Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках

На тлі подій національно-визвольної боротьби на теренах Закарпаття і араморощини висвітлено військову і політичну діяльність С. Клочурака. Спираючись на його спогади та дані інших джерел, проаналізовано його роль в утворенні Гуцульської республіки та воєнні дії довкола неї....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
Hauptverfasser:	Тимчук, В., Тимчук, Н., Якимчук, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2012
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73929
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках / В. Тимчук, Н. Тимчук, Р. Якимчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 913-922. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-73929
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-739292015-01-17T03:02:04Z Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках Тимчук, В. Тимчук, Н. Якимчук, Р. На тлі подій національно-визвольної боротьби на теренах Закарпаття і араморощини висвітлено військову і політичну діяльність С. Клочурака. Спираючись на його спогади та дані інших джерел, проаналізовано його роль в утворенні Гуцульської республіки та воєнні дії довкола неї. The article elucidates the military and political activities of Stepan Klochurak in the context of the Ukrainian national-liberation struggle in the Zakarpattia and Marmaroshchyna lands. Drawing on his memoirs and data from other sources the authors analyse Klochurak’s role in the creation of the Huzul Republic and the military operations connected with it. Key words: Stepan Klochurak, Huzul Republic, Ukrainian People’s Council of Yasinia, national-liberation struggle. 2012 Article Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках / В. Тимчук, Н. Тимчук, Р. Якимчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 913-922. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73929 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	На тлі подій національно-визвольної боротьби на теренах Закарпаття і араморощини висвітлено військову і політичну діяльність С. Клочурака. Спираючись на його спогади та дані інших джерел, проаналізовано його роль в утворенні Гуцульської республіки та воєнні дії довкола неї.
format	Article
author	Тимчук, В. Тимчук, Н. Якимчук, Р.
spellingShingle	Тимчук, В. Тимчук, Н. Якимчук, Р. Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet	Тимчук, В. Тимчук, Н. Якимчук, Р.
author_sort	Тимчук, В.
title	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках
title_short	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках
title_full	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках
title_fullStr	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках
title_full_unstemmed	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках
title_sort	військово-політичні аспекти діяльності степана клочурака у 1914–1919 роках
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2012
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73929
citation_txt	Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках / В. Тимчук, Н. Тимчук, Р. Якимчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 913-922. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT timčukv víjsʹkovopolítičníaspektidíâlʹnostístepanakločurakau19141919rokah AT timčukn víjsʹkovopolítičníaspektidíâlʹnostístepanakločurakau19141919rokah AT âkimčukr víjsʹkovopolítičníaspektidíâlʹnostístepanakločurakau19141919rokah
first_indexed	2025-07-05T22:23:25Z
last_indexed	2025-07-05T22:23:25Z
_version_	1836847418112475136
fulltext	913Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 21/2012 Володимир ТИМЧУК, Наталія ТИМЧУК, Роман ЯКИМЧУК (Львів) ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ СТЕПАНА КЛОЧУРАКА У 1914–1919 РОКАх Степан Клочурак (1895–1980) належить до маловідомих постатей національно- визвольної війни українського народу 1914–1920-х рр. У той же час його роль у постанні на теренах Австро-Угорської імперії в Угорській Русі (сьогодні – Закар- патська область) самостійної Гуцульської республіки, яка уможливила ухвалу русинів Закарпаття об’єднатись в одній соборній Українській державі 22 січня 1919 р., є визначальна. Мета статті – висвітлити військові та політичні аспекти діяльності С. Кло- чурака, ввести до наукового обігу нові імена та дати, пов’язані з Гуцульською республікою (1918–1919 рр.) на основі спогадів провідника Головної Управи Гу- цульської республіки “До волі”, інших мемуарів і розвідок та обґрунтувати шляхи подальших студій. Військову службу С. Клочурак розпочав від 1915 