Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2002
Автор:	Велігодський, В.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2002
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75741
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення) / В.М. Велігодський // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 86-89. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75741
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-757412015-02-02T03:02:00Z Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення) Велігодський, В.М. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2002 Article Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення) / В.М. Велігодський // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 86-89. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75741 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Велігодський, В.М. Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення) Культура народов Причерноморья
format	Article
author	Велігодський, В.М.
author_facet	Велігодський, В.М.
author_sort	Велігодський, В.М.
title	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
title_short	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
title_full	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
title_fullStr	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
title_full_unstemmed	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
title_sort	організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2002
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75741
citation_txt	Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення) / В.М. Велігодський // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 86-89. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT velígodsʹkijvm organízacíjnopropagandistsʹkarobotapopídgotovcídovsekrimsʹkogoreferendumu20síčnâ1991rdo12ríčnicízdnâprovedennâ
first_indexed	2025-07-05T23:59:11Z
last_indexed	2025-07-05T23:59:11Z
_version_	1836853443013115904
fulltext	Велігодський В. М. ООРРГГААННІІЗЗААЦЦІІЙЙННОО--ППРРООППААГГААННДДИИССТТССЬЬ ККАА РРООББ ООТТАА ППОО ППІІДДГГООТТООВВЦЦІІ ДДОО ВВССЕЕККРРИИММССЬЬ ККООГГОО РРЕЕФФЕЕРРЕЕННДДУУММ УУ 2200 ССІІЧЧННЯЯ 11999911 рр .. ((ддоо 1122 ррііччнниицціі зз дднняя ппрроо-- ввееддеенннняя )) Створення самостійних незалежних держав на території колишнього Радянського Союзу протягом останнього десятиліття супроводжувалося інтенсивною увагою історичної, філософської, політологічної думки до питань, багато з яких радянські вчені раніше досліджували явно недостатньо. Ідеться, зокрема, про форми реалізації народовладдя, формування в Україні практики організації і проведення місцевих ре- ферендумів, референдуму Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки та всеукраїнського референдуму. Проте, практика проведення референдумів, яка формується, гостро виявила недостатність узагальнення досвіду, обсягів та рівня наукової розробки референдної проблематики. Упродовж декількох десятиліть єдиною фундаментальною працею з цих питань була монографія В.Ф. Котока [1]. Одна з причин становища, яке склалося, полягає в тому, що в колишньому Радянському Союзі, а та- кож його суб’єктах – колишніх радянських республіках – референдуми не проводилися. Уперше вони були введені лише напередодні розпаду колишнього Радянського Союзу. Із другої половини 1990 р. в СРСР зростали дезінтеграційні процеси. Вони були продиктовані бажан- ням регіонів мати економічну самостійність, які бачили неспроможність центральних органів влади у про- веденні економічних реформ. Після проголошення Україною державного суверенітету в липні 1990 р. ці процеси були притаманні також Кримській області. По-перше, рішення економічних і національних проблем потребувало значно більше повноважень, ніж ті, які тоді мала область. Ці проблеми центральні органи влади не могли вирі- шувати. По-друге, активний рух України до незалежності, перехід на ці позиції більшої частини керівництва республіки та депутатів Верховної Ради України викликали занепокоєння консервативної частини Кримсь- кого керівництва. По-третє, питання про