Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)

На підставі спогадів і архівних документів відтворено історію збройного протистояння між військовими силами Центральної Ради та прихильниками радянської влади у Катеринославі в січні 1918 р. Показано вплив політичної боротьби на розгортання збройного конфлікту, докладно висвітлено перебіг військових...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Ковальчук, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2014
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75811
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 142-173. — Бібліогр.: 95 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75811
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-758112015-02-05T03:01:52Z Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Ковальчук, М. Український визвольний рух у 1917—1939 рр. На підставі спогадів і архівних документів відтворено історію збройного протистояння між військовими силами Центральної Ради та прихильниками радянської влади у Катеринославі в січні 1918 р. Показано вплив політичної боротьби на розгортання збройного конфлікту, докладно висвітлено перебіг військових операцій. On the basing of memories and archival documents author researches the history of military confrontation between armed forces of Centralna Rada and proponents of soviet power in Ekaterinoslav in January of 1918. Author investigates the influence of political struggle for the launch of armed conflict, reconstructs in details the course of military actions. 2014 Article Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 142-173. — Бібліогр.: 95 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75811 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Український визвольний рух у 1917—1939 рр. Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
spellingShingle	Український визвольний рух у 1917—1939 рр. Український визвольний рух у 1917—1939 рр. Ковальчук, М. Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Український визвольний рух
description	На підставі спогадів і архівних документів відтворено історію збройного протистояння між військовими силами Центральної Ради та прихильниками радянської влади у Катеринославі в січні 1918 р. Показано вплив політичної боротьби на розгортання збройного конфлікту, докладно висвітлено перебіг військових операцій.
format	Article
author	Ковальчук, М.
author_facet	Ковальчук, М.
author_sort	Ковальчук, М.
title	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)
title_short	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)
title_full	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)
title_fullStr	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)
title_full_unstemmed	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)
title_sort	збройна боротьба в катеринославі (січень 1918 р.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Український визвольний рух у 1917—1939 рр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75811
citation_txt	Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) / М. Ковальчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 142-173. — Бібліогр.: 95 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT kovalʹčukm zbrojnaborotʹbavkaterinoslavísíčenʹ1918r
first_indexed	2025-07-06T00:02:19Z
last_indexed	2025-07-06T00:02:19Z
_version_	1836853640338341888
fulltext	142 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Михайло Ковальчук Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерело знавства ім. М. С. Грушевського НАН України На підставі спогадів і архівних документів відтворено історію збройного про- тистояння між військовими силами Центральної Ради та прихильниками радянської влади у Катеринославі в січні 1918 р. Показано вплив політичної боротьби на розгортання збройного конфлікту, докладно висвітлено перебіг військових операцій. Ключові слова: українська революція, Українська Центральна Рада, Українська Народна Республіка, радянська влада. Mikhailo Kovalchuk Military fighting in Ekaterinoslav (January 1918) On the basing of memories and archival documents author researches the history of military confrontation between armed forces of Centralna Rada and proponents of soviet power in Ekaterinoslav in January of 1918. Author investigates the influence of political struggle for the launch of armed conflict, reconstructs in details the course of military actions. Key words: Ukrainian revolution, Ukrainian Centralna Rada, Ukrainian People’s Republic, soviet power. 143 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) ЗБРОЙНА БОРОТЬБА В КАТЕРИНОСЛАВІ (СІЧЕНЬ 1918 р.) Перша українсько-радянська війна 1917—1918 рр. й досі зали- шається «білою плямою» в історії національно-визвольних змагань. У радянські часи дослідження цієї теми було неможливим через державно-адміністративні перепони, створені з ідеологічних при- чин. Тривалий час українські дослідники, не маючи доступу до архівних документів, також не могли займатися повноцінним ви- вченням історії збройного конфлікту між Центральною Радою та Раднаркомом. Нариси з історії українських збройних сил 1917— 1921 рр. містили лише уривчасті, здебільшого неточні відомості з цієї теми1. В сучасній історіографії, незважаючи на часті звер- тання науковців та публіцистів до проблематики національно-ви- звольної боротьби, перша українсько-радянська війна не знайшла належного висвітлення. В історичній літературі домінують загаль- ні відомості з цієї теми, запозичені з праць діаспорних або й ра- дянських дослідників. Кілька нарисів з історії збройного конфлікту між Раднаркомом та Центральною Радою, надруковані упродовж останніх десятиліть, не вийшли за межі науково-популярного жанру2 або ж через фрагментарність і величезну кількість факто- логічних помилок не можуть вважатися повноцінними науковими дослідженнями3. Відтак, чимало важливих, визначальних подій першої українсько-радянської війни донині залишається в тіні бою під Крутами. До таких, зокрема, належить і дводенне протибор- ство між прихильниками Центральної Ради та Раднаркому в Ка- 1 Див.: Прохода В. Вождь та військо // Збірник пам`яти Симона Петлюри (1879— 1926). — Прага: Накладом Міжорганізаційного комітету для вшанування пам`яти Симона Петлюри в Празі, 1930. — С.109—148; Історія українського вій- ська (від княжих часів до 20-х рр. XX ст.) / Під ред. І. Крип`якевича, Б. Гнатевича, З. Стефаніва та ін. — Львів: Вид-во І. Тиктора, 1936. — 804 с.; Удовиченко О. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. — Вінніпег, 1954. — 206 с. 2 Романчук О. Ультиматум. Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом РСФСР і Центральною Радою. — К.: Знання, 1990. — 62 с. 3 Див.: Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). — Київ, Львів, 1996. — 376 с.; Його ж. Українські збройні сили. Березень 1917 — листопад 1918 (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — 480 с. 144 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. теринославі, яке суттєво вплинуло на перебіг збройної боротьби в Україні в січні 1918 р. Катеринослав на час революції був одним з головних центрів політичного життя Наддніпрянщини й Північного Приазов’я. У промислово розвинутому місті налічувалося кілька десятків ти- сяч робітників, значна частина яких брала активну участь у ре- волюційних подіях. Наприкінці 1917 р. радянський уряд відводив катеринославському пролетаріатові важливу роль в організації військових операцій проти донської «контрреволюції» на чолі з Олексієм Каледіним. Але встановлення в Катеринославі радян- ської влади було прямим викликом урядові Української Народної Республіки. Якщо появу в Харкові загонів Раднаркому наприкін- ці грудня 1917 р. більшовики пояснювали необхідністю організації бойових дій проти Каледіна, то захоплення Катеринослава ра- дянськими військовими силами робило конфлікт Раднаркому з Центральною Радою незворотнім. Невипадково вуличні бої, що спалахнули в Катеринославі між прихильниками радянської вла- ди та уряду УНР на початку січня 1918 р., були особливо запеклі. Тож, спираючись на документи й спогади сучасників, ми спро- бували реконструювати перебіг цього першого повномасштабного збройного зіткнення в історії українсько-радянського конфлікту. Наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. становище у Катери- нославі було надзвичайно загостреним. Більшовики, маючи біль- шість у Раді робітничих й солдатських депутатів, виступали за встановлення в місті радянської влади. Формально Катеринослав залишався під українською владою, але фактично Рада робіт- ничих і солдатських депутатів ігнорувала розпорядження уряду УНР. Наприкінці грудня 1917 р. з ініціативи місцевих більшови- ків та анархістів було створено військово-революційний штаб та військово-революційне бюро, які намагалися здійснювати керів- ництво частинами катеринославської залоги. Вже 1 січня 1918 р. Рада заявила про намір діяти «у повній одностайності з усіма військово-революційними силами, що оперують проти Каледіна». Катеринослав було оголошено «на становищі військово-револю- ційної бази пролетаріату і селянських сил, що мобілізуються про- ти Каледіна»4. 