Розуміння буття у філософії Боеція
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2008
|
| Назва видання: | Мультиверсум. Філософський альманах |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75390 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розуміння буття у філософії Боеція / І. Шамша // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 203-212. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75390 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-753902015-01-30T03:01:50Z Розуміння буття у філософії Боеція Шамша, І. 2008 Article Розуміння буття у філософії Боеція / І. Шамша // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 203-212. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2078-8142 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75390 uk Мультиверсум. Філософський альманах Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Шамша, І. |
| spellingShingle |
Шамша, І. Розуміння буття у філософії Боеція Мультиверсум. Філософський альманах |
| author_facet |
Шамша, І. |
| author_sort |
Шамша, І. |
| title |
Розуміння буття у філософії Боеція |
| title_short |
Розуміння буття у філософії Боеція |
| title_full |
Розуміння буття у філософії Боеція |
| title_fullStr |
Розуміння буття у філософії Боеція |
| title_full_unstemmed |
Розуміння буття у філософії Боеція |
| title_sort |
розуміння буття у філософії боеція |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75390 |
| citation_txt |
Розуміння буття у філософії Боеція / І. Шамша // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2008. — Вип. 73. — С. 203-212. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Мультиверсум. Філософський альманах |
| work_keys_str_mv |
AT šamšaí rozumínnâbuttâufílosofííboecíâ |
| first_indexed |
2025-07-05T23:37:59Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:37:59Z |
| _version_ |
1836852109352370176 |
| fulltext |
______________________________________________________________
І.В. Шамша,
асистент Одеської національної юридичної академії
РОЗУМІННЯ БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ БОЕЦІЯ
Реалії сучасного суспільства, зокрема й українського, вимагають ретельного аналізу
класичних філософських систем. Глобальні проблеми людства, екологічні катастрофи,
війни внаслідок непорозуміння між народами засвідчують, що стан світогляду і душі
людини лишають бажати кращого. А тим часом людина не лише має право розгортати
свою сутність у структурі буття, а й зобов'язана це робити.
Зазначене змушує дослідника звернути увагу на класичні філософські поняття, які
покладені в основу світогляду і становлять його зміст. Чим чіткіше розглядатимуться ці
поняття, чим досконалішою буде гармонія між ними у свідомості людини, тим більшими
будуть шанси людства вижити і тим значущі перспективи відкриються перед людиною в
майбутньому.
У структурі філософського знання з давніх часів головна роль належить онтології, а
в онтології – поняттю “буття”. Хоча світогляд є поглядом на світ, поняття “буття” не лише
дає можливість розкрити сутність і структуру об'єктивного світу, а й допомагає людині
усвідомити своє місце в цій структурі. Саме у цьому, на нашу думку, і потребує сучасне
людство.
Одну з класичних філософських систем, у центрі якої перебуває поняття “буття”,
представляє філософ раннього Середньовіччя Аніцій Манлій Торкват Северін Боецій
(Boethius) (бл. 480–524/526 рр.). На нашу думку, він є найвпливовішим філософом того
часу. Боецій захоплювався спадщиною Пітагора, Птоломея, Нікомаха [5, 326]. У його
бібліотеці були праці Аристотеля, Августина, Цицерона, Сенеки, Ямвліха, Прокла та ін.
[5, 327]. Боецій займався, зокрема, політичною діяльністю: він був сенатором і консулом
(510 р.), першим міністром (522 р.) [5, 329–330]. Йому належить чимало математичних
творів, які “... містять у собі і компактно виражену філософію числа – таку, яку могло
створити тільки мислення піфагорійця або неоплатоніка” [5, 336]. На думку дослідника
філософії Боеція, Г.Г. Майорова, під арифметику Боецій підводить онтологічні підвалини,
що нагадує погляди піфагорійців: “Світ створений за подобою чисел і має, отже, числову
структуру. В основу всіх чисел покладена одиниця, але й саме буття залежить від
єдності...” [5, 337]. Філософські і логічні поняття, які ввів у науковий обіг Боецій,
використовуються й донині (зокрема, “субстанція”, “есенція”, “персона”,
“інтелектуальний”, “раціональний”, “ірраціональний”, “спекулятивний”,
“предикативний”, “натуральний”, “формальний”, “темпоральний”, “суппозиція”,
“субсистенція”, “субституція”, “субальтернація”, “дескрипція”, “дефініція”, “акциденція”,
“атрибут”, “антецедент”, “консеквент” тощо) [5, 316].
