Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації

Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2007
Main Author: Стребкова, Ю.В.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2007
Series:Мультиверсум. Філософський альманах
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74619
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації / Ю.В. Стребкова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 206-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-74619
record_format dspace
spelling irk-123456789-746192015-01-23T03:01:43Z Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації Стребкова, Ю.В. 2007 Article Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації / Ю.В. Стребкова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 206-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74619 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Стребкова, Ю.В.
spellingShingle Стребкова, Ю.В.
Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
Мультиверсум. Філософський альманах
author_facet Стребкова, Ю.В.
author_sort Стребкова, Ю.В.
title Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
title_short Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
title_full Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
title_fullStr Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
title_full_unstemmed Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
title_sort поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації
publisher Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74619
citation_txt Поліваріантність соціокультурних форм патріархату: пошук критеріїв класифікації / Ю.В. Стребкова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 206-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series Мультиверсум. Філософський альманах
work_keys_str_mv AT strebkovaûv polívaríantnístʹsocíokulʹturnihformpatríarhatupošukkriteríívklasifíkacíí
first_indexed 2025-07-05T23:00:53Z
last_indexed 2025-07-05T23:00:53Z
_version_ 1836849774984167424
fulltext ___________________________________________________________________________ Ю.В. Стребкова, старший викладач Національного технічного університету України “КПІ” ПОЛІВАРІАНТНІСТЬ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ФОРМ ПАТРІАРХАТУ: ПОШУК КРИТЕРІЇВ КЛАСИФІКАЦІЇ Мультивекторність розвитку сучасного українського суспільства спонукає до пошуку теоретичних обґрунтувань суспільних трансформацій та до аналізу їх чинників. Ґендер є важливою соціодиференціальною ознакою буття соціуму, а дослідження його соціально-практичного змісту заторкує фундаментальні характеристики суспільних відносин. Ґендерний компонент, насамперед, пов’язаний із суспільною ієрархією і відносинами влади, а отже, впливає на функціонування суспільства як системи соціальної взаємодії. Сучасна епоха зумовлює необхідність переосмислення традиційних ґендерних схем та ролей і їх сприйняття. Ретроспективу соціально-культурної специфіки фемінності досліджено у працях О.Кісь, М.Рубчак, Н.Зборовської та Н.Лавриненко. О.Кісь, досліджуючи становище жінки в українському суспільстві другої половини ХІХ – початку ХХ ст., дійшла висновку: “За якісним змістом та структурою український етнокультурний стереотип фемінінності значною мірою співвідноситься з патріархатним каноном” [6]. Т.Говорун та О.Кікінежді дійшли протилежного висновку: “Протягом своєї історії Україна не знала існування патріархальної сім’ї, яка була основним типом сімейного устрою як на Сході, так і на Заході” [5]. Щодо ґендерної репрезентації сучасності, терміни: “патріархатне та патріархальне суспільство” і “патріархатні та патріархальні” суспільні характеристики зустрічаються часто, іноді як синоніми навіть у межах однієї монографії [10]. Також можна зустріти вирази “суспільства жорсткого патріархату” (Н.Чухим), “патріархатний дискурс” (О.Кісь), “Україна – не жорстке патріархатне суспільство” (О.Суслова), “патріархатне як форма пригноблення” (В.Гайденко). В основі ґендерної теорії лежить твердження, що ґендер присутній у всіх соціальних процесах, а ґендерний підхід передбачає наявність ґендерних чинників впливу на всі аспекти людського суспільства, культури та взаємодії [4]. Очевидно, що патріархат у значенні історичного періоду, що прийшов на зміну матріархату, як його розглядали Бахофен, Ф.Енгельс та П.