4 січня цю постанову було опубліковано в катери- нославській пресі. А вже наступного дня місцевий більшовицький часопис «Зоря» закликав Раду робітничих і солдатських депутатів 145 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) взяти владу в місті до своїх рук і повідомив про зайняття радян- ськими загонами наркома Владимира Антонова-Овсієнка Лозової, Павлограда і Синельникового5. Але керівники катеринославських більшовиків на чолі з Емма- нуїлом Квірінгом уникали збройного конфлікту з урядом Укра- їнської Народної Республіки, сподіваючись, що влада в місті перейде до Ради без бою. Лише настрій робітників найбільшого у Катеринославі промислового підприємства — Брянського заво- ду — мимоволі підштовхував декого з них до дій. Серафима Гоп- нер у спогадах визнавала: «Вже доводилося рахуватися з тим, що озброєні брянці, не дочекавшись наказу Військово-революційного штабу, організованого спеціально для керівництва збройною бо- ротьбою, виступлять передчасно»6. Втім, керівники штабу споді- валися, що навіть в разі передчасного виступу на допомогу по- всталим наспіють радянські загони В. Антонова-Овсієнка. 31 грудня нарком В. Антонов-Овсієнко доручив Павлу Єгоро- ву, загін якого просувався в напрямку Лозова — Павлоград — Синельникове, домовитися з катеринославським військово-рево- люційним штабом про організацію повстання у місті. У перших днях січня В. Антонов-Овсієнко отримав листа від члена катери- нославського військово-революційного штабу, анархіста Дави- да Гопнера. Останній прохав виділити червоногвардійцям Катери- нославу кілька панцерників і скаржився на нерішучість місцевих більшовицьких керівників. Нарком повторно доручив П. Єгорову, загін якого вже зайняв Павлоград і Синельникове, організувати повстання у Катеринославі7. Виходячи з повідомлень катеринос- лавських більшовиків, В. Антонов-Овсієнко оцінював співвідно- 4 Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине. Февраль 1917 — апрель 1918 гг. Сборник документов и материалов: в 3-х т. — Т. 3. — К.: Политиздат, 1957. — С. 81; Революционное движение в военных округах. Март 1917 г. — март 1918 г. — М.: Наука, 1988. — С. 406. 5 Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине. — Т. 3… — С. 82—83; Гопнер С. Від березня 1917 до березня 1918 року // У дні Жовтня. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 253. 6 Центральний державний архів громадських об’єднань (далі — ЦДАГО) України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 290. — Арк. 58. 7 Государственный архив Российской Федерации (далі — ГАРФ). — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 69, 71; Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. — Т. 1. — М., 1924. — С. 99. 146 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. шення сил в місті таким чином: «У Катеринославі 5000 червоної гвардії й Сердюцький полк, симпатії якого на нашому боці. Проти нас до 1500 гайдамаків, артилерія нейтральна»8. Нарком не мав сумнівів, що прихильники Центральної Ради не зможуть проти- стояти об’єднаним силам радянських загонів і місцевим робітничим загонам червоної гвардії. Та навіть за присутності на Катеринославщині військових сил Раднаркому керівники катеринославських більшовиків не зважу- валися на збройний переворот у своєму місті. Місцеві анархісти вже готувалися самотужки організувати повстання, коли на початку січня з Петрограда повернувся один з чільних катеринославських більшовиків, Василь Аверін. Колишній робітник Брянського за- воду, він був членом РСДРП(б) з довоєнним стажем, брав актив- ну участь у революційних подіях, зокрема й у російській столиці. Рішучий прихильник збройного перевороту, В. Аверін відразу ж взяв до своїх рук справу підготовки повстання у Катеринославі9. Зі складу військово-революційного бюро було виключено представників українських організацій, а саме бюро переймено- вано на військово-революційний комітет. До складу ВРК увійшли анархісти Гаврило Грінбаум (голова) і Д. Гопнер, більшовики В. Аверін, С. Гопнер та Яков Епштейн. Повстання планувалося підняти відразу ж після різдвяних свят, як тільки робітники ви- йдуть на заводи. З командиром радянського загону в Лозовій (Єго- ровим) було домовлено, що збройний виступ відбудеться 10 січня 1918 р.10. Спільно з президією Ради робітничих і солдатських депутатів ВРК намітив заходи для мобілізації усіх військових сил у Катери- нославі проти Центральної Ради. Безпосереднє керівництво «рево- люційними» загонами покладено на військово-революційний штаб, який відразу ж оголосив, що усі катеринославські робітники й 8 Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. — Т. 1… — С. 98—99; Директивы командования фронтов Красной армии (1917—1922 гг). Сборник до- кументов: в 4-х т. — Т. І. — М.: Воениздат, 1971. — С. 27 — 28. 9 Аверин В. Борьба за советскую власть (Катеринослав 1917—1918 г.) // Пятая годовщина Октябрьской революции. 1917 — октябрь — 1922. — Катеринослав, 1922. — С. 84; Потапов М. На шляху широкім. — К., 1961. — С. 118—119; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 44. 10 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 87; Антонов-Овсеенко В. Записки о граж- данской войне. — Т. 1… — С. 106. 147 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) вояки «мобілізуються і за першим наказом військово-революцій- ного штабу мають бути готовими до виступу». Без відома штабу заборонялися будь-які пересування військових частин. Крім того, усіх начальників і командирів частин катеринославської залоги було оголошено звільненими з посад, а воякам запропоновано не- гайно приступити до виборів командного складу11. Начальник за- логи міста полковник Нестор Каратєєв, хоча й ставився вороже до більшовиків, не міг протидіяти розпорядженням військово-ре- волюційного штабу. Оскільки розпропагандовані 228-й, 229-й і 271-й запасні полки (колишньої російської армії) на цей час вже остаточно розкла- лись, єдиною військовою силою в розпорядженні ВРК залишалася червона гвардія. Найбільший червоногвардійський загін створено на Брянському металургійному заводі. Червона гвардія існувала також на трубопрокатному заводі, на заводах Рудзького, Гантке, «Шодуар», «Сиріус» та ін. Всього, у Катеринославі налічувалося близько 2 000 червоногвардійців. Напередодні різдвяних свят усім робітникам, які співчували радянській владі, було видано руш- ниці12. Оскільки командир катеринославської червоної гвардії Тро- фим Бондарьов виїхав до Росії, керівництво червоногвардійця- ми перейшло до рук Михаїла Потапова, начальника загально- міського штабу червоної гвардії. Залізничник за фахом, 29-річний росіянин Михаїл Потапов уславився як енергійний організатор робітничих формувань, хоча й не мав жодного військового до- свіду13. Керівництво червоногвардійськими загонами здійснювали 4 районні штаби. Перший, що діяв на Брянському заводі, був най- чисельнішим. Другий штаб було створено в Амур-Нижньодніпров- ську, на лівому березі Дніпра. Третій охоплював невеличкі підпри- ємства, а четвертий керував червоногвардійцями-латишами, які працювали на різних заводах і фабриках міста. 11 Кошелев С. Борьба за власть // Борьба за Советы на Екатеринославщине. Сборник воспоминаний и статей. — Днепропетровск, 1927. — С. 122; Октябрь в Екатеринославе (Сборник документов и материалов). — Днепропетровск, 1957. — С. 244—245. 12 Державний архів Дніпропетровської області (далі — ДАДО). — Ф. П-24. — Оп. 1.— Спр. 348. — Арк. 5. 13 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 119; Державний архів Дніпропетровської області. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 25. — Арк. 75. 148 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Військові сили Центральної Ради у Катеринославі складались з частин 3-ї Катеринославської дивізії, яка перебувала на стадії формування. Оскільки начальник дивізії полковник Петро Чер- ський так і не прибув на місце служби, замість нього було при- значено підполковника Дмитра Абриньбу. 32-річний офіцер-генш- табіст, Дмитро Абриньба походив з дворян Полтавської губернії. Отримавши під час служби в російській армії численні ордени та бойові відзнаки, в 1917 р. він приєднався до українського руху й командував українізованими частинами14. За свідченням сучас- ника, Д. Абриньба був палким українським патріотом і водночас рішучим противником «демократизації» армії15. Формування Катеринославської дивізії гальмувалося через не- стачу людей й відсутності коштів. 