р., зголосившись до 38-го піхотного полку австро-угорської армії, який на той час дислокувався в Будапешті та особовий склад якого складали у більшості мадяри і німці. Варто відзначити, що з війною Клочурак зіткнувся раніше - уже в серпні 1914 р. Ясіню (за угорським найменуванням – Керемезе) оголошено воєнним тереном, а 27 вересня 1914 р. в Ясіню вступили російські військові частини. І вже того самого дня родину С. Кло- чурака, яка вдалася до евакуації, перестрів патруль1. Як виявилося, у складі ворога служили українці, так відбулося перше знайомство “розділених поміж ворогами” (за В. Ґренджою-Донським) русинів-українців Мараморощини та українців Над- дніпрянщини. Уступили росіяни з Ясіні 24 жовтня 1914 р. Повернення мадярів (угорців) супроводжувалося репресіями проти корінних мешканців. Природно, що частина активу громади вирішила убезпечитися від потенційної страти або засудження, залишивши домівки і сховавшись в ліси і гори. Об’єднавшись у ватаги-загони, новітні опришки-“довбущуки” розпочали поодинокий терор супроти мадярських урядовців і військових. Очолював загін Михайло Фішерюк-Маріщук, а серед “довбущуків” діяв старший брат Степана Клочурака Василь. Ця обставина, а, можливо, і безпосередні розповіді Василя Клочурака, прищеплювали майбутньому старшині схильність до збройної боротьби. З 38-го полку студента-правника Степана Клочурака та іншого ясінця Олексан- дра Бачинського скерували у старшинську школу в м. Пейч2, що лежить на кордоні 1 Клочурак С. До волі: спомини. – Ужгород: Ліра, 2009. – С. 66. 2 Там само. – С. 74. 914 Володимир Тимчук, Наталія Тимчук, Роман Якимчук з Югославією. Через порушення внутрішнього порядку школи (самовільно зали- шили казарми у нічний час) курсантів відрахували зі школи та повернули до полку. Від червня 1915 р. 38-й полк – на російському фронті на теренах Східної Словаччини, які австро-угорське військо відвоювало під час операцій Гінденбурґа і Маккензена. Оскільки у Східній Словаччині в той час масово жили русини-українці, то завдяки співпраці з місцевим населенням командування полку через Клочурака та Бачинського отримувало цінні розвідувальні та інші відомості. Їх обидвох за це піднесли до ранґи капрала. Подальше відвоювання австро-угорською армією територій, контрольованих до війни, вивело військо, в т. ч. і 38-й полк, на початку осені на річку Буг, де перед горянами відкривалися родючі лани та велетенські простори великої України, усвідомлювалося багатство землі та дійсні наміри воюючих сторін – далі поне- волювати український народ. Дня 5 жовтня 1915 р. в с. Піяне під Луцьком росіяни контратакували, полонивши цілі частини, в т. ч. один із куренів 38-го полку. Кло- чурак і Бачинський брали участь у відновленні лінії фронту та визволенні своїх із полону. В цих боях О. Бачинський загинув (похований в с. Корито), а С. Клочурак відзначився і за відвагу його підвищено до старшинського звання підпоручника. До травня 1916 р. воюючі сторони були малоактивні, вели поодинокі позиційні бої і … спільно відзначали Великдень3. Розпочатий у травні відомий Брусиловський прорив спричинив у т. ч. і цілко- витий розгром 38-го полку, а С. Клочурак 2 червня під Берестечком отримав важке поранення. Після реорганізації та укомплектування полк вислали на румунський фронт, де вже після шпиталю восени 1917 р. прибув і С. Клочурак. Наприкінці року Румунія та Австро-Угорщина підписали мирний договір і полк перемістили до м. Слани під Прагою. Над Чехією тоді витали самостійні державницькі настрої, що викликало подібні відчуття і в С. Клочурака, до того ж саме у Празі він позна- йомився з українською літературною класикою4. Під час відпустки в квітні 1918 р. С. Клочурак відвідав Ясіню, побачив лиха, заподіяні війною та адміністрацією місцевому населенню. Тоді познайомився з народженим у Бичкові урядовцем Євгеном Пузою, в минулому австро-угорським капітаном, який не приховував своїх проукраїнських поглядів і самовідданою працею досягнув поваги громади. Східного фронту тоді не було, в Україні замість УНР постала Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського в союзі з Німеччиною. Це дозволило Клочуракові завершити правничі студії в Сиґоті (практика надавати старшинам відпустки була настільки звичною, що Є. Коновальцю навіть дозволили з табору військовополонених у Царицині взяти відпустку в липні 1917 р. для поїздки в Україну та повернутися під старшинське слово5). Перебуваючи в Ясіні, С. Клочурак ініціював порушення заборони на відзначення громадою свят за православним об- рядом і організував “громадське” (без священика) богослужіння в храмі на честь Св. Петра і Павла. У пізнішому протистоянні з мадярською міліцією Клочурак 3 Клочурак С. До волі: спомини... – С. 78. 