Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі

У статті проаналізовано праці сучасних українських дослідників, присвячені руху українських націоналістів у 1929—1939 рр. Виокремлено основні напрямки досліджень, персоніфіковано науковий доробок істориків, окреслено коло недостатньо вивчених питань і перспективні напрями подальших наукових пошуків....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Футала, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2014
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Джерела та історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75809
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі / В. Футала // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 121-141. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75809
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-758092015-02-05T03:02:22Z Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі Футала, В. Джерела та історіографія У статті проаналізовано праці сучасних українських дослідників, присвячені руху українських націоналістів у 1929—1939 рр. Виокремлено основні напрямки досліджень, персоніфіковано науковий доробок істориків, окреслено коло недостатньо вивчених питань і перспективні напрями подальших наукових пошуків. The paper explores the works of contemporary Ukrainian researchers devoted to movement of Ukrainian nationalists in 1929—1939. It is determined the main directions of research, personalized scientific contribution of historians, circled insufficiently studied issues and promising directions for further scientific searches. 2014 Article Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі / В. Футала // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 121-141. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75809 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерела та історіографія Джерела та історіографія
spellingShingle	Джерела та історіографія Джерела та історіографія Футала, В. Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі Український визвольний рух
description	У статті проаналізовано праці сучасних українських дослідників, присвячені руху українських націоналістів у 1929—1939 рр. Виокремлено основні напрямки досліджень, персоніфіковано науковий доробок істориків, окреслено коло недостатньо вивчених питань і перспективні напрями подальших наукових пошуків.
format	Article
author	Футала, В.
author_facet	Футала, В.
author_sort	Футала, В.
title	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
title_short	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
title_full	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
title_fullStr	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
title_full_unstemmed	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
title_sort	відображення історії оун 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Джерела та історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75809
citation_txt	Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі / В. Футала // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 121-141. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT futalav vídobražennâístorííoun19291939rrusučasnomuukraínsʹkomunarativí
first_indexed	2025-07-06T00:02:13Z
last_indexed	2025-07-06T00:02:13Z
_version_	1836853634106654720
fulltext	121 Василь Футала Доктор історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка У статті проаналізовано праці сучасних українських дослідників, при- свячені руху українських націоналістів у 1929—1939 рр. Виокремлено основні напрямки досліджень, персоніфіковано науковий доробок іс- ториків, окреслено коло недостатньо вивчених питань і перспективні напрями подальших наукових пошуків. Ключові слова: історіографічний аналіз, український націоналізм, ОУН, ідеологія, революційна діяльність. Vasyl’ Futala The reflection of history of the OUN in 1929—1939 years in modern Ukrainian narrative The paper explores the works of contemporary Ukrainian researchers devoted to movement of Ukrainian nationalists in 1929—1939. It is determined the main directions of research, personalized scientific contribution of historians, circled insufficiently studied issues and promising directions for further scientific searches. Key words: historiographical analysis, Ukrainian nationalism, OUN, ideology, revolutionary activity. 122 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ВІДОБРАЖЕННЯ ІСТОРІЇ ОУН 1929—1939 рр. В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ НАРАТИВІ Український націоналістичний рух 20—30-х рр. ХХ ст., уосо- бленням якого була Організація Українських Націоналістів, від- давна привертає увагу дослідників, які належать до різних шкіл і напрямів у системі історичної освіти. Науковий інтерес до цьо- го суспільно-політичного феномену зріс після 1991 р., коли в академічному полі України на чільне місце висунулися питання, пов’язані з національно-визвольною боротьбою нашого народу, персональним внеском його видатних представників у процес на- ціє- і державотворення. За понад два останні десятиліття вивчення діяльності ОУН нагромадилося чимало фахової літератури, яка потребує адекватного історіографічного аналізу. Без перебільшен- ня можна стверджувати, що нині спостерігається великий дис- баланс між зростанням кількості публікацій з означеної пробле- матики та їх історіографічним осмисленням. Тому метою статті є показати приріст наукових знань з історії українського націона- лізму у сучасній вітчизняній історіографії, виявити питання, які не знайшли повного розв’язання у працях вчених та накреслити перспективи подальших наукових пошуків. У незалежній Українській державі історія ОУН вивчається за декількома напрямками. Один із них — світоглядні й політичні на- станови Організації. У дусі традицій національного канону істо- рієписання цей аспект проблеми проаналізувала Марія Мандрик. На її думку, український націоналізм не був радикально новою ідеологією і абсорбував у себе ідеологічні конструкції попередньої доби, хоча його фундатори заперечували такий зв’язок. Це запе- речення проявлялося в різкій критиці народницької, консерватив- ної та демократичної доктрин. Крім того, український націоналізм з’явився як результат складної взаємодії і взаємопроникнення за- хідноєвропейської політичної традиції. Він виник і розвивався на тлі подібних загальноєвропейських та світових процесів, при цьо- му формуючи свою специфіку як чинник інтеграції та консолідації життя нації, що змагав до побудови української державності1. 