Боецій мав талант логіка. Г.Г. Майорів відзначає, що його “по праву вважають
творцем середньовічної логіки в Західній Європі” [5, 346]. “Із філософських авторитетів
раннього західноєвропейського середньовіччя Боецій був чи не другим після Августина, а
в логіці – навіть першим”, – вважає дослідник [5, 319].
Заслуги Боеція були гідно оцінені самою історією. Епоха Відродження, “... яка не
змилувала майже жодного схоластичного доктора, зробила виключення для Боеція –
батька схоластики” [5, 319], але вмер великий філософ не своєю смертю: 523 р. його
“звинуватили у причетності до змови”, засудили і стратили [5, 331]. “Анонім Валуа,
розповідаючи про цю страту, говорить, що їй передували важкі катування” [5, 333]. Боеція
засудив той сенат, який він і захищав [5, 332–333]. Боеція звинуватили в тому, що він не
надав документів, “... які свідчили б про образу величності сенатом”, за те, що він
“... висловлював надію повернути Риму втрачену волю”, а також опоганював святині і
зловживав магією [5, 332].
Незважаючи на досягнення Боеція у філософії і логіці, його концепція лишається
малодослідженою у сучасній філософській науці.
Особливий інтерес для нашого дослідження у філософській системі Боеція
викликають онтологічні категорії, на яких ми й зосередимо увагу. Майже всі онтологічні
поняття, які використовуються у філософії сьогодні, вперше були сформульовані і
проінтерпретовані Боецієм. Такі поняття, як “субстанція”, “есенція”, “персона”,
“субсистенція”, “буття”, які відіграють головні ролі в онтології томізму і в середньовічній
онтології загалом, належать спадку саме Боеція, а не, зокрема, Томи Аквінського чи
Августина Блаженного. Безперечно, Боецій здебільшого не є винахідником цих понять,
він запозичив їх із давньогрецької філософії, однак латинізований варіант уперше ввів
саме він. Крім того, Боецій вибудував свою онтологію на дещо іншій основі, ніж це було у
попередніх мислителів (наприклад, Аристотеля), додавши відсутні, на його погляд,
категорії (скажімо, “субсистенція”). Отже, в особі Боеція ми маємо справу не лише з
перекладачем, але з талановитим філософом, який доклав помітний і загальновизнаний
внесок у філософську науку.
Звернувши увагу на онтологію Боеція, ми керувалися, по-перше, бажанням
відновити історичну справедливість, віддавши належне відомому філософському
авторитету Середньовіччя, а по-друге – прагненням розкрити автентичний зміст
загальновживаних онтологічних понять.
Основним джерелом дослідження з названої проблеми є збірка філософських праць
Боеція “Розрада філософією”, серед яких особливе місце належить твору “Проти Євтихія і
Несторія”, в якому цілком розкривається теорія буття філософа. Відзначимо, що в інших
працях, зокрема, “Яким чином трійця є єдиний бог, а не три божества” або “Яким чином
субстанції можуть бути благими в силу того, що вони існують, не будучи благами
субстанціальними”, також чимала роль належить поняттю “буття” – в них досліджуються
аспекти буття, які не ввійшли у твір “Проти Євтихія і Несторія”. Серед праць,
присвячених критиці творчості Боеція, вирізнимо розгорнутий коментар Г.Г. Майорова і
аналіз О.Л. Доброхотова в його праці “Категорія буття в класичній західноєвропейській
філософії”.
Ми ж вперше дослідимо концепцію Боеція у світлі логічної вісі “буття – інше буття”,
а також розглянемо в названому контексті аспекти, на які могла б згодом спертися
некласична філософія, максимально чітко розкриємо сутність основних онтологічних
понять у концепції Боеція і логічні відносини між ними, розкривши тим самим його
розуміння буття.
