Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Камянский, П.Е.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74398
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння / П.Е. Камянский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 132-140. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-74398
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-743982015-01-21T03:02:26Z Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння Камянский, П.Е. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 2004 Article Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння / П.Е. Камянский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 132-140. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74398 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Камянский, П.Е. Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння Культура народов Причерноморья
format	Article
author	Камянский, П.Е.
author_facet	Камянский, П.Е.
author_sort	Камянский, П.Е.
title	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
title_short	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
title_full	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
title_fullStr	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
title_full_unstemmed	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
title_sort	єпископ юліян сас-куїловський на владичому престолі в станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74398
citation_txt	Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння / П.Е. Камянский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 50. — С. 132-140. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT kamânskijpe êpiskopûlíânsaskuílovsʹkijnavladičomuprestolívstaníslavoví18911899visokamísíâsvâŝeničogoslužínnâ
first_indexed	2025-07-05T22:51:18Z
last_indexed	2025-07-05T22:51:18Z
_version_	1836849172006830080
fulltext	Камянский П.Е. ЄПИСКОП ЮЛІЯН САС-КУЇЛОВСЬКИЙ НА ВЛАДИЧОМУ ПРЕСТОЛІ В СТАНІСЛАВОВІ (1891-1899): ВИСОКА МІСІЯ СВЯЩЕНИЧОГО СЛУЖІННЯ Мені ж. О Господи, подай Любити правду на землі Т.Шевченко Актуальність проблеми, зв’язок її з важливими науковими та практичними завданнями. Розгляд цієї важливої проблеми потребує зупинитися перш за все на історично-релігійних умовах, які передували проводимим попереднім заходам які спонукали до призначення Ю.Сас-Куїловського Єпископом – Ординарієм Станіславівської єпархії. Номінація о. Ю.Сас-Куїловського на Станіславівського Єпископа, як відомо, відбувалася за незвичних обставин. Ще в 1887 р. Єп. Ю.Пелеш запросив його на свого архипресвітера, однак згодом він повернувся до Перемишля в ролі Єпископа-Помічника, оскільки Перемиський Єпископ-Ординарій І.Ступницький був дуже старий і хворий. Після смерті Єп. І.Ступницького в серпні 1891 р. проведено “рокировку” : Єп. Ю.Пелеша переведено до Перемишля, а Єп.-Пом. О.Ю.Сас-Куїловського – до Станіславова. Вже 8 вересня 1891 р. Станіславівська Єп. Консисторія повідомила, ща цісар 3 серпня іменував Перемиського суфрагана о.Ю.Сас-Куїловського “греко-католицьким єпископом Станіславова” [1, 1891, ч.VII, с.133]. Цікаво, що польський “Кур’єр Львівський” і москвофільська “Галицкая Русь” чомусь поспішили повідомити, що Станіславівським Єпископом було іменовано ректора Львівської духовної семінарії О.Бачинського, про що згадав й І.Франко у листі до дружини Ольги [2, с.121; 3, с.76]. Цікаво, що Я.Грицак навіть посилається на архівний документ: [ЦДІЛ, ф.683, оп.1, спр.10, арк..22 ]. Але вже 10 серпня 1891 р. львівська газета “Діло” надрукувала офіційне повідомлення про призначення о. Ю.Сас-Куїловського Станіславівським Єпископом [2, с.121]. Цілі та завдання заключувалися у наступному: нові суспільні умови обумовлювали всю складність завдань, що безпосередньо стояли перед другим Станіславівським Єпископом. Однак, слід відзначити, що ця номінація була здійснена поспішно, з огляду на скликання Львівського Синоду [2, с.261-262]. Про це свідчить ще й той факт, що сама інсталяція єпископа, за звітом Станіславівського староства до Президії Намісництва, відбулася аж 12 листопада 1891 р. [4, арк..6]. В урочистостях в день інсталяції взяли участь численні гості: представники місцевих властей, весь Капітул, а також “депутація руських мешканців міста”, від імені якої виступив місцевий купець Т.Стахевич. Єпархіальне духовенство зустріло нового єпископа з хлібом-сіллю “за руським звичаєм”, а від його імені виступив о. С.Ленкавський, після урочистого Богослужіння Єп. Ю.Сас-Куїловський влаштував прийом у єпископській палаті для представників місцевих властей, духовенства і вірних [4, арк. 6]. Треба зазначити, що поляки брали численну участь у привітанні нового єпископа, бо сподівалися, що він буде податливий на їх тиск у національно-політичних справах; студенти, і взагалі польська молодь тримали шпалір (супровід) від залізничної станції до єпископської палати. Однак, вони помилилися в своїх сподіваннях і розрахунках [5, с. 6; 6, с.69; 2, с.122; 7, с.10], оскільки Єп. Ю.Сас-Куїловський не втручався до політичних справ і завжди виступав як особа духовна. Цьому, напевно, сприяв його попередній життєвий досвід. Перед другим Станіславівським Єпископом постало ряд важливих завдань, які обумовлювалися якісно новими умови суспільного життя Галичини в 1890-х рр.. В цей час в українському національному русі відбуваються “глибинні процеси, основним змістом яких була переорієнтація світогляду з середньовічних уявлень на розуміння національних вартостей” [8, с. 15]. У зв’язку із цим змінюється позиція Гр..-Кат. Церкви в галицькому суспільстві, що було наслідком дії цілого ряду суспільно-політичних та соціально-економічних факторів. Суспільно-політичне життя в Галичині в цей період відзначалося такими чинниками: 1) на фоні українсько-польського суперництва в Галичині в 1890-х рр.. необхідним стає чітке оформлення українського національного політичного проводу. “Ідея перетворення Східної Галичини в духовний центр українства звела український та польський рухи до однієї площини, зумовила зіткнення в рамках однієї провінції двох національних П’ємонтів” [9, с. 15]; 2) відбувається перехід українського політичного проводу від старорусинів (“стара партія, москвофіли), які спиралися на церковну ієрархію і “неохоче відмовлялися від династично-підданського типу мислення”, до народовців, які виснули ідею порозуміння з поляками та українську концепцію “органічної праці” [9, с. 13,15]. 