Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.)
Автор в даній статті розкрив особливості розбудови органів місцевого самоврядування за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.).
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74885 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) / О.М. Грибенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 437-440. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-74885 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-748852015-01-25T03:02:20Z Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) Грибенко, О.М. Нова історія Автор в даній статті розкрив особливості розбудови органів місцевого самоврядування за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.). Автор в данной статье раскрыл особенности развития органов местного самоуправления в период Украинского Государства (апрель-декабрь 1918 г.). The author in this paper revealed the features of the development of local governments per day Ukrainian State (April-December 1918). 2013 Article Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) / О.М. Грибенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 437-440. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74885 9:342(477) «1918» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Грибенко, О.М. Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) Сіверщина в історії України |
| description |
Автор в даній статті розкрив особливості розбудови
органів місцевого самоврядування за добу Української Держави
(квітень-грудень 1918 р.). |
| format |
Article |
| author |
Грибенко, О.М. |
| author_facet |
Грибенко, О.М. |
| author_sort |
Грибенко, О.М. |
| title |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| title_short |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| title_full |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| title_fullStr |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| title_full_unstemmed |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| title_sort |
структура місцевих органів влади за добу української держави (квітень-грудень 1918 р.) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74885 |
| citation_txt |
Структура місцевих органів влади за добу Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) / О.М. Грибенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 437-440. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT gribenkoom strukturamíscevihorganívvladizadobuukraínsʹkoíderžavikvítenʹgrudenʹ1918r |
| first_indexed |
2025-07-05T23:14:15Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:14:15Z |
| _version_ |
1836850616524079104 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
437
поділялись на повіти. Їх налічувалося 106. Відповідно
повіти поділялися на волості (1813) [6, арк. 1-4]. Отже
в Українській Державі зберігався дореволюційний
адміністративно-територіальний поділ.
В окрему адміністративно-територіальну одиницю
було виділено місто Київ. Столиця Української Держа-
ви вилучалась зі складу Київської губернії відповідно
до постанови уряду від 1 серпня 1918 року [7].
Згідно адміністративно-територіального поді-
лу встановлювалася й вертикаль органів влади.
Губерніальні комісари, за законом від 18 травня
1918 року, були перейменовані в губерніальних старост
[3, 225], сфера повноважень яких визначалися постано-
вою Тимчасового уряду від 19 вересня 1917 року, по-
ложенням про губерніальних комісарів, відповідними
статтями «общего учреждения губерніального» [8].
Старости мали повноваження: а) представляти
уряд в губерніях; б) наглядати за виконанням законів,
постанов і розпоряджень верховної влади для місцевих
органів влади; в) здійснювати загальний огляд
діловодства місцевих установ губернії; г) наглядати
за станом і діяльністю підрозділів державної варти,
всіх урядових губерніальних і повітових цивільних
установ, за виключенням судів, установ державно-
го контролю, державного банку і вузів; д) проводи-
ти ревізію в зазначених установах; є) повідомляти
повітових старост про заходи уряду; е) накладати
дисциплінарне стягнення на підпорядкованих їм
осіб; ї) подати скаргу до адміністративного суду і
повідомити органи прокурорського нагляду про по-
рушення у діяльності місцевих органів [9].
Губерніальні старости перебували у відомстві
Міністерства внутрішніх справ, призначались й
звільнялись за поданням міністра внутрішніх справ.
За чинним законодавством губерніальний
староста головував у місцевих органах влади –
губерніальному управлінні, присутствія, комісіях,
комітетах тощо. За законом про штати, губерніальний
староста очолював Управління. Його заступниками
були помічник старости, інспектор державної вар-
ти, управляючий канцелярією. Також передбачало-
ся існування посад урядовців з особливих доручень,
діловодів, журналістів, бухгалтерських службовців,
урядовців канцелярії, кур’єрів. Штат був визначе-
ний з 51 особи [10].
На помічника губерніального старости покладався
нагляд за виконавчими установами МВС, через які
здійснювалося урядування губернією. До них належали
губернське управління, військове та у селянських
справах присутствія, земельно-порядкувальна комісія
[11, арк. 25]. Помічник старости входив до керівництва
на правах заступника голови.
