Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова
Збережено в:
| Дата: | 2002 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75740 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 133-137. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-75740 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-757402015-02-02T03:01:52Z Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова Деркач, В.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 2002 Article Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 133-137. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75740 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Деркач, В.В. Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Деркач, В.В. |
| author_facet |
Деркач, В.В. |
| author_sort |
Деркач, В.В. |
| title |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова |
| title_short |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова |
| title_full |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова |
| title_fullStr |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова |
| title_full_unstemmed |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова |
| title_sort |
редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині м. драгоманова |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75740 |
| citation_txt |
Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова / В.В. Деркач // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 133-137. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT derkačvv redakcíjnovidavničatermínologíâutvorčíjspadŝinímdragomanova |
| first_indexed |
2025-07-05T23:59:07Z |
| last_indexed |
2025-07-05T23:59:07Z |
| _version_ |
1836853440100171776 |
| fulltext |
Деркач В.В.
РЕДАКЦІЙНО – ВИДАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ТВОРЧІЙ
СПАДЩИНІ М.ДРАГОМАНОВА
Оскільки М. Драгоманов був науковим і публіцистичним діячем, організатором підцензурної преси,
видання збірників і журналу “Громада”, активним дописувачем у численних вітчизняних й зарубіжних
періодичних органах, то в його статтях і розвідках формувалась і редакційно-видавнича термінологія. Час
діяльності М. Драгоманова збігається вже з другим етапом в історії української преси [4, с. 27]. Лексика,
покликана до життя зародженям і розвитком преси та організацією видавничої справи особливо багато
була представлена в західноукраїнській періодиці 1848–1860 рр. [там само, 207].
У цій тематичній групі виділяємо кілька підгруп.
Зокрема, тематичну підгрупу “періодичне видання” у М. Драгоманова формують терміни: гіперонім
“періодичне видання” та члени гіпонімічного ряду преса періодична, орган, орган печати, печать,
часопис і часопись – часопис: “Останніми роками в ріжних місцях Росії й Австрії вийшло декілька
книг…, а також появилось декілька періодичних видань…” [1, с.247]; “Таким признанням орган
[“Летопись” – В.Д.] п. Каткова доказав, що одно діло – централістичне доктринерство кабінетне, а друге
діло – літературні вкуси російської публіки…” [1, с.83]; “Коли у Росії освічена громада, більшість органів
печати не ставила ніколи питання про жизнь або смерть западнослов’янських літератур…” [1, с.90]; “Тоді
Костомаров став читати публічні лекції вкупі з другими пофесорами і в печаті виступав з думкою
“вольного університету” [2, с.139]; “… тоді в нашій періодичній пресі часто обмірковувано питання про
потрібність… літератури” [1, с.247]; “[Галицькі письменники – В.Д.] стали писати для нього [народу –
В.Д.] книжки й часописі…” [1, с.343].
Залежно від жанрово-стильового спрямування періодичного видання М. Драгоманов послуговувався
відповідними терміносполуками орган політичний [2, с.208], орган літературний, орган науковий,
орган літературно-науковий [2, с.460], наприклад: “А між тим, як чисто літературний і науковий орган
[журнал “Правда”] має свою пользу…” [2, с.460].
Із названими вище опорними термінами публіцист часто утворює сполуки із суспільно-політичною
лексикою на зразок преса галицько-польська [2, с.204], печать галицько-руська [2, с.293], печать
галицько-волинська [2, с.368], печать російська [2, с.146], часопис галицький [1, с.264, с.296],
часопись київська [2, с.146], часопись петербургська [3, с.204], орган українофільський [1, с.99],
орган українсько-народовський [1, с.177], орган правительственний [2, с.18], при цьому стає
очевидним, що термін орган позначає періодичне видання, яке відбиває погляди партії, установи тощо, а
преса, часопис і печать є термінами ширшими.
Тематичне гніздо цієї підгрупи створюють терміни на позначення різних типів періодичних видань.
Серед них журнал , уживане в такому значенні з початку XVIII ст. [5, с.63], що зустрічається 15 разів як
окремо, так і в складі терміносполук на зразок журнал слов’янофільський, журнал російський, журнал
фольклористичний, журнал місячний, які вказують на ідейне спрямування, мовну особливість,
призначення й періодичність відповідно. Наприклад: “Але галицькі журнали не мали сили на Україні, де
про них мало хто і чув…” [1, с.168]; “… у Росії публічне мнініє вірніш представляється місячними
журналами, ніж газетами…” [2, с.456]; “Фольклористичні журнали нічого не платять за статті” [2, с.535].
