1908. – Т. VI. – С. 130, 131, 133; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах… – С. 458, 459, 985 (№ 442, 444, 819). 665 Якимовичі в Гетьманщині полку Семена Якимовича (1713), Григорія Якимовича з Глухова (1728)73, наказно- го писаря Київського полку Якима Якимовича (1738), військового канцеляриста Генеральної військової канцелярії Андрія, сина Гордія, Якимовича (? – 1754), військового товариша Київського полку Трохима Якимовича (1782) та ін.74 Отже, біографія Стефана Якимовича як чи не найяскравішого зі славетного роду Якимовичів-вояків за його ж власноручно написаним службовим реєстром, є чи не найліпшою ілюстрацією надзвичайно складної та суперечливої, місцями – героїчної і водночас трагічної, а загалом – важкої долі української козацької старшини як фактично надламаної чи то Полтавською поразкою і нещадним петровським терором “по причине Мазепиной измене”75, чи то руйнівною для ідентичності подвійною лояльністю національної еліти. Такі, як Якимовичі, у все менше автономній Гетьманщині, у справіку питомо українському краї – Стародубщині, апріорі були схильні мирно визнати російську державну домінанту за умов підтвердження царським урядом їхньої власності й насамперед найважливішої – земельної, оскільки влада тогочасної старшинської еліти ґрунтувалася, передовсім, на земельній власності. Якимовичі – типові представники цієї провідної верстви у соціумі козацького Гетьманату, чільні представники якого воювали або торгували, боронили і стверджували свою економічну самостійність, страждали, бо змушені були повсякчас пристосовуватися до мінливих політичних реалій за умов постійного жорсткого контролю під чужинською державною зверхністю, проте намагалися дорожити своїм родоводом і залишатися українськими Якимовичами упродовж усього непростого і знакового для рідної історії козацько-гетьманського XVIII ст. ДОДАТОК 1733, 9 березня. Глухів. – Лист гетьмана Данила Апостола до стародубського полковника Олександра Дурова про підтвердження ранґового володіння на уряд стародубського полкового осавула Стефана Якимовича [14] Мой ласкавый приѩтелю П͠не Полковнику Стародубовский Сего 1733 года асаулъ полковый Стародубовский П͠нъ Стефанъ Ѩкимовичъ подалъ нам суплѣку, а в оной выразил, что имѣетсѩ в Стародубовскомъ полку же Новомѣской сотнѣ деревнѩ, издавна свободнаѩ войсковаѩ прозываемаѩ Черто- вичи, наданнаѩ суплѣкуючому от бывшаго стародубовского полковника Лукѩна Жоравки76 в прошломъ 1713 году за роненних в ономъ полку суплѣкуючого 73 Листи Григорія Якимовича до Івана Лашкевича від 31 січня, 6 лютого 1728 р. із Глухова, Москви в Стародуб // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Ф. ХІІ (Модзалевський Вадим Львович), № 614–615. – Арк. 1–4. 74 Приватні листи XVIII ст. / підгот. до вид. В. А. Передрієнко. – Київ, 1987. – С. 128 (№ 139); кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини… – С. 779; кривошея В. В., кривошея І. І., кривошея О. В. Українська козацька старшина. – Київ, 2008. – Ч. 3. – Кн. 1. Значне військове товариство. Бунчукове товариство. – С. 152; Там само. – Ч. 3, кн. 2. Військове товариство. – С. 123; кривошея В. В., кривошея І. І., кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. – Київ, 2009. – С. 423. 75 РГАДА. – Ф. 13 (Разряд ХІІІ) (Дела об Украине). – Оп. 1. – Д. 15. – Л. 28. 76 “[…] Лукѩна Жоравки […]” – Лук’ян (Лука) Іванович Жоравка († 1719) родом з Новгород- Сіверського, господар Батуринського замку (1690), сотник Новгородської сотні Стародубського полку (1696–1708), стародубський полковник (1709–1719). Його генеалогію прослідкував: Жоравки (Журавки) // Модзалевский В.л. Малороссийский родословник. – Киев, 1910. – Т. ІІ: 666 Володимир Пришляк службы, а по том онаѩ ж деревнѩ Чертовичи в тоже 1713 году септевріѩ 15 д(нѩ), унѣверсаломъ антецессора77 нашого покойного Скоропадского ему, суплѣкуючому, уконфѣртована за его жъ службы на урѩдъ полкового стародубовского хоружества, по которомъ наданню бывшаго полковника Лукѩна Жоравки и по той конфирма- циі гетманской78 владѣлъ суплѣкуючий выше показанною деревнею по н͠нѣ сво- бодно, а тепер когда произведено суплѣкуючого на полковое первое асаулство, то уже таѩ деревнѩ Чертовичи ѩкъ отмѣченнаѩ в слѣдствій может стоити на урадь хоружества, в которомъ опредѣленій П͠нъ Федоръ Данченко, а суплѣкуючий нѣ причемъ останетсѩ и весма нѣ с чого суплѣкуючому по званию Ɛго в томъ полку службу войсковую и государеву отбувают, а понеже на урѩдъ первого асаули скон- ча надлежит селце Осколковъ в томъ Стародубовскомъ полку в сотнѣ полковой имѣющоесѩ, которимъ владѣлъ по томъ рангу первый бывшій с копіею в полко- вой Стародубовской канцелляриі // [14 зв.] асаулъ Павелъ Ѩворский, о чемъ оний же Ѩворский за живота своего в канцеларію полковую Стародубовскую