23 листопада 1918 р. Рада Міністрів у складі
Управлінь Київської, Полтавської, Харківської,
Херсонської, Чернігівської, Волинської,
Катеринославської, Подільської губерній запро-
вадила посаду другого помічника губерніального
УДК 9:342(477) «1918»
О.М. Грибенко
СТРУКТУРА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ЗА ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(КВІТЕНЬ-ГРУДЕНЬ 1918 Р.)
Автор в даній статті розкрив особливості розбудови
органів місцевого самоврядування за добу Української Держави
(квітень-грудень 1918 р.)
Ключові слова: старостат, Державна варта,
гетьманський уряд.
Метою статті є дослідження особливостей
формування місцевих органів влади в добу правління
П. Скоропадського. На основі мети автор виділяє
наступні завдання: розкрити нормативну базу щодо
розбудови місцевих органів влади в (квітні-грудні
1918 р.); вивчити особливості розбудови місцевих
органів влади (губерніальних та повітових старост)
за добу Української Держави.
Дослідження даної проблематики можна
зустріти в працях П. Музиченка, П. Скоропадського,
О. Реєнт, Д. Дорошенка П. Феденко [1; 2; 4].
Гетьман Скоропадський отримав у спадок від
Української Центральної Ради дезорганізовану си-
стему виконавчої влади на місцях. Це змусило геть-
манський уряд у найкоротший термін вирішувати
проблему побудови ефективної та дієздатної системи
органів виконавчої влади на місцях та налагодження
чіткої взаємодії між її вертикальними та горизонталь-
ними ланками відповідно до їх обов’язків. Треба було
визначатись і з започаткованою національним парла-
ментом адміністративно-територіальною реформою.
Власне останнє питання для гетьмансько-
го уряду було найменш складним. За кризових
економічних та політичних умов проводити ре-
форму (адміністративно-територіальну) було
недоцільно. Тому уряд зігнорував Закон Української
Центральної Ради від 6 березня 1918 р., повернув-
шись до адміністративно-територіального поділу на
повіти та губернії [5, 512-517].
Український уряд поділив Українську Держа-
ву на губернські староства: Київщину, Катери-
нославщину, Харківщину, Волинь, Полтавщину,
Чернігівщину, Поділля, Херсонщину, Таврію. Тоді
ж, відповідно до закону від 16 травня, скасували
посаду головного крайового комісара Холмщини,
Катеринославщини, Таврії, яка була впроваджена
Українською Центральною Радою [1].
Всі території отримали статус окремих
адміністративно-територіальних одиниць із власним
управлінням. Таким чином, відповідно до законодав-
чих актів, у складі Української Держави було сфор-
мовано 9 губерній (Київська, Волинська, Подільська,
Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринос-
лавська, Херсонська і Холмська) і прирівняні до них
округи (Поліський і Таврійський). Губернії та округи
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
438
підставі закону від 18 травня 1918 р., вони замінили
повітових комісарів [3, 225]. Сфера їх компетенції
визначалася постановою Тимчасового уряду від
19 вересня 1917 р. і Тимчасовим положенням про
губерніальних і повітових комісарів [3, 226]. В
цілому влада повітових старост у межах повіту була
аналогічною до влади губерніального старости.
Повітовий староста очолював Управління
повітового старости, штати якого були затвердженні
законом від 10 вересня 1918 р. До складу управління
входило ще 13 посадових осіб: помічник старости,
секретар канцелярії, службовці.
Штати Управлінь повітових старост визначалися
для міст першого розряду (Київ, Умань, Чернігів,
Полтава, Кременчук, Катеринослав тощо – всього
30 повітових центрів), а також для 76 міст другого
розряду. Кількість урядовців у складі Управлінь
повітів як першого так і другого розрядів була
однаковою. Різним було фінансування і грошові
ставки службовців Управлінь.