9-й Сердюцький полк ім. П. Орли- ка (командир — Чекаленко) налічував 2 000 багнетів, 10-й Гай- дамацький полк (командир — поручник Сергій Єфремов) — лише 1 000. Гарматна бригада, що формувалася з підрозділів 5-го запас- ного гарматного дивізіону, а також 130-ї, 40-ї, 59-ї й 58-ї легких позиційних батарей для стріляння по повітряному флоту, була нечисленною (її командир, полковник Володимир Первозванський також не прибув на місце служби). Командувач Одеським військо- вим округом наказав звести 228-й, 229-й і 271-й запасні полки в один полк і підпорядкувати його командиру 3-ї Катеринославської дивізії. Управління 5-ї запасної бригади належало розформувати, а її майно та особовий склад влити до Катеринославської дивізії. Крім того, до складу дивізії мала увійти 480-та ополченська дру- жина, переформована в батальйон. Але ці частини й підрозділи вже фактично не підлягали наказам української влади. Настрій української залоги був несприятливим для уряду УНР. Сердюцький полк ім. П. Орлика проголосив нейтралітет в політич- ної боротьбі. «Мене послали до «сердюків» і я всю ніч під Різдво проводив з ними бесіди, — згадував один з катеринославських більшовиків. — Все ж вони не дали згоди піти за нами, але запев- нили, що в разі виступу гайдамаків вони ні за нас, ні проти нас не 14 Российский государственный военно-исторический архив (далее — РГВИА). — Ф. 409. — Оп. 1. — П/с. 396а. — Л. 1об. — 9; Там само. — Ф. 2067. — Оп. 1. — Д. 2986. — Л. 157. 15 Див.: В обличчу памяти борців // Літопис червоної калини. — 1932. — Ч. 4. — С. 22. 149 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) підуть»16. В 10-му Гайдамацькому полку лише частина вояків була готова битися з більшовиками. Крім регулярних військових частин, у Катеринославі існува- ли добровольчі вільно-козачі формування. Сформований братами Горобцями робітничий курінь налічував 700 осіб, загін Вільного козацтва в Амур-Нижньодніпровську — близько 20017. На відмі- ну від більшості вояків української залоги, козаки були сповне- ні рішучості боронити Центральну Раду від більшовиків. Серед них було чимало фронтовиків, знайомих з військовою справою. У прилеглих селах (Діївка, Сухачівка, Нові Кодаки та ін.) налічува- лося не менше 200 Вільних козаків, в сусідніх Новомосковському та Верхньодніпровському повітах також існували вільно-козачі осередки18. Вважаючи свої сили недостатніми для збройного зіткнення з більшовиками, представники української влади очікували допо- моги з Києва чи Одеси. Але 9-та кавалерійська дивізія, спрямо- вана до Катеринослава, так і не прибула. За наказом команду- вача Одеського військового округу генерала Юрія Єлчанінова, підполковнику Д. Абриньбі було підпорядковано дислоковані в Херсоні та Миколаєві 44-й і 45-й запасні полки. Але обидва полки були радше натовпом розпропагандованих вояків, які ба- жали якомога швидше демобілізуватися. Підрозділи 11-го Укра- їнського полку й панцерники перебували в Олександрівську, а формування 12-го полку лише поволі починалося в Маріуполі. Щоправда, до складу 3-ї Катеринославської дивізії належав ще 2-й кінний полк ім. І. Сірка (командир — штабс-капітан Янчев- ський). Цей полк було сформовано наприкінці грудня 1917 р. з 16 Новіков А. Катеринославський Жовтень // У дні Жовтня. Спогади учасників бо- ротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 261. 17 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 320. — Арк. 20; Там само. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 833. — Арк. 186; Там само. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1091. — Арк. 122; Суханов А. «Заднепровье» (1913—1917 гг.) // Летопись революции. — 1923. — № 4. — С. 111. 18 ДАДО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 24. — Арк. 10—11; Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад. — Б.м.в., 1933.— С. 47; Різників З. З історії УВК в Новомосковському повіті // Українське коза- цтво. — 1978. — Ч. 1—2 (46—47). — С. 31; Авраменко Н. Спомини запорожця. — К.: Темпора, 2007. — С. 221; Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі — ЦДАВО) України. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1596. — Арк. 18. 150 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. чотирьох маршових сотень 8-го запасного кінного полку в Но- вогеоргіївську. Українські діячі та борці за «пролетарську революцію» не мо- гли передбачити вислід майбутнього збройного зіткнення на ву- лицях Катеринослава. Будь-які цифри щодо чисельності військо- вих сил обох сторін були умовними: настрій бійців важив більше, аніж їхня кількість. Українська залога чисельно переважала сили ВРК, але заледве третина вояків погоджувалась виступити проти більшовиків. Водночас далеко не всі з кількох тисяч ка- теринославських червоногвардійців бажали проливати свою чи чужу кров в ім’я влади Рад. Ті ж, хто був готовий до кровопро- лиття, здебільшого погано володіли зброєю й не мали належного військового вишколу. Організатори повстання розраховували на допомогу з боку радянських загонів В. Антонова-Овсієнка. Але місто, якому су- дилося в найближчі дні стати ареною збройної боротьби, було розташоване на правому березі Дніпра, а радянські загони пере- бували на лівому. Залізничний міст через Дніпро знаходився у північній частині Катеринослава, однаково віддалений від розмі- щених в центрі міста українських військ й зведеного за межами передмістя Брянського заводу, головної цитаделі революціоне- рів. Міст сполучав Катеринослав з Амур-Нижньодніпровськом, який зі сходу огинала річка Самара, що впадала в Дніпро нижче за течією. Біля ст. Ігрень обидва її береги з’єднував залізничний міст. Повсталим потрібно було взяти під свій контроль Амур- Нижньодніпровськ, а також мости через Дніпро і Самару, щоб ешелони з радянськими загонами могли дістатися до Катеринос- лава. Це завдання могло виявитися заважким для червоної гвар- дії, якби озброєним робітникам протистояв вмілий і організова- ний противник. Прагнучи зміцнити свої сили, підполковник Д. Абриньба вирі- шив перевезти до Катеринослава один з панцерників, які знахо- дилися в Олександрівську. Довідавшись про це, у головному штабі катеринославської червоної гвардії вирішили відібрати машину ще на під’їзді до міста. «Ми виставили засади на станціях Ігрень і Нижньодніпровськ з тим, щоб при появі ешелону з бронемашиною затримати його і забрати броньовик, — згадував Михаїл Пота- пов. — Але ми прорахувались. Ми сподівалися, що автобронема- 151 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) шина міститиметься на відкритій платформі, але виявилось, що вона була поставлена у великий закритий вагон»19. Ввечері 6 січня панцерник прибув до Катеринослава. Це був «Гуркіт» (рос. «Гро- хот») — броньована машина марки «Рено», озброєна двома куле- метами і невеличкою траншейною гарматою. Панцерник було розміщено в гаражі пожежної частини, не- подалік вокзалу. Вже наступного дня «Гуркіт» почав патрулюва- ти довжелезний Катерининський проспект, головну вулицю міста. Заклопотані приготуванням до Різдва перехожі не надто зважали на броньовану машину, зате організаторів повстання її поява над- звичайно занепокоїла. «Панцерник, чесно кажучи, був поганень- кий, згори відкритий, але моральне значення його було величез- ним», — свідчив Е. Квірінг20. На час різдвяних свят підприємства не працювали, і пере- важна більшість робітників перебували вдома. У Раді робітничих і солдатських депутатів побоювались, що українські війська ско- ристаються моментом, щоб захопити Брянський завод, на якому перебувала лише сотня червоногвардійців. Один з чільних кате- ринославських більшовиків, А. Новіков, згадував: «В Раді я за- став т. Ройзенмана, який нервово ходив по кімнаті. Потім стали збиратися ще члени президії і революційного комітету. Почали радитись: як бути, що зробити з броньовиком? В цей час до нас приходить завідуючий гаражем — «дідусь», як його всі називали, і каже, що броньовик стоїть у нього в гаражі. Броньовик, казав він, на ходу, його можна вивезти, охороняє його варта з 4-х гай- дамаків з офіцером»21. Будинок пожежної частини, де стояв панцерник, знаходився неподалік губернаторського палацу, який займала Рада робітни- чих і солдатських депутатів. Відтак, було вирішено відправити на розвідку надійну людину, здатну не викликати підозр і за до- помогою алкоголю «знешкодити» охоронців. Виконати це завдання зголосився рядовий 152-ї команди ви здоровців Ільченко — ма- трос, що співчував більшовикам. «Дідусь» відразу ж провів від- 19 Потапов М. Червона гвардія Катеринослава // У дні Жовтня. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 275. 20 Квиринг Э. Некоторые поправки к воспоминаниям о Екатеринославском Октябре // Летопись революции. — 1928. — № 2(29). — С. 141. 21 Новіков А. Катеринославський Жовтень. — С. 262. 152 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. чайдуха до гаража22. Оскільки настрій в охорони був святковий, в хід швидко пішло вино, яке Ільченко приніс з собою й гостинно запропонував українським воякам. Більшовики напружено чекали звісток в Раді робітничих і солдатських депутатів. Один з них так описував подальші події: «Через годину, не більше, повертається тов. Ільченко і каже: «Ура, хлопці, — клює, робота піддається, гайдамаки випили і ще можуть випити». Момент був вдалий, і було вирішено ще раз відправити Ільченка в гараж, давши йому на допомогу загін, який мав захопити панцерник»23. Загін скла- дався з кількох десятків червоногвардійців, а також бойовиків від Бунду та дружини анархістів. Озброєні робітники залягли в садку біля пожежної частини, поки Ільченко продовжував «частувати» охоронців. Коли ж укра- їнські вояки остаточно втратили пильність, червоногвардійці за умовним знаком Ільченка зі зброєю напоготові увірвалися до гара- жа. Заскочених зненацька охоронців і «дідуся», який імітував опір викрадачам, робітники зв’язали, позатикавши їм роти ганчірка- ми24. Завівши мотор, панцерник викотили на вулицю. Лише коли «Гуркіт» забуксував у снігу, частина охорони, що перебувала в караульному приміщенні на другому поверсі, помітила викрадачів і відкрила їм вслід безладний вогонь25. Одного з червоногвардійців було смертельно поранено, поки мотор машини встигли знову за- вести, й панцерник виїхав на бруківку. Оскільки не всі бойовики могли розміститися на панцернику, більша їх частина вирушила до Брянського заводу пішки. В райо- ні Озерного базару групу червоногвардійців затримала українська стежа. Тим часом «Гуркіт» безперешкодно дістався Брянського за- воду. Червоногвардійці загнали броньовану машину у снарядно- пресовий цех, подалі від сторонніх очей. На випадок несподіванок на заводі було встановлено бойове чергування й розставлено ку- лемети26. 