4 Там само. – С. 82. 5 Ковальчук М. Євген Коновалець на чолі січових стрільців (1918–19) // Український визвольний рух. – Львів: ЦДВР, 2006. – Вип. 8. – С. 25. 915Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака... відстояв заарештованих гуцулів, що активізувало мешканців краю до подальшого відзначення своїх звичних свят. Після завершення відпустки Степан Клочурак прибув до полку (за спогадами, він добирався майже місяць), який дислокувався тоді в Італії в м. Сан Ґонарсу, де фронт проходив по річці Піява. За розголошення відомостей воєнного характеру у листуванні з Є. Пізою Клочурака перевели у 37-й полк, який був укомплектований з румунів. Там С. Клочурак зустрів також земляка – старшину Фавста Бонкало з Рахова6. У середині вересня 37-й полк перевели до Праги, де на той час назрівав переворот. Не бажаючи брати участь у придушенні можливого повстання, час- тина старшин, разом з С.Клочураком, вжили запобіжних заходів. Насамперед, запобігаючи можливим сутичкам, вони створили в кожній сотні з числа стрільців приховані агіткоманди, які знеохочували вояків до можливої збройної сутички з чехами. Відтак 28 жовтня 1918 р. почалося повстання, і чехи почали роззброювати австро-угорські частини. 37-й полк у перемовинах, які проводили поручник Морар і С. Клочурак (командир куреню зрікся посади через небажання старшин воювати проти повстанців), взяв себе зобов’язання не втручатися у розвиток подій, а чехи, натомість, не мали вимагати роззброєння полку та забезпечити його виїзд із Пра- ги. Дня 1 листопада С. Клочурак був свідком перевороту в Будапешті, де мадяри оголосили про створення незалежної Угорщини. Відтак 3 листопада С. Клочурак прибув до Ясіні. Того ж дня він очолив створену два дні перед цим міліцію для оборони мешканців села від прохідних через село військовиків. Початкова чисельнісь міліції - 80 осіб із числа колишніх військовиків; упродовж кількох днів чисельність довели до 200 осіб, назвавши її Гуцульською народною обороною7. Загалом до Ясіні з фронтів повернулося близько 4000 вояків8. Дня 8 листопада 1918 р. на вічі в Ясіню ухвалено об’єднання з Україною та про перебрання влади там Руською (Українською) Народною Радою. Контакти із ЗУНР вирішили підтримувати через відомого в Ясіні д-ра Кирила Трильовського9. Відбувши до Станиславова, щоб повідомити уряд ЗУНР про події в Ясіні, деле- гація заручилася лише моральною підтримкою галичан в особі прем’єр-міністра д-ра С. Голубовича і усвідомила, що в майбутній війні варто буде опиратися ви- нятково на власні сили. У той же час уряд Угорщини скликав 10 грудня 1918 р. з’їзд на підтримку т.зв. єдності Угорщини. Завдяки позиції руських делегатів ці ідеї не було підтримано. Крім того, зібрання делегатів з Мараморощини уможливило домовленість про розширення Української Народної Ради в Ясіню чотирьома представниками від кожної ради сіл і містечок Гуцульщини10. Скликані на 18 грудня 1918 р. в Сиґоті збори поміж іншим створили штаб спільних військових формацій Народних рад руських сіл у складі колишніх австро-угорських старшин: майора Євгена Пуза (с. Іза), д-р Михайла Андрашка (с. Вільховці), поручника Степана Клочурака, 6 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 90. 7 Там само. – С. 96. 8 Там само. – С. 120. 9 Там само. – С. 101. 10 Там само. – С. 112. 916 Володимир Тимчук, Наталія Тимчук, Роман Якимчук хорунжого Миколи (Михайла) Сабадюка (с. Ясіня), Петра Калинюка11. Завдання – створити загони міліції, озброїти їх перед загрозою окупації Сиготу румунами, а всього краю – мадярами. Пуза зголосився до служби в авіачастині УГА, але пе- ред від’їздом попередив про здобуті в урядових колах відомості щодо підготови військової операції мадяр проти Ясіні. Штаб вирішив утриматися від вступу в бій через дуже мінливу не на користь Угорщини ситуацію. Впродовж 20 грудня Ясіню інспектував угорський урядовий комісар Калман Фізешірі, який, ознайомившись із ситуацією, оцінивши ефективність та відповідність роботи Головної Управи Української Народної Ради в Ясіню до правових норм, громадський спокій та стан відновленого господарства, вирішив інформувати Будапешт про недоцільність введення до села карального загону 12. Проте свої наміри Будапешт все ж волів здійснити, тож займанців числом 20 старшин і 600 вояків зустріли в Ясіню 22 грудня 1918 р. зразковим порядком і спокоєм. Угорські сейкелі перебрали охорону над воєнними об’єктами, складами, залізничним сполученням, скасували Українську Народну Раду, роззброїли