сказкою показалъ в Ɛнералном слѣдствѣи79 оное селце Осколковъ измѣчено на урадъ аса- улский, которим и н͠нѣ по смертѣ Ɛго с͠ни Ɛго жъ Ѩворского владѣют, не служачи в званиі асаулскомъ, а хочай и попреждѣ менъ онъ Ɛго Михайло Ѩворский в зва- ніе второго полкового асаулства, которий и н͠нѣ уже чрез два года отбившись от полку безизвѣстенъ обрѣтаетсѩ и хочай онъ, Михайло Ѩворский, воспѩт к полку возвратитсѩ и может положенимъ в слѣдствии Ɛнералномъ денгам на урадъ аса- улский быти контентъ, онъ же суплѣкуючой безбытности его тѣхъ двохъ урадовъ асаулскихъ по сю пору носит бремѩ. Да й в указѣ н ͠шомъ, данномъ покойно- му старому Ѩворскому показано, что тимъ селемъ Осколковому по смертѣ ему Ѩворскому владѣть и просилъ онъ, П͠нъ Ѩкимовичъ, чтоб для вище показаннихъ резоновъ оное селце Осколковъ ѩкъ ис прежде на урад первого асаули надлежащое отдано было ему, П͠ну Ѩкимовичу, во владѣніе мы пр(о)сто принѩвши Ɛго, П͠на Е–К. – С. 41. Відомий своїм свавільним зловживанням владою, за яким були “кривдні обтяження і залежності, чинені їм і всьому полку”. “Скаргу полчан на стародубського полковника Лук’яна Журавку” від 1719 р. та рішення Генерального військового суду з приводу відсторонення його від полковництва сучасною українською мовою опубліковано з коментарем В. Шевчука, див.: Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9-ти т. – Київ, 2001. – Т. 4. – Кн. 1. Перша третина XVIII ст. / упоряд., прим. В. Литвинова, передм. В. Шевчука. – С. 93–95, 254–263. 77 “[…] антецессора […]” – антецессор (лат. antecessor) – попередник. 78 “[…] конфирмациі гетманской […]” – конфірмація (лат. confirmatio) – затвердження гетьманом. 79 “[…] Ɛнералном слѣдствѣи […]” – Генеральне слідство про маєтності як ревізія та розмежування земельної власності провели у 1729–1730-х рр. в десяти полках Гетьманщини за часів Данила Апостола. Спустивши на терени козацького Гетьманату наказ “зверху”, уряд Російської імперії мав чітку мету: встановити точне число дворів податного населення, перевірити законність прав на маєтки козацької старшини, шляхти та православного духовенства. Ревізія землеволодіння давала гетьманові шанс припинити розбазарювання ранґових володінь та поповнити державний земельний фонд. Як далекоглядний державець, гетьман саме через Генеральне слідство здійснив спробу якщо не ліквідації російських маєтків на українській території, кількість яких помітно збільшилася за гетьманування Івана Скоропадського та урядування Малоросійської колегії, то, принаймні, ліквідувати причини їх зростання, оскільки слідство припинило подальший перехід у приватну власність ранґового земельного фонду. Розлогіше про це див.: Пришляк В. [рец.]: Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку 1729–1730 / Упоряд. І. Бутич. – Полтава, 2007. – 176 с. // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Київ, 2010. – Вип. 15. – С. 648–655. 667 Якимовичі в Гетьманщині Ѩкимовича прошеніе за слушное, а барзди уважаючи, что асаулъ вторий полковый стародубовский Михайло Ѩворскій в званиі своемъ полкового асаулъства чрез два года не найдуетсѩ и невѣдомо где крѣетсѩ, а онъ П͠нъ Ѩкимовичъ такъ і за себе ѩко теж и за его Ѩворского асаулской должности подлежащіе отправлѩет дѣла, велѣли Ɛму, П͠ну Ѩкимовичу, деревнею Чертовичами и половѣною Осколкова // [15] владѣтъ в͠(ашей) м(илос)ти предлагаемъ абыс в͠(аша) м(илос)т, пославши кого з старшини полковой в помѩнутое село Осколковъ, велѣлъ половѣну того села от жени Михайла Ѩворского отобравши, отдат во владѣніе Ɛму, П͠ну Ѩкимовичу, до далшего н͠шего опредѣленіѩ, а хоружій полковый стародубовский П͠нъ Федоръ Данченко, къ на урад хоружества полкового владѣл би деревнею Чорниж80, а онъ по прежнему, значковей же полку Стародубовского хоружій П͠нъ Андрей Рубецъ, доволствоватсѩ бы пѩтидесѩтми рублѩми по опредѣленію н͠шомъ такожъ стар- шини енералной и полковниковъ на урадъ асаули полкового стародубовского по- ложенними, понеже онъ, Рубецъ, от помѩнутихъ ПП Ѩкимовича и Данченка в службѣ молодшій. З Глухова марта 9 д(нѩ) 1733 года. Дописка: в подлѣнном написано тако полно В(ашой) м(ило)сти ласкавый приѩтель Ɛѩ Імператорскаго Величества Воиска Запорожскаго обоихъ сторонъ Днѣпра гетманъ і кавалеръ Данило Апостолъ Дописка: За справкою имѣючо(ю) […] полковый канцелѩристъ Ɛвфим Федораченко ЦДІАк. – Ф. 51 (Генеральна військова канцелярія). – Оп. 3. – Спр. 8142 (Служ- бовий реєстр Стефана якимовича за 1702–1739 рр.). – Арк. 14–15. рукопис, копія. 80 “[…] деревнею Чорниж […]” – очевидно, йдеться про с. Черніж Стародубської другої сотні Стародубського полку. Див.: Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної України 50-х років XVIII ст. (за архівними матеріалами податкових реєстрів) / упоряд. Т. Н. Цимбал. – Київ, 1990. – С. 107.

Схожі ресурси