15 листопада 1918 р. до числа Управлінь
повітових старост Української Держави залучали-
ся Управління старост Холмського, Томашівського,
Грубешівського, Білограйського, Замостського, Во-
лодавського, Більського, Констянтинівського, Бере-
стейського, Кобринського, Пружанівського повітів
Холмської губернії. Штати цих управлінь вступали
в дію з 1 листопада 1918 р.
В структурному відношенні Управління
повітового старости складалося з реєстратури та
канцелярії. Канцелярія поділялась на три підрозділи,
які займалися адміністративними та особовими
справами, діловодством у справах друку і нагляду
за діяльністю органів самоврядування. Їх функції, в
основному, повторювали компетенцію відповідних
відділів Управління губерніального старости [15; 16].
Таким чином, вищими адміністративними органами
в повітах були Управління повітових старост.
Виконавча влада в містах Києві, Одесі, Миколаєві
зосереджувалася в руках міських отаманів. Рішення
про встановлення посади Одеського отамана було
прийняте 27 травня 1918 р. на засіданні Ради Міністрів.
Також були затверджені на посади представлені
головою уряду кандидатури міського отамана Одеси
і його помічника [17, арк. 15 зв.]. 13 серпня 1918 р.
затверджується міський отаман Миколаєва. Посада
столичного отамана була затверджена наказом
гетьмана від 13 травня 1918 р. Також передбачалось
запровадити міське отаманство і в місті Харкові.
Київське отаманство мало особливий, столич-
ний статус. Його структура була аналогічною до пе-
троградського градоначальства.
Міські отаманства являли собою окрему
адміністративну одиницю, що складалася з міста
й прилеглих земель. Законом від 1 серпня 1918р.
створювалися Управління отаманів. За штата-
ми і структурою вони повторювали Управління
старости. На нього покладалися обов’язки за догля-
дом законності діяльності органів самоврядування і
проведення ревізії їх установ [12].
На окремого помічника старости покладався
нагляд за підрозділами державної варти. На підставі
закону від 18 травня 1918 року міську і повітову
міліцію було перейменовано в Державну варту і
віддано під владу губерніальних старост [4, 112]. При
Управлінні губерніального старости передбачалося
утворення посади інспектора державної варти в
губернії. Його обов’язки та порядок діяльності
мали визначатися старостою до того часу, поки
не буде видано окремої резолюції МВС з цього
питання. В цілому інспектор очолював службовий
апарат та інспекції варти в губернії: загальну, карно-
розвідувальну та освідомчу [13].
Інший заступник губерніального старости по
Управлінню – управляючий канцелярією – займав-
ся загальним наглядом і керівництвом канцелярією,
а також вів листування у справах, що не підлягали
розголошенню або вимагали особистого розпоряд-
ження старости [11, арк. 25].
На підлеглих територіях – округах, на правах
губерніальних старост, діяли окружні старости (по-
станова Ради Міністрів від 7 червня 1918 року) [3,
228]. Друга посада окружного старости вводилася
для управління Мелітопольським, Бердянським,
Дніпровським повітами Таврії.
30 листопада 1918 р. гетьманом був затверджений
Закон «Про утворення Управлінь Поліського та
Таврійського Окружних Старост та про асигнування
133.000 крб. на утримання цих управлінь» [14].
Цей документ надавав законодавчого оформлення
існуванню Управлінь окружних старост у складі
самого старости, його помічника, інспектора державної
варти, урядовців з особливих доручень та канцелярії.
Був визначений порядок призначення та звільнення з
посади. Окружний староста призначався та звільнявся
наказом гетьмана за поданням Міністра внутрішніх
справ, управляючий канцелярією – міністром за
поданням окружного старости, всі інші службовці
Управління – за наказом старости. Також зазначалося,
що в межах Поліського і Таврійського округів на
старост розповсюджувалася чинність правил про
права, обов’язки та відповідальність губерніальних
старост. Додані до закону штати Управління окружного
старости вважалися діючими з 1 липня 1918 р.
За Законом від 12 грудня 1918 р. штат Управління
окружного старости налічував 21 посадову особу.
