Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.

Стаття є спробою перевірити поширену в історіографії тезу про важливість поняття вітчизна у політичній культурі Гетьманщини. Для цього аналізується один з найпоширеніших серед козацької еліти текстів «Дійствіє презільной брані», відомий також як «літопис» Грабянки....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Багро, С.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2013
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74754
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст. / С.О. Багро // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 188-191. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-74754
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-747542015-01-24T03:01:38Z Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст. Багро, С.О. Польсько-литовська доба та Гетьманщина Стаття є спробою перевірити поширену в історіографії тезу про важливість поняття вітчизна у політичній культурі Гетьманщини. Для цього аналізується один з найпоширеніших серед козацької еліти текстів «Дійствіє презільной брані», відомий також як «літопис» Грабянки. Статья является попыткой проверить популярное в историографии утверждение о важности понятия отчизны для политической культуры Гетманщины. Для этого анализируется один из известнейших в среде казацкой элиты текстов «Действие презильной брани», известный также как «летопись» Грабянки. The article is an attempt to verify the widespread idea in historiography about the importance of the concept of fatherland in the Hetmanate’s political culture. This concept is studied on the basis of one of the most popular among the noble Cossacks texts «Dijstvije prezilnoj brani», also known as the «Chronicle» by Hrabianka. 2013 Article Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст. / С.О. Багро // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 188-191. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74754 930.2:947.7) «169/174» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Багро, С.О. Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст. Сіверщина в історії України
description	Стаття є спробою перевірити поширену в історіографії тезу про важливість поняття вітчизна у політичній культурі Гетьманщини. Для цього аналізується один з найпоширеніших серед козацької еліти текстів «Дійствіє презільной брані», відомий також як «літопис» Грабянки.
format	Article
author	Багро, С.О.
author_facet	Багро, С.О.
author_sort	Багро, С.О.
title	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
title_short	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
title_full	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
title_fullStr	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
title_full_unstemmed	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
title_sort	вітчизна григорія грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в гетьманщині у кінці xvii – першій половині xviii ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2013
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74754
citation_txt	Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст. / С.О. Багро // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 188-191. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT bagroso vítčiznagrigoríâgrabânkimírkuvannâpropoširennâponâttâkozacʹkoívítčiznivgetʹmanŝiníukíncíxviiperšíjpoloviníxviiist
first_indexed	2025-07-05T23:09:57Z
last_indexed	2025-07-05T23:09:57Z
_version_	1836850345653829632
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013 188 УДК 930.2:947.7) «169/174» С.