1 Мандрик М. Український націоналізм: становлення в міжвоєнну добу / передмова Василя Вериги. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2006. — С. 329. 123 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі У контексті етнодержавницького наративу представили своє бачення світоглядних засад українського націоналізму Я. Дашке- вич2 та А. Кентій3, положення і висновки яких мають концепту- альне значення. У цій же системі наукових координат О. Стасюк простежила еволюцію ідейно-політичних орієнтирів ОУН4. Автор- ка довела, що трансформаційні процеси в ідеологічній сфері роз- почалися ще задовго до знаменитого у цьому плані ІІІ Великого Збору ОУН СД (серпень 1943 р.). Вперше серйозна дискусія про доцільність і можливі межі світоглядних й тактичних змін в Ор- ганізації розгорнулась у націоналістичній пресі в другій половині 1930-х рр., коли у зв’язку з наближенням Другої світової війни ОУН постала перед проблемою конкретних державотворчих дій. Саме в цей час у середовищі її ідеологів зародилися ідеї і кон- цепції, які у післявоєнній стратегії українського підпілля стали пріоритетними. Поглиблене вивчення інтелектуальних джерел ОУН пов’язуємо із таким напрямом історичної евристики як «донцовознавство». Коло авторів, які цікавляться постаттю Д. Донцова, надзвичай- но широке (воно охоплює представників різних соціогуманітар- них наук): Я. Дашкевич, І. Шліхта, О. Баган, В. Лісовий, Р. Без- смертний, С. Квіт, М. Чугуєнко, В. Кириленко та ін. Характерно, що вони здебільшого трактують політичні погляди Д. Донцова з перспективи історії ідей, а ідеологію українського націоналізму у широкій порівняльній площині, яка розглядає інші явища та- кого типу в масштабі загальноєвропейської думки. Серед цієї ко- горти вчених виділяється своїм доробком С. Квіт, який у своїй книзі5 основну увагу зосередив на діяльності Д. Донцова як редак- тора «Літературно-наукового вістника» (1922—1932) і «Вістника» 2 Дашкевич Я. Нація та націоналізм: теоретичні проблеми та історіографічні ви- сновки // Україна в минулому / НАН України. Інститут української археогра- фії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Львівське відділення. [ред. кол.: Я. Дашкевич та ін.]. — Київ; Львів, 1996. — Вип. 9. — С. 177—185. 3 Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929— 1941 рр.). — К.: Ін-т історії України НАН України, 1998. — С. 3—17. 4 Стасюк О. Еволюція ідейно-політичних орієнтирів ОУН // Україна: культур- на спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 11: Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів / [Голова редколегії Я. Ісаєвич, упоряд. і відп. ред. Ю. Сливка]. — Львів, 2004. — С. 56—77. 5 Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет: Монографія. — К.: РВЦ «Київський університет», 2000. — 260 с. 124 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ (1933—1939), на естетичних й ідеологічних засадах цього інтелек- туального видання, на появі такого феномену української літера- тури, як «вістниківство», а також на значенні спадщини Донцова для сучасної України. На переконання дослідника, діяльність Дон- цова «позитивно відбилася на широті й глобальності українського національного думання». Особливо відзначено виховну роль дон- цовських писань. Відтак автор слушно резюмує: «Без орденсько- го проводу, без націоналістичного резистансу з його ідеалізмом і послідовністю у відстоюванні українських національних інтересів неможливо собі уявити нашу історію ХХ ст.»6. Свідченням невщухлого інтересу до ідеології «чинного на- ціоналізму» Д. Донцова є чергова успішно захищена у 2005 р. в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка канди- датська дисертація. Її авторка І. Шліхта на прикладі життєвого шляху Д. Донцова розвинула ідею Р. Шпорлюка про вирішальний взаємовплив доктрин марксизму та націоналізму, що мав місце на теренах Російської імперії після революції 1917 р. Виходячи з аналізу концепції націоналізму Донцова, доведено, що риси укра- їнського «інтегрального націоналізму», виділені Дж. Армстронгом на основі вивчення ідеології ОУН, не можуть претендувати на ви- сокий ступінь узагальнення. Запропоновано нове трактування ідей Донцова 1921—1939 рр.: його концепція розглядається як специ- фічний варіант радикального націоналізму, для якого властиве за- хоплення демократичною формою державного устрою. З’ясовано, що Донцов був послідовним речником ідеї українсько-польського порозуміння7. З аполітичних позицій ідеологію ОУН проаналізував Г. Касья- нов8. Згідно з його спостереженнями, перші програмні документи Організації були скоріше маніфестом, деклараціями, аніж доклад- но продуманою стратегічною програмою. Деталізація і з’ясування програмно-ідеологічних питань відбувалися на сторінках націона- 6 Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет: Монографія. — К.: РВЦ «Київський університет», 2000. — 231 c. 7 Шліхта І. В. Дмитро Донцов як ідеолог і теоретик українського націоналізму: ав- тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. — К., 2005. — 18 с. 8 Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд. — К.: Інститут історії України НАН України, 2003. — 63 с. 125 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі лістичних видань. Процес ідеологічного «дозрівання» тривав аж до кінця 1930-х рр. на тлі справжнього тріумфу тоталітарних режи- мів і рухів у Європі, неухильного погіршення українсько-поль- ських відносин в Західній Україні і посилення тиску на українське суспільство, катастрофічних для українців подій у радянській Україні. Усе це не могло не позначитися на ідеології ОУН. Іде- ологічні настанови набули значно радикальнішої тональності та спрямування. При цьому еміграційна частина діячів ОУН дедалі глибше поринала в ідею корпоративізму. Натомість ідейні шукання «крайовиків» були менш систематизованими і явно несли на собі відбиток донцовського націоналізму. Разом із тим, Г. Касьянов за- уважив: між донцовським «чинним націоналізмом» і т. зв. «органі- зованим націоналізмом» ОУН існували доволі серйозні розбіжності передовсім у тому, що «організований націоналізм» з усіма його крайнощами пропонував певну конструктивну політичну програ- му і риси систематизованого світогляду, політичної доктрини, а «чинний націоналізм» Д. Донцова був передусім зразком тоталь- ної критики, нігілізму, йому бракувало елементів конструктивної програми9. Один із ключових теоретико-методологічних аспектів націона- лізму ОУН — ідентифікація Організації. Представники етнодер- жавницького напряму української історіографії не погоджуються із запозиченою з англомовної літератури дефініцією «інтегральний націоналізм» на означення ідеології і політики ОУН. Наприклад, С. Квіт зауважив, що визначення «український націоналізм» уже само по собі заперечує доцільність застосування іншої терміноло- гії10. Натомість дослідники, зорієнтовані на західні концептуальні конструкції, легко сприйняли поняття «інтегральний націоналізм». Це характерно для досліджень Г. Касьянова, Я. Грицака, К. Бон- даренка, С. Тарана, Ю. Киричука, певною мірою А. Кентія та ін. Значення слова «інтегральний» для них є цілком зрозумілим: та- кий, що поєднує частини у цілість, тобто вирізняється цілісним підходом до дійсності, свого роду універсальний. Хоча ці автори 9 Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд. — К.: Інститут історії України НАН України, 2003. — С. 11—20. 