Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.

Статтю присвячено концепціям ставлення українських націоналістичних організацій до Польської держави та її політики у період об’єднання націоналістичного руху та становлення Організації українських націоналістів. Зазначене питання було важливим для розвитку цих структур, тому що його вирішення бул...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Федик, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73927
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. / І. Федик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 776-781. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73927
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-739272015-01-17T03:02:12Z Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Федик, І. Статтю присвячено концепціям ставлення українських націоналістичних організацій до Польської держави та її політики у період об’єднання націоналістичного руху та становлення Організації українських націоналістів. Зазначене питання було важливим для розвитку цих структур, тому що його вирішення було одним із основних факторів, що започаткували процес їх злиття. The article covers the concepts of Ukrainian nationalists concerning Poland and its policies in the time of consolidation of nationalism and the establishment of the Organization of Ukrainian Nationalists. These concepts were important for the development of this organisation as they played important role in the development of Ukrainian nationalist movement. 2012 Article Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. / І. Федик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 776-781. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73927 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Статтю присвячено концепціям ставлення українських націоналістичних організацій до Польської держави та її політики у період об’єднання націоналістичного руху та становлення Організації українських націоналістів. Зазначене питання було важливим для розвитку цих структур, тому що його вирішення було одним із основних факторів, що започаткували процес їх злиття.
format	Article
author	Федик, І.
spellingShingle	Федик, І. Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet	Федик, І.
author_sort	Федик, І.
title	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.
title_short	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.
title_full	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.
title_fullStr	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.
title_full_unstemmed	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.
title_sort	проблема ставлення до польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років xx ст.
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73927
citation_txt	Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. / І. Федик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 776-781. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT fedikí problemastavlennâdopolʹŝívkoncepcíâhukraínsʹkihnacíonalístičnihorganízacíjvkíncí20hnapočatku30hrokívxxst
first_indexed	2025-07-05T22:23:20Z
last_indexed	2025-07-05T22:23:20Z
_version_	1836847413097136128
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012776 Іван Федик (Львів) Проблема ставлення до Польщі в концеПціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х – на Початку 30-х років хх ст. Період 1926–1929 рр. був часом ідеологічного зміцнення Української військо- вої організації та розширення її діяльності. Велику роль у цьому відіграв розвиток ідеології націоналізму, яка не тільки визначала діяльність УВО, але і спричиняла утворення інших націоналістичних організацій, щоб потім об’єднати їх в одну – Організацію українських націоналістів і таким чином забезпечити різносторонній розвиток ідеології та її зміцнення. Розвиток політичної ідеології націоналізму в 1920-х рр. був пов’язаний із тогочасним становищем нації, територія якої було поділено між різними державами. Тому націоналістична ідеологія обов’язково передбачала оцінку цього стану; організація, яка вважала себе націоналістичною, повинна була з відповідних позицій означити той стан, в якому опинилася Україна. Це передбачало необхідність чіткого формулювання ставлення до панування Другої Речі Посполитої на українських землях, а оскільки націоналізм передбачає нега- тивне ставлення до окупантів, то всі українські організації, програма і діяльність яких базувалася на політичній ідеології націоналізму, вважали Польщу ворожою до України державою і противником її незалежності. Більше того, націоналізм як об’єднавчий фактор у діяльності цих організацій став причиною того, що ворожість до окупантів України