статус Криму активно ініціювалося національними рухами кримських татар. Ми вважаємо, що ці три обставини і порушили ідею відновлення республіки в Криму, яка була започаткована в 1989 р. як ідея про зміну державно-правового статусу Кримської області. Першим нормативно-правовим актом стала постанова Ради Національностей Верховної Ради СРСР «Про створення Комісії Верховної Ра- ди СРСР з проблем радянських німців і кримськотатарського народу» [2, cт. 449]. Під час роботи зазначе- ної комісії виникла ідея про відновлення ліквідованої в 1945 р. Кримської АРСР, але вже в складі УРСР. Цієї ж позиції дотримувалося і керівництво КПРС. А.М. Гиренко (колишній секретар ЦК КПРС) в одному із своїх інтерв’ю зазначив, що Крим має всі підстави висувати питання про підвищення свого статусу як автономної республіки у складі Української РСР [3]. Наступним етапом розвитку ідеї про зміну державно-правового статусу Криму стала Декларація «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильственому переселенню, і забезпечення їхніх прав», яка була прийнята Верховною Радою СРСР 14 листопада 1989 р. та обговорення пропозиції народного депутата СРСР від Криму Ю.С. Цавро у Раді Національностей Вер- ховної Ради СРСР про відновлення автономії Криму, як багатонаціонального утворення у вигляді Кримсь- кої Автономної Радянської Соціалістичної Республіки [4, cт. 449]. 28 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою схвалила висновки і пропозиції Комі- сії Верховної Ради з проблем кримськотатарського народу. Питання відновлення Кримської автономії розглядалися й на засіданнях Урядової Комісії, яка була створена постановою Верховної Ради СРСР 23 січня 1990 р. на чолі з 1-м заступником Голови Ради Мініс- трів СРСР В. Догужієвим. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що ідея майбутньої державності Криму почала формуватися і з ініціативи з низу. Спочатку мова йшла, в основному, про особливий статус Криму як всесоюзної здравниці. Разом з тим зміна суспільно-політичної ситуації в країні та області позна- чилась і на уявленнях про майбутнє Криму. Керівництво області ухвалило рішення рухатися не до якогось особливого статусу невизначеного Конституцією, а в напрямку автономії республіки з власними законода- вчими повноваженнями та органами. Крім того, реальністю стало для Криму повернення кримськотатарсь- кого та іншого депортованого населення. Вперше на обласному рівні питання про майбутній статус Криму обговорювалося на 1-й сесії весною 1990 р., де народні депутати внесли пропозицію створити робочу групу для вивчення документів про лікві- дацію Кримської АРСР в 1945-1946 рр. На 2-й сесії Кримської обласної Ради народних депутатів обгово- рювалося питання про повернення до області кримських татар та інших депортованих народів [5]. Зазнача- лося, що задовольнити всі вимоги кримських татар, що повертаються на свою історичну батьківщину, об- ласть не може без відповідної підготовки, додаткових ресурсів і капітальних вкладень. Керуючись усім цим сесія прийняла Звернення до Президента СРСР, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР, Верховної Ра- ди і Ради Міністрів УРСР про прискорення прийняття загальносоюзної державної програми, у якій чітко визначити джерела фінансування, передусім централізовані, в найкоротші терміни розглянути першочер- гові заходи на 1990-1991 роки [6]. Рішенням 2-й сесії Кримської обласної Ради народних депутатів був створений оргкомітет щодо виро- блення та узагальнення пропозицій про статус Криму з народних депутатів СРСР і УРСР, Кримської Обла- сної Ради, вчених і кваліфікованих фахівців, представників національно-культурних товариств, засобів ма- сової інформації. Були створені три групи: з державно-правових питань і науково-методичного забезпе- чення визначення статусу Криму (керівник Л. Грач), з соціально-економічних питань (Н. Демченко) і з ор- ганізаційних питань (М. Капшук). Керівництво оргкомітетом було покладене на М. Багрова [7]. Оргкомітет протягом липня і серпня 1990 р. узагальнив пропозиції депутатів, проаналізував норматив- но-правові акти, які ліквідували Кримську АРСР