народну міліцію, уможливили повернення старого ад- міністративного апарату та угорської мови в школу. Гуцули перейшли в підпілля, вели розвідку та створили шість відділів оборо- ни за територіальним принципом (керівники: Василь Кувік (с. Лазещина), Василь Клочурак стар. (Тиса), булавний Іван Гундєк (центр), Юрій Гафія (Стебний), Іван Климпуш (Лопушанка), Іван Дячук (Долішній кінець)13. Кур’єрський зв’язок зі Станиславовом, Коломиєю та Хустом забезпечував Дмитро Німчук. Дня 2 січня 1919 р. в Станиславові урочисто засідала Національна Рада Захід- ної України, яка проголосила об’єднання з УНР. На той час діяльність Української Народної Ради в Ясіню була такою вагомою, що д-р Михайло Бращайко, обраний Головою Марамароської Русько-української Ради в Сиготі 18 грудня 1918 р. для провадження інтересів усіх русинів-українців Угорської Русі, уповноважив її представляти в Станиславові усіх угорських українців14. У засіданні взяли участь С. Клочурак, Є. Пуза, І. Климпуш. Інших гуцулів (Галичини) представляв Петро Шекерик-Доників із Жаб’я. Рішення про єдність було ухвалено. У той же час ЗУНР через війну з Польщею не змогла підтримати збройно За- карпаття. Делегацію угорських українців прийняв державний секретар народної оборони Західної України полковник Д. Вітовський. Він заявив, що підтримає русинів в іншій формі, але за умови якщо закарпатське військо під керівництвом місцевих старшин сформує Українська Народна Рада в Ясіню. “Необхідні вказівки він дасть в Коломию. І, зрозуміло, ні про яку допомогу він нічого не знає”, – так передає дії секретаря оборони ЗУНР у споминах С. Клочурак15. Після цієї зустрі- чі штаб “Гуцульської народної оборони” – військового формування Української Народної Ради в Ясіню (входили обидва Степани Клочураки, батько та син, брати Климпуші, Д. Німчук, М. Сабадюк) – запланував здійснити повстання проти каральної залоги в ніч з 7 на 8 січня 1919 р.16 незалежно від надходження 11 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 116. 12 Там само. – С. 118. 13 Там само. – С. 122. 14 Там само. 15 Там само. – С. 124. 16 Там само. – С. 125. 917Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака... добровольців, зброї та харчів із Галичини. В разі успіху майор Є. Пуза повинен відпрацювати план оперативних і тактичних дій Гуцульської народної оборони зі звільнення Мараморощини. До Коломиї відбули І. Климпуш та С. Клочурак і того ж дня зустрілися з д-ром В. Бемком, який заявив, що кожен вояк ЗУНР, якого вишле Коломия, їде на свою відповідальність, тобто війну проти Угорщини веде винятково Українська Народна Рада в Ясіні. Відтак 6 січня 1919 р. групи Головної Управи Української Народної Ради розпочали “від хати до хати колядувати”, зібравши до вечора 7 січня 86 озброєних гуцулів. Штаб розділив повстанців на 4 групи: перша - у складі 43 осіб мала за- вдання роззброїти мадярську залогу, розквартировану в колишній воєнній лікарні та римо-католицькій школі, друга – захопити залізничні станції Лазещина та Ясіня та припинити сполучення з Раховим, інші дві – роззброїти жандармів і прикордон- ників, зайняти пошту, громадський уряд. О 1-й годині ночі 8 січня на останній станції з боку Галичини (Дебря) гуцули зустріли допомогу з Коломиї – 23 вояки: 3 старшини (С. Зибачинський, Е. Половець- кий, Ю. Циганюк), 6 підстаршин, 14 стрільців17. Попри малу загальну чисельність (109 супроти 620 мадярських вояків, жандармів, прикордонників), штаб ухвалив не відкладати повстання на наступний день, аби не допустити розголосу про його підготову. Захопивши станцію Лазещина, на якій перебувало 12 охоронців, групи почали виконувати свої самостійні завдання: захопити станцію в Ясінях (група булавного Дмитра Іванюка), роззброїти жандармерію і прикордонників (група М. Сабадюка), зайняти сільський уряд і пошту (група В. Клочурака), роззброїти та полонити інших 504 мадярських вояків (група С. Клочурака). Напад був раптовий. У перестрілці отримали поранення 11 мадярських і 8 українських вояків, із них 5 і 2, відповідно, – важкопоранені. Мадярських старшин забрано з їх квартир. До третьої години ранку всі окупаційні сили в Ясіні було нейтралізовано. Показово, що “Гуцульська народна оборона” ефективно використала ті еле- менти бойових дій, які вже в наші часи належать до асинхронних, до інформацій- них операцій. Так, підготову до повстання здійснювали на очах органів угорської влади та угорських солдатів, функції вістунів повстання виконували колядники у святкових гуцульських вбраннях, з “березою”, міхоношею, скрипкою, сопілками та цимбалами, інформуючи кожного повстанця щодо його місця та