Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.
В статті йде мова про роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця XVIII – початку ХХ ст. (Вітчизняна війна 1812 року, Кримська війна 1853-1856 років та інші)....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75616 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 248-253. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75616 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-756162015-02-01T03:02:37Z Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Кужельна, О.В. Нова історія В статті йде мова про роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця XVIII – початку ХХ ст. (Вітчизняна війна 1812 року, Кримська війна 1853-1856 років та інші). В статье рассказывается о роли и месте Шостенского порохового завода в обеспечении русской армии порохом во время войн конца XVIII - начала XX ст. (Отечественная война 1812 года, Крымская война 1853-1856 годов и другие). In the article told about a role and place of powder-mill in Shostka in providing of the Russian army a gunpowder during wars of end 18 - began 20 ages (Domestic war 1812 years, Crimean war 1853-1856 years et al). 2011 Article Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 248-253. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75616 94(477.908): 658.2:622.221/222 «17/19» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Кужельна, О.В. Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
В статті йде мова про роль і місце Шостенського
порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під
час війн кінця XVIII – початку ХХ ст. (Вітчизняна війна 1812
року, Кримська війна 1853-1856 років та інші). |
| format |
Article |
| author |
Кужельна, О.В. |
| author_facet |
Кужельна, О.В. |
| author_sort |
Кужельна, О.В. |
| title |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. |
| title_short |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. |
| title_full |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. |
| title_sort |
роль і місце шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця хvііі – початку хх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75616 |
| citation_txt |
Роль і місце Шостенського порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під час війн кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2011. — Вип. 4. — С. 248-253. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT kuželʹnaov rolʹímíscešostensʹkogoporohovogozavoduvzabezpečennírosíjsʹkoíarmííporohompídčasvíjnkíncâhvííípočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-05T23:53:50Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:53:50Z |
| _version_ |
1836853106636226560 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
248
18. Амвросий (Орнатский). История Российской иерархии.
Ч.3. – М., 1811. – С. 696-697.
19. Россия. Полное географическое описание нашего
Отечества. Т.VII. Малороссия. – СПб., 1903. – С. 334-335.
20. Дорошенко Д.І. Тихий закуток //Сіверянський літопис.
– 1998. – № 1. – С. 154-157.
Тупик С.В. Материалы к истории Глуховского
Петропавловского монастыря в XIX – в начале XX в.
Статья посвящена малоисследованному периоду истории
Глуховского Петропавловского монастыря (XIX – начало XX
вв). Дается характеристика ситуации, в которой оказался
монастырь после секуляризации монастырского имущества,
раскрывается хозяйственная, благотворительная и культурно-
просветительная деятельность обители.
Ключевые слова: монастырь, секуляризация, архимандрит,
игумен.
Tupyk S.V. Data about histories of Hlukhiv Petropavlovsky
monastery
This article tells about a little-known period of the histories
of Hlukhov Petropavlovsky monastery (XIX - begin XX ages). This
article contains the feature of situations after withdrawal of its lands
in property state, economic, charitable, cultural, enlightenment
activity of the monastery.
Key words: monastery, withdrawal, archimandrite, ihumen.
30.03.2011 р.
ви не вживете особливих заходів. Братії мало, життя
сонне і тихе. Ігумени подавлені господарськими
клопотами, і ніхто в монастирі не цікавиться тим,
що так приваблює археолога і туриста. Самітно
шумлять своїми широкими вітами клени й дуби
в «Скитку», і стає зрозумілим чому саме цей
затишний закуток вибрав Дмитро Ростовський,
щоб у повній самоті й спокою складати свій
грандіозний твір, який придбав йому таку широку
славу по всій Україні й Московщині» [19].
Доки існувала Українська держава гетьмана
П. Скоропадського та Українська Народна
Республіка, тихому монастирському життю, так
чудово описаному Д.І. Дорошенком, здавалось, ніщо
не загрожувало. Однак, прихід до влади більшовиків
з їх ідеологією войовничого атеїзму поклав край
монастирській ідилії. У 1921 р. монахів потіснили,
поселивши сюди інвалідів із притулку у с. Уланове,
а через два роки монастир взагалі закрили.
Посилання
1. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку
XIX ст. – К., 1997. – С. 108.
2. Черниговская губерния. Список населенных мест по
сведениям 1859 г. – СПб., 1866. // За: Мірошниченко О.М.
Маловідоме джерело з історії Глухівщини XIX ст. // Сіверщина
в історії України. Збірник наукових праць. Вип.3. – К. – Глухів,
2010. – С. 207.