22 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1416. — Арк. 24; Там само. — Спр. 1099. — Арк. 21; ДАЛО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 25. — Арк. 82. 23 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 123. 24 ДАДО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 5—6; Новиков А. Катеринославський Жовтень… — С. 263. 25 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 45; Там само. — Спр. 1091. — Арк. 112. 153 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Місцезнаходження викраденого панцерника не залишилось таємницею для українського командування. 8 січня підполковник Д. Абриньба звернувся до Ради робітничих і солдатських депута- тів з проханням повернути броньову машину, викрадену робіт- никами Брянського заводу. Але Рада відповіла, що брянці їй не підкоряються. «День минув у чеканні сигналу про виступ. Чекали нападу гайдамаків», — згадував І. Семенов, член загальномісько- го штабу червоної гвардії27. Переконавшись, що мирно полагодити інцидент не вдасться, підполковник Абриньба почав готуватися до збройного зіткнення. Та марно старшини в українських полках намагалися роз’яснити воякам цілі боротьби з більшовиками. Орликівці й більшість гай- дамаків дотримувалися нейтралітету, настрій гарматчиків також був ненадійним28. Не більше 150-200 вояків, переважно гайдама- ків, були готові захищати уряд УНР від більшовиків. У робітничих районах було мобілізовано Вільне козацтво; до міста викликано вільно-козачі відділи з Діївки та Сухачівки. Складені з добровольців бойові відділи зайняли телеграф, по- шту, вокзал і центральну телефонну станцію. На дахах деяких будинків на Катерининському проспекті було встановлено куле- мети. Викликані з Діївки та Сухачівки вільні козаки закріпилися на Озерному базарі, неподалік вокзалу. Таким чином, військові сили Центральної Ради блокували райони, які з’єднували центр міста з Чечелівкою, Кайдаками і Брянським заводом. Рада, ВРК і штаб червоної гвардії, що знаходилися в губернаторському пала- ці, опинилися відрізаними від своєї основної бази — Брянського заводу. Увесь район до Аптекарської балки й Керосинної вулиці в бік Чечелівки охоронявся українськими стежами. Три 3-дюймові гармати, взяті з 2-ї батареї 5-го запасного гарматного дивізіону, 26 ДАДО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 5—6; Там само. — Спр. 23. — Арк. 7—8; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1099. — Арк. 22; Кошелев С. Борьба за власть. — С. 124; Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад. — 1933. — С. 61—62. 27 Семенов І. Незабутнє // Борці за Жовтень розповідають (Спогади учасників бо- ротьби за владу Рад на Катеринославщині). — Дніпропетровськ, 1957. — С. 242. 28 Аверин В. Екатеринослав в 1917—1918 году // Октябрьская революция. Первое пятилетие. — Х.: Госиздат, 1922. — С. 587; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1497. — Арк. 4. 154 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. було встановлено в полі біля Монастирського лісу, звідки вони могли обстрілювати Брянський завод29. Вранці 9 січня Д. Абриньба передав на Брянський завод уль- тиматум з вимогою до 12 год. повернути викрадений панцерник і здати зброю. В іншому разі український командувач погрожував розпочати гарматний обстріл заводу. Революційний штаб брянців терміново викликав на завод ке- рівників катеринославського ВРК К. Грінбаума та В. Аверіна. Вод- ночас було скликано екстренні збори представників усіх цехів спільно з заводським комітетом. «Після короткої інформації про те, що сталось, без обговорення, одноголосно було вирішено від- кинути ультиматум і вжити всіх можливих заходів, щоб підготу- вати належний опір упродовж часу, який залишився в нашому розпорядженні», — згадував В. Аверін30. Ухвалено було скликати на завод робітників за сигналом заводського гудка. Отже, брянці не збиралися виконувати вимоги українського командування. Рівно опівдні батарея біля Монастирського лісу зробила три гарматні постріли по заводу. Перший снаряд влучив у барак полонених австрійців (6 осіб загинуло, 28 було поранено), другий розірвався на терені заводської лікарні, а третій поцілив у заводську трубу. Після цього батарея була змушена припинити вогонь: вояки полку ім. П. Орлика зажадали від Д. Абриньби негай- но припинити обстріл заводу, погрожуючи в іншому разі виступи- ти на боці більшовиків. Підполковник був змушений поступитися і передати гармати під охорону орликівців31. За кілька хвилин після того, як обстріл припинився, пролунав заводський гудок, який скликав на бій борців за «владу трудя- щих». А вже невдовзі до заводу почали прибувати озброєні робіт- ники. Переважна більшість з них ще нічого не знала про події, які сталися у ці різдвяні дні32. Лише утаємничені в план повстан- 29 Державний архів Дніпропетровської області. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 6; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 45; Там само. — Спр. 1091. — Арк. 114. 30 Аверин В. Октябрьская революция в Екатеринославе // Летопись революции. — 1927. — № 5—6 (26—27). — С. 121. 31 Потапов М. Червона гвардія Катеринослава. — С. 277; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1091. — Арк. 115. 32 Аверин В. Екатеринослав в 1917 — 1918 году. — С. 587; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 705. — Арк. 15. 155 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) ня розуміли, що боротьба починається раніше, аніж очікувалося. Як тільки у величезному мостовому цеху заводу зібралося кілька тисяч робітників, В. Аверін зачитав їм перекладений російською мовою ультиматум українського командування. «Аверін після до- повіді про ситуацію, що склалась, поставив перед робітниками питання: чи повернути броньовик чи битися? — описувала події С. Гопнер. — Збори, як один, голосували за те, щоб битися. Вони ухвалили резолюцію, в якій робітники поклялись не здаватися, дати бій і перемогти. Цього ж вечора на заводі відбувся ще один мітинг, на якому більше 1 000 озброєних робітників теж голосува- ли за бій. Такі ж мітинги були проведені на залізничному вузлі та на інших заводах»33. Після брянців найбільший за чисельністю загін червоної гвар- дії вдалося зібрати на Трубному заводі. Один з червоногвардійців згадував: «До заводу почали збігатися робітники, червоногвардій- ці. Мені довелося керувати видачею робітникам зброї, патронів, виділяти старшин десятків. Старшинами призначали робітників — колишніх солдатів, демобілізованих з армії. Одержавши зброю, патрони, робітники розходились по своїх цехах. Наш ревком був зв’язаний телефоном зі всіма цехами заводу. За розпорядженням Брянського районного ревштабу, з цехів негайно ж виступила група озброєних робітників для формування бойових загонів»34. Член загальноміського штабу червоної гвардії свідчив, що на Брянському заводі зібралося 400-500 червоногвардійців. Саме брянці були ударною силою повстання. Менш чисельні загони ін- ших заводів мали виконувати функції допоміжних відділів й на- ступати слідом за брянцями35. Лише в Амур-Нижньодніпровську червона гвардія мала діяти самостійно: очікувалось, що тамтешні червоногвардійці нейтралізують місцеве Вільне козацтво, візьмуть під контроль залізничний міст й підтримають своїх катеринослав- ських товаришів. 33 Гопнер С. Від березня 1917 до березня 1918 року // У дні Жовтня. Спогади учасни- ків боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 253. 34 Козлов П. Назустріч вирішальним подіям // Борці за Жовтень розповіда- ють (Спогади учасників боротьби за владу Рад на Катеринославщині). — Дніпропетровськ, 1957. — С. 283. 35 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 119; Семенов І. Незабутнє… — С. 243. 