відігравала дуже важливу роль не тільки в об’єднанні, але й у створенні націоналістичних організацій. А оскільки більшість із них було сфор- мовано вихідцями із Західної України, то основу цієї непримиренності становило негативне ставлення до Польщі. З іншого боку, таке ставлення було провоковане самою польською владою, точніше її політикою на українських землях. Таким чином, українські націоналістичні організації були продуктом взаємодії двох по- лярних явищ – розвитку націоналістичної думки і політики окупантів стосовно українських проблем. Ті самі полярності визначали і їхнє ставлення до Польщі. Ворожість до польської влади стала настільки звичною рисою УВО, що під час святкування 10-ї річниці незалежності Польщі поліцію привели у готовність номер один. Це зробили, аби припинити антидержавні виступи з боку українських націоналістів1. Таким чином, ворожість у відносинах УВО і польської влади була взаємною: політика Польщі на західноукраїнських землях викликала спротив УВО, який породжував антиукраїнські акції з боку польської влади. Так утворилося за- мкнуте коло, вийти з якого можливо було за допомогою відступів від конфронтації. Однак, обидві сторони спробували зробити це за допомогою акумулювання ще більшої ворожості. Це привело до кульмінації конфлікту в 1930 р. 1 Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. 108. – Оп. 1. – Спр. 288. – Арк. 9. 777 Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних... Крім УВО, в Галичині до 1926 р. існували ще дві націоналістичні організації: Група української державницької молоді та Організація вищих класів українських гімназій. Ці групи вважали себе молодіжними організаціями. Перша – виникла в середовищі студентства, її засновниками були студенти, які відвідували Україн- ський підпільний університет2. Тому націоналістичні ідеї провідних членів ГУДМ (Степана Охримовича, Юліана Вассияна, Івана Габрусевича, Богдана Кравціва та ін.) були насамперед пов’язані із проблемою Українського університету. Крім того, керуючись своїм націоналізмом, Група української державницької молоді почала ви- ступати проти пропаганди орієнтацій серед українського студентства. Їхня позиція стосовно проблеми відкриття українського університету також відштовхувалася від антиорієнтаційності ГУДМ. Члени Групи вважали, що український університет не повинен бути відкритим за допомогою погодження із польським пануванням на українських землях, тому вони рішуче виступали проти тих осіб, які вважали, що проблема університету вирішиться тоді, коли українській території в складі Речі Посполитої буде надано автономію. Як і УВО, Група української державницької молоді вважала автономістичну позицію в політиці зрадою інтересів української нації та визнанням законності окупації3. Подібним було ставлення до Польщі й Організації вищих класів українських гімназій. Що стосується ОВКУГ, то Зиновій Книш піддає сумніву не тільки важ- ливість цієї організації, вважаючи, що це могла бути чисто внутрішньогімназійна група. Він вважає, що розповсюдженням націоналістичної ідеології серед гімна- зистів займалася Група української державницької молоді4. Інші автори, серед яких і Петро Мірчук, вважають, що ОВКУГ виникла під егідою Української військової організації в 1924 р.5, а, отже, Організація вищих класів українских гімназій поді- ляла її ідеологію та ставлення до Польщі. Хоча засновниками ОВКУГ були члени УВО (Роман Шухевич, Володимир Янів, Богдан Підгайний), вона не брала участі в акціях Української військової організації, а діяла в межах гімназійного серед- овища, де вела антипольську пропаганду. Члени ОВКУГ намагалися викликати в гімназистах нехіть вступати до польських вищих шкіл, організовували бойкоти святкування польських державних свят у гімназіях, розповсюджували антидер- жавні листівки серед школярів. Зв’язок ОВКУГ і УВО полягав ще й у тому, що члени ОВКУГ переховували і розповсюджували літературу Української військової організації, а також збирали для неї гроші6. Розвиток націоналістичної ідеології, розширення діяльності УВО, а також по- літика польської влади у сфері освіти та виховання молоді підштовхнули молодіжні націоналістичні організації до об’єднання. У 1926 р. Українські студентські грома- ди, зорганізовані колишніми членами ОВКУГ із метою боротьби проти радяно- і полонофільства серед українського студентства, і Група української державницької молоді об’єдналися в Союз української націоналістичної молоді. СУНМ, запозичив- ши від УВО ідею перманентної революції, яка полягала у постійному акумулюванні 2 Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. – Дрогобич, 1994. – С. 58. 3 Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968. – С. 55. 4 книш З. Становлення ОУН. – Київ, 1994. – С. 44. 