Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії
Збережено в:
| Дата: | 2002 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75526 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії / Т.М. Сидоренко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 225-229. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75526 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-755262015-02-01T03:02:27Z Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії Сидоренко, Т.М. Граматична та словотвірна семантика 2002 Article Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії / Т.М. Сидоренко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 225-229. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75526 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Граматична та словотвірна семантика Граматична та словотвірна семантика |
| spellingShingle |
Граматична та словотвірна семантика Граматична та словотвірна семантика Сидоренко, Т.М. Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Сидоренко, Т.М. |
| author_facet |
Сидоренко, Т.М. |
| author_sort |
Сидоренко, Т.М. |
| title |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| title_short |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| title_full |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| title_fullStr |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| title_full_unstemmed |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| title_sort |
взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Граматична та словотвірна семантика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75526 |
| citation_txt |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико-грамматичної категорії способів (родів) дієслівної дії / Т.М. Сидоренко // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 32. — С. 225-229. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT sidorenkotm vzaêmodíâgramatičnoíkategorííviduíleksikogrammatičnoíkategoríísposobívrodívdíêslívnoídíí |
| first_indexed |
2025-07-05T23:47:05Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:47:05Z |
| _version_ |
1836852681738551296 |
| fulltext |
Взаємодія граматичної категорії виду і лексико –
граматичної категорії способів (родів) дієслівної дії
Сидоренко Т. М.
Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя
Взаємодія граматики і лексики виявляється в усіх граматичних категоріях,
але особливо вона помітна у категоріях семантизованих, таких як вид у дієсловах.
Ядро семантичної категорії аспектуальності становить граматична категорія виду,
а на її периферії перебуває лексико – граматична категорія способів (родів)
дієслівної дії (далі - СДД).
У лінгвістичній літературі вид дієслова тлумачиться то як словотвірна
категорія [Русская грамматика,Т.1, 1990:584],то як словозмінна [Маслов 1963].
“Цілком очевидно, - зазначає І.Г.Милославський,- що видові кореляції не
виражаються за допомогою закінчень, це сфера дії суфіксів та префіксів.
Лексикографічна практика також схиляється до висвітлення корелятивних за
видом дієслів як самостійних словникових статей. Таким чином, з якого б боку не
розглядали видову кореляцію – з боку регулярності утворення, з боку засобів
оформлення, з боку практичної презентації у словниках, - вид виступає як
словотвірна категорія”[1981:158]. Корелятивність твірної і похідної видових форм
намагаються підтвердити наявністю спільного семантичного інваріанта, в межах
якого відбувається лексична і морфологічна деривація.
Вид є морфологічною категорією зі складною семантичною структурою,
вказуючи на яку О.М.Пєшковський підкреслює, що семантика виду описує
перебіг у часі або розподіл у часі дії[1956:105]. За академічним виданням вид
виражає динамічну ознаку або в процесі її розгортання, становлення, або як
цілісний комплекс, повністю реалізований чи спрямований на повну реалізацію в
процесі виконання[1969:337]. В даному випадку вказується на семантичну ознаку
повної, цілісної – неповної, нецілісної реалізації процесуальної ознаки дії або
стану, репрезентованої формами доконаного і недоконаного виду.
Основою категорії виду є двочленна опозиція цілісності / нецілісності дії,
маркованим членом якої виступає форма доконаного виду (цілісність). Форми
недоконаного виду є немаркованими і позначають дію як необмежену щодо її
цілісності, чим і мотивується їх подвійне вживання. Вони можуть позначати
нецілісну (Юнак пише листа) і цілісну (Юнак уже писав листа) дії. Кваліфікація
форм доконаного виду як маркованих на парадигматичному рівні підкреслює
граматичний характер семантичної мотивованості категоріальних значень виду на
рівні системи, що відмежовує її від інших категорій у безвидових мовах (де наявні
лише способи дієслівної дії) і від свого поняттєво – функціонального еквівалента
– мовно – поняттєвої категорії аспектуальності.