Файєрабенд, на сьогодні втратив свою теоретичну значущість для ґендерної аналітики [9]. Разом з тим, дефініціям міждисциплінарної ґендерної теорії часто-густо бракує термінологічної оформленості та однозначності, властивої категоріальному апарату сучасної соціально-філософської думки. Це свідчить про назрілу потребу у філософському дослідженні сутності патріархату та визначенні критеріїв патріархальності суспільства. Недостатньо змістовну наповненість патріархату та матріархату, класифікованих істориками та етнографами як первісно-родові суспільства, відзначав ще на початку ХХ ст. Л.Мізес (Ludwig von Mises). Він зауважує, що зазначений підхід не відображає принципів насилля та необмеженості чоловічої влади у контексті агресивності та домінування: “соціологічні знання про ранню історію шлюбу та сім'ї настільки обмежені, що їх просто неможливо використовувати для інтерпретації сучасних нам проблем” [11, 416]. По-перше, Мізес певною мірою передбачив появу ґендерної методології, по-друге, – зазначив відсутність загальних та усталених об’єктивних характеристик для побудови трансісторичних та транскультурних моделей гендерної взаємодії. В ході еволюції поглядів на жіноче та чоловіче від аналізу приватних сфер шлюбу та сім'ї до визначення ролі статі у суспільній ієрархії та стратифікації, дефіцит понятійного аппарату зменшувався, але невизначеність критеріїв “гендерованості суспільства” (М.Кіммел) впадає у вічі і понині. Л.Малишева розкриває економічну складову сучасного патріархату у кращих традиціях марксизму. Виділяючи характерний для патріархату примат сфери виробництва речей над сферою виробництва людей [8], вона не враховує сферу виробництва ідей, без дослідження якої, на нашу думку, розгляд патріархату є неповним. Н.Андреєва, досліджуючи ґендерну проблематику, розглядає патріархат поряд з матріархатом та біархатом як один з основних типів ґендерної культури. Дослідниця вирізняє чисті та змішані типи: чистий матріархат, чистий патріархат, змішаний матріархат, змішаний патріархат, чистий біархат, змішаний біархат та безстатевий біархат. Зазначаючи, що будь-який тип ґендерної культури у чистому вигляді базується на домінуванні однієї статі над іншою, що призводить до виникнення ґендерного конфлікту, Андреєва залишає поза межами дослідження критерії класифікації, зокрема критерії “чистоти” та “змішаності” [1]. Крім того, при культурологічному підході за межами конкретної культурної репрезентації досліджуваний феномен втрачає сутнісні характеристики, що значно ускладнює вихід на узагальнення, необхідне для дотримання принципів системності. О.Вороніна, Е.Здравомислова, А.Темкіна та деякі інші автори зазначають, що з 80-х років ХХ ст. починається перехід від аналізу патріархату та специфіки жіночого досвіду до аналізу ґендерної системи, з чим, власне, і пов’язують розмежування жіночих досліджень (women’s studies) та ґендерних (gender studies) [3]. Отже, на нашу думку, матріархат, патріархат та біархат є типами організації ґендерних систем суспільства, що у конкретно-історичних умовах реалізується у вигляді певної соціокультурної форми. Диференціація основних типів не викликає труднощів та базується на опозиції та ієрархії чоловічого та жіночого, або її відсутності. П.Бурдьє (Вourdieu) стверджує, що з дослідницькою метою бажано звертатись до систем, котрі все ще функціонують. Такий вибір буде більш методологічно виправданим, оскільки дасть можливість дослідити весь спектр взаємодій [2, 5]. М.Дмитрієва, як і більшість сучасних дослідниць, вважає матріархат гіпотетичною формою суспільного устрою [9]. Оскільки бракує переконливих доказів самого існування культурно-історичної форми суспільства матріархатного типу організації ґендерної системи, для дослідницького процесу у діалектичній єдності теоретико- методологічної та конкретно-історичної складових релевантним об’єктом буде патріархат. Необхідним критерієм патріархату є патрилінійність: ведення родоводу за батьківською лінією. У сучасному українському суспільстві патрилінійність виявляється в усталеному звичаї переходу жінки на чоловіче прізвище при укладанні шлюбу та у нормативно закріпленій формі ідентифікації “по-батькові”, яка поширена на пострадянському просторі загалом як шанована форма звертання. Достатнім критерієм можна вважати наявність ґендерної дискримінації. Оскільки, “дискримінація за ознакою статі