Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Назва видання: | Мультиверсум. Філософський альманах |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75089 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації / Н. Гриньова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 150-158. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75089 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-750892015-01-27T03:02:04Z Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації Гриньова, Н. 2008 Article Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації / Н. Гриньова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 150-158. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75089 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Гриньова, Н. |
| spellingShingle |
Гриньова, Н. Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації Мультиверсум. Філософський альманах |
| author_facet |
Гриньова, Н. |
| author_sort |
Гриньова, Н. |
| title |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| title_short |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| title_full |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| title_fullStr |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| title_full_unstemmed |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| title_sort |
таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75089 |
| citation_txt |
Таємнознавство як предмет філософської рефлексії: доцільність легітимації і можливості концептуалізації / Н. Гриньова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 150-158. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Мультиверсум. Філософський альманах |
| work_keys_str_mv |
AT grinʹovan taêmnoznavstvoâkpredmetfílosofsʹkoírefleksíídocílʹnístʹlegítimacííímožlivostíkonceptualízacíí |
| first_indexed |
2025-07-05T23:25:16Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:25:16Z |
| _version_ |
1836851310106771456 |
| fulltext |
______________________________________________________________________
Н.В. Гриньова,
кандидат технічних наук,
докторант національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди
ТАЄМНОЗНАВСТВО ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ:
ДОЦІЛЬНІСТЬ ЛЕГІТИМАЦІЇ І МОЖЛИВОСТІ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ
За сучасних умов поширюється розчарування в можливостях традиційних форм
духовної культури організовувати і розвивати буття людини. Відтак на культурну арену
виходять нові або активізуються старі, раніше маргінальні, культурні форми, до яких
належить і таємнознавство. У сучасній культурі відбувається своєрідний “вибух” його
популярності, виникають нові форми його репрезентації. Воно проникає в усі сфери
культурного життя – науку, релігію, мистецтво, філософію, навіть у віртуальний світ
Інтернету.
У сучасній культурі спостерігається певний парадокс: “парадигма раціональної
можливості пізнання світу є вихідною для наукового пізнання. Але повсякденна
свідомість іноді не йде за нею, коли стикається з несподіваними, дивовижними подіями й
фактами. В обмеженого здорового глузду вони викликають шоковий подив, а то й
відчуття незбагненої таємниці. Людське пізнання направлене на розкриття цієї таємниці”
[1, 123]. Для буденної свідомості захоплення таємнознавством є своєрідною відповіддю на
ціннісно-смислову дезорієнтацію людини у сучасному культурному мультиверсумі.
Своєю чергою, тенденція зростання ірраціональних компонентів у сучасній культурі
посилює тяжіння людини до таємного, забороненого, позамежного. В умовах кризи
техногенної цивілізації наука і техніка вже не сприймаються як ефективні, самодостатні
засоби опанування силами природи, і людина як до альтернативи звертається до магії,
містики, ворожби тощо.
Увага до таємнознавства на теоретичному рівні – це реакція на кризу раціоналізму і
класичної науки. Сучасна теоретична свідомість розвивається у напрямі переосмислення
взаємозв'язку і пізнавальних можливостей раціонального й ірраціонального, розуму і віри.
Сьогодні таємнознавство дедалі наполегливіше претендує на те місце, яке в
новоєвропейській культурі посідала наука.
Актуалізація й активізація таємнознавства в полі культури визначає потребу його
теоретичного осмислення. На межі ХХ–ХХІ ст. з'явилася велика кількість літератури з
різних питань таємнознавства. Але у своїй переважній більшості така література має не
стільки науковий, скільки псевдонауковий характер [9; 10; 21; 22; 23 та ін.]. А наукові
спроби дослідження таємнознавства у своїй більшості мають фрагментарний характер, або
здійснюються засобами конкретних теоретичних дисциплін [1; 8; 11; 12; 14; 15; 16; 17; 18;
19 та ін.], або розглядають окремі аспекти і вияви таємнознавства [6; 7; 13; 20 та ін.].
Отже, ступінь філософського осмислення таємнознавства як цілісного і комплексного
феномену культури можна оцінити як початковий. Водночас, різні форми езотеричного
знання й окультних практик, окремі гносеологічні, антропологічні, культурологічні,
соціальні, етнографічні та інші аспекти таємнознавства, його складові вже привертали
увагу філософів і науковців. Їхні доробки (особливо щодо дослідження особливостей
первісної свідомості і культури, містики як культурної практики, а також щодо
міфологічної та релігійної свідомості) створюють досить плідне і розгалужене теоретико-
методологічне підґрунтя для легітимації і концептуалізації таємнознавства як предмета
філософської рефлексії.