3. Денисов Л.И. Православные монастыри Российской
империи. – М., 1908. – С. 906.
4. ДАСО (Державний архів Сумської області), ф. 626, оп.1,
спр.10, арк.3 зв.-14.
5. Черниговские епархиальные известия – 1864. – № 16. –
С. 181; 1865. – № 10. – С. 113.
6. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое
описание Черниговской епархии. Кн. III. Мужеские монастыри.
– Чернигов, 1873. – С. 217-218.
7. Иоанн (Маслов), схиархимандрит. Глинская пустынь.
История обители и ее духовно-просветительная деятельность в
XVI – XX веках. – М., 1994. – С. 36, 137, 171, 186-188, 201, 237-
241, 251-281, 307, 316, 339, 353-354.
8. Царенок А.В. Варлаам Денисов – архієпископ
Чернігівський. // Скарбниця української культури. Збірник
наукових праць. – Чернігів, 2006. – Вип.7. – С. 119-121.
9. ДАСО, ф. 626, оп.1, спр. 10, арк. 1 зв.-3.
10. Шликевич А.П. Материалы для оценки земельных
угодий. Т.XI. Глуховский уезд. – Чернигов, 1884. – С. 92, 114,
147 (Приложение).
11. ДАСО, ф. 626, оп.1, спр.6, арк. 4-34 зв.
12. Полієнко Г. Монастирі як осередки благодійності
Православної Церкви в Чернігівській єпархії (друга половина XIX
– поч. XX ст.) // Сіверянський літопис – 2007. – № 3. – С. 17-23.
13. Тарасенко О. Археографічна діяльність архієпископа
Філарета Гумілевського в Україні // Київська старовина. – 2003,.
– № 5. – С. 160.
14. Ситий І.М., Бєлашов В.І. «Памятная книга» Глухівського
Петропавлівського монастиря // Путивльський краєзнавчий
збірник. Вип. 6. – Суми, 2010. – С. 134-168.
15. Войтенко В.А. Воспоминания (автобиография) //
Путивльський краєзнавчий збірник, 2005. – Вип. 2. – С. 144.
16. Список ярмарок Черниговской губернии // Земский
сборник Черниговской губернии. – 1898. – № 6. – С. 22-23.
17. Домонтович М. Материалы для географии и статистики
России. Т. 25. Черниговская губерния. – СПб., 1865. – С. 391.
УДК 94(477.908): 658.2:622.221/222 «17/19»
О.В. Кужельна
РОЛЬ І МІСЦЕ ШОСТЕНСЬКОГО
ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ ПОРОХОМ ПІД ЧАС
ВІЙН КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
В статті йде мова про роль і місце Шостенського
порохового заводу в забезпеченні російської армії порохом під
час війн кінця XVIII – початку ХХ ст. (Вітчизняна війна 1812
року, Кримська війна 1853-1856 років та інші).
Ключові слова: порох, селітра, Шостенський пороховий
завод, російська армія, воєнні кампанії, Вітчизняна війна 1812
року, Кримська війна (1853-1856), Перша світова війна.
Наприкінці ХІХ ст. енциклопедія Ф. Брокгауза
і І. Ефрона визначала термін «пороховые заводы»
як «технические артиллерийские заведения, где
производится выделка пороха, как для надобности
военнаго ведомства, так и для продажи (охотничий
порох) в частныя руки; кроме пороха приготовляются
и др. взрывчатые вещества», і у переліку існуючих
у Росії заводів відповідної спеціалізації зазначала
«Михайловский – Шостенский завод Черниговской
губ., Глуховского уезда» [1, 580]. Його спеціфіка
полягала в тому, що тут були поєднані два
виробництва – літрування селітри та виробництво
пороху. [2, 362].
ISSN 2218-4805
249
збільшення випуску пороху, особливо під час
воєнних дій для забезпечення потреб російської
армії. Наприклад, під час Кримської війни (1853-
1856) завод працював цілодобово. Планові
потужності становили 8 тисяч пудів пороху на рік.
Турецькі і шведські війни застали російську
армію зненацька – вона не була повністю
забезпечена зброєю. Відчуваючи цю нагальну
потребу, царський уряд видав наказ і зобов’язав
порохові заводи виготовити до 100 тис. пудів
пороху, при цьому на долю Шостенського заводу
припадало від 20 до 30 тис. пудів [4, 27]. Щоб
досягнути такого обсягу виробництва, на заводі
була збільшена кількість працюючих, введені
доплати за «усиленную работу». В результаті цих
заходів у 1789 р. тут було вироблено 12 тис. пудів
пороху, у 1790 р. – до 20 тисяч, в 1791 – навіть
30 тисяч пудів [4, 28]. У 1792 р., по закінченні
російсько-турецької війни, темп виробництва
увійшов у звичайне русло: нічні роботи при
ліхтарях були припинені, а плата робочим за
«усиленную работу» зменшена [4, 28].