спостерігається в усіх сферах життя українського суспільства” [12], патріархальність сучасного українського суспільства не викликає сумніву. Зважаючи на поліваріантність соціокультурних форм того чи іншого типу організації ґендерної системи та умовність будь-якої класифікації, виходячи з позицій соціоцентрованої концепції тендеру, зазначимо, що необхідною та, власне, й достатньою умовою віднесення суспільства до біархатного типу є відсутність розбіжностей у суспільному статусі чоловічого та жіночого. У свою чергу, суспільне вирізнення чоловічих та жіночих характеристик без ієрархії та домінування відповідає комплементарному типу патріархату, за умови існування асиметрії ґендерних ролей або ґендерного дисбалансу у певній сфері людської діяльності. На основі розрізнення неодмінно виникає “надбудова”: різна суспільна значущість тієї чи іншої статі. Дискримінація за комплементарної форми патріархату має прихований характер і проявляється у формі феноменів, зокрема, “скляної стелі” та “липкої підлоги” у сфері трудових відносин. Характерною для комплементарної форми є її ідеалізація представниками домінуючої групи (у разі патріархату – чоловіками), яка за допомогою ефективних для свого часу суспільних практик накидається пересічній більшості. У сучасних умовах найбільш дієвими практиками виступають маніпуляції суспільною свідомістю за допомогою інформаційних технологій та конструювання штучних ґендерних розбіжностей у процесі соціалізації. Псевдонормативність та необ’єктивність штучно сформованих ґендерних відмінностей виявляється шляхом деконструкції міфів жіночого та чоловічого. Хрестоматійні праці Бетті Фрідан “Загадка жіночності” та Сімони де Бовуар “Друга стать” доволі повно розкривають сутність патріархатних містифікацій. Застосовуючи метод деконструкції до сучасних атрибутів та моделей поведінки, що приписуються жінкам і чоловікам в українському суспільстві, О.Кісь дійшла висновку, що від пропаганди міфологізованої жіночої ідентичності є подвійна шкода, яка полягає в тому, що, з одного боку, відбувається закріплення жінки винятково за приватною сферою (сім'єю, домом), з іншого ж, – насаджується штучна модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною” [7, 39]. Ґендерна асиметрія присутня у мові та традиціях, вона не закріплена на державному рівні, поширена не в усіх сферах, але виступає при цьому джерелом нестабільності у суспільстві. Невідповідність ґендерним стереотипам, які є досить умовними, та порушення ґендерної ідентичності в індивідуальному порядку не схвалюються, але не призводять до суспільних санкцій. Сучасні європейські спільноти за формою організації ґендерних систем найбільш відповідають комплементарній формі патріархату. Підсумувати загальний опис комплементарної моделі можна наступним висловом: “дослідження повсякденного життя жінок різних верств і епох засвідчили розбіжності між уявним (часто ідеалізованим) та реальним їх становищем у суспільстві та сім’ї” [6]. На противагу комплементарній формі, мізогінічна форма патріархату не має транскультурних характеристик і є локалізованою у просторі та часі. Дискримінація є явною та повсюдною, має універсальний характер та зумовлюється необмеженою владою чоловіків. Сексизм як ідеологія патріархату відзначається агресивним характером та спрямована на виправдання гіноциду. Необхідним і достатнім критерієм гіноциду є наявність гіноцидарних практик: фізичного нищення людини через належність до певної статі. Яскравими прикладом мізогінічної форми є патріархат середньовічного європейського суспільства за часів “охоти на відьом” та китайська традиція бинтування ніг, з якою, власне, і пов'язують виникнення терміну гіноцид (Андреа Двойкін). Необхідним, але недостатнім критерієм є позбавлення жінок людських прав. Проілюструвати дану форму можна цитатою з праці Л.