Один з них займався адміністративним діловодством
і справами державної варти, другий легітимацією
міського і земського самоврядування. Структура,
функції підрозділів, повноваження посадових осіб
Управління окружних старост були подібними до
Управлінь старост.
Ближніми помічниками губерніальних та окруж-
них старост у повітах були повітові старости. На
ISSN 2218-4805
439
земства, що володіли величезними капіталами,
підприємствами, чудово обладнаною мережею
лікарень, тепер стали якимись руїнами з порожніми
касами, зі службовцями, які не отримували платні.
У внутрішньому влаштуванні був гомеричний гра-
бунок, маса зайвих посад для найбільш крикливих
елементів...» [4, 195].
Отже, встановлення посади головноуповнова-
женого українського уряду при австро-угорському
командуванні дало можливість запобігти
непорозумінь у відносинах української та австро-
угорської військової влад.
Таким чином, гетьманський уряд з перших кроків
своєї діяльності зіткнувся з проблемою фактичної
відсутності місцевої адміністративної влади і в ко-
роткий термін доводилось створювати нову структу-
ру адміністративної системи на місцях та вирішувати
питання адміністративно-територіального упоряд-
кування. Формування органів місцевого управління
відбувалося в гострому протистоянні з боку партій
соціалістичного спрямування.
Посилання
1. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. У 2-х т.: Т.
2. Гетьманська держава 1918 р. / Д. Дорошенко. – К.: Темпора,
2002. – 320 с.
2. Музиченко П. Історія держави і права України: Навчаль-
ний посібник. У 2-х ч. / П. Музиченко. – Одеса: Астропринт,
1998. – Ч. 2. – 272 с.
3. Реєнт О.П. Павло Скоропадський. – К.: Видавничий дім
«Альтернативи», 2003. – 304 с.
4. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. /
За ред. Я. Пеленського. – Київ – Філадельфія, 1995. – 493 с.
5. Шульгин О. Доба Гетьманщини / О. Шульгин //
Енциклопедія українознавства. Загальна частина. – К, 1995. –
Кн. 2. – С. 512-517.
6. ЦДАВОУ, ф. 1065, оп. 1, од. зб. 284.
7. Нове призначення // Черниговская земская газета – 1918.
– 12 июля.
8. Селянське слово. – (Київ) – 1918. – № 21.
9. Державний вісник. – 1918. – 10 вересня.
10. Селянське слово – (Київ). – 1918. – 21 липня.
11. ЦДАВОУ, ф. 1325, оп. 1, од. зб. 9.
12. Закон про перейменування Губерніальних і повітових
Комісарів і їх помічників // Державний вісник. – 1918. – 5 червня.
13. Законы Украинской Державы (Законы, постановления,
инструкции, циркуляры). – Одесса: Неофициальное издание
«Практическое правоведение, 1918. – Выпуск V: апрель –
июнь. – 37 с.
14. Конституційні акти України 1917-1920 рр. Невідомі
конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка,
1992. – 272 с.
15. Селянське слово – (Київ). – 1918. – 28 травня
16. Феденко П. Влада Павла Скоропадського (п’ятдесяті
роковини перевороту в Україні). – Лондон-Мюнхен: Наше
слово, 1968. – 32 с.
17. ЦДАВОУ, ф. 1064, оп. 1, од. зб. 6.
18. Документи і матеріали. – К.: Вид. «Олени Теліги», 2003.
– 1022 с.
Грибенко А.Н. Структура органов власти в период
Украинского Государства (апрель-декабрь 1918 г.)
Автор в данной статье раскрыл особенности развития
органов местного самоуправления в период Украинского
губерніальних старост. Управління отамана мали
першого помічника, інспектора державної вар-
ти, урядовців з особливих доручень, управляючо-
го канцелярією, службовців канцелярії тощо. На
відміну від Управлінь губерніальних старост ство-
рювалися посади інженера, архітектора, ветеринар-
ного інспектора і електрика. Передбачалось залучи-
ти до роботи в Управлінні всього 63 особи.