3) відбувається “еволюція гр.-кат. церкви до національної програми, внаслідок чого розпадається її союз із русофілами, які... вичерпали свої можливості...” [8, с. 15]. Вирішальне значення в цьому плані мало очищення “Св.Ютр” (Митр. Капітулу), яке провів Митрополит С.Сембратович, повернувши йому, як опорному пункту, попереднє значення центру українського національного руху галицьких українців. [10, с. 34]. 4) відбувається зростання ролі і значення світської інтелігенції та політичних партій. При цьому товариство “Просвіта” “стало важливим фактором культурного прогресу..., готуючи майбутні кадри нового типу свідомої інтелігенції...” [11, с. 19]. Однак, за деякими даними, в 1890 р. в Галичині не було жодного світського за походженням інтелігента – “всі вони були синами або внуками гр..-кат. священиків або селян” [3, с. 76]. 5) на фоні скрутної соціально-економічної ситуації в Галичині поширюється вплив радикальної партії (РУРП), яка вела активну організаційно-пропагандистську роботу серед українського селянства Станіславівського, Коломийського і Косовського повітів [3, с. 74; 12, с.49]. У становленні до церкви “старі радикали” проголошували “раціоналізм у справах віри”, а “молоді” – виступали проти “антипопівської політики” М.Павлика і за відтягнення нижнього духовенства від верхівки Гр.-Кат. Церкви та залучення його до радикального руху [9, с. 75]. Отже, ціла сукупність суспільно-політичних факторів визначала характер змін в національному русі, що вплинуло і на позиції Церкви в суспільстві. Разом з тим соціально-економічне життя в Галичині посилювало ці тенденції. Галичина в цей період, як відомо, була “місцем найбільшого зосередження злиднів і пауперизації”, що стало причиною двох різних соціально-економічних явищ: масової еміграції та соціальних виступів. Так, на 1877-78 рр. припадає початок української еміграції до США, з 1890 р. – до Бразилії, з 1892 р. – до Росії. У другій половині 1890-х рр. посилюється еміграція з Галичини та Буковини [13, с. 142; 14, с.10]. Лише за 1890- 1900 рр. зі Східної Галичини емігрувало 133610 чол., а з Буковини – 13194 чол. [15, с. 51,54]. Також зростають у 1890-х р. соціальні виступи робітників і селян. Так, якщо за 1870-80 рр. відбулося лише 15 страйків, то за 1890-94 рр. – 14, а за 1895-99 рр. – 62 страйки [16, с. 31-32]. Еміграційний рух викликав невдоволення намісника Галичини К.Бадені, який звинувачував гр..-кат духовенство в “недбальстві і байдужості... до морального і релігійного падіння селян” [3, с. 87]. Водночас скрутна економічна ситуація в Галичині створювала сприятливий грунт для ліворадикальної ідеології, а правова система Австрійської держави стала важливим фактором, який спрямовував розвиток робітничого і соціал-демократичного руху переважно легальним шляхом [17, с. 14]. Отже, період 1891-99 рр. у Галичині характеризувався якісно новими історичними умовами, що впливали на діяльність Єп. Ю.Сас-Куїловського. Зрозуміло, що нова історична ситуація обумовлювала цілий ряд важливих завдань, які стояли перед другим Станіславівським Єпископом. Одним з провідних завдань було внутрішнє організаційне зміцнення Станіславівської Єпархії. Це, зокрема, передбачало заходи щодо створення духовної семінарії в Станіславові та ін. Також йшлося про збереження провідної ролі Церкви в суспільному житті Галичини за умов формування системи політичних партій, наслідком активної діяльності яких було формування “нового типу галичанина – політично свідомого, активного, незалежного” [18, с. 8]. Це вимагало цілої системи заходів, спрямованих на: 1) реформування Церкви відповідно до потреб часу (Львівський Провінційний і Станіславівський Дієцезальний Синоди); 2) “оздоровлення, очищення” духовенства і пристосування його до нових умов (ре колекції, місії, організація нових монастирів та церковних товариств тощо); 3) зміцнення позиції Церкви серед народу (місії, братства тверезості тощо). Таким чином, перед Єп. Ю.Сас-Куїловським постали складні завдання, для вирішення яких він доклав чимало зусиль. Вже у вересні 1891 р. Єп. Ю.Сас-Куїловський видав свій перший Пастирський лист. В ньому він основним завданням вказав “подавати вам здорове зерно євангельської науки, мої святительські обов’язки для Вашого добра духовного совісно виконувати і єпархією тою по закону Божому і уставам Св. Церкви католицької по батьківськи і з усією справедливостю управляти” [19, с. 2]. Також Єпископ чіткіше окреслив обов’язки духовенства, особливо наголошуючи на особистому прикладі священиків, організації різних церковних братств, вихованні молоді та боротьбі з “невір’ям, вільнодумством і легковаженням правд об’явлених і законів Св.Церкви”, яке “на жаль, вже и під сільські стріхи своїх провідників висилає” [19, с. 2-7]. У зверненні “До Возлюблених Дієцезан” закликає вірних шанувати і слухатися влади церковної і світської, співпрацювати зі священиками [19, с. 7-9]. Відбулися деякі зміни в складі Капітулу. В жовтні 1891 р. посади архидиякона, кустоша, першого і другого греміальних крилошан посіли нові люди [1, 1891, ч. VIII, с. 145], що знаменувало перші зміни при новому Єпископі. У квітні 1894 р. Папа нарешті затвердив Статут Станіславівського Капітулу і надав архипресвітерові владу вживання понтифікалій [1, 1894, ч. V с. 63-65]. Однак, Станіславівська Єпархія і надалі залишалася земельно невивінованою, хоча це питання порушувалося послом Брилинським у листопаді 1891 р. на сесії Державної Ради [20, с. 19]. Щоправда, у грудні 1891 р. Єп. Ю.