Активним є термін газета, що зокрема тлумачиться М. Драгомановим так: “… газета його ще
держиться, бо газета має ціну яко збірник новин…” [1, с.88]. Слово газета сполучається із соціально-
політичною лексикою, як-от: газета популярна [2,с. 193], газета панська [2, с.193], газета опозиційна [2,
с.460], газета шаблонна [2, с.547], газета польська [2, с.548], що відбивають територіальну й ідейно-
тематичну ознаки видання.
Менш частотні терміни обозріння [2, с.450], тижневик [2, с.451], місячник, річник (варіант –
рочник), як-от: “Коли ж українська публіка безмірно більш передплачує російські місячники…, то,
конечно, через то, що перші для неї інтересніші…” [2, с.402], “Дуже жалко, що нема II-го річника… То
чому не прислали … і рочник 1883…?” [2, с.490].
Як відомо, у XIX ст. актуальним для періодичних видань було питання контролю офіційної влади за
змістом, випуском і поширенням друкованої продукції, у зв’язку з чим на сторінках статей М. Драгоманов
часто послуговується термінами, об’єднаними в тематичну підгрупу “цензура” (20 разів), у тому числі й
сполуками на позначення органу контролю, як-от: цензура російсько-патріотична [1, с.135], цензура
поліцейська [1, с.200], цензура духовна [1, с.260], цензура редактора [2, с.184], цензура царська [1,
с.191], цензура російська [2, с.440], цензура предварителна [2, с.502], що свідчить про високий ступінь
обмеження й контролю інформації у 70-90-х роках XIX ст.
Відповідно вживається й термін на позначення контролюючої особи – цензор: “Звелось на незначні
поправки, та цензор порішив справу по-своєму: заборонив усю статтю як занадто українофільську!” [2,
с.248].
Твори, що не підлягають такому контролю, М. Драгоманов називає підцензурна газета, бесцензурна
газета, нецензурний твір, видання цензурне, видання бесцензурне [1, с.260]: “… крайова, підцензурна
газета має менше ходу, ніж кожна з столичних, бесцензурних” [1, с.88]; “[Шевченко написав не тільки –
В.Д.] уривки з “нецензурних”творів II тому празького “Кобзаря”…” [2, с.48]; “Переклади [Шевченка –
В.Д.], що появлялися окремо і в попередніх цензурних виданнях його творів, не могли друкуватися в новім
бесцензурнім виданню 1867 р.…” [1, с.260].
Із прикметником цензурний функціонують також вирази цензурна заборона [1, с.160], образне
цензурні пута [2, с.293]: “В передмові д. Енс говорить досить прихильно про мову й літературу
українську, спомина і про цензурні пута для останньої” [2, с.293].
Велику тематичну підгрупу створили терміни на позначення осіб, що беруть участь у видавничій
справі. Ця підгрупа є об’єднанням двох тематичних гнізд.
Гіперонімом першого є публіцист, що набувало поширення у цей період, уживаний у значенні
“письменник, журналіст, який створює публіцистичні твори”, що об’єднує гіпоніми сотрудник журналу,
обозріватель журналістики, репортер, кореспондент, дописуватель (властивий терміновживанню 70-
80-х років), дописач (частовживаний у 90-х роках).
Друге тематичне гніздо створили гіпероніми видавець, зафіксований у статті “Антракт з історії
українофільства” 1872 року і видаватель (уживає в статті “Галицько-руське письменство” 1876 року),
останній із яких не увійшов у сучасну літературознавчу практику. Вони підпорядкували терміни-гіпоніми
редактор, соредактор, рецензент, коректор. Наприклад: “Моєї вини тут єсть…, бо я й нянька дітська, і
дослідач, і публіцист, і переводчик, і коректор, і редактор, і експедитор!” [2, с.480]; “Такий Антонович,
Житецький… (вибираємо імена сотрудників “Основи”)…” [1, с.464]; “Руководящі ідеї російської
громади… лучче усього виражаються статтями про п. Пипіна у “Вестнику Европы”… з котрими
згоджується сам обозріватель журналістики у “Голосі” [1, с.85]; “[“Вестник”] напечатав дуже гарячу і з
толком написану статтю “Что такое хлопоманы?”, котра, як кажуть, була написана п. Гацуком, видавцем
“Ужинка рідного поля” [3, с.213]; “Другий видаватель пісень українських, [І.І. Срезневський] нарадив
Шевченкові переложить на малоруську мову з старочеської “Короледворську рукопись” і “Суд Любуші”
[1, с.320]; “… так що тамошні [галицькі – В.Д.] дописувателі “Правди” навіть через мене довідались, чи
напечатно в “Правді” що з їх творів, чи ні” [2, с.229]; “Дописач просто витяг кілька уступів зо старого
іспанського писателя…” [2, с.313].