10 Квіт С. Націоналізм і релігія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://kvit. ukma.kiev.ua/2011/12/націоналізм-і-релігія/ 126 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ й відзначають вплив фашистських ідеї на ідеологію і практику українського націоналізму, вони не схильні ототожнювати його з націонал-соціалізмом і фашизмом. Здавалося б, що теоретичні розробки репрезентантів постмо- дерністської парадигми, особливо Г. Касьянова, вичерпали пи- тання про ідеологічні засади ОУН. Однак О. Зайцев, який успіш- но дебютував у цій проблематиці в середині 1990-х рр., своїми найновішими публікаціями розвіяв ці уявлення. На основі велико- го пласту первинних джерел, праць українських та зарубіжних авторів вчений набагато ширше, ніж його попередники, показав загальноєвропейський суспільно-політичний контекст, у якому відбувався процес становлення та розвитку українського націо- налізму, кинув свіжий погляд на «чинний націоналізм» Д. Донцова як нову ідеологію, усебічно розглянув вплив фашизму на прин- ципи, організаційні засади й політичний стиль ОУН, вніс новиз- ну у питання про місце Організації у типології націоналістичних рухів Європи міжвоєнного двадцятиліття11. На його думку, рухи на зразок ОУН, хорватської «Усташі», Внутрішньої македонської революційної організації та ін. були особливими різновидами «ін- тегрального націоналізму» бездержавних націй, що мали рево- люційний характер і ставили за головну мету здобуття власної держави. Навівши паралелі на конкретні організаційні взірці на- ціонально-визвольних рухів, автор дійшов висновку, що укра- їнський націоналізм був найбільше споріднений з націоналізмом хорватським. І далі запропонував термін «усташизм» на означен- ня ідеології та політичної поведінки ОУН. Гадаємо, що у цари- ні інтелектуальної історії такий зразок постановки проблеми та її розв’язання вартий уваги. Однак важко погодитися з іншим, надто претензійним, висновком: «Незалежна Держава Хорватія 1941—1945 рр. — добра модель того, якою могла б бути Україн- ська Держава під егідою Третього Райху, якби вона була створе- на»12. Дослідник не врахував той очевидний факт, що союз ОУН і Німеччини був ситуативним. Українські націоналісти не ставили собі за мету добитися протекторату Третього Райху на кшталт 11 Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920—1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії. Монографія. — К.: Критика, 2013. — С. 155—237. 12 Там само. — С. 323—326. 127 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі урядів Хорватії чи Словаччини. Проголошення Акту створення Української Держави 30 червня 1941 р. відбулося без згоди ні- мецьких властей і було демонстрацією самостійницької політики українського визвольного руху. Предметом дослідження О. Лисенка став такий важливий ас- пект ідеології українського націоналізму, як релігійне питання та ставлення ОУН до нього. В одній із публікацій автор слушно за- уважив, що, незважаючи на зриму невідповідність ідеології на- ціоналізму ряду християнських положень, його теоретики звер- талися до релігії як до форми світосприйняття і морально-етичної системи, визнавали релігійні організації важливим чинником дер- жавотворчих процесів13. Водночас дослідник навів численні випад- ки, коли ідеологи хибно тлумачили окремі засади християнства, поверхово їх сприймали або зовсім ігнорували. У результаті це спричинило глибокі суперечності між християнським гуманізмом та націоналізмом ОУН. Якщо релігійний світогляд, на думку авто- ра, дає людині право вибору: вірити чи не вірити, остерігатися гріха чи не боятися його, знаючи, що все у волі Божій і за все по- трібно нести відповідальність, то ідеологія і практика ОУН такої альтернативи не давала. Націоналістична доктрина перетворювала людей на слухняне знаряддя реалізації задумів керівництва, на своєрідних «зомбі», позбавлених права апелювати до вищих за- сад людського співіснування, здатності усвідомлювати гріховність власних вчинків, права на сумнів і докори сумління14. Проте ха- рактерний для аналізованої праці критицизм суттєво знівелював зважений загальний висновок автора. На його думку, в умовах єв- ропейської геополітики 20—40-х рр. ХХ ст. боротьба ОУН за досяг- нення головної мети — відродження української державності — була приречена на конфліктні ситуації з Церквою й нехтування етичними принципами15. Питання про роль релігійного фактору в ідеологічному та ор- ганізаційному становленні й розвитку українського націоналізму знайшло відображення в колективній монографії львівських іс- 13 Лисенко О. Є. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. — 2000. — № 6. — С. 30. 14 Там само. — С. 34. 15 Там само. — С. 49. 