Сас-Куїловському Намісництво дозволило асигнувати 7 тис. злр. на потреби Єпископства [4, арк, 21]. Таким чином, хоч і було створено організаційно-правові основи для діяльності єпархіальних органів, все ж не було для цього надійної економічної бази. В цей час виникла потреба реформувати обряд і зміцнити організаційну структуру Церкви. Ці завдання був покликаний вирішити Львівський Провінційний Синод, який відбувся 24 вересня – 8 жовтня 1891 р. В Львівському Синоді взяли участь 160 Синодальних отців під керівництвом трьох єпископів і головуванням Ап. делегата А. Чяска; від Станіславівської Єпархії брав у ньому участь єп. Ю.Сас- Куїловський і 32 священики [21, с. 248; 22, с.218]. Як визначають дослідники, єп. Ю.Сас-Куїловський брав участь у Синоді не радо, бо його не хотів, і дотримувався консервативних поглядів, вважаючи себе радше обсерватором, хоча стояв за права і привілеї Церкви [23, с. 22; 21, с.262; 22, с.218; 2, с. 123]. Відносно пасивну позицію Єп. Ю.Сас-Куїловського на Синоді підтверджують опубліковані матеріали його засідань [24, с. -128]. Львівський Синод 1891 р. ствердив католицьку віру та вірність Гр.-Кат. Церкви Ап. Престолові. Було впорядковано число свят і посні часи, полагоджено справи церковного правопорядку судівництва і Літургії. На ньому виникли дві течії: консервативна і реформаторська. Перша течія “звела сильну боротьбу за священицький целібат, Церковне Правило (Часослов) та юліанський церковний календар” [21, с. 248], а друга течія чинила опір його запровадженню [23, с. 7-8]. Однак, одружуваність священиків так і зосталася традиційною з рекомендацією стану безженного, справа Часослова була вирішена з обов’язком щоденного мовлення, а календар юліанський залишився обов’язковим у Галичині. Синод приділив свою увагу також і галицькому чернецтву, рекомендуючи реформу ЧСВВ, та відкрив можливості заснування нових чернечих згуртувань в Галичині. Було налагоджено і священицьке виховання в семінаріях. Синод також видав обширні і детальні розпорядження, які мали на меті припинити процес латинізації та священицького самочинства в літургійних справах, через що виникали різні православні та латинські впливи, які скомпрометували український католицизм. Вирішено було відбути черговий Синод у 1896 рр. [21, с. 248]. Діяння Львівського Синоду 1891 р. було видано латинською та українською мовами [24]. Лише в липні 1895 р. у “Віснику Станіславівської Єпархії” було опубліковано “Ап. Послання Папи Лева XIII в справі I Синоду Провінційного Львівського”, дане 29 травня 1895 р., яким затверджувалося рішення Синоду [1, 1895, ч. VIII, с. 79-81]. Таким чином, Синод сприяв зміцненню позиції Гр..-Кат. Церкви в галицькому суспільстві та зміцненню її зв’язків з Ап. Престолом. Цій же меті було підпорядковано початок візитацій Єп. Ю.Сас-Куїловським своєї Єпархії. Як зазначає о.І.Назарко, “єпископ Куїловський був противенством свого попередника єпископа Пелеша: Куїловський сам не устроював парад і не любив брати в них участи. З цього приводу доходило до непорозумінь між ним і духовенством, яке привикло вітати свого єпископа з бандеріями, музиками й т.п.” [22, с. 218]. Так, він брав участь в конференції Австрійського Єпископату у Відні в листопаді 1891 р. і поставив свій підпис під спільними Пастирськими листами до вірних всіх єпархій і кліру всіх єпархій. Як зазначалося в Пастирському листі до вірних, “щораз грізніше снують напротив себе християнські та не християнські погляди на світ і боряться завзято про будучність народів...” [1, 1892, ч. I, с. 2]. В цій “боротьбі за душі” [25, с. 14] пропонувалося для активної протидії “невірству” протиставити церковні братства, християнське виховання в сім’ї, видавництво католицьких книжок і часописів [1, 1892, ч. I, с. 2]. Специфічне становище Гр..-Кат. Церкви в 1890-х рр.. полягало в тому, що Церква відігравала винятково важливу роль в українському національному русі у Галичині, через що опинилася в небезпечній ситуації – вона стала діяти і її стали розглядати як інструмент світського руху, вона почала втрачати свою самобутню роль. Зусилля духовенства, спрямовані на розвиток національного руху, почали брати гору над виконанням суто духовних обов’язків, і часто священики вважали себе більше громадськими діячами, ніж служителями Бога. Підупалий престиж релігії серед світської інтелігенції та селянства привели церковну ієрархію наприкінці 1890-х рр. до усвідомлення цього факту [26, с. 82-83]. Крім того, в основі активного антиклерикалізму радикалів лежала гостро відчута потреба частини української інтелігенції цілковито звільнитися від опіки церкви. Протягом 1890-х рр. національний рух зазнав радикальних метаморфоз, які назавжди змінили співвідношення світських і релігійних сил [26, с. 86-87]. Тому Гр.-Кат. Церква перейшла до активної оборони своїх позицій в галицькому суспільстві. Єп. Ю.Сас-Куїловський, можна припустити, мав власне розуміння ролі Церкви в галицькому суспільстві. Намагаючись абстрагуватися від польських впливів і протистояти антиклерикалізмові радикалів, Єп. Ю.Сас-Куїловський зосередив увагу на виконанні душпастирських обов’язків священиками і на моральному удосконаленні вірних як на засобові збереження християнської моралі в галицькому суспільстві. Одним з перших кроків у цьому напрямку були вже згадувані канонічні візитації парохій Єпархії Єп. Ю.Сас-Куїловським, який намагався зробити їх більш практичними. В Пастирському листі “Про Святий великий піст Чотиридесятниці” (від 14 лютого 1892 р.) Єпископ наголошував на значенні Великого Посту як засобу духовного удосконалення [27, с. 2]. Однак, крім цього, Єпископ виступав і за поборювання впливів радикалів і москвофілів з метою зміцнення позицій Церкви. В грудні 1892 р. було видано спільний Пастирський лист Галицького Єпископату, в якому зобов’язували духовенство слідкувати за поширенням і забороняти вірним читати радикальні газети “Народ” і “Хлібороб” та москвофільську “Галицьку Русь”, оскільки перші дві “виступають вороже супроти св. Віри, Церкви і священства”, а остання – супроти Ієрархії церковної католицької, а в кінці більшій прихильності до церкви східної нез’єдиненої” може “в народі нашому охолодити прив’язання до св.Катол. Церкви, захитати з’єднання з Римом, засіяти рівнодушність релігійну, а навіть ослабити патріотичні почуття Русинів” [1, 1893, ч. I, с. 2-3]. Таким чином, Церква з народовських позицій намагалася вплинути на поширення радикалізму і москвофільства, максимально обмежити їх вплив на народ, щоб в такий спосіб зміцнити свої позиції. Вже у 1897 р. ігумен монастиря Василіян у Львові А.