5 Мірчук П. Нарис історії ОУН… – С. 58. 6 Ленкавський С. Націоналістичний рух на ЗУЗ та І-ий Конгрес українських націоналістів // Євген Коновалець і його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 400. 778 Іван Федик революційних ідей і чинності, був дієвішою організацією, ніж його попередники. Невдовзі після створення Союзу в його середовищі виникла проблема статусу, яка залежала від ставлення СУНМ до польського панування на українських землях. Деякі лідери СУНМ, серед яких були О. Боднарович і М. Дашкович-Добрянський, висунули пропозицію про перехід Союзу на легальні позиції і діяльність його під егідою Українського національно-демократичного об’єднання. Ця пропозиція зу- стріла серйозний опір членів СУНМ, очевидно, зумовлений впливами УВО в цій організації. Причиною спротиву було те, що, як і члени УВО, засновники СУНМ вважали, що легальна діяльність у Польській державі означає згоду з тодішнім станом цієї держави, а, отже, – визнання її влади на українських землях, що є непри- йнятним для націоналістичної молоді7. Таким чином, СУНМ остаточно визначився як націоналістична організація, близька до Української військової організації, що в багатьох ситуаціях була координатором діяльності Союзу (можливо, через те, що деякі члени СУНМ входили до УВО, а деяких, як С. Ленкавського, Українська військова організація посилала туди з метою розбудови СУНМ)8. Крім того, саме через вплив УВО Союз української націоналістичної молоді проводив рішучіші акції, ніж інші молодіжні організації, через що здобув на них вплив. Прикладом таких акцій може бути антипольська демонстрація, ініційована членами СУНМ до дня проголошення Західно-Української Народної Республіки. Демонстрація закінчилася збройною сутичкою з поліцією9. СУНМ також продовжив діяльність, започатковану ГУДМ і ОВКУГ, тобто антипольську пропаганду в освітніх устано- вах, бойкот і зривання святкувань польських державних свят у школах і гімназіях10. Група української державницької молоді, Організація вищих кляс українських гімназій, Українські студентські громади, Союз української націоналістичної молоді суб’єктивно спричинилися до розвитку націоналізму, вони лише були його носіями серед молоді, не створюючи нових ідей, а лише трансформуючи їх у відповідності до сприйняття реалій тодішньою молодою генерацією. У цьому важливу роль відіграла гегемонія, яку взяла на себе УВО щодо розвитку чинного націоналізму. Інакше було у випадку із націоналістичними організаціями за кордоном. Для порівняння: ставлення УВО, СУНМ та інших політичних організацій до Польщі розвивалося двома паралельними шляхами. Перший полягав у тому, що існувала одна загальна стратегічна лінія у стосунках із польською владою, продиктована програмою, базованою на політичній ідеології чинного націоналізму. Другий – в тому, що оцінка польського панування на українских землях була зумовлена конкретно-історичною ситуацією, становищем у краю і політикою, яку проводив польський уряд на українській території. У ставленні до Польщі українських націоналістичних організацій на еміграції цей останній аспект мав менше значення, оскільки вони більше займалися теоретичними розробками націоналістичних ідей та їх пропаґандою. Першою націоналістичною організацією українців за кордоном стала Група української національної молоді, створена в Чехії у 1921 р. Члени ГУНМ поставили 7 Ленкавський С. Націоналістичний рух на ЗУЗ та І-ий Конгрес українських націоналістів. – С. 402. 8 Там само. – С. 401. 9 Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух… – С. 59–60. 10 книш З. Становлення ОУН… – С. 44. 779 Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних... перед собою завдання поширювати націоналізм серед українців за кордоном і під його гаслами об’єднувати їх у боротьбі за національні інтереси. В 1924 р. провели з’їзд української молоді в Празі, де було сформовано ідеологічні засади ГУНМ11. У ставленні до польської влади Група української національної молоді, звичайно, керуючись націоналізмом, була, як і подібні організації на українських землях, безкомпромісною: вона вважала, що стосунки з Польщею – це напрямок бороть- би української нації за незалежність, у якій доцільним є використання будь-яких засобів. ГУНМ вважала, що не варто відмовлятися від легальних методів, які теж можуть бути частиною боротьби, а не способом співпраці з польською владою. При цьому ГУНМ наголошувала, що намагання вирішити українське питання, не вимагаючи незалежності, а застановлюючись на автономії та налагодженні добрих стосунків із поляками, лише ускладнюють справу, тому що можливі польські по- ступки ослаблюватимуть прагнення українців до боротьби за повний суверенітет12. 