Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.
У статті висвітлені основні напрямки досліджень та здобутки місцевих музеїв регіону в галузі народознавства. Стисло схарактеризовано склад етнографічних збірок....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74910 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 523-525. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-74910 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-749102015-01-25T03:02:52Z Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Дмитренко, Н.М. Музейна справа У статті висвітлені основні напрямки досліджень та здобутки місцевих музеїв регіону в галузі народознавства. Стисло схарактеризовано склад етнографічних збірок. В статье освещены основные направления исследований и достижения местных музеев региона в области этнографии. Дана короткая характеристика этнографических музейных коллекций. The article describes the main directions of the analysis and achievements of the local regional museums in the sphere of ethnography. A short characteristic of the ethnographic museum collections is given. 2013 Article Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 523-525. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74910 069:908 «1920/1930» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейна справа Музейна справа |
| spellingShingle |
Музейна справа Музейна справа Дмитренко, Н.М. Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті висвітлені основні напрямки досліджень та
здобутки місцевих музеїв регіону в галузі народознавства.
Стисло схарактеризовано склад етнографічних збірок. |
| format |
Article |
| author |
Дмитренко, Н.М. |
| author_facet |
Дмитренко, Н.М. |
| author_sort |
Дмитренко, Н.М. |
| title |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. |
| title_short |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. |
| title_full |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. |
| title_fullStr |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. |
| title_sort |
народознавчі дослідження місцевих музеїв північно-дніпровського лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. хх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Музейна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/74910 |
| citation_txt |
Народознавчі дослідження місцевих музеїв Північно-Дніпровського Лівобережжя у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 523-525. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT dmitrenkonm narodoznavčídoslídžennâmíscevihmuzeívpívníčnodníprovsʹkogolívoberežžâu20hnapočatku30hrrhhst |
| first_indexed |
2025-07-05T23:15:15Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:15:15Z |
| _version_ |
1836850679148183552 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
523
М. Семенчик) [1]. У січні 1923 р. етнографічний
відділ музею налічував 123 експонати (побутові речі,
національний одяг, зразки української вишивки).
Суттєве поповнення етнографічної колекції музею
відбулося того ж таки року, коли після ліквідації
роменської «Просвіти» до музею було передано
глиняний посуд, рушники, книги – загалом 145
предметів [2]. У 1927 р. за дорученням Етнографічної
комісії у складі Роменської етнографічної експедиції
працював І. Галюн. Наступного року він опублікував
статтю «Нові кобзарські пісні» за результатами
досліджень у с. Лютеньках Гадяцького району [3].
Наступного року до Етнографічної комісії ВУАН він
надав рукописи статей – «Пережитки чумацтва на
Роменщині» «Етнографічна мандрівка по Роменщині
та Гадяччині влітку 1926 року», «Матеріали до
народно-побутового словника Роменщини» [4].
У 1921 р. в Лохвицькому музеї (зав. музеєм Т.
Крестовський) був створений відділ українського
народного мистецтва (зібрання картин місцевих
художників Журавльова та Сластьона) та
кустарного виробництва [5].
Відповідним чином відреагувала Чернігівська
губполітпросвіта на проголошену ХІІ з’їздом
РКП(б) у квітні 1923 р. політику українізації. В
плані роботи на 1924 р. губполітпросвіта намітила
створення в музеях відділів, де було б «скупчено
все, що торкається до України та її культури»
[6]. У середині 20-х рр. етнографічний відділ
існував у Сосницькому історико-археологічному
та етнографічному музеї [7]. Завідувач музею
Ю. Виноградський організовував фольклорно-
етнографічні експедиції. За результатами
досліджень наприкінці 20-х рр. Ю. Виноградський
опублікував кілька статей в академічних журналах
– «Марія Дорошиха», «Кобзар П. Куліш» [8]. На
розгляд Етнографічної комісії ВУАН очільником
музею були також подані статті «Павло Кияниця
– оповідач про старовину», «Говірка м. Сосниці та
деякі відомості про говірки сіл сусідніх районів»,
«Сосницький співак Антон Матюшенко та його
репертуар», «Уламки поганського світогляду:
вірування населення в надприродну силу води,
заговори» [9]. Етнографічну колекцію музею
складали старовинні козацькі люльки, глиняний
посуд, різьблені ковшики – «михайлики», вулики,
українські килими та скатертини [10].
У 1923-1924 рр. при Остерському музеї існував
етнографічний підвідділ історико-археологічного
відділу, у якому були представлені 46 експонатів. На-
ступного року кількість експонатів значно зросла (103
предмети). Етнографічний відділ став самостійною
структурною одиницею музею [11]. Завідувач музею
УДК 069:908 «1920/1930»
Н.М. Дмитренко
НАРОДОЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ
МІСЦЕВИХ МУЗЕЇВ ПІВНІЧНО-
ДНІПРОВСЬКОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
У 20-Х – ПОЧАТКУ 30-Х РР. ХХ СТ.