О. Багро ВІТЧИЗНА ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ: МІРКУВАННЯ ПРО ПОШИРЕННЯ ПОНЯТТЯ КОЗАЦЬКОЇ ВІТЧИЗНИ В ГЕТЬМАНЩИНІ У КІНЦІ XVII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ. Стаття є спробою перевірити поширену в історіографії тезу про важливість поняття вітчизна у політичній культурі Гетьманщини. Для цього аналізується один з найпоширеніших серед козацької еліти текстів «Дійствіє презільной брані», відомий також як «літопис» Грабянки. Ключові слова: поняття вітчизни, Гетьманщина, козацька еліта. Наукова розвідка Френка Сисина про поширен- ня поняття вітчизни серед ціннісних пріоритетів козацької еліти Гетьманщини справила значний вплив на сучасну історіографію. Історик намагався показати, як розуміли і які смисли вкладали в це поняття у козацькому інтелектуальному просторі [10]. Незалежно від нього Наталя Яковенко писала, що в другій половині XVII ст. замість «спільної» вітчизни Речі Посполитої козаки витворили свою «власну» вітчизну, Україну. Очевидно, дослідниці йшлося не так про вивчення окремого поняття, як про необхідність показати, що соціальний вибух, спричинений війнами Хмельницького, сприяв також глобальним змінам у сфері ідей та уявлень [13]. Таким чином, бачимо два дослідницьких фокуси довкола вивчення проблеми виникнення та поширення поняття козацької вітчизни: робота Френка Сисина тяжіє до історичної семантики, тоді як спостереження Наталі Яковенко апелюють до теоретичних розробок з історії «винайдення традицій». Пізніші студії так чи інакше виходять із логіки означених робіт. Тим не менш теза про важливість та базовість поняття вітчизни для козацької спільноти лишається відкритою. Адже Френк Сисин, головним чином, робив свої спостереження на матеріалі твору Самійла Величка, який не набув широкого поширення в Гетьманщині. Тож існує потреба аналізу інших репрезентативних джерел. У цій статті спробуємо простежити використання поняття вітчизни в тексті «Дійствія презільной брані», який завдяки великому поширенню вважається найпопулярнішим твором «сословія канцеляристов» [2]. В історіографії він знаний також як «літопис» Грабянки, однак, схиляємося до думки Андрія Бовгирі, авторство Григорія Грабянки є вкрай сумнівним [1]. Коротка редакція «літопису», скоріш за все, була створена в кінці XVII ст., а її найрепрезентативнішим списком традиційно вважається той, який міститься у відділі рукописів Національної бібліотеки України під шифром VIII, 150м/50 [14, 237-289]. Найімовірніше в першій половині XVIII ст. з’являється широка редакція «Дійствія». Тим не менш, вона також видозмінювалася. Переписувачі могли додавати, вилучати та переінакшувати оповідь. Опублікований Археографічною комісією у 1854 р. «літопис» Грабянки включає чи не найбільшу кількість доповнень XVIII ст. Тому його обрано за зразок широкої редакції [14, 293-433]. Згідно із зауваженнями теоретиків історичної семантики, поняття не є тотожним слову, хоч позначається ним. Між словом і поняттям, звичайно, є тісний зв’язок, однак, його не варто переоцінювати. Не виключено, що поняття може позначатися кількома словами, або навпаки одне слово може вказувати на різні поняття. До того ж, на відміну від терміну, поняття не має чіткого визначення, його можна лише окреслити, вивчаючи множину використань [5; 7; 16]. Поняття вітчизни у XVII та XVIII ст., за спостереженнями дослідників, було ціннісною категорією. Політичний «народ» засвідчував до неї свою приязнь та мусив захищати її від ворогів. Козацька вітчизна позначалася словами «отчество», «отечество», «отчизна» (рус.), «ojczyzna», (пол.) та «patria» (лат.) у прикладанні до козацького політичного простору. Порівняно з «Літописом» Самійла Величка, який був детально розглянутий Френком Сисиним, кількість слів-маркерів для окреслення вітчизни у «літописі» Грабянки є помітно меншою. У короткій редакції вони зустрічаються лише тричі, а в спи- ску 1854 року – 13 разів. Слово «отчизна» один раз вживається на позначення козацької батьківщини і тричі позначає польську. «Отчество» («отечество») чотири рази вказує на козацьку вітчизну, тричі – на польську, двічі – на спадкові землі і один раз – на спадкові володіння російського монарха. У списках широкої редакції маємо також прикметникову фор- му слова «отчизна», її використано для означення спадкової землі чи майна [14, 315]. Загалом же польська вітчизна згадується в «Дійствії» частіше за козацьку. Найвірогідніше це можна пояснити запозиченням відповідних фрагментів з польських джерел, які були в розпорядженні автора, зокрема творів «Wojna domowa» Твардовського та «Annales Poloniae» Веспасіяна Коховського. Приміром, за спостереженням Юрія Луценка, слова Литовського Підканцлера Богдану Хмельницькому по Зборівському миру були перенесені автором «Дійствія» з твору Коховського [8, 146]. Ось цей фрагмент: … найлучшій Монарха егда гражданъ сохраняет кротких и сопротивних прощает. Прощает же сим образом, егда преизлишное діло достойное казни твердою посем вірою за отчество воздает кто заработою [14, 338]. ISSN 2218-4805 189 Як бачимо, дії короля позиціонуються за користь для батьківщини. В іншому випадку король сам закликає до захисту вітчизни: Все же військо свое Кроль словеси увіщеваше, да за честь и отчество свое до смерти станутъ, не яко под Пилявцями стид и поношеніе вічное Полскому роду сотвориша,.. [14, 335]. З цих слів можна зрозуміти, що покласти життя, захищаючи батьківщину, є обов’язком шляхти, пов’язаним з її честю. Схожий мотив прочитується і в іншому епізоді: … понеже Поляки не яко на войну, але неби на веселе албо на бенкет якій стройно вибрали, міючи Козаков самими дворянами и слугами, которих было без лічби, прогнавши постидити и на веки себе покорити, но сами сирице у Татар здорожили; а которіе з Гетьмани сами и утекли, то тилко задушенні румаки на час з под сдел вигріваючи, из своих голов пот отираючи и сердца от страху яко млотом тяжко біюще, мало охоложающи, гдесь за Гданском, не уміючи по морях в суднах плавати, умишляли себі отчизни искати и там опочити,.. [14, 327]. У даному випадку вказівка на пошук нової вітчизни гіперболізує ганебність, а отже, і неприпустимість для лицаря-сармата втечі з поля бою. Згідно зі спостереженнями Френка Сисина, се- ред причин виступу Богдана Хмельницького Ве- личко згадує піклуванням про «нашу» вітчизну Україну, хоча на початок повстання батьківщиною козаків була Річ Посполита [10, 12]. Натомість у «Дійствії» не зроблено жодної апеляції до вітчизни для обґрунтування «правильності» політичних дій козацтва, а в кількох фрагментах Хмельницького взагалі зображено «сином» польської вітчизни [14, 372; 14, 430]. Очевидно, подібні апеляції перекочу- вали до козацького наративу з польських текстів. Скоріш за все, автор не помітив, що вони контрасту- ють із загалом позитивним образом Богдана Хмель- ницького. Адже справжній «син отчизни» мусить захищати її, натомість гетьман з козаками спричи- нили до занепаду Речі Посполитої. Пояснюючи «коея ради вини сія история начатся писати», переписувач «Дійствія» скомпілював помпезну передмову. Вона відсутня у короткій редакції твору, тому, скоріш за все, була додана пізнішим редактором, добре обізнаним з поширеними в польській і українській літературі практиками складання подібних текстів. Так, наприклад, згадка про Александра Великого (Македонського), за спостереженням Наталі Яковенко, опосередковано пов’язана з легендою про «Александрів дар», яка знайшла своє відображення у Синопсисі, Хроніці Феодосія Софоновича, а також Густинському літописі в редакції Михайла Лосицького [12, 86- 87]. В обох творах за допомогою поняття вітчизни пояснюється необхідність вивчення «своєї» руської історії [10, 9-10]. Відображення подібної тенденції бачимо й у передмові «Дійствія». Перераховуючи подвиги великих «побідитилей», автор зазначає, що їхня слава нікому б не була відомою, якби її не записали для історії. Тому «літописець» збирається описувати звершення свого героя, Богдана Хмельницького: Тих убо тим подобных побідителей Исторіи мні многочастні в сладок чтущу и ползу народом их еже к безсмертной им славі проразумівшу, соболізновах не мало, яко и нашего отчества ничим же от иних во воинских трудах разнствующего, в толикой забвенія пучин діла видя погруженна; сего ради не коею либо любострастною славицею, но общою возбуж- дений ползою судих и сего вірнійшаго Россійского сина благоразумного вожда Богдана Хмелницкого, Малую Россію от тяжчайшаго ига Лядского Ко- зацким мужествомъ свободившого и Россійскому Монарсі, из столними гради в первобытность при- ведшого… являя во вся народи, яко не точію сами Славеннороссійскіе Монархи мужества свого стра- хом обносили вселенную, но и раби их за отчествіе собственних государей и за обиду Россіян могут и премощнійших чуждих Монарх силам вооружив- шис противустати [14, 296]. В даному прикладі одне слово, «отчество», позначає відразу два явища. У першому випадку – це козацька вітчизна, у другому – спадкові володіння