Розвинена в М. Драгоманова тематична підгрупа “одиниця матеріалу в друкованому органі”. Вона
об’єднує тематичні гнізда “стаття” й “літературно-публіцистичний твір, надрукований у періодичному
виданні”.
Так, гіперонімом першого є термін стаття, що у драгоманівських контекстах вживається більше 30
разів і залежно від сполучення конкретизується літературознавчою і суспільно-політичною лексикою для
позначення жанрово-стильового (стаття публіцистична, стаття наукова, стаття учена, стаття
віршована – до 10 вживань) або ідейно-тематичного різновиду твору (стаття історико-публіцистична,
стаття українофільська, стаття політична, стаття січова – 5 уживань), а також ключового статусу
(стаття передова; стаття вступна; стаття програмова – 3 уживання). Наприклад: “В усякому разі
очевидний факт, що поважніші статті учені і публіцистичні статті українських писателів… пишуться
по-російському…” [1, с.175]; “Не маючи ні тоді, ні тепер претензії на титло поета я дививсь і дивлюсь на
мою пісню як на політичну статтю, віршовану…” [2, с.179]; “… львівський народовський штаб махнув
рукою на всі опозиційні голоси, не печатав уже ні січових статей…” [2, с.227]; “Тутешній
кореспондент… взяв манускрипт і як пробний балон пустив в цій газеті передову статтю про
федер[альний] слов[’янізм]…” [2, с.533].
Термін статейка М. Драгоманов уживає в значенні “невеликий публіцистичний твір”, як-от: “А
статейка Певного… варта того, щоб про неї була одверта думка” [2, с.369]. Поширений і синонім допис,
варіант допись, що є більш частотним (11 : 3), тобто “повідомлення в газеті, журналі про що-небудь”.
Обидва слова активні в статтях і розвідках 90-х років, але не були закріплені подальшою
літературознавчою практикою. Наприклад: “… самі кияни й подоляни не подали в столичну печать таких
дописів, які зробили за свої краї гр. Бобринський, Л. Толстой…” [1, с. 474]; “В тій дописі говорилось про
справу… українського письменства в Росії” [2, с.312].
Гіпонімічний характер мають терміни цього тематичного гнізда, що позначають жанрові різновиди
статті, наприклад, рецензія, резюме, замітка, лист, кореспонденція, значення останнього розвинулось
саме в другій половині XIX ст. в І.С. Нечуя-Левицького [5, с 62]: “Спасибі Вам, що хоч тепер написали
кореспонденцію. Я її поміщу в ближній №” [2, с.478]; “Позаяк мене прохали поспішатись, то я написав
спершу невелику рецензію…” [2, с.177]; “Коли можна, видеріть швидше “Слово”, … або хоть напишіть
потрібне резюме цієї речі” [2, с.445]; “До того ж критика загодя не помогла йому [Ів. Левицькому – В.Д.]
своїми вказівками, бо вона... робила йому почастні замітки до того кумедні, що автор міг тілько сміятись,
читаючи їх” [2, с.306]; “Уповаючи на Вашу гостинність, прошу Вас дати місце в Вашій газеті оцьому
моєму листу” [2, с.148].
Тематичне гніздо “літературно-публіцистичний твір, надрукований у періодичному виданні” об’єднує
терміни маніфест, хроніка, фейлетон, наприклад: “… “фейлетони” і “хроніки” “Голоса” у останні місяці
пишуться з таким духом, котрий називали колись нігілістичним” [1, с.89]; “Я думаю, що одних
маніфестів мало, а треба подріб[н]ої хроніки” [2, с.452].
Тематичні підгрупи “типи періодичних видань”, “одиниця матеріалу в друкованому органі” об’єднує
термін-гіперонім публіцистика, що активізувався в мові статей М. Драгоманова 90-х років. Цей термін
вживається із широким і більш конкретним, вузьким значенням через терміносполуки публіцистика
українська, публіцистика галицька, публіцистика львівська, пор.: “Костомаров і Куліш написали, правда,
кілька гарних публіцистичних статей, але публіцистика не була їх спеціальним ділом” [1, с.117]; “Коли я
звів бесіду на львівську публіцистику, на потребу видавати щось прогресивніше, ніж “Правда”, чорнявий
став говорити про те, що треба видавати щось подібне до “Впереда” [2, с.253].
У видавничій справі існує й підгрупа термінів, що позначають примірник видання, що продовжується.