128 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ториків — О. Зайцева, О. Бегена та В. Стефаніва16. Стверджуєть- ся, що у багатьох доктринах, постановах, ідеологічно-виховних та пропагандистських матеріалах оунівці використовували хрис- тиянські зразки17. Не можна не погодитися й з іншою тезою: ево- люція ідеології ОУН від праворадикальної у міжвоєнний період до правої, але більш демократичної під час Другої світової ві- йни, відбулася в тому числі й під впливом морального авторитету духовенства Греко-католицької Церкви (ГКЦ)18. Суперечності між ГКЦ і ОУН, на думку істориків, були спричинені розбіжностями ідеологічних засад радикального націоналізму зі світоглядними та етичними основами християнської релігії, намаганням ОУН утвер- дити свій повний вплив на українське суспільство, осудженням Церквою терористичних дій націоналістів (особливо терору проти тих українців, які не поділяли цілей і методів націоналістичного руху) та різним розумінням шляхів і темпів руху до національно- го самовизначення, що призвело до звинувачень, з одного боку, в угодовстві, а з іншого — в екстремізмі19. Хоч автори й намагалися аналізувати, давати оцінки і харак- теристики суто в академічному полі, з нейтральних позицій (осо- бливо це характерно для О. Зайцева), тим не менше роботу на- писано з католицької перспективи. Наприклад, у висновках немає вичерпної відповіді на таке питання: чи могла бути іншою лінія по- літичної поведінки націоналістичної організації в тогочасній геопо- літичній ситуації? Якби дослідникам вдалося віднайти листування Є. Коновальця та А. Шептицького (яким, до речі, у спекулятив- них цілях оперували радянські історики), то це значно розшири- ло б наші уявлення про співпрацю українських націоналістів із Церквою. У стилі офіційного радянського історієписання охарактеризу- вали ідеологію і політичну програму ОУН відомі дніпропетровські історики В. Іваненко та В. Якунін. Їхня монографія «ОУН і УПА у 16 Зайцев О., Беген О., Стефанів В. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920—1930-ті роки) / [за заг. ред. О.Зайцева]. — Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2011. — 384 с. 17 Там само. — С. 258—259. 18 Там само. — С. 244. 19 Там само. — С. 249—265, 341—344. 129 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі Другій світовій війні: проблеми історіографії та методології», що є своєрідною відповіддю на «Фаховий висновок робочої групи іс- ториків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА»20, всуціль просякнута духом критицизму. Автори прагнули переко- нати читача, що ідеологія ОУН зароджувалася як різновид укра- їнського фашизму і знаряддя майбутньої тоталітарної держави на кшталт націонал-соціалістичної гітлерівської Німеччини21. Упереджено висвітлили рух українських націоналістів публі- цист В. Поліщук, який у числі перших виступив проти «Фахового висновку…»22, автори колективної монографії, укладеної Ю. Коз- ловим23 та інші представники лівих сил. Слабо володіючи сучасни- ми методами і засобами дослідження, вони, як раніше радянські історики, вдалися в основному до жанру пропагандистської публі- цистики, викривальної риторики та моралізаторства. В останні декілька років у контексті офіційної політики істо- ричної пам’яті в Україні активізувалося обговорення питань, які прямо чи опосередковано пов’язані з ідеологічними та програмни- ми засадами ОУН. Ідеться про гострі суперечки з приводу героїза- ції чи засудження С. Бандери, визнання чи невизнання спадщини ОУН та УПА. Поштовхом до дискусії стала епістолярна полеміка З. Когута та І.-П. Химки. Перший автор доводить, що рух укра- їнських націоналістів був рухом національно-визвольним, а відтак його не слід ототожнювати з фашизмом24. Натомість другий автор безапеляційно стверджує, що ОУН була типово фашистською, злочинною організацією, а тому українцям не варто приймати її 20 Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. 2-е стереотипне вид. — К.: Наук. думка, 2005. — 53 с. 21 Іваненко В. В., Якунін В. К. ОУН і УПА у Другій світовій війні: проблеми істо- ріографії та методології: Монографія. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2006. — С. 107. 22 Поліщук В. Гора породила мишу. Бандерівську: Критика «Звіту робочої групи іс- ториків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з про- блеми ОУН і УПА (історичний висновок)» / Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм», «Антифашистський комітет України». — К., 2006. — 76 с. 23 Бандеризация Украины — главная угроза для России / [автор-сост. Ю. К. Козлов]. — М.: Яуза-пресс, 2008. — 480 с. 24 Когут З. Український націоналізм // Страсті за Бандерою: статті та есеї / упо- ряд.: Т. С. Амар, І. Балинський, Я. Грицак. — К.: Грані-Т, 2010. — С. 145. 130 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ спадщину за основу своєї ідентичності25. Відомий київський істо- рик Ю. Шаповал доволі обґрунтовано і в коректній формі вка- зав «своєму приятелеві професору Химці» на його обмежену уяву про український самостійницький рух. Свою ключову думку, яка спрямована проти концепції Химки, автор висловив так: «полемі- ка про Бандеру та його спадщину — це не полеміка про те, чи був він злочинцем і ксенофобом, а про те, чи бути Україні державою. Вже тому Бандеру та його спадщину не викинути на те, що кому- ністична пропаганда називала “смітником історії”»26. Помірковані позиції щодо лідера ОУН(р) займають Я. Грицак, А. Портнов, В. Расевич, американський історик українського по- ходження О. Мотиль27 та ін. Вони вважають, що С. Бандера, попри його радикалізм, є символом антиколоніальної боротьби. Нато- мість для В. В’ятровича (і не тільки для нього) С. Бандера не лише символ, а й національний герой. Така оцінка є наслідком не стільки політичних уподобань історика, скільки ґрунтовного знання пред- мета дослідження. Останнє дозволило йому спростувати численні стереотипи про історичного персонажа, причому як старі (Банде- ра — терорист, зрадник, колаборант), так і нові (деструктивний політик та розкольник, авторитарний лідер тощо)28. За останні півтора десятка років відбулося суттєве прирощу- вання знань з історії становлення та діяльності ОУН. Насампе- ред слід відзначити науковий доробок відомого архівіста А. Кентія. Його вже згадана монографія 1998 р., що побудована в основно- му на матеріалах т. зв. «Українського празького архіву», суттє- во доповнила дослідження істориків української діаспори. Учений докладніше розглянув організаційну структуру націоналістичної організації, вніс деякі корективи щодо персонального складу Кра- йової екзекутиви ОУН, охарактеризував взаємини націоналістів з 25 Химка І.-П. Українське минуле й українське майбутнє // Страсті за Бандерою… — С. 217; Зенон Когут — Іван Химка. Україністи та Бандера: розбіжні погляди // Критика. — 2010. — Ч. 3—4. — С. 11. 26 Шаповал Ю. Про визнання і знання [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=202 27 Грицак Я. Клопоти з пам’яттю // Страсті за Бандерою… — С. 346—357; Портнов А. Контекстуалізація Степана Бандери // Там само. — С. 388—393; Расевич В. Постать у «чорно-білих» кольорах // Там само — С. 110—120; Мотиль О. Україна, Європа і Бандера // Там само. — С. 175—194. 28 В’ятрович В. Бандера: старі та нові міфи // Страсті за Бандерою… — С. 50—64. 