У статті висвітлені основні напрямки досліджень та
здобутки місцевих музеїв регіону в галузі народознавства.
Стисло схарактеризовано склад етнографічних збірок.
Ключові слова: місцеві музеї, етнографічний відділ,
кустарні промисли, фольклор.
Музей як охоронець національної пам’яті є
суттєвим чинником у реалізації завдань щодо
вивчення проблем, пов’язаних із усвідомленням
історико-культурної спадщини українського народу.
Збереження кращих національних традицій робить
із співвітчизників націю, що особливо важливо в
умовах духовної кризи суспільства. Актуальність
дослідження обумовлюється пошуком оптимальних
шляхів духовного вдосконалення суспільства,
зростаючим інтересом громадськості до історико-
культурного надбання.
У перші пореволюційні роки склались
сприятливі умови для досліджень в галузі наро-
дознавства. До складу створеної в червні 1921 р.
Етнографічної комісії ВУАН входили відомі вчені-
дослідники Північно-Дніпровського Лівобережжя
Є. Рихлік, М. Рудинський. Участь у роботі комісії
брали І. Галюн, Л. Дінцес, М. Макаренко. Чле-
ни комісії планували та очолювали проведення
науково-дослідної роботи на місцях, інструктували
музейників щодо створення етнографічних відділів.
Але головна увага Етнографічної комісії була зо-
середжена на залученні до наукових пошуків
місцевих працівників освіти та культури. Протягом
1925 р. комісія поширила понад 6000 примірників
програм та інструкцій щодо збирання, збережен-
ня і вивчення єтнографічних матеріалів. Місцеві
музеї стали осередками народознавчої діяльності,
займаючись збиранням та популяризацією кращих
зразків народної творчості. Систематичний зв’язок
з Етнографічною комісією підтримували керівники
місцевих музеїв П. Бугославський (Воронізький му-
зей місцевого краю), Ю. Виноградський (Сосниць-
кий історико-археологічний та етнографічний му-
зей), О. Поплавський (Конотопський округовий му-
зей ім. О.М.Лазаревського), Н. Онацький (Сумський
художньо-історичний музей).
Одним з перших у регіоні до збирання
етнографічного матеріалу приступив Роменський
музей мистецтва, науки та промисловості (зав. музеєм
РОЗДІЛ V. МУЗЕЙНА СПРАВА
Сіверщина в історії України, випуск 6, 2013
524
мистецтва [21].
Пошукову роботу Новгород-Сіверського музею в
галузі фольклористики засвідчує стаття його першого
директора, професора І.Абрамова «Краеведы –
самоучки», яка розповідала про старожила Вороніжа
Д. Макаренка – носія місцевого фольклору. Його
пам’ять зберігала значну кількість легенд та переказів,
пов’язаних з історією краю [22].
Наприкінці 20-х рр. Прилуцький музей володів
значною етнографічною колекцією, що була зібрана
під час експедиції студентським краєзнавчим гуртком,
який діяв при музеї під керівництвом Є. Хоменка. До
колекції входили зразки старовинного різьбярства
(картинні рами, сволоки та меблі ХVІІІ ст.), килими,
рушники та плахти, сільськогосподарське знаряддя
[23]. Завдяки зверненню до всіх краєлюбів взяти участь
у збиранні «із усної народної духовної творчості –
пісень, казок, прислівів, заговорів, забобонів, вірувань,
чар, обрядів, засобів народної медицини і таке інше»,
зібрана була значна кількість фольклорного матеріалу.
Керівник експедиції написав статтю про перебування
Т. Шевченка на Прилуччині [24].
У 1928 р. Глухівський окружний музей провів
етнографічні розвідки у селах Чернецьке та
Марчихина Буда з метою вивчення традиційних
кустарних промислів (бондарі, колісники,
виготовлення мотузок). Співробітники музею
вивчали також матеріали крайового архіву з історії
кустарних промислів на Глухівщині [25].
Місцеві музеї залучали до збирання
етнографічних матеріалів учнів шкіл міст Путивля,
Прилук, Остра, сіл Вейсбахівки та Березного [26].
Одже, з середини 20-х рр. народознавчі
дослідження місцевих музеїв регіону набувають си-
стематичного, планового характеру. Кожен місцевий
музей мав у структурі своїх експозицій етнографічні
відділи. Завдяки невтомній праці місцевих
науковців та краєлюбів збірки цих відділів постійно
збільшувались і були переконливим свідченням у
царині регіональних народознавчих досліджень.
Посилання
1. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф.