Будь-яка ситуація існує і розгортається в часі, що послідовно реалізується
семантикою часових форм. Видова семантика відносно незалежна від часової і
перетинається в синтагматиці. Вид пов’язаний з внутрішньою темпоральністю дії,
стану. У цьому аспекті важливим є розмежування зовнішнього і внутрішнього
часу. Вся ситуація взагалі міститься у зовнішньому часі щодо моменту мовлення:
до, одночасно з ним , після нього. Часові стосунки всередині самої ситуації
формують її внутрішню темпоральність і виражаються граматичними значеннями
доконаного і недоконаного виду. Опозиція зовнішнього і внутрішнього часу
відображає нетотожність семантики часових і видових форм у системі мови і
системі мислення. Внутрішній час пов’язаний з ознакою цілісності
(комплексності) / нецілісності (некомплексності) дії, з її послідовною
диференціацією щодо “точечності” і “лінійності”. Опозиція зовнішнього /
внутрішнього часу пов’язана з різним статусом мовця. Зовнішні часові форми
характеризуються позицією спостерігача, який послідовно здійснює зовнішнє
членування перебігу дії відповідно до моменту мовлення. Семантика виду
дорівнює онтологічно позиції діяча – двох поглядів на її перебіг як на неподільне
ціле (док.в.) і як на членовану величину (недок.в.) [Маслов 1963]. Отже поняття
внутрішнього часу співвідноситься з кількісним виміром і репрезентується на
віртуальному рівні мовного знака, що засвідчує когнітивність видової семантики
Вид посідає особливе місце в підсистемі морфологічних категорій в силу
свого зв’язку з різними мовними рівнями: характеризується парадигмою засобів
вираження (префікси, суфікси), пов’язаний з лексико – семантичними
властивостями дієслів, спрямований в словотвір у морфологічній і лексичній
деривації.
Співвідносність виду з дієслівною лексемою свідчить про віртуальний
характер його грамем, пор.: писати – написати статтю, писати – розписати
красу Полісся, писати – вписати учня до списку. Тому, на думку О.В.Бондарка,
вид не може членувати всю дієслівну лексику на два протилежні класи і
виражати одне слово у двох формах, бо видове протиставлення відбувається як в
межах однієї лексеми, так і між різними лексемами. Відповідно, вид варто
визнавати граматичною категорією змішаного типу, почасти словозмінною,
почасти класифікаційною[1967:77]. Тобто, види можуть грунтуватися на
граматичних формах того самого слова, на різних словах або на частково різних –
частково тотожних, коли в межах однієї лексеми можлива видова корелятивність
внаслідок варіативності лексико – семантичних компонентів[Загнітко 1996:215].
Однак більшість граматистів вважають, що корелятивні пари є формами одного й
того ж слова, отже належать до однієї дієслівної парадигми. Основу такого
трактування членів видової пари становить семантичний критерій, згідно з яким
слова, що входять до видової пари, називають одну й ту ж дію як результативну,
завершену, або ж як нерезультативну, незавершену[Грищенко 1997:409-410].
З’ясування належності дієслова до корелятивної пари – одна з важливих
проблем мовознавства. Не всі дієслова мають парні видові форми або послідовно
реалізують видову парність свого типу. З цього погляду ідентифікують дієслова
парновидові, одновидові і дієслова з нерівночастотною видовою
співвідносністю[Шелякін 1983:143]. Наприклад, дієслова типу робити – зробити,
піднімати – підняти, проходити – пройти – парновидові, дієслова типу
гордувати, їздити, розбахкатися, натерпітися – одновидові, дієслова типу
запрацюватися, заклопотатися, але загулятися – загулюватися: -Та ви ж довго
не загулюйтесь, діти (Вас., II,1959,174); Трапилось так, що й цього вечора я
загулявся допізна (Збан., Мор. чайка, 1959,79) [Словник II:99] – з
нерівночастотною видовою співвідносністю.
З метою вирішення цього питання граматисти часто звертаються до
критерію Ю.С.Маслова [Залізняк Ганна А. 2000:47-52]. При встановленні видової
корелятивності враховується, чи може дієслово недоконаного виду виражати
подійне значення (за аспектуальною системою російської і української мов
дієслова доконаного виду завжди виражають події, а дієслова недоконаного виду
можуть характеризувати одне з трьох значень: стан, процес, подію. Видова
співвідносність має місце, якщо дієслово недоконаного виду при описі
повторюваних подій і в контексті praesens historicum (теперішній історичний)
замінює дієслово доконаного виду, не змінюючи при цьому зміст повідомлення.