131 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі українськими легальними партіями та емігрантськими центрами, торкнувся питання причин конфлікту «крайовиків» із закордонним Проводом. Висвітлюючи зовнішньополітичні орієнтири руху укра- їнських націоналістів, учений зауважив, що в тогочасній міжна- родній ситуації орієнтація ОУН на ІІІ Райх була вимушеним кро- ком29. Цей правильний висновок А. Кентія дисонує із тезою авторів підручника з новітньої історії України для студентів історичних факультетів: «Німецькі націоналісти були для українських націо- налістів справжнім взірцем. Особливо симпатизували оунівці на- ціонал-соціалістам»30. Праці І. Гавриліва, О. Дарованця, М. Посівнича, Я. Цецика, В. Ходака, М. Гавришко поглиблюють наявні знання про різні напрями революційної діяльності ОУН та репресивні акції поль- ської влади проти українського визвольного руху. У полі зору дослідників перебувають історія створення та функціонування мілітарних (парамілітарних) структур націоналістичної органі- зації, форми і методи військової підготовки її членів. Зокрема, М. Посівнич довів, що у процесі реалізації власної воєнної док- трини ОУН підготувала значну частину західноукраїнського сус- пільства до збройної боротьби за незалежність України під час і після Другої світової війни31. Багатою на фактичний матеріал є стаття О. Стасюк, у якій показано місце і роль націоналістичних часописів та підпільних видань у формуванні національної свідо- мості західних українців32. Помітне місце в сучасному українському історичному нарати- ві посідає саботажна акція 1930 р. Серед учених домінує погляд, що антиурядовий виступ організували УВО і ОУН у відповідь на польську політику колонізації західних земель України. Напри- клад, М. Швагуляк довів, що тогочасний народний рух мав яскра- 29 Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів… — С. 74—76. 30 Новітня історія України (1900—2000): Підручник / упорядники: А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. М. Литвин та ін. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Вища школа, 2002. — С. 302. 31 Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929—1939 роках. — Львів: Видавнича фірма «Афіша», 2010. — С. 272. 32 Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН міжвоєнного періоду // Україна: культур- на спадщина, національна свідомість, державність / НАН України; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; голова редкол. Я. Ісаєвич. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 377—386. 132 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ во виражене національне забарвлення33. Водночас окремі дослідни- ки, визнаючи за українськими націоналістами невелику частину саботажів, не відмовляються від висловленого раніше погляду, що селянський рух 1930 р. був стихійним і мав винятково соціаль- ну природу34. Авторитетні дослідники намагаються глибше з’ясувати причи- ни, мету і наслідки терористичних актів УВО і ОУН. Так, Я. Гри- цак слушно зауважив, що радикалізація українського руху у 1930-х роках була зворотнім боком усе більшого відходу польсько- го режиму від демократії, наростання судової і поліцейської сва- волі. Учений першим із вітчизняних дослідників увів до наукового обігу статистичні дані про політичні замахи і вбивства, здійснені націоналістичним підпіллям за 1921—1939 рр. Жертвами бойовиків стали 25 поляків, 36 українців, один росіянин і один єврей (всього 63 особи). Із цієї статистики Я. Грицак зробив такий висновок: те- рор УВО і ОУН був спрямований не тільки проти зовнішнього, а й проти внутрішнього ворога, насамперед проти тих, хто виступав за нормалізацію відносин з польським урядом35. Проте мусимо за- уважити, що у статті О. Мотиля, на яку покликається львівський історик, ідеться про «вбивства і спроби вбивства визначних поль- ських й українських особистостей»36. На думку А. Кентія, закордонний Провід не завжди погоджу- вався з терористичною діяльністю крайових націоналістів. Є. Коно- валець і його найближче оточення, хоч і не заперечували потреби революційних дій, але виступали проти крайнього радикалізму37. Вважаємо, що й дотепер остаточно не з’ясовані такі моменти: з чиєї ініціативи (закордонного чи крайового Проводу ОУН) було піднято саботажну акцію 1930 р., які були мотиви замаху на відо- 33 Швагуляк М. «Пацифікація»: польська репресивна акція у Галичині 1930 року і українська суспільність // Швагуляк М. Історичні студії: Українці на роздо- ріжжях та крутих поворотах історії (др. пол. ХІХ — пер. пол. ХХ ст.). — Львів: Тріада плюс, 2013. — С. 467—473. 34 Васюта І. К. Політична історія Західної України (1918—1939). — Львів: Каменяр, 2006. — С. 249—250. 35 Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ— ХХ ст.: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів]. — К.: Генеза, 2000. — С. 199. 36 Motyl A. J. Ukrainian nationalist Political Violence in Inter-War Poland, 1921—1939 // East European Quarterly. — March 1985. — Vol. XIX. — № 1. — P. 50. 37 Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів… — С. 50, 60. 133 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі мого польського політика Т. Голувка, хто замовив убивство та виконав його. Додаткових знань вимагає питання про т. зв. «ар- хів Сеника». Погляди на цей аспект проблеми сучасних україн- ських істориків, так само, як і діаспорних, є контроверсійними. Зокрема, А. Кентій, М. Посівнич, І. Гаврилів та інші вважають празьку частину архіву ОУН, що потрапила до рук польської поліції 1933 року, реальною38. І. Підкова і Р. Шуст дотримуються думки, що зізнання окремих підсудних на Варшавському процесі ОУН були фактично сфабриковані39. С. Кульчицький питання про «архів Сеника» оминає, але стверджує, що зради з боку окремих членів Проводу ОУН не було40. І. Дерев’яний започаткував ґрунтовне вивчення питання щодо проникнення в ОУН радянської агентури41. Основними джерелами його наукової розвідки стали документи, що зберігаються у фондах «Архіву ОУН» у Києві. До них належить листування Є. Коновальця з Я. Барановським та П. Судоплатовим протягом 1936—1937 рр., а також спогади членів ПУНу (Д. Андрієвського, Я. Барановського, Р. Сушка, О. Сеника та ін.) про події 1933—1938 рр., пов’язані з роботою агентів радянської розвідки В. Хом’яка та П. Судоплатова. І. Дерев’яний виділив три етапи у проведенні операції зі знищення Є. Коновальця. Загибель лідера ОУН, як слушно зауважив до- слідник, обезголовила націоналістичний рух та прискорила розкол у його рядах. Але вона також підштовхнула до формування нової структурної одиниці в ОУН — Служби безпеки. Ця проблема знайшла дальший розвиток у монографії В. Ко- сика, у якій досліджуються методи боротьби радянських спец- служб з українським націоналізмом у 1933—1943 рр. На думку 38 Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів… — С. 53—54; Посівнич М. Молодість Степана Бандери // Степан Бандера: документи й мате- ріали (1920—1930 рр.) / [упор. М. Посівнич]. — Львів: Б.