Р-6434, оп. 1, спр. 2, арк. 11, 11 зв.
2. Там само, ф. Р-5601, оп. 1, спр. 30, арк. 11, 42, 42 зв.
3. Галюн І. Нові кобзарські пісні // Етнографічний вісник. –
К., 1928. – Кн. 7. – С. 54-59.
4. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології
імені М.Т.Рильського (далі – ІМФЕ), ф. 1-4, спр. 261, арк. 1-35;
спр. 346, арк 1-5.
5. ДАСО, ф. Р-5601, оп. 1, спр. 30, арк. 19 зв., 20.
6. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф.
Р-593, оп. 1, спр. 1746, арк. 5.
7. Там само, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1862, арк. 289.
8. Збірник історико-географічної комісії УАН. – К., 1927.
Етнографічний вісник УАН. – К., 1927. – Кн. ІІІ. Чернігів та
Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. – К., 1928.
9. Центральний державний архів вищих органів влади
України (далі – ЦДАВО), ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 104-107;
оп. 12, т. 1, спр. 1140, арк. 2-3
А. Розанов разом з членами Краєзнавчого товари-
ства збирав фольклорні та етнографічні матеріали,
поповнював колекцію українським народним одя-
гом, характерними предметами побуту, різьбленими
речами, які представляли знамениту остерську шко-
лу майстрів Підліських [12]. Члени товариства вив-
чали орнаментику національного одягу і традиції
народної архітектури [13].
Цікаві пам’ятки експонувались у складі
історико-етнографічних відділів Ніжинського та
Конотопського округових музеїв. Фольклористичні
дослідження Ніжинської округи проводились
ще до об’єднання музею НІНО та музею історії
мистецтва та етнографії, створеного на початку
20-х рр. В. Лесючевським. Аспірант професо-
ра О.С.Грузинського (на той час завідувача му-
зею НІНО) – В. Михальський вивчав рукописні
пам’ятки ХVІІ-ХVІІІ ст. з метою дослідження
місцевих діалектів [14]. Співробітники
Ніжинського окружного музею зібрали
інструменти майстрів-золотарів, традиційний для
регіону гончарний посуд та глиняні іграшки [15].
Значну частину етнографічної колекції складали
пам’ятки, пов’язані з перебуванням у Ніжині ро-
дини Даміана де ля Фліза (портрети, малюнки) та
речі, що характеризували побут купецького сере-
довища [16]. Етнографічна збірка Конотопського
музею складалась зі слуцьких поясів з клеймами
майстрів, цехових прапорів, зразків гаптарства,
тканин та одвірка, датованого 1700 роком [17].
Систематичні етнографічні дослідження
проводив Сумський художньо-історичний музей.
У своїй збірці музей мав вироби з українського
гутного скла (понад 800 од. зб.), колекцію порцеляни
українських фабрик (Волокитине, Корець,
Баранівка, Городниця, Поскочино, Ніборов),
українські килими кінця ХVІІ – початку ХІХ ст.,
старовинні вишивки золотом і сріблом (300 од.
зб.), близько 400 зразків художнього різьбярства,
старовинну козацьку зброю (58 од. зб.), слуцькі
пояси [18]. Результатом наукового вивчення
колекції етнографічних старожитностей стала
серія публікацій директора музею Н. Онацького
«Українська порцеляна», «Українське гутне шкло»,
«Межигірський фаянс» [19] та співробітниці
музею Н. Столбіної. Мистецтвознавець за фахом,
вона у 1931 р. надрукувала брошури «Чужоземна
порцеляна» та «Російська порцеляна» [20].
У середині 20-х рр. Лебединський художньо-
історичний музей (зав. музеєм Б. Руднев) презентував
етнографічну колекцію, поділивши її на відділи
українського різбярства, українських килимів,
старовинної зброї, українського художнього лиття
та виробів прикладного мистецтва. Основу колекції
склали конфісковані у поміщицьких маєтках графів
Капністів, Анненкових, Красовських, Кучерявих,
Сбітневих речей образотворчого та ужиткового
ISSN 2218-4805
525
10. Український музей. – К., 1927. – Збірник 1. – С. 252.
11. Відділ забезпечення збереженості документів
Державного архіву Чернігівської областу в м.Ніжині (далі –
ВДАЧОН), ф. Р-598, оп. 1, спр. 666, арк. 21; ДАЧО, ф. Р-600,
оп. 1, спр. 796, арк. 3.
12. ЦДАВО, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 186.
Добробоженко О. Експонати розповідають // Науково-
практична конференція з нагоди 100-річного ювілею
Остерського краєзнавчого музею. Збірник наукових праць та
публікацій. – Остер. – 2008. – С. 76.
13. Скрипнік Г. Етнографічні музеї України: Становлення і
розвиток. – К.: Наукова думка. – 1998. – С. 141.