156 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Відрізана від зв’язку з Брянським заводом Рада робітничих і солдатських депутатів опинилася у скрутному становищі. Укра- їнські вояки займали пошту, що знаходилась майже навпроти губернаторського дому, в якому розміщувалися Рада і військо- во-революційний штаб. Лише широкий Катерининський проспект відділяв обидва будинки один від одного. Втім, двоповерховий гу- бернаторський дім мав високу кам’яну огорожу, яка забезпечу- вала певний захист його оборонцям. Цих останніх спершу було небагато — кілька десятків червоногвардійців, а також відділи з дружин Бунду, польських та єврейських соціалістів. «Але коли на Брянці проревів тривожний гудок, сталося несподіване, — зга- дував один з червоногвардійців. — До Ради, яка знаходилася че- рез вулицю напроти пошти, почали сходитися робітники заводу, які жили в центрі міста і навіть ремісники, з проханням дати їм зброю для захисту штабу від гайдамацького нашестя. Звичайно, їм негайно було роздано зброю, і утворений таким чином бойовий загін, чоловік з 150, було розставлено в місцях, звідки швидше всього могли з’явитися гайдамаки»36. З настанням сутінків вулиці в центрі міста майже спорожніли, припинився рух трамваїв, згасла електрика. Однак українські воя- ки, закріпившись на пошті, не поспішали атакувати будинок Ради. До виконкому Ради прибули представники міської думи з прохан- ням мирно врегулювати конфлікт. В губернаторському домі від- булося екстренне засідання виконкому. «Засідання було важливе, серйозне, — згадував один з більшовиків. — Кожний з присутніх дуже нервував. Майже ніхто не сидів — ходили, жестикулювали, сперечались, намагаючись переконати один одного»37. Засідання перервалось, коли з вулиці пролунали рушничні постріли. Пере- стрілка була нетривалою, кожна сторона втратила одного вбитого. Член більшовицької фракції Ради так описував атмосферу, що царювала в губернаторському домі після першої збройної су- тички: «В будинку і на подвір’ї Ради — шум, галас. Всі хотіли командувати, кожний пропонував якийсь свій план, кожний горів бажанням зробити щось корисне, допомогти. То тут, то там лу- нали окремі несподівані постріли — через невміле поводження зі 36 ДАДО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 7. 37 Новіков А. Катеринославський Жовтень… — С. 264. 157 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) зброєю. Минуло ще півгодини, і стрілянина розпочалась знову. На вогонь гайдамаків з пошти наші дружно відповідали. Знову сти- хало»38. Оборону губернаторського дому очолили керівник бойової дружини анархістів Бакунін і начальник загальноміського штабу червоної гвардії М. Потапов. Вночі до захисників Ради приєднали- ся 15 осіб кримінальної зовнішності, які прийшли від анархістів. Їхню допомогу прийняли39. Спроба більшовиків підняти на повстання полк ім. П. Орлика була безуспішною: орликівці зберігали дружній до радянської влади нейтралітет. Е. Квірінг згадував: «Я особисто цю ніч провів у казармах полку Орлика, намагаючись викликати його на виступ. Замість виступу полковий комітет вирішив почати переговори з гайдамаками, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії і повернути захоплені у робітників 10 кулеметів»40. В. Аверін та К. Грінбаум залишалися на Брянському заводі, керуючи підготовкою робітників до виступу. До вечора зі складу червоногвардійців було виділено загони, кожен з яких налічував 50-100 осіб і отримав власне бойове завдання. Перші кілька загонів було направлено на Кайдаки для ліквідації вільно-козачого від- ділу, який засів у районі Озерного базару. Загін силою в 100 чер- воногвардійців мав зайняти ст. Горяїнове, на захід від Катеринос- лава, і не допустити до міста ешелони з українськими військами з Києва чи Одеси. Інший загін мав опанувати вокзал і залізничну станцію, ще один — пробитися до центру міста, для захисту Ради робітничих і солдатських депутатів. Крім того, окремі групи по 20- 80 червоногвардійців охороняли підступи до Брянського заводу41. На Кайдаках вільно-козача сотня відкрила вогонь по двом чер- воногвардійським загонам, які намагалися оточити козаків. Після нетривалої перестрілки вільні козаки склали зброю. 75 козаків, в тому числі й курінний отаман Кравченко, потрапили до поло- 38 Новіков А. Катеринославський Жовтень… — С. 264. 39 Кошелев С. Борьба за власть. — С. 129. 40 Квірінг Е. Катеринославська Рада і Жовтнева революція // У дні Жовтня. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 229— 230. 41 Аверин В. Октябрьская революция в Екатеринославе. — С. 121; Потапов М. Червона гвардія Катеринослава… — С. 277; Семенов І. Незабутнє. — С. 243; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 46; Там само. — Спр. 1215. — Арк. 119—120; Там само. — Спр. 741. — Арк. 26. 158 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. ну. Червоногвардійці втратили 1 вбитого і 4 поранених. Спроба брянців використати в цьому бою захоплений панцерник була не- вдалою. Призначений начальником броньованої машини червоно- гвардієць згадував: «Не доїжджаючи до Кайдаків, біля так званої канави, панцерник застряг в калюжі багна, і їхати далі не уяв- лялося можливим. Червоногвардійці, що знаходилися на панцер- нику — чоловік дванадцять — зіскочили з панцерника і побігли великою вулицею до будинку Тихонова на допомогу червоногвар- дійцям. Ціною значних зусиль мені вдалося завести панцерник і повернутися назад на завод, оскільки години до десятої вечора курінь було розбито і червоногвардійці поверталися на завод»42. Тим часом червоногвардійський загін безперешкодно зайняв ст. Горяїнове. Ніяких ешелонів з військами Центральної Ради в околицях помічено не було, вільні козаки з Верхньодніпровська також не турбували червоногвардійців. Сум’яття виникло, коли ін- ший червоногвардійський загін, що охороняв Брянський завод з боку Брянської колонії, прийняв у нічній темряві своїх товаришів на ст. Горяїнове за українських вояків. Від «дружнього вогню» заги- нув один червоногвардієць, перш ніж непорозуміння з’ясувалося43. Не ризикуючи вв’язуватися в нові нічні сутички, керівники по- встання вирішили відкласти подальші бойові дії на ранок. Ніч на Брянському заводі минула спокійно, червоногвардійці відпочивали й готувалися продовжити бій наступного дня. В центрі міста боротьба натомість лише розпочиналася. О 21 год. українське командування по телефону запропонувало оборон- цям Ради скласти зброю, але останні відхилили пропозицію. Після цього українські вояки незначними силами атакували губернатор- ський дім з боку пошти. Відстрілюючись з усіх вікон та саморобних бійниць у цегляному паркані довкола обложеного будинку, черво- ногвардійці відбили натиск44. 42 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 705. — Арк. 15—16. 43 Рухман М. В боях за владу Рад // Борці за Жовтень розповідають (Спогади учас- ників боротьби за владу Рад на Катеринославщині). — Дніпропетровськ, 1957. — С. 152. 44 Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в бороть- бі за владу Рад… — С. 66; Квиринг Э. Некоторые поправки к воспоминаниям о Екатеринославском Октябре // Летопись революции. — 1928. — № 2 (29). — С. 142; Аверин В. Октябрьская революция в Екатеринославе // Летопись револю- ции. — 1927. — № 5—6 (26—27). — С. 121. 159 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Але становище оборонців Ради залишалось критичним. М. По- тапов згадував: «Будинок Ради, який ми обороняли, було блоко- вано юнкерами і гайдамаками (насправді юнкерів у складі україн- ських військ в Катеринославі не було — М. К.), зв’язок з заводом порушено, наша спроба зв’язатися з заводами не вдалася, від- правлені товариші не повернулися. Гайдамаки по телеграфу про- понували нам здатися і скласти зброю, але ми в свою чергу також пропонували їм здатися і скласти зброю, по телефону здебільшо- го вів переговори т. Каверін Вася. На всі спроби юнкерів і гайдама- ків здобути нас приступом, ми відповідали жорстоким рушничним вогнем, вони виставили проти нас бомбомет, але він суттєвої ко- ристі не приносив, оскільки снаряди вибухали передчасно, не до- сягаючи цілі, лише псували прекрасні дерева і дроти на головному проспекті, але все-таки помітно відчувалося, що перевага була на їхньому боці й облогу довелося нести нам у напруженому стані, з нашого боку вже було троє вбитих і декілька поранених бійців»45. Один з червоногвардійців свідчив у спогадах: «Вбитих ми зносили в окрему кімнату Ради, а пораненим тут же робили перев’язку. Лікарів і сестер у нас не було, і наші комунарки справлялися самі з цими обов’язками в якості сестер, достаючи зі своєї аптечки необхідні для перев’язки матеріали»46. Опівночі знову спалахнув бій. Цього разу українські вояки спробували обійти губернаторський дім й захопити кінотеатр, в якому засів бойовий відділ анархістів. «Гайдамаки здійснили спро- бу захопити кінотеатр і під час перебіжки гайдамаків через про- спект, нами з бійниць було відкрито біглий рушничний вогонь по гайдамаках і їхня спроба захопити кінотеатр провалилася. Ця спроба їм дорого обійшлася, вони втратили вбитими і пораненими більше десяти чоловік», — згадував М. Потапов47. Червоногвардій- ці цього разу втратили лише кількох бійців важко пораненими. Українським воякам все ж вдалося зламати опір бойовиків- анархістів і зайняти кінотеатр. О 3 год. ночі гайдамаки і вільні козаки знову атакували губернаторський дім. Їх зустріли друж- нім вогнем з бійниць та вулиці. «Щойно гайдамаки скомандували 45 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1091. — Арк. 116. 46 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 127. 47 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1091. — Арк. 117. 