Шептицький вжив контрзаходів, заснувавши нове народне періодичне видання для селянства “Місіонер”. Його місіонерська діяльність була спрямована на номінально греко- католицьке, але водночас небезпечно зрадикалізоване селянство [26, с. 89]. Єп. Ординаріат в Станіславові одразу ж розпорядився поширювати цей місячник [1, 1897, ч. VI, с. 90-91]. Разом з тим, Церква використовує народовські ідеї просвітництва народу, про що свідчить спільне розпорядження Митр. і Єпп. Ординаріатів до духовенства, яким зобов’язано використовувати “чисту русько-народну мову і етимологічно-фонетичний правопис” [1, 1893, ч. I, с. 3-4]. Це мало на меті наблизити духовенство, яке часто використовувало польську чи російську мови, до народу. Слід відзначити, що в середовищі радикалів також велися дискусії з питання як ставитись до Церкви. Лише в результаті компромісу між “старими” і “молодими” радикалами у програмі-максимум проголошувався “раціоналізм у справах віри”, а програма-мінімум вимагала “усунення з науки шкільної всякого догматизму” та популяризації “здобутків позитивного всесвітнього знання” [28, с.254; 29, с.3]. І хоча, як зазначає П.В.Шкраб’юк, М. Павлик “боровся (хоч і занадто завзято) лишень з “поганими” священиками” [18, с. 11], все ж побоювання “молодих” радикалів були небезпідставними: М.Павлик навіть склав план поширення штунди в Галичині, а в листуванні з М.Драгомановим неодноразово висловлював думку про необхідність створювати нову, раціоналістичну віру, пропагувати баптизм, про бажання переходу українського народу Галичини у протестантизм. Такий підхід, на його думку, повністю відірвав би духовенство від народу й остаточно зламав сили духовенства [30, с. 184-185]. А “молоді” радикали виступали за відтягнення нижнього духовенства від верхівки Гр.-Кат. Церкви та залучення його до радикального руху [3,c.87]. Імпульсом до дискусії послужив лист галицького намісника графа К.Бадені, розісланий 20 листопада 1892р. до гр.-кат. деканатів прикордонних з Росією повітів [1,1893,ч.III,c.33-34], в якому йшла мова про масову еміграцію галицьких селян до Росії [детальніше про еміграцію див.: [31,c.101-103], викликану, на його думку, недбальством і байдужістю гр.-кат. священиків до морально- релігійного виховання селян [3,c.87-88]. У зв’язку з появою цього листа в Галичині почали обговорювати можливість реформування Гр.-Кат. Церкви в інтересах “католицько-єзуїтської реакції”, зокрема впровадження целібату. М.Павлик від імені редакції журналу “Народ” визнав справедливість критики К.Бадені на адресу гр.-кат. духовенства та ідеї введення целібату, що прискорив би розвиток української світської інтелігенції та емансипацію суспільно-політичного життя галицьких українців. Однак І.Франко вважав, що введення целібату “було б на довгі роки поразкою для нашого краю”, бо “що би ми не хотіли закинути духовенству, але все-таки мусимо визнати, що зв’язане тисячами ниток сімейних та духовних інтересів з загалом народу”,воно “виступає потужним чинником у розвитку освіти і громадського життя...” [32,c.378]. З поглядами І Франка перегукувалася резолюція, ухвалена віденськими зборами усіх гальицьких українських партій 25 грудня 1892р., в який є вимога автономії галицьких українців у релігійних справах як складової частини їх політичної та національної незалежності і конституційних прав. Разом з тим слід визнати, що “антиклерикальна спрямованість М.Павлика та РУРП змусила духовенство повернутися обличчям до народу”.[18,c.11]. На противагу поширенню раціоналізму та соціалістичних ідей Церква намагається проводити масові заходи, які б сприяли зміцненню релігійної моральності та позицій Церкви в суспільстві. Так, у липні 1893р. за благословенням Папи Римського в Кракові відбулося перше католицьке віче, метою якого було “розбудження і скріплення духу католицького у всіх станах суспільства нашого” [1,1893,ч.VII,c.81]. Брали участь в цьому віче і представники духовенства та вірні Станіславівської Єпрахії. Рівно через три роки у липні 1896р. було проведене II Католицьке віче у Львові, метою обговорення якого були “всі сущі недостатки в положенні цілої суспільності”, та,”соціально-економічним справам” було приділено значну увагу, щоб “усунути, що несправедливе і зарадити біді, як показує наука християнська” [1,1896,ч.VI,c.42]. Отже, проведенням католицьких віче Церква намагалася винести існуючі проблеми на ширше обговорення і по мірі можливості вирішити їх відповідно до ”християнської науки”, щоб тим самим,”вибити грунт з-під ніг” соціалістичної пропаганди. Однак, незважаючи на їх важливе значення, ці заходи були малоефективними. Крім цього, Гр.-Кат. Церква використовувала інші заходи і засоби. Зокрема, організоване в 1891р. Товариство св. Ап. Павла проводило численні реколекції для духовенства та місії для вірних [1,1891,ч.X,c.171;1892,ч.II.,c.24;1897,ч.VI,c.90;1896,ч.VIII,c.77;1898,ч.III,c.22- 23;1898,ч.X,c.88]. У1896р. Папа Лев XIIIуділив Товариству св. Ап. Павла право відпустів назавжди [1,1896,ч.V,c.36-37]. Того ж року це Товариство видало брошурку “О місіях”, де викладалися основні правила проведення духовних місій серед народу. В цілому проведення місій в Станіславівській Єпархії до певної міри сприяло релігійному піднесенню народу, однак, як і католицькі віча, були малоефективними заходами в боротьбі з радикальним рухом. Разом з тим, Єп. Сас-Куїловський, дбаючи про релігійне піднесення народу, сприяв розвитку братств тверезості, в яких вбачав засіб духовного удосконалення. В листопаді 1896р. Єп.Сас-Куїловський видав навіть спеціальний Пастирський лист “Про братства тверезості”, в якому роз’яснював правила вступу до братства та обов’язки його членів, а також наводив Статут братства тверезості Станіславівської Єпархії, затверджений Ап. Престолом [1,1896,ч.XI,c.101-108]. Загалом братства тверезості Станіславівської Єпархії сприяли викоріненню у галицькому суспільстві, особливо на сілі, такого соціального зла, як пияцтво [33,c.4]. Це цілком відповідало прагненням Єп. Сас-Куїловського сприяти зміцненню позицій Церкви через піднесення релігійності народу. Разом з тим, Єп. Сас-Куїловський значну увагу приділяв зв’язкам з Римським Ап. Престолом, які базувались на ідеї єдності Церкви. Специфічною рисою єдності Гр.