Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз
Метою статті є здійснення соціально-політичного аналізу етнокультурного розвитку сучасного Криму.
Gespeichert in:
| Datum: | 2003 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2003
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74534 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз / Н.В. Небилиця // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 38. — С. 131-135. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-74534 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-745342015-01-22T03:02:09Z Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз Небилиця, Н.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Метою статті є здійснення соціально-політичного аналізу етнокультурного розвитку сучасного Криму. 2003 Article Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз / Н.В. Небилиця // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 38. — С. 131-135. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74534 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Небилиця, Н.В. Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз Культура народов Причерноморья |
| description |
Метою статті є здійснення соціально-політичного аналізу етнокультурного розвитку сучасного Криму. |
| format |
Article |
| author |
Небилиця, Н.В. |
| author_facet |
Небилиця, Н.В. |
| author_sort |
Небилиця, Н.В. |
| title |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз |
| title_short |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз |
| title_full |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз |
| title_fullStr |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз |
| title_full_unstemmed |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз |
| title_sort |
етнокультурний розвиток сучасного криму: соціально-політичний аналіз |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74534 |
| citation_txt |
Етнокультурний розвиток сучасного Криму: соціально-політичний аналіз / Н.В. Небилиця // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 38. — С. 131-135. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT nebilicânv etnokulʹturnijrozvitoksučasnogokrimusocíalʹnopolítičnijanalíz |
| first_indexed |
2025-07-05T22:57:29Z |
| last_indexed |
2025-07-05T22:57:29Z |
| _version_ |
1836849561561202688 |
| fulltext |
Небилиця Н.В.
ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК СУЧАСНОГО КРИМУ:
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ
Дана стаття присвячена проблемі етнокультурного розвитку сучасного Криму. Вибір теми не випад-
ковий, оскільки для Криму це питання було завжди актуальним і його розглядали в різні часи різні вчені,
серед яких О. Хорженко, А. Мальгін, В.І. Корольов, В.В. Шамрай, Т.В. Хрієнко та інші. Крим, як автоно-
мна одиниця на території України, володіє низкою специфічних рис, які відрізняють його від інших регіо-
нів нашої держави.
Стаття зв'язана з дослідженням важливої соціально-політичної і соціокультурної проблематики стано-
влення і розвитку української національної ідеї – головного чинника державотворення, необхідного і за-
кономірного елементу відродження української держави – за допомогою поширення української мови на
всій території України у всіх сферах життя.
У статті опрацьоване певне коло праць з досліджуваної проблеми, у яких відстежується процес фор-
мування сучасної етнокультурної ситуації на Кримському півострові.
У роботі розглядаються особливості Криму з урахуванням його входження до складу України – зобо-
в'язання півострова перед Україною, українською мовою: підкреслюється необхідність поваги і знання
державної мови, про консолідуючу роль якої говориться в основному законі держави – Конституції. Без
функціонування єдиної мови на всій території країни не може бути монолітної держави. Таким чином, ко-
жен громадянин України повинен володіти українською мовою і користатися нею у всіх сферах життєдія-
льності, а держава, у свою чергу, зобов'язана створити для цього всі умови.
Метою статті є здійснення соціально-політичного аналізу етнокультурного розвитку сучасного Кри-
му. Досягнення поставленої мети стає можливим завдяки вирішенню декількох конкретних завдань:
- розглянути особливості формування етнічного складу Криму;
- описати культурно-політичну ситуацію на півострові;
- оцінити мовну ситуацію на Україні і, зокрема, у Криму;
- довести, що державна мова є тією основою, тим стрижнем, на якому будується держава;
- розглянути вплив соціокультурних чинників на формування сучасного Криму.
Сучасна Україна є однією з великих поліетнічних держав, у якій національні меншості складають бли-
зько 27 відсотків усього населення країни. Окрім українців і росіян, що складають відповідно 73 і 22 від-
сотка населення, тут проживають євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, кримські татари, гагаузи,
румуни, угорці, німці, вірмени, греки і багато інших етнічних груп. В даний час усі вони тією чи іншою
мірою охоплені прагненням до зміцнення свого правового статусу і відродження етнокультури, що у зага-
льній формі можна охарактеризувати як феномен етнополітичної суверенізації. При цьому в залежності
від політико-правових, соціально-економічних і історико-культурних амбіцій тієї чи іншої етнічної групи
ця тенденція може обмежуватися цілком помірним прагненням до національно-культурної автономії або,
навпроти, прямувати до твердих вимог створення власної етнократичної держави.