Початок ХІХ ст. видався неспокійним. Росія
стояла на порозі війни з Турцією, з військами
Наполеона. У березні 1804 р. було розроблене
спеціальне положення, згідно якого виробництво
казенних порохових заводів визначалось в об’ємі
47,5 тисяч пудів, приватних заводів – 9 тисяч
пудів на рік [5, 232]. Згідно з цим положенням
Шостенський пороховий завод повинен був
надавати 12,5 тис. пудів пороху на рік. Для
Охтенського заводу ця норма становила 28 тисяч
пудів, для Казанського – 7 тис. пудів. Разом із
приватними заводами річне виробництво пороху
визначалось в 56 500 пудів [5, 232]. З усієї кількості
передбачалось 35 тисяч пудів витратити на
проведення бойової підготовки, решту (21,5 тис.
пудів) – на поповнення бойового запасу [5, 232].
В подальшому накопичений запас пороху став у
нагоді під час Вітчизняної війни 1812 року.
Військові компанії 1805 та 1806-1807 років
показали, що такі обсяги виробництва пороху у
повному обсязі не задовольняли потребу, тому уже
в 1807 р. цей показник на порохових заводах було
збільшено вдвічі [5, 233].
Влітку 1804 р. Шостенський пороховий завод
відвідав граф О.А. Аракчеєв, який на той час
очолював Артилерійське управління. Він залишився
невдоволеним станом справ на заводі: «Шостенский
порох слабее охтенского, /…/ при выделке его
допускается упадок больший, чем на других
заводах» [4, 33]. Було вжито низку заходів щодо
покращення якості пороху, розширення виробництва,
збільшення заробітної плати робітникам тощо. До
1808 року заходи по виправленню недоліків на
заводі проводилися під безпосереднім контролем
Аракчеєва [4, 34].
У статті основний акцент буде зроблено на
виробництві пороху «для надобности военнаго
ведомства» (тобто для воєнних потреб) на
Шостенському пороховому заводі і його місця
в загальному виробництві пороху на казенних
порохових заводах.
Фундаментальною працею щодо висвітлення
історії заснування та роботи Шостенського
порохового заводу є книга «Столетие Шостенскаго
пороховаго завода (1771 – 1871)», що вийшла в
Санкт-Петербурзі в 1871 році [4]. В цьому виданні
відслідковуються різноманітні питання діяльності
заводу: опис процесу та обсяги виробництва,
ціни на виготовлену продукцію, розвиток та
модернізація виробництва, умови та оплата праці
робітників заводу тощо. Наприкінці ХІХ ст. були
видані книги, присвячені історії інших казенних
порохових заводів: Казанського (до 100-річчя
заводу) [13] та Охтенського [14; 15]. Інших видань
подібного формату щодо означеної проблеми
автору статі невідомо. Вірогідно, головною
причиною стала специфіка виробництва, адже
вона не підлягала широкому розголошенню. Так,
зокрема, робота В.С. Михайлова, присвячена
історії воєнної промисловості [6], мала позначку
«таємно», що робило її недоступною для широкого
кола читачів.
Заслуговує на увагу книга «Завод и его люди –
страницы истории. Шосткинское производственное
объединение «Десна» – 220 лет [8]. Останнім
часом вийшло кілька робіт, присвячених різним
аспектам історії Шостенського порохового заводу,
написаних місцевими краєзнавцями та науковими
співробітниками Шосткинського державного
краєзнавчого музею. Це статті М.Г. Кокшайкіна [16,
81-91], Т.М. Крупені [16, 92-100; 16, 100-108], книги
О.І. Плодистої [11; 12] тощо. Про роботу та обсяги
виробництва пороху на заводі у часи Вітчизняної
війни 1812 року знаходимо у книзі В. Бескровного [5],
в роки російсько-японської та Першої світової війн
– виданнях В.С. Михайлова [6] та Е. Барсукова [9].
На підставі аналізу зазначених інших видань автор
ставить на меті висвітлити питання, сформульоване
в назві даної статті.
Історія Шостенського порохового заводу
починається з 1739 р.1 Не все спочатку вдавалося, і
на деякий час він взагалі припинив свою діяльність.
З 1771 р. почалось відновлення його роботи, яке
тривало до 1777 р. Завод фінансувався коштом
державної скарбниці і обслуговував, головним
чином, військові потреби [3, 393]. Перші роки завод
не виконував запланованих показників. Бажала
залишатись кращою і якість пороху. З роками,
завдяки вдосконаленню виробництва, відбувалось
1. Сучасне написання назви пишеться як «Шосткинський»,
в статті буде застосовуватись існуюча на той час назва заводу –
Шостенський пороховий завод. – Прим.автора.
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
250
Таблиця 2
Рік
Обсяги
виробництва
тис. пудів
Рік
Обсяги
виробництва,
тис. пудів
1806 20 1816 15
1807 27 1817 20
1808 20 1818 20
1809 10 1819 20
1810 18 1820 20
1811 25 1821 20
1812 24,535 1822 20
1813 25 1823 5
1814 25 1824 4
1815 16 1825 4
У 1823-1825 рр. урядом були значно зменшені
витрати по Шостенському пороховому заводу,
внаслідок чого виробництво пороху «пришло в
упадок» [4, 53]. Упродовж 1826-1849 рр. тут щороку
в середньому вироблялось 18,25 тис. пудів пороху.
Винятком стали 1828-1830 роки, коли відбулося
збільшення обсягів виробництва в зв’язку з подіями
російсько-турецької війни. У 1828 р. на розширення
виробництва завод отримав 20 тис. крб. [4, 64]. При
цьому збільшились і вимоги до якості продукції.
З 1829 р. для визначення якості пороху почалося
проведення відповідних проб. Задовільним вважався
порох, при використанні якого середня дальність
пострілу становила для гармат 28, для мушкетів –
36, для гвинтівок – 40 сажнів. Результати перевірки
проб пороху у 1830 р. на всіх трьох казенних
порохових заводах наведені у таблиці 3 [4, 65].
Таблиця 3
Дальність пострілів під час
випробувань (сажень)
для
гарматного
пороху
для
мушкетного
пороху
для
гвинтівоч-
ного
пороху
Встановлена
середня даль-
ність пострілів
для визнання
якості пороху
задовільною
28 36 40
Найменування
порохових
заводів:
Шостенський 36 40 41
Казанський 37 39 39,5
Охтенський 39 40 41
У 1826-1827 роках командиром Шостенського
порохового заводу був відомий фахівець в галузі
артилерії Олександр Дмитрович Засядко. Бойові
ракети конструкції О.Д. Засядко вперше були
випробувані під час російсько-турецької війни
(1828-1829) [8, 12].
Протягом 50-60 років ХІХ ст. йде модернізація
виробництва пороху шляхом застосування кінної
тяги та сили води, а події Кримської війни помітно
На початку ХІХ ст. лідером по виробництву
пороху в Російській імперії був Охтенський
пороховий завод. У 1803-1808 рр. його обсяги
виробництва становили до 60 тис. пудів. На
Казанському заводі в 1805-1806 рр. було вироблено
близько 20 тис. пудів пороху, в 1807 р. – 32 тис.
пудів. [6]. На Шостенському пороховому заводі в
1806-1808 роках цей показник становив 20-27 тис.
пудів [4, 47]. Дані щодо обсягів виробництва пороху
на порохових заводах в 1811-1812 рр. [5, 233-234].
наведені у табл. 1.
Таблиця 1
Найменування
порохових заводів
Виробництво пороху
(тис. пудів)
1811
рік
1812
рік Всього
Шостенський 25 24,535 49,535
Охтенський 55 41,911 96,911
Казанський 30 19,725 49,725
П р и в а т н і
(московські) заводи 5 9 14
Всього: 115 95,171 210,171
Отже, частка Шостенського порохового заводу
на той час становила майже чверть (23,56 %)
загального обсягу виробництва. Це було обумовлено
тим, що під час бойових дій 1812 року під
Смоленськом завод став найближчим поставщиком
пороху. На обсяги виробництва вплинув і загальний
стан промислових підприємств, велика кількість
яких була зруйнована Наполеоном. Якщо в 1811 р.
в Росії налічувалось 3164 підприємства переробної
промисловості, то вже через рік, в 1812 р., їх
кількість зменшилась майже на 26, 3% і становила
2332 одиниці [7, 411; 7, 413]. Це негативно вплинуло
на постачання сировиною різних підприємств, в
тому числі в частині забезпечення порохових заводів
селітрою. Натомість Шостенський пороховий завод
самостійно виробляв і селітру, і порох.
Наприкінці 1811 р. на складах заводу
знаходилось 7372 пуди пороху, в т.ч. гарматного –
5132, мушкетного – 1282, гвинтівочного – 958. В
цілому запаси пороху, що зберігалися на порохових
заводах, військових базах Москви та в фортецях
становили 322876 пудів [5, 233].
За час Вітчизняної війни 1812 року до діючої
армії та ополчення Шостенським пороховим заводом
було відправлено 24536 пудів пороху [8, 11-12].
Головнокомандувач російської армії М.І. Кутузов
підписав спеціальний указ, у якому виніс подяку
адміністрації заводу, а майстрам та робочим виділив
грошову винагороду в сумі 1300 крб. [8, 12].
Упродовж 1806-1825 рр. простежується значне
коливання обсягів виробництва пороху (від 4 до 27
тис. пудів), що обумовлювалось змінами «мирного»
і «воєнного» часів (таблиця 2) [4, 47; 4,53; 5,233].
ISSN 2218-4805
251
для постачання виробничих площ парою, водою,
електроенергією. Крім традиційної продукції
налагоджується виробництво освітлювальних ракет,
піроксилінових шашок. Завод обслуговує потреби
Варшавської, Ново-Георгієвської, Ковенської,
Лібавської, Дубенської, Квантунської фортечних
артилерій, а також полігонів, в тому числі і Порт-
Артуру [8, 18].
Таблиця 4
Рік
Обсяги
виробництва
пороху, тис.
пудів
Рік
Обсяги
виробництва
пороху, тис.
пудів
1849 20,5 1860 8,23
1850 20 1861 10
1851 22,7 1862 20,243
1852 20,5 1863 40,126
1853 23,5 1864 58,725
1854 40,965 1865 41,356
1855 134,374 1866 20
1856 52,5 1867 30
1857 52,5 1868 15
1858 19,96 1869 30,212
1859 10,039
До 1913 р. виробництво пороху на казенних
порохових заводах у порівнянні з 1905 р. збільшилось
на третину і досягло 225,5 тис. пудів (таблиця 5) [6].
Отже, напередодні Першої світової війни
Шостенський пороховий завод став лідером у своїй
галузі. В листопаді 1913 р. був наданий кредит для
подальшого збільшення виробництва Охтенського
заводу до 110 тис. пудів, Казанського – до 90 тис.
пудів. Таким чином планувалось довести щорічне
загальне виробництво трьох заводів до 290 тис.
пудів. [9, 209-210]. При такому плановому завданні
казенні порохові заводи працювали, за висловом
Е. Барсукова, «на опасном» пределе» [9, 210]. Як
покажуть наступні події, ця гонитва в кінцевому
результаті обернеться низкою трагічних випадків
на виробництві. Жахливий вибух стався в квітні
1915 р. на Охтенському пороховому заводі. У листі
до царя Миколи ІІ від 17.04.1915 р. його дочка Ольга
так писала про наслідки цієї події: «Тяжело раненных
82, из них 7 умерло, найдено 97 трупов и не хватает
57 человек. Сгорели совершенно 3 мастерские,
збільшують його обсяги. На Шостенському порохово-
му заводі у 1853 р. було виготовлено 23,5 тис. пудів, в
1854 р. – 40,9 тисяч пудів, в 1855 р. – 134,3 тис. пудів
пороху [8, 13]. Під час найзапекліших боїв за оборону
Севастополя в 1855 р. цей показник складав 43 % від
загального обсягу пороху, виробленого на всіх поро-
хових заводах Росії [8, 13]. Роботи не припинялись ні
вдень, ні вночі, ні в святкові дні. Зазвичай, виробни-
чий процес тривав з 1 квітня по 1 листопада [2, 363],
а у 1855 р. він проходив і в зимовий час. Завдяки цим
неймовірним зусиллям виробництво пороху на заводі
в 1855 р. збільшилось майже в 3,5 рази у порівнянні з
1854 р. і в 6 разів в порівнянні з 1812 р. [8, 13].
По закінченні Кримської кампанії обсяги вироб-
ництва Шостенського порохового заводу поступово
скорочуються. Якщо в 1856 р. і 1857 р. вироблялося
по 52,5 тис. пудів, то в 1858 р. цей показник стано-
вив уже 19,96 тис. пудів, у 1859 – 10,039 тис. пудів,
в 1860 р. – лише 8,23 тис. пудів [4, 105]. Одночасно
із зменшенням обсягів виробництва збільшувалась
кількість нереалізованої продукції. Так у 1860 р. на
заводських складах зберігалося 42,391 тис. пудів го-
тового пороху [2, 363].
З метою ознайомлення зі станом справ і
проведення модернізації виробництва, завод у вересні
1856 р. відвідав брат царя Олександра ІІ – генерал-
фельдцейхмейстер князь Михайло Миколайович. На
честь цієї події Шостенський пороховий завод з 1871 р.
почав іменуватися «Михайлівським» [8, 13]. Здійснення
заходів, «необходимых для исправления замеченных
его Высочеством недостатков» [4, 88], розтягнулося
на багато років. До 1862 р. були затверджені нові
штати, організовано хімічну лабораторію, побудовано
пожежну частину. Відбувались поступові зміни щодо
умов виробництва та оплати праці, порядку зберігання
пороху. Відповідні заходи були проведені і на інших
порохових заводах [4, 92-93; 4, 98].
В цілому упродовж 1849-1869 рр. на
Шостенському пороховому заводі було вироблено
691,43 тис. пудів пороху (по роках див. таблицю 4)
[4, 80, 105-107].
Отже, з 1771 по 1871 рік для потреб російської
армії завод виробив більш ніж 2 млн. пудів димного
пороху різних сортів. У 1891 рік цей показник
становив 3 млн. пудів [8, 14].
Російсько-японська (1904-1905 рр.), а згодом
і Перша світова війни спричинили подальший
розвиток заводу. Була створена інженерна база
Таблиця 5
Найменування
порохових
заводів
1905 рік 1910 рік 1911 рік 1913 рік
тис.
пуд. % тис.
пуд. % тис.
пуд. % тис.
пуд. %
Шостенський 52,2 30,8 71,1 35,3 44,1 26,36 90,2 40
Казанський 49,4 29,15 60,3 29,9 47,4 28,33 81 35,92
Охтенський 67,9 40,05 70,1 34,8 75,8 45,31 54,3 24,08
Всього: 169,5 201,5 167,3 225,5
Сіверщина в історії України Випуск 4. 2011
252
рр., Російсько-японської війни 1904-1905 років,
Першої світової війни. З метою збільшення обсягів
виробництва здійснювались не лише заходи по його
вдосконаленню, а й проводились «непопулярні»
нововведення: збільшення тривалості робочого
часу, здійснення робіт в нічний час (при ліхтарях) та
взимку (зазвичай виробничий процес відбувався з 1
квітня по 1 листопада). Під час найзапекліших боїв
1812 року, Кримської війни 1853-1856 років саме
Шостенський пороховий завод (на відміну від інших
казенних порохових заводів) опинився найближчим
до театру воєнних дій, що, з одного боку, збільшило
попит на продукцію саме цього заводу, а з іншого
боку, зменшило час і витрати на доставку пороху
для забезпечення потреб армії.
Посилання
1. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедия. // Пороховые
заводы. – Спб, 1898. – Т. ХХІVа (48).
2. Домонтович М. Материалы для географии и статистики
России, собранные офицером генерального штаба. Черниговская
губерния. – СПб, 1865.
3. Історія Української РСР. / ред. колег. О.К. Касименко,
В.А. Дядиченко та ін. – К, 1953. – Т. 1.
4. Столетие Шостенскаго пороховаго завода (1771 – 1871).
– СПб, 1871.
5. Бескровный Л. Отечественная война 1812 года. – М.,
1962.
6. Михайлов В.С. Очерки по истории военной
промышленности. – М., 1928. / www.opentextnn/ru.
7. Струмилин С.Г. Очерки экономической истории России.
– М., 1960.
8. Завод и его люди – страницы истории. Шосткинское
производственное объединение «Десна» – 220 лет. – Шостка,
1991.
9. Барсуков Е. Артиллерия русской армии (1900-1917 гг.): в
4-х томах. – М., 1949. – Том 2.
10. Августейшие сестры милосердия /Сост. Н.К. Зверева.
– М., 2006.
11. Шостка к началу ХХ века. История в фотографиях / И
оживет былое. – Сумы, 2006.
12. Плодистая А.И. Шостка – страницы истории. 1739-
1941гг. – Шостка, 2008.
13. 100 лет Казанскаго порохового завода. Исторические
записки / сост. А.С. Глинський – СПб, 1888.
14. Историческое описание Охтенскаго порохового завода.
Период первый (От основания завода до учреждения в нем воен-
наго поселения. 1715-1815 гг.) / сост. К.И. Каменев. – СПб, 1891.
15. Историческое описание Охтенскаго порохового завода.
Период второй (1816-1890 гг.) / сост. К.И. Каменев. – СПб, 1894.
16. Спадщина Сіверщини: збірник історико-краєзнавчих
праць. – Шостка, 2010.
Кужельная Е.В. Роль и место Шостенского порохового
завода в обеспечении русской армии порохом во время войн
конца ХVІІІ – начала ХХ века
В статье рассказывается о роли и месте Шостенского
порохового завода в обеспечении русской армии порохом во
время войн конца XVIII - начала XX ст. (Отечественная война
1812 года, Крымская война 1853-1856 годов и другие).
Ключевые слова: порох, селитра, Шостенский пороховой
завод, русская армия, военные кампании, Отечественная
война 1812 года, Крымская война (1853-1856), Первая мировая
война.
ущерба армии, слава Богу, нет, так как все патроны,
снаряды /…/ целы в других складах» [10, 97]. Під
час Першої світової війни аналогічна подія сталася
і на Шостенському пороховому заводі (це відбулося,
ймовірно, влітку 1915 р.). Збереглася фотокартка
місцевого фотографа Карпова про поховання на
кладовищі загиблих від вибуху. [11, 88].
Перед керівництвом порохових заводів
було поставлене завдання щодо посилення
безпеки виробництва. За ініціативою директора
Шостенського порохового заводу Г.П. Киснемського
була здійснена програма дослідного зберігання
порохових зарядів [12, 55].
Зрозуміло, що у мирний час не існувало потреби
у продукції воєнної промисловості. Напередодні
Першої світової війни на заводських складах
«випадково» був виявлений запас у 439 тис. пудів
пороху. Завдяки цьому при збільшених темпах
виробництва вдавалося задовольнити потреби
фронту в перші місяці війни [9, 210].
Маючи дані про обсяги виробництва на Шо-
стенському пороховому заводі з 1905 по 1916 рік,
дістаємося висновку, що на тлі історичних подій
вони різко зростають у 1915-1916 рр. За ці два
роки виробництво пороху склало майже половину
(47, 95 %) від загальної кількості за попередні 12
років (таблиця ) [6].
Таблиця 6
Рік
Виробництво бездимного пороху
Обсяги
виробництва
(тис. пудів)
% до загального
виробництва в
1905-1916рр.
1905 52,2 4,77
1906 30,4 2,77
1907 48,6 4,44
1908 39,7 3,63
1909 49,1 4,48
1910 71,1 6,5
1911 44,1 4,03
1912 66,3 6,05
1913 90,2 8,24
1914 77,7 7,1
1915 155,9 14,24
1916 368,8 33,71
1905
-1916 1094,1
Проаналізувавши статистичні дані, можна
зробити наступні висновки. Шостенський пороховий
завод займав чільне місце в трійці найкрупніших
казенних порохових заводів Російської імперії.
Частка Шостенського порохового заводу в
загальному виробництві пороху на казенних
заводах у різні роки коливалась від 25 % до 43 %.
Найбільше підвищення виробництва відбувалось
саме під час воєнних дій, зокрема, Вітчизняної
війни 1812 року, Кримської війни 1853-1856
ISSN 2218-4805
253
будував землянку, в якій вони жили кілька років. В
таких важких умовах батько захворів і невдовзі по-
мер. Внаслідок пожежі Народне училище перевели
у «Верхнє місто» і розмістили у Кловському палаці,
де воно скоро було реорганізовано у Вищу Київську
гімназію. Саме в цій гімназії упродовж 1820-1824
рр. навчався М.В. Закревський. Щоб якось прожи-
ти з матір’ю, він з 16 років змушений був заробля-
ти, даючи уроки або проводячи репетиції зі своїми
товаришами. Не довчившись півроку, він залишив
гімназію і пішов працювати спочатку помічником
губернського архітектора у Житомирі, а в 1825-1828
рр., після переїзду до Санкт-Петербургу, працював
приватним учителем, переписував листи у різних
конторах. У 1828 р. він повернувся до Києва і знову
поступив до гімназії, яку закінчив у 1829 р. Того ж
року він вступив на юридичний факультет Дерптсь-
кого (нині Тартуський) університету, але скоро зму-
шений був його покинути через нестачу засобів
до існування. У 1831-1834 рр. Микола Васильович
працював учителем російської мови у повітовому
училищі м. Вейсенштейн ( зараз м. Пайде в Естонії),
у 1834-1847 рр. – учителем російської мови, історії
та географії губернської гімназії в м. Ревель (нині м.
Таллін – столиця Естонії). Саме в Ревелі він і випу-
стив свою першу книгу про Київ.
Історія рідного Києва не давала спокою
досліднику. У Ревелі не можна було дістати всіх
необхідних книжок, тому, пробувши учителем 16
років, він у 1847 р. вийшовши на пенсію, виру-
шив на декілька днів до Санкт-Петербургу, щоб у
Публічній бібліотеці ознайомитись з Остромиро-
вим Євангелієм та копіями мозаїк Софії Київської.
Після цього дослідник поїхав до Москви, де упро-
довж трьох років жив за рахунок приватних уроків.
Крім того М.В. Закревський у цей час працював
наглядачем при пансіоні Рязанської гімназії, кілька
місяців навчався в рисувальному та архітектурному
класах Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. По-
вернувшись у 1850 р. у Ревель, він перебував там до
1858 р., а потім після смерті дружини продав буди-
нок, остаточно переселився до Москви, маючи намір
написати більш об’ємну книгу про історію пам’яток
Києва. Він працював коректором при друкарні Мо-
сковського університету, а з 1863 р. – помічником
бібліотекаря Московського публічного музею.
Знайомлячись із складною біографією
історика, можна не переставати дивуватись його
наполегливості у дослідженні історії Києва, на
що він витратив майже все життя. Звідки взялася
така несамовита завзятість і відданість ідеї? Про
це Микола Васильович писав: «З молодих років
зачарувала мене ідея історії міста Києва, збуджена
читанням описання Берлинського, яке навіть і тоді
видавалось мені дуже коротким». Мова йдеться про
книгу М.Ф.Берлинського «Краткое описание Киева»,
видану у Санкт-Петербурзі у 1820 р. [5]. Більш
Kuzhel’na O.V. Role and place of powder-mill in Shostka in
providing of the Russian army a gunpowder during wars of end
XVIII – began XX ages
In the article told about a role and place of powder-mill in
Shostka in providing of the Russian army a gunpowder during wars
of end 18 - began 20 ages (Domestic war 1812 years, Crimean war
1853-1856 years et al).
Key words: gunpowder, saltpetre, Shostka powder-mill,
production Russian army, soldiery campaigns, Domestic war 1812
years, Crimean war (1853-1856), First world war.
25.03.2011 р.
УДК 94(477.05): (083.132)
В.М. Погорілий
М.В. ЗАКРЕВСЬКИЙ – АВТОР ПЕРШОЇ
ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ КИЄВА
У статті розповідається про складний життєвий і науко-
вий шлях видатного українського історика та етнографа М.В.
Закревського, що у 1868 р. видав книгу «Описание Киева», яка
представляє енциклопедію пам’яток історії Києва. М.В. За-
кревський був не тільки учнем Київської гімназії, в якій викладав
«перший історик та археолог Києва» М.Ф. Берлинський, але й
його продовжувачем наукового дослідження історії Києва.
М.В. Закревський також займався збиранням українських
пісень, дум, прислів’їв.
Ключові слова: М.В. Закревський, М.Ф. Берлинський,
пам’ятки історії, топографія, Київська Вища гімназія, учень,
учитель, дослідник, книга, Київ, Москва, Санкт-Петербург.
У 2011 р. виповнюється 175 років з виходу
першої значної наукової праці українського видат-
ного дослідника пам’яток історії Києва М.В. За-
кревського (1805-1871) «Очерк истории Киева», що
побачила світ у 1836 р. [1]. Але самим значним фун-
даментальним і неперевершеним до цього часу його
науковим дослідженням є двохтомне «Описание Ки-
ева» [2]. Над ним М.В.Закревський працював майже
35 років і воно стало настільною книгою для бага-
тьох поколінь дослідників пам’яток історії Києва до
сьогодення. Його неперевершені мапи історичної
реконструкції топографії Києва від Х ст. до 1800 р.
в якості ілюстрацій неодноразово публікувались у
виданнях ХХ та ХХІ ст. [3].
Незважаючи на ці праці, незвичайна біографія
М.В. Закревського для більшості наших сучасників
залишається все ще маловідомою і в багатьох випад-
ках недостатньо дослідженою, хоча їй і присвячено
декілька статей [4]. М.В. Закревський, вірогідно,
походить із бокових відгалужень давнього козацько-
старшинського роду Закревських. Микола Васи-
льович Закревський народився на Подолі в Києві,
недалеко від Флорівського монастиря, у 1805 р. У
1811 р. у шість років він пережив страшну пожежу
на Подолі. Будинок Закревських згорів, і батько по-
|