Теорія буття Боеція розкривається за допомогою п'яти понять: “буття”, “сутність”,
“субсистенція”, “субстанція”, “особистість”. Вони в онтології філософа перебувають у
певній ієрархії.
Очолює ієрархію поняття “буття”, яке є латинізованим варіантом грецького поняття
“ειναι” [інєє]. Латинський термін, запропонований Боецієм для його позначення, – “еsse”.
Буття Боецій поділяє на два різновиди: буття творця (Бога) і буття створеного (всього).
Справжнє буття – це буття Бога; у ньому збігаються буття, благо, єдність [4, 153], тому це
поняття постає як найпростіше (нерозкладне, єдине), а всі існуючі речі – як складні (що
складаються з частин).
Г.Г. Майоров щодо цього відзначає: “Боецій вводить... два різних терміни для
позначення “буття”, або навіть два різних поняття: еsse – для позначення буття взагалі і
subsistere – для буття у відстороненні його від суб'єкта (буття разом із його суб'єктом є
субстанція). Використовує він і узагальнений дієприслівник від дієслова subsistere, тобто
форму “subsistententia”, від якої відбулася славетна “субсистенція” Гілберта
Порретанського, Томи Аквінського, Дунса Скота,.. яка позначає апріорну буттєву
характеристику будь-якого сущого” [5, 362].
Пильну увагу Боецій приділяє розрізненню буття самого по собі й усього існуючого.
Він пише: “Різні [речі] – буття (еsse) і те, що є; саме буття ще не є; навпаки, те, що є, є й
існує (consistit), прийнявши форму буття (forma essendi)” [1, 162]. І далі: “Те, що є, може
бути причетним до чогось; але саме буття жодним чином не може бути причетним будь до
чого, оскільки причетність відбувається тоді, коли щось уже є; а бути щось починає лише
тоді, коли прийме буття” [1, 162].
На думку Боеція, “різні [речі] – просто бути чимось і бути чимось за своєю сутністю
(in eo quod est); оскільки в першому випадку позначається акциденція, а в другому –
субстанція” [1, 162]. А отже, кожна одинична річ існує й акцидентально, і субстанційно:
кожна річ є чимось і, одночасно, є чимось за своєю сутністю. У першому випадку
дослідник ставить онтологічний акцент на сам факт існування речі, у другому – на
існування речі в її співвіднесеності з буттям.
Друге поняття, яке розкриває онтологію Боеція, – “сутність”; воно є еквівалентним
грецькому поняттю “ουσια” [усія]. Його латинізований варіант, запропонований Боецієм,
– “еssentia”.
Сутність у Боеція тотожна “природі”. Коли ми говоримо “природа”, то маємо на
увазі “сутність”. Розглядаючи поняття “природа”, Боецій вирізняє чотири значення цього
поняття:
1) природа розуміється гранично широко – як “всі існуючі речі” [3, 169]. Боецій дає
таке визначення природі в такому значенні: “Природа є [назва] тих речей, які, оскільки
вони існують, можуть бути якимось чином збагнені розумом (intellectus)” [3, 169];
2) “природа” означає одні лише субстанції (тілесні і безтілесні) [3, 169]. У цьому
значенні Боецій визначає природу у такий спосіб: “Природа є те, що може або діяти, або
перетерплювати” [3, 169];
3) поняття “природа” означає лише тілесні субстанції. Боецій дає таке визначення:
“Природа є початком руху [що властивий речам] самого по собі, а не привнесеного”
[3, 170].
4) у цьому значенні Боецій розуміє “природу” як видову відмінність речі, “що
відтворює форму (informans) усякої речі” [3, 170]. При цьому він зауважує, що буде
застосовувати поняття “природа” саме у четвертому його значенні.
Третім поняттям онтології Боеція є “субсистенція”. Це поняття було запропоновано
філософом уперше. Латинський термін, що позначає це поняття, – “subsistentia” (це
латинізований варіант грецького “ονσιωσιζ” [усіосіс]).
Субсистенція – це роди і види. “Субсистенція – це те, що само не має потреби в
акциденціях для того, щоб бути” [3, 173]. Такими є роди і види; вони – лише субсистенції,
оскільки не мають акциденцій. Виходить, субсистенція – це самостійне існування [5, 387].