160 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. “ура”і кинулись в наступ, наш загін, який ще не був у рукопаш- них боях, спочатку перелякався, — згадував учасник оборони Ради. — Тов. Бакунін скомандував: “Назад ні кроку!” — і сам пер- ший, тримаючи по револьверу в кожній руці, рушив в наступ на противника. Наші дали залп. Гайдамаки відступили, залишивши 4-х вбитих»48. Та коли наступ було відбито, випадкова куля влу- чила в Бакуніна. Смертельно поранений керівник оборони Ради помер на руках своїх товаришів49. Близько 5 год. ранку українське командування знову запропо- нувало захисникам Ради скласти зброю. Та замість капітуляції, в губернаторському домі почали готуватися до бою. «Підняли всіх на ноги, перевірили, чи є набої у всіх бійців. В кого було їх багато, ми частину відібрали і передали тим, в кого їх було мало, — згадував червоногвардієць. — Рівно через 15 хвилин здіймається ракета, а слідом за нею починається кулеметний і бомбометний обстріл будинку Ради. Наші відповідали з рушниць по будинку пошти, і коли противник робив перебіжку з будинку театру “Ко- лізей” на пошту, то наші вдарили залпом по перебіжчикам і цим залпом було вбито 8-9 чоловік. Всі вони впали і не піднялися з землі»50. Українське командування запропонувало обложеним припини- ти бойові дії на дві години, щоб забрати тіла вбитих і підібрати поранених. Виснажені оборонці Ради охоче пристали на цю пропо- зицію. На цей час набої та запаси продуктів у них майже скінчили- ся. Член штабу червоної гвардії так описував становище всередині губернаторського дому: «На верхньому поверсі у вікнах скло було вибите гайдамацькими кулями і підлога була всіяна уламками скла. На нижніх поверхах будинку було темно, як і в дворі. Нагорі, в одній з кімнат, горіла керосинна лампочка і біля телефону чергу- вало декілька чоловік наших товаришів»51. Зв’язку з Брянським заводом і Амур-Нижньодніпровськом не було. Багатьом захисни- кам Ради становище здавалося безнадійним. 48 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 129. 49 Там же. — С. 130; Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад… — С. 66. 50 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 130. 51 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 127. 161 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Міська дума, не полишаючи надії врегулювати конфлікт, за- пропонувала обом сторонам своє посередництво для мирних пере- говорів. Підполковник Д. Абриньба погодився припинити бойові дії, але лише за умови здачі більшовиками зброї й розпуску червоної гвардії. Проте делегатам думи вдалося переконати українського командувача зустрітися з представниками військово-революційно- го штабу в приміщенні думи, для з’ясування можливості мирних переговорів52. Керівники повстання на Брянському заводі погодилися на пе- реговори з українським командуванням. «Пропозицію ми прийняли з умовою надання нам права розмови телефоном з містом... Нам було гарантовано недоторканість делегації», — згадував В. Аве- рін53. Але вислана з Брянського заводу делегація зникла безвісти, як потім з’ясувалось, біля пошти делегати були затримані укра- їнськими вояками54. Глухої ночі В. Аверін та К. Грінбаум виїхали до думи, щоб особисто взяти участь в переговорах. У центрі міста їх також затримали. В. Аверін згодом свідчив: «Напроти штабу петлюрівців, незважаючи на наші протести, нас взяли до полону, зав’язали очі обом, відвезли в штаб до чергового офіцера поодин- ці й знову з зав’язаними очима відправили в різні кімнати. Так ми, поодинці, в очікуванні розстрілу проспали до ранку»55. Незалежно від брянців, обложені в губернаторському домі за- хисники Ради також пристали на переговори. Лідери катеринос- лавських більшовиків вирішили скористатися цією можливістю, щоб виграти час до прибуття в Катеринослав радянських загонів56. Член штабу червоної гвардії І. Семенов, зустрівши Е. Квірінга вже в приміщенні думи, почув від нього саме цю думку: «Тоді мені Квірінг повідомив, що він спільно з іншими членами міськкому партії більшовиків веде переговори з командуванням гайдамаків, які вимагають негайно припинити збройну боротьбу, здачі зброї, розпуску червоної гвардії тощо, тобто цілковитого підпорядку- 52 ДАДО. — Ф. Р-3493. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 6. 53 Аверин В. Екатеринослав в 1917—1918 году… — С. 588. 54 Луговой А. Эпоха бури и натиска // Звезда. — 1921. — № 29. — С. 42. 55 Аверин В. Борьба за советскую власть (Катеринослав 1917—1918 г.) // Пятая годовщина Октябрьской революции. 1917 — октябрь — 1922. — Катеринослав, 1922. — С. 85. 56 Квиринг Э. Некоторые поправки к воспоминаниям о Екатеринославском Октябре… — С. 142. 162 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. вання влади Центральній Українській Раді та її органам на міс- цях — губернській раді. Наша мета, сказав Квірінг, зараз затягти переговори з ними, оскільки перевага військової сили на боці гай- дамаків, але до нас на підмогу з боку Синельникового просува- ються загони московських червоногвардійців і задніпровці. Щойно лишень москвичі до Нижньодніпровська просунуться і рушать до Амуру, тоді ми пред’явимо ультиматум гайдамакам, які засіли на пошті, щоб вони здалися, а поки що до них не треба виявляти гарячки»57. Тієї ж ночі у Катеринославі було отримано перші звістки про наближення радянських загонів В. Антонова-Овсієнка. Головний комісар Катерининської залізниці, більшовик Степан Власенко, одержав відомості, що на ст. Ігрень прибув бронепотяг разом з відділом московських червоногвардійців. Він відразу ж повідомив про це Е. Квірінга та інших катеринославських більшовиків58. Не маючи жодної інформації про події в Амур-Нижньодні- провську й на лівобережжі, у військово-революційному штабі могли лише здогадуватись, чому задніпровські червоногвардійці не поспішають на допомогу обложеним захисникам Ради. Червона гвардія в Амур-Нижньодніпровську за чисельністю майже не по- ступалася брянцям, тож могла відіграти вирішальну роль в ході вуличних боїв з прихильниками Центральної Ради. Насправді звістка про ультиматум українського командування й наступні події на Брянському заводі стала несподіванкою для керівників задніпровських червоногвардійців. День був святковим, підприємства не працювали, жодного бойового чергування на за- водах не було. Робітники, які мешкали в місті, не могли за першим покликом дістатися до штабу червоної гвардії. Ті ж, хто знахо- дився в Амур-Нижньодніпровську, внаслідок святкування Різдва часто не могли тримати в руках зброю. Керівники червоної гвардії побоювались, що отаман місцевого Вільного козацтва Чорнобай скористається ситуацією і завдасть удару першим. Начальник шта- бу задніпровської червоної гвардії згадував: «На протязі години в штаб прибуло близько 20 чоловік. Я непокоївся, нас Чорнобай міг 57 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 126—127. 58 Власенко С. В боях за радянську владу в Катеринославі // У дні Жовтня. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 284; ЦДАГО України. — Ф. 9. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 127. 163 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) голими руками взяти, основний кістяк залишався в місті й його вже не пустили додому. Щойно я повернувся до штабу, негайно віддав розпорядження увесь легковий транспорт заводу вислати в штаб, тому в наше розпорядження прибули 6 чи 8 фаетонів. Поса- дивши на фаетони командирів загонів, я їм дав завдання без бійців не повертатися, це значно допомогло, за години підступи до мос- ту було зміцнено, патрулі на певних спостережних пунктах було розставлено, а решту направили в клуб цвяхарів і вклали спати, не роздягаючись»59. Втім, отаману Вільного козацтва також не відразу вдалося зі- брати своїх людей. Тим часом, основні сили задніпровської черво- ної гвардії (кілька сотень бійців) зосередились на заводі «Сиріус». Взявши під свій контроль залізничну станцію й міст через Дні- про, червоногвардійці до вечора витіснили вільно-козачі відділи з Амур-Нижньодніпровська. Вже вночі частина козаків спробувала прорватися через міст до Катеринослава, але була відбита. Решта вільних козаків відступила до ст. Ігрень, де й закріпилася. Роз- ташування будинків, парканів та штабелів дров забезпечувало їм зручну позицію для оборони. Та головне, поки ст. Ігрень займали вільні козаки, загони В. Антонова-Овсієнка не могли дістатися Ка- теринослава. Радянський дослідник А. Горб писав: «Спираючись на зв’язки з людністю околишніх сіл, “вільні козаки” могли, не приймаючи нерівного бою, то розсіваючись, то збираючись зно- ву, руйнувати залізничну колію та відрізувати Катеринослав від зв’язку із ст. Синельникове й Харковом»60. Тож замість пробиватися до Катеринослава, штаб задніпров- ської червоної гвардії вирішив кинути усі свої сили на здобут- тя ст. Ігрень. Лише зайнявши цю станцію, червоногвардійці могли зв’язатися з силами В. Антонова-Овсієнка і забезпечити їх при- буття до Катеринослава. Таким чином, перший день повстання не приніс борцям за ра- дянську владу вирішальної переваги. Брянці не змогли скористати- ся наслідками своєї перемоги на Кайдаках і поки що відсиджува- лися за містом. Задніпровська червона гвардія також не поспішала залишати лівий берег Дніпра. В. Аверіна та К. Грінбаума було за- 59 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 320. — Арк. 21. 