Теоретичне дослідження таємнознавства набуває особливої актуальності для
сучасної української філософії, в якій ще лишаються спрощені ідеологічні редукції і
соціально-політичні тлумачення даного феномена. Водночас, у суспільному житті, у
2
зв'язку з відходом від політики державного атеїзму і нерозвинутістю релігійної культури,
відбувається лавиноподібне поширення не лише нетрадиційних для української культури
релігійних рухів, а й різноманітних езотеричних уявлень і практик.
Дослідження феномену таємнознавства і його інтерпретаційних можливостей є
особливо актуальним у контексті стратегії національного відродження, що потребує
переосмислення головних принципів і цінностей культурного життя у межах сучасного
філософського дискурсу.
Отже, все зазначене свідчить на користь нагальності проведення всебічного
філософського дослідження феномену таємнознавства в полі культури. Водночас, у
процесі легітимації таємнознавства як предмета філософської рефлексії слід враховувати,
що залучення таємнознавства до теоретичної площини філософії має і певні складності.
По-перше, таємнознавство для філософії тривалий час було маргінальним
феноменом.
По-друге, сам теоретико-методологічний апарат раціональної філософської
рефлексії недостатньо пристосований для вивчення тих форм культури, в яких
переважають ірраціональні і паранормальні елементи, езотеричний зміст і відповідна
практика. Для подолання цієї проблемної ситуації потрібна не лише теоретична
реабілітація таємнознавства як предмета філософського аналізу, а й розроблення і
застосування нових концептуально-методологічних засобів дослідження складних
граничних феноменів, яким є і таємнознавство.
Безперечно, слід усвідомлювати, що філософський аналіз таємнознавства не має
своєю передумовою виправдання або спростування якоїсь “таємної доктрини”, а
спрямований на виявлення єдності у різноманітності окультних практик та езотеричних
вчень, теоретичну реконструкцію таємнознавства як цілісного феномену культури через
виявлення його коренів, специфіки, функцій, взаємозв'язків з іншими культурними
формами. Це, своєю чергою, вимагає використання результатів попередніх наукових
досліджень таємнознавства й зумовлює доцільність міждисциплінарного підходу до його
вивчення.
Філософське обґрунтування таємнознавства з урахуванням його антропо-культурних
передумов, властивостей і особливостей є потрібним також і для розширення діалогового
простору для філософії і релігії, різних форм духовного досвіду, різних культур, релігій,
конфесій тощо.
Аналіз генезису і сучасного стану проблемного поля таємнознавства показує, що
воно охоплює велике коло суміжних феноменів, проблем, понять. Тому доцільним
здається розгляд таємнознавства як багатовимірного і багатоаспектного феномена
культури [Див. докладніше: 3] – феномена, який, водночас, має певну цілісність,
специфічні передумови виникнення, культурний статус і функціональне значення.
Для розкриття такого характеру таємнознавства, єдності в багатоманітні його виявів,
слід враховувати, з одного боку, що воно є невід’ємною й однією з найдавніших форм
духовної культури, а з іншого – що воно має культурно-історичний характер: різні
культурно-історичні модифікації, соціокультурні репрезентації і форми організації
[Див. докладніше: 4; 5].
Для розкриття цілісності таємнознавства як феномена культури евристично плідним
є етимологічний і логіко-семантичний аналіз його понятійного поля. Такий аналіз показує,
що етимологічне древо таємнознавства походить не від одного кореня. Проте всі
поняття, родовим для яких є “таємнознавство”, обов’язково безпосередньо або
опосередковано пов’язані із сенсами таємничого, загадкового і непізнаваного.
Можна припустити, що загальним джерелом таємнознавства є наявність
містичного, що нерозривно пов’язано з дієсловом “мыин” (закрити очі та вуха).
Звідси випливає розуміння таємнознавства як знання “за”, “по той бік”, “за
межею” баченого (реального) буття, як антипода наукової істини, як
залагодження слідів і втрати суті (Єдине Благо). Парадоксально, що це загальне,
3
яке пов’язує різні етимологічні гілки таємнознавства, ґрунтується на ідеї
протистояння тому, що має цінність: буттю, істині, суті. За наявності історичних
варіацій смислового наповнення таємнознавства в історії філософії і культури
можна виявити ключові позиції, навколо яких найчастіше вибудовувалося
значеннєве поле даного поняття; визначити межі розуміння таємнознавства
стосовно цих позицій: до – і над – тимчасове, до – і поверх знане, до – і над –
особисте. Визначення меж розуміння таємнознавства щодо цих позицій дає
можливість виявити три імпліцитно наявні у ньому опозиції: свідоме/несвідоме
(мислиме і немислиме), істинне/неістинне (дійсне й удаване), буття/небуття
(присутність і відсутність). Можна побачити, що ці імпліцитно наявні в
таємнознавстві опозиції співвідносні з ланцюгом ключових філософських
категорій: буття, свідомість, істина. Це може стати додатковим аргументом для
легітимації таємнознавства як предмета філософської рефлексії.
