До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму)
Збережено в:
| Дата: | 2002 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75136 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) / А.С. Зеленько // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 56-61. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75136 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-751362015-01-27T03:02:25Z До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) Зеленько, А.С. Лексична семантика 2002 Article До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) / А.С. Зеленько // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 56-61. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75136 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Лексична семантика Лексична семантика |
| spellingShingle |
Лексична семантика Лексична семантика Зеленько, А.С. До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Зеленько, А.С. |
| author_facet |
Зеленько, А.С. |
| author_sort |
Зеленько, А.С. |
| title |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| title_short |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| title_full |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| title_fullStr |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| title_full_unstemmed |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| title_sort |
до питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Лексична семантика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75136 |
| citation_txt |
До питання про методологію семасіології (від марксистсько-ленінського мовознавства до лінгвістичного детермінізму) / А.С. Зеленько // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 56-61. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT zelenʹkoas dopitannâprometodologíûsemasíologíívídmarksistsʹkolenínsʹkogomovoznavstvadolíngvístičnogodetermínízmu |
| first_indexed |
2025-07-05T23:27:20Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:27:20Z |
| _version_ |
1836851439234711552 |
| fulltext |
ДО ПИТАННЯ ПРО МЕТОДОЛОГІЮ СЕМАСІОЛОГІЇ (ВІД
МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА ДО ЛІНГВІСТИЧНОГО
ДЕТЕРМІНІЗМУ)
Зеленько А.С.
Луганський державний педагогічний університет
Пропонована робота – наслідок роботи автора протягом тридцяти років.
Вона підсумовує його еволюцію від класичної семантики через структурну з
виходом на когнітивну і при її творчому опрацюванні завершується
виформуванням так званого лінгвістичного детермінізму, що знайшло свій
відбиток у тут згаданих його дослідженнях. Автор добре обізнаний з роботами
своїх колег-семасіологів русистів та україністів Л.А.Булаховського,
Л.М.Васильєва, В.С.Ващенка, Р.М.Гайсиної, О.О.Залевської, В.О.Звєгінцева,
Ю.М.Караулова, С.Д.Кацнельсона, С.Кубрякової, О.М.Кузнецова,
Е.В.Кузнецової, К.О.Левковської, М.М.Маковського, М.В.Нікітіна,
Б.Д.Плотнікова, В.М.Русанівського, О.І.Смирницького, Ж.П.Соколовської,
І.О.Стерніна, О.О.Тараненка, О.О.Уфімцевої, Д.Т.Шмельова, Г.С.Щура,
Г.М.Яворської і т.д., зокрема численними посібниками з семасіології
Ю.Д.Апресяна, Л.М.Васильєва, В.О.Звєгінцева, Е.В.Кузнецової,
М.М.Покровського, Д.Т.Шмельова.
Поглиблення розуміння поняття системності стало можливим за умови
звернення до інших галузей, зокрема філософії, психології, визнання домінуючої
ролі філософії. У процесі осмислення цього процесу пізнання й самого процесу
становлення мови як складного явища ми скористалися даними не лише самої
лінгвістики в усьому її розмаїтті, але й здобутками психології і філософії з
визначеною уже тенденцією домінантизації останньої як координатора усіх інших
галузей наук.
У небагатій на такі роботи україністиці діалектику переходу структурної
семантики у функціональну прослідковують Ф.С.Бацевич та Т.А.Космеда
[Бацевич, Космеда 1997]. На прикладі ономасіологічного тексту розгляду лексики
це ж констатує й русистка О.О.Селиванова у своїй останній монографії
[Селиванова 2000]. Здається, на методологію у мовознавстві, зокрема й у
лексикології та семасіології, претендує не без підстав книга Г.М.Яворської
[Яворська 2000]. У становленні обгрунтовуваної концепції важливу роль відіграли
книги : з психології, зокрема книга “Великие психологи” [Великие психологи
2000], роботи Паскаля Марсена [Марсен 1999], Дуани П. Шульц й Сідні Елен
Шульц [Шульц, Шульц 1998].
В основу побудови історії й теорії семасіології ми й кладемо принципи
укладання посібника з історії сучасної психології [Шульц, Шульц 1998], в якій
гармонійно й ізоморфно когнітивна сучасна психологія постає як наслідок
розвитку структурної, функціональної, біхевіоризму, гештальт-психології,
психоаналізу, гуманістичної психології. Але на цьому не зупиняємось.
Констатуємо загальну закономірність – парадокс сучасної цивілізації
світової науки у цілому : диференціацію західноєвропейської науки на
природничо-технічну й соціально-гуманітарну з абсолютною домінантизацією
першої і нерозв'язання основних соціально-економічних проблем, що залишається
причиною численних соціальних катаклізмів і очевидної соціальної
безперспективності.