в 1945-1949 рр. і дійшов висновку про те, що «Указ Пре- зидії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. «Про перетворення Кримської АССР в Кримську область в складі РСФСР» і відповідний закон від 25 червня 1946 р. прийняті з грубим порушенням законності, як наслідок депортації кримських татар і деяких інших народів із їх історичної батьківщини. Оргкомітет за- пропонував розглянути це питання на сесії обласної Ради, ухвалити відповідне рішення, і направити його Верховній Раді СРСР, із пропозицією скасувати названі Указ і Закон, без чого неможливий подальший ро- згляд проблеми зміни статусу Криму [8]. Оскільки, відповідно до Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 р. «Про визнання не- законними і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильственому переселен- ню, і забезпечення їхніх прав» кримські татари, німці і інші представники депортованого населення мали бути відновлені у своїх правах. У кінці серпня 1990 р. оргкомітет зібрався на своє останнє засідання, де підвів підсумки проведеної роботи. Одночасно тут же були розглянуті декілька варіантів механізму реалізації підвищення статусу Криму, серед них: 1. З’їзд депутатів різних рівнів. 2. З’їзд народів Криму. 3. Спільна сесія Кримської обласної і Севастопольської міської Рад з участю депутатів місцевих Рад і го- лів національно-культурних товариств. 4. Сесія обласної Ради з участю депутатів Севастопольської Ради і представників національно- культурних товариств. 5. Сесія обласної Ради із запрошенням голів Севастопольської і інших Рад області та представників наці- онально-культурних товариств. 6. Всекримський референдум. Результати роботи оргкомітету були подані на розгляд депутатів, і за їх ініціативою 3-я сесія обласної Ради 11 вересня 1990 р. прийняла відповідне рішення й надіслала на адресу Верховних Рад СРСР і Росій- ської Федерації заяву про скасування Указів 1945 р. і 1946 р., які ліквідували Кримську АРСР. Підбиваючи підсумки роботи оргкомітету 3-я сесія депутатів Кримської обласної Ради погодилася з пропозицією про те, що питання про зміну державно-правого статусу Криму треба вирішувати «демократичною формою самовизначення народу – референдумом». Депутати вирішили не приймати декларацію, оскільки правовий статус області не давав таких підстав [9]. Коментуючи діяльність рішення 3-ї сесії, зазначимо, що мотивація зміни адміністративно- територіального устрою більшістю керівників області, депутатами обласної Ради, зводилася до таких ар- гументів: структура у вигляді області не розв’язує основних соціально-економічних проблем, сприяє сва- віллю центру і відомств; у межах області не в повній мірі задовольняють свої потреби національні менши- ни півострова. Але на нашу думку, на той час була повністю відсутня законодавча база для відтворення автономії в Криму. По-перше, Конституція УРСР 1978 р. не передбачала створення автономій [10]. По-друге, нічого не була сказано про це і в «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. Деклара- ція передбачала тільки право республіки на визначення національно-територіального поділу та проголо- шувала суверенітет народу [11, c. 5-9]. Але суверенітет народу є надзвичайно складним, важливим і делікатним питанням в аспекті права на самовизначення, аж до відділення, виходу з держави. Це положення було взято на озброєння керівництвом Криму і, як показав час, воно діяло в напрямку досягнення власного суверенітету. Досліджуючи цю про- блему в нинішніх умовах, сучасна історична наука проводить концептуальну ідею, суть якої полягає в то- му, що жодна складова держави не може реалізувати право виходу, не порушивши права та інтереси іншо- го народу. Право на самовизначення наукова думка розглядає в тісному зв’язку виходом зі складу держави якоїсь її частини [12]. При цьому чітко, суворо та недвозначно формулюється висновок щодо необхідності укладення договору між усіма зацікавленими сторонами, тобто отримання добровільної згоди відповідно до норм міжнародного права. Міжнародне та національне конституційне право практично будь-якої із су- часних держав відноситься до виходу в