завдання, а також озброюючи їх. Обірвавши телефонне сполучення угорських військових частин між собою та з центром у Рахові, повстанці кожній частині заявили угорською мовою: “Ви є оточені численною українською армією, яка є в навколишніх лісах. Здавайтеся добровільно, бо не маєте найменшої надії на перемогу! Якщо здасте зброю, нікому з вас нічого не станеться. Повернетеся додому. Як ні – загинете!” А надворі імітували і гамір, і стрілянину18. Додатковим фактором успіху повстання стала деморалізація угорського війська, в якому міцні позиції набували комуніс- тичні ідеї, передвіщаючи Угорську Радянську Республіку. Від 8 січня 1919 р. Українська Народна Рада за поданням Івана Марусяка- Кузьмича проголосила Гуцульську республіку. Започатковано діяльність шести 17 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 127. 18 Мушинка М. Лицар волі. Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. – Вид. друге, змін., доповн. – Ужгород : Гражда, 2011. – С. 47. 918 Володимир Тимчук, Наталія Тимчук, Роман Якимчук виконавчих секцій (міністерств), одну з яких – військову та зовнішніх зв’язків – очолив провідник (президент) Гуцульської республіки С. Клочурак. Ухвалено чисельність міліції у кількості 300 осіб, на заклик Ради того ж дня зголосилося понад 500 колишніх вояків, які прибули з власною зброєю та спорядженням19. Прибуло також ще 80 вояків із Галичини. Усе військо підпорядкували Українській Народній Раді та надалі іменували військом Ясіня. В ньому запровадили муштрові та інші вишколи, які проводили галицькі старшини (поручник Віктор Воробець, поручник Гарасимович та інші). Обеззброєних мадярських вояків упродовж тижня групами відіслано з Ясіня, останнім – командира залоги під чесне слово на папері, що він не братиме участи в будь-яких акціях проти Ясіня20. Про результати ясінського повстання, про Гуцульську Республіку одразу через кур’єрів було інформовано уряд ЗУНР. Відтак 10 січня 1919 р. Українська Народна Рада Гуцульської республіки ухва- лила відозву до усіх русинів краю (розповсюджену по Марамарощині, Верховині, Свалявщині), в якій зокрема зазначалося (збережено стилістику ориґіналу): “…Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі і обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи та бороніть Вашої волі і рідної землі. Наші закарпатські (галицькі – прим. наша) брати нам допоможуть, але НАШЕ ДІЛО Є ВИБОРОТИ СВОБОДУ І ЗАКРІПИТИ ЇЇ. То ж до зброї, браттє! До організації своїх сил! Бо лиш тоді ЯК БУДЕ У НАС СИЛЬНЕ І ЗДИСЦИПЛІНОВАНЕ ВІЙСЬКО ТО НАШІ ГНОБИТЕЛІ НЕ ВДІЮТЬ НІЧОГО ПРОТИ НАС. І ще одне, браттє: МАЄ БУТИ НАЙБІЛЬШИЙ ПОРЯДОК. Один одного не сміє рабувати і кривдити… НАЙ ЖИВЕ ОДИН ВЕЛИКИЙ УКРАЇН- СЬКИЙ НАРОД ВІД ТИСИ АЖ ПО ЧОРНЕ МОРЕ І ГОРИ КАВКАЗ! НАЙ ЖИВЕ І ПИШАЄТЬСЯ НАША ВЕЛИКА ОДНОЦІЛЬНА УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛИКА!”21 Під загрозою введення до сіл Марамарощини та Сиготу румунського вій- ська і на прохання місцевих рад Гуцульщини військо Ясіня, посилене 12 січня старшинами з Коломиї (сотник Микола Саєвич, поручник Степан Глушко, четарі Гафтинюк, Посацький, Семенюк, Ковч, хорунжі Білецький, Н. Перч), 13 січня 1919 р. розпочало наступ вниз по Тисі й того ж дня звільнило Кваси, Білин, Усті Ріки, а наступного – Рахів і Берлибаш-Костилівку22. Під час наступу отримало першу втрату – загинув стрілець з Коломийщини. Втрати мадяр були більшими. 15 січня гуцульське військо увійшло до Бичкова, Косівської Поляни, а вночі з 15 на 16 січня взяло залізничний вузол Сиґітську Комору і далі увесь Сиґіт, полонивши на головному вокзалі залогу в кількості 30 мадярських вояків. Інші частини 85-го та 12-го мадярських полків відступили на Тячів. Чисельність війська Ясіні стрім- ко зростала, кожне звільнене село фактично ставило під кріс сотню, наприклад с. Богдан вирядило дві сотні23 Над військом Гуцульської республіки у кількості 1100 вояків, 500 з яких були з окружної військової команди в Коломиї, перебрав командування сотник д-р Денис Маєр-Михальський24, який заступником призначив сотника М. Саєвича, а військовим комендантом Сиґота – поручника С. Глушка. На 19 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 128. 20 Там само. – С. 130. 21 Там само. – С. 133. 22 Там само. – С. 137. 23 Стерчо П. Карпато-Українська Держава. – Торонто, 1965. – С. 218. 24 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 140. 919Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака... озброєнні війська вже були 2 гармати, 5 кулеметів, 1000 рушниць. Основна частина арсеналу походила від роззброєного угорського війська в Ясіню, який у військових казармах Сиґота поповнився гарматними стрільнами, амуніцією, гранатами та іншою вибухівкою, а також провіантом25. С. Клочурак залишив за собою політичну відповідальність за рішення Голов- ної Управи Української Народної Ради і вже 15 січня в Рахові, де адміністрацію очолив Петро Попенко, на зустрічі з урядовцями та інтелігенцією (у більшості змадяризованими) закликав їх до активної участі у будівництві нового життя на Гуцульщині, незалежно від вирішення державної належності Підкарпаття, адже інтелігенції все ж доведеться жити разом зі своїм народом на цій землі. Крім того провідник Гуцульської республіки зазначив, що “мовою урядування буде мова українська. Хто нею не володіє, а народився на території, заселеній українцями, і хоче залишитися на теперішньому місці і для нашого народу чесно працювати, той повинен її вивчити впродовж визначеного терміну”26. Також на прохання Хуста Головна Управа ухвалила рішення організувати підрозділ з гуцулів Бичкова у кількості 300 вояків під проводом хорунжого М. Са- бадюка, десятника Д. Німчука та Василя Йосипчука з Бичкова, аби опанування Хустом, для цього сотник Маєр-Михальський дав відповідні доручення. Введення війська Ясіня до Сиґоту спричинило розкол у колись єдиній в питаннях протидії мадяризації русько-української та румунської інтелігенції та урядовців. Румуни звернулися до командування війська в Велику Баню (Бая Маре), яке ввійшло на той час у Семигород, аби пришвидшити “визвольний” від гуцулів похід на румунський Сиґіт. Ці відомості вдалося українцям здобути з румунських джерел27, тож легковажність у готовості до можливої сутички з румунами було не- виправдана. Таку точку зору розділяли сучасники Клочурака: В. Ґренджа-Донський вбачає упущення в неперебиранні контролю над мостом через Тису28, а А. Ште- фан – у нестачі знань і досвіду провідника (? – прим. авт.), нескоординуванні дій з іншими акціями закарпатців і несерйозному ставлення до позиції уряду ЗУНР щодо недопустимості бойових дій між галицькими відділами та румунським військом29. Наближення румунського війська чисельністю близько 2000 вояків з кулеметами та гарматами30 і зрив ними переговорів щодо уникнення збройного протистояння поставило штаб війська Гуцульської республіки перед вибором: боронити Сиґіт чи виходити з нього. Рішення сотника Маєр-Михальського виглядає половинчастим: частину війська евакуювали 17 січня, а 18 січня розпочали евакуацію інших 600 вояків із Сиґоту. Румуни зайшли в тил війську Гуцульської республіки, розібрали залізничну колію та почали обстрілювати з трьох сторін потяг із переміщуваним військом. Втрати війська Гуцульської республіки у цьому бою: 18 загиблих (галичани четарі Гафтинюк, Половецький, Циганюк, ясінці Дмитро Піпащук, Михайло Андрусяк, Дмитро Гринюк, Михайло Калинюк, Юрій Поп’юк, Дмитро Москалюк, Михайло Пнівчук, Данилюк та ін.), 39 поранених (пор. Воробець, четарі Ковч і Посацький, хор. Сабадюк, Василь Копанчук, Василь 25 Мушинка М. Лицар волі… – С. 52. 26 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 138. 27 Там само. – С. 142. 28 Ґренджа-Донський В. Покрив туман співучі ріки // Твори. – Нью-Йорк, 1986. – Т. 7. – С. 80. 29 Штефан А. За Правду і Волю. – Торонто, 1981. – Кн. ІІ. – С. 115-117. 30 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 215. 920 Володимир Тимчук, Наталія Тимчук, Роман Якимчук Климпуш, Михайло Передарюк та ін.)31, до сотні полонених. Втрати з румунського боку: 8 вбитих і 23 поранених32. В інших джерелах наводяться інші втрати гуцулів: вбитими від 21 до 60 та полоненими – кілька сотень33. С. Клочурак вбачає причини невдачі у необережності старшин, про що вже згадувалося, наявності між ними непорозумінь, зрадливості поведінки румунського командування в сенсі того, що гуцульське військо добровільно евакуювалось із Сиґоту34. Останню названу причину ми вважаємо за несерйозну. Невдача в Сиґітській Коморі спричинилася до того, що Станиславів відкликав своїх вояків з Ясіні. Військо Гуцульської республіки також залишило Бичків, Рахів, місцями робило це передчасно без попередження місцевої адміністрації. По селах активізувалися терористичні угрупування проти місцевого населення, які війську Ясіні вдалося придушити у Вишові та Требушанах. Станом на 21 січня 1919 р. межі Гу- цульської республіки зупинилися в Усті Ріках і Богдані безпосередньо перед Раховим. Відтак 21 січня 1919 р. до Ясіня після погодження з полковником Вітовським прибула частина поручника Нестора Рогужинського35. Цього ж дня в Хусті всенарод- ний з’їзд делегатів Угорської Руси проголосив злуку з Україною. 