Г.Г. Майоров узагальнює: “усіосіс = субсистенція = суб'єкт сутності, її носій, самостійне
існування, що не вимагає акциденцій (від дієслова subsistere, яке у буквальній етимології
означає “стояти під собою” – sub si stare)” [5, 389].
“Субстанція” є четвертим поняттям, що розкриває онтологію Боеція. Латинський
термін, уперше сформульований Боецієм, – “substantia”; він є еквівалентом грецького
“νποστασιζ” [іпостасіс] (іпостась). Субстанція – це основа, суб'єкт, носій акциденцій, “це
те, що слугує якимось підметом для інших акциденцій, без чого вони існувати не можуть;
вона “стоїть під” (Substat) акциденціями як їхній підмет” [3, 173]. Субстанціями є
індивіди: “... індивіди – не лише субсистенції, а й субстанції, оскільки самі вони не мають
потреби в акциденціях для того, щоб бути… Акциденціям же вони слугують підметами,
даючи їм у такий спосіб можливість бути” [3, 173–174]. Г.Г. Майоров резюмує: “іпостась
= субстанція = “те, що стоїть під” (sub stare – букв. “стояти під”), основа, суб'єкт і носій
акциденцій, підмет (у Боеція supposita)” [5, 389].
Нарешті, п'ятим поняттям, що розкриває онтологічну систему Боеція, є “персона”.
Воно тотожне поняттям “особа” і “особистість”. Латинський варіант цього поняття –
“рersonae”, що є тотожним грецькому “προσωπα” [просопа]. Боецій відзначає, що
індивідуальні субстанції “... ми можемо називати особами (рersonae)” [3, 174]. І далі:
особистість – це “індивідуальна субстанція розумної природи” [3, 172]; “це ім'я
вживається [у греків] для позначення кращих [субстанций]” [3, 174]. Особистість мають
не всі субстанції, а лише розумні.
Визначаючи взаємовідносини між названими п'ятьма поняттями, Г.Г. Майоров
відзначає: “Відносини між термінами одного ряду такі: будь-яка персона є субстанція,
будь-яка субстанція є субсистенція, будь-яка субсистенція має есенцію, але не навпаки…
Акциденції мають тільки індивіди; а види і роди, оскільки вони універсальні, акциденцій
не мають, а мають лише сутність (істотні ознаки)… Тому субстанція – це не будь-яка
субсистенція, а тільки індивідуальна, тоді як субсистенції можуть бути універсальними;
щоб бути субсистенцією, досить мати есенцію. Нарешті, щоб мати есенцію (сутність),
недостатньо бути субсистенцією, потрібно ще й бути (еsse, ειναι [інєє])” [5, 389–390].
Отже, відповідно до онтології Боеція система речей має такий вигляд.
Камінь (а також будь-яка річ неживої природи) є сутністю, оскільки він є. Камінь є
субсистенція, оскільки він не перебуває в якомусь підметі (існує самостійно). Камінь є
субстанція, бо слугує підметом для інших, які не є субсистенціями. Камінь не є
особистість, оскільки не є розумним індивідуумом.
Дерево і тварина, як і будь-які об'єкти живої природи, також є сутностями,
субсистенціями і субстанціями з тієї самої причини, з якої ними є об'єкти неживої
природи і не є особистостями, оскільки не є розумними індивідуумами. Таким чином,
онтологічна система понять Боеція не дає можливості визначити відмінність між живою і
неживою природою. Об'єкти як живої, так і неживої природи однаково є сутності,
субсистенції і субстанції та не є особистістю.
Людина, як і об'єкти живої та неживої природи, є сутністю, субсистенцією і
субстанцією з тих самих причин, з яких ними є камені, дерева і тварини. Але, на відміну
від об'єктів як живої, так і неживої природи, людина є ще й особистістю, оскільки вона
наділена розумом.