12 листопада 1925 р. три націоналістичні організації, а саме: Українське національне об’єднання, Союз визволення України, Союз українських фашистів об’єдналися в Легію українських націоналістів. ЛУН увібрала в себе націоналістів із багатьох регіонів України і представників різних соціальних верств. Її ідеологія і відповідно ставлення до Польщі формувалися під впливом різних ідей та чинників. У середовищі Легії українських націоналістів існувало три течії, до яких входили люди різних станів і поглядів. По-перше, до Легії увійшла частина інтеліґенції, яка брала участь у заснуванні і розбудові Української Народної Республіки; по-друге, до ЛУН приєдналися вояки українських армій, що брали участь у національній революції, і саме вони пропонували будувати ідеологію ЛУН на основі тодішніх європейських радикальних політичних течій; по-третє, в Легію вступило багато галичан, які після приєднання Галичини до Речі Посполитої залишилися на емі- грації. У зв’язку із такою представницькою різноманітністю вироблення єдиної ідеології ЛУН дещо затягнулося. Легія українських націоналістів не була чинною організацією, а являла собою структуру ідеологічну; перші роки її існування були присвячені теоретичним пошукам, під час яких було відкинуто ідеї, запозичені вихідцями із Наддніпрянської України в італійських фашистів. На загальних зборах ЛУН відхилили пропозицію полковника А. Кмети про орієнтацію на уряд Української Народної Республіки. Негативне ставлення зборів до цієї пропозиції пояснювалося тим, що уряд УНР співпрацював із Польщею, тому орієнтація на цей уряд означала приєднання до табору прихильників Польщі. Легія українських націоналістів, керуючись націоналізмом, виступала проти будь-яких орієнтацій і надавала значення в боротьбі за незалежність, насамперед, тільки власним силам. Річ Посполиту сприймали, як державу, яка “жорстоко панує в Галичині, нехтуючи міжнародними договорами”, у зв’язку з чим Польща ставала об’єктом боротьби насамперед українських націоналістів, які обороняли свою націю13. У 1927 р. Група української національної молоді і Легія українських націо- налістів, зважаючи на ідеологічну ідентичність, об’єдналися в Союз організацій 11 книш З. Становлення ОУН... – С. 24. 12 Мірчук П. Нарис історії ОУН… – С. 66. 13 Плятформа “загравістів” і початки націоналістичного руху // Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. Документи і матеріали / за ред. Гунчака Т., Сольчаника Р. – Львів: Сучасність, 1993. – Т. 3. – С. 58–60. 780 Іван Федик українських націоналістів. Ідеологія СОУН поєднала основні засади тодішнього націоналізму, основними компонентами якого були: безкомпромісна боротьба за самостійну соборну українську державу, непримиренне ставлення до Росії, Польщі та інших ворогів української нації, а також до їхніх прихильників у середовищі самої нації; боротьба за свободу опиралась на власні сили (при цьому не відкидався пошук союзників у цій боротьбі). Ці засади і визначали ставлення СОУН та інших націоналістичних організацій до Польщі і до польського панування на українських землях. Таке ставлення з боку націоналістичних формацій не змінювалось і було по- стійним. Завданням Союзу організацій українських націоналістів, крім вироблення націоналістичної ідеології і підготовки ґрунту для об’єднання всіх націоналістич- них організацій, була пропаганда ворожого ставлення до окупаційних режимів на українських землях. У 1928 р. СОУН з ініціативи організаційних відділів ГУНМ і ЛУН перетворили на Союз українських націоналістів14. Усі націоналістичні організації неодноразово наголошували на важливості об’єднання. До цього їх підштовхували ідеологічна спорідненість і мета, а також політичне становище України в цілому, і Західної України зокрема, яке було осно- вним об’єднавчим фактором у відносинах націоналістичних організацій, тому що: по-перше, їхній націоналізм був сформований цим становищем; по-друге, їхній чин був безпосередньо детермінований ним. Ставлення до Польщі стало складовою частиною націоналістичної ідеології, і воно теж було сформоване станом нації, а, отже, відіграло важливу роль в об’єднанні націоналістів. 