односторонньому порядку різко заперечливо [13-15]. Дискусії навколо теми про зміну статусу Криму відкрили розбіжність, різноманітність точок зору як у шляхах досягнення державності, так й у визначенні її форми та змісту. Поляризація точок зору стала певною мірою дестабілізуючим чинником політичної ситуації у Криму, послужила предметом спекуля- цій для різних політичних сил в області та в Україні. Це викликало занепокоєння у керівників Українсь- кої РСР. Тому 11 листопада 1990 р. було проведено спеціальне засідання Президії Верховної Ради УРСР, на якому заслухали питання про статус Криму і відношення до Союзного договору. На засіданні Президії Верховної Ради була висловлена думка про те, що Крим має право на автономію або особли- вий статус. Уряду республіки доручили краще й швидше вирішувати конкретні питання, пов’язані з Кримом, створити спеціальну комісію по Криму, яка б оперативно розглядала виникаючі проблеми. Відносно референдуму серед членів Президії не було єдності, висловлювалися різні підходи. Вони не підтримали думку про правову неправомірність проведення самого референдуму, оскільки тогочасними Конституціями СРСР і УРСР це допускалося. Але більшість членів Президії висловилася за те, що, якщо сесія ухвалить рішення про референдум, то він буде проведений. Члени Президії доручили голові Верхов- ної Ради УРСР Л.М. Кравчуку взяти участь у роботі 4-ї позачергової сесії Кримської обласної Ради народ- них депутатів, яка 12 листопада 1990 р. розглянула питання про статус Криму та про відношення до Союз- ного договору [16]. На сесії обговорювалися дві проблеми: перша – це правомірність проведення референдуму. Доповідач-керівник групи оргкомітету з вироб- лення пропозицій про статус Криму Л. Грач заявив, що ідея проведення в Криму референдуму не супере- чить Конституції СРСР, та Конституції УРСР. Справді, вперше в українській конституційній регламентації Конституція УРСР 1978 р. закріпила референдум. «Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум)» – проголошува- ла стаття 5. Безсумнівно, наведена конституційна норма передбачала, що суб’єктом вирішення зазначених проблем шляхом референдуму є народ. Проте Конституцією обласні референдуми не були передбачені, тому дане рішення порушувало цю норму. Другий аргумент, який навів Л. Грач у своєму виступі, – це листи, які надійшли на адресу обласної Ра- ди, під якими поставили свої підписи понад 21 тисяча жителів Криму. 85,6% із них висловилися за статус Криму як автономної республіки, 14% респондентів запропонували статус Союзної республіки і Всесоюз- ної здравниці. Доповідач зробив висновок, що ідея підвищення статусу Криму знаходить широку підтрим- ку в населення області [17]. Друга проблема обговорювана на 4-й сесії, – це визначення предмета референдуму. Було внесено пропозицію порушити питання про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Рес- публіки як суб’єкта Союзу РСР. Від імені групи «Демократичний Крим» з проектом Декларації «Про відновлення державності Криму» виступив народний депутат УРСР А. Гаврилов. У проекті, зокрема, пропонувалося обласній Раді визнати Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. і Закон РСФСР від 25 червня 1946 р. неправомі- рними й репресивними щодо народу Криму, та оголосити їх недійсними на території області. На сесії з промовою виступив голова Верховної Ради УРСР Л.М. Кравчук, який між іншим сказав: «Для мене особисто не існує проблеми: чи бути в Криму автономії. Звичайно, бути. Говорю не в перший раз, що Крим з його природними, історичними, лікувальними особливостями повинен мати свою дер- жавність. Це його право. Тим більше, що державність тут має своє історичне коріння» [18]. Сесія прийняла Декларацію про державний і правовий статус Криму й затвердила Тимчасове поло- ження про референдум і порядок його проведення на території Кримської області 20 січня 1991 р., а також утворила обласну центральну комісію з референдуму. Було прийнято рішення про статус Криму і про від- ношення до Союзного договору [19]. Проведений аналіз свідчить проте, що для більшості керівників Криму, депутатів обласної Ради на- родних депутатів цей правовий інститут демократії був мало відомий. Про це зазначив Л. Грач на прес- конференції 15 листопада 1990 р. (за 2 місяці до референдуму): «Ми маємо розібратися в самому понятті референдум. Адже, як показала сесія, навіть народні депутати трактують його по-різному. Отже, треба внести ясність» [20]. Цій проблемі були присвячені лише статті П.