Особливо складною, з ряду історичних та політичних причин, є етнопсихологічна ситуація на Крим-
ському півострові, при тому, що етнічна історія довгий час залишалася поза полем дослідницької діяльно-
сті вчених. Пояснюється це низкою обставин, що носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.
По-перше, після депортації в 1941-1944 р. ряду етнічних груп, що проживали на території Криму, ця
тема стала фактично забороненою. Будь-яке звернення до неї розглядалося офіційними органами як полі-
тично ворожа акція. Окрім того, у ході і після Великої Вітчизняної війни були втрачені важливі джерела,
пов'язані з матеріальною і духовною культурою багатьох етносів, які населяли Крим, і етнічних груп.
По-друге, складність вивчення етнічних аспектів кримської історії визначається низкою методологіч-
них проблем, що виникають при переході від етнографії (опису побуту, звичаїв і традицій етнічних груп,
збору пам'ятників матеріальної і духовної культури) до етнології, основним завданням якої є дослідження
закономірностей становлення і розвитку етносів.
Окрім цих проблем перед ученими, які займаються етнічною історією Криму, виникають свої специ-
фічні труднощі, пов'язані з тим, що Кримський півострів з давніх-давен заселявся представниками різних
етносів, носіями різноманітних культурних традицій і релігійних поглядів. При цьому нові етнічні групи
приходили на територію, яка до них уже була заселена іншими групами, і прибулі мешканці кримської зе-
млі з неминучістю засвоювали спадщину своїх попередників (топоніми, архітектурні пам'ятники, предме-
ти матеріальної культури і т.д.). Лінії історичного розвитку, таким чином, накладаються одна на іншу, що
вкрай утрудняє розгляд історичних подій і процесів, які протікали в Криму, у єдиній системі [6, с. 32].
Складність науково-теоретичного дослідження етнічних проблем Криму посилюється і сучасною по-
літичною ситуацією. Кримський півострів – єдиний регіон України, у якому росіяни складають переважну
більшість, але не є державоутворюючим етносом, а українці – титульний етнос – фактично є національ-
ною меншістю. Положення ускладнюється також позицією радикального крила кримськотатарського на-
ціонального руху, який відкрито проголошує своєю кінцевою метою створення на території Криму націо-
нальної кримськотатарської держави [2, с. 42]. Окрім цього менш значні за кількістю етнічні групи – вір-
мени, болгари, німці, греки, євреї, караїми, кримчаки й інші – з не меншою підставою вважають Крим сво-
єю історичною батьківщиною і претендують на відповідний політичний статус.
Складний характер міжетнічної взаємодії на півострові визначається низкою інших факторів.
По-перше, Крим є основним мігрантоприймаючим регіоном України для репатріантів з числа кримсь-
ких татар, а також вірменів, болгар, греків і німців, раніше насильно переміщених за національною озна-
кою за межі нинішньої території держави. При цьому масове повернення репатріантів істотно змінило
сформовану на півострові в 50-80-і роки етнодемографічну картину. Зокрема, у даний час кримські татари
стали третьою за чисельністю етнічною групою кримчан, найбільш згуртованою і політично активною [3,
с. 5].
По-друге, відмінною рисою культурно-політичної ситуації півострова є маргинальність значної час-
тини його населення. Для багатьох людей, які народилися в різних кінцях неосяжного колишнього Радян-
ського Союзу, кримська земля є лише місцем проживання. Батьківщиною більшість з них вважають відді-
лене кордонами нових держав місце, де народилися їхні батьки та діди. Звідси походить пильна увага бі-
льшості населення Криму до проблем не стільки самого Криму, скільки історичної батьківщини. Але ж ві-
домо, що, якщо значна частина населення не усвідомлює своїх специфічних інтересів і не зв'язує їх з інте-
ресами регіону свого мешкання, вона може стати об'єктом реалізації інтересів інших регіонів і держав, а
також об'єктом різних політичних маніпуляцій і спекуляцій, що потенційно створює політичну нестабіль-
ність на півострові.