3–7 листопада 1927 р. в Берліні відбулася конференція українських націона- лістів. Основним обговорюваним питанням на ній було об’єднання всіх націона- лістичних організацій в одну. Традиційно постало питання про статус майбутньої організації. Любомир Макарушка, член Українського національно-демократичного об’єднання та Української військової організації (що свідчить про те, що УВО не цуралася легальної діяльності), запропонував створити легальну націоналістичну організацію федеративного типу. Ця пропозиція зустріла опір і з боку членів інших організацій. Аргументи “проти” базувалися на таких твердженнях: націоналіс- тична організація повинна відкидати будь-яку співпрацю з окупантами України, одним з яких була Друга Річ Посполита, а легальна діяльність означала визнання законів і влади держави-окупанта, що межувало із співпрацею та визнанням са- мого факту окупації; з іншого боку, націоналістична організація повинна вважати Польщу ворогом України і виступати за його знищення, тому польська влада не дозволила б легальне існування такої організації. На конференції створили Провід українських націоналістів для координації дій різних організацій і для проведення об’єднавчої роботи15. Cтавлення конференції до Польщі було сформульовано так: “організований український націоналізм, відкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили […], змагатиме до відновлення та оборони незалежної Соборної Української Національної Держави”16. Це визначало стратегічну лінію націоналістів у стосунках із тими державами, яких вони вважали ворогами незалежності України. 14 Бойдуник О. Як дійшло до створення ОУН // Євген Коновалець і його доба… – С. 367. 15 Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. – Дрогобич, 1994. – С. 56-58. 16 Напередодні створення Організації українських націоналістів // Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. Документи і матеріали / за ред. Гунчака Т., Сольчаника Р. – Львів: Сучасність, 1993. – Т. 3. – С. 281. 781 Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних... Суперечності щодо діяльності і статусу майбутньої Організації українських націоналістів ширше проявили себе після конференції. Ті члени УВО, які входили до легальних партій, продовжували відстоювати думку про те, що націоналістич- на організація повинна працювати у правовому полі Другої Речі Посполитої як легальна партія. Цю думку підтримували Дмитро Паліїв, Любомир Макарушка, Володимир Целевич та ін. Суперечки стосовно цього тривали досить довго і були однією з причин, які затримували скликання оголошеного конгресу українських націоналістів. Натомість у квітні 1928 р. націоналісти провели ще одну конферен- цію, аби обговорити і вирішити згадані проблеми. На другій конференції ухвалено рішення про те, що майбутня Організація українських націоналістів відмежовується від інших українських партій. Це означало, що при створенні ОУН переважили аргументи тих осіб, які виступали проти федералізації і легалізації діяльності цієї організації. Наслідком було те, що деякі особи, які були одночасно членами УВО та інших партій, переважно легальних, вийшли з Української військової організа- ції17. Таким чином, націоналісти ще раз відкинули легальну діяльність, задумавши створити організацію, яка повинна була безкомпромісно ставитися до всіх ворогів України, до яких зараховували і Польщу. Націоналісти вирішили не працювати в правовому полі Другої Речі Посполитої, оскільки, на їхню думку, визнання цього поля як законного для українців суперечить інтересам нації. Дня 28 січня 1929 р. у Відні розпочав роботу I Конгрес українських націоналістів. Основним питанням, яке розглядалося на Конгресі, було питання про створення Організації українських націоналістів. При цьому багато уваги було присвячено ідеології ОУН. Визначаючи ідеологічні засади Організації українських націоналістів, делегати Конгресу детально зупинилися на ставленні майбутньої організації до польського панування на українських землях, до польської внутрішньої та зовнішньої політики, до польського уряду. Зокрема, ці питання були висвітлені в доповіді Є. Коновальця про тогочасне політичне становище української нації; в рефераті Б. Чучмана про політичне положення на Західній Україні; П. Штепи про ідеологічну платформу ОУН і в інших промовах18. У цілому, в плані стосунків із польською владою конгрес увібрав усі ці ідеї, які були виражені в ідеології Д. Донцова, в програмах націоналістичних організацій, що народилися в процесі діяльності УВО та інших груп. Ці ідеї були детерміно- вані трьома факторами: перший – націоналістична ідеологія; другий – визвольна боротьба 1917–1920-х рр. і окупація України; третій – політика польської влади стосовно українців у Другій Речі Посполитій. Таким чином, ідеологія Організації українських націоналістів стала вислідом історичного моменту, історико-політичної ситуації. Цілком логічним є ставлення ОУН до Польщі. 17 Ленкавський С. Націоналістичний рух на ЗУЗ та І-ий Конгрес українських націоналістів // Євген Коновалець і його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 406-408 18 Звідомлення Конгресу Українських Націоналістів // Розбудова нації. – 1929.– № 1–2. – С. 61.

Проблема ставлення до Польщі в концепціях українських націоналістичних організацій в кінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.

Репозитарії

Схожі ресурси