Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті

На прикладі громадського діяча, шістдесятника Івана Геля досліджено спадковість українського визвольного руху, що в другій половині XX ст. набирав нових, раціональних відповідно до реалій часу форм та методів. Висвітлено негативний вплив радянської системи та позитивний вплив сімейного виховання на...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Єзерська, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2014
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Український дисидентський рух
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75810
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті / І. Єзерська // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 423-438. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75810
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-758102015-02-05T03:02:08Z Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті Єзерська, І. Український дисидентський рух На прикладі громадського діяча, шістдесятника Івана Геля досліджено спадковість українського визвольного руху, що в другій половині XX ст. набирав нових, раціональних відповідно до реалій часу форм та методів. Висвітлено негативний вплив радянської системи та позитивний вплив сімейного виховання на формування особистості з чітким розумінням необхідності збереження національної пам’яті, як важливого чинника формування національної свідомості, необхідної для продовження визвольного руху. On an example of Ivan Hel', activist, participant in the movement of the Sixties, the heredity of an idea of Ukrainian liberation movement, which gained new, rational according to realities of the second half of the twentieth century forms and methods was studied. The negative impact of the soviet system and positive influence of the family education on the formation of identity with clear understanding of national memory preserving necessity as significant factor of national consciousness for continuity of liberation movement are highlighted. 2014 Article Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті / І. Єзерська // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 423-438. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75810 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Український дисидентський рух Український дисидентський рух
spellingShingle	Український дисидентський рух Український дисидентський рух Єзерська, І. Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті Український визвольний рух
description	На прикладі громадського діяча, шістдесятника Івана Геля досліджено спадковість українського визвольного руху, що в другій половині XX ст. набирав нових, раціональних відповідно до реалій часу форм та методів. Висвітлено негативний вплив радянської системи та позитивний вплив сімейного виховання на формування особистості з чітким розумінням необхідності збереження національної пам’яті, як важливого чинника формування національної свідомості, необхідної для продовження визвольного руху.
format	Article
author	Єзерська, І.
author_facet	Єзерська, І.
author_sort	Єзерська, І.
title	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
title_short	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
title_full	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
title_fullStr	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
title_full_unstemmed	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
title_sort	іван гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Український дисидентський рух
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75810
citation_txt	Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті / І. Єзерська // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 423-438. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT êzersʹkaí ívangelʹspadkoêmecʹídeíukraínsʹkogovizvolʹnogoruhutazberežennânacíonalʹnoípamâtí
first_indexed	2025-07-06T00:02:16Z
last_indexed	2025-07-06T00:02:16Z
_version_	1836853637488312320
fulltext	423 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ Ірина Єзерська Науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» На прикладі громадського діяча, шістдесятника Івана Геля досліджено спад- ковість українського визвольного руху, що в другій половині XX ст. набирав нових, раціональних відповідно до реалій часу форм та методів. Висвітлено негативний вплив радянської системи та позитивний вплив сімейного вихо- вання на формування особистості з чітким розумінням необхідності збере- ження національної пам’яті, як важливого чинника формування національної свідомості, необхідної для продовження визвольного руху. Ключові слова: національна пам’ять, національна свідомість, визвольний рух, шістдесятництво, дисидент, тоталітарна система, політв’язень. Iryna Yezerska Ivan Hel' as a paradigm of continuity of Ukrainian struggle for freedom and national memory preservation On an example of Ivan Hel', activist, participant in the movement of the Sixties, the heredity of an idea of Ukrainian liberation movement, which gained new, rational according to realities of the second half of the twentieth century forms and methods was studied. The negative impact of the soviet system and positive influence of the family education on the formation of identity with clear understanding of national memory preserving necessity as significant factor of national consciousness for continuity of liberation movement are highlighted. Key words: national memory, national consciousness, liberation movement, dissident, totalitarian system, prisoner of conscience. 