Якщо поглянути на таємнознавство з позиції комплексного міждисциплінарного
підходу і проаналізувати головні соціокультурні проекції таємнознавства, які існували в
історії культури, то даний феномен постане як такий, що має комплексний характер і
містить сукупність різних езотеричних уявлень і вчень (міфологічних, містичних,
метафізичних), окультних практик (магія, алхімія, астрологія, психургія, теургія),
архетипних уявлень, інтуїтивних ідей і когнітивних елементів родової пам’яті, а також
нових наукових ідей і гіпотез, які не дістали легітимного статусу в культурі. Цілісність
даного феномену визначається його культурним статусом – за допомогою різних
символічних засобів здійснювати взаємодію з тими сферами буття, які вважаються
надприродними, непізнаваними звичайними логічними або чуттєвими засобами і
лишаються непізнаними на даному конкретно-історичному етапі розвитку науки. Тобто,
можна сказати, що поняття “таємнознавство”– це узагальнююче поняття, яке,
безпосередньо або опосередковано, але завжди пов’язане із зізнанням присутності
таємного. Воно є ширшим за поняття “магія”, “містика”, “окультизм”, оскільки крім них
охоплює й усе те, що пов’язане з ідеями, пригадуванням, прихованими лемами, з
явищами, вченнями і практиками, які стосуються пізнання Тайни.
З точки зору самого таємнознавства його цілісність забезпечується переконанням у
тому, що воно має загальне трансцендентне джерело. Саме уявлення про наявність такого
загального трансцендентного джерела зумовлює те, що всі різновиди таємнознавства
розвиваються і функціонують у соціокультурному континуумі у нерозривній єдності один
з іншим. Ми вважаємо теоретично виправданим і доцільним застосовувати
диференційований підхід до розкриття когнітивного джерела таємнознавства, оскільки ця
царина надчуттєвого і надприродного (Т) в культурі представлена у трьох іпостасях:
істинно-трансцендентне – “Тб” (надприродний Абсолют, як втілення Абсолютної Істини і
Блага), псевдо-трансцендентне – “Тс” (надприродне темне начало, Абсолютне Зло,
"інфернальні" сили), змішано-трансцендентне – “Тл” (аналог ноосфери Вернадського, вci
мислеформи людства). Такий диференційований підхід дає можливість розкрити
багатовимірну структуру таємнознавства i підстави неоднозначності його розуміння,
інтерпретації, оцінювання.
Цілісності таємнознавству як феномену культури надає й наявність загальних
способів осягнення трансцендентного. Такими способами осягнення трансцендентного в
таємнознавстві є інтуїція і віра, згідно з якими містична інтуїція виконує функцію
“відкриття” трансцендентного, інтелектуальна інтуїція – його “пояснення” та
інтерпретації, а віра – легітимації.
На особливу увагу в даному контексті заслуговує віра, яка у силу своєї
багатоаспектності має для таємнознавства багатофункціональне значення. Її головне
значення полягає в тому, що саме віра дає можливість свідомості людини, яка є
інтернаціональною за своєю природою, вийти за межі реальної дійсності в царину
інобуття – таємного, надчуттєвого, трансцендентного. Тому саме на підставі віри в
4
таємнознавстві відкриваються й осягаються речі, непіддатні безпосередньому
сприйняттю. Віра забезпечує відтворення у свідомості таємнознавця реальності
трансцендентної і трансцендентальної. Таким чином, щодо таємнознавства, віра виконує і
гносеологічну, і світоглядну функції. Крім того, зміст віри розкривається через особисту
дію самого таємнознавця, або в слові, думці, або у вчинку, практичному діянні; у такому
сенсі віра виконує, насамперед, аксіологічну функцію, цілісно забарвлюючи і зміст різних
модифікацій таємнознавства, і форми їх практичного застосування.
Наголошення на значенні ірраціональних компонентів у формуванні й
функціонуванні таємнознавства зовсім не спростовує значення раціональних. Навіть у
самих феноменах віри й інтуїції можна виявити не лише ірраціональні, а й раціональні
складові, хоча перші і відіграють у них провідну роль. Зв’язок раціональних і
ірраціональних складових таємнознавства має конкретно-історичний характер. Показовим
щодо цього є те, що в сучасних умовах раціональна складова таємнознавства набуває
дедалі більшого значення у зв’язку з поширенням квазінаукових форм знання.