По-третє, у Криму, як ніде в Україні, спостерігається різнонаправленість цивілізаційно-культурних
оріентацій населення. Для одних залишається привабливою євразійська система цінностей у формі або ра-
дянсько-соціалістичної, або російсько-православної, або слов'яно-тюркської єдності. Для інших центром
уваги є ідея соборної України як складової частини європейського цивілізаційного простору. Треті зв'язу-
ють надії на гідне життя з духовними цінностями ісламу і підтримкою тюрко-мусульманського світу [4, с.
122].
По-четверте, фактична нерівність у політико-правовій, економічній, соціальній і іншій сферах громад-
ського життя не дозволяє багатьом етнічним групам задовольняти свої навіть мінімальні культурні потре-
би. Так, з 29 національних громад і суспільств Криму лише 5 мають можливість регулярно випускати
свою газету і тільки 4 мають ефірний час на радіо і телебаченні. Майже всі національні меншості зазнають
серйозні труднощі в організації і фінансуванні шкільної справи, бібліотек, фольклорних ансамблів, етног-
рафічних виставок і т.п. Періодично з'являються в місцевій пресі скарги і прохання про допомогу Асоціа-
ції національних меншостей, звернені до місцевої і центральної влади, але вони, як правило, залишаються
без уваги.
Хронічна недостача засобів і відсутність цільової підтримки з боку держави й міжнародних неурядо-
вих організацій, діяльність яких у відношенні національних меншостей Криму (за винятком кримських та-
тар) носить переважно декларативний характер, є причинами того, що в багатьох етнічних громадах спра-
ва не просунулася далі формальної юридичної реєстрації: ініціативні групи не можуть охопити впливом
скільки-небудь значиму масу власного етносу, відновити культові установи, забезпечити правовий захист
членам громади, допомогти їм із працевлаштуванням і налагодити навчання дітей рідної мови [2, с. 44].
По-п'яте, міжетнічні відносини в Криму істотно ускладнюються ще і тим, що в ході розпаду СРСР і
розвитку процесу етнополітичної суверенізації народів, які входили до його складу, Таврійський півострів
перетворився в один із найважливіших вузлів геополітичного суперництва між Україною, Росією, Туреч-
чиною, а також певними політичними колами на Заході, що відверто намагаються використовувати крим-
ську територію у своїх інтересах. І якщо дотепер тут не було великих міжетнічних зіткнень, це пояснюєть-
ся не відсутністю потенціалу конфліктності, а тим, що відомі політичні сили, які контролюють ситуацію в
регіоні, мабуть, добре розуміють, що у випадку виникнення збройного конфлікту наслідки його будуть не
менш катастрофічними, ніж у Нагорному Карабасі, Чечні і навіть Югославії.
На міжетнічну ситуацію в Криму впливає також цілий ряд інших конфліктоутворючих факторів полі-
тико-правового, соціально-економічного й іншого характеру: згортання виробництва і ріст безробіття,
криміналізація суспільства, наростання політичної нестабільності, зубожіння населення, руйнування зага-
льнолюдських моральних цінностей і т.д.
Зазначені особливості виділяють наш півострів на тлі іншої України. Їх, звичайно, можна ігнорувати,
але наслідки такої неуважності до них можуть бути непередбаченими.
Насамперед, спроби використання іншими державами у своїх цілях орієнтацій етносів і етнічних груп,
зв'язаних з ними історичними, духовними й іншими умовами і які зазнають труднощі в реалізації своїх по-
треб, можуть привести до того, що дані групи населення замкнуться у своїх рамках і надії на вирішення
своїх проблем будуть пов'язувати не з державністю України і Криму, а з тими країнами, до яких тяжіють
культурно.
Можливий також прояв домагань на особливе положення в Криму як з боку російської більшості, так і
з боку українців, що одержали можливість будувати свою національну державу, а також з боку кримських
татар як корінного народу. Але в Криму, як нам здається, не можна будувати національну політику за зра-
зком усієї України, де є державна нація і національні меншості. Будь-які спроби закріпити привілейований
статус однієї їх трьох найбільших національних груп півострова з необхідністю викличуть негативну реа-
кцію інших.
Разом з тим, не варто забувати, що Крим усе-таки є автономною одиницею України, а отже, повинен
підкорятися основному закону країни – Конституції. Особливо це актуально на сьогодні відносно так зва-
ної “мовної проблеми”. Стаття 10 (частини 1, 2) Конституції України щодо цього, зокрема, говорить:
“Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах громадсько-
го життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист росій-
ської, інших мов національних меншостей України”.