424 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ ІВАН ГЕЛЬ — СПАДКОЄМЕЦЬ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Український визвольний рух другої половини XX ст. став про- довженням попередніх етапів визвольної боротьби українців. Для боротьби в нових умовах потрібні були люди з високою національ- ною свідомістю. Всі сили радянської системи спрямовувалися на приглушення національної пам’яті та плекання «нового типу ра- дянського громадянина» — «людини масової», homo sovieticus-а без національної свідомості, власної думки, почуття власної інди- відуальності. У 1960-х роках XX ст. формується нова плеяда борців, що своєю зброєю обирає не меч, а слово. Серед них виділяється по- стать Івана Геля — активного учасника національно-визвольного і релігійного рухів, організатора виготовлення самвидаву, громад- ського діяча, публіциста, багатолітнього політв’язня. Постає питання, як в умовах несприятливої радянської дій- сності з’являються люди з новими підходами у боротьбі з систе- мою, як виник український феномен шістдесятництва, що разом з грузинським, вірменським, литовським, естонським рухом Опору відрізнявся від загального дисидентського руху у СССР яскраво вираженим національним характером. Дослідження ролі особистості в історії має актуальне значен- ня для вивчення і розуміння витоків ряду суспільних процесів, в даному випадку визвольної боротьби українського народу і збе- реження національної пам’яті як одного з необхідних чинників, що забезпечують можливість цієї боротьби. Адже психологічний портрет борця віддзеркалює не лише родинні риси, а й душу його нації. Водночас характер борця є характером політичного руху, представником якого він є1. Перші публікації, присвячені українському дисидентському руху, з’явилися ще в першій половині 1990-х років. Серед сучас- них українських істориків, які займалися дослідженням шістде- 1 Батенко Т. «Я повстаю, отже, я існую…». Політичний портрет Івана Геля (на- риси з історії українського руху опору кінця 1950-х — початку 1990-х років). — Львів, 1999. — С. 39—51. 425 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті сятництва в Україні, слід згадати Георгія Касьянова, праця якого, хоч і має низку недоліків, бо дещо вузько трактує визвольний рух другої половини XX ст., обмежуючи його соціальну базу, була першою узагальнюючою роботою на цю тему2. Проблемі за- родження та розвитку опозиційної думки в підрадянській Украї- ні присвячено монографію доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН України Юрія Курносова3. Внесок у дослідження українського руху Опо- ру другої половини XX ст. зробили також Юрій Зайцев, який ґрунтує свої роботи на унікальній джерельній базі самвидавних матеріалів; Анатолій Русначенко, який у своїх працях демонструє єдність, цілісність та спадковість мети, цілей і завдань україн- ського визвольного руху у XX ст.4. Проблемам українського наці- онального руху, інакомислення та ідеологічним репресіям в УРСР 1950—1980-х рр. присвячено також низку публікацій Юрія Дани- люка та Олега Бажана5. Серед молодих дослідників варто згадати Олену Заплотинську та Бориса Захарова6. Монографія останнього написана на основі великого масиву документів та матеріалів, зо- крема аудіо- та відеозаписів діячів українського дисидентського 2 Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в Русі Опору 1960—80 років. — К.: Либідь, 1993. — 224 с. 3 Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті — перша половина 80-х років XX сто- ліття). — К.: Інститут історії України НАН України, 1994. — 222 с. 4 Зайцев Ю. Дисиденти: Опозиційний рух 60-80-рр. // Сторінки історії України: ХХ століття: посібник для вчителя / за ред. С. В. Кульчицького. – К.: Освіта, 1992. — С. 195—235; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: Середина 1950-х — початок 1990-х рр. — К.: В-во ім. О. Теліги, 1998. — 720 с.; Русначенко А. Розумом і серцем: Українська суспільно-політична думка 1940— 1980-х років. — К.: Києво-Могилянська академія, 1999. — 324 с. 5 Бажан О. Формування ідеології та правової бази для переслідування інакодумців в Україні в другій половині 1950-х—70-х рр. // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. — К., 1998. — Вип. 3. — С. 144—158; Бажан О., Данилюк Ю. Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х 1980-ті рр.). — К.: Рідний край, 2000. — 232 с.; Бажан О., Данилюк Ю. Опозиція в Україні (друга половина 50-х—80-ті 20 ст.). — К.: Рідний край, 2000. — 616 с.; Бажан О. Діяльність клубів творчої молоді в Україні в 1960-х роках у першоджерелах // Краєзнавство: науковий журнал. — 2006. — № 1. — С. 80— 82; Бажан О. Рух за поширення української мови в період «хрущовської відлиги» // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська Академія». — К., 2007. — Т. 65: Історичні науки. — С. 40—49; Бажан О. Українознавчі дослі- дження під пресом ідеологічних репресій в 1970—1980-х роках // Краєзнавство: науковий журнал. — № 1. — 2008. — С. 45—55. 426 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ руху другої половини XX ст., зібраних стараннями Харківської правозахисної групи. На жаль, в сучасній українській історіографії бракує дослі- джень, присвячених власне постаті Івана Геля — представника націоналістичного крила в русі шістдесятників. Виняток становить публіцистична робота політолога та історика Тараса Батенка, де схарактеризовано особистість Івана Геля, етапи його формування як борця за українську незалежність7. Короткі біографічні довідки про Геля можна знайти у виданнях з історії дисидентського руху Харківської правозахисної групи та енциклопедичного довідника видавництва «Смолоскип»8. При дослідженні питання національної пам’яті й свідомості в історичному, психологічному, соціальному та політичному аспек- тах ми використовували праці Ентоні Сміта, Ярослава Грицака, Лідії Федик9. Значенню дослідження особистості, впливу її харак- теру та психологічних особливостей на суспільні процеси, вико- ристання біографічного методу в наукових дослідженнях присвя- чено роботу німецького філософа Ернста Трьольча10. Метою цього дослідження є простежити основні чинники, що вплинули на формування Івана Геля як національно свідомого борця, що не побоявся кинути виклик системі. 6 Заплотинська О. Нонконформістська інтелігенція в офіційному дискурсі 1960-х рр.: механізм формування громадської думки // Інтелігенція і влада: Збірник наукових праць. Серія: Історія / Одеський нац. політехнічний універси- тет. — Одеса: Астропринт. — 2006. — Вип. 6. — С. 58—66; Заплотинська О. «Формалізм чи новаторство?»: інтелектуальний нонконформізм в офіційному дискурсі 1960—1970-х рр. в Україні // Український історичний журнал. — 2006. — № 1. — С. 145—157; Захаров Б. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956—1987). — Харків: Фоліо, 2003. — 144 с. 7 Батенко Т. «Я повстаю, отже, я існую…» Політичний портрет Івана Геля (на- риси з історії українського руху опору кінця 1950-х — початку 1990-х років). — Львів, 1999. — 224 с. 8 Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СССР. Т. 1. Україна. Частина ІІ. — 517 — 1020 с.; Рух опору в Україні 1960—1990. Енциклопедичний довідник. — К.: Смолоскип, 2010. — 804 с. 9 Сміт Е. Націоналізм: теорія, ідеологія, історія. — К.: К.І.С, 2004. — 170 с.; Грицак Я. Страсті по націоналізму. Історичні есеї. — К.: Критика, 2004. — 344 с.; Федик Л. Національна пам'ять як засіб конструювання національної свідомості: на при- кладі Галичини міжвоєнного періоду // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя, 2011. — Вип. XXX — C. 232—236. 10 Трельч Э. Историзм и его проблемы. — М.: Юрист, 1994. — 719 с. 427 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті Джерельною базою дослідження слугували дві архівно-кримі- нальні справи Івана Геля за 1965—1966 та 1972 роки, які є важли- вим, однак не завжди достовірним і об’єктивним джерелом. Слід- ство і суду провадились із значними порушеннями законності, під час допитів використовувалися моральний, а іноді й фізичний тиск, що позначалося на свідченнях обвинуваченого. У діалогах зі слідчими КҐБ Іван Гель відповідав формально і сухо. У прото- колах допитів він постає значно поміркованішим і стриманішим в своїх поглядах і судженнях, аніж був насправді у своїх діях, за які його притягнено до відповідальності11. Власні погляди Івана Геля на історію, історичний процес, зв’язок і пам’ять поколінь, національну культуру, суспільно-полі- тичні умови, що вплинули на український визвольний рух другої половини XX ст., відображено у його книзі «Грані культури» та нещодавно опублікованій праці «Виклик Системі: український ви- звольний рух другої половини XX ст.»12. Загальновідомо, що важливе значення у формуванні націо- нальної свідомості мають освіта та виховання. Здійснюються вони через навчальні заклади (в першу чергу школу) і сім’ю13. Вони є тими основними інститутами, що відіграють провідну роль у формуванні особистості, її характеру, самосвідомості, життєвих принципів та прерогатив, моральних і духовних орієнтирів. Радянська школа, поставлена на службу Системі, була ін- струментом русифікації, асиміляції та уніфікації, і тому жодним чином не сприяла збереженню національної пам’яті поневолених народів. Після придушення українського визвольного руху 1940-х років радянська влада докладала всіх зусиль, щоб винищити най- менші прояви того, що трактувалося нею як «український бур- жуазний націоналізм». Разом з тим заходи партії та карально-ре- 11 Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області. — Архів кри- мінальних справ. — Спр. П-26250. — Т. 1. — 281 арк; Т. 2. — 343 арк.; Т. 3. — 353 арк.; Т. 4. — Арк. 262; Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі — ГДА СБ України). — Ф. 6. — Спр. 75518 фп. — Т. 1. — 281 арк; Т. 2. — 298 арк., Т. 3. — 346 арк., Т. 4. — 286 арк. 12 Гель І. А. Виклик Системі: український визвольний рух другої половини XX ст. / ред. та упор. І. В. Єзерська. — Львів: Часопис, 2013. — 392 с.; Гель І. Грані культури. — Львів, 1993. — 216 с. 13 Федик Л. Б. Національна пам'ять як засіб конструювання національної свідомос- ті... — С. 233—235. 