Поглиблення пізнання, власне складання цілісної наукової моделі,
безумовно, супроводжується інтеграцією природничих і соціальних гуманітарних
галузей науки, що знову активізує проблему методології, власне домінантизацію
філософії. Колишня ортодоксальна матеріалістична марксистсько-ленінська
філософія навіть у розширеному й доповненому сталінському варіанті не
відповідає потребам сьогодення і з цим завданням не може впоратися. Але й
західна, особливо північноамериканська з усіма її течіями й напрямками,
філософія також не орієнтована на виконання інтегруючої ролі у синтезі
природничих та суспільних наук, що зумовлено однобоким антигуманістичним
розвитком усієї європейської науки. Філософське методологічне осмислення
сучасного наукового процесу бачиться вченими на шляху звернення європейської
науки до науки Сходу у процесі гуманізації технічного прогресу й
технікалізованої європейської науки. Поки що ні розквіту гуманітарних галузей
науки, ні посилення інтегруючої ролі філософії європейські вчені не
демонструють, хоч це відчувається у посиленому зацікавленні психологією, яка
присвоює невластиві їй функції філософії, а тепер це відчувається й у філософії,
зокрема у мовознавстві, яке з класичного через модерний структуралізм уже в
складі когнітивної науки вийшло на свій третій, прагматичний аспект уже під
кутом зору функціоналізму. Домінантизація філософії у пізнавальному процесі
визначається її об'єднуючим характером, що дає змогу "орієнтуватися на
досягнення науки і в той же час виходити уперед, позначаючи й прогнозуючи
досягнення цивілізації" [Белова 1999: 143].
На жаль, констатуємо, що колись монолітна й монопольна у
соціалістичному таборі марксистсько-ленінська філософія не могла й не стала
справді науковою методологією мовознавства, що на сьогодні цілком очевидно,
як не став нею будь-який західноєвропейський напрямок філософії. З усіх відомих
нам парадигм найближчою за її потенціями стати такою методологічною базою
могла б претендувати хіба що герменевтика, але, як раніше відзначали і тепер ми
наголосимо, вона не позбавлена ряду істотних недоліків, найперше , стосовно
невизнання цілісності наукової моделі світу. Найперше, герменевтика й оперта на
неї когнітивна лінгвістика не припускають цілісності наукової моделі, яка не так
давно відділилася від повсякденно-побутової й виділилася серед міфологічно-
релігійної й художньої й постала як початкове понятійне усвідомлення
конкретно-образних останніх. Ортодоксальна марксистсько-ленінська філософія з
її абсолютизацією матеріального й зневагою до суб'єкта, на нашу думку,
поступається гештальт-психології, власне феноменології, й зрозуміло,
герменевтиці й когнітивній науці. Марксистсько-ленінська філософія з її
абсолютизацією матеріального відірвала понятійно-когнітивний каркас від його
рушія й регулятора функціонування, що призвело до нехтування людської
психіки, примітивного однобокого її розвитку, небажання бачити цей розвиток як
безперервну взаємодію безмежного несвідомого й незначного щодо обсягу
свідомого. Навіть тепер, на етапі усвідомлення структурованого характеру мовної
системи, як і в часи класичного мовознавства , ми не гарантовані від спроб
представити мову і відповідно сприймати її у вигляді однієї гіпертрофовано
представленої підсистеми мови. Тим більше, це не дає можливості тлумачити
мову як самоорганізуючу функціональну постійно діючу систему. Системність у
лінгвістиці, зокрема в лексикології, а останнім часом у семасіології,
реалізовувалася спершу статично й позасистемно у цілому, але зв'язно лише щодо
окремих явищ, пізніше загальносистемно синхронічно структуровано на окремих
підсистемах мови, а пізніше діахронічно й міжрівневими зв'язками – у вигляді
єдиної макроструктури. У даному випадку мова зайшла про теорію лінгвістичної
відносності й мовну модель світу, а відповідно про диференціацію мовної й
наукової, точніше повсякденно-побутової, міфологічно-релігійної, художньої й
наукової синкретичної моделей, складовою частиною якої постає лінгвістична.
Кожна з моделей, а наукова всіма підмоделями відтворює пізнаваний світ у
цілісності, структуруючи його. Враховуючи реальність співвідношення чуттєвого
й понятійного, характер цього співвідношення, змушені при визначенні картини
(моделі ) світу виходити з її синкретичного характеру і диференціювати цю
синкретичну картину на повсякденно-побутову (мовну), міфологічно-релігійну,
художню, наукову, визначити їх ієрархію і статус у системі пізнання світу, а
можливо, й ізоморфізм однієї стосовно другої.