Внутрішніми механізмами продукування таємнознавства є його власні закони,
принципи, постулати, на які воно спирається. До засадничих концептуальної схеми
таємнознавства когнітивних компонентів можна залічити: закони, які сформувалися під
впливом міфологічного світогляду i зумовлюють можливість таємнознавства як практики
– закон партиципації (причетності) природи та людини, закон подоби; закон стикання
(зараження); основні постулати, що ґрунтуються на цих законах: 1) “біосистемний”;
2) “гомеопатичний”; 3) “контагіозний”; 4) “вплив сили думки i слова”; 5) “закон Карми”;
6) “закон Божественного втручання”; основні принципи, які регулюють діяльність самого
таємнознавця i пов'язані з його антропологічними особливостями – принципи родової
єдності, психологічного настрою, впливу, довірливості, запиту.
Узагальнюючи все зазначене можна зробити висновок, що в умовах
активізації таємнознавства у полі культури, філософія не може ігнорувати
таємнознавство в якості повноправного й самостійного предмету теоретичної
рефлексії. І хоча процес легітимації і концептуалізації таємнознавства як
предмета філософської рефлексії перебуває лише на початковій стадії [2], він є
потрібним як з погляду сучасного стану і перспектив культури, так і з точки зору
пошуку нових можливостей для осмислення способів проблематизації людини і
таїнств, для виявлення в їх розмаїтті певної єдності.
Перспективними для подальшої філософської рефлексії таємнознавства є
розгортання цілеспрямованих системних і міждисциплінарних досліджень у теоретичних
площинах культурної і антропологічної онтологій, які містять категорію “Таїни”,
утаємниченого. Важливим є також компаративний аналіз наукових і квазінаукових форм
культури, проблем і тенденцій сучасних культуротворчих трансформацій, під час яких
відбувається змішування сакрального і профанного в культурі, зростає ступінь
міфологізації суспільної та індивідуальної свідомості, посилюється культурний вплив
різноманітних окультних організацій, містичних практик, езотеричних вчень тощо.
Філософську рефлексію таємнознавства доцільно здійснювати у широкому контексті
герменевтики культури, зокрема до осмислення питань про гносеологічну і
екзистенціальну межу явного й неявного, відкритого і прихованого; про співвідношення у
культурі тимчасового і надчасового, історичного і надісторичного, пам'яті та забуття –
ідей, традицій, культурних форм; про особливості прояву в часі і просторі буття культур
вічного непізнаного мерехтіння трансцендентних смислів із трансформацією їх у певні
моделі і модифікації.
ЛІТЕРАТУРА
Антропологічні виміри езотеричної філософії. – Слов’янськ, 2005.
5
Гриньова Н.В. До проблеми філософського аналізу “таємнознавства” // Філософія. – Х., 1998. –
Вип. 1.
Гриньова Н.В. Генезис проблеми таємнознавства, її витоки та актуалізація (від античності до
середньовіччя) // Науковий вісник. Серія “Філософія”. – Х., 2004. – Вип. 15.
Гриньова Н.В. Культурно-історичні модифікації таємнознавства: спроба філософського
осягнення // Науковий вісник. Серія “Філософія”. – Х., 1999. – Вип. 2.
Гриньова Н.В. Соціальні форми організації таємнознавства // Науковий вісник. Серія
“Філософія”. – Х.,1999. – Вип. 3.
Дубров А.П., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествоведение. – М., 1990.
Дубровский Д.И. Проблема идеального. – М., 1983.
Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знания. – М., 1990.
Иванов Ю.М. Человек и его душа. Жизнь в физическом теле и астральном мире. – М., 1991.
Лайтман М. Каббала Израиля. – М., 1984.
Левин М.Б. Лекции по астрологии. Начальный курс. – М., 1992.
Левелин Дж. Астрология от А до Я. – К., 1993.
Лосский Н.О. Чувственная, интеллектуальная и мистическая интуиция. – М., 1995.
Магический кристалл: Магия глазами учених и чародеев. – М., 1992.
Медоуз К. Магия североамериканских индейцев. – К., 1997.
Мень А. Магия. Оккультизм. Христианство. – М, 1996.
Налимов В.В. В поисках иных смыслов. – М., 1993.
Найдыш В.М. Тайна как феномен культуры // Человек. – 1999. – № 2.
Наука и квазинаучные формы культуры. – М., 1999.
Рожнов В.Е., Рожкова М.А. Гипноз и мистика. – М., 1973.
Успенский П.Д. Четвертый путь: запись бесед, основанных на учении Г.И. Гурджиева. – СПб.,
1995.
Форчун Д. Тайное без вымыслов. – М., 1990.
Холл Менли П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической,
прозенкрецеровской символической философии. – Новосибирск, 1997.
|