Так, для книг у М. Драгоманова зафіксовані терміни том, випуск, синонімічні екземпляр, примірник, а
для періодики – нумер, число. Наприклад: “Або ще ліпше скаже, що Костомаров 22 томи праць своїх міг
за які-небудь гроші написати…” [2, с.237]; “Тільки мусимо вказати, що перший випуск казок цих вийшов у
1869 р….” [1, с.169]; “У Костомарова поліція знайшла печатний екземпляр “Сенатских ведомостей”…” [1,
с.450]; “Так, [українська публіка – В.Д.] розкупила десятки тисяч екземплярів “Кобзаря” Шевченка…” [2,
с.401]; “Передо мною лежить 16 чисел “Зорі” за цей рік” [2, с.368]; “…Ів. Аксаков напечатав було у своєму
журналі “Парус”, котрого тільки 2 нумери і пустила цензура…” [1, с.116].
Чітко вичленовується підгрупа драгоманівських термінів на позначення книжкової продукції.
Гіперонімом підгрупи є термін видання, наприклад: “… [о. Лебединцев] вів полеміку з видавцем
петербурзького яроклерикального та реакційного… видання “Домашня бесіда”…” [3, с.205]. Як правило,
це слово виявляє своє значення контекстуально в сполученні з лексемами на позначення територіальних,
національно-культурних ознак продукта творчості на зразок видання галицьке [2, с.165]; видання петер-
бурзьке [2, с.167], видання слов’янське [2, с. 224] тощо.
З ним пов’язані книга, книжка, що мають своєрідну термінологічну сполучуваність, за якою
вгадується вузьке значення. Так, термін книга сполучається з літературознавчими (книга елементарно-
наукова [1, с.174], книга релігійна [2, с.178], книга історична [2, с.54], книга стихів [3, с.204], книга
жартівлива [3, 281], книга жалосна [3, с.281]) та суспільно-політичними лексемами (книга українська
[1, с.157], книга утилітарна [2, с. 257], книга полонофільська [2, с.276]). Тоді як слово книжка має, на
нашу думку, сучасний відповідник підручник, оскільки переважно сполучається з педагогічною лексикою:
книжка педагогічна [1, с.163], книжка утилітарно-педагогічна [1, с.258], книжка малоруська для
народних шкіл [1, с.322].
Термінами брошура, відбиток позначено видання невеликих творів у паперовій обкладинці, як-от:
“[Українські націонали – В.Д.] задумали видання у маленьких брошурах готових поем, казок, повістей з
Шевченка, М. Вовчка і др….” [1, с.165]; “… я посвятив “Просвіті” довгу статтю, напечатав її, окрім газети,
осібними відбитками, котрі розсилав по всій Слов’янщині…” [2, с.245].
Навчальні книги М, Драгоманов позначив термінами із тематичного гнізда “навчальні книги”
хрестоматія, учебник, буквар, читанка, та варіант читальник, уживаний одинично в статті 1876 р.
“Антракт з історії українофільства”. Наприклад: “Тепер новий науковий погляд на Рим проводиться навіть
в гімназіальних учебниках…” [2, с.371]; “[Ушинський і Водовозов – В.Д.] зробили найлучші у Росії
читанки для народних шкіл…” [3, с.222]; “Для цих шкіл прийшлось подумати про хутніше вистачання
книг учебних і читальників…” [3, с.211]; “Останніми роками… появилось декілька… хрестоматій
[українською народною мовою – В.Д.]” [1, с.247].
М. Драгоманов використовував і терміни тематичного гнізда “об’єднання творів”. Це слова-синоніми
збір і звод, що одинично зустрічаються в працях 90-х років XIX ст. і не були підтримані подальшою
літературознавчою практикою. На нашу думку, їх відповідником є термін збірник, пор.: “Другий раз уже
випада мені честь писати переднє слово до збору оповідань галицько-руського писателя” [2, с.297]; “Нове
львівське видання має на меті так-сяк і при помочі вже звісних печатних текстів задовольнити потребу в
зводі українських творів Шевченка” [2, с.404]. Щодо термінів збірка на позначення видання творів,
об’єднаних тематично, і збірник – “видання, що охоплює ряд творів кількох чи одного автора,” – то
відзначимо, що вони вживаються переважно в сполученні з фольклористичною лексикою, як-от: збірка
народних пісень [2, с.136], збірка етнографічна [2, с.161], збірка великоруських народних пісень [2, с.138] і
збірка стихів [2, с.135]; збірник пісень [1, с. 114, 156, 316], збірники Радченка, Номиса [2, с.453] тощо.