-Кат. Церкви з Римським Престолом було зміцнення вірності Ап. Престолові, з одного боку, і підкреслення “питоменності” руського обряду-з іншого. Це яскраво відобразилося підчас святкування двох свят: ювілей Папи Лева XIII в 1893р. і ювілей Берестейської Унії. Під час авдієнцій руської делегації в Папи, було висловлено ідею про призначення гр.- кат. Церкви, яка “прикличе некатолицький світ до єдности зі Св. Єдиноапостальською Римською Церквою”. Цю ідею підтримав сам Папа, який зобов’язав Гр.-Кат. ієрархію “стерегти чистість і непорушність нашого обряду, оскільки він є старовинний, хороший і величавий, і через нас надіється навернути Схід до лона Св. Католицької Церкви”, а, з іншого боку, наполягав щоб “наш обряд не залишався мертвим”, для чого “не порушуючи природності і цілосності його оживляти практиками релігійними...” [1,1893,ч.VII,c.94,98-99]. Очевидно, що прихильником цієї ідеї був Єп. Сас-Куїловський, який, як, стверджують дослідники, “виголосив знаменну промову перед Папою” [7,c.16;22,c.219;2,c.123]. Однак дуже скоро виявились і противники цієї ідеї. Так, у червні 1893р., коли руська делегація поверталася з Риму, на залізничній станції у Відні москвофільська і радикальна молодь обкидала тухлими яйцями Митрополита С.Сембратовича і Єп. Сас-Куїловського [21,c.262;22,c.249], яких звинувачували в співпраці з Ватиканом проти Гр.-Кат. Церкви, оскільки Митрополит хотів запровадити целібат [26,c.86,98]. Отже, ідея єдності Католицької Церкви була сприйнята “в штики” опозиційними до Церкви силами в Галичині. Ще більшому піднесенню релігійних почуттів народу повинні були сприяти два ювілейні свята-це ювілей Унії та свято Кирила і Методія. Ювілейний комітет ще в 1894р. і Митр. і Єп. Ординаріат розробили навіть детальну програму святкування ювілею [34,c.1-20]. На думку ініціаторів, святкування ювілею мало засвідчити, що “єсьмо рівно щирими, горячо свою Отчизну люблячими Русинами, як і вірними ісповідниками Св. Католицької Церкви, видячи наші духовні і народні сокровища та ідеали забезпечені під щирим а кріпким покровом Св. Ап. Престола і в Церкві Католицькій...”[35,c.7]. У липні 1895р. всіма трьома руськими Ординаріатами було видано спільний Пастирський лист “Про ювілей унії” [1,1895,ч.VIII,c.81], в якому відзначалось історичне значення унії, яка “становить епоху в нашім життю церковнім і національнім”. У жовтні 1895р. відбувся візит руської делегації до Риму з нагоди ювілею унії, а в жовтні 1896р. урочисті Богослужіння з нагоди ювілею відбулися в Станіславові в катедральному храмі Святого Воскресіння. Невтручання Єпископа в політику не заважало йому підтримувати добрі зв’язки з офіційним Віднем. Так, в 1892р. він був у Львові під час візиту цісаря Франца Йосифа I [1,1892,ч.X,c.127-129],а в 1898р. поставив підпис під спільним Пастирським листом Австрійського Єпископату з нагоди 50-літнього ювілею перебування на престолі цісаря і навіть видав свій Пастирський лист з нагоди цього ж ювілею [36,1898,c.6;37,1898,c.3]. В ньому Єп. Сас-Куїловський показав власне розуміння “австрійського патріотизму”:”В тім обході (святкування ювілею-авт.) бо, довжні заявити, що не тільки почуваємося до великої родини Австрійських народів, також, що уміємо бути вдячними за ті ласки, яких ми так часто дізнали від Єго Величества Наймилостивішого Цісаря. Тим то ласкам народ наш завдячує своє відродженння і поступ в інтелектуальнім розвою. Свобода, яку Русини з іншими народами отримали, піднесли народне значіннє наше, від нас тепер залежить розвитє тогож...”[37,c.2]. Отже, ідея австрійського патріотизму Єп. Сас-Куїловського базувалася насамперед на використанні внутрішніх сил для розвитку народу при сприянні австрійського престолу. Вона, на думку Єп. Сас-Куїловського, повинна була прижитись і активно експлуатуватися, оскільки “мусимо з жалем признати, що ми стоїмо ще поза другими народами, а найсумніше те, що помимо 50-літньої праці і шкіл...нарід наш в просвіті ще низько стоїть, а його економічний бит представляє Невідрадний образ...”[38,c.4]. Вихід з цієї ситуації вбачався у “розвитку церковно-релігійнім і народнім”, засоби якого такі: “Вправляйтесь в чеснотах християнських, без котрих ані родинне життя, ані суспільний лад обійтися не можуть. Вправляйтесь в працьовитости, ощадності і тверезості, і до них завчасу призвичаюйте молоде покоління...На тій отже основі стоячи трудіться над звичаєм народности своєї, над зростом словесности рідної, над своїм економічним битом, добувайте собі чимраз більше прав дорогою законною, щоби нарід наш з честю, поважаний від інших,...дійшов до своєї мети...”[38,c.6]. Це була своєрідна Церковна (клерикальна) модель концепцій” органічної праці заснованої на засадах християнської моралі і провідної ролі церкви в житті галицького суспільства. Будучи її прихильником Єп. Сас-Куїловський намагався не втручатися в політику. Саме тому, що він тільки поставив свій підпис під листом Австрійського Єпископату “В справі виборів до Думи державної” (1896р.) [39,c.1-8], не видавши з цієї нагоди окремий лист до вірних і священства Станіславівської Єпархії, як це робив Єп. Ю. Пелеш. Натомість він видав у лютому 1896р. черговий Пастирський лист “Про св.Великий Піст”, в якому пригадав всьому духовенству виконування душпастирських обов’язків. Для розширення впливу Гр.-Кат. Церкви на Буковині в жовтні 1894р. Буковинський деканат поділено на два: Чернівецький і Сучавський. До новоствореного Сучавського деканату відійшло 8 парафій, а деканом став о.I.Ших [1,1894,ч.X,c.124;894,ч.XI,c.136;1895,c.135]. Створення новного деканату відбувалося на фоні відносного зростання питомої ваги гр.-кат.: за 1857-1900рр.