Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)

У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною в середині ХVІІ ст. на тлі історичних взаємин України та Франції. Здійснено комплексний аналіз одного з важливих джерел з історії України, праці Жана Ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Луняк, Є.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2011
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75603
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647) / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 153-156. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75603
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-756032015-02-01T03:02:01Z Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647) Луняк, Є.М. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною в середині ХVІІ ст. на тлі історичних взаємин України та Франції. Здійснено комплексний аналіз одного з важливих джерел з історії України, праці Жана Ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647). В статье рассмотрено состояние ознакомления французской общественности с Украиной в середине ХVІІ в. на фоне исторических взаимоотношений Украины и Франции. Сделан комплексный анализ одного из важных источников по истории Украины, работы Жана Ле Лабурера «Сообщение о путешествии королевы Польши» (1647). The acquaintance’s state of the French public with Ukraine in the middle of the XVIIth century against the background of historical mutual relations of Ukraine and France in the article is covered. The complex analysis one of historical researches of Ukrainian history, the work of Jean Le Laboureur «Relation of the Queen of Poland’s voyage» (1647), is made. 2011 Article Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647) / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 153-156. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75603 930.1 (44: 477) “1647” (092) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Луняк, Є.М. Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647) Сіверщина в історії України
description	У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною в середині ХVІІ ст. на тлі історичних взаємин України та Франції. Здійснено комплексний аналіз одного з важливих джерел з історії України, праці Жана Ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647).
format	Article
author	Луняк, Є.М.
author_facet	Луняк, Є.М.
author_sort	Луняк, Є.М.
title	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)
title_short	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)
title_full	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)
title_fullStr	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)
title_full_unstemmed	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)
title_sort	відображення минулого сіверщини в праці жана ле лабурера «повідомлення про подорож королеви польщі» (1647)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2011
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75603
citation_txt	Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647) / Є.М. Луняк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 153-156. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT lunâkêm vídobražennâminulogosíverŝinivpracížanalelaburerapovídomlennâpropodorožkorolevipolʹŝí1647
first_indexed	2025-07-05T23:53:19Z
last_indexed	2025-07-05T23:53:19Z
_version_	1836853074508906496
fulltext	ISSN 2218-4805 153 УДК 930.1 (44: 477) “1647” (092) Є. М. Луняк ВІДОБРАЖЕННЯ МИНУЛОГО СІВЕРЩИНИ В ПРАЦІ ЖАНА ЛЕ ЛАБУРЕРА «ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПОДОРОЖ КОРОЛЕВИ ПОЛЬЩІ» (1647) У статті розглянуто стан ознайомлення французької громадськості з Україною в середині ХVІІ ст. на тлі історичних взаємин України та Франції. Здійснено комплексний аналіз одного з важливих джерел з історії України, праці Жана Ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647). Ключові слова: історіографія, Україна, Франція, Жан Ле Лабурер. При вивченні минулого нашої держави важливу роль посідають джерела, що мають іноземне походження, зокрема, повідомлення службовців, дипломатів, військових. Роль своєрідного першовідкривача України для широ- кого європейського загалу прийнято приписувати Гійому Левассеру де Боплану, який своїм «Опи- сом», присвяченим життю, звичаям і побуту «країни козаків», привернув увагу західного суспільства до нашої Батьківщини, де саме в той час відбувалися епохальні зміни внаслідок грандіозного українсько- польського протистояння. Праця Боплана, яка була написана та видана під час Хмельниччини й швидко стала дуже популярною, досить ґрунтовно вивчена й кількаразово перевидана, зокрема й у перекладах українською та російською мовами [1; 2; 6]. Проте дуже мало звертається уваги на роботи тих іноземних авторів, які залишили свої свідчення про Україну напередодні цих карколомних подій. Одним з таких важливих джерел тієї епохи є праця французького культурного та релігійного діяча Жана Ле Лабурера сіра де Блеранваля (1623-1675) «Повідомлення про подорож королеви Польщі та про повернення мадам де Гебріан, дружини маршала, жінки, що виконува- ла повноваження надзвичайного посла та супровод- жувала королеву», видана в Парижі в 1647 р. Серед науковців, що торкалися розгляду цього твору, можна назвати Дмитра Наливайка [5] та Ярослава Дашкевича [3; 4]. Але, на жаль, цей твір залишається ще недостатньо вивченим у вітчизняній історіографії, тож варто зупинитися на роботі цього автора більш уважно. Хоча сам твір Жана Ле Лабурера, що складається з трьох частин, є по суті докладною реляцією про відправлення французького посольства до Польщі для супроводу Марії де Гонзаги, яка стала нареченою Владислава ІV, його друга частина представляє собою детальний опис історії та географії Речі Посполитої. Лабурер (саме такий варіант прізвища найчастіше зустрічається у вітчизняній історіографії, хоча правильніше б було писати Ле Лабурер) відзначає, що те, що його співвітчизники звикли називати Польщею, насправді є об’єднанням різних держав під егідою польського короля. Важливо, що автор ідентифікує себе саме як історика [8, рartie I, р. 2]. Далі Лабурер занотовує: «Перші королі володіли колись лише стародавньою Польщею, сьогодні вона втричі більше й складається не тільки з королівської частини, але й з інших земель, які були приєднані завдяки зброї чи шлюбам. Це Велике князівство Литовське, також Великі князівства Руське, Пруське, Мазовецьке, Жемайтійське, Ливонське та Чернігівське, що в свою чергу поділяються на інші князівства. Я збираюся показати окремо кожну з цих держав, які, власне кажучи, складають країну сарматів європейських разом з частиною Московії» [8, рartie I, р. 2]. Заслуговує на щирий подив та обставина, що ця книга, створена молодим автором (Лабуреру було лише 24 роки, коли вона вийшла в Парижі), містить таку докладну й деталізовану інформацію про володіння польських королів, яка дозволяє визнати її своєрідною енциклопедією тогочасної Речі Посполитої. Велику увагу автор приділив у своєму описі землям і населенню України, яку у відповідності до усталеної традиції він називає Руссю, визнаючи її однією з найважливіших провінцій польської корони. Географічна локалізація Русі для Лабурера викликала певні труднощі, зважаючи на розмитість уявлення про цю територію в тогочасній літературі та картографії. Намагаючись пояснити, які саме землі він розуміє під цим поняттям, автор зазначає на початку глави «Про Русь» (визначення виділено курсивом, у дужках подано оригінальний текст): «Ягайло приніс у подарунок короні польській Литву, Жемайтію, Русь, Поділля та Волинь: всі ці князівства об’єднувалися під назвою Литви, тому що вони були підкорені зброєю його попередників і перетворені на провінції. Я розумію тут під словом «Русь» країну, яка власне зветься Роксоланією і є лише маленькою часткою тієї великої країни Русь, що складає головну частину держави великого князя московського, який визначає себе, зазвичай, великим володарем русинів, а інколи імператором та володарем всієї Русі (J’entens sous le mot de Russie, le pays proprement appellé alors Roxolanie, qui ne fait qu’une petite partie de ce Grand pays de Russie qui est le principal Estat du Grand Duc de Moscovie, qui se qualifie ordinairement Grand Seigneur des Russies, & quelquefois Empereur & dominateur de toute Russie) [8, рartie IІ, р. 221-222]. Отже, Русь-Роксоланію Лабурера можна географічно визначити приблизно територією сучасної України, виключаючи причорноморські землі, що належали туркам і татарам. Хоча французький дослідник і розумів, що його Русь – це лише частина від великого масиву руських земель, левову частку яких він відносив до володінь великого князя московського. Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011 154 У відповідності до адміністративно- територіального поділу Речі Посполитої Лабурер відносить до Русі-Роксоланії територію п’яти воєводств: «Ця країна ділиться на чотири воєводства: Брестське, Київське, Брацлавське (в тексті – Inowladislavie), Руське, до них можна додати також і Подільське. Русь – це, можливо, найкраща та найбагатша країна світу (La Russie est peut etre le pais du monde le meilleur, & le plus fertil)» [8, рartie IІ, р. 223]. Відзначимо, що в цьому переліку автор чомусь пропустив Волинське воєводство, включення якого було б логічним. Оминув він тут увагою й Чернігіво- Сіверщину, зважаючи на те, що вона була прилучена до Речі Посполитої нещодавно, а перед тим поряд зі Смоленщиною належала Московії. Проте автор прекрасно розумів, що обидві території населені русинами, які сповідують православну віру. Чернігово-Сіверська земля не є в центрі уваги історика, проте він часто згадує про цю територію, яка відігравала важливу роль у культурному, політичному та економічному житті Русі. Звичайно, сам Лабурер знав про ці землі лише з інших слів, що невигідно відрізняє його від Боплана, який довгий час прожив в Україні особисто й знав про неї не з чуток. Проте Лабурер сумлінно ознайомився з найновішими свідченнями про описувані ним землі й старанно занотував інформацію, отриману ним під час безпосереднього перебування в Польщі. Серед авторів, праці яких найбільше прислужилися французькому історику в описі української минувшини та сучасності, можна назвати в першу чергу Павла Пясецького, Яна Длугоша, Мацея Меховиту й Алессандро Гваньїні [8, рartie IІ, р. 216-218, 225, 229]. Минуле Русі французький дослідник розглядає в контексті історії Польщі, назву якої традиційно виводить від слов’янського слова «поле» [8, рartie IІ, р. 122]. Історія Польської держави тут подається крізь призму її очільників – князів і королів. Цікаво, що вихідною точкою для початку історичного екскурсу Лабурера стало правління гунського вождя Аттіли, ім’я якого було добре відоме у Франції з античних часів. Патріотизм автора щодо своєї батьківщини проявився при розгляді діяльності королів Польщі, де Генріху Валуа, що правив тут близько року й майже нічим не відзначився, відведено місця більше, ніж, наприклад, його попереднику Сигізмунду ІІ Августу чи багатьом іншим видатним польським правителям [8, рartie IІ, р. 176-178]. Сприймаючи на віру погляди польських і західноєвропейських хроністів, Лабурер розглядає Русь як бунтівну та норовливу провінцію Польщі, яка завжди була васальною державою останньої, хоча час від часу відпадала від впливу своєї метрополії. В подальшому русини стали частими компаньйонами татар при грабунках Польщі. Виходячи з логіки викладу, саме захист своєї держави та християн в цілому від руйнівних нападів татар, підтриманих русинами, держава яких майже розвалилась, став одним з головних спонукальних мотивів, що підштовхнули Казимира ІІІ Великого перетворити «Русь на провінцію свого королівства» [8, рartie IІ, р. 158]. Посеред інших руських князівств, приєднаних до Литви, Лабурер згадує і Чернігово-Сіверщину, за яку згодом постійно точилася боротьба з Московією. Важливо відмітити, що тональність цих нарисів однак не є вже такою зневажливо-недбалою щодо Русі, як це можна було бачити в працях багатьох французьких авторів за півстоліття до цього. Лабурер намагається дотримуватися об’єктивних нейтральних позицій стосовно взаємин двох держав, уникаючи возвеличення однієї сторони за рахунок приниження іншої. Хоча, ознайомлений здебільшого з матеріалами польських хроністів, він залежав від їхніх історичних концепцій. До цього треба додати, що, будучи католиком, він, як правило, поділяв позиції єдиновірців. Події на Русі ХІV-ХVІ ст., викладені в творі Лабурера, є фрагментарними. Він згадує лише про постійні напади татар та підкорення руських земель польськими королями й великими князями литовськими, особливо зупиняючись на правліннях Ольгерда, який розширив межі своєї держави, приєднавши до неї, зокрема, й Чернігівсько-Сіверські землі, а також його наступників – Ягайла та Вітовта, якого іменує Вітольдом [8, рartie IІ, р. 210, 212, 223]. Також автор детально розглядає повстання Михайла Глинського, яке було однією з найрезонансніших подій ХVІ ст. [8, рartie IІ, р. 172]. Дуже багато уваги Лабурер відводить питанням релігії. Не слід забувати, що сам він не лише був щирим католиком, але й належав до священицького сану й згодом посів місце особистого духівника короля Людовика ХІV. Автор відзначає, що русини «дотримуються грецької віри» [8, рartie IІ, р. 15.] тож, хоч вони і є християнами, їхню релігію Лабурер визнає неістинною, хибною: «Християнська релігія сюди була принесена греками, разом з тією оманою, яку продовжують ще сповідувати більшість міст та приватних осель» [8, рartie IІ, р. 224]. Його тішить, що католицтво поступово поширюється в цій країні й усе більше людей, особливо знатних, навертаються до віри, яку він вважає справжньою: «…Просвітлення мало помалу надходить. Більша частина їхніх єпископів вже повернулися до лона римської церкви в 1595 р., багато знатних родин зробили те ж саме, тож скоро вся провінція стане римо-католицькою» [8, рartie IІ, р. 118]. Упродовж всього викладу подій Лабурер неодноразово наголошує на важливій цивілізаторській ролі Ватикану на землях Русі. Це, зокрема, стосується відзначення важливості серед православних культу святого папи Григорія ISSN 2218-4805 155 І Діолога (Двоєслова), щодо якого історик наводить слов’янське найменування «Беседник» (Byessednic), коронації Данила Галицького папою римським, навернення населення Русі до католицтва польськими королями, визнання православними ієрархами верховенства апостольського престолу на Флорентійському соборі в 1439 р. [8, рartie IІ, р. 222-225, 229]. Останній тріумф католицької віри Лабурер вбачає у Берестейській унії, хоча й відзначає, що перемога «істинної» релігії є неповною через несприйняття її більшістю населення Русі [8, рartie IІ, р. 17]. Головною силою, що чинить найбільший опір покатоличенню Русі, автор небезпідставно вважає козацтво, походження якого виводить від магометанських народів, очевидно, татар. Ідея походження козаків від татар була досить популярною в тогочасній історіографії. Зокрема, відомий французький історик і географ П’єр Бержерон (бл.1580-1657) щодо козаків зазначав: «Що стосується козаків (Cozaques), народу, який проживає вздовж Бористену чи Дніпра і є підвладним королю Польщі, буде досить правильно вважати їх за одну з орд татар перекопських (une de ces hordes Tartaresques des Precopites) або інших, що осіла тут під час їхніх набігів на Русь чи Польщу, оскільки вони ведуть життя кочовиків, волоцюг і розбійників і це довершує їх подібність» [7, р. 93]. Лабурер із сумом констатує, що козаки є найзапеклішими захисниками православної віри в провінції, яка поступово переходить на католицтво: «Залишаються тільки козаки, які належать до секти магометанської (il n’y a que les Cosaques qui sont de la Secte de Mahomet) та не бажають нічого змінювати через свою дику вдачу, що не дозволяє їм зрозуміти нічого іншого, ніж завзято дотримуватись релігії свого народження» [8, рartie IІ, р. 118]. В той же час, Лабурер не без гордості відзначає успіхи козаків у боротьбі з турками і татарами та важливість їхнього війська у християнській протидії наступу магометанства під проводом Високої Порти. Він погоджується зі словами Пясецького, що «жодна з військових сил християнських не мала такого славетного та величного імені» [8, рartie IІ, р. 229]. Саме козаки у Лабурера є головними героями подій на Русі, починаючи з ХVІ ст. Значення їх у тогочасній Європі відкривається вже з перших рядків присвяченої їм у книзі окремої глави «Про козаків запорозьких»: «Весь світ знає їхнє ім’я, проте мало хто відає про їх походження» [8, рartie IІ, р. 225]. Французький історик спростовує поширену на заході думку, «що це якийсь народ». Йдучи за словами Пясецького, Лабурер визначає їхню сутність наступним чином: «Це розбійники без закону та військової організації, які скупчилися на кордонах Русі, щоб робити набіги на турецькі краї через Чорне море» [8, рartie IІ, р. 225]. Походження назви козаків Лабурер пояснює традиційним для польських хроністів чином: «Вони виявляють велику прудкість при своїх набігах на турецькі володіння, а «kosa» польською мовою означає «коза». Ось чому легкі вершники, що несуть охоронну