Але наскільки забезпечує держава всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сфе-
рах громадського життя на всій території України, а також захист інших мов? Конституція – основний
(тобто – вищий) закон держави, і до того ж це закон прямої дії. Всі інститути влади, що діють від імені
держави, зобов'язані його виконувати. Однак в Україні дотепер немає однозначної, послідовної мовної по-
літики, яка б відповідала вимогам мовного плюралізму.
Одинадцята стаття Конституції щодо цього містить зовсім конкретні зобов'язання: “Держава сприяє
консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку
етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншостей
України”.
Розвиток культурного плюралізму, принципів толерантності і гуманізму дуже важливий в сучасному
Криму й Україні. Як відомо, в часи комуністичного режиму тотальне обрусіння і вигнання з рідної землі,
крім корінного українського народу, пережив кримськотатарський народ. Тотальній асиміляції були під-
дані болгарська, грецька, гагаузька, вірменська, єврейська й інша меншості. І в цій ситуації мовна пробле-
ма – одна із самих складних, тому що в даному випадку (світова історія знає різні варіанти) мова була, є і
буде істотним визначальним фактором становлення й самоусвідомлення народу як самобутньої політико-
культурної спільності людей, що живуть на власній, історично і географічно обкресленій території. У іс-
торичних суперечках українців із сусідніми народами, наприклад, саме мовна асиміляція була вирішаль-
ним прагненням завойовників. Росія, наприклад, досягала цієї мети не тільки руйнуванням української
етнічної самосвідомості і фізичними репресіями проти її носіїв, але і прямими політичними заборонами та
заходами неприкритого адміністративного тиску. І у процесі створення й прийняття Конституції незалеж-
ної України одним із самих конфліктних було питання про статус української і російської мов. Воно і по-
нині залишається стрижнем національно-культурних і загальнополітичних розбіжностей [1, с. 4].
Однак, як би ні хотілося бачити всі мови Криму й України рівноправними, фактично підтримка єдиної
державної мови є об'єктивною необхідністю.
Це доводить, зокрема, світовий досвід. Наприклад, у березні 1996 р. уряд Республіки Франції прийняв
постанову щодо захисту французької мови і культури, у якій говориться: “Французька мова складає осно-
ву нашої культури і нашої національної спадщини; це те досягнення, що є загальним для усього франко-
мовного суспільства. Будучи істотним інструментом суспільної згуртованості, вона у той же час є одним з
важливих елементів духовного ореола нашої країни. Діяльність уряду повинна ставити метою збереження
за нею цієї ролі. Такий зміст державної політики використання французької мови”.
Це уроки, які нам необхідно засвоїти, а саме: мова – основа національної культури і національної
спадщини (і в нашій Конституції ці поняття визначені як історична свідомість, традиції, самобутність, без
яких немає ні народу, ні держави); мова – інструмент суспільної згуртованості (тобто тієї самої єдності,
згоди, консолідації суспільства, до яких ми безустанно закликаємо, але так і не змогли зрозуміти, що саме
мова повинна стати основою національної ідеї державного будівництва); мова – важливий елемент духов-
ного ореолу країни. У Франції французами стали і стають мільйони громадян, які не є етнічним францу-
зами за походженням. Але як би вони консолідували своє суспільство в єдине ціле, якби не спільна фран-
цузька мова? Тому урядова постанова про мовну політику у Франції має досить масштабні і конкретні фо-
рми втілення у всіх сферах громадського життя цієї країни, у тому числі і ЗМІ.
Саме до такого розуміння суті мови приходять нині в усьому світі, навіть у єдиномовних країнах.
Уряд англомовної Канади прийняв в січні 1995 р. постанову про захист свого інформаційного (у тому чи-
слі теле- і радіо) простору від навали англомовних американських сусідів. Оскільки культура, яка створю-
ється англійською мовою в США, це не та ж культура, що створюється англійською мовою в Канаді, а тим
більше англійською мовою в Англії. Це – аксіома. Аналогічні розмежування існують в Австрії і Німеччи-
ні, які створюють свої національні культури німецькою мовою.