-від 3 до 4% (римо- католики за цей період-8-14%, але православні-79-68%)[14,c.14]. Важливим чинником суспільного життя в межах Станіславівської Єпархії був розвиток церковних товариств, які ставили перед собою різні завдання. Одне з них було Товариство дяків Станіславівської Єпархї, створене ще за єпископства Ю.Пелеша. В квітні 1892р. налічувалося 35 дяків-членів Товариства, а в 1894р.-250 членів дійсних і зібрало близько 1500 злр. капіталу [1,1894,ч.II,c.38]. З 1895р. це Товариство почало виплачувати допомогу для “убогих або знемощілих” членів свого Товариства. У квітні 1895р. Єп. Ординаріат іменував о. С.Торонського, соборного крилошанина-канцлера головою Товариство [1,1895,ч.VI,c.65]. Крім взаємодопомоги, Товариства займалося іншіми важливими справами. Значну увагу було приділено справі у розвидку монастирів. Так, протягом 1892-1898 рр. У всіх трьох Єпархіях було засновано і діяли 10 домів і 70 сестер Чину Сестер Служебниць Пречистої Діви Марії [1,1898,ч.IV,c.33; 1898,ч.III,c.23]. У 1898р. розпочали збирати пожертвування на заснування Дому Служебниць в Печеніжині [1,1898,ч.X,c.88]. Того ж року було засновано монастир ЧСВВ добромильської реформи в Михайлівці Кудринецького деканату. Крім цього, активно діяли інші монастирі на території Єпархії. Таким чином, протягом єпископства Єп. Сас-Куїловського розвивається релігійне життя в Єпархії, показником чого було створення Товариства взаємодопомоги дяків Станіславівської Єпархії, Товариства св. Ап. Петра і монастирів. За єпископства Ю.Сас-Куїловського було відновлено катедральний храм. [22,c.219]. Вже 1898р. Єп. Ординаріат видав розпорядження “Про збирання добровільних пожертвувань на прикрашення Церкви Воскресіння в Станіславові” [1,1893,ч.XI,c.129-130], яке в 1898р. було повторено [1,1898,ч.XII,c.110]. Загалом за весь період 1889-98 рр. Було зібрано суму 42485 злр., однак частка пожертвувань з самої Єпархії складала лише 10 тис. злр., решту суми надали інші жертводавці. Зокрема, від Ординаріатів і Капітул з цілої Австрії-1,610 злр., від міста Станіславова-3 тис. злр., від Рад повітових Станіславівскої Єпархії-1,675 злр., від Станіславівських банків міщанського і звязкового руського-по 100 злр., від Міністерства війни-7 тис. злр. Ще дві значні суми дали Галицький Сейм (10 тис. злр.) і сам Єп. Сас- Куїловський (15 тис. злр.) [1,1898,ч.XII,c.111]. Така сума пожертвувань свідчила про загальний стан бідності, тому найбільші суми могли пожертвувути хіба що Сейм і сам Владика. Це дало привід пізніше стверджувати дослідникам, що Владика дав ”справді шляхетний дар” [22,c.219]. Для відновлення катедри було запрошено, за рішенням спеціальної комісії, визначних і відомих майстрів-маляра Ю. Макаревича і різьбяра-І.Долгого. Таким чином, за єпископства Єп. Сас-Куїловського було проведено основні роботи з реставрації катедри, що, на думку Владики, сприяло піднесенню “честі нашого святого обряду і слави цілої єпархії”. Внутрішньоцерковні потреби і необхідність поборювання радикальних та інших ворожих до Церкви впливів визначали, таким чином, до певної міри і розвіток освіти. З метою підтримки релігійних почуттів “вбогої молоді” Єп. Ординаріат в 1893р. зобов’язав духовенство підтримати Товариство “Шкільна поміч” в Станіславові, завданням якого є християнське виховання, нагляд і надання моральної та матеріальної допомоги “вбогій руській молоді всіх шкіл публічних в Станіславові”[1,1898,ч.VI,c.76;1892,ч.III,c.43]. Це розпорядження мало на меті відвернути загрозу поширення радикальних і соціалістичних ідей серед учнівської молоді. Саме тому Єп. Ординаріат підтримав видану проф. В.Насальським “Бібліотеку для руської молоді”. Цю ж мету переслідували розроблені Єп. Ординаріатом в липні 1898р. “Інструкція і плани до науки релігії в школах народних і виділових”. У червні 1899р. Крайова шкільна рада видала постанову, за якою, о.-катехит мав право впливати на оцінку з “обичаїв” (наука релігія), що мало на меті “викликати спільне содійствованнє церкви і школи народної проти об’яв деморалізації, яка нераз з причин недостатку світлої моральної опіки шириться межи молодежію, котра уже вийшла із школи...” [1,1899,ч.VII,c.67]. Водночас Єп. Ординаріат беззастережно підтримав прохання Ради Товариства “Руська бурса реміснича і промислова в Львові” про збір коштів на підтримку Бурси, оскільки це мало посприяти “зросту економічного биту”народу [1,1899,ч.V,c.46]. Таким чином, в галузі освіти Єп. Ю.Сас-Куїловський проводив вдалі і необхідні заходи, спрямовані на виховання релігійностійкої молді, яка би дбала про зростання “економічного биту” і зміцнення впливу церкви в народі. Набагато вищі вимоги ставилися до “питомців” духовних семінарій у Львові, Відні, Римі [1,1898,ч.VII,c.80;ч.VII,c.93-94]. За студентами-богословами у Львівській семінарії встановлювався строгий нагляд місцевих душпастирів під час ферій (канікули з нагоди свят чи звичайні канікули) за поведінкою “питомців” [1,1897,ч.VIII,c.112]. В березні 1893р. цісарським декретом була розв’язана Віденська генеральна гр.-кат. Семінарія, а одночасно було дозволено заснувати дієцезальні духовні семінарії, що практично використав Єп. Ю.Сас-Куїловський, подбавши про складення кошторису побудови духовної семінарії в Станіславові, що було реалізовано за його наступника [2,c.123]. Єп. Ординаріат отримував значну підтримку з боку Товариства взаємних обезпечень “Дністер”, у Львові, яке стало однією з найповажніших підприємницьких установ, постійного мецената українського національного руху в Галичині [40,c.15]. Так, починаючи з 1894р., т-во “Дністер” жертвувало значні суми на церковні цілі, передаючи кошти “на допомоги надзвичайні для вдов і сирот по священиках”, на благодійні цілі в дієцезії по розпорядженості Єп. Ординаріату “, “як допомога для півців церковних” і т.д. [1,ч.VI,c.78;ч.VII,c.73]. Цікаво, що президентом цього Товариства був С.Сембратович [1,ч.XIII,c.168],а тому застраховано було в 1895р. 226 церков (із 758) і 161 приходство (із433) в Станіславівський Єпархії, а в 1896р.