Повсякденно-побутова картина світу як комплексна складається у процесі
формування людини, вона представлена матеріальними речами – знаряддями
праці й засобами виробництва, предметами споживання та ідеальними речами у
вигляді звичаїв, обрядів, творами усної народної творчості, літератури, інших
видів мистецтва. У повсякденно-побутової моделі світу одиниці змісту -
конкретні життєві ситуації, виділювані у процесі повторюваних актів взаємодії
людини з реальним світом, унаслідок чого пізнавана реальність членується й
позначається сприйманими органами чуттів знаками, а з сформуванням природної
звукової мови – у вигляді абсолютизованої штучно універсалізованої мовної
картини світу – у процесі диференціації синкретичної повсякденно-побутової
моделі світу формуються усі уже згадані інші моделі. Скажімо, у художньої
моделі зміст інший, ніж у повсякденно-побутової: одиниці змісту - побутові
поняття з денотатними значеннями, виражені словами-образами типу хата, душа,
серце, у художньої – художній образ, у фольклорі та художній літературі –
створюваний за допомогою метафоричного переносу художній поетичний образ.
У кожної галузевої наукової моделі – свій зміст і своя, специфічна форма
вираження. В усіх їх зміст універсальний раціональний, позбавлений
експресивної й етнічно-етнографічної конотації. Це виявляється при аналізі
наукової галузевої термінології, здебільшого представленої словами-
інтернаціоналізмами. У художній поетичній моделі на цьому рівні визначається
метафоричне поле, співвідносне з художнім образом. На мікроструктурному ж
рівні тут називаємо ознаку-властивість. У релігійної моделі одиницею на
мегаструктурному рівні постає ситуація-картина з життя Христа чи апостолів,
відтворена іконою чи прочитана з Біблії, Євангелія тощо і відповідного
обрядового релігійного дійства. На рівні наукової моделі одиницею
мікроструктурного аналізу постає відношення, мегаструктурного, так би мовити,
молекулярного - комплекс відношень у вигляді понять, що синтагматично
об'єднуються у судження й умовисновки. На рівні мови науки з названими
змістовими одиницями співвідносяться відношення, поняття, понятійні поля. У
мовній системі на рівні наукової моделі у процесі все зростаючого абстрагування
й узагальнення в аспекті синтагматичному граматичному складаються граматичні
парадигми-категорії, які утворюють систему понятійних полів, характерних для
кожної національної мови.
Сучасна лексична підсистема мови – це різночасові, різнотипні елементи,
що сприймаються на мікро-, мега- й макроструктурному рівнях аналізу. До речі,
серед лексичних парадигм у мовній моделі за ступенем абстрагування ми
розрізняємо предметно-тематичні групи, лексико-семантичні й понятійні поля.
Зроблена нами спроба визначити моделі світу, лексичні парадигми й
структуру слова, не претендуючи на абсолютну істину, підсумовує структурно-
семантичний аналіз лексики в аспекті функціональної, власне когнітивної
лінгвістики з виходом на обгрунтовуваний нами лінгвістичний детермінізм.
Л.В.Боброва розрізняє концептуальну й ситуативну (мовну) моделі світу і,
оперуючи стандартними референтними ситуаціями у вигляді конвенційних
мовних фреймів ,виявляє "ідіоетнічну інтерпретацію значень" та “ідіоетнічні риси
інтерпретаційного компонента висловлювань, що описують ту ж саму стандартну
референтну ситуацію” [Боброва 2000: 17]. Кінець ХХ століття з констатацією
філософів однобокості європейського світобачення, а відповідно диспропорцією у
співвідношенні суспільно-гуманітарних та природничих наук на користь перших,
наголошенням на необхідності посилення антропологізму й гуманізму, здається,
звертає увагу світової громадськості на цю ваду у розвитку сучасного
світобачення; створення й утвердження сучасної наукової моделі світу.
Вивчення структури лексичного значення в основному дало змогу
змоделювати денотатно-предметний й десигнатно-смисловий його компоненти й
серйозно зайнятись конотативним значенням, його природою, структурою,
різновидами цього компонента. Нами у попередніх роботах виділено мовну
модель світу на основі конкретно-образного мислення й лінгвістичну як складову
частину наукової моделі на основі понятійного мислення, як і те, що слід
розрізняти слова-образи, в яких денотатно-предметне значення поєднується з
конотативним емоційно-експресивним, і слова-поняття з десигнатним значенням
без уже названого конотативного компонента.