Очолює систему речей Бог. Бог є сутність, оскільки він є тим, “від Кого створюється
всяке буття” [3, 175]. Бог є також субсистенцією, оскільки “… Він існує (subsistat), не
маючи потреби ні в чому [для того, щоб існувати]” [3, 175]. Певні труднощі викликає
питання, чи є Бог субстанцією. Боецій вказує, що хоча Бог і є підметом для акциденцій
(тобто є субстанцією), але він не лише субстанція, а “надсубстанція”: “Коли ми говоримо
“Бог”, нам, звичайно, здається, що ми позначаємо субстанцію, але це така субстанція, що
вище субстанції... надсубстанція” [2, 151]. Крім того, субстанцій, як і осіб, у Бога три
(відповідно до ликів Святої Трійці). Боецій підкреслює: “... є одна ουσια або ονσιωσιζ,
тобто сутність або субсистенція Божества; але три νποστασιζ, тобто три субстанції…
Саме відповідно до цього сказано, що в Трійці єдина сутність, але три субстанції і три
особи (рersonae)” [3, 175]. Боецій ілюструє це в такий спосіб: “Говорячи “кинджал,
клинок, ніж”, я повторюю ім'я однієї й тієї самої речі, а не перераховую різні...” [2, 149].
Подібну ситуацію спостерігаємо й у випадку із Трійцею. Утруднення дослідника в цьому
випадку пояснюються утрудненнями самого Боеція: церква не дозволяла “... говорити про
Бога, як про три субстанції...” [5, 390], але логічний аналіз привів Боеція саме до такого
розуміння. Незважаючи на логіку, Боецій “... надалі слідує все-таки забороні церкви”
[5, 391], тому в дослідника створюється враження неоднозначного ставлення філософа до
цього питання.
Отже, в онтології Боеція людина відрізняється від об'єктів живої та неживої природи
тим, що має розум. Тому людина є особистість. Бог від об'єктів живої та неживої природи
і людини відрізняється тим, що в нього три субстанції, а не одна. Від людини Бог
відрізняється тим, що має три особи, а не одну.
Іншим щодо буття у широкому розумінні цього слова постає небуття. У самому
широкому розумінні природи (як усього існуючого), вона розмежовується з ніщо: “... саме
[слово] ніщо позначає щось, однак не природу… Воно позначає не те, що щось існує, а
скоріше небуття (non esse) [речі]; а всяка [річ] є природа” [3, 169].
У вузькому розумінні іншим буття (єдиного) є множина, про що йдеться у праці
“Яким образом трійця є єдиний Бог, а не три божества”. Множинність неявно постає в
Боеція іншим буття: “... принципом множини є інаковість... без неї неможливо зрозуміти,
що таке множина” [2, 146]. Вона (множинність) покладена в основу розрізнення речей за
числом (кількістю). Це є найнепринциповішою відмінністю, на противагу від відмінності
за родом або видом. Множина завжди є акцидентальною, а не атрибутивною: “... ці люди
становлять чисельну множину тому, що є акцидентальною множиною” [2, 147].
Акциденція є не такою значущою, ніж атрибут або субстанція: “Божественна субстанція є
форма без матерії і тому вона єдина й є те, що вона є” [2, 148]. Водночас, Боецій кілька
разів згадує, що буття й єдине – це те саме. Буття або форма не може бути підметом; може
бути підметом остільки, оскільки під нею (формою) лежить матерія [2, 148].
У концепції Боэція наявний діалектичний синтез у взаємодії між буттям і його
іншим: “Будь-яка розбіжність роз'єднує, і все прагне до подоби; тому те, що прагне до
чого-небудь іншого за природою своєю, мабуть, таке саме, як те, до чого воно прагне”
[1, 162]. Йдеться про розбіжність між складним (речами) і простим (буттям): “Для всього
складного буття й саме воно – різні [речі]” [1, 162]. Таким чином, розбіжність між буттям і
речами є розбіжністю між буттям і його іншим.
У міркуванні про взаємодію між буттям і його іншим простежується теза про єдність
багатоманіття, що чіткіше оформиться в діалектиці Гегеля. Те, що прагне до іншого, є
таким само, тобто, тотожним з іншим. При цьому буття і складне – це різні речі. Цікаво,
що логічна вісь “буття – інше буття” незримо покладена в основу цієї єдності
багатоманіття.