60 Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад… — С. 68. 164 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. арештовано; Рада перебувала в облозі, що загрожувала ось-ось скінчитися капітуляцією. Втім, нечисленні захисники української влади були виснажені не менше від своїх противників. Варто було брянцям і задніпровцям перейти до активних дій, не кажучи вже про прибуття до міста радянських загонів В. Антонова-Овсієнка, щоб становище сил Центральної Ради стало критичним. Хоча виступ у Катеринославі стався днем раніше від заплано- ваного, П. Єгоров все одно готувався вирушити на допомогу по- всталим. Отримавши вже 9 січня звістку про ультиматум робітни- кам Брянського заводу, він телеграфував В. Антонову-Овсієнку: «Далі можна очікувати, що гайдамаки виконають свій ультима- тум. Екстрено висилайте відповідні сили, в тому числі мають бути відправлені панцерні майданчики»61. П. Єгоров невипадково прохав надіслати йому підкріплення. Під час боїв за Павлоград і Синельникове його загін налічував близько 1400 бійців, але на той час з них лишилася ледве тре- тина. Переважна більшість харківських червоногвардійців і вояки 30-го запасного полку повернулася до Харкова. У розпорядженні Єгорова залишилися бронепотяг № 2 і відділ московських черво- ногвардійців (430 бійців). Щоправда, у Лозовій та Павлограді до цих сил приєдналися місцеві червоногвардійці (300 бійців), відділ чорної гвардії з Олександрівська (150 бійців) та загін шахтарської червоної гвардії (300 бійців)62. Крім того, на допомогу П. Єгорову В. Антонов-Овсієнко надіслав сотню петроградських червоногвар- дійців під командою Полякова. Разом усі ці сили налічували 1300 бійців, але Єгоров вважав, що може покладатися лише на москви- чів і петроградців. Вже 9 січня бронепотяг № 2 за наказом П. Єгорова побував на ст. Ігрень. Жодних військ на станції не було, і бронепотяг без- перешкодно повернувся до Синельникового. Місцеві залізничники відразу ж повідомили про це до Катеринослава, а опівночі до ст. Ігрень вже виїхав загін червоногвардійців. Але на цей час стан- цію зайняли вільні козаки. Залізничний тор на під’їзді до Ігрені було розібрано, а потяг з червоногвардійцями обстріляно. Виско- 61 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 101. 62 ЦДАВО України. — Ф. 1042. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 55—55зв.; Антонов- Овсеенко В. Записки о гражданской войне. — Т. 1. — С. 109; Лукьянов Х. Красная гвардия Донбасса. — Сталино, 1958. — С. 74. 165 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) чивши з вагону, червоногвардійці вступили в бій з вільними ко- заками. Останні не вчинили значного опору й склали зброю; після невеличкого імпровізованого мітингу всіх їх відпустили, взявши обіцянку не виступати більше проти радянської влади. Червоно- гвардійці повернулися до Синельникового, маючи кількох пора- нених63. П. Єгоров телеграфував В. Антонову-Овсієнку: «Чекаю від вас резерву — необхідний»64. Вранці 10 січня на ст. Ігрень прибув невеличкий червоногвар- дійський відділ з Амур-Нижньодніпровська (16 бійців). Загін спер- шу безперешкодно зайняв станцію, але був змушений відступи- ти під натиском вільних козаків, що з’явилися з боку Ігренської колонії. Поблукавши в околицях залізниці, червоногвардійці по- вернулися через замерзлу Самару до Амур-Нижньодніпровська65. Скерувати на ст. Ігрень більші сили штаб задніпровської червоної гвардії не зміг, оскільки саме в цей час вільно-козачий загін ата- кував Амур-Нижньодніпровськ. Козаки намагалися прорватись до залізничного мосту, але під кулеметним вогнем втратили кількох вбитих і відступили. Водночас на вимогу штабу червоної гвардії місцеві залізничники підготували до виїзду ремонтний потяг, що мав полагодити залізницю в районі ст. Ігрень. «Години до 10 ранку залізничники обладнали аварійний потяг і зажадали від нас охо- рону, — згадував начальник штабу червоної гвардії П. Гудима. — Але не встиг потяг дійти до горяйського мосту, як його сильно обстріляли, двох чи трьох наших бійців поранило, і потяг повер- нувся назад. Довелося збільшити охорону і дати кулемет»66. Для експедиції на ст. Ігрень було сформовано загін з 200 за- дніпровських червоногвардійців. Його командир згадував: «Мит- тю загін повантажився у вагони. Настрій змінювався лихоманкою: усі метушилися, кричали, віддавали розпорядження; нетерпляче чекання породжувало паніку. Невміле поводження зі зброєю при- вело до зайвих, непотрібних жертв»67. 63 Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад… — С. 68. 64 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 112. 65 Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад… — С. 68. 66 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 320. — Арк. 24. 67 Суханов А. «Заднепровье» (1913 — 1917 гг.) // Летопись революции. — 1923. — № 4. — С. 111. 166 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Без особливих зусиль червоногвардійці розсіяли сторожову охорону біля мосту через Самару, але неподалік ст. Ігрень по- трапили під перехресний обстріл. Поспіхом залишивши ешелон, задніпровці залягли й півгодини вели перестрілку з вільними ко- заками, що закріпилися в Ігренській колонії68. Скориставшись чи- сельною перевагою, червоногвардійці обійшли колонію і атакува- ли козаків з флангу. Командир загону згадував: «Бігти довелося близько версти, спершу перебіганням, а потім безладною лавою, щоб сховатися за кам’яні стайні й дров’яні укріплення. У цей час зачастили кулемети. Охоплюючи з правого крила лобовим уда- ром, наша лава вибила гайдамаків, що засіли там. Розстрілювали всіх, хто потрапляв під руку, переслідуючи до самого настан- ня темряви. З нашого боку був один вбитий і двоє поранених»69. П. Гудима писав, що вільні козаки мали «чоловіки зо три вбитих, яких вони кинули в кущах, і кількох чоловік поранених, двох чи трьох поранених петлюрівців взяли до полону та підібрали штук 12-15 карабінів»70. Поки команда ремонтного потягу лагодила за- лізничний тор, козаки спробували контратакувати, але були від- биті й відійшли на Новомосковськ. Таким чином, червоногвардійці остаточно закріпилися на ст. Ігрень. Залізничний тор було швидко полагоджено, і до стан- ції прибув з Синельникового бронепотяг № 2, на якому було 100 московських червоногвардійців. Саме ці сили й складали авангард загону П. Єгорова, висланий на допомогу катеринославській черво- ній гвардії71. Бронепотяг без перешкод дістався до Амур-Нижньод- ніпровська, щоб звідти дістатися до Катеринослава, на вулицях якого другий день поспіль точилися бої. Тим часом похмурий світанок 10 січня захисники обложеної катеринославської Ради робітничих і солдатських депутатів зу- стріли з невеселими почуттями. Учасник оборони згадував: «Коли зовсім розвиднілось, я оглянув будинок Ради. Скло повилітало з усіх шибок. Біля кожного вікна було по кілька чоловік. Вони стрі- ляли по пошті. Було сиро, мрячно. Люди перемерзли, дрижали. 68 Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад. — С. 69; Суханов А. «Заднепровье» (1913—1917 гг.). — С. 111. 69 Суханов А. «Заднепровье» (1913—1917 гг.)… — С. 111 — 112. 70 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 320. — Арк. 24 — 25. 71 ЦДАВО України. — Ф. 4712. — Оп. 1. — Спр. 57. — Арк. 26. 167 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) Я вийшов за ворота Ради на Воскресенську вулицю з тим, щоб перевірити наші пости. На вулиці не видно було нікого. Але коли я проходив повз будинки, вгору по Воскресенській, до мене раз у раз виходили з парадного ходу майже кожного будинку озброєні робітники. Багато серед них було шодуарівців, які жили в місті»72. «До ранку 28 грудня (10 січня за н. ст. — М. К.) боєприпаси і про- дукти харчування у нас майже вичерпалися, юнкери і гайдамаки оточили нас, — свідчив М. Потапов. — Позбавлені зв’язку, ми не знали, що відбувається в місті — на заводах, фабриках»73. У цей час до Ради прибув посланець Брянського заводу, М. Брянський (Бреславський). Один з захисників Ради згадував про розмову з ним: «Я заявив Мирону, що у нас немає набоїв і хліба, а також бійців. Він відповів, що Брянський завод, тобто наш штаб, зовсім не знав про те, що у нас були бої з гайдамака- ми всю ніч і що в нас є вбиті й поранені, а ми лишень від нього дізналися, що і в них в свою чергу були бої з гайдамаками в ра- йоні Кайдаків, де стояв курінь гайдамаків, і що цей курінь було цілковито розбито і полонено брянцями… Після розмови про стан справ тов. Бреславський обіцяв все передати брянцям і попрохати їх якомога швидше вжити заходів для надання нам допомоги. З цими словами він пішов від нас. Нам було вже веселіше, тому що зв’язок з брянцями налагоджено»74. Невдовзі з Брянського заводу прибув панцерник з кількома ящиками набоїв, рушницями і продовольством. Оборонці Ради з піднесенням зустріли звістку про те, що опівдні брянці планують спільно з задніпровцями розгорнути наступ на центр міста, а та- кож про наближення до Катеринослава загонів В. Антонова-Овсі- єнка. Залишивши підбадьорених захисників Ради чекати підмоги, «Гуркіт» повернувся на Брянський завод. За годину українські воя- ки знову атакували будинок Ради, але після тривалої перестрілки були змушені відступити. Тим часом українське командування за наполяганням міської думи звільнило К. Грінбаума та В. Аверіна з-під арешту. Остан- ній згадував: «…Ми вирушили до Думи, де застали нашу фрак- 72 Новіков А. Катеринославський Жовтень…— С. 265. 