428 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ пресивної машини, спрямовані на знищення національної пам’яті, приниження національної гідності українців, стикались із сімей- ним вихованням, орієнтованим на національні традиції і зв’язок поколінь, що сприяло зростанню національної свідомості молоді. Іван Гель формувався як активний противник комуністичної системи під впливом сім’ї, на особистих прикладах близьких і да- леких родичів. Його доля була зумовлена родинним вихованням і середовищем, у якому зростав і формувався як особистість: «Мої батьки — звичайні селяни, проте глибоко віруючі люди з тверди- ми правилами життя, що базувалися на заповідях Божих, хрис- тиянських цінностях, українських звичаях та патріотизмі»14. Батько Івана Геля, Андрій, захищав Західноукраїнську На- родну Республіку від польської окупації, був стрільцем Україн- ської Галицької Армії, головою «Просвіти» у селі, згодом — ста- ничним і зв’язковим окружного проводу Служби безпеки ОУН, за що був засуджений радянською владою у 1950 р. до 20 років позбавлення волі. З іркутських каторжних таборів повернувся у 1956 р. На все життя Іван запам’ятав батьківські слова: «Я не можу тобі заборонити того, чим ціле життя займався сам… Але коли ста- єш на цю дорогу, то мусиш пам’ятати дві речі: маєш виконувати свою роботу якнайкраще. І пам’ятати, що це дуже тяжка дорога до волі. Йти до неї доведеться через муки допитів, тюрми, лісо- повал. Тому маєш бути сильним. Або краще не починати, щоб не зганьбитися». Мати Івана Февронія походила з давнього українського роду Тершаківців, представники якого разом із родинами Шашкевичів, Шухевичів, Крушельницьких, Барвінських, Левицьких, Колесс та інших становили ініціативну меншість — політично свідому, освічену, яка творила нові ідеї й вела за собою безініціативну біль- шість. Вихідці з таких інтелігентних сімей, всупереч перешкодам, спромоглися здобути ґрунтовну освіту, ставали відомими науков- цями, музикантами, правниками, громадськими та політичними діячами, скеровуючи свої знання та вміння на відстоювання інтер- есів українців в Галичині15. 14 Рукописні спогади Івана Геля // Національний музей-меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». — Фонд «Іван Гель». — Арк. 14. 15 Батенко Т. «Я повстаю, отже, я існую…»… — С. 40—41. 429 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті Двоюрідний дядьком І. Геля по материнській лінії, Зиновій Тершаковець-‘Федір’, ‘Чигирин’, був членом референтури пропа- ганди ОУН (1942—1944), обласним провідником ОУН Дрогобиччи- ни (1944—1945), заступником крайового провідника ОУН Карпат- ського краю (1945—1946), крайовим провідником ОУН Львівського краю (1946—1948), командиром воєнної округи «Буг», редактором одноднівки «Літопис УПА» (1947). Загинув він у молодому віці (35 років), 4 листопада 1948 року, у бою під час спецоперації МҐБ проти українських повстанців. Постать дядька з дитинства була для хлопця овіяна героїчним і легендарним духом. Старша сестра Івана, Ольга, у 1940-х роках була зв’язковою підпілля, згодом стала вірною помічницею соратниця у виготов- ленні, зберіганні та поширенні самвидаву. Крім того, серед близьких родичів Івана по лінії матері були Михайло Тершаковець — видатний літературознавець, професор літератури, який працював і помер в еміграції у США; Григорій Тершаковець — посол до Галицького, а згодом — в 1928—1939 рр. до Варшавського сейму від УНДО, член Української Національної Ради, перший в’язень большевицького режиму (він був арештова- ний 25 вересня 1939 р., а 3 жовтня того ж року етапом відправле- ний на Колиму, де відбув 16 років ув’язнення); отець Олександр Тершаковець — професор духовної семінарії в Перемишлі; Іван Тершаковець — адвокат і суспільний діяч. Дві тітки, рідні сестри матері, Анна і Дарія, стали монахинями Чину святого Василія Великого катакомбної Української греко-католицької Церкви (мо- наші імена —Агнета і Даміана). Вже під час першого арешту Івана Геля майор КҐБ Клим Гальський показував йому ватман із генеа- логічним деревом його роду, де червоним були підкреслені ті, хто чинив спротив радянській владі16. На прикладі трьох представників однієї родини яскраво ви- мальовується історія визвольної боротьби галичан, закономірності переходу від парламентських (Григорій Тершаковець) до збройних (Зиновій Тершаковець), а згодом до мирних і безкровних методів боротьби, де зброєю стає Слово (Іван Гель). 