Держава повинна піклуватися про захист своєї національної культури і свого вітчизняного виробника
інформаційної і культурологічної продукції. Наприклад, державна політика у відношенні чотирьох націо-
нальних мов і культур чотирьох корінних етносів, що проживають у 23 кантонах Швейцарської Конфеде-
рації, відпрацьована і діє, як швейцарський годинник. Держава чітко проводить свою мовну політику в га-
лузі освіти, культури, у державних установах, у засобах масової інформації. Мета цієї політики визначена
двома суспільними потребами: по-перше, необхідністю забезпечити умови безперешкодного спілкування
людей у всіх сферах господарського, суспільного, політичного життя між усіма мовними групами країни
(але це стосується тільки корінних націй країни, мова яких є державною), по-друге, бажанням підтримува-
ти мовне і культурне різноцвіття суспільства, розвивати духовне спілкування чотирьох корінних етнічних
груп. Досягнення першої необхідності полегшується об'єктивними умовами життя цієї багатої і прекрасної
країни: перша особливість суспільних відносин у їхній державі полягає у вимозі обов'язково знати мови
всіх чотирьох етносів, друга ж обумовлена щиросердечною, історично сформованою делікатністю людей.
Вони, на щастя, звільнившись ще в 1499 році з-під імперського панування австрійських Габсбургів, вже й
забули, що таке зневага національними почуттями людини на власній землі предків. І все ж для вирішен-
ня цих проблем у Швейцарії створені спеціальні державні установи, зокрема – федеральне управління з
питань мови, що здійснюють мовну політику.
Виходячи із зазначених прикладів світового досвіду, постає питання: які практичні кроки в мовній по-
літиці повинна здійснити Україна? З нашої точки зору, слід насамперед привести у відповідність з Кон-
ституцією України всі законодавчі акти держави і місцевого самоврядування і практичні дії, що виплива-
ють з них [5]. Ми вважаємо, що в умовах сучасної України, коли практично всі етнічні групи охоплені
прагненням до етнополітичної суверенізації, найбільш конструктивною представляється позиція, яка ви-
знає пріоритет прав і свобод особи і громадянина над правами нації, класу, соціальної, етнічної чи конфе-
сіональної групи. Це дає можливість вкласти в поняття “народ України” не етнічне, а цивільне розуміння,
виключити дискримінацію громадян за національною, релігійною і мовною ознакою.
Для гармонізації міжетнічних відносин Крим, залишаючись автономним державним утворенням в
унітарній Україні, повинен мати реальні можливості для проведення власної внутрішньої політики. Зовсім
невідкладним для нашого півострова завданням є необхідність розробки моделі реально функціонуючого
механізму правового і соціального захисту етнічних меншостей. Цей механізм повинен забезпечити ство-
рення широкої автономії етносів в галузі етнокультури, мови, освіти, ЗМІ, а також систему представницт-
ва національних меншостей у структурах влади. Найважливішою складовою етнокультурної політики по-
винні стати національна освіта і система виховання, що дозволять кожній людині об'єктивно і раціонально
оцінити етнічні й інші проблеми свого особистого і загальносуспільного життя.
Література
1. Бадзьо Ю. Национальная идея и национальный вопрос – десять лет неопределенности// Політична ду-
мка. – 2001. – № 1-2. – С. 3-13.
2. Григорьянц В.Е. О межэтнической ситуации в Крыму// Пилигримы Крыма. Осень – 98. Международ-
ная научная конференция. Материалы. – Симферополь, 1999. – С. 41-50.
3. Ефимов С., Темненко В., Ефимова В. Особенности массового сознания наиболее многочисленных эт-
нических групп населения Крыма// Диалог культур: Этнические реалии и будущее Крыма. Междуна-
родная научно-практическая конференция. – Симферополь, 1997. – С. 5-10.
4. Коваленко В.В. Этнические особенности и государственность Крыма// Проблемы политической исто-
рии Крыма: итоги и перспективы: Научно-практическая конференция. – Симферополь, 1996. – С. 120-
123.
5. Косив М. Народ и язык// Голос Украины. – 2000. – 21 сентября. – С. 4.
6. Никифоров А. Этническая история Крыма в контексте исторического развития Причерноморского ре-
гиона// Диалог культур: Этнические реалии и будущее Крыма. Международная научно-практическая
конференция. – Симферополь, 1997. – С. 32-35.
|