Мізеса: “Тут жінка стає винятково річчю. Її крадуть та купують; її міняють, продають, віддають. Поки чоловік живий, він її суддя; коли він помирає, її ховають у могилі разом із іншим майном покійного” [11]. Протягом всього історичного розвитку людства домінаційна форма патріархату була найбільш поширеною. Тож спинимося докладніше на критеріях віднесення певної організації ґендерної системи до домінаційної форми патріархату. Основним критерієм виступає наявність андроцентризму. Вперше цей термін вжила у 1911 р. Шарлотта Перкінс Ґілман, звернувши увагу на той факт, що європейська культура створена чоловіками, репрезентує їх світогляд і віддає їм перевагу. Відтак, андроцентричним слід називати кожне твердження, яке характеризує будь-який аспект жіночого життя як відхилення від норми чи девіацію [4]. Пізніше, Сімона де Бовуар визначила основну ідею чоловічого домінування: чоловіче розглядається як нормативне та загальне, а жіноче – як особливе та відмінне. Ототожнення чоловічого та загальнолюдського лежить в основі ґендерної ієрархії та провідній суспільній ролі чоловіків. Абсолютизація жіночої репродуктивної функції охоплює всі соціокультурні інтерпретації жіночого, що має своїм результатом економічні наслідки: жінки відчужуються від засобів виробництва та усуваються з процесу розподілу матеріальних та людських ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує вторинність жінок на ринку праці та зумовлює їх підпорядковане становище у сім'ї. Соціокультурні механізми патріархату домінаційної форми спрямовані на консерватизм, традиційність та пролонгацію існуючого устрою, особлива увага звертається на безперспективність “безстатевої культури”. Сексизм за домінаційної форми іманентно передбачає фізичну та інтелектуальну перевагу чоловіків, а “наукові дослідження” свідомо спрямовуються на пошук статевих розбіжностей, які наводяться в якості “переконливих аргументів” на користь збитковості та неповноцінності жінок. Біологічний детермінізм у підходах до жіночого зумовлює “природність” жіночого призначення, яке відрізняється від гідного особливої шани та поваги людського покликання. Конкретними прикладами цього є усунення жінок зі сфери прийняття рішень та недопущення жінок до силових структур і контролюючих органів. У правовій сфері: декларування рівних прав ще не означає для жінок можливості ними скористатися для самореалізації як особистості. Дискримінація може бути як явною, так і прихованою. Визнання наявності та протизаконності дискримінації, відкритість до діалогу та законодавче закріплення рівних можливостей свідчить про перехід до комплементарної форми патріархату. Зауважимо, що “Україна підписала міжнародні документи, в яких визнається ґендерна дискримінація, і взяла зобов’язання щодо її подолання” [12]. У разі, якщо до концепту ґендерної рівності поряд із рівністю прав та можливостей увійде також і рівність результатів, виникнуть передумови становлення біархатного типу організації ґендерної системи. Підсумовуючи, зазначимо, що у результаті дослідження основних типів організації ґендерної системи були виділені такі форми патріархату: мізогінічна, домінаційна та комплементарна. Відповідно до встановлених критеріїв, сучасне українське суспільство можна віднести до комплементарної форми патріархату, яка є найближчою до гуманістичної біархатної моделі суспільного устрою, позбавленого ґендерної дискримінації. ЛІТЕРАТУРА 1. Андреева Н.И. Гендерная культура в современном российском обществе // “Мужское” в традиционном и современном обществе. – М., 2003. 2. Бурдье П. Мужское господство // Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики. – М.; СПб., 2005. 3. Воронина О.А. Социокультурные детерминанты развития гендерной теории в России и на Западе // Общественные науки и современность. – 2000. – № 4. 4. Глосарій до українського видання Джудіт Батлер “Гендерний клопіт: фемінізм та підрив тожсамості”. – К., 2003. 5. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. – Тернопіль, 1999. 6. Кісь О.Р. Жінка в українській селянській сім’ї другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: ґендерні аспекти. Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. істор. наук. – Львів, 2002. 7. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні // “Ї”. Незалежний культурологічний часопис. – 2003. – № 27. 8. Малышева М.М. Современный патриархат. Социально-экономическое эссе. – М., 2001. 9. Бородина А.В., Бородин Д.Ю. “Матриархат: опыт рассмотрения исторической утопии в феминистской перспективе” Кто придумал матриархат и зачем // http://www.feminist.org.ua/library/gender/gender_teo.php 10.“Мужское” в традиционном и современном обществе. – М., 2003. 11.Мизес Людвиг фон. Социализм. Экономический и социологический анализ. – М., 1994. 12.Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 183425 Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року.

Similar Items