16 Інтерв’ю з І. Гелем, 1937 р. н., записав І. Дерев’яний 2 жовтня 2010 р. у м. Львові // Фонд Національного музею-меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». 430 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ Іван з раннього дитинства бачив і знав українських повстан- ців, бо багато з яких часто бувало в домі його батьків. Маючи сім років, на запитання вояків УПА, чи поповнить їхні ряди, як ви- росте, ствердно відповідав: «Я вже готовий!»17. А вже у зрілому віці з цього приводу писав: «А що освячується в дитинстві — то на все життя!»18. Іван ще з юності готовий був продовжити нелегкий шлях боротьби. Знаючи, що стане партизаном, загартовував силу волі: припікав цигаркою долоні, психологічно і фізично готуючись до тортур енкаведистів. Перша сутичка з режимом відбулася в Івана в 13 років, коли під час арешту батька енкаведисти побили матір і самого Івана, який намагався захистити батьків. Свою свідому і тверду громадянську позицію вперше проявив у 10 класі, коли публічно відмовився вступити до комсомолу, тому що для нього це означало «зректися Бога, тата і України». За це Івана було відраховано з Комарнівської середньої школи19, і він був змушений вступити до вечірньої школи у Самборі. Цей вчинок, звичайно, перекрив йому шлях до освіти і мож- ливості зробити кар’єру. Мріяв стати юристом, але «компетентні органи» не допустили його до на юридичний факультет Львівсько- го державного університету. Перший відділ КДБ двічі змушував викладача з української мови та літератури «зрізати» оцінку абі- турієнтові І. Гелю на вступних екзаменах20. Лише завдяки особис- тому втручанню ректора Євгена Лазаренка, постаті видатної і не- пересічної, поступив у 1960 р. на заочне відділення історичного факультету. Довелося поєднувати навчання і нелегку роботу на заводі: працював бригадиром групи слюсарів у машинобудівному цеху Львівського електровакуумного заводу, забезпечуючи себе і сім’ю, оскільки батько повернувся з таборів інвалідом першої групи. 17 Інтерв’ю з І. Гелем, 1937 р. н., записав І. Дерев’яний 22 вересня 2009 р. у м. Львові // Фонд Національного музею-меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». 18 Рукописні спогади Івана Геля // Національний музей-меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». — Фонд «Іван Гель». — Арк. 6. 19 Там само. — Арк. 13. 20 Інтерв’ю з І. Гелем, 1937 р. н., записав І. Дерев’яний 22 вересня 2009 р. у м. Львові // Фонд Національного музею-меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». 431 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті Уникнення комсомолу значною мірою посприяло формуванню І. Геля як індивідуаліста. Адже в період творення так званої «масо- вої людини», нездатної на власну думку, він був одним з тих, що став по інший бік від колективізму21. Постійні перепони спонукали працювати над собою і відстоювати гідність, громадянські права свої та інших людей. Саме під час навчання й розпочалася активна громадська діяльність Івана Геля. У радянській Україні жодні символи як форми національної пам’яті українця не використовувалися. Заборонялося відзначати українські національні свята, вшановувати пам’ятні та поминальні дати, суворе табу було накладене на саму згадку про видатних державних, громадських, культурних діячів, знищувалися наці- ональні пам’ятки та святині. Порушення гласної і негласної за- борони тягнуло за собою серйозні наслідки. Тоталітарна система намагалася стерти національну пам’ять. Національна пам’ять як сукупність знань спільноти про своє історичне минуле, зафіксованих у формі стереотипів, міфів, символів, що впливає на формування національної свідомості та ідентичності, виконує мобілізуючу функцію. Національна пам’ять об’єднує велику кількість людей почуттям спільних коренів та від- чуттям спільного майбутнього22. Живучи в умовах окупації і нищівного наступу на все україн- ське, але будучи вихованим на відмінних від офіційних символах, міфах, тлумаченнях історичних фактів та подій, Іван Гель розу- мів необхідність відродження національних пам’яток, вшанування пам’ятних дат, видання правдивої літератури, яка б не була обтя- жена пропагандою і перекручуванням історичних фактів. Це мало б привернути увагу і згуртувати людей, не дозволити знищенню національної пам’яті, а отже, й національної свідомості. Тому брав активну участь у видані та поширенні самвидаву, зокрема публі- цистичних творів «Стан і завдання українського визвольного руху» Євгена Пронюка, «Що таке поступ» та «Поза межами можливого» Івана Франка, «Вивід прав України», «Україна і українська полі- 21 Батенко Т. «Я повстаю, отже, я існую…»… — С. 46—47. 22 Федик Л. Національна пам'ять як засіб конструювання національної свідомос- ті… — С. 232—233. 