Б. Євграфова, в яких роз’яснювалося про зміст всекримського референдуму, його правових наслідках та механізму проведення [21]. Складність си- туації загострювалась і тим, що і в чисто теоретичному плані в цьому питанні існує велика розбіжність ду- мок і законодавчих актів. Сьогодні в різноманітних публікаціях піддається сумніву юридична правомірність проведення всекрим- ського референдуму та процесу відродження автономії в Криму. На думку проф. В. Сергійчука референдум у Криму 20 січня 1991 р. є складовою ланкою в системі заходів руйнації цілісності території УРСР. У своїй мо- нографії «Український Крим» він зазначає, що «На засіданні секретаріату ЦК КПУ 22 жовтня 1990 р. під го- ловуванням Г. Харченка було запропоновано «комуністам-керівникам» Верховної Ради УРСР внести на розг- ляд сесії Верховної Ради республіки питання про державний статус Криму; Кримському обкому партії висту- пити з ініціативою прийняття Декларації про статус Криму» [22, c. 268]. І далі: «Крім того, спеціальними заходами доручалося секретаріатові ЦК КПУ і Кримському обкому партії «активно формувати громадську думку щодо змін адміністративно-політичного статусу Криму. І хоч комуністична більшість у парламенті УРСР гарантувала прийняття відповідного закону в угоду Кремлю, там вирішили перестрахуватися, доручивши кримській партноменклатурі організувати місцевий референ- дум з цього приводу» [23, c. 268]. Автор не підтримує цю точку зору. Зокрема, це підтверджується рішен- нями 42-ї звітно-виборчої конференції Кримської обласної партійної організації, яка відбулася 26-27 жовт- ня 1990 р. У прийнятій резолюції «Про національну політику» підкреслювалося: «Конференція вважає, що в сучасних умовах найбільш прийнятним варіантом є відновлення Кримської АССР як суб’єкта СРСР...Остаточне рішення про статус Криму може бути прийняте тільки на основі самовизначення всіх громадян Криму шляхом референдуму» [24]. Не менш важливою є проблема правомірності проведення референдуму в Криму та його юридичних нас- лідків. Як зазначалося вище, стаття 5 Конституцій СРСР і УРСР визначала, що найважливіші питання держа- вного та громадського життя можуть бути винесені на референдум (всесоюзний, всеукраїнський, але не обла- сний) за рішенням Верховної Ради або її Президії. Конституційне положення статті 5 депутати Кримської об- ласної Ради народних депутатів на 4-й сесії визнали як початкову правову базу для прийняття тимчасового положення про проведення референдуму на території Кримської області. У межах і, відповідно до існуючого в Кримській області адміністративно-територіального поділу, проводиться референдум (народне голосуван- ня): обласний, районний, міський, районний у містах, у селищах й селах. Питання, що виносяться на референдум були започатковані в статті 4. На референдум (народне голо- сування) можуть виноситися питання, що складають компетенцію відповідно обласної, районної, міської, районної в містах, селищної та сільської Рад народних депутатів. Областною центральною комісією з референдуму разом з облвиконкомом була проведена велика під- готовча робота. На засіданні обласної центральної комісії з референдуму 23 листопада 1990 р. було за- тверджено план організаційних заходів щодо виконання рішень 4-ї позачергової сесії обласної Ради на- родних депутатів. У відповідності до «Декларації про державний і правовий статус Криму» було розгляну- то формулювання тексту питання бюлетеня, який виносився на референдум. Комісія підготувала календарний план основних організаційних заходів щодо проведення референду- му в області. Особливу увагу приділили організації забезпечення рівного застосування Тимчасового поло- ження про референдум і порядок його проведення, організації роз’яснень про його реалізацію [25]. На всій території Кримської області партійним і радянським активом була проведена велика роз’яснювальна робота щодо підсумків роботи сесії. Тільки депутатами обласної Ради проведено понад 1100 зустрічей із колективами, 256 зустрічей з жителями на сходах громадян, біля 10 тисяч індивідуальних бесід. Згідно з Тимчасовим положенням про референдум у передбачений термін було створено 32 районні і міські комісії із референдуму, 7 селищних і 62 сільські. Президії районних і сільських Рад створили 1416 дільниць для голосування й стільки ж дільничних комісій [26, c. 100-105]. Для всіх міськрайвиконкомів, міських і районних дільничних комісій були виготовлені методичні ма- теріали щодо проведення референдуму, складений календарний план основних організаційних заходів. Для кожної дільничної комісії були виготовлені бюлетені для голосування, бланки протоколів. Всі дільничні комісії були забезпечені необхідними матеріалами для підготовки та проведення голосування в день рефе- рендуму. Обласна комісія з референдуму провела 14 нарад з керівниками дільничних комісій, у яких прийняли безпосередню участь члени обласної комісії та працівники апарату обласної Ради народних депутатів, на яких розглядалися практичні питання підготовки до референдуму, заслуховувалися звіти керівників місь- ких і районних комісій, керівників обласних і районних організацій та управлінь по забезпеченню необхід- них умов для голосування населення. Значну роль у підготовці референдуму відіграли засоби масової інформації. Нами встановлено, що тільки газети Криму в підготовчий період опублікували понад 950 різноманітних матеріалів, пов’язаних з цією про- блемою (Підраховано автором за матеріалами Кримських газет). Регулярно, починаючи з 15 листопада 1990 р. газета «Крымская правда» друкувала матеріали, присвячені референдуму, а з 26 грудня в цій газеті бу- ла запроваджена постійна рубрика: «Про державно-правовий статус Криму» [27]. У передачах кримського ра- діо теж активно висвітлювалась тема референдуму. Кримське телебачення в інформаційних передачах, окрім регулярних передач про статус Криму орга- нізувало 11 спеціальних випусків. Проведена робота дозволила успішно провести референдум в Криму. Література: 1. Коток В.Ф. Референдум в системе социалистической демократии. – М., 1964. – 164 с. 2. Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1989. – №13. 3. Кримська правда. – 1990. – 5 травня. 4. Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1989. – №13. 5. Кримська правда. – 1990. – 12 червня. 6. Кримська правда. – 1990. – 28 червня. 7. Кримська правда. – 1990. – 28 червня. 8. Кримська правда. – 1990. – 5 вересня. 9. Кримська правда. – 1990. – 9 вересня. 10. Конституція (Основний Закон) Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Крим – К., 1984. 11. Закони України. Т. 1. – К., 1996. – 210 с. 12. Юридична енциклопедія. К., 2001. – 789 с. 13. Джунусов М.С. Суверенитет как социальный феномен. – М., 1994. – 280 с. 14. Бабурин С.Н. Территория государства: правовые и геополитические проблемы. – М., 1997. – 480 с. 15. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М., 1998. – 420 с. 16. Кримська правда. – 1990. – 13 листопада. 17. Кримська правда. – 1990. – 13 листопада. 18. Кримська правда. – 1990. – 13 листопада. 19. Кримська правда. – 1990. – 13 листопада. 20. Кримська правда. – 1990. – 15 листопада. 21. Евграфов П.Б. Что такое рефрендум? Кримська правда. – 1990. – 15 листопада. 22. Сергійчук В. Український Крим. – Київ. Українська Видавнича Спілка. – 2001. – 304 с. 23. Сергійчук В. Український Крим. – Київ. Українська Видавнича Спілка. – 2001. – 304 с. 24. Кримська правда. – 1990. – 22 грудня. 25. Кримська правда. – 1990. – 17 листопада. 26. Смирнова Є.В.Загальнокримський референдум 20 січня 1991року в системі заходів відтворення автономії в Криму //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – №6. – Х., 2001. 27. Крымская правда. – 1990. – 26 декабря.

Організаційно-пропагандистська робота по підготовці до всекримського референдуму 20 січня 1991р. (до 12 річниці з дня проведення)

Репозитарії

Схожі ресурси