9 квітня представ- ником Русько-Української Центральної Народної Ради в Хусті в уряді Західної України призначено С. Клочурака, а наступного дня – додатково д-ра Костян тина Кисілевського та отамана Євгена Пузу. У спогадах С. Клочурак згадує і про зустріч з Головним Отаманом Симоном Петлюрою36, на якій обговорили питання національного визволення українців в Угорщині. З представниками урядів ЗУНР і УНР провідник Гуцульської республіки уклав вигідні для Ясіні договори, передовсім у продовольчих та нафтових питаннях. У квітні 1919 р. Ясіня видало відозву до русинів-українців, в якій закликало бойкотувати вибори до сойму “Руської країни”, ініційовані Угорщиною, нага- давши про ухвалу Великого Собору в Хусті від 21 січня 1919 р. В той час Хуст та інші нижні райони почало займати румунське військо, однак Клочуракові та Німчукові вдалося забезпечили участь 132-х делегатів з усього Руського краю (62-х сіл) у з’їзді українців у Станиславові 7 травня 1919 р. На ньому ухвалили резолюцію, згідно з якою представники України на мирній конференції в Парижі мали домагатися, аби територія Угорщини, заселена українцями, була включена до України. Натомість 8 травня 1919 р. представники трьох рад - Хуста (в особі д-ра Ю. Бращайка), Ужгорода та Пряшева в Ужгороді ухвалили іншу резолюцію про приєднання цієї території до Чехо-Словаччини. Згодом, 11 червня 1919 р., Ясіня вимушено погодилося з цією резолюцією37. Невдовзі проти ЗУНР розпочали наступальні операції і Польща, і Румунія, яка через Рахів, Ясіня, Ворохту мала намір сполучити залізницею Сиґіт і Чернівці. Окупувавши без боїв наприкінці травня Ясіня (його перейменували на Фрасин), з 31 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 142. 32 Там само. – С. 162. 33 Ґренджа-Донський В. Покрив туман співучі ріки… – С. 111; Зубачинський С. Гуцульське повстання // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1932. – Ч. 7–8; Кудей З. Гуцульська Республіка. – Львів, 1937. – Т. І. – 124 с.; Malý V. Huculská republika // Pravo lidu (21.1–18.2.1937). – Praga, 1937. 34 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 143. 35 Там само. – С. 145. 36 Там само. – С. 150 37 Там само. – С. 160. 921Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака... 11 червня 1919 р. румуни почали арештовувати членів Української Народної Ради в Ясіні. Зазначимо, що після розгляду справ членів і їх звільнення рада в Ясіню функціонувала до приходу чехів 30 серпня 1920 р. і ще певний час до формування ними своєї адміністрації. С. Клочурак проходив під слідством румунського воєнного суду у звинуваченнях стосовно Сиґітської Комори та нібито єврейських і мадярських погромів в Ясіні. Суд ув’язнив Клочурака на 6 місяців у тюрму Брашова. Його достроково звільнили завдяки роботі Української дипломатичної місії в Бухаресті на чолі з генералом Сергієм Дельвіґом і за участю д-ра Маєр-Михальського. Під Бухарестом, в н. п. Котрочен з полонених під Сиґітською Коморою гуцулів сформували сотню, яку очолив С. Клочурак, у складі “Румунського” куреня сотника Миколи Саєвича38. Сотню на початку жовтня 1919 р. доставили до села Атаки на Дністрі недалеко від Могилева, де велися бої проти Денікіна. Перші бої курінь М. Сахєвича провів під Вінницею проти і більшовицьких, і денікінських частин. Далі Вінницю очистили від озброєних груп, які роззброїли місцеву міліцію й атакували урядові установи УНР в місті. Наступною віхою куреня стали охорона Директорії та уряду ЗУНР у Кам’янці-Подільському. 1 листопада 1919 р. курінь взяв участь у святковому проходженні частин перед С. Петлюрою та Є. Петрушевичем39. Через кілька днів уряди та війська розійшлися до різних воюючих сторін. Сотня гуцулів вирішила пробиватися до Ясіня і, дійшовши 17 листопада до Збруча в районі с. Мельниця, вступила в переговори з поляками, видаючи себе за мадярів, які повертаються з румунського полону. 126 осіб перейшло за Збруч, але невдовзі всі потрапили до в’язниці в Чорткові40. Після перевірок стосовно можливої участі сотні у боях проти них, поляки дозволили воякам відбути за Карпати; тоді сотня розділилася: одна група лісами перебиралася до Ясіня, окупованого румунами41, інша – на чолі з Клочураком – через Львів і Краків дісталася 23 листопада до чеського Богуміну. Відтак 7 грудня Клочурак склав присягу на вірність Чехо- Словаччині та його як офіцера чехо-словацької армії скерували до Мукачева з наданням 14-денної відпустки. Дня 8 грудня 1919 р. Степан Клочурак зупинився в Кошицях в Українській військовій місії та через кілька днів прибув до Ужгорода з новими завданнями. Висновки 1. У добу національно-визвольних війн після Першої світової війни для осіб, які ставали на чолі такої боротьби, притаманними є як військова, так і політична діяльність. Яскравим прикладом цього є Степан Клочурак – кадровий офіцер австро-угорської, гуцульської та української армій, а також провідник Гуцульської республіки – голова Головної Управи Української Народної Ради в Ясіні (8.11.1918 – 11. 