432 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ тика Москви» Мирослава Прокопа, поезії Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського. Разом зі своїми однодумцями, серед яких були Мар’ян Гатало, Михайло Чериба, Омельян Ільчишин, на початку 1960-х років упорядковував і відновлював поруйновані окупантами могили сі- чових стільців, вояків УГА на Личаківському та Янівському кладо- вищах Львова, організував вшанування їх пам’яті на Зелені Свята та 1 листопада — в День Усіх Святих. У 1961 р. на відзначенні сто- ліття від дня смерті Т. Шевченка разом із другом О. Ільчишиним І. Гель поклав терновий вінок, сплетений його тіткою-монахинею, до пам’ятника в Каневі. Іван належав до тої інтелігенції, яка, попри заборони влади, вшановувала Кобзаря в роковини наро- дження, смерті і перепоховання на українській землі, за що його неодноразово викликали на багатогодинні «профілактичні» бесіди в управління КҐБ у Львівській області, чинили моральний тиск, обмежували свободу пересування. У цей час відбулося знайомство Івана Геля з Михайлом Го- ринем, а через нього — з київськими шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Си- моненком, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським та іншими. Діяльність киян (виступи, зустрічі зі студентами, читання поезій) мала безневинний, навіть для радянської тоталітарної держави, культурницький характер, проте давала молоді поштовх, нади- хала її на опір режимові. Серед інших шістдесятників І. Гель та М. Горинь пов’язані, прищепленими з дитинства спільними пе- реконаннями, вирізнялися своїми націоналістичними поглядами. Вони формулювали програму своєї діяльності як боротьбу за дер- жавність України. Це не могло залишитися непоміченим всюдису- щими органами. 24 серпня 1965 р. студента шостого курсу І. Геля, як і багатьох інших українських шістдесятників, було заарештовано. Зустріти- ся із впертими противниками радянської влади — Іваном Гелем і Михайлом Горинем — виявив бажання навіть сам голова КҐБ УРСР генерал-лейтенант Віталій Нікітченко. 25 березня 1966 р. Львівський обласний суд за звинуваченням за ст.ст. 62 ч. 2 («Анти- радянська агітація і пропаганда») і 64 КК УРСР («Організаційна діяльність, спрямована до вчинення особливо небезпечних дер- 433 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті жавних злочинів, а так само участь в антирадянській організації») засудив Івана Геля до трьох років таборів суворого режиму. Слідчий, капітан Денисов, так занотував висловлювання Івана Геля про свою діяльність: «Я безумовно розумів, що антирадян- ська агітація і пропаганда, яка проводиться мною спільно з інши- ми особами, підриває радянський суспільний лад, але вважав, що лише таким чином можна досягнути тої національної незалежності України, як я її розумів»23. У мордовських таборах у 1966—1968 рр. І. Гель познайомився з багатьма представниками демократичних рухів СССР (латвій- цями, литовцями, естонцями, євреями, грузинами, вірменами) і, звичайно, земляками-українцями різних поколінь — своїми сучасниками, які потрапили сюди за опір Словом, і старими й досвідченими каторжанами, учасниками визвольної боротьби 1940—1950-х рр., які відбували багатолітні терміни. Брав участь у спільних акціях протесту — голодовках, страйках, підписанні різних протестних заяв, інформативних матеріалів про табірний терор тюремників, звернень до ООН та інших міжнародних орга- нізацій. У 1967 р. він двічі звертався до Президії Верховної Ради СССР з листами на захист УГКЦ, з вимогою скасувати ст. 62 КК УРСР. Організував передавання з табору на волю творів дисиден- тів (зокрема, статті В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Бе- рії», екслібриси О. Заливахи та ін.). За систематичну організацію та участь у протестах різних форм отримав в сумі 65 діб карцеру та тричі по три місяці перебував у камері-одиночці. У протоколі огляду архівно-особової справи № 22629 І. Геля, проведеного під час слідства 1972 року (справа зберігалася в архі- ві Дубравного ІТУ МВД Мордовської АРСР), міститься характе- ристика І. Геля, складена адміністрацією табору. З неї дізнаємо- ся: «Мероприятия воспитательного характера: лекции, беседы и политические занятия, проводимые администрацией, не посещал. На замечание по вопросу не реагировал. В самодеятельных ор- ганизациях заключенных не участвовал. С презреньем относился к заключенным, участвующим в самодеятельных организациях. Высокомерен. Преступления своего не признает и не осуждает. В обращении с администрацией допустил грубость. Общался в ос- 23 Архів УСБ України у Львівській області. — Спр. П 26250. — Т. 1. — Арк. 253. 