московського царя. Обидва явища пов’язані з поняттям «Мала Росія». До соціального вибуху 1648 р. назва «Мала Росія» перебувала переважно в церковному ужитку і позначала Київську митрополію. Однак невдовзі в оточенні Богдана Хмельницького її почали використовувати у зверненнях до царя. Намагаючись здобути московську військову підтримку, козацька сторона у різний спосіб «нагадувала» монарху, що він є правонаступником київських князів, а отже, його «отчина» Мала Росія також потребує захисту. У цьому значенні поняття активно використовували церковні діячі. За його допомогою вони також підкреслювали першість і важливість Києва у Православній Русі [3; 4]. Однак невдовзі козацьку еліту перестав влаштовувати такий спосіб позиціонування себе. Вона воліла підкреслити свій особливий шляхетський статус. Тому в кінці XVII – на початку XVIII ст. виник хозарський міф, згідно з яким козацький народ не мав києворуського минулого, а походив від войовничого племені хозар. Саме таку історичну візію бачимо в «Дійствії»: хозарський міф детально прописано в розділі «О началі проименованія козаков». Натомість у щойно цитованому фрагменті з передмови міститься відсилка до іншої інтерпретації козацького минулого. Це можна пояснити пізнішим написанням вступної частини, яка була прилаштована до короткої редакції «літопису». Вірогідно, апеляція до поняття царської Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013 190 отчини виникла через вплив Київського Синопсису на автора передмови. Так, Юрій Луценко стверджує, що з нього до вступної частини «Дійствія» перенесено інформацію про Дмитрія Донського та Мамаєве військо [14, lxv]. До того ж використання означника «славенороссійський» можна вважати своєрідною мікроцитатою Синопсису. Одним із важливих контекстів використання поняття вітчизни було проговорення необхідності її захисту «вірними синами». Про захист «своєї» батьківщини говориться у «Дійствії» лише в кількох місцях. Зокрема, у вірші на герб малоросійський, якого не містить коротка редакція «літопису», і який перебував в обігу як окремий твір. У ньому коментувався «герб» Війська Запорозького – лицар з мушкетом: Войска Запорожского воин знаменитій Вооруженъ бодрствует отчизну хранити,.. [14, 298]. У «Дійствії», як і в «літописі» Величка, згадки про необхідність захисту вітчизни супроводжуються повідомленнями про захист «своєї» православної віри. Так, у прощальній промові Хмельницький говорить: Вісти бо и вісте доволні, коликими утисками, гоненіями, разорініями, щоденными мучителстви бідствоваше чрез многое время оплаканое наше отечество, а что всего боліе, коликое зло пострадала мати наша церков Восточная Православная,.. Вісте паки килкко много трудов, неудобствій, бід и конечних смертій в свобожденій тако церкви Православнія, яко и самого отечества нашего от ига работи Лядскоя подихом [14, 374]. У даному фрагменті «Православна Церк- ва» постає в образі матері. У річпосполитській політичній традиції цей образ нерідко прикладав- ся до поняття вітчизни [15, 35]. Показово, що в «Дійствії» його жодного разу не використано для характеристики козацької батьківщини. Хоча в описі зіткнення Хмельницького та Чаплинського Грабянка використовує запозичений у Твардовсь- кого образ «козацької матері» [8, 120]: «Ляхи нас козаков озлобляють, еще козацкая мати не вмер- ла» [14, 316]. Апеляція до абстрактної «козацької матері» зустрічається в творі тричі. Перші два рази саме у згаданій ситуації з уст Хмельницького. А іншого разу мова йде про військо Хмельницького, яке навіть після Берестецької битви не зменши- лось, бо на місце загиблих стали нові воїни, бо їх «зараз многоплодная зродила против Ляхов Козац- кая матка» [14, 352]. Важко визначити, що саме розуміється під цією метафорою. Тим більше, що переписувач міг перенести її до свого твору без осмисленої переробки. У «Дійствії» немає жодної вказівки на назву вітчизни. Однак, за спостереженнями дослідників, для козацької традиції характерно було називати її «Україною» чи «Малою Росією» [11]. Обидва поняття є дуже широкими, тому далеко не завжди можуть позначати вітчизну. У «Дійствії» натрапляємо на ряд приладів, де вони виступають у статусі ціннісних категорій, що може