14. Известия Нежинского общественного комитета. – 1917.
– 2августа.
15. Ніжинський музей імені М.В.Гоголя // Глобус. – 1928.
– № 19. – С. 303.
16. ВДАЧОН, ф. Р-6093, оп. 1, спр. 13, арк. 4.
17. Український музей. – К., 1927. – Збірник 1. – С. 255.
18. Український музей. – К., 1927. – Збірник 1. – С. 239-240.
19. ЦДАВО, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 210.
20. Там само, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 211.
21. Лебединський художній музей // Культура. Історія.
Традиції. – 2005, № 7. – С. 14.
22. Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім.В.Вернадського, ф. Х, № 4744, арк. 1-5.
23. Бюлетень Прилуцького окружного музею. – Прилука,
1928. – № 1. С – 5, 8.
24. Хоменко Є. Шевченко на Прилуччині // Бюлетень
Прилуцького окружного музею. – Прилука, 1928. – № 1. С – 9-22.
25. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 53.
26. ІМФЕ, ф. 1-1, спр. 40, арк. 15, 18, 40, 49 .
Дмитренко Н.М. Народоведческие исследования
местных музеев Северо-Днепровского Левобережья в 20-х
– начале 30-х гг. ХХ в.
В статье освещены основные направления исследований и до-
стижения местных музеев региона в области этнографии. Дана
короткая характеристика этнографических музейных коллекций.
Ключевые слова: местные музеи, этнографический отдел,
кустарные промыслы, фольклор.
Dmytrenko N.M. Ethnological analysis of the local museums
of the Northern Dnieper Left-Bank Ukraine in the 20s – the
beginning of the 30s years of the XX-th century
The article describes the main directions of the analysis
and achievements of the local regional museums in the sphere of
ethnography. A short characteristic of the ethnographic museum
collections is given.
Key words: the local museums, an ethnographic department, a
handcraft industry, a folklore.
11.03.2013 р.
УДК 908(477):069.01Часовніков«192/193»
С.Й. Татаринов
«ГЛУХІВЕЦЬ» І.А. ЧАСОВНІКОВ
У АРТЕМІВСЬКОМУ ОКРУЖНОМУ МУЗЕЇ
У 20-30-х РОКАХ
Вперше досліджено створення земського музею у Бахмуті,
діяльність вихідця з Глухова І.А. Часовнікова у 1924-1938 роках
на чолі Артемівського музею.
Ключові слова: музей, експонати, екскурсанти
Питання історії музейної справи на Донеччині
практично не вивчалося, адже більшість музеїв
були створені у другій половині ХХ ст. як
«народні», «громадські», і вони відображали тільки
«радянський період».
Джерельна база проблеми дуже мізерна.
Окремі документи розпорошені у Державному
архіві органів вищої влади України та Донецькому
обласному архіві. Дослідження носили краєзнавчий
(аматорський) або популяризаторський характер.
На фоні сучасного досить активного дослідження
історії музейної справи в Україні актуальним стає
вивчення витоків музейної справи на Донеччині,
ролі особистостей-подвижників.
З початку XX ст. земські установи
Катеринославської губернії почали працювати над
удосконаленням учбово-виховного процесу через
створення мережі «шкільних музеїв» у кожному
повіті. В 1909 р. у Маріуполі та Бахмуті з’явилися
перші музейні заклади [9, 136].
Земський музей у Бахмуті знаходився в будівлі
Земської Управи. Ним завідував Г.О. Філь. У 1911р.
в «Народній газеті Бахмутського земства» він
писав, що «шкільний музей з експонатами, картами,
посібниками для вчителів суміщений з бібліотекою
службовців земства» [6].
Відомо, що в 1913 р. у Бахмутському повіті на
музеї, що знаходились у волосних селах, виділялося
116 руб. на рік, на придбання експонатів – 100 руб. У
1915 р. ця сума була збільшена до 660 руб. [5, 96].
«Поодинці та групами, під керівництвом
учителя школярі проводили систематичні заняття
у музеї». Екскурсії проводили завідуючі музеями.
Музейні працівники за два тижні до закінчення
учбового року виїжджали з окремими експонатами
до шкіл [6].
У губернії в 1915 р. земство скликало «особливу
нараду завідуючих музеями і досвідчених осіб», що
було першим зібранням краєзнавців. Губернське
земство розробило «Інструкцію завідуючим
земськими районними музеями», відповідно до якої
завідуючий музеєм вів наступні книги: інвентарну
(для експонатів), прибутково-видаткову (для грошей
і матеріалів), реєстраційну, куди «відвідувачі
заносили свої враження і побажання». Щодня
він мав робити облік відвідувачів, складати до 5
|