Таким чином, в системі місцевих органів
адміністративної влади міські отаманства займали
особливе становище. Вони, хоч і мали подібний
статус до губерніальних старост, але повинні були
виконувати ряд вузьких, специфічних завдань,
головним чином господарського характеру.
Також в системі місцевих органів виконавчої
влади існувала посада представника Голови Ради
Міністрів при австро-угорському командуванні.
22 травня поточного року в результаті переговорів
між Державним Секретарем і представником
австро-угорського командування (фельдмаршалом
фон-Бельцем) була запроваджена посада головно-
го уповноваженого українського уряду при австро-
угорському командуванні.
Повноваження представника українського уряду
при австро-угорському командуванні були окреслені в
«Інструкції для головно уповноваженого українського
уряду при австро-угорському командуванні», яка скла-
далася з двох розділів [18, 450 ]. У першому розділі
роз’яснювалися організаційні моменти запроваджен-
ня посади головно уповноваженого. Місцем перебу-
вання представника було визначено м. Одесу. Район
його діяльності розповсюджувався на територію, де
перебували австро-угорські війська. Метою утворення
цієї посади було встановлення безпосередніх зносин
з австро-угорським командуванням та найшвидше
розв’язування місцевих питань. У другому розділі
цього документа зазначалося, що головному уповно-
важеному надається право видавати обов’язкові для
губерніальних старост і міських отаманів розпоряд-
ження, тимчасово звільняти представників місцевої
адміністрації з негайним повідомленням про це в МВС.
Дозволялось доповнювати, змінювати, відміняти по-
станови старост і міських отаманів, опротестовувати
й припиняти дію розпоряджень і постанов органів
місцевого самоврядування. З метою забезпечення
порядку та безпеки, об’єднання діяльності посадо-
вих осіб і установ йому надавалося право видавати
обов’язкові для місцевого населення постанови та за-
лучати війська для допомоги цивільній владі.
Головний уповноважений підпорядковувався
міністру внутрішніх справ гетьманської держави. При
ньому утворювалася власна канцелярія на чолі з управ-
ляючим, всі службовці приймалися й звільнялися вла-
дою представника українського уряду.
Скоропадський, характеризуючи стан місцевих
органів самоврядування через рік після початку
революційних подій, писав: «Квітучі до революції
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
440
Метою розвідки є розкриття становлення і
перспектив українсько-білоруських стосунків
в політичній площині 1918 р, завданнями –
дослідження комплексу протиріч, що стояли
на заваді вирішення питання кордонів; аналіз
обгрунтованності і законності намірів обох сторін
щодо територіального розмежування.
Саме проблема кордонів була актуальною і по-
требувала нагального вирішення після повалення ца-
ризму в Росії, Жовтневого перевороту 1917 р., коли в
політичних і урядових колах України і Білорусі стала
активно культивуватися ідея національного самовизна-
чення. Особливої гостроти вона набула з підписанням
сепаратної угоди між представниками Української
Народної Республіки (УНР) та Німеччини (лютий
1918р.), а пізніше – угоди від 3 березня 1918 р. між
Радянською Росією і країнами Четвертного союзу.
За Брестським договором Білорусь фактич-
но ділилась на три частини. Західна – Гродненська
губернія і частина Віленської з Вільно – відійшла
до Німеччини і отримала назву Нова Східна Прусія;
населення даних територій ставало громадянами
Німецької імперії. Центральна частина Білорусі –
Мінська губернія, частина Вітебської і Могилевської
губерній – вважалась тимчасово окупованою
територією. Білоруське Підляшшя – Біла, Яново, Те-
располь, Кодень, Константинів, Немирів, Межиріччя;
Берестейщина – повіти Берестя, Кобрин, Пружа-
ни; Полісся – повіти Драгичин, Косів, Лунінець,
Пінськ, Столін, Мозир, Речиця, Гомель визнава-
лись Німеччиною за Україною і лише східні райони
Білорусі залишались у складі Радянської Росії.