73 Потапов М. Червона гвардія Катеринослава… — С. 277. 74 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 131. 168 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. цію — щоправда, не всю. Там були тт. Квірінг, Бек, Гопнер та інші товариші. Стали ми радитися і обговорювати, як бути: починати переговори чи відтягнути їх під різними приводами до приїзду мо- сквичів з артилерією, які знаходилися в ешелонах за 45 верст від Катеринослава. Суперечок було чимало. В результаті — вирішено було не вести переговорів під тим приводом, що командування противника порушило дану обіцянку щодо недоторканості нашої делегації і що внаслідок арешту ми не знаємо, яке зараз станови- ще у робітничих кварталах»75. Після тривалої суперечки Аверін і Грінбаум переконали пред- ставників українського командування, що їм потрібно ознайоми- тися з настроями брянців, перш ніж вести переговори. Обом було видано перепустки для проїзду на Брянський завод. Та прибувши до брянців, керівники повстання почали готувати червоногвардій- ців до загального наступу. Опівдні до міста прибув з лівого берега Дніпра бронепотяг № 2 з московськими червоногвардійцями. На під’їзді до вокзалу бро- непотяг було обстріляно українською артилерією (прямим влу- ченням виведено з ладу одну з чотирьох його гармат)76. Але це не перешкодило москвичам спільно з сотнею брянців зайняти вокзал. З Амур-Нижньодніпровська надійшли загони задніпровської чер- воної гвардії. На цей час червона гвардія Брянського заводу вже була готовою до вирішального наступу. Всього в районі вокзалу й Озерного базару зосередилося не менше 600 червоногвардійців, які почали наступати на центр міста. Частина озброєних робітників просувалася Катерининським і Пушкінським проспектами, інша частина — Петроградською ву- лицею, обходячи пошту з тилу. Після 15 год. червоногвардійські загони почали прибувати в центр міста, долаючи опір гайдамаків і вільних козаків. «Гуркіт» їхав попереду лави, підтримуючи чер- воногвардійців гарматним і кулеметним вогнем. З міського саду панцерник обстріляв позиції українських вояків. Його командир згадував: «Чисто випадково мені вдалося визначити вогневу точ- ку противника, яка знаходилася на даху пошти (слухове вікно). Я встановив сорокавосьмиміліметрову гармату системи “Гочкіс”, 75 Аверин В. Екатеринослав в 1917—1918 году... — С. 588. 76 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 118; ЦДАВО України. — Ф. 4712. — Оп. 1. — Спр. 57. — Арк. 26. 169 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) що знаходилася в мене на панцернику, і дав дві черги пострілів по п’ять снарядів, і вогневу точку противника було придушено, тобто ліквідовано»77. Хоча всі українські військові сили було стягнуто до центру міста, загонам червоної гвардії вдалося з боями зайняти вулиці, прилеглі до губернаторського дому. До 16 год. хлібозавод, млини, типографія вже були в руках червоногвардійців. Відділи робітників зайняли Воскресенську й ріг Олександрівської вулиць, захища- ючи будинок Ради від обходу з нагірної частини міста. Зайшовши через Петроградську вулицю, червоногвардійці оточили пошту й почали приготування до штурму останніх позицій противника. Військово-революційний штаб телефоном передав українсько- му командуванню ультиматум з вимогою очистити будинок пошти78. На цей час жодних надій на допомогу з Києва чи Одеси у жменьки захисників української влади вже не лишилося. Від вояків 10-го Гайдамацького полку і підрозділів гарматної бригади, які тримали нейтралітет, чекати підмоги також не доводилося. Сердюки, поба- чивши, чия бере, погодилися нести спільно з червоногвардійцями охорону катеринославського вокзалу79. Обложені на пошті вояки спробували прорватися на Катерининський проспект, але черво- ногвардійці відбили атаку. Після цього українське командування вирішило розпочати з противником переговори про перемир’я. Близько 19 год. вечора до Ради прибула мирна делегація в складі членів міської думи й представників штабу Катеринос- лавської дивізії. Однак керівники військово-революційного шта- бу погоджувались припинити бойові дії лише за умов складення українськими вояками зброї й арешту всіх, хто виступив проти радянської влади80. Опівночі делегація штабу передала ці умови українському командуванню (захисники пошти помилково обстрі- ляли делегатів, кількох чоловік було легко поранено). Щоб під- штовхнути прихильників Центральної Ради до капітуляції, чер- воногвардійці зробили два гарматних постріли по будинку пошти. За півгодини українське командування прийняло умови військово- 77 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 705. — Арк. 17. 78 Там само. — Спр. 1215. — Арк. 127—128. 79 Аверин В. Октябрьская революция в Екатеринославе. — С. 123. 80 Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине. — Т. 3. — С. 98; Кошелев С. Борьба за власть… — С. 132. 170 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. революційного штабу. Будь-який збройний опір радянській владі припинявся. Вояки Гайдамацького полку мали здати зброю й пе- рейти до казарм сердюків до з’ясування їх подальшої долі Радою робітничих і солдатських депутатів. Охорону пошти перебирали червоногвардійці та орликівці81. Член штабу червоної гвардії І. Семенов так описував капіту- ляцію українських вояків: «З отриманням цієї відповіді, червоно- гвардійці підійшли до пошти і почали при абсолютній тиші вхо- дити всередину її приміщення. Гайдамацька частина знаходилася на верхньому поверсі будинку пошти. Червоногвардійці вломилися в двері майже юрбою, зайняли нижній поверх будинку. Нікому й на думку не спало вжити засобів безпеки, з огляду на можливість засідки з боку гайдамаків, адже вони могли кинути дві-три бомби в таке скупчення людей і була б маса жертв з нашого боку. Але все обійшлося. Гайдамаки вирішили здатися і не воювати з нами і сиділи сумирно в темних кімнатах. На наш вигук “Давайте світло” звідкілясь принесли кілька керосинних ламп і освітили кімнати по- шти»82. «Коли я подивився на вікна і на їхній телеграфний апарат, то мені впало у вічі руйнування як результат нашої перестрілки. Все тут було буквально посічено кулями, і не було живого місця на будинку», — згадував інший червоногвардієць83. В будинку пошти зброю склало 10 українських старшин і близько 300 вояків. Червоногвардійці відправили останніх в ка- зарми Сердюцького полку, а офіцерів зачинили в одній з кімнат на верхньому поверсі пошти. Палаючи бажанням розправитись з «контрреволюціонерами», юрба озброєних робітників увірвалася до кімнати, де утримувались полонені старшини. І. Семенов, ла- конічно написавши у спогадах, що «долею офіцерів ми вже не цікавились», висловив припущення, що над ними було вчине- но самосуд84. Член катеринославської губернської ради, який зміг дістатися до Києва, повідомив на засіданні Центральної Ради, що наступного дня після зайняття міста більшовики розстріляли 81 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 833. — Арк. 183; Кошелев С. Борьба за власть. — С. 132—133; Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад… — С. 73. 82 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 129. 83 Кошелев С. Борьба за власть... — С. 133. 84 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1215. — Арк. 130. 171 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) 9 гайдамацьких старшин85. Один з червоногвардійців згодом ствер- джував, що розстріляно було близько 80 полонених, а решту відпущено86. За іншим свідченням, полонених на Кайдаках вільних козаків відпустили під чесне слово, що вони більше не битимуть- ся проти радянської влади87. Радянський комісар Катерининської залізниці, С. Власенко, також стверджував, що гайдамаків було роззброєно і розпущено88. Втрати червоногвардійців у вуличних боях в Катеринославі були порівняно невеликими. Повсталі втратили 11 вбитих і 44 по- ранених, загін П. Єгорова — близько 10 вбитих і 20 поранених89. Після капітуляції військ Центральної Ради влада в Катери- нославі перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Е. Квірінг, голова Ради і лідер катеринославських більшовиків, згадував: «28 грудня (10 січня за н. ст. — М. К.) ми вже були повними господарями в місті. Негайно були зайняті всі державні установи: державний банк, коли я не помиляюсь, уже до цього охороняв караул полку Орлика. Скрізь були призначені свої комі- сари»90. 11 січня до Катеринослава прибув П. Єгоров з основними силами свого загону. Того ж дня він доповідав В. Антонову-Овсієн- ку: «Зараз місто зайняте нашими військами, роззброюємо окремі частини гайдамаків, але їