Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст.
Розглядається історія формування маєтностей Шостенського казенного порохового заводу та його військового поселення у ХVІІІ ст. як основи подальшого розвитку м. Шостки....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75600 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. / М.Г. Кокшайкін, В.Д. Кириєвський, Ф.П. Пушкар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 201-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75600 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-756002015-02-01T03:02:43Z Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. Кокшайкін, М.Г. Кириєвський, В.Д. Пушкар, Ф.П. Польсько-литовська доба та Гетьманщина Розглядається історія формування маєтностей Шостенського казенного порохового заводу та його військового поселення у ХVІІІ ст. як основи подальшого розвитку м. Шостки. Рассматривается история формирования имущественного комплекса Шостенского казенного порохового завода и его военного поселения в ХVІІІ в., как основы для дальнейшего развития города Шостки. The history of forming of immovable property state powder plant on the river Shostka, as foundation for development of Shostka town later on, are considered. 2011 Article Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. / М.Г. Кокшайкін, В.Д. Кириєвський, Ф.П. Пушкар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 201-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75600 94(477.908):658.2:622.221/222:622.3 «17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Кокшайкін, М.Г. Кириєвський, В.Д. Пушкар, Ф.П. Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
Розглядається історія формування маєтностей Шостенського казенного порохового заводу та його військового поселення у
ХVІІІ ст. як основи подальшого розвитку м. Шостки. |
| format |
Article |
| author |
Кокшайкін, М.Г. Кириєвський, В.Д. Пушкар, Ф.П. |
| author_facet |
Кокшайкін, М.Г. Кириєвський, В.Д. Пушкар, Ф.П. |
| author_sort |
Кокшайкін, М.Г. |
| title |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. |
| title_short |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. |
| title_full |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. |
| title_fullStr |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. |
| title_sort |
маєтності шостенського порохового заводу у хvііі ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75600 |
| citation_txt |
Маєтності Шостенського порохового заводу у ХVІІІ ст. / М.Г. Кокшайкін, В.Д. Кириєвський, Ф.П. Пушкар // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 201-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kokšajkínmg maêtnostíšostensʹkogoporohovogozavoduuhvíííst AT kiriêvsʹkijvd maêtnostíšostensʹkogoporohovogozavoduuhvíííst AT puškarfp maêtnostíšostensʹkogoporohovogozavoduuhvíííst |
| first_indexed |
2025-07-05T23:53:13Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:53:13Z |
| _version_ |
1836853067690016768 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
201
Левобережной Украине в первой половине XVIII в. (АН УССР
– Институт истории) / Гуржий А. И. – К., Наукова думка, 1986.
– 134 с.
4. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717
– 1767 гг.). Издание «Киевской старины» [Под ред. А.М. Лаза-
ревского]. – К., 1895. – Ч. 2 (1726 – 1729 гг.).– ІІ, 342 с.
5. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717 –
1767 гг.). [издание «Киевской старины» под ред. А. Лазаревского].
– К., 1897. – Ч. 3 (1730 – 1734). – І, 418 с.
6. Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба
(1727 – 1734) / Борис Крупницький. – Аугсбург, 1948. – 192 с.
7. Лазаревский А. М. Описание Старой Малороссии.
Материалы для истории заселения, землевладения и управления.
– К., 1888. – Т. 1. Полк Стародубский. – ХVI, 470, ХХХ с.
8. Лазаревский А.М. Очерки малороссийских фамилий.
Материалы для истории общества в XVII и ХVIII веках,
собираемые А.М. Лазаревским. Апостолы / Лазаревский А.М.
// Русский архив. – 1875. – № 1. – С. 91-95.
9. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник /
Модзалевский В.Л. – К., 1908. – Т. 1 (А – Д). – 519 с.
10. Полное собрание законов Российской империи с
1649 года в 45 томах. – СПб., 1830. – Т. VІІІ (1728 – 1732 г.). –
[2], 780, [7] с.
11. Радакова Е. Гетман Даниил Апостол в роли колонизатора
/ Радакова Е. // Киевская старина. – 1891. – Т. 33. – Кн. 1. –
С. 458 – 468.
12. Универсалы гетмана Данила Апостола // Материалы
для отечественной истории, издаваемые под редакцией
М.О. Судиенка. – К., 1853. – Т. 1. – Отдел 3-й. – 1, Х, 1, 168 с.
13. Устименко В. Жукля. З історії села на Чернігівщині /
Устименко В. – К.: Етнос, 2009. – 608 с. іл.
Волерт Я.Л. К вопросу о частных владениях гетмана
Данила Апостола (по материалам Генерального следствия
об имениях 1729-1731 гг.)
На основании материалов Генерального следствия об
имениях охарактеризованы частные земельные владения,
принадлежавшие гетману Данилу Апостолу на территории
Миргородского и Черниговского полков Гетманщины.
Ключевые слова: Украинское казацкое государство,
Миргородский и Черниговский полки, частные земельные
владения, гетман Данило Апостол, Генеральное следствие об
имениях 1729 – 1731гг.
Volert Ya.L. Reflection on the private estate of Hetman
Danilo Apostol (on the basis of materials of the General Survey
of Landholdings 1729-1731)
A though a survey analysis of the materials of the General
Survey of landholdings proves that Hetman Danilo Apostol had
some private estate on the territory of the Myrhorod and Chernihiv
regiments.
Key words: Ukrainian Cossack State, Myrhorod and Chernihiv
regiments, land estates, hetman Danylo Apostol, General survey of
landholdings in 1729 – 1731.
02.04.2011 р.
УДК 94(477.908):658.2:622.221/222:622.3 «17»
М.Г. Кокшайкін
В.Д. Кириєвський
Ф.П. Пушкар
МАЄТНОСТІ ШОСТЕНСЬКОГО
ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ У ХVІІІ СТ.
Розглядається історія формування маєтностей Шостенсь-
кого казенного порохового заводу та його військового поселення у
ХVІІІ ст. як основи подальшого розвитку м. Шостки.
Ключові слова: порох, Шостенський казений пороховий
завод, гребля з млином, скриня (шлюз), селітряна варниця.
Вивчення історії нашої держави неможливе
без ретельного дослідження історії окремих її
населених пунктів. Одним з таких місць України є
місто Шостка Сумської області, яке сформувалося
як військове поселення при Шостенському
пороховому заводі (далі ШПЗ), що протягом двох
століть забезпечував російську, а потім радянську
армію порохом. Саме стратегічна функція цього
підприємства за радянських часів була одним із
чинників його втаємничення. Статус режимного
об’єкту не тільки не сприяв дослідженню його
історії, але навіть приховував факт існування ШПЗ.
Відомо, що кожний такий завод мав іншу умовну
назву та свою «легенду» виробництва. Історичні
джерела були доступні лише вузькому колу фахівців,
а офіційна версія його історії була написана тезисно
та досить стисло [1, 362], [2, 9], [3, 65], [4, 6-8].
Шостка починає відлік своєї історії з ХVІІІ ст.,
коли імператриця Анна Іоанівна (1730-1740) своїм
указом від 21 травня 1739 року дозволила козакам
виробляти порох «на заведенных вновь в Украйні
пороховых заводах». На виконання указу імператриці
генерал-майор Іван Шипов віднайшов для нового
порохового заводу «место и мельницу в Ніжинском
малоросссійском полку: на речке Шостке», де у
серпні 1739 р. почав будувати «селитренный и
пороховой амбары, и две светлицы для сушения
пороха, и небольшой двор для бытия определенным
к тому надзирателям и работникам» [5, 194]. Отже,
забудова Шостки, як поселення при пороховому
заводі, розпочалася з «небольшого двора».
Керувати новим заводом був призначений
відставний майор Афанасій Постельніков, якого
Сенатським указом від 9 вересня 1737 р. направили в
Україну «для определения к разным делам» [6, 129].
22 червня 1739 р. воронізький сотенний уряд
передав «майору Постельникову для пороховаго
завода на речке Шостке плотину с мельницею,
данная будто уневерсалом гетмана Апостола на
ратушу Воронежскую, о двух колах мучных и одном
ступном, с имеющимися при ней поселеніями и
принадлежащими весьма спустошенными гаями
от приезду от Воронежа на пол версты (приблизно
25 гектарів), да за плотиною с четверть версты и
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
202
сенокосом косарей на тридцать четыре человека на
один день» (приблизно 250 х 350 метрів площі або
ж 6-8 гектарів лугу) [7, 235]. Вищенаведена виписка
з архіву Малоросійської колегії, зроблена у 1833 р.