До цього гнізда увійшли назви альманах, антологія, наприклад: “В 1838 р. Костомаров напечатав по-
українському… кілька стихів в альманаху “Молодик” [2, с.135]; “… без мого єретичного імені пісня ця
[“Поклик до братів слов’ян” – В.Д.] пішла в збірки, антології, історії літератури… [2, с.181]. Ці терміни
були відомі в Україні у першій чверті XIX ст. і, зокрема, альманах, почали конкурувати з власне
українським словом збірник [7, с. 63].
Для позначення сукупності видань, об’єднаних тематично, М. Драгоманов уживає термін серія,
наприклад: “… можна було видати цілу серію книжечок за менші гроші і з меншим шумом” [1, с.166].
Зустрічається й термін енциклопедія найчастіше у сполуках на зразок: “… чи виробляється план…
видати серію книжок, котра б давала популярну енциклопедію…” [2, с.198]; “Потім треба буде зібрати з
молодіжі комісію для написання енциклопедії для народу…” [2, с. 461].
Частовживаними у статтях і розвідках є терміни підгрупи “рукопис”, гіперонімом якої є рукопис і
варіант рукопись, що зустрічається рідше (9 : 3), наприклад: “… передав [в Галичину] деякі рукописи для
редакції “Правди”…” [2, с.167]; “Квітка б то написав ті дві книжки і рукопись першої з них віддав одному
єпіскопу” [2, с.396].
Гіпонімічний ряд формують терміни манускрипт, текст рукописний [2, с.26], проект, чернетка,
наприклад: “… послав свою “Антологію” в петербурзьку цензуру, а там йому з’їли його працю, не
вернувши навіть манускрипта…” [2, с.523]; “Між іншим, опозиція виявила себе доволі сильно, коли я
читав проект статті в “Киевском телеграфі” на роковини Шевченка” [2, с.247]; “… ми задумали зібрати
усі повісті Федьковича в одну книжечку, та, на лихо, сам писатель ніколи не зоставляв у себе чернеток
своїх повістей…” [1, с.309].
У своїх працях М. Драгоманов послідовно використовує термін печатати – “уміщувати в пресі,
публікувати”, а також печатання – “видання книг, журналів тощо”, рідше – друкувати, публікація, як-
от: “В усякому разі [редактор “Правди” – В.Д.] обіцявсь печатати далі мою почату вже працю
(“Література рос[ійська], великор[уська], укр[аїнська], гал[ицька]”)…” [2, с.197]; “У п. Костомарова і др.
було в руках і кілька книжок, з которих можна було почати печатання” [3, с.204]. “Те, що друкувалося
досі по-українськи, можна поділити на три часті” [1, с.259]; “Ви кажете, що наші політичні публікації дали
дуже мінімальний плюс і зачіпаєте причини того; далі кажете, що ті публікації стали розкішшю” [2, с.525].
Синонімічним останньому є термін видавання, пор.: “… багатство переводної літератури у останні часи і
видавання у Петербурзі 4 і у Москві 2 товстих місячних обозріній дає можливість [жити цивілізовано –
В.Д.]” [2, с.450].
Преса, періодичні видання були місцем для розв’язання багатьох сучасних М. Драгоманову проблем.
У зв’язку з цим він використовує терміни полеміка (понад 10 уживань), спір (до 5 уживань), дискусія,
гутірка (одинично), наприклад: “Се вже були часи польської революції, коли в громаді російській, до
таких діл і до політичного життя й полеміки дуже непривичній…” [3, с.214]; “Придивившись до такого
духу російської громади, ви побачите, що той страх і ті надії…, которі дали такий жаркий політичний
характер галицькому літературному спорові, зовсім безосновні” [1, с.89]; “За “Паровою машиною”,
певно, підуть другі писання, дискусія, а з того може вийти тілько користь для нашої народної справи”
[2, с.284]; “Газетна гутірка о могилу Шевченка нагадала і нам деякі факти…” [2, с.146].
Таким чином, тематична група “терміни редакційно-видавничої справи” є однією з найбільш
розвиненими гіперо-гіпонімічними зв’язками. Активність цих термінів зумовлене як розвитком
видавничої справи в Росії, так і колом громадсько-політичних інтересів М. Драгоманова.
Література
1. М.П. Літературно-публіцистичні праці. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1970.
2. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. – Т. 2. – К.: Наукова думка, 1970.
3. Драгоманов М.П. Вибране. К.: Либідь, 1991.
4. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. К.: Наукова думка, 1970. – 303 с
5. Свашенко А.О. З історії термінів періодики // Українська мова і література в школі. – 1985. – №10. –
С. 62 – 64.
|