вказувати на маркування вітчизни. Так, зокрема час від часу виникають згадки про те, що у своїх вчинках Богдан Хмельницький керувався добробутом України, намагаючись забезпечити її «цілість»: По отшествіи же их Хмелницкій, на великом попеченіи и цілость Украини имуще, послал паки к Турскому Царю, отдающи ему Украину и Польщу в вічное подданство, токмо да дасть ему помощ [14, 357]. Назва «Україна» зустрічається в тексті короткої редакції 43 рази, а у редакції 1854 року – 114 раз. Серед них 13 згадок пов’язують «Україну» з поняттям вітчизни через образ стражденної матері. В інших випадках назва вживається на позначення конкретних територіальних просторів без вираження пієтету до них. Назва «Мала Росія» у короткій редакції зустрічається лише двічі, у редакції 1854 року – 31 раз. За нашими спостереженнями, у широкій редакції вона перетинається з образом вітчизни п’ять разів, хоч, звичайно, однозначно твердити про це не можна. Прикметникову форму «малоросійський» ми до уваги не брали. Якщо термін «Україна» трапляється в тексті «літопису» більш-менш рівномірно, то з назвою «Мала Росія» ситуація інакша. В короткій редакції назву використано двічі на початку «літопису». Натомість у широкій редакції в описах подій до гетьманування Виговського, тобто більшу частину «Дійствія», назву «Мала Росія» вжито п’ять разів у редакції 1854 року, а після цього частота вживання різко зростає. Очевидно, для переписувача-редактора початку XVIII ст., який додав вступну частину і продовжив оповідь до 1709 р., ця назва була більш прийнятною, ніж для автора короткої редакції. Аналізуючи особливості використання поняття вітчизна у колі козацької еліти на початку XVIIIст., Сергій Плохій влучно зазначав: «…Граб’янка діяльність гетьманів оцінював переважно за критерієм вірності цареві» [9, 279]. Справді, серед небагатьох згадок про вітчизну немає жодної, яка б вірність вітчизни ставила вище вірності монарху. До того ж слова «отчизна» та «отчество» у різних списках «літопису» могли замінюватися синонімами «сторона/страна», «земля», «область», які взагалі не вказують на ціннісний пріоритет. Підсумовуючи, можна сказати, що поняття вітчизни, хоч і використано кілька разів у «Дійствії», навряд чи його можна інтерпретувати за важливе для автора. По-перше, більшість фрагментів, де воно виникає, запозичені з польських джерел. Не виключено, що при копіюванні переписувач не відрефлексовував їхнього значення, а механічно переносив до свого ISSN 2218-4805 191 тексту. По-друге, існують списки «літопису», у яких поняття вітчизни могло пропускатися, що вказує на його маргінальність для сюжетної канви наративу. Автор «Дійствія» чудово обходиться поняттями «Україна», «Мала Росія», «свобода», «братерство». З іншого боку, навіть поодинокі використання поняття вітчизни засвідчують його побутування в інтелектуальному середовищі, де створювалося і переписувалося «Дійствіє». Безумовно, аналіз одного джерела не може охопити всієї картини політичної культури Гетьманщини. Однак він наштовхує на думку про потребу детальнішого дослідження основних понять, якими мислила козацька еліта Гетьманщини. Посилання 1. Бовгиря А. «Літопис Грабянки»: порівняльний аналіз редакцій // Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст. – К., 2010. – С. 71-96. 2. Грушевський М. Об украинской историографии ХVІІІ века. Несколько соображений // Известия Академии наук СССР. Отделение общественных наук. VІІ серия. – 1934. – № 3. – С. 215-223. 3. Затилюк Я. Предки «козацького малоросійського народу» і києво-руська спадщина в уявлені еліти часів Пилипа Орлика // Пилип Орлик: життя, політика, тексти / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р. Киїів, НаУКМА, 14 – 16 жовтня 2010 року – Київ, 2011. – С. 118-135. 4. Затилюк Я. «Спадкоємці», «власники» та «охоронці» києво-руської спадщини в уявленнях мешканців Гетьманщини другої половини XVII ст. // УІЖ. – 2011. – № 5. – С. 28-43. 5. История понятий, история дискурса, история метафор: сборник статей / ред. Ханс Эрих Бедекер. – М.: Новое литературное обозрение, 2010. – 328 с. 6. Когут З. Від Гадяча до Андрусова: осмислення «отчизни» в українській політичній культурі // Гадяцька унія 1658 року / Редкол. П. Сохань, В. Брехуненко та ін. – К., 2008. – С. 228-240. 