-вже 331 церкви і 230 приходств [1,ч.III,c.28-29;ч.XII,c.122-123]. Таким чином, Станіславівська Єпрахія отримувала певну підтримку з боку руських товариств, що сприяло зміщенню позицій Церкви. Водночас Єп. Сас-Куїловський намагався вплинути на такі важливі суспільні процеси, які шкодили, зокрема, авторитету Церкви, як еміграція. Вже в лютому 1892р. Єп. Ординаріат видав розпорядження про стримання еміграції селян до заморських країв, а згодом про попередження еміграції в Росію та Бразилію; при цьому Єп. Ординаріат попереджував бажаючих про небезпечне майбутнє становище на еміграції [1,ч.II,c.22;ч.III,c.33-34;ч,IV,c.50;ч.XI, c.133-134]. Вже ж таки, з другої половини 1890 рр. еміграція з Галичини посилюється, зокрема на весні 1895р.-в повіті Коломия, в 1896р.-вповіті Підгайці і Станіславів [13,c.142-144]. Для захисту прав переселенців було створено Товариство св. Рафаїла ще в 1890р. [41,c.69], підтримку якому висловлював і Станіславівський Єп. Ординаріат. Отже, здійснюючи доброчинну благодійну діяльність, Єп. Ю.Сас-Куїловський намагався сприяти ширшій участі Церкви в національному русі, сприяючись на свою концепцію “органічної праці”. Для зміцнення позиції Церкви в галицькому суспільстві взагалі та в Станіславівській Єпархії зокрема, особливо в “часах, коли то поганим матеріалізмом просякли майже всі круги общества, а крайній індеферентизм притупив умисли до всього вищого, і коли згубні теорії недовірства навіть вже під сільські стріхи втискатись починають” [42,c.1], Єп. Сас-Куїловський провів Станіславівський Дієцезальний Синод. Із вищесказаного на наш погляд можна зробити висновки та окреслити перспективи подальшого розвитку досліжуваної проблеми. Як зазначають дослідники, у 1896р. Єп. Ю.Сас-Куїловський видав розпорядок про скликання Першого Єпархіального Синоду на наступний рік у Станіславові, але під час його проведення Владика вже не був здоровий, так що в останніх роках свого владицтва жив найбільше в домашньому затишку [22,c.219;c.262,c.115]. Все ж навіть хворому Єп. Ю.Сас-Куїловському вдалося провести Дієцезальний Синод, який відбувся 29-30 вересня 1897р. На Синоді було затверджено, оголошено і надано до виконання рішення Львівського Провінційного Синоду, при чому особлива увага зверталася на проведення деканальних соборчиків, поведінку священиків і сплату парохами1/3 своїх доходів своїм сотрудникам. Вкінці було оголошено декрет Папи Лева XIII про затвердження рішень Львівського Провінційного Синоду [42,c.4-5]. Отже, проведення I Станіславівського Дієцезального Синоду в 1897р. мало на меті затвердити рішення Львівського Провінційного Синоду 1891р., впровадити їх у життя, щоб тим самим утвердити позицію Церкви в суспільстві і протистояти ворожим до Церкви впливам. Однак, єп. Ю.Сас-Куїловський був призначений цісарем Францом Йосифом I і затверджений Папою Левом XIII на Галицького Митрополита 30 серпня 1899р., через рік після смерті Митрополита С.Сембратовича. В своєму останньому Пастирському лисі до вірних і кліру Станіславівської Єпархії Єп. Ю.Сас-Куїловський подякував за співпрацю священикам і за розуміння вірних, попросив ”повинуватися так само приказам Достойного Наслідника Мого, оказувати Його щиру вірність і любов синову і користати радо з Його спасительних настанов” [43,c.1-3]. Також Владика висловив декілька порад- “застережень”: 1)”пам’ятайте, що сповідувана Вами Віра католицька є єдина, правдива та єдиноспасительна, та що поза церквою католицькою Спасителя нема і не може бути”; 2)”не дайтеся обманути ніякими примхливими науками і блудними теоріями новітніх апостолів брехні і невір’я , які як вовки в овечій шкурі вдираються нераз до стада Христового , щоби вірних спровадити на дорогу єресі і безбожжя”; 3)”виховуйте в християнському дусі молоде покоління”; 4)”в суспільному житті стережіться поділу на партії, всякої ворожнечі та незгоди”; 5)”стійте твердо в єдності зі Св. Церквою Римською...”; 6)”завжди виказуйте традиційну вірність для Його Величества Цісаря Австрійського “; 7)”душпастирів ваших вважайте за своїх Отців духовних” [43,c.2]. В них “ застереженнях” повністю знайшла відображення ідея про пастирське служіння народові, яку протягом свого єпископства намагався реалізувати Єп. Ю.Сас-Куїловський. Цю ідею він розвивав і на митрополичому престолі аж до смерті 4 травня 1900р. Як справедливо зазначає Єпископ С.Мудрий, “з Митрополитом Юліаном зійшла у могилу людина з бурхливою молодістю: ідеаліст, добре вихований і обізнаний з життям, він дуже любив свою Церкву і обряд. Митрополит Ю.Сас-Куїловський, як священик і єпископ, був лагідної вдачі, побожний і смиренний, добросердний і милостивий до бідних, був меценатом різних добрих ініціатив. Після випробовувань молодості не втручатися в політику ані місцеву, ані загальнодержавну, будучи лояльним до Габсбурзької монархії вірним Ап.Престолові й католицькій ідеї взагалі” [44,c.335]. На думку Ю.Федоріва, Єп Ю.Сас-Куїловський-“-постать мало помітна”, хоча ”загалом він був добрим пастирем і в плані організації Єпархії має незаперечні заслуги” [45,1967,c.289]. Цікаво, що радянські історики зазначали, що Єп. Ю.Сас-Куїловський “своєю діяльністю не приніс ніяких зрушень”[46,c.11]. Отже, в діяльності Єп. Ю. Сас-Куїловського можна прослідкувати деякі ідеалістичні мотиви, однак, він висунув свою ідею пастирського служіння, яка стала наріжним каменем у всій його діяльності. Ця ідея, на думку Єп. Ю.Сас-Куїловського, передбачала невтручання в політику, лояльність до Австрійського Престолу і вірність католицькій Церкві. Все це, на його думу, повинно було зупинити зростання “невірства” і раціоналізму, поширення радикальних ідей в суспільстві і зміцнити позиції Церкви. Разом з тим, ця ідея могла бути зреалізована (і до певної міри таки була реалізована) через розвиток церковних (релігійних) товариств, благодійницьку діяльність, поширення католицької преси і книжок, канонічні візитації, Пастирські листи і т.д. Джерела та література 1. Вісник Станіславівської Єпархії. – 1886 – 1900 2. Заклинський А.о. Записки... –Львів: Червона Русь, 1899. –144 с 3. Грицак Я.Й. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини// записки НТШ.-т.ССХХІІ.- Львів, 1991.-с.71-110 4. ЦДІА України у м.Львові.-Ф.146,Оп. 50,Спр.164,Арк.1-56. 5. Грабовецький В. Сторінки літопису Івано-Франківського Катедрального Собору Святого Воскресіння.-Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999.-79с. 6. Ісаїв П.Історія міста Станиславова// Альманах Станиславівської землі.-Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-т.1. –с.32-102. 7. Мельничук П. Владика Григорій Хомишин.-Львів:Місіонер, 1997.-416с. 8. Аркуша О.Г. Українське представництво в Галицькому сеймі (1899-1901 рр.): Автореф.канд..дис.- Львів, 1997.-28с. 9. Мудрий М.М. Українсько-польські відносини в Галичині у 1867-1890 рр.: політичний аспект: Автореф. канд..дис.-Львів,1997.-26с. 10. Петрів Р.В. Проблеми українсько-польських відносин у Східній Галичині (XIX- поч. XX ст.).- Коломия:Вік.1996.-47с. 11. Зуляк І.С. Діяльність товариства “Просвіта” у національно-культурному відродженні українського народу Східної Галичини (друга половина XIX- поч. XX ст.): Автореф. канд..дис.-Чернівці,1997.-25с. 12. Полєк В. Нарис історії Івано-Франковської Єпархії//Шематизм Івано-Франківської Єпархії.- Івано- Франківськ, 1995.-с.99-156. 13. 12.Кравець М.М. Початок робітничого руху в Східній Галичині// З історії західноукраїнських земель.- Кн.3.-К.:АН УРСР, 1958.-23-61. 14. Граньовський К.Еміграція з Галичини (кін. XIX- поч. XX ст.)//Укр.слов’янознавство .-1971.-вип.4.- с.141-145 15. Скорейко Г.М. Населення Буковини за урядовими переписами другої половини XIX- поч. XX ст.:Автореф.канд. дис.-Чернівці,1997.-18с. 16. Макарчук С.А. Етносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма.-Львів: Вища школа, 1983.-256с. 17. Каковський К.Г. На шляху до Великого Жовтя. Страйковий рух в Галичині кін. XIX- поч. XX ст.- Львів:в-во Львів.ун-ту, 1970. 18. Жерноклєєв О.С. Український соціал-демократичний рух в Галичині в кінці XIX- поч. XX ст. (1899- 1918 рр.): Автореф.канд.дис.-Чернівці,1995.-22с. 19. Шкраб’юк П.В. Михайло Павлик і радикальна партія: Автореф.канд.дис.-Львів, 1994.-16с. 20. Архиєрейське послання Єп.Ю.Сас-Куїловського до Пре чесного Кліру і Вірних Єпархії Станіславівської, дане у 21-неділю по Сошествію св.Духа 1891 р.-Станіславів:накл.Єп.Орд., 1886.-11с. 21. Пастирський лист Пресв. Єпископату Австрійського до всіх вірних католиків Австрії в справі виборів до Думи Державної (дано в січні 1896 р.) – Станіславів: накл.Єп.Орд., 1896. – 8 с.. 22. 21.Великий А.Г. З літопису християнської України: Церковно-історічні радіолекції з Ватикану.-т. VIII (XIX ст.).-Рим: в-во оо.Василіан, 1976.-275с. 23. Назарко І.І.о. Київські і галицькі митрополити.-Торонто: в-во оо.Василіян,1962.-271с. 24. Степанович О. та ін. Висвітлення до історії Львівських Синодів з років 1891 і 1897.- 2-е вид.-Львів: накл. І.Кудлака, 1924.-41с. 25. Чинності і рішення руского провінціального Собора в Галичині одбувшегося в Львові в році 1891.- Львів:накл.Митр.Орд., 1896.-272с. 26. Сергієнко Ю.Г. Єтика лівого радикалізму в суспільно-політичному житті України з початку XX ст. до 60-х років: Автореф.докт.дис.-К., 1996.-32с. 27. Химка І.о. Греко-Католицька Церква і національне відродження у Галичині (1772-1918)//Ковчег:-ч.1.- Львів:Ін-т історії Церкви, 1993.-с.67-100. 28. Архиієрейське послання Єп.Ю.Куїловського про св.великий Піст Чотиридесятниці, дане 14 лютого 1892 р.-Станіславів: з друкарні І.Данкевича, 1892.-3с. 29. Грицак Я.Й.І.Франко та М.Павлик про роль греко-католицького духовенства у суспільно-політичному житті Галичини//Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації:зб.науч.праць.-К.:Наук.думка, 1991.-с.245-263. 30. Українська суспільно-політична думка в 20ст: Документи і матеріали.т.1.-Сучасність, 1983. 31. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. – К.: Вища школа, 1978. – 591с. 32. Шербатюк І. Про еміграцію українців Східної Галичини в Росію (1892р.)//Укр.іст.журнал.1964.-№:.- с.101-103 33. Франко І. Повне зібрання творів в 50-томах.-К., 1986.-т.45. 34. Драбчук І. З історії протиалкогольного руху в Галичині (XIX- перша половина XX ст.)// Нова Зоря.- 1998.-16 червня.-с.4. 35. Спільний пастирський лист Митрополита С.Сембратовича, Єпископа Перемиського Ю.Пелеша і Єпископа Станіславівського Ю.Сас-Куїловського, даний 23 квітня 1895 р.-Львів: з типографії Ставропіг: Ін-та, 1895.-20с. 36. Відозва Комітету з обходу 300-літнього ювілею Берестейської Унії.-Львів: з друкарні НТШ, 1894.-8с. 37. Шематизм всечесного клира Єпископськой дієцезії греко-католической Станиславовской на рок...- Львовь: Типография Ставропиг. Ин-та, 1886; Станіславів: накл. Єп.Орд. з печатни І.Данкевича, 1887- 1900. 38. Пастирський лист Єп. Ю.Сас-Куїловського з поводу 50-літньої річниці поховання Єго Величества Наймилостивішого Цісаря Нашого Франца Йосифа І (дано 4 жовтня 1898р.).- Станіславів:накл.Єп.Орд., 1898.-3с. 39. Пастирський лист Галицького Єпископату про 50-літній ювілей скасування кріпатства.-Львів: типографія Ставропігійська, 1898.-8с. 40. Пастирський лист Пресв.Єпископату Австрійського до всіх вірних католиків Австрії в справі виборів до Думи Державної (дано в січні 1896р.)-Станіславів:накл.Єп.Орд., 1896.-8с. 41. Чорновіл І.П. Польсько-українська угода 1890-1894рр.:генеза, перебіг подій.-Львів, 1995.-22с. 42. Пастирський лист Єп.Ю.Сас-Куїловського про Синод Діїцезальний, даний 5 жовтня 1897 р.- Станіславів:накл.Єп.Орд., 1897.-7с. 43. 41. Борис В.О. З історії української трудової еміграції з Галичини в Бразилію в 90-х роках XIXст.//Укр.іст.журнал.-1970.-№8.-с.68-71. 44. Пастирський лист Єп. Ю.Куїловського про Великий піст, даний 20 січня 1894 р.-Станіславів: з печатні І. Данкевича, 1894. – 5 с. 45. Пастирський лист Єп. Ю.Куїловського до вірних і духовенства єпархії від 25 червня 1899 р.- Станіславів: накл.Єп.Орд., 1899. – 3 с. 46. Мудрий С.о. Нарис історії Церкви в Україні.-Рим-Львів, 1995.-404с 47. Федорів Ю. О.д-р. Історія церкви в Україні.-Торонто, 1967.-362с. 48. Документи розповідають (Про антинародну діяльність уніатської церкви на Прикарпатті і Закарпатті, про боротьбу народних мас проти гніту католицької церкви)/ наук. ред. і передмова канд.. іст. наук Ю.Ю. Сливки]. – Ужгород: Карпати, 1971. – 189 с.

Єпископ Юліян Сас-Куїловський на владичому престолі в Станіславові (1891-1899): висока місія священичого служіння

Institution

Ähnliche Einträge