Вже 19 лютого 1918 р. на неокуповану територію
Білорусі увійшли німецькі війська. В ситуації, що скла-
лася, Виконком І Всебілоруського з’їзду звернувся до
народу з І Статутною грамотою, в якій проголосив себе
тимчасовою владою в Білорусі. Був сформований уряд
– Народний Секретаріат. 9 березня 1918 р. Виконавчий
комітет з’їзду прийняв ІІ Статутну грамоту – проголо-
шена Білоруська Народна Республіка (БНР). Законо-
давчим органом оголошувалась Рада Всебілоруського
з’їзду, а виконавчим – Народний Секретаріат. Рішення
про незалежність було оформлено ІІІ Статутною грамо-
тою від 25 березня 1918 р.: «Від цього часу Білоруська
Народна Республіка проголошується незалежною і
вільною державою... Білоруська Народна Республіка
повинна охопити усі землі, де живе і має чисельну
перевагу білоруський народ, а саме – Могилевщину,
білоруські частини Мінщини, Гродненщини (з Гродно,
Бєлостоком і ін.), Віленщини, Вітебщини, Смоленщи-
ни, Чернігівщини, і суміжні частини сусідніх губерній,
заселених білорусами» [5, 77].
Чим же керувалися представники білоруської
політичної еліти, приймаючи відповідне рішення?
По суті, Рада БНР декларувала територію, але, при-
родно, прикордонного розмежування з сусідніми дер-
жавами і прикордонної служби не мала. Зауважимо,
Государства (апрель-декабрь 1918 г.)
Ключевые слова: старостат, Государственная полиция,
гетманское правительство.
Hrybenko O.M. The structure of the local authorities for
the day of the Ukrainian state (April-December 1918)
The author in this paper revealed the features of the development
of local governments per day Ukrainian State (April-December 1918).
Key words: the elder, the State guardian, the Hetman’s
government.
15.03.2013 р.
УДК 94(477+476) «1918»
В.В. Мартиненко
ЧЕРНІГОВО-ГОМЕЛЬСЬКЕ ПОГРАНИЧЧЯ
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКИХ
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРОТИРІЧ 1918 РОКУ
Стаття присвячена налагодженню українсько-білоруських
стосунків 1918 р., проблемам врегулювання міждержавних
територіальних протиріч. В контексті вищеокресленого
питання виокремлено моделі розвитку ситуації, що стосувалася
чернігово-гомельського пограниччя.
Ключові слова: Брестський мир, Статутні грамоти,
Білоруська Народна Республіка, територія, кордони,
Чернігівщина, Гомель.
Становлення і налагодження українсько-
білоруських взаємин 1918 р. відбувалося у складний
період розвитку обох країн. Відбиток на це наклала
Перша світова війна, революція в Росії, які пожвави-
ли державотворчі процеси, що не завжди проходили
безболісно для народів колишньої Російської імперії.
В наш час склалися сприятливі умови для вив-
чення даної проблеми, більшою мірою в Україні і
меншою в Білорусі. Позиція офіційного Мінська з
даного питання є досить категоричною: події, які
призвели до проголошення Білоруської Народної
Республіки в березні 1918 року слід розглядати як
невід’ємні складові білоруського державотворення
– БНР – БРСР – Республіка Білорусь.
Водночас, активізація наукових досліджень сприяла
перевиданню робіт діячів білоруського національного
руху Я. Воронки, А. Луцкевича, К. Єзовітова. Плідно
працювали і продовжують свою роботу в дослідженні
державотворчих процесів білоруської історії XX ст.
І. Ігнатенко Р. Платонов, М. Сташкевич, В. Крутале-
вич, Т. Павлова, В. Мазец, О. Кукса, В. Гигін.
Заслуговують на увагу солідні напрацювання
вітчизняних учених В. Матвієнка, О. Бойко. В них
на багатому архівному матеріалі проаналізовані
стосунки УНР (як доби Центральної Ради так і
Директорії) та Гетьманату П. Скоропадського, зокре-
ма і з Білоруссю. Значне місце віводиться питанню
міждержавних кордонів, шляхам його вирішення.
|