в., 2006. — С. 21; Гаврилів І. Західна Україна у 1921—1941 роках: нарис історії боротьби за державність: моно- графія. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. — С. 245—246. 39 Довідник з історії України. Видання в трьох томах / [за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста]. — К.: Генеза, 1993—1999. — Т. 1. — 1993. — С. 81. 40 Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). — К.: Видавничий Дім «Альтернативи», 1999. — С. 312. — (Україна крізь віки. — Т. 11). 41 Дерев’яний І. Проникнення та діяльність в ОУН агента ОҐПУ-НКВД Павла Судоплатова // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2006. — Зб. 8. — С. 102—117. 134 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ автора, однією з причин приспішеного вбивства Є. Коновальця було його рішення скликати Збір ОУН за участю представників з України. Збір мав, між іншим, упорядкувати внутрішньоор- ганізаційні питання, зокрема розв’язати проблему персонально- го складу ПУН та усунути непорозуміння між «Закордоном» та «Краєм». Це, безперечно, суперечило планам «Центру» в Москві, метою якого було не лише послаблення, а й взагалі знищення націоналістичної організації, а відтак, й українського націона- лізму42. В останні роки виокремився новий напрям у дослідженні українського націоналістичного руху — вивчення історії його спеціальних підрозділів. Одним із засновників цього напрямку є Д. Вєдєнєєв. Його численні праці побудовані на багатому фак- тичному матеріалі, насамперед архівних джерелах, включаючи фонди Держархіву Служби безпеки України. Помітним історіо- графічним фактом стала монографія Д. Вєдєнєєва та Г. Бистру- хіна, у якій розглядається розвідувальна, контррозвідувальна та бойова діяльність націоналістичних організацій. Звернувши значну увагу на контакти УВО та ОУН зі спеціальними підроз- ділами іноземних держав, насамперед Німеччини, автори слуш- но зауважили: «Головною метою співробітництва слід вважати бажання, за умов нестачі власних сил, залучити військово-по- літичні, оперативні та матеріальні можливості держав-проти- вників основних ворогів націоналістичного руху для досягнення стратегічної мети ОУН — відновлення незалежності України»43. Втім, не всі висновки дослідників є обґрунтовані. Так, їхнє су- дження про неможливість існування націоналістичного підпілля на східноукраїнських землях більше подібне на гіпотезу, ніж на доведений факт44. До того ж, використання вторинних джерел призвело до фактологічних помилок, зокрема, коли йдеться про чисельність ОУН, дату вбивства націоналістами відомого польського політика Т. Голувка або трактування позиції Про- 42 Косик В. Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН: боротьба Москви проти укра- їнського націоналізму 1933—1943. Дослідження методів боротьби. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2009. — С. 87. 43 Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху укра- їнських націоналістів та УПА. 1920—1945. — К.: Генеза, 2006. — С. 352. 44 Там само. — С. 113—115. 135 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі воду українських націоналістів (ПУН) щодо подій у Карпатській Україні 1939 р.45. У праці Д. Вєдєнєєва і О. Лисенка показано історичне підґрун- тя пронімецької орієнтації українських самостійницьких сил. Крім того, автори акцентували увагу на такій складовій тактики ОУН, як намагання диверсифікувати контакти із зарубіжними держава- ми та їх спецслужбами46. Вітчизняні історики вивчають й участь українців у німецько- польській війні 1939 р. та антипольські виступи ОУН у цей час. Ця проблема привернула увагу М. Швагуляка, А. Руккаса і Т. Гри- вула47. Проте найбільше долучився до цієї справи М. Посівнич, який довів: активні дії відділів ОУН у вересні 1939 р. мали харак- тер збройного повстання проти Польщі48. За підрахунками автора, скоординовані виступи пройшли у 20-и повітах та 183-х населених пунктах Західної України, а у бойових діях брало участь близько 8 тис. повстанців49. Інший напрям наукових досліджень, який динамічно розви- вається, — створення біографічних нарисів про відомих діячів націоналістичного руху. Великим кроком на цьому шляху стали Всеукраїнські наукові конференції, що відбулися у Прикарпат- ському національному університеті ім. В. Стефаника і були при- свячені 100-літтю від дня народження Р. Шухевича та С. Бандери. У наукових збірниках, опублікованих за підсумками роботи кон- ференцій, містяться змістовні статті про різні аспекти суспільно- політичного життя західних українців у 1920—30-х рр. Важливі 45 Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху укра- їнських націоналістів та УПА. 1920—1945. — К.: Генеза, 2006. — С. 109, 117, 126—127. 46 Вєдєнєєв Д. В., Лисенко О. Є. Організація українських націоналістів і зарубіжні спецслужби (1920—1950-ті рр.) // Український історичний журнал. — 2009. — № 3. — С. 132—146. 47 Швагуляк М. Позиція та участь українців у німецько-польській війні 1939 р. // Швагуляк М. Історичні студії… — С. 549—574; Руккас А. Участь українців-вояків Польської Армії у вересневій кампанії 1939 р. // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції 23—24 вересня 1999 р., Львів, 2001. — С. 142—146; Гривул Т. Протипольське повстання на Західній Україні у вересні 1939 р. // Наукові записки Національного університету «Острозька ака- демія»: Історичні науки. — Острог, 2003. — Вип. 3. — С. 230—237. 48 Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН…. — С. 242. 49 Там само. — С. 267. 136 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ штрихи до історичного портрета Р. Шухевича внесли розвідки І. Гавриліва, О. Лисенка, М. Литвина, О. Марущенка та Н. Наду- рак, М. Посівнича, Ю. Шаповала50. Концептуально-методологічні засади українського визвольного руху першої половини ХХ ст. та місце у ньому С. Бандери розкривають статті О. Удода, О. Ре- єнта та О. Лисенка51. Соціальні умови, середовище, фактори, які вплинули на формування світогляду, становлення особистості ке- рівника ОУН(р), розглядають І. Андрухів та В. Марчук, А. Сова, М. Посівнич52. Крім того, останній автор присвятив цьому питанню ґрунтовніше дослідження53. Спростувати вигадки радянської тоталітарної історіографії про український самостійницький рух і С. Бандеру поставив собі за мету Р. Частій. Його книга написана у легкій для сприйняття і засвоєння пересічними російськомовними громадянами формі. Для автора С. Бандера — «видатна людина, завдяки своїй фанатичній вірі, за яку віддав своє життя, завдяки своїй мужності і силі волі, організаційним здібностям, енергії та іншим якостям, принесеним на вівтар незалежної України»54. Добрим підґрунтям для створення всебічного життєпису Р. Шухевича можна вважати дисертаційне дослідження М. Вахули. 