Правда, ознайомлення з кандидатською дисертацією Л.В.Мельник
[Мельник 2001] дало підстави визнати, що не лише денотатне (предметне
значення слова, зокрема символа, екзотизму, лексичного діалектизму, але й
десигнатне (понятійно-смислове) значення фразеологізму супроводжується
конотативним емоційно-оцінним та етнічно-етнографічним відтінком-значенням.
Структурна лексична семантика у мовній системі поєднується з
функціональною морфолого-синтаксичною граматичною семантикою. Граматичні
значення й граматична морфологічна й синтаксична сполучуваність визначаються
лексичною сполучуваністю й лексичною структурно-семною будовою. Лексикон
смисловий визначає як лексичну семантику у вигляді структурованого лексичного
рівня як макроструктури лексичних парадигм, так і граматичної морфемно –
морфолого-синтаксичної системи граматичних категорій-парадигм. Семантика,
власне семасіологія як галузь лексикології на сьогодні вже має визначатися не
лише як лексична семантика.
Отже, пам'ятаючи про колишнє розрізнення лексичного й граматичного
значень, а вже тепер про виявлену діалектичну єдність обох та ієрархічну
трансформацію лексичного значення в граматичне у світлі вже складеної
функціональної лінгвістики семантика, чи семасіологія, має охоплювати вивчення
як лексичного, так і граматичного значень.
Безумовно, зрозуміле є те, що невизначеність щодо методів,
неоднозначність через дискредитацію колись єдиної в тоталітарному суспільстві
методології в особі марксистсько-ленінської філософії і така ж невизначеність
філософсько-психологічних основ лінгвістики, представленої, природно, майже
одночасно численними напрямками й течіями на Заході, вимагають зведення
всього динамічного мовознавчого процесу до спільного знаменника, бо в природі
і суспільстві будь-які складні явища все ж пізнаються, виявляючи універсальну
загальну тенденцію, яка притаманна й ,очевидно, Всесвіту. У мовознавстві це
виявилося у нерозумінні розширення предмета семасіології, трансформації
структурної семантики у функціональну семантику граматичних категорій,
переростання парадигматичної номінативної семантики у синтагматичну
предикативну граматичну. За парадигматичною номіналізацією вгадувалася
предметно-речовинна логіка – синтагматизація, яка витискала конкретну у
предметно-тематичних групах лексики логіку діалектного мовлення й
абстраговану логіку у лексико-семантичних полях літературної мови,
трансформуючись з структурної діахронічної спершу семасіології номінативної
парадигматичної у діахронічну, щоб постати функціональною граматичною
синтагматично у вигляді граматичних парадигм-категорій, власне поєднавши
номінацію й предикацію, парадигматику й синтагматику, внутрішньомовне й
позамовне. Синхронічний принцип системності у поєднанні з розвитком
безвідносно до витлумачення в філософському аспекті на тлі взаємодії суб'єкта-
об'єкта з зовнішнім середовищем, взаємодоповнюючи одне одного, цілком
сприймаються нами як творцем лінгвістичного детермінізму.
Визнання структурованої системності тягне за собою визнання понять
цілеспрямованості, феноменологічної категорії доцільності-інтенції, бо інакше
системність не набуває завершеності й залишається хаосом. Продовжуватися так
надалі не могло (що констатуємо) не лише у мовознавстві, але й в інших галузях
наук. Сучасне європейське світобачення, як констатують філософи кінця ХІХ ст.,
позбавлене цілісності, бо воно однобоке, технікалізоване, антиантропологічне, а
значить, фактично ненаукове при всьому намаганні бути об'єктивним. Особливо
це стосується європейської науки, де понятійне відірвали від почуттєвого. Цілком
логічно філософ Л.Ф. Кузнецова у виступі на Міжнародному конгресі у Мінську
обґрунтовує запровадження різних курсів та спецкурсів з історії, методології,
соціології науки у вузах, бо це не лише познайомить студентів з історією й
сучасним станом природознавства, але й долатиме “мозаїчність” бачення світу і
сприятиме складанню у них цілісного представлення культури [Кузнецова 2000:
23].
Перехід з генетичної фізіологічної моделі до конкретно-образної (ведмежої,
заячої, язичної, фетишизованої, міфологічної, нарешті, православної чи
католицької, ісламу, буддизму тощо) супроводився підсвідомим сприйняттям
цілісності моделі світу, яка реалізувалася з часом у вигляді єдиних етнічно
універсальних змістом картин світу, що все ще зближуються формою і змістом.