7. Козеллек Р. Історія понять і соціальна історія // Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. – К., 2005. – С.113-135. 8. Луценко Ю. Летопись Григория Грабянки. Текстология. Проблематика. Поэтика: Дисертационная работа на соискание ученой степени кандидата филологических наук АН УССР Ин-т литературы им. Т.Г. Шевченка – К., 1989. – 209 с. 9. Плохій С. В ім’я вітчизни: вірність і зрада Івана Мазепи // Соціум: альманах соціальної історії. – 2006. – Вип.6. – С.267-281. 10. Сисин Ф. «Отчизна» у політичній культурі України початку ХVІІІ століття // Україна модерна – Київ-Львів: Критика, 2006. – № 10. – С.7-18. 11. Яковенко Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між ХVІ – кінцем ХVІІ ст.) // Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII ст. – К.: Laurus, 2012. – С. 28-29. 12. Яковенко Н. Вступ до історії – К: «Критика», 2007. – 376 с. 13. Яковенко Н. Нарис історії середьновічної та ранньомодерної України. – К.: «Критика», 2005. – С. 431-432. 14. Hryhorij Hrabjanka's The Great War of Bohdan Xmel'nyc'kyj / With an Introduction by Yuri Lutsenko. – Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. – Vol. 9. – Cambridge Mass. Harvard University Press, 1990. – 588 с. 15. Opaliński E. Kultura Polityczna szlachty polskiej w latach 1587-1652. System parlamentarny a społeczeństwo obywatelskie. – Warszawa: Wydawnictwo Seimowe, 1995. – 237 p. 16. Richter M. The History of Political and Social Concepts. A Critical Introduction. – New York – Oxford, 1995. – 204 p. Багро С.А. Отчизна Григория Грабянки: размышления о распространении понятия казацкой отчизны в Гетьманщине в конце XVII – первой половине XVIII вв. Статья является попыткой проверить популярное в историографии утверждение о важности понятия отчизны для политической культуры Гетманщины. Для этого анализируется один из известнейших в среде казацкой элиты текстов «Действие презильной брани», известный также как «летопись» Грабянки. Ключевые слова: понятие отечества, Гетманщина, казацкая элита. Bahro S.O. Hryhorii Hrabianka’s fatherland: refl ections about dissemination of the concept of the Cossack’s fatherland in the Hetmanate from the late 17th - till the early 18th centuries The article is an attempt to verify the widespread idea in historiography about the importance of the concept of fatherland in the Hetmanate’s political culture. This concept is studied on the basis of one of the most popular among the noble Cossacks texts «Dijstvije prezilnoj brani», also known as the «Chronicle» by Hrabianka. Key words: concept of fatherland, Hetmanate, Cossack elite 15.03.2013 р. УДК 956.0:[359:623.8/.9(091)] «169/171» В.П. Безвенюк МОРСЬКИЙ ФЛОТ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVII – ПОЧАТКУ XVIII СТ. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ П.О. ТОЛСТОГО) У статті проаналізовано склад військово-морського флоту Османської імперії наприкінці XVII – початку XVIII ст., наводиться чисельність кораблів, екіпажів, артилерійське озброєння, склад військово-морських чинів Османської імперії, питання будівництва нових кораблів, фінансування на утримання і розвиток морського флоту Османської імперії. Ключові слова: Османська імперія, військово-морський флот, парусний флот, корабельна артилерія, екіпажі кораблів, утримання морського флоту, розвиток морського флоту. Важливою складовою збройних сил Османської імперії поряд із сухопутними військами був військово- морський флот. Саме з його допомогою в Північне Причорномор’я перекидались різноманітні військові контингенти, проводились військово-морські кампанії і експедиції, здійснювалось постачання військово- морських баз, міст і фортець османів. І якщо історія військового будівництва, військової організації, озброєння, артилерії, фортифікації, військового мистецтва знаходять своє відображення в російсько- і україномовній військово-історичній літературі [1], то військово-морському флоту присвячено буквально

Вітчизна Григорія Грабянки: міркування про поширення поняття козацької вітчизни в Гетьманщині у кінці XVII – першій половині XVIII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси