Сторінки театрального минулого східної Волині
Gespeichert in:
| Datum: | 2002 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75731 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сторінки театрального минулого східної Волині / В.І. Гуменюк // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 127-130. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75731 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-757312015-02-02T03:01:58Z Сторінки театрального минулого східної Волині Гуменюк, В.І. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 2002 Article Сторінки театрального минулого східної Волині / В.І. Гуменюк // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 127-130. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75731 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Гуменюк, В.І. Сторінки театрального минулого східної Волині Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Гуменюк, В.І. |
| author_facet |
Гуменюк, В.І. |
| author_sort |
Гуменюк, В.І. |
| title |
Сторінки театрального минулого східної Волині |
| title_short |
Сторінки театрального минулого східної Волині |
| title_full |
Сторінки театрального минулого східної Волині |
| title_fullStr |
Сторінки театрального минулого східної Волині |
| title_full_unstemmed |
Сторінки театрального минулого східної Волині |
| title_sort |
сторінки театрального минулого східної волині |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75731 |
| citation_txt |
Сторінки театрального минулого східної Волині / В.І. Гуменюк // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 127-130. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT gumenûkví storínkiteatralʹnogominulogoshídnoívoliní |
| first_indexed |
2025-07-05T23:58:43Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:58:43Z |
| _version_ |
1836853414101778432 |
| fulltext |
Гуменюк В.І.
СТОРІНКИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИНУЛОГО СХІДНОЇ ВОЛИНІ
Житомиру, місту древньому, відомому ще з часів Київської Русі, більш як 1100 років. Про те, що це
споконвіку театральне місто, свідчить назва одного з нинішніх передмість – Скоромохи. Це, як і знамени-
та фреска на стіні Київської Софії, один з нечисленних, пронесених крізь тлін століть знаків глибокого ко-
ріння нашої сценічної культури. Виникнення театрального мистецтва як невід’ємної ознаки й потреби су-
спільного життя пов’язане з народними іграми та обрядами, що були широко розповсюджені на Поліссі,
значну частину якого займає нинішня Житомирщина. Ось, скажімо, варіант пісенної гри “Зайчик”, запи-
саний в селі Слобідка (тепер Коростишівський район):
Дівчата беруться за руки і стають у коло. Всі стоять, а одна ходить усередині. Коло співає:
Заюшка, заюшка,
Сірий, білий, волохатий,
Да не ходи вокруг хати,
Да не топчи рути-м’яти,
Хрещатого барвіночку,
Запашного василечку.
При словах “запашного василечку” дівчина намагається вирватися з кола попід руки дівчат. Всі швид-
ко співають :
Чи не заюшка,
Чи не батюшка
По надвірку ходить,
Свої ніжки томить?
Є в нас ворота,
Жовтії ворота,
Позачиняйте, позамикайте!
Коли кінчають пісню, то та дівчина, що пробігла крізь руки, стає там, де скінчилась пісня. Та дівчина,
коло якої вона стала, виходить, і гра починається знову [1].
Ігри, хороводи й обряди, веснянки та гаївки, де виразно проступають найрізноманітніші елементи теа-
тральності (наприклад, учасниця наведеної вище гри – то вже виконавиця центральної ролі, в якій мусять
бути якісь зародки перевтілення), записані фольклористами в багатьох куточках житомирського Полісся –
в селах Піски й Лука під Житомиром, Гуничі та Яцкевич біля Овруча, в Радомишлі... Серед записувачів –
Леся Українка (поетеса, зокрема, збирала народні пісні в селі Миропілля Звягельского повіту), Климент
Квітка, котрий в 1924–1925 роках був в експедиції до Коростенського, Житомирського та Бердичівського
районів, такі відомі фольклористи як Амвросій Метлинський, Павло Чубинський.
Поширена була на Поліссі й народна драма, зразки якої в двотомнику “Український драматичний те-
атр. Нариси історії” названо “грунтом для майбутнього театру” [2]. Серед найбільш популярних була на-
родна драма “Коза”. Театрознавець І.О.Волошин один з ії варіантів записав у 1938 році від організатора
народних вистав, семидесятирічного колгоспника К.М.Остапчука в селі Чорнорудка тоді Вчорайшинсько-
го, а тепер Ружинського району.
Всі учасники вистави “Коза”, описує дослідник, повинні були відповідно переодягатися. Парубок,
який грав діда, надягав кожуха або драну свиту, на спину намощував горб із соломи, на голові в нього бу-
ла кудлата шапка. Він робив довгу бороду та вуса з клоччя, підперізувався перевеслом, у праву руку брав
сучкуватий ціпок, а лівою за мотузок вів наряджену “козу”. Голову “кози” робили з дерева, намагаючись,
щоб вона була схожа на справжню, потім розрізали до половини і нижню щелепу робили з допомогою мо-
тузка рухомою. Чіпляли з кожушини борідку, випікали ніздрі, з блискучих гудзиків приладнували очі. На
голові свердлили дві дірки для рогів (справжніх або зроблених з дерева). Голову “кози” чіпляли на пали-
цю, яку виконавець прив’язував до пояса. Потім його накривали вивернутим догори кожухом (бажано,
щоб одна половина була біла, а друга чорна) або клітчастим рядном. До другого кінця палиці
прив’язували хвіст. Коли той, що виконував роль “кози”, сіпав за мотузок, нижня щелепа приставала до
верхньої, “коза” клацала ротом. Між дідом (одним з персонажів драми) і “козою” відбувався жвавий діа-
лог. Вона відповідала на всі запитання, а крім того ворушила рогами, танцювала, доповнювала рухами те,
про що співав або розповідав дід [3].
На Житормищині, в селі Осниках, від дев’яносторічного С.І.Поступчика І.О.Волошин записав ще од-
ну цікаву народну гру, яка називається “Калита” [4].
Перші відомості про професійне театральне мистецтво на сході Волині, себто про кріпацький театр та
мандрівні трупи, належать до кінця 18 – початку 19 століть. До наших днів дійшла слава кріпацького теат-
ру в селі Романові (тепер райцентр Дзержинськ на Житомирщині). Про те, що минуле житомирського теа-
тру сягає в ті давні часи, свідчить спогад П.І.Лавута, організатора численних виступів В.Маяковського,
який зокрема побував і в Житомирі: “Години за дві ми – в Житомирі. Відпочивши з дороги, Маяковський
направився в театр. За кулісами він розговорився зі старшим сторожем, котрий розповів йому мало не всю
столітню історію театру:
– Тут грали кріпосні актори, в ложах воссідали царські губернатори, побували тут і білогвардійці, і
німці , і гайдамаки, і поляки. Багато різних знаменитостей бувало ...” [5].
Тривалий час (до1793 року) правобережна Україна була під владою Речі Посполитої. Це позначилось
на характері місцевих театральних труп. “Від російсько–українських труп, – зазначено в двотомнику на-
рисів історії українського театру, – слід відрізняти трупи, що діяли тоді на Правобережній Україні, зокре-
ма в Києві, Житомирі, в Кам’янці- Подільському та інших містах. Поширені тут польські трупи з часом,
враховуючи запити глядачів, починають включати до свого репертуару п’єси російських авторів і твори
“на малоросійському діалекті”, перетворюючись таким чином на польско-російсько-українські” [6].
У 1804 році Житомир був остаточно затверджений центром Волинської губернії, однієї з найбільших
в Російській імперії. Жовтень 1809 року можна вважати знаменною датою в театральній історії міста. Са-
ме тоді відбулось урочисте відкриття нової споруди – міського театру, збудованого за ініціативою освіче-
ного й небайдужого до мистецтва губернатора Михайло Камбурлея.