50 Гаврилів І. Український націоналіст: бойовий шлях Романа Шухевича // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис (далі: Галичина). — Івано-Франківськ, 2008. — № 14. — С. 181—189; Лисенко О. Військова діяльність Романа Шухевича // Там само. — С. 25—30; Литвин М. Громадсько-політична й державотворча діяльність Романа Шухевича // Там само. — С. 20—24; Марущенко О., Надурак Н. Роман Шухевич в українському на- ціонально-визвольному русі (1929—1940) // Там само. — С. 196—202; Посівнич М. Діяльність Романа Шухевича в бойовій референтурі УВО-ОУН (1923—1938 рр.) // Там само. — С. 189—196; Шаповал Ю. Роман Шухевич і політика пам’яті в сучасній Україні // Там само. — С. 30—35. 51 Удод О. Постать Степана Бандери у контексті офіційної політики пам’яті: джерелознавчі та історіографічні проблеми // Галичина. — Івано-Франківськ, 2009. —№ 15—16. — С. 21—26; Реєнт О., Лисенко О. Бентежний дух: ескізи до портрета С.Бандери // Там само. — С. 17—21. 52 Андрухів І., Марчук В. Початок активної політичної діяльності та перший арешт Степана Бандери (за матеріалами кримінальної справи) // Там само. — С. 579—586; Сова А. Діяльність Степана Бандери в організації «Пласт» // Там само. — С. 260—265; Посівнич М. Діяльність Степана Бандери в Крайовій екзеку- тиві ОУН (1930—1934 рр.) // Там само. — С. 303—309. 53 Посівнич М. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто; Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2008. — 112 с. (Серія «Події і люди». Кн. 3). 54 Частий Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков: Фолио, 2007. — С. 379. 137 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі Застосування методу психологічного аналізу дало змогу авторові ствердити: Р. Шухевич був своєрідним і самобутнім типом борця- підпільника, який як поєднував у собі загальні ідеї ОУН, так і залишався особистістю, здатною мислити незалежно від партій- них канонів та ідеології; саме ця риса виділяє його з ряду вищо- го керівного складу українського визвольного руху55. Маловідомі сторінки з раннього періоду активного політичного життя Р. Шу- хевича (а саме його діяльність у молодіжній організації «Пласт») розкривають публікації А. Сови56. Спробу комплексно дослідити діяльність Р. Шухевича в кон- тексті українського національно-визвольного руху другої чверті ХХ ст. здійснила Г. Бондаренко. Авторка довела, що у своїй оцінці перспектив визвольної війни українського народу історичний пер- сонаж пройшов шлях від політичного романтизму, з притаман- ною йому вірою в можливість створення суверенної української держави, до політичного реалізму, з властивим йому усвідомлен- ням невідворотності ліквідації радянським тоталітарним режимом українського повстанського руху, який обмежувався за нових об- ставин історичним завданням зміцнення самої традиції визвольної боротьби українського народу57. За спостереженнями Г. Бондарен- ко, становлення Р. Шухевича як зрілого діяча українського на- ціонально-визвольного руху відбувалося від середини 1920-х до кінця 1930-х рр.58. Дослідники почали звертати увагу на вивчення передумов фор- мування характеру та світогляду керівників визвольного руху, зокрема, впливу родинного оточення на становлення особистості. Значний резонанс у наукових колах України та серед широкого читацького загалу викликали праці П. Арсенича, Г. Бурнашова, 55 Вахула М. Є. Роман Шухевич — військовий і політичний діяч: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. — Львів, 2010. — С. 16. 56 Сова А. Юнацькі та молоді роки Романа Шухевича // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2007. — Зб. 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. — С. 101—158; Роман Шухевич — пластун. Юнацькі та молоді роки Головного Командира Української Повстанської Армії / [упоряд. А. Сова]. — Київ; Львів; Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2007. — 168 с. 57 Бондаренко Г. Б. Роман Шухевич у національно-визвольному русі України дру- гої чверті ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. — К., 2010. — С. 6—7. 58 Там само. — С. 14. 138 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ Б. Яневича59 та відомого дрогобицького журналіста і краєзнавця Р. Пастуха60. У полі зору дослідників перебувають найближчі соратники та співробітники Є. Коновальця. Завдяки праці О. Кучерука сучасний читач може отримати уяву про постать Р. Ярого. Автор довів, що усунувши з поста керівника військової референтури УВО О. Ду- мина, Р. Ярий зосередив у своїх руках великі повноваження (ке- рував розвідкою, був військовим референтом, контролював окремі фінансові потоки), і вплив його на діяльність Організації досяг- нув своєрідного апогею, він став фактично другою особою після Є. Коновальця61. Щоправда, дослідник не зміг однаковою мірою ви- світлити всі аспекти політичної біографії історичного персонажа. Зокрема, фрагментарно показано участь Р. Ярого в далекосхідній акції та подіях у Карпатській Україні. В окремому розділі кни- ги висвітлюються обставини замаху бойовиків ОУН на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. О. Кучерук розглядає цю справу під кутом зору «розсварення» Німеччини і Польщі, а від- так конфлікту між Є. Коновальцем і Р. Ярим62. Однак ця думка не оригінальна, свого часу її висловлювали українські радянські (В. Чередниченко, С. Даниленко) та зарубіжні (Г. Роос, Г.-А. Якоб- сен, Є. Люксенбург) історики. Зв’язок між замахом на польського міністра і Німеччиною відкинули В. Косик і, що дуже важливо, польські дослідники Р. Тожецький та В. Желенський. До недавнього часу у нашому розпорядженні були стислі і схе- матичні описи біографії військового та політичного діяча, члена Проводу українських націоналістів М. Капустянського. Лише ста- раннями київського історика М. Ковальчука заповнено прогали- ну у вітчизняній біографістиці63. Великий пласт нововіднайдених архівних документів у поєднанні з інформацією, почерпнутою з мемуарної літератури, дав змогу висвітлити непростий життєвий шлях українського генерала, який, за влучним висловом авто- 59 Арсенич П., Бурнашов Г., Янович Б. Степан Бандера та його родина. — Івано- Франківськ: Нова Зоря, 2008. — 368 с.; Арсенич П. Рід Шухевичів. — Івано- Франківськ: Нова Зоря, 2005. — 264 с. 60 Пастух Р. Родинний архів Степана Бандери. — Дрогобич: Коло, 2008. — 152 с. 61 Кучерук О. Рико Ярий — загадка ОУН. — Львів: ЛА «Піраміда», 2005. — С. 43—52. 