434 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ новном з заключенными украинской национальности. ВЫВОД: на путь исправления не встал»24. З цією характеристикою І. Гель був ознайомлений 4 травня 1968 р., але підписати факт ознайомлення відмовився. На момент закінчення терміну ув’язнення, у серпні 1968 року, адміністрація табору дала І. Гелю таку характеристику: «Свое преступление не признает, в содеянном не раскаивается. От своих антисоветских и националистических убеждений не отказался»25. Таким чином, концтабори стали ще одним чинником, що вплинув на формування його характеру, життєвої і громадянської позиції. Після повернення в Україну у 1968 р. на І. Геля чекала доля багатьох його однодумців — відмова у поновленні в університет (диплом про закінчення університету одержав щойно 1991 р.), прописці у Львові, можливості працювати за фахом. Довелося осе- литися у Самборі (на так званому «101-му кілометрі»), де з ве- ликими труднощами на короткий час влаштувався техніком Сам- бірського управління експлуатації осушувальних систем гірських річок. Однак продовжував брати участь у русі Опору: надалі роз- множував і поширював самвидав, зокрема, за три роки виготовив і поширив підручними методами 11 книг, серед яких «Інтернаціо- налізм чи русифікація?» І. Дзюби, «Серед снігів» В. Мороза, збірку віршів «Крик з могили» М. Холодного, книгу листів М. Гориня з неволі «Листи з-за грат» та ін., а також перші п’ять випусків жур- налу «Український вісник». Захищав своїх однодумців, зокрема, у грудні 1969 р. першим підписав заяву протесту групи колишніх політв’язнів проти пере- слідувань та антигуманних вироків в Україні, насамперед Святос- лаву Караванському. У листопаді 1970 р. надіслав до Верховного суду УРСР заяву з протестом проти вироку Валентинові Морозу. 7 грудня 1970 р. виступив на похороні загиблої за загадкових об- ставин художниці-шістдесятниці Алли Горської, за що отримав від керівництва, на яке тиснув КҐБ, сувору догану «за прогул». У 1971 р. написав передмову до збірки статей В. Мороза «То- талітаризм, українське відродження і Валентин Мороз», у якій проаналізував історичні зміни, що відбулися на теренах колиш- 24 ГДА СБ України. — Ф. 6. — Спр. 75518 фп. — Т. 1. — Арк. 33. 25 Там само. — Арк. 38. 435 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті ньої Російської імперії від 1917 р., зокрема й в Україні, та запро- понував створення легальної організації, яка засудила б злочини тоталітарного режиму. Удруге заарештований 12 січня 1972 р., а 7 серпня того ж року засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання як особливо небезпечний рецидивіст. В обвинувальний висновку твердиться, що «Гель І. А., повернув- шись у серпні 1968 року з місць позбавлення волі, де відбував по- карання за вчинення злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 КК УРСР, та проживаючи у місті Самборі Львівської області, своєї антира- дянської діяльності не припинив і з метою підриву та ослаблення Радянської влади продовжував займатися розповсюдженням, ви- готовленням та зберіганням документів антирадянського змісту з наклепницькими вигадками, що порочать радянський державний та суспільний лад і національну політику радянського уряду»26. Гель винним себе не визнав і заявив, що всі факти, які йому ставлять у провину, злочином не вважає: «…Сьогоднішній процес, наслідки якого я готовий сприйняти як оцінку моїх людських якос- тей, та судити мене у вас немає права ні юридичного, ні мораль- ного, ні історичного. Найвищим законом і судом для мене є Бог, Україна, моя незламана і незаплямована честь» 27. Замість покаян- ня кинув в обличчя своїм «суддям»: «Я жалію лише за одним, що мало, дуже мало зробив, щоб глибше і ширше порушити ці ідеї, винести їх у широкий світ України і голосом усього народу втіли- ти у життя. І все ж я твердо вірю, що недаремно сьогодні тут, що ні тюремні грати, ні концтабори, навіть смерть неспроможні убити цих ідей. Вони вічні, як вічний і нездоланний мій народ»28. У своєму останньому слові на судовому засіданні І. Гель ви- ступив із гострою критикою шовіністичної асиміляційної і руси- фікаторської політики щодо України, її народу, мови, культури, національної самобутності, засудив нищення мільйонів українців у роки Голодомору, сталінських репресій, столітніх погромів. Свою позицію і позицію своїх соратників обґрунтував так: «…Сьогодні для України назріло страшне і трагічне питання — питання не 26 ГДА СБ України. — Ф. 6. — Спр. 75518 фп. — Т. 1. — Арк. 33. 27 Там само. — Ф. 16. — Оп. 3. — Спр. 2. — Т. 8. — Арк. 335. 28 Там само. 436 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ “як бути”, а “бути чи не бути”. Тому кожна чесна людина, кожен, хто почуває себе українцем, повинен встати і рішуче заявити: “Ні. Ми хочемо і будемо жити. Ми хочемо і будемо жити українця- ми із своїм способом мислення, своєю мовою, своєю національною культурою”. Так треба сказати саме сьогодні, бо завтра може бути пізно. Завтрашній день нашого народу, культура якого сягає двох тисячоліть, може стати прахом мерців, а його мова — мовою ар- хівів, ізученієм южного діалекта, як латинь стала мовою аптек»29. Свій другий термін Іван Гель відбував у Мордовії (селище Со- сновка) та Пермській області (селище Кучино), а заслання — в Комі АРСР (Троїцько-Печерський район, селище Милва). І знову довелося відстоювати свою гідність: він брав участь у правозахис- них акціях, у тривалих голодуваннях-протестах, зокрема, вима- гаючи статусу політв’язня. Одна з голодівок, коли Гель домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р. н.), тривала 100 діб. У 1975 році шлюб був зареєстрований. Всього під час двох термінів