Немало цікавих відомостей з театрального минулого міста містить книга М.Д.Станіславського та
Л.А.Рубінштейна “Театр Житомира”, видана київським видавництвом “Мистецтво” 1972 року. З неї дові-
дуємось, що під безпосереднім наглядом Камбурлея, який був засновником і господарем театру, відбува-
лось формування трупи, яка виступала не лише в Житомирі, а й гастролювала в Бердичеві, Кам’янці-
Подільському, Тульчині та інших містах Волині і Поділля. А житомиряни знайомились і з іншими тогоча-
сними театральними колективами, зокрема з трупою І.Штейна, в якій починали свій творчий шлях Ми-
хайло Щепкін і Карло Соленик, та керованою Л.Млотковським харківською трупою, де працювали чудові
українські актори Пряженківська, Млотковська, Бобров, Микульський та інші (харківська трупа показала
в Житомирі “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка вже незабаром після появи цієї комедії).
Помітну роль в розвитку театру в Житомирі відіграв класик польської літератури Юзеф-Ігнаци Кра-
шевський. Його мистецька діяльність пов’язана перш за все з відкриттям у 1958 році монументального й
ошатного, надто на ті часи, нового театрального приміщення (дерев’яна споруда театру Камбурлея згоріла
ще 1842 року). “Вклавши багато душі та енергії в будівництво театру, – відзначається в книзі “Театр Жи-
томира”, –Крашевський відразу ж діяльно включився у формування театральної трупи, а коли вона була
створена-брав найактивніщу участь у доборі репертуару. Він написав тоді для театру одну за другою свої
комедії...” [7]. В керованому Ю.-І.Крашевським театрі йшли його п’єси, що мали виразні антикріпосни-
цькі мотиви , – “Портрет”, “Бувальщина”. Ставились “Наречені” Ю.Коженьовського, “Граф на Вонторах”
В.Сирокомлі, “Марія Стюарт” Ю.Словацького... Ще з часів навчання у Віленському університеті Крашев-
ський перебував під наглядом поліції, делалі ускладнювались його взаємини з житомирськими властями,
та й зрештою політика царського уряду аж ніяк не сприяла розвитку польського театру.
Побудована в середині минулого століття за класичним архітектурним зразком добротна театральна
споруда і досі є одєю з найприкметніших у Житомирі, нині в ній працює обласна філармонія. Важко пере-
оцінити її значення для розвитку театральної культури міста в ті часи. Відомий російський письменник
Лев Нікулін, що народився в Житомирі, пізніше так писав про неї : “...Це був справжній театр, затишний і
шляхетний зал з ложами бенуара і бельетажа, з чудовою акустикою. Зал майже округлий, і слово, вимов-
лено пошепки, було чути так, ніби вам прошепотіли його на вухо. Плафон театру був розмальований пух-
кими летючими купідонами, музами, які томно посміхаються, лірами і гірляндами троянд. Овальні люст-
ра, які висіли в ложах , стали ледь тьмяними від часу і відображали час ніби в імлі. У цій блідій імлі люс-
тер ввижалися обличчя красунь у важкому і пишному вбранні минулого століття, красунь, які померли,
аксельбанти їхніх чоловіків, поклонників. Тут співала Поліна Віардо, грав Сальвіні і Олдрідж, тут захоп-
лювались гумором Щепкіна і Варламова. Найздібніші італійські декоратори залишили театрові чудово
намальовані декорації. Таємничість ілюзії пішла у вічність разом з цими художниками. Вони вміли так
малювати вулицю середньовічного міста або анфіладу двірцевих зал, що сцена раптом набувала неосяжної
глибини” [8].
Таке театральне приміщення, розташоване в губернському центрі, ясна річ, приваблювало численних
мандрівних артистів, гастролерів, з творчістю яких пов’язані яскраві сторінки історії театру, зокрема сце-
нічного мистецтва на Волині. На житомирській сцені виступали визначні вітчизняні і зарубіжні митці.