Наприклад, Він написав листівку знайомому і відніс її на пошту. Він пише
листівку знайомому і відносить ї на пошту. Щоразу перед святами він пише
листівку знайомому і відносить її на пошту.
Поряд з видовими парами аспектуальна система української мови фіксує
дієслова, які перебувають за межами видовох опозиції. Це непарні дієслова
доконаного виду (perfectiva tantum) і непарні дієслова недоконаного виду
(imperfectiva tantum). Є.А.Земська в своїй статті вказує, що відсутність
корелятивної пари у дієслів недоконаного виду пояснюється відсутністю
морфологічного показника для утворення форм доконаного виду[1955:5]. Автори
праці “Введение в русскую аспектологию” зауважують, що непарність дієслів
imperfectiva tantum обумовлена семантичними причинами: ці дієслова не
виражають подійного значення, тому не можуть входити до видової пари. Вони
охоплюють широку сферу значеннєвих характеристик станів, властивостей,
співвідношень, різноманітних неграничних процесів, наприклад, мати, стояти,
містити, знати, боятися, жаліти, гуляти, розмовляти[2000:85]. Відсутність
корелятивної пари у дієслів доконаного виду пояснюється відсутністю вживаної
форми для вираження відповідного змісту. Одновидовими є лише дієслівні
композити з префіксами кількісно – часового значення. В межах дієслів з
префіксами просторового значення одновидових типів не спостерігається тому,
що такі дієслова можуть поєднувати в собі значення обох видів[Земська 1955:8].
Отже, морфологічна категорія виду належить до віртуально закріплених і
семантично мотивованих класифікаційних категорій. Ядром граматичної категорії
виду дієслова є семантико – парадигматичний компонент, співвіднесений з
морфологічною і лексичною деривацією, який і визначає корелятивність /
некорелятивність морфологічних форм виду, місце perfectiva й imperfectiva tantum
у видовій семантиці.
Поза системою морфологічних категорій перебувають великі угрупування
слів, що передають певне лексичне значення за допомогою граматичних форм.
Основою кваліфікації певного угрупування як лексико – граматичного розряду
(далі – ЛГР) є: об’єднання слів на грунті семантичної спільності; значущість
цього угрупування для граматики; морфемна маркованість / немаркованість і под.
Лексико – граматичні розряди, семантика яких базується на морфемній
мотивованості, не становлять опозицію іншим лексико – граматичним розрядам.
Хоча спроби установити таку опозицію досить широко представлені в
дослідженнях з проблем аспектології, зокрема при аналізі способів (родів)
дієслівної дії. СДД – це підпорядковані аспектуальності пари дієслів, одне з
яких характеризується якимось додатковим значенням: повторюваності,
розподільності, однократності та ін. СДД охоплюють значення, що виділяються
на основі спільності типу протікання і розподілу в часі дієслівних дій, у мовному
вираженні яких важлива роль належить словотвірним ознакам. Так, одні
аспектологи зараховують до ЛГР способів дієслівної дії лексеми за ознакою
формальної фіксованості / формальної нефіксованості (Ю.С.Маслов,
О.В.Бондарко, М.О.Шелякін та под.). Відповідно розрізняють характеризовані
СДД (слова з формальною фіксованістю семантичної ознаки), нехарактеризовані
СДД та проміжні, непослідовно характеризовані способи дії. Для інших ознака
формальної фіксованості / нефіксованості значення виявляється тією межею, яка
зумовлює зарахування / незарахування дієслів до ЛГР способів дієслівної дії
(Н.С.Авілова, Г.Г.Кухтенкова, Д.М.Шмельов та інші). Згідно з цим поглядом,
належність до певного виду, як граматичної категорії, властива кожному дієслову,
а приналежність до одного зі СДД – ні. СДД являють результат певної
семантичної модифікації вихідного (первинного) дієслова, яка має формальне
вираження: префікс, суфікс, конфікс.
Об’єктом аналізу статті є виявлення подібних і відмінних характеристик
між граматичною категорією виду і лексико – граматичними розрядами способів
(родів) дієслівної дії.
Способи дієслівної дії пов’язані з семантикою дієслова, їх значення
детермінуються всією граматичною системою мови і семантико –
парадигматичними лексичними зв’язками. Неоднопланові семантичні критерії
вичленування СДД вказують на семантичний характер цього явища. Але слова,
об’єднані певним СДД, - це вже не лексична група, бо їх категоріальне значення
має зовнішнє вираження, хоча ще й не граматична, тому що зовнішні виразники
окремих СДД не є регулярними. Все це вказує на міжрівневий статус СДД.
Лексико – граматичні розряди способів дієслівної дії, виражаючи
об’єктивний перебіг подій, зближуються з граматичною категорією виду з
семантичного погляду. На думку Ю.С.Маслова, за своїм семантичним змістом
вид і СДД тісно поєднуються, і тому можна навіть твердити, що вони
належать до однієї і тієї ж сфери значень: і вид, і способи дієслівної дії
відображають певні відмінності в типах реалізації дієслівної дії чи в типах
вираження (інтерпретації) цієї реалізації мовцем[1962:160]. Отже, змістовий
бік категорії виду і категорії СДД дуже близький. Не можна не погодитись з
твердженням, що одне і те ж дієслово може бути одночасно дієсловом видової
пари, якщо воно задовольняє критерій видової корелятивності, і належати до
відповідного СДД, якщо воно за формою і значенням відповідає йому. Наприклад,
дієслова типу стрибнути, вкусити репрезентують однократний СДД до
стрибати, кусати і водночас виступають їх видовими корелятами, а лексема
полюбити кваліфікується як СДД і не становить видової пари до любити, бо не
виражає значення події[Залізняк Ганна А. 2000:13]. При цьому заперечується
трактування СДД лише як одновидових дієслів [Ісаченко 1960:300; Городенська
1993:202]. Так, О.В.Ісаченко зауважує, що доконаність(за його термінологією це
способи дієслівної дії - С.Т.) відрізняється від інших прийомів дієслівного
словотворення тим, що – маніфестуючи лише внутрішні модифікації основного
дієслова – доконаність зберігає з ним своєрідну співвіднесеність, пор.: грати –
зіграти, грати – заграти. Словотвірні способи ж, у власному значенні цього
терміна, формують нові дієслівні лексеми з якісно новим значенням щодо
первинного дієслова, пор.: грати – програти, і мають, як правило, співвідносні
видові пари: програти – програвати [1960:300]. Вагомим аргументом проти
врахування видової непарності як головного показника ідентифікації СДД є
утворення форм вторинного імперфектива (вторинним імперфективом в
аспектології називають імперфектив від дієслова доконаного виду, яке, в свою
чергу, утворилось від дієслова недоконаного виду шляхом префіксації–С.Т.):
зачитатися – зачитуватися, находити(дванадцять кілометрів) – нахожувати,
перегукуватися – перегукатися.
Н.С.Авілова стверджує, що в середині СДД можлива видова кореляція. Але
для різних розрядів СДД неоднаковий ступінь входження до видової пари,
головним фактором частотності виступають семантичні і структурні причини.
Так, серед факторів, які впливають на видову співвідносність / неспіввідносність
значущими є :
1. Вплив на видову співвідносність / неспіввідносність категорії
граничності / неграничності. Одні дієслова - це абсолютно граничні або
неграничні, наприклад: будувати, різати, твердити, вартувати і
марити, сидіти, аплодувати, інші в залежності від контексту
набувають значення граничності / неграничності, пор.: читати, писати,
лаяти; читати вголос та читати до пізнього вечора. Семантика таких
одновидових дієслів в ряді випадків змінюється при додаванні
конфікса, набуваючи значення досягнення результату для самого
суб’єкта дії з відтінком інтенсивності, в результаті чого похідне дієслово
включається до видової кореляції[Авілова 1976:310], наприклад:
договоритися – договорюватися, виспатися – висипатися, загулятися –
загулюватися.
2. Специфіка значень окремих СДД. Багатократні СДД, переривчасто
тривалі (погримувати, поспівувати), різновиди кумулятивного
СДД(назбирати грибів, насходитися до приміщення), починальний з
префіксом по-(побігти, посхоплюватися), тривало – дистрибутивний
СДД (роздумувати, розгулювати), дієслова розподільного СДД не
мають корелятивних пар(переміряти все взуття, попіднімати листя).Ці
дієслова(крім багатократних і переривчасто – пом’якшувальних дієслів)
маніфестують кінцевий результат або загальну кількість часу перебігу
дії, що характерне лише для семантики доконаного виду. Навпаки,
гранично – кількісний СДД, дієслова з кінцево – негативним значенням
утворюють видові пари, порівняйте: розмірковувати, полізти,
поплакувати і допитися (до хвороби) та допиватися. Серед
дистрибутивно – сумарних ( за термінологією О.В.Ісаченка) можливі
видові форми недоконаного виду від дієслів з префіксами роз-, об-:
роздарити – роздарювати (всі речі), роздати – роздавати (всі цукерки);
об’їздити – об’їжджати (всі околиці), обпитати – обпитувати (всіх
свідків). Ці дієслова підкреслюють ознаку розподілу за частинами
членованого предмета, що дозволяє подати дію як процесну чи кратну.
3. Причиною видової непарності є семантика однократності дії в
загальному розумінні цього поняття, пор.: дієслова починального і
фінітивного СДД: побігти, відшуміти, тривало – одноактного СДД:
провити. Так, Н.С.Авілова [1976:288], О.В.Бондарко[1987:71-72]
дотримуються думки, що і дієслова з суфіксом -ну- видової пари не
становлять, бо мають яскраво виражену семантику однократності.
Автори праці “Введение в русскую аспектологию” відстоюють
думку, за якою однократні дієслова, утворені від багатоактних
первинних дієслів, становлять з ними видову пару, бо доконаний вид
виражає конкретно – фактичне значення. Наприклад: кидати – кинути,
стрибати – стрибнути, блискати – блиснути. Анастасія блиснула на
нього чорними очима, в погляді була майже зненависть [Загребельний
1984: 38]. Хай йому абищо: справа вся ляснула [Вишня 1974, ІІ:250].
4. Семантично – аспектуальне зміщення в дієсловах одного СДД. Дієслово
одновидового СДД підкреслює семантичну ознаку, властиву
парновидовим дієсловам, наприклад: просидіти – просиджувати (цілий
день над книгами), простояти – простоювати (години біля магазину),
виражають крім часових характеристик, в межах яких реалізується дія,
значення “використати вказаний час якимось чином “.
5. Емоційно – експресивна забарвленість дієслівного слова. Як зауважує
Ю.С.Маслов, будь-яка стилістично забарвлена передача дії, як урочисто
– піднесена, так і грубувато – іронічна, “зосереджує увагу на цілісному
факті, що не членується”[1959:202]. Наприклад, вбити – вбивати, але
ухлопати, схопити – схоплювати, але цапати, кидати – кинути, але
кидонути і подібні.
6. Фактор омонімії. За нормами української мови ряд дієслівних
утворень не можна вважати корелятивною видовою парою, бо матиме
дію явище омонімії, наприклад, слово “поспівати “ не становить
видової пари з дієсловом поспівувати, яке завдяки ітеративному
суфіксу –ува- небуває значення переривчасто – пом’якшувального вияву
дії. Н.С.Авілова припускає, що причиною омонімії у дієслів
односпрямованого руху є не лише семантичне значення слова, а й
структурна неможливість утворення вторинного імперфектива: префікс
по- формує різні СДД. Так, утворення вторинного імперфектива від
дієслова тривалого СДД походити (певний час на подвір’ї)не можливе,
бо існує дієслово походжати в переривчасто – пом’якшувальному
СДД.
Відмінність між СДД і видом дієслова грунтується на їх функціональних
характеристиках, корелятивності з семантикою дієслова і статусом у вираженні
частиномовної семантики. За допомогою СДД репрезентуються різні за своїм
змістом дії і зміна одного розряду СДД на інший зумовлює зміну самої дії, пор.:
надивитися (гранично – кількісний СДД) Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе, Могутняя сило, - чолом! Дивлюсь я на
тебе і не надивлюся, Думками скоряюсь, душею молюся, Співаю величний жалом
[Вороний 1989:106]; задивитися (надмірно – тривалий) Десь далеко за Хортицею
вибивався щербатий місяць. Поволі підвівся над Дніпром і теж сумно задивився у
вікно (Баш., Надія, 1960,93)[Словник:III,108]; поподивитися (розподільний) Не
один день поподивились діти у вікно, виглядаючи матір. Зміна виду залишає дію
незмінною, зміщуються тільки певні акценти в характері її перебігу, наприклад:
…в лютому р. 1901в Менську Мержинський вмирає на руках Лесі…І протягом
однієї ночі Леся Українка пише драматичну поему “Одержима”… та І
напишуть: слава не помре їм У прийдешнім брязкоті мечів [Маланюк 2001: 176,
264].
У сфері СДД не існує структури властивої граматичним категоріям: рядів
граматичних форм ( часу, способу, особи) і протиставлення цих рядів.
Таким чином, необхідно визнати, що в межах СДД можлива видова
кореляція. Саме від специфіки СДД (поряд з показником граничності /
неграничності у процесуальній ознаці), залежить видова співвідносність /
неспіввідносність, відповідно тип словотворення дієслів, вияви лексико –
синтаксичної поєднуваності / непоєднуваності з певними групами слів. Отже,
СДД перебувають у системі інших лексико – граматичних розрядів, як,
наприклад, збірні, речовинні, конкретні і абстрактні іменники; розряди зворотних
дієслів; а вид належить до морфологічних категорій (поряд з категоріями часу,
відмінка, роду тощо). Різниця між дієслівним видом і СДД являє собою один із
проявів загальних відмінностей між морфологічними категоріями і лексико –
граматичними розрядами[Бондарко 1971:8-9].
Література
1. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. – М.: Наука, 1976. –
328с.
2. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української
мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – 334с.
3. Бондарко А.В. Виды глагола и способы действия в русском языке. // Русский
язык и литература в школе. – 1971. - № 2. – С. 6 – 17.
4. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. – Л.: Просвещение, 1967. – 192с.
5. Вишня О. Твори у 5 томах. Т.2. – К.: Дніпро, 1974. – 357с.
6. Вороний М.К. Твори. /Упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г.Д.Вереса.
– К.: Дніпро, 1989. – 687с.
7. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк,
ДонДУ, 1996. – 435с.
8. Загребельний П.А. Твори: В 2-х т. Т.1. Розгін: Роман. – К.: Дніпро, 1984. –
549с.
9. Зализняк Анна А., Шмелев А.Д. Введение в русскую аспектологию. – М.:
Языки русской культуры, 2000. – 226с.
10. Земская Е.А. Типы одновидовых приставочных глаголов в современном
русском языке. // Исследования по грамматике русского литературного языка.
Сборник статей. За ред. Н.С. Поспелова, Н.Ю. Шведова. – М.: Изд-во
Академии наук СССР, 1955. – 554с.
11. Исаченко А.В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении со
словацким. – Ч.2. – Братислава: Изд-во Словацкой АН, 1960. – 577с.
12. Маланюк Є. Ф. Невичерпальність. Поезії, статті. – К.: Веселка, 2001. – 318с.
13. Маслов Ю.С. Глагольный вид в современном болгарском литературном
языке: (Значение и употребление). // Вопросы грамматики болгарского
литературного языка . – М., 1959. – С. 157 – 312.
14. Маслов Ю.С. Вопросы глагольного вида в современном зарубежном
языкознании. // Вопросы глагольного вида. – М.: Изд-во иностранной
литературы. – 1962. – 438с.
15. Маслов Ю.С. Морфология глагольного вида в современном болгарском
литературном языке. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 184с.
16. Милославский И.Г. Морфологические категории современного русского языка.
– М.: Просвещение, 1981. – 254с.
17. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. – 7-е изд. М.:
Учпедгиз, 1956. – 511с.
18. Русская грамматика: В 2 т. – М.: Наука, 1990.- Т. 1. – 788с.
19. Словник української мови в 11-ти томах. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980.
20. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. / За ред. І.К. Білодіда. – К.:
Наук. думка, 1969. – 583с.
21. Сучасна українська літературна мова. Підручник. / За ред. А.П. Грищенка. – К.:
Вища школа, 1997. – 493с.
22. Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная
локализованность. Таксис. – Л.: Наука, 1987. – 352с.
23. Шелякин М.А. Категория вида и способы действия русского глагола:
Теоретические основы. – Таллин: Валгус, 1983. – 216с.
Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя
|