Грецькі поняття, які використовує Боецій, остаточно оформилися і були пояснені в
онтології Аристотеля. Г.Г. Майоров вдається до порівняльної характеристики розуміння
буття у філософських системах цих двох мислителів: “... Боецій у розумінні базових
термінів метафізики рішуче відходить... від свого вчителя Аристотеля” [5, 390]. Перша
відмінність, на думку Майорова, полягає в тому, що одному аристотелівському поняттю
“сутність” у системі Боеція відповідають чотири поняття: “сутність”, “субсистенція”,
“субстанція”, “персона” [5, 390]. Другою відмінністю дослідник називає ту, що
Аристотель розуміє природу як індивідуальне буття, “першу сутність”, тоді як для Боеція
вона є сутністю, видовою відмінністю, що не може бути індивідуальним буттям [5, 390]. А
це означає, що розуміння природи Боецієм і Аристотелем прямо протилежне одне іншому.
Третя відмінність стосується “другої сутності” Аристотелевої онтології. У системі Боеція
їй відповідає поняття “субсистенція” [5, 390], тоді як “першій сутності” в Аристотеля
відповідає поняття “субстанція” у Боеція. Нарешті, четверта відмінність полягає в тому,
що в Аристотеля “...обидві “сутності” трактуються... як субстанції, тоді як у Боеція... одна
залічена до субстанції, інша – до субсистенції” [5; 390].
Отже, зрозуміло, що Боецій не лише виступив перекладачем грецьких філософських
понять (розроблених Аристотелем) на латинську мову, а й склав власну, відмінну від
Аристотелевої, онтологію, виступивши самостійним філософом.
Отже, дослідження теорії буття Боеція дає можливість зробити такі висновки.
По-перше, Боецій розуміє буття, безперечно, у межах логічної вісі “буття – інше
буття”. Його онтологія перебуває в межах класичної філософії не лише історично, а й
логічно.
По-друге, онтологія Боеція являє собою серйозну віху в подальшому розробленні
поняття “буття”.
По-третє, розуміння буття Боецієм покладено в основу середньовічного тлумачення
цього терміну. Поняття, які належать перу Боеція, розробляли пізніше в своїх онтологіях
Тома Аквінський, Гілберт Порретанський, Дунс Скот та ін. [5, 362]. Також відзначимо, що
онтологія Боеція корелювала з онтологією Аристотеля, а не Платона, як в Августина
Блаженного. Можливо, якби голос Боеція у філософії пролунав сильніше, то вдалося б
уникнути середньовічної суперечки реалізму з номіналізмом, зберігши життя багатьом
талановитим мислителям.
По-четверте, завдяки збігу в Богові буття і блага в онтології Боеція намічається
розбіжність між сутністю й існуванням: “Оскільки існування речі не цілком збігається з
буттям, але складається із сутності й існування, то лише бог – цілком благо і буття, а
буттєвого зла не може бути” [4, 155]. О.Л. Доброхотов пише, що, на думку Жільсона,
“... витонченість дистинкцій Боеція, з одного боку, гальмувала розрізнення сутності й
існування, а з іншого – допомагала його точніше сформулювати” [4, 155].
Теоретична перспектива в розробленні цієї теми полягає у з'ясуванні місця і ролі
понять “рух” і “розвиток” в онтології Боеція, а практична, на нашу думку, дасть
можливість розглянути місце і положення людини у світі, якими їх вбачав цей мислитель,
що, можливо, в далекосяжній перспективі дасть змогу уникнути певних проблем сучасної
цивілізації.
ЛІТЕРАТУРА
1. Боэций. Каким образом субстанции могут быть благими в силу того, что они
существуют не будучи благами субстанциальными // Боэций. “Утешение философией”
и другие трактаты. – М., 1990.
2. Боэций. Каким образом троица есть единый Бог, а не три божества // Боэций.
“Утешение философией” и другие трактаты.
3. Боэций. Против Евтихия и Нестория // Боэций. “Утешение философией” и другие
трактаты.
4. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. –
М., 1986.
5. Майоров Г.Г. Судьба и дело Боэция // Боэций. “Утешение философией” и другие
трактаты.
|