Пам’ятною подією театрального минулого міста стали виступи Айри Олдріджа, який двічі (у 1865 та
1866 роках) відвідав Житомир. Про те, як захоплено сприйняла місцева публіка мистецтво негритянського
трагіка, який розвіяв відчуття екзотики і грав “так сильно, що в залі плакали, не соромлячись сліз”, писали
і “Волынские губернские ведомости”, і навіть газета “Киевлянин”. А в сьомому номері журналу “Антракт”
за 1866 рік зазначалось: “Славнозвісний трагік Олдрідж, вдоволений щирою гостинністю, яку виявляють
до нього в Росії, не хоче її залишати, незважаючи на запрошення директора Дрюрілейнського театру в Ло-
ндоні. Зараз він подорожує по наших західних провінціях з російською трупою (під керуванням Костров-
ського). Нещодавно він проїздом дав у Житомирі кілька спектаклів. Незважаючи на високі ціни, глядачів
не бракувало. Житомирській публіці найбільше подобався “Шейлок”. Трагедію повторено тричі. Два рази
з аншлагом даний був “Отелло” [9].
У шістдесятих, а особливо у сімдесятих роках ХІХ століття в Житомирі у складі приїжджих драмати-
чних колективів чи місцевої трупи виступають визначні російські артисти, слава яких дійшла до наших
днів. На житомирській сцені починають свій творчий шлях Митрофан Трохимович Іванов-Козельський,
славетний виконавець ролей Чацького, Жадова, Гамлета, Уріеля Акости, Франца Моора; Микола Микола-
йович Синельников, відомий актор, режисер, антрепренер. Про свої гастролі в Житомирі 1879 року, про
красиве й монументальне театральне приміщення та злиденне існування місцевої трупи писала видана ар-
тистка Олександра Яківна Глама-Мещерська, що виступала тут у виставах “Одруження Бєлугіна” та “Ма-
теринське благословення” [10].
З початком вісімдесятих років, коли сила царських заборон, спрямованих проти української мови й
культури, дещо ослабла, змогли і житомиряни познайомитися з мистецтвом недавно народженого україн-
ського театру корифеїв. 22 листопада 1883 року трупа М.Старицького (за режисурою М.Кропивницького)
“Наталкою Полтавкою” розпочала свої гастролі в Житомирі. Показувались також щойно написані драми
“Доки сонце зійде – роса очі виїсть” та “Глитай або ж павук” зі славетною Марією Заньковецькою в ролях
Оксани та Олени і з І.Карпенком-Карим в ролі Хандолі , комедія “За двома зайцями” та інші п’єси.
Вступи, як і скрізь, проходили з нечуваним успіхом. Згідно переказів саме з того часу в приміщенні театру
з’явились чавунні підпірки, які підтримували верхні яруси, щоб ті не обвалилися від надмірної кількості
глядачів.
Відомо, що сумним наслідком тріумфу українських артистів була заборона київським генерал-
губернатором їх виступів у підвладних йому п’яти губерніях навколо Києва, в тому числі у Волинський.