Допуском на цьому шляху стала віра у можливість пізнання себе, тотема, чию
модель плем'я, рід запозичало, наявність закономірностей функціонування
природного середовища і можливість пізнання цих закономірностей. Саме цим
вабить до себе мистецтво – здатність відтворення цілісного сприйняття реального
світу, природного й соціального.
Віра передує й складанню наукової моделі світу за допомогою понятійного
мислення, бо ще й сьогодні, крім геніальних спроб А.Ейнштейна у вигляді
часткової теорії відносності й обгрунтування поняття ноосфери В.І.Вернадського
й численних проміжних галузей типу біохімії, геофізики, психолінгвістики і т.д.,
про цілісну модель світу мова не заходить. Генетично успадкована ритуалізована
поведінка й вся життєдіяльність людини основується на функціонуванні
підсвідомості; конкретно-образна модель завдячує самоусвідомленій свідомості;
наукова модель світу формується на основі інтуїції, а в широкому розумінні -
понадсвідомості. В основі свідомого й понадсвідомого лежать буденні, як
правило, елементарні аксіоми – собака, заєць, не підозрюючи про конкретно-
образне мислення, а тим більше про понятійне, тікають навпростець, не маючи
найменшого уявлення про пряму лінію. У даному випадку змушені стати на
позиції вже згадуваних нами ізоморфізму й ієрархії, розрізнення й представлення
складнішого як сукупності простіших компонентів, якісного й кількісного
розрізнення першого й другого.
Актуальність інтеграції соціально-гуманітарних та природничих наук
зростає у наш бурхливий бік, що відзначали на Міжнародному конгресі у Мінську
[Мартышова 2000: 31] та М.Ю. Калінін [Калинин 2000: 21].
Про відсутність цілісного повного сприйняття тваринами й птахами
навколишнього середовища і навіть окремої людини, що утримує чи обгрунтовує
їх, повідомляє Бернгард Гржимек [Гржимек 1986]. Виявляється, не обличчя, його
вираз, а загальне сприйняття, навіть звичний для обслуговуючого працівника одяг
дають можливість на приязнь коня. Різні ж птахи пізнають господаря за різними
органами, часом різні частини тіла сприймаються як окремі істоти. Доречним є
нагадування П.В.Симонова про те, що “тварини використовують позитивні і
негативні емоції як внутрішні орієнтири поведінки, спрямовані на корисне чи
уникнення шкідливого для їх життєдіяльності. Але, не маючи свідомості й
похідних від неї під- та понадсвідомості, вони не мають разом з тим тих
специфічних позитивних емоцій, які ми пов'язуємо з функціонуванням творчої
інтуїції, з сприйняттям краси”, як “не властиві такі почуття й дітям до певного
віку”, чим зумовлена “необхідність естетичного навчання й естетичного
виховання як складової частини оволодіння культурою, формування духовного
багатства особистості” [Симонов 1989: 106]. Поки що незначна за часом з'яви
свідомість не здатна осмислити всю безмежну варіативність не фіксованого не
лише структурою організму, але й генетично понадмільйонного людського й
кількамільйонного тваринного розвитку – еволюції людини у процесі її взаємодії
з зовнішнім середовищем, яке з об'єкта все більше й більше стає суб'єктом.
Еволюцію психічного розвитку відтворює схематично той же П.В.Симонов.
Особливо дохідливо у двох своїх розвідках [Симонов 1984, Симонов 1989]. На
жаль, уся досить складна структура еволюції психіки не робить логічно
зрозумілим перехід від класичної психології свідомості до психології несвідомого
( підсвідомого й понадсвідомого ).
В аспекті еволюції підсвідомого у свідоме у процесі розвитку психіки
людини стають зрозумілими судження В.П.Ефроїмсона про сформування у
людини соціальних форм відношень, таких як почуття обов'язку й справедливості.
У даному випадку доречно процитувати сказане ним : " В умовах, коли
складалось людство, людські відносини, природний відбір створив і закріпив
інстинкт й емоції великої моральної сили. Таким чином, почуття обов'язку й
справедливості, що домінують у більшості людей, з'явилось не чудом, не Божим
втручанням – вони розвивались при визначальному впливі соціальних умов
паралельно з відображеним протягом десятків тисяч поколінь комплексом емоцій,
настільки ж необхідних людству, як мова, як уміння користуватися знаряддями
праці" [Варжапетян 1998: 25]. У згоді з функціональною та структурною
еволюцією свідомості, констатованою психологом акад. П.В.Симоновим та
генетиком професором В.П. Ефроїмсоном, є й виділення як одного з
найважливіших при захворюванні людей психоматичного чинника, пов'язуваного
з концепцією психолога Дж.Гроддека.
Представлення психології й фізіології на рівні вчення про рефлекси
І.П.Павлова і його послідовників штучне : у першої все ще наївний період, коли
об'єкт з визначуваним аспектом вивчення поки що аналізується як “чорний ящик”,
коли спостерігають за діючими на вході і вихідними наслідками цього впливу на
психіку людини на виході навіть за умови наявності нейропсихологічної
локалізації функціонування окремих ділянок мозку, але без все ще визначеного
механізму (нейрофізіологічного й анатомічного, хіміко-біологічного, електро-
фізичного) складних психічних процесів пізнавальної діяльності людини, у другої
експериментально досліджено й теоретично осмислено психічні процеси у тварин
і примітивніші психічні процеси в людини. Викликає подив гадамерівське
протистояння щодо цілісності наукової і художньої, а відповідно повсякденно-
побутової, міфологічної, релігійної моделей. Адже виходячи з детермінізму
матеріального й ідеального, з того, що мовна модель як спадкоємниця через
ритуалізований побут і всі сфери життєдіяльності, будучи цілісною у відтворенні і
сприйнятті світу, стала не одразу, а значно пізніше, довгий час опираючись на
підсвідоме, генетично зумовлене, через те й супроводжуючись весь час вірою,
підсвідомо підживлюваною практикою позитивної конкретної взаємодії людини з
реальним світом, запрограмованою генетичною цілісністю взаємодії цієї людини-
істоти з природним середовищем. Виявляється, й на етапі диференційованого
складання інтегрованої наукової моделі світу, яка у майбутньому стане такою ж
інтегративною, як і повсякденно-побутова й усі інші, залишається місце для віри,
з чим узгоджується те, що великі учені були часом віруючими людьми
(П.Флоренський, І.Павлов та інші).
Ми у спробі створити свою методологічну базу не найоригінальніші, бо
практика світової науки, зокрема усієї світової зарубіжної психології і до певної
міри зарубіжного мовознавства - тому найкраще підтвердження. Зважаємо при
сформуванні лінгвістичного детермінізму як методології семасіології на те, що
сучасна й пострадянська філософія (не говорячи про примітивну марксистсько-
ленінську філософію тоталітаризму), як і пострадянська сучасна психологія після
Л.С.Виготського не здатні все ще творчо сприйняти здобутки новіших напрямків
зарубіжної філософії й психології. Постала потреба співвіднести суспільні й
гуманітарні науки на Заході й країнах, що виникли на терені колишнього
Радянського Союзу з метою синтезувати й мовознавство як одну з гуманітарних
галузей науки в Україні з мовознавством у західноєвропейських країнах та США
на тлі аналізу такого ж синкретичного процесу у філософії. На цьому шляху
відмовляємось від ортодоксальності матеріалізму (бо всяке мовне явище
матеріальне й ідеальне - воно є об'єктивно існуючим і виділюваним суб'єктом у
взаємозв'язках речей і явищ і в зв'язку – взаємодії з суб'єктом), сприймаємо
спрямованість-інтенцію феноменології, розрізняємо генетико-біологічну, домовну
предметно-ритуальну символічну, мовну з подальшою її диференціацією на
повсякденно-побутову, міфологічно-релігійну, художню й наукову моделі.
Погоджуючись з герменевтами стосовно цілісності мовної й інших моделей на
конкретно-образній основі, і ось усупереч їм обгрунтовуємо неминучість
складання цілісності наукової. Переконані, що й трансформація структурної
лінгвістики у когнітивну не могла відбутися на якійсь однобокій методологічній
основі, зокрема догматичному спрощеному діалектичному й історичному
матеріалі, як і при нехтуванні його як одного з помітних напрямків у філософії.
Саме тому ми й говоримо, що лінгвістичний детермінізм творчо свідомо засвоює
здобутки багатоаспектного релятивного зарубіжного й одноплощинного
“монолітного” радянського мовознавства, здійсненого на основі конвергенції
численних напрямків зарубіжної й монолітно одноаспектної радянської філософії
у цілісному процесі становлення сучасної менталінгвістики.