королівську службу, отримали назву козаків» [8, рartie IІ, р. 226]. Головну роль в організації козацького війська, яке відігравало роль щита від турецько-татарської експансії, зважаючи на доступні йому джерела інформації, Лабурер, зрозуміло, відводить польським королям, і насамперед Стефану Баторію. В своєму творі французький історик кілька разів наголошує на провідній ролі цього короля у формуванні козацтва. Історик зазначає, що саме він «зібрав до купи тих грабіжників і волоцюг, що походили з усіх куточків держави», й «дав їм устрій і закони, якими вони мають керуватися у випадку війни та захищаючи від нападів Русь в часи миру», а також надав їм у володіння замок Трахтемирів. Крім того, частину козаків вищезгаданий король розмістив «на островах Бористену, звідси їх і прозвали козаками запорозькими або запорожцями (les kosaques Zaporowski, autrement Zaporowiens). Ця ріка, що починається в двохстах німецьких льє шляху в провінціях Московії, тече через Сіверщину (Severie) та Литву, протікає в п’ятидесяти льє нижче Києва через протоку, усіяну підводними скелями, які польською та слов’янською мовою називаються «порогами» (porohi). Прохід тут дуже тісний, тому річка поділяється на кілька маленьких рукавів на цій ділянці, які далі зливаються докупи. В цьому місці є сімдесят островів, які звуться Запоріжжям (Zaporohi), тобто місце після цих сходинок, тому що вода тут тече наче по сходах» [8, рartie IІ, р. 225-226, 229]. Французький автор по праву визнає козаків однією з найголовніших збройних сил Речі Посполитої, відмічаючи активну участь цих степових воїнів у всіх війнах Речі Посполитої з кінця ХVІ ст. Він зазначає, що козаки успішно воювали на боці польського короля під час походів на Москву на початку ХVІІ ст., коли під владу Речі-Посполитої нарешті було повернуто землі Чернігово-Сіверщини, відзначилися у битвах з турками та татарами, а також у Смоленській війні [8, рartie IІ, р. 186-188, 190-194, 200-201]. Щире співчуття проявляє Лабурер до козаків, описуючи дискримінаційне ставлення до них з боку польської адміністрації: «Року 1632-го вони просили у З’єднаних держав [мається на увазі Річ Посполита Корони Польської та Великого князівства Литовського – Є.Л.] дати їм право голосу при виборах короля, в чому їм брутально відмовили, оскільки вони не належать до шляхетного стану (dont ils furent rebutez comme ignobles), хоча ці солдати явно потребують такої речі. Все тут створено для блага шляхти (en faveur des Nobles), яка, полишаючи військову службу, отримує чини та посади в своєму воєводстві (son Palatinat). Козаки ж просять лише Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011 156 захисту прав грецької релігії, яку дехто з них сповідує (la Religion Grecque que quelques-uns d’entr’eux suivoient), а їм тільки відповідають, що врахують це за умов вірної служби» [8, рartie IІ, р. 229]. Закономірним наслідком цієї недалекоглядної політики шляхти, спрямованої на посилення релігійного та соціального гніту козаків і селян, стали великі повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст., які всі були жорстоко придушені, а їхні лідери страчені. Серед найбільших козацьких ватажків Лабурер називає Підкову (Podkowa), «генерала» Наливайка (General Nalewayko) та Павлюка (Paulucus). Як зазначає історик, особливо нищівною та кровопролитною для козаків виявилася остання каральна акція польського війська на чолі з Миколою Потоцьким (Nicolas Potoki) в 1637- 1638 рр. Про її руйнівний характер для козацтва свідчать наступні слова Лабурера: «Багатьох було вбито солдатами з армії [Потоцького – Є.Л.], частина втекла до Московії, інші – до татар, де вони були досить прихильно зустрінуті» [8, рartie IІ, р. 229]. Висновок, зроблений Лабурером у виданні 1647 р., здавався тоді досить логічним, зважаючи на катастрофічні наслідки польських репресій стосовно козацтва, хоча подальший хід подій повністю довів його неправомірність і передчасність: «Отже, ця сила, яка створила таку велику славу королівству, яка нічого йому не коштувала та яка його захищала від нападів татар, тепер майже знищена (Ainsi cette force qui donnoit beaucoup de reputation au Royaume, qui ne luy coustoit rien, & qui le gardoit des incurcions des Tartares est presque ruїnée)» [8, рartie IІ, р. 229]. Щодо Чернігово-Сіверської землі, яка була приєднана до Речі Посполитої в 1611 р. й зберегла певні відмінності від решти руських володінь королівства, Лабурер помічає в окремій главі: «Князівство Новгородське, або князівство Сіверське, були також включені до мирної угоди [Деулінське перемир’я – Є.Л.], але король польський поки що не носить такого титулу, хоча має титул князя чернігівського, що йому дозволено назавжди. Це провінція поряд зі Смоленщиною. Вони обидві колись залежали від Великого князівства Литовського, до якого нині вони знову приєднані зброєю могутнього та доблесного володаря Владислава ІV, який зараз править» [8, рartie IІ, р. 263]. Загалом, характеризуючи історичні свідчення Лабурера про терени України, треба визнати їх досить велику точність, хоча, водночас, уривчастість, стислість і непослідовність, особливо стосовно давньоруського періоду. Звичайно, автор не зміг уникнути окремих похибок і помилок у викладі подій минулого. Але ці хиби є нечисленними та несуттєвими. Важливе значення має те, що Лабурер одним з перших розпочав у Франції історичне дослідження українського козацтва й зробив доступними для широкого загалу правдиві свідчення про нього та країну, яку воно населяло. Посилання 1. Боплан Гійом Левассер де. Опис України / Гійом Левассер де Боплан. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П.Меріме / Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І.Кравця. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.: іл. 2. Боплан Гійом Ле Вассер де. Опис України / Володимир Косик (пер.з фр.). – Львів: Мета, 1998. – 179 с. 3. Дашкевич Я. Гійом Ле Вассер де Боплан. Перспективи досліджень // Боплан і Україна. Збірник наукових праць. – Львів, 1998. – С.7-14. 4. Дашкевич Я. Боплан в українській та російській історіографії (до 1990 р.) // Дашкевич Ярослав. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-е вид., виправл. й доповн. – Львів, 2007. – С.145-173. 5. Наливайко Дмитро. Очима заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХVІІІ ст. – К.: Основи, 1998. – 578 с. 6. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie / Introduction et notes de Iaroslav Lebedynsky. – P.: L’Harmattan, 2002. – 158 р. 7. Bergeron Pierre-Parisien. Voyages faits principalement en Asie dans les XII, XIII, XIV, et XV siecles. Traite des Tartares, de leur origine, paїs, peuples, moeurs, religion, guerres, conquetes, empire, & son estendue. De la suite de leurs chams et empereurs. Etats & Hordes diverses jusqu’aujourd’hui. Le tout recueilli de divers auteurs, memoires, et relations antiques & modernes. – La Haye: Chez Jean Neaulme, 1735. – 140 p. 8. Le Laboureur S. de Bleranval J. Relation du voyage de la royne de Pologne, et du retour de madame la mareschalle de Guebriant, ambassadrice extraordinaire, & sur-intendante de sa conduite. Partie IІ. Traité du royaume de Pologne, de ses provinces, de leur gouvernement ancien & moderne, de leurs princes particuliers, & de leur union sous une mesme couronne. – P.: Chez la Vesue Jean Camusat et Pierre Le Petit, imprimeur ordinaire du roy, rue Saint Jacques, à la Toison d’Or, 1647. – 280 р. Луняк Е.Н. Отражение прошлого Северщины в работе Жана Ле Лабурера «Сообщение о путешествии королевы Польши» (1647) В статье рассмотрено состояние ознакомления французской общественности с Украиной в середине ХVІІ в. на фоне исторических взаимоотношений Украины и Франции. Сделан комплексный анализ одного из важных источников по истории Украины, работы Жана Ле Лабурера «Сообщение о путешествии королевы Польши» (1647). Ключевые слова: историография, Украина, Франция, Жан Ле Лабурер. Luniak Ye.M. Reflection of Severia’s past in the work of Jean Le Laboureur «Relation of the Queen of Poland’s voyage» (1647) The acquaintance’s state of the French public with Ukraine in the middle of the XVIIth century against the background of historical mutual relations of Ukraine and France in the article is covered. The complex analysis one of historical researches of Ukrainian history, the work of Jean Le Laboureur «Relation of the Queen of Poland’s voyage» (1647), is made. Key words: historiography, Ukraine, France, Jean Le Laboureur. 05.03.2011 р.

Відображення минулого Сіверщини в праці Жана ле Лабурера «Повідомлення про подорож королеви Польщі» (1647)

Репозитарії

Схожі ресурси