Не дивно, що наступні гастролі корифеїв у Житомирі відбулись аж в 1896 році (трупа під орудою
М.Кропивницького показувала “Лимерівну” Панаса Мирного, “Катерину” М.Аркаса, “Вечорниці”
П.Ніщинського, “Сорочинський ярмарок”, “Циганку Азу”, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”
М.Старицького…) Нова зустріч житомирян зі славетними митцями припадає на весну 1902 року, коли ві-
дбулись гастролі об’єднаної трупи корифеїв, у складі якої – М.Кропивницький, М.Заньковецька,
М.Садовський, П.Сансаганський, І.Карпенко-Карий, І.Загорський, Г.Борисоглібська, О.Суслов. Значну
прихильність глядачів і преси викликала вистава за п’єсою М.Старицького “Зимовий вечір”. Особливий
успіх випав на долю п’єс І.Карпенка-Карого – “Паливода XVIII століття”, “Хазяїн”, “Безталанна”, “Мар-
тин Боруля”, “Наймичка“ , “Понад Дніпром”, “Сава Чалий”. 29 березня у “Наймичці” відбувся бенефіс
М.Заньковецької. Місцева газета, зазначають автори книги “Театр Житомира”, повідомляла, що публіка з
сьомої години ранку майже брала в облогу касу і якось за квитки на виставу сталася бійка, в яку втрути-
лася поліція [11]. В середині квітня трупа перебазувалась у літній театр “Аркадія” (нині на цьому місці
стадіон “Спартак”). Хоч було ще холодно, глядач буквально повалив у відкриту всім весняним вітрам
“Аркадію”. Ще одні тривалі гастролі корифеїв відбулись у Житомирі 1905 року – з 7 березня по 24 квітня
тут виступала трупа під орудою П.Саксаганського та М.Садовського за участю І.Карпенка-Карого. В лис-
топаді 1906 року виступає трупа під орудою М.Садовського, в складі якої М.Заньковецька,
Г.Борисоглібстка, І.Мар’яненко. На початку XX століття до Житомира наїздять і інші українські трупи,
зокрема О.Суслова, Д.Гайдамаки, Т.Колісниченка, М.Ярошенка.
На зламі століть немало гастролюють в Житомирі і визначні російські актори. У вересні 1896 року в
міському театрі в п’єсах О.Островського та О.Сумбатова-Южина виступила Гликерія Миколаївна Федото-
ва. Житомир, а також Бердичів неодноразово згадує у своїй книзі “Життя і творчість російського актора
Павла Орленєва” [12] славетний трагік, що бував у цих містах. 1899 року Павло Миколайович вперше ви-
ступив у Житомирі в одній із своїх кращих ролей – царя Федора Іоанновича з однойменної п’єси
О.К.Толстого, а в травні 1901 року серед інших грає на житомирській сцені цю ж роль, а також Раскольні-
кова і Карамазова в інсценівках романів Ф.М.Достоєвського. Незабутніми подіями театрального минуло-
го міста є виступи Мамонта Дальського, Павла Самойлова, Рафаїла і Роберта Адельгеймів, Марії Савіної,
Віри Коміссаржевської. В липні 1903 року в Житомирі побував Федір Іванович Шаляпін. Співак спочатку
дав запланований концерт в залі будинку взаємного кредиту (тепер тут міська рада), а потім запросив чис-
ленних шанувальників, які не потрапили на концерт, прийти ввечері наступного дня в міський парк, роз-
ташований над річкою Тетерів, і співав для них, пливучи річкою в човні.
Театральне мистецтво Житомирщини має давні плідні традиції.
Література:
1. Подається за виданням: Українська народна творчість. Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового
року. – К., 1963. – С. 99.
2. Український драматичний театр. Нариси історії: У 2 т. – Т 1: Дожовтневий період. – К., 1967. – С. 17.
3. Волошин І.О. Джерела народного театру на Україні. – К., 1960. – С. 96–97.
4. Там же. – С. 221–223.
5. Лавут П.И. Маяковский едет по Союзу. – Москва, 1969. – С.168–169.
6. Український драматичний театр… – Т. 1 – С. 64
7. Станіславський М.Д. , Рубінштейн Л.А.Театр Житомира. – К.,1972. – С. 11.
8. Никулин Л. Люди русского искусства. – Мосчква, 1952. – С. 236–237.
9. Цитується за виданням: Театр Житомира… – С. 13–14.
10. Глама-Мещерская А.Я. Воспоминания. – Москва–Ленинград, 1937. – С. 98 .
11. Театр Житомира… – С. 21.
12. Жизнь и творчество русского актера Павла Орленева, описанные им самим. – Ленинград–Москва,
1961. – С. 74, 145–146, 151,194.
|