ув’язнення Гель голодував понад 300 діб. Саме під час другого засудження, у 1976 р., перебуваючи в одиночній камері, написав працю «Грані культури», яка поширю- валася самвидавом. Згодом вивезена дружиною із табору і неле- гально передана за кордон, була видана у Лондоні 1984 р. завдяки місцевій Українській Видавничій Спілці під псевдонімом «Степан Говерля». В Україні книга під справжнім іменем автора побачила світ уже в часи незалежності — 1993 р. Загалом у тюрмах і концтаборах І. Гель провів 16 років свого життя, а ще 5 років на засланні. Після повернення із заслання — знову ті ж самі труднощі із пропискою і працевлаштуванням. Ра- зом з В. Чорноволом, М. Горинем, П. Скочком став відповідальним секретарем відродженого «Українського вісника». Був одним з ор- ганізаторів і активним учасником перших масових релігійних і по- літичних акцій в Західній Україні, співзасновником «Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління». 30 листопада 1989 р. брав активну участь у створенні всеукраїнської організації «Меморіал» і Народного Руху України. 29 ГДА СБ України. — Ф. 16. — Оп. 3. — Спр. 2. — Т. 8. — Арк. 334. 437 № 19Ірина Єзерська Іван Гель — спадкоємець ідеї УВР та збереження національної пам’яті Іван Гель зумів організувати і повести за собою сотні тисяч людей на відродження катакомбної Церкви, що була в Галичині вогнищем і символом українського національного духу. У 1987 р. очолив Комітет захисту УГКЦ, який зібрав 120 тис. підписів під вимогою легалізації катакомбної Церкви. Разом з іншими активіс- тами цього Комітету проводив пікети у Москві на Арбаті, біля бу- динків уряду в Києві. У 1988 р. редагував друкований орган Комі- тету — газету «Християнський голос». 17 вересня 1989 р. на зборах 250 тис. мирян біля собору св. Юра у Львові, зусиллями Комітету і релігійної громадськості, задекларовано прагнення до легалізації УГКЦ, яка офіційно вийшла з підпілля 20 листопада 1989 р. На запитання, чому він і сотні його однодумців, учасників на- ціонально-визвольного руху другої половини XX ст., своєю збро- єю обрали слово, а не меч, сказав: «…Кого знищувати?! Кагебістів, обкомівців, прокурорів і т. д.? А що це дасть? І найважливіше: а хто виноситиме вирок? Хто позбавлятиме життя? Хто має на це моральне право? У кожного з нас перед власною совістю постава- ло це питання, і кожен мусив сам собі на нього відповісти. І кожен готовий був сам загинути, та не був готовим забрати чиєсь життя. І це не була малодушність чи страх, а готовність жертвувати со- бою, іти дорогою Христа: хочеш робити людям добро — говори їм правду. Відкрито. Без насильства і зла. Не зупиняйся на півдорозі. Іди до кінця. Тоді здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї»30. Для багатьох ім’я Івана Геля асоціюється з українським дис- идентським рухом. Однак сам Іван Гель ніколи не вважав себе дис- идентом, навпаки, вважав терміни «дисидент», «дисидентство» науково некоректними та навмисно застосовуваними до руху 1960—1980-х років XX ст., щоб підмінити справжню його суть — боротьбу за відновлення державності31. Життя Івана Геля — приклад того, як система, намагаючись знищити національну пам’ять, переписати історію, позбавити лю- дей почуття національної гідності і викоренити національну сві- домість, виплекала національно свідомих особистостей із чітким 30 Рукописні спогади Івана Геля // Національний музей-меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Фонд «Іван Гель». — Арк. 16. 31 Гель І. А. Виклик системі: український визвольний рух другої половини XX ст. / ред. та упор. І. В. Єзерська. — Львів: Часопис, 2013. — С. 37—39. 438 УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ розумінням необхідності боротьби проти цієї системи. Борці по- вставали проти неї не ірраціонально, зі зброєю в руках, а ви- користовували вже ефективніші та раціональніші в рамках ко- муністичної дійсності методи — майже легальні за радянським законодавством і відповідні до міжнародних положень із захисту прав і свобод людини. Такі люди з дитинства виховувалися у дусі спротиву, мали особисті приклади і авторитет близьких і пізніше самі ставали вчителями та ідейними натхненниками для багатьох своїх однодумців, у яких назрівало почуття «інакшості», спроти- ву, опору тоталітарній системі, спочатку чисто людського, грома- дянського, а вже згодом національного. Іван Гель ніколи не боявся бути Людиною із власним почуттям гідності і повагою до інших, християнином із твердою вірою в Бога, а також правозахисником, громадським діячем, публіцис- том. Він свідомо обрав свій шлях. Адже попри постійний контроль, репресії, покарання все одно продовжував свою боротьбу. Його волю і порив до спротиву, чітку громадянську позицію не змогли зламати багатолітня неволя і терор. Моральний авторитет І. Геля незаперечний. Його життєва позиція, самовіддана праця, жертов- ність, посвята справі боротьби очевидна і є прикладом для моло- дого покоління.

Іван Гель — спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті

Репозитарії

Схожі ресурси