06. 1919). 2. Основними причинами невтримання української влади та державності в Україні загалом і на територіях Угорської Русі були нерозвиненість національної свідомості селян, складність зовнішньополітичної ситуації, коли новопосталі держави Румунія, Угорщина, Чехо-Словаччина, Польща, більшовицька Росія 38 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 169. 39 Дудикевич О. Гуцули за соборну Україну // Нова свобода. – 1939. - 1 січня. – Ч. 1. – С. 5. 40 Клочурак С. До волі: спомини… – С. 175. 41 Мушинка М. Лицар волі… - С. 76. 922 Володимир Тимчук, Наталія Тимчук, Роман Якимчук заявили про свої претензії на території, заселені русинами-українцями та вдалися до агресії і ситуативних союзів. 3. Брак зброї та обмундирування для військ УНР, ЗУНР, Гуцульської республіки, а також нестача старшин і неготовість інших потенційних керівників національних змагань захоплювати зброю, урядові установи тощо, як це спостерігалося у повстаннях чехів, більшовиків. 4. У той же час Українська Народна Рада в Ясіні спромоглася на місцевому рівні не лише звільнити гуцульську територію від окупантів, а й озброїти своє військо, захопивши зброю, встановити стабільний громадський порядок, здійснювати активну експансивну політику щодо витіснення чужинців та створювати самоврядні народні ради з наступним об’єднанням їх територій з Україною. 5. Подальшими дослідженнями мають стати: а) перевірка та уточнення інформації та фактів, наведених у спогадах С. Клочурака, оскільки він їх написав через п’ятдесят років, без доступу до альтернативних джерел тощо; джерелами для перевірки мають стати, наприклад, архівні матеріали, де можуть зберігатися доповідні записки до Мо- скви Олекси Борканюка (1901–1942), члена Комуністичної партії Чехо-Словаччини, мешканця Ясіні, про діяльність Клочурака; б) дослідження діяльності опришків- “довбущуків”, які діяли під час Першої світової війни в Карпатських горах; в) вивчення діяльності С. Клочурака у міжвоєнну добу, адже на той час він активно роз’їздив краєм, засновував читальні “Просвіти”, кооперативи, допомогові товариства42 і, напевно, мав стосунок до організації пластунських і січових молодіжних організацій, мережі ОУН, адже був знайомий з багатьма галичанами, наприклад, К. Трильовським, і до того ж організаційні зв’язки в Ясіні були такими, що про Акт 30 червня 1941 р. того ж дня зв’язковий із Ясіні повідомив гуцульський провід в Коломиї43, а крайовий про- відник ОУН в Закарпатті Дмитро Бандусяк-“Лопата” (1919–1946) народився в селищі Ясіня; г) зустрічі С. Клочурака з Т. Масариком, В. Ґренджою-Донським, У. Самчуком, Р. Шухевичем-“Щукою” та ін.; ґ) аналіз складу 1-го Чехословацького окремого баталь- йону Чехословацького армійського корпусу, який комплектувався в т. ч. із засланих в ҐУЛАҐ русинів Підкарпатської Русі, які після окупації краю Угорщиною від березня 1939 р. та анексії СРСР Західної України перетинали угорсько-радянський кордон, втікаючи від мадярських репресій; з причин, які потребують окремого висвітлення, цей батальйон оминув терени Закарпаття під час визволення України44; д) аналіз причин, чому не врахували досвід 1919 р. під час перебирання влади в Карпатській Україні в березні 1939 р. та не роззброїли чеські підрозділи. 6. За сукупністю державницьких звершень і дій, спрямованих на національне пробудження русинів-українців сучасного Закарпаття на початку ХХ ст., Степан Клочурак є однією з найвизначальніших військових і державницьких постатей цього краю. 42 Шандор В. Спомини. – Ужгород, 1996. – Т. І. Карпатська Україна. 1938–39; Ужгород, 2000. – Т. II. 1939–1945. 43 Кук В. Ми завжди дбали про Закарпаття [текст магнітофонного запису доповіді] // Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. 262, папка “Василь Кук”, арк. 11–13; Харкевич М. Відновлення державності і старшинська школа // Історія Гуцульщини / гол. ред. М. Домашевський. – Львів, 2002. – Т. 6 . – С. 845–846. 44 Віднянський С. Україна та українці в історії 1-го Чехословацького окремого батальйону (армійського корпусу) // Воєнна історія. – 2005. – № 3–4. – С. 29–36; Довганич О., Пагиря В. Закарпатські воїни генерала Людвіка Свободи. – Ужгород, 1999.

Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914–1919 роках

Institution

Ähnliche Einträge