за запитом командира Шостенського порохового
заводу Гербеля, свідчить, що при млині був хутір
з приналежними йому на лівому березі р. Шостки
гаями у півверсти (25 га від річки до межі нинішньої
церкви Різдва Христового). Місцеві мешканці,
напевно, і стали першими порохнярами на заводі.
Проте таких «корінних шостенців» було для
заводу замало, тому виникала потреба додаткового
пошуку робітників. Населення до небезпечної роботи
на новій козацькій порохівні заохочували пільгами.
Генеральна військова канцелярія звернулася до
своїх полків, зокрема до Стародубського полковника
Радищева, з приписом від 22 серпня 1739 р., в якому
зазначалося: «Пороховщиков поступившіх в сіе
званіе из козаков, мещан и посполитых, и домы в
коих жительствовали, никаким общенародным
повиностям, нарядам и воинским службам
употребляемы небыли» [8, 10-11]. При ратушному
млині було зроблено ступник для 48 порохових ступ,
які восени видали 20 пудів пороху на добу (6 кг на
ступу). До 6 грудня 1739 р. на заводі було вироблено
750 пудів пороху [5, 658]. На початку 1740 р.
Постельніков рапортував генералу Румянцеву,
що пороховий завод спроможний виробляти вже
36 пудів пороху за добу, 14030 пудів (230 тон) за
рік. На думку Румянцева, «означеним порохом»
забезпечувалися як українські, так і слобідські
полки, та ще й ландміліцькі полки, які сторожували
кордони від набігів татар [8, 513].
13 квітня 1742 р. Генеральна військова артилерія
прикупила за 16 рублів для «малоросійского
порохового нового завода» в локотського козака,
значкового товариша Семена Лисачевського,
гай «з другой (правої, у бік заводу) сторони от
Новгородского шляху … длиною как бы в версту и
шириною полверсты (приблизно 50 га) … по дорогу,
которая идет попод гаем Чернецким» [7, 22]. Таким
чином, до прибережного гаю у півверсти (25 га)
від млину додалася ще верста гаю Лисачевського,
розташованого південніше у воронізькому та
локотському напрямках до «Новгородского
шляху» (нині вул. Карла Маркса) та дороги уздовж
Чернецького гаю (нині вул. Короленка). Чернецький
гай належав Гамалїївському монастирю і тягнувся
до Локотків (Галенківки). Отже, у квітні 1742 р.
завод мав на лівому березі р. Шостки 75 га землі,
яка забезпечувала розвиток його поселення. Проте
вже 15 жовтня того ж 1742 р. імператриця Єлизавета
(1741-1761 р.) затвердила указ, в якому зазначалося:
«…в Малороссіи особливому пороховому заводу не
быти» [9, 11]. Причин для закриття було вигадано
чимало, але не вказана головна – небажання
імперського уряду залишати завод у підпорядкуванні
української Генеральної військової артилерії
[10]. Згодом, 29 листопада 1748 р., імператриця
«пожалувала» греблю й млин «о четырех жорновах»
на річці Шостці, які не були задіяні на пороховому
заводі, коропському жителю Осипу Божку [7, 29].
У 1751 р., за гетьмана К. Розумовського (1750-
1764), Шостенський пороховий завод знову був
відкритий, «и делался порох для генеральной
и полковой артилерий и для удовольства
малороссийских козаков» [6, 134].
14 березня 1752 р. гетьман своїм універсалом
підтвердив право Осипа Божка на володіння млином.
Останній у 1757 р. продав млин глухівським козакам
Данилу та Федору Василенкам, які збільшили
греблю та додали до нього ще четверо водяних
кіл. 1 квітня 1761 р. глухівський козак, військовий
товариш Іван Василенко (онук Данила) за 600 рублів
продав «на генеральную воисковую артилерію во
вічное володєніе» свою спадщину, що дісталася
йому від батька Івана Даниловича: четверту частину
греблі, млин «в трех клітках о шести колах», сінокіс
та гай по «обоим сторонам той реки Шостки»,
двір з хатою та амбаром, що стояв на «сухом пути
под борком от воронижского приезду» та двох
гайків «половинную часть» [7, 20-25]. Таким
чином Розумовський повернув втрачену власність
заводу і почав його відновлення як Гетьманського
шостенського порохового заводу. 6 червня 1762 р.
порохівня розширила свої землі від млина на
південь, придбавши за 10 рублів у локотської
козачки Онисії Колодки «гай, состоящій по дороге
локотской до Богдановки идучой между гаями,
купленимы з частью мельниці на реки Шостки, на
генеральную артилерію у Івана Василенко» [7, 25].
Отже до 75 га заводської землі на лівому березі
р.Шостки додався Колодчин гай з заходу, приблизно
30 га смуги землі довжиною від річки Шостки до
Новгород-Сіверського шляху та шириною від
воронізької дороги (нині вул. Леніна) по ярок (нині
вул. Матросова). У жовтні того ж року «генеральна
артилерія шостенского завода» придбала за 50
рублів ще один гай з сінокосом у воронізького
козака Опанаса Шкури, брат якого Григорій купив
ці землі 28 листопада 1721 р. за 120 золотих «в
конці греблі меской (ратушной)», тобто на правому
березі Шостки, у пана Якова Пискуна – «знатного
сотні вороніжской товариша» [7, 27, 66]. 1763 року
Генеральна артилерія викупила за 2 тисячі рублів у
глухівських козаків Василенків Данила та синів його
брата Федора – Василя, Івана, Андрія та Опанаса
останні три частини греблі «с принадлежащим
строением» – млином, сінокосом та гаями «по обоим
сторонам той реки Шостки» [7, 29]. Таким чином
пороховий завод отримав за гетьмана Розумовського
доволі широку смугу гаїв для своїх потреб. Зокрема,
на правому березі р. Шостки у кінці греблі, по
обидві сторони крупецької дороги, – щонайменше
ISSN 2218-4805
203
600 метрів шириною, а на лівому березі річки, по
обидві сторони воронізького приїзду, до перехрестя
з Новгородським шляхом, щонайменше з кілометр
шириною, приблизно 100 га (від вул. 9-го Січня до
вул. Матросова). Подальше розширення земель
заводу та його розбудову призупинив указ Сенату
від 30 січня 1764 р. «Об уничтожениии имеющихся
в Малой России пороховых заводов и о небытии в
предь оного» [7, 236].
В описі Шостенського порохового заводу,
складеному у 1771 р. під час передачі його
Малоросійською колегією Петербурзькій канцелярії
Головної Артилерії та підписаному хорунжим
В. Лихошрстом і майором Рудометовим, зазначено,
що першою будівлею «от приезду из села Локоток
через пущу артилерийскую» (через колишній гай
Лисачевського) був великий амбар 4 х 4 сажні,
за яким стояла стара хата 2 х 2 сажні з сіньми,
прикомірком та двома сараями. Навпроти хати –
город, огороджений сосновим «ворнем». Скоріш
за все, це і була маєтність козака І. Василенка,
продана у 1761 р. на «генеральную артилерію» і
яка розташовувалась «на сухом пути под борком от
воронижского приезду». Двір був першим у місці
поєднанням під’їздів до шостенської греблі як з боку
Вороніжу, так і з боку Локотків. Він розміщувався з
лівої (західної) сторони локотської дороги, за якою
ріс невеликий бір на першій надзаплавній терасі.
По правий бік дороги, «на бугре», розміщувалась
велика хата «на дубах стоячой» розмірами 7,5 х 3
сажні, з двома кімнатами, з цегляною грубою «в
описи палижской роботи» [7, 4]. По ліву сторону
греблі була ще одна хата 1,5 х 1,5 сажні, з сіньми та
городом з варинчатою огорожею.
В описі указана довжина греблі в 29 сажнів до
першого мосту – скрині (шлюзу), з лівої сторони
якого був улаштований «мельничий амбар»
розмірами 3 х 3 сажні, а в ньому «два пола, на кажном
по два жернова мучних» [7, 4]. Це був діючий млин
колишнього власника Божка. За скринею, довжиною
в 4 сажні, розташовувався другий непрацюючий
«мельничний амбар», розміри якого становили 3 х 3
сажні. Далі, на відстані 16 сажнів, знаходилась друга
скриня в 3 сажні довжиною. Біля скрині містився
пороховий ступник (5 х 3 сажні з двома підлогами
для 24 порохових ступ на кожній (разом 48 ступ,
установлених ще 1739 року). Поряд зі ступником
знаходився «чулан для лощения пороха». Із західного
боку ступника була порохова сушня (6 х 3 сажні) з
сіньми. Між другою і третьою скринями йшла гребля
у 5 сажнів, та за скринею – ще на 28 сажнів. Разом
довжина греблі зі скринями становила 89 сажнів
(180 метрів). Біля греблі знаходилась винокурня
значкового товариша Івана Чижевського, який
наглядав за майном тимчасово недіючого заводу.
З правої сторони греблі, біля річки, була селітряна
сушня (3 х 3 сажні). Неподалік неї – сарай та амбар
(3 х 3 сажні), у яких літрували (очищали) селітру.
Навпроти амбару розташовувався холодник (4 х 3
сажні). Ближче до греблі, по її лівій стороні, стояла
хата (4 х 2 сажні), у ній – «светлица с кімнатою» і
піччю, для оздоби якої викотистали «кафель белый
простой». Неподалік хати знаходились старий амбар
(2 х 2) сажні та погріб. Ближче до берегу містилися
комора (1 х 1 сажні), при ній сарай, а далі – одна
за одною – дві загороди, з сараями в кожній. На
березі р. Шостки була улаштована «мильня» (лазня)
з сіньми в 3 х 1 саж. Таким чином з’ясовуємо, що
у 1771 р. завод з пороховим ступником 1739 р. на
48 ступ знаходився на правому березі Шостки, за
першою скринею, і мав усі будівлі, передбачені ще
1739 року генерал-майором Іваном Шиповим.
Цей «Опис сосотоящему на реке Шосткє
малороссійскому пороховому заводу со всєм
принадлежащим к німу строєниєм и припасъ ...
тож хуторами Шкирмановкє и Миронавкє 1771
года июля 14 дня» зберіг для нащадків прізвища
перших поселенців, що проживали у межах
заводу: «…в хуторе Шкирмановке…хат черних
шесть с пригороженими дворами: Фома Одинок…,
Григорий Склєрєнко…, Пєтр Данилєнко…, Иван
Данилєнко…, Филип Глухой…, Сємєн Пушний…»,
а також «житєлствующих (также с сємєйством) по
дворам» хутора Мироновка : «Яков Ярошєнков…,
Мирон Исаєнко…, Матвєй Тимошенков…, Тимофей
Брукличєнко…, Григорий Москалєнко…, Юрєй
Анищєнко…, Григорєй Кондратєнко…, пастух Осип
Внучєнко…» [7, 8].
Описом зафіксовано, що серед майна порохового
заводу, яке знаходилося «в хуторє Шкирмановкє
в вєдомстве откупщика Лєония Басараба …
СКОТА РОГАТОГО: волов… – 6, корова – 1, бичок
троєлєтной – 1, тєлочка прошлогодняя – 1, свиней
… – 34, подсвинков – 10, лошадей…– 2» [7, 10].
У 1771 р. за новим планом будівництва завод
позбавлявся технологічно застарілих порохових
ступ і вводив вододіючі та сухопутні фабрики,
нову селітряну варницю, будівлі «розымки»
та сушки пороху, деякі інші споруди для
забезпечення щорічного виробництва 8 тисяч
пудів пороху [11, 257]. Більш детальним планом
1773 р. – «Штатом малороссийским Шостенским
пороховым заводам…» – намічалося збудувати ще й
«крутильную машину» та «магазейн» для зберігання
сухого пороху [11, 258]. «Штат» забезпечував усіх
порохнярів «мундирными вещами» з червоного
сукна: каптаном, камзолом, штанами, капелюхами,
чорними краватками та взуттям.
З іншого опису «Плана Шостенского
артилерийского порохового завода», складеного
істориком О. Лазаревським після перегляду «Атласа
ХVІІІ столетия», дізнаємося, що річка Шостка
перетиналася прямою дорогою. У місці перетину
було влаштовано два шлюзи та 5 водяних машин
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
204
для вироблення пороху (там, де був з 1739 року
пороховий ступник). Чотири сухопутні машини були
західніше, на лівому березі Шостки. Поряд з ними
знаходились «розымная машина», магазини (комори)
для сірки та матеріалів, сушильня. На правому березі,
уздовж дороги, з лівої сторони, «начиная от реки»,
розташовувались покої для проживання офіцерів та
ведення письмових справ («светлица с комнатою»
з опису 1771 року), харчова лавка та квартира для
проживання майстрів. Також на правому березі
річки була «крутильня машиною» та пороховий
магазин. На лівому березі також знаходились покої
для поживання офіцерів та ведення письмових
справ (велика хата «на бугре» з двох кімнат-залів
– з опису 1771 року), далі – «конюшинный двор» та
казарми. На південний схід від офіцерських покоїв
стояли кузня і майстерні, за ними – «ликарский дом
и лазарет» [12, 138-139].
Як бачимо з опису плану, новий завод перейшов
на лівий берег річки, залишивши на правому
оновлене селітряне виробництво – варницю, амбар
та сушню. На плані позначено лише два шлюзи
(скрині), бо третій був побудований після 1777 р. [9,
16]. Таким чином, план, описаний Лазаревським,
був складений до 1777 р.
Капітальна цегляна забудова заводської
вулиці уздовж воронізької дороги розпочалася зі
спорудження у 1777 р. двоповерхової канцелярії
(зараз вул. Леніна, 55), на першому поверсі якої
знаходилася комора для зберігання грошей, на
другому – кімнати для ведення письмових справ
[9, 17]. Цеглу для будівництва першого кам’яного
будинку Шостки виготовляли безпосередньо на
пороховому заводі. Канцелярія мала невеликі
розміри, приблизно 10 х 20 м метрів, відповідно
до тодішніх потреб. У 1779 р. на протилежному
лівому боці дороги, «на бугре», поряд з
офіцерськими покоями, у великій двокімнатній
хаті, згаданій в описі 1771 р., було закладено
церкву Різдва Христового, будівництво якої
закінчилося у 1785 р. [9, 24].
У 1772 р. особовий склад ШПЗ нараховував разом із
рекрутами 51 особу [13, 15]. У 1775 р. із Петербурзьких
порохових заводів були направлені до Шостенського
заводу ще 153 чоловіки [9, 16]. З 1776 р. виробництвом
пороху на заводі керував вільнонайманий пороховий
майстер Чижевський [9, 23]. В описі 1771 р. є згадка
про нову винокурню Чижевського біля греблі з правого
берега Шостки [7, 5].
Тяжка праця, нестерпні умови утримання та
знущання командирів часто провокували масову
втечу «питерских пороховщиков» з Шостенського
заводу. У відповідь на ці дії влада направляла на
завод ще більшу кількість нових «пороховшиков»,
і в 1784 р. на виробництві нараховувалося вже до
360 «служащих» [9, 23]. Завод спромігся виконати
щорічний план-«наряд» у 8 тисяч пудів пороху [11,
259]. З 1788 р. до роботи на підприємстві стали
залучати вільнонайманих. Збільшилась чисельність
і «казенных пороховщиков и селитрщиков – до 500
чел.» [9, 28].
На фоткопії плану «Шостенскаго пороховаго
завода» 1793 р., яка зберігається у Музеї
шосткинського КП «Зірка» [14], бачимо ту ж
Фоткопія плану «Шостенскаго пороховаго завода» 1793 р.
ISSN 2218-4805
205
саму (крупецьку) дорогу, згадану Лазаревським
в описі плану 1777 р., що перетинала р. Шостку
в північно-східному напрямку. З лівої сторони
дороги позначено старий командирський будинок,
а поряд – недобудований новий «о шести покоях».
На протилежній стороні вулиці позначено кам’яну
церкву та дерев’яні казарми. Також на плані
нанесено й другу дорогу, де знаходився «лазарет о
8 покоях», а поряд – будинок для «лекаря и аптеки».
Ці дороги є сучасними вулицями Леніна («1») та
Короленка («2»). Вони прокреслені до південної
межі тодішніх заводських земель, яка проходила
Новгород-Сіверським шляхом. Він починався від
локотського яру (вул. Некрасова, 20), проходив
лісом. Пізніше ліс залишився тільки з правої сторони
шляху (Чернецький гай), а з лівої було пустирище
з болотом та озерцями. Отже, шлях проходив між
нинішнім краєзнавчим музеєм (вул. Карла Маркса,
53) і міськгазом (вул. Короленка, 19-а). Вже за
болотом шлях мав перший – локотський відтинок
(локотський приїзд, нині вул. Короленка) – праворуч
до порохового заводу краєм Чернецького гаю (нині
територія лікарні № 1). Від першого відтинку шлях
різко брав ліворуч по кривій понад краєм іншого
гаю – Лисачевського (від сучасного міськгазу –
до вул. К.Маркса, 38, райвиконком). Потім вже
прямий шлях мав другий, воронізький відтинок,
праворуч гаєм Лисачевського (воронізький приїзд до
порохового заводу, вул. Садова, зараз вул. Леніна).
Довжина воронізького приїзду (вул. Садова) на
плані складає 1,5 версти від Новгорода-Сіверського
шляху (зараз вул. К.Маркса) до заводського ставу
р.Шостки. Довжина локотського приїзду – 1,2 версти
від заводського ставу на р. Шосткці до Новгород-
Сіверського шляху (вул. Короленка, 19-а, Міськгаз).
Воронізький проїзд мав на плані пряме продовження
за рікою по Крупецькій дорозі, уздовж якої були
розташовані деякі виробничі будівлі, зокрема
селітряні варниця та сушильня. Ще маємо на плані
позначку крупецького млина («А»), на відстані 1,2
версти від впадіння р. Крупець в р. Шостка. За
чверть версти на схід від млина, на правому березі
крупецького ставу, позначено 9 хат. Можливо, на
плані не вмістилися хати східної частини Крупця,
бо за «Описом Новгород-Сіверського намісництва
1779-1781 рр.» їх в «деревне Крупець» було 11, та
ще приїжджий монастирський двір «о 4 покоях» [14,
368]. Від крупецького млина прямувала дорога до
галенківського ставу з млином («В»), від якого вона
йшла по кривій в обхід болота, повертаючи вліво
до Новгород-Сіверського шляху (зараз перехрестя
вул. Партизан та Некрасова). План 1793 р. містить
перелік з усіх 54 найменувань тодішнього нерухомого
майна на території заводських земель, починаючи
від порохових фабрик до «общей бани».
Нові історичні джерела, опрацьовані авторами
статті, упорядковують та розширюють знання про
маловідомі сторінки історії ШПЗ, що безперечно
зумовлює подальше вивчення регіональної історії.
Дослідження «білих плям» історії Шостенського
порохового заводу, а відтак і історії самого міста,
акцентує увагу громадськості на проблемах
збереження об’єктів історико-культурної спадщини,
які знаходяться на їх території.
Посилання
1. Домонтович М. Материалы для географии и статистики
России, собранные офицерами генерального штаба.
Черниговская губерния – СПб.: 1865 – 686 с.
2. Шостка. Историко-краеведческий очерк – Харьков:
Прапор, 1970 – 96 с.
3. Прокопенко В.Д. Шостка. Путеводитель. – Харьков:
Прапор, 1981 – 88 с.
4. Завод и его люди – страницы истории. – Шостка: ШПО
«Десна», 1991 -184 с.
5. Сборник императорского русского исторического
общества.– Юрьев, 1909. – т. 130.
6. Очерк истории украинской фабрики: мануфактура в
Гетьманщине / О.П.Оглоблин. – [Б.м.]: Гос. Изд-во Украины,
1925. – 270 с.
7. ЦДІАК України, ф. 580, оп.1, спр. 2082, 643 арк.
8. Столетие Шостенского порохового завода. (1771-1871) –
СПб.: 1871. – 128 с.
9. Сборник императорского русского исторического
общества. – 1912. – Т. 138. – 614 с.
10. Олефиренко В. И завод был построен // Советское
Полесье – 19.09.90 – № 150 (10538)
11. Лукьянов П.М. История химических промыслов и
химической промышлености России до конца ХІХ века. – М.:
1961 – Т.5. – 668 с.
12. Лазаревський А. План Шостенскому артиллерийскому
пороховому заводу // Киевская старина – 1890 – № 4
13. Фотокопія «План Шостенскаго пороховаго завода –
1793 г.». Музей шосткинського КП «Зірка».
14. Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779-
1781 рр. – К.: 1931. – 593 с.
Кокшайкин Н.Г., Кириевский В.Д., Пушкарь Ф.П.
Владения Шостенского порохового завода у ХVІІІ в.
Рассматривается история формирования имущественного
комплекса Шостенского казенного порохового завода и его
военного поселения в ХVІІІ в., как основы для дальнейшего
развития города Шостки.
Ключевые слова: порох, Шостенский казенный
пороховой завод, плотина c водяной мельницей, шлюз,
селитренная варница.
Kokshaikin M. H., Kyriievskyi V.D., Pushkar F.P. The
forming of immovable property state powder plant on the river
Shostka at the ХVІІІ-th.
The history of forming of immovable property state powder
plant on the river Shostka, as foundation for development of Shostka
town later on, are considered.
Key words: powder, state powder plant on the river Shostka,
dam with water-mill, sluice, saltpetre-works.
29.03.2011 р.
|