62 Там само. — С. 92—105. 63 Ковальчук М. Генерал Микола Капустянський (1881—1969). — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2006. — 128 с. 139 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі ра, «крізь усе своє життя проніс відданість національній справі» (з анотації до книги). На науковому рівні сьогодні вивчають діяльність О. Ольжича, Р. Сушка К. Зарицької, М. Лебедя, П. Федуна, С. Ленкавського, В. Тимчія-Лопатинського64. І. Гловацький першим здійснив спро- бу істрико-правового дослідження судового процесу над О. Баса- раб65. Автор показав, що О. Басараб стала символом українських революціонерів у боротьбі з польською владою, на її мужності і твердості характеру виховувалися нові покоління українців. Спів- робітники Центру досліджень визвольного руху у Львові О. Даро- ванець, В. Мороз і В. Муравський провели велику археографічну роботу з метою створення біографічного довідника про учасників націоналістичного руху 1920—1930-х рр. У додатку до третього видання книги П. Мірчука «Нарис історії ОУН» дослідники вміс- тили понад тисячу біографічних довідок66. До цієї справи долу- чився Г. Дем’ян публікацією «Матеріали до Енциклопедії “ОУН і УПА”»67. Отже, синтез зібраної наукової інформації дав змогу виокре- мити три групи сучасних українських дослідників історії ОУН. До першої віднесено представників етнічно орієнтованого наці- онального наративу (Я. Дашкевич, А. Кентій, С. Квіт, О. Стасюк, В. В’ятрович, М. Посівнич, О. Сич та ін.), до другої — їхніх непри- миренних опонентів, зазвичай тих, хто перебуває у полоні пропа- гандистських стереотипів комуністичної доби (В. Іваненко, В. Яку- 64 Іванишин П. Олег Ольжич — герольд нескореного покоління. — Дрогобич: «Відродження», 1996. — 220 с.; Овод Х. Полковник Роман Сушко (1894—1944): На вшанування його пам’яті. — Торонто: Б.в., 2006. — 305 с.; Онишко Л. Катерина Зарицька: Молитва до сина. — Львів: Світ, 2002. — 176 с.; Романюк М. Петро Федун — «Полтава» — провідний ідеолог ОУН та УПА. — Львів; Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 2009. — 128 с.; Сич О. Степан Ленкавський: життєвий шлях на тлі історії ОУН. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. — 160 с.; Шпіцер В., Мороз В. Крайовий провідник Володимир Тимчій-Лопатинський. — Львів: Афіша, 2004.— 256 с. 65 Гловацький І. Ю. Політичний судовий процес Ольги Басараб та «басарабівців». Історико-правове дослідження. Монографія. — Львів: ЛЮІ, 2004. — 208 с. 66 Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920—1930-х років (матеріали до біографічного довідника) // Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920— 1939 роки. Видання третє, доповнене / [відп. ред. В. Мороз]. — К.: Українське видавництво, 2007. — С. 611—856. 67 Дем’ян Г. Матеріали до Енциклопедії «ОУН і УПА» // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 9. — С. 55—61; Кн. 10. — С. 34—37, 40—52. 140 ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ нін, О. Войцеховський (О. Поліщук), Г. Ткаченко, В. Поліщук та ін.; сюди зараховано й І.-П. Химку, на творчості якого сильно по- значилися марксистські інтерпретації), а до третьої — науковців, які прагнуть дотримуватися відстороненої позиції (К. Бондаренко, Я. Грицак, Г. Касьянов, Ю. Киричук, О. Зайцев, А. Портнов та ін.). Характерно, що праці представників останньої групи, хоч і написані здебільшого під впливом зарубіжних історичних шкіл, не позбавлені «україноцентризму» (тобто, їхня «незаангажованість» є відносною, особливо, коли йдеться про різні версії та варіації прочитання української минувшини). Натомість прихильники лівої ідеї відкидають цей науковий підхід, трактуючи його як принцип «націоналістичної партійності». Аналіз пам’яток минулого засвідчив, що зусиллями вчених національно-державницького напряму зруйновано створений ра- дянською тоталітарною історіографією та окремими зарубіжними дослідниками негативний стереотип ОУН. Історики ввели до на- укового обігу чимало невідомих раніше історичних фактів, по- глибивши тим самим дослідження пропагандистської, бойової та зовнішньополітичної діяльності націоналістичної організації. По- рівняно з доробком представників української діаспори, сучасна історична наука володіє значно більшою інформацією про ліде- рів та активних діячів національно-визвольного руху 20—30-х рр. ХХ ст. Водночас існують проблеми, які потребують подальших на- укових пошуків. Зокрема, історикам слід продовжувати вивчення підпільно-революційної діяльності націоналістичної організації, зовнішньої політики Проводу українських націоналістів, остаточ- но розв’язати питання про празьку частину архіву ОУН. Додат- кових знань вимагає проблема антипольських виступів ОУН до 17 вересня 1939 р. У цьому зв’язку треба проаналізувати роль ра- дянських диверсійно-саботажних груп. На сьогоднішній день немає ґрунтовних наукових біографій Є. Коновальця і С. Бандери (трохи краще виглядає справа з політичним портретом Р. Шухевича). Наш час вимагає введення до наукового обігу не тільки нових імен і нових біографічних фактів, а й аналізу складного внутрішнього світу наших співвітчизників. При цьому важливо максимально ви- користати матеріали особового походження, бо саме вони дають можливість глибше зрозуміти, як та чи інша особистість жила, 141 № 19Василь Футала Відображення історії ОУН 1929–1939 рр. в cучасному українському наративі діяла, мислила відповідно до моральних, етичних, політичних імперативів часу. Будемо сподіватися, що найближчим часом по- бачимо нове, комплексне дослідження про рух українських на- ціоналістів у міжвоєнне двадцятиліття. Передбачаємо, що ідеоло- гічні й політичні основи діяльності ОУН (зокрема, такі аспекти, як взаємини Організації з військовими структурами Третього Райху, історична спадщина ОУН) і надалі залишатимуться предметом по- леміки в українському академічному середовищі. Причому акцент дискусій буде зміщуватися з фактологічного на теоретико-методо- логічний рівень.

Відображення історії ОУН 1929—1939 рр. у сучасному українському наративі

Репозитарії

Схожі ресурси