У концепції Ю.С.Степанова, названій ним метаморфізмом і сумісністю, а
ще раніше детермінізмом, прекрасно узгоджується принцип системності в
еволюції тропізмів рослин – комунікативних систем тварин – людської природної
мови - штучних мов (математичної логіки, комп'ютерів тощо) і визначається у
цьому ланцюгу як самобутня сфера буття з своїми, специфічними
закономірностями культура, представлена, найперше, духовною культурою у
вигляді рядів понять-концептів “Свобода”, “Правда”, “Доля”, “Любов”, “Віра”,
“Добро”, “Зло”, “Закон”, “Влада”, “Сім'я” і т.д. ). Концепти Ю.С.Степанова як
метаморфіста й детермініста перегукуються з семантичними примітивами
А.Вежбицької-когнітивістки, глибинних структур Н.Хомського-генеративіста,
чотирьох елементів М.Я.Марра-яфетидолога. Як бачимо, немає єдності у
визначенні характеру концептів.
Лінгвістичний детермінізм виформовується на зіткненні, найперше,
філософії, психології, лінгвістики на основі синтезу принципів матеріалістичної
діалектики, теорії інтеріоризації Л.С.Виготського, вчення М.М.Бахтіна і т.д.
Автори теорії, в основному сприймаючи ідеї герменевтики, не згодні з тим, що
наукова картина світу, на відміну від повсякденно-побутової й художньої,
позбавлена цілісності. Значною мірою лінгвістичний детермінізм опирається на
спадщину учених-лінгвістів, що обгрунтовують ізоморфізм генетичного й
лінгвістичного кодів, зокрема Р.Якобсона, Т.В.Гамкрелідзе, психолога
Л.С.Виготського та інших. Наголошуємо, що безпосередньо концепція
лінгвістичного детермінізму розробляється лінгвістом акад. Ю.С.Степановим,
професорами Н.Б.Мєчковською, а також доповідачем А.С.Зеленьком. Останнім
часом принцип детермінізму згадується психологами І.П. Манохою та
В.А.Романцем [Маноха, Романець 1998: 902-903] при характеристиці концепцій
сучасних психологів Г.С.Костюка та М.Г. Ярошевського [Маноха, Романець 1998:
955-962].
До речі, про детермінізм йдеться у довіднику “Современная психология”
[Современная психология 1999: 344]. Фактично обстоює філософський
детермінізм психолог, фахівець у галузі психофізіології, П.В.Симонов [Симонов
1982]. Ми вже після визначення поняття й терміна лінгвістичний детермінізм
зустріли у книзі академіка Російської медичної академії Ю.П.Лисицына "Теории
медицины ХХ века" поняття й термін демографічний детермінізм на позначення
бази ряду теорій народонаселення та охорони здоров'я [Лисицын: 171]. До речі,
принципи палеосемасіології М.Я. Марра узгоджуються з основами когнітивної
лінгвістики, як і теорія інтеріоризації Л.С.Виготського.
Лінгвістичний детермінізм – складова філософського детермінізму.
Детермінізм на відміну від діалектичного й історичного матеріалізму визнає
дуалізм – об'єктивність матеріального й ідеального, матерії й форми її
функціонування – простору і часу, матерії і її ознак – властивостей, матерії й
енергії (згадаймо хоча б про подвійну природу світла). Саме у такому разі стає
зрозумілим розрізнення у вивченні понятійного й чуттєвого, свідомого й
підсвідомого, науки й віри. Дуалізм узгоджується з феноменологією,
когнітивізмом, детермінізмом, він передумова, синтезу науки й віри, свідомого й
підсвідомого, когнітивного й почуттєвого. Підкреслимо, що автори теорії
лінгвістичного детермінізму, сприймаючи в основному ідеї герменевтики як
методологічної бази, не згодні з положенням у ній про те, що наукова картина
світу на відміну від художньої (а відповідно й повсякденно-побутової) позбавлена
цілісності. У такому випадку, з одного боку, логічно актуалізується питання, а чи
завжди була цілісною художня (й повсякденно-побутова) і яким чином одразу
вона постала цілісною, а з другого, чи можна нехтувати відомостями про те, що
наукова модель світу виявляє тенденцію до цілісності у частковій теорії
відносності А.Ейнштейна та вченні про ноосферу В.І.Вернадського. Наше
обгрунтування можливості складання відносно повної наукової моделі світу
підтримується А.А.Беловою, яка відзначає, що "науці притаманний елемент
інтуїції, а ірраціональне знання містить у собі раціональний елемент" [Белова
1999: 143] і що “різні системи знань, акцентуючи на особливостях психіки
людини й застосовуючи різні методи у залежності від цих особливостей,
своєрідно розв'язують проблему пізнання” [Белова 1999: 143] , а оскільки “немає
такої окремої дисципліни, яка б могла всебічно пояснити феномен людини”
[Белова 1999: 143] , то “філософія постає об'єднуючою ланкою, яка може
орієнтуватися на досягнення науки і в той же час виходити вперед, позначаючи й
прогнозуючи майбутні досягнення цивілізації” [Белова 1999: 143].
Сучасна лексична система мови – це різночасові, різнотипні елементи, що
виявляються при структурно-семантичному аналізі на мікро-, мега-, і
макроструктурному рівнях. Через те аналіз слова – надзвичайно складна
процедура, що констатували й констатують дослідники лексико-семантичної
системи мови. Зроблена нами спроба визначити моделі світу, лексичні парадигми
й структуру лексичного значення слова, не претендуючи на абсолютну істину,
підсумовує не лише аналіз одиниць лексичного рівня, але й граматичних
категорійних парадигм. Психолого-лінгвістичне обґрунтування картини (моделі)
світу, диференціація її на складові частини, визнання виділення з повсякденно-
побутової художньої, міфологічно-релігійної, наукової (а в ній серед інших
галузевої лінгвістичної), структурний аналіз усіх моделей, визнання рушійної ролі
у складанні названих моделей віри й почуття має стати теоретичною базою
лексичної й граматичної функціональної семантики.
Література
1. Алексеев П.В. Философы России ХІХ – ХХ столетий. Биографии, идеи,
труды. – М.: Академический проект, 1999. – С. 761 – 762.
2. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. –
Львов : Свит, 1997.
3. Белова А.А. Феномен творчества на грани рационального и
иррационального в познании и личности // Слово и мысль. Вестник Донецкого
отделения Петровской академии наук и искусств. Гуманитарные науки. – Донецк,
1999. – Вып. первый. – С. 142 – 148.
4. Боброва Л.Я. Контрастивний аналіз відображень стандартних ситуацій в
різноструктурних мовах (англо – українсько – російськомовні паралелі).
Автореферат … канд. філол. наук. – Донецьк, 2000. – 22 с.
5.Варжапетян В. Надеяться на человека // Семья и школа. – 1988. – №5. –ж
С.24-27.
6. Великие психологи. Серия “Исторические силуэты”. – Ростов-на-Дону :
Феникс, 2000. – 576 с.
7. Гржимек Бернгардт. Как лошадь узнает своего хозяина?// Наука и жизнь.-
1986. – №9. – С.48-51.
8. Калинина М.Ю. Наука, религия и образование как элементы перехода
человеческого общества на модель устойчивого развития // Наука и образование
на пороге ІІІ тысячелетия : Тезисы докладов Международного конгресса
(г. Минск, 3-6 октября 2000 г. ). В 2-х книгах. – Кн. 2. – Минск, 2000. – С. 20-21.
9. Лисицын Ю.П. Теории медицины ХХ века.- М.: Медицина, 1999.-176 с.
10. Маноха І.П., Романець В.А.. Історія психології ХХ століття. – К.:
Либідь, 1998. – 964 с.
11. Марсен Паскаль. 25 ключевых книг по психоанализу. Пер. с франц. –
Челябинск : Урал LГД, 1999. – 348 с
12. Мартышова Л.С. Архитектурное творчество – целостное
мировосприятие // Наука и образование на пороге ІІІ тысячелетия… Кн. 2. –
Минск, 2000. – С. 30-31.
13. Мельник Л.В. Культурно-національна конотація українських
фразеологізмів. Дисертація… канд. філол. наук.- Луганськ, 2001 (машинопис ).
14. Селиванова А.Е. Когнитивная ономасиология (монография). – К.:
Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с.
15. Симонов П.В. Детерминизм и свобода выбора // Методологические
проблемы физиологии высшей нервной деятельности. – М.,1982
16. Симонов П.В. Предыстория души // Наука и жизнь. – 1984. – № 2. – С.
112-123
17. Симонов П.В. О двух разновидностях неосознаваемого психического :
под- и сверхсознание // Бессознательное . – Тбилиси, 1985
18. Симонов П.В. Красота – язык сверхсознания // Наука и жизнь, 1989. – №
4. – С.100-107.
19. Современная психология. Справочное руководство. – М. : ИНФРА-
М,1999. – 688 с.
20. Шульц Дуана П., Шульц Сидни Элен. История современной психологии.
Пер. с англ. – СПб : Евразия, 1988. – 528 с.
21. Яворська Г.М. Прескрептивна лінгвістика як дискурс : мова, культура,
влада. – К., 2000. – 288 с.
Зеленько Анатолій Степанович
завідуючий кафедрою української філології та загального мовознавства
Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка,
доктор філологічних наук, професор
91033
м. Луганськ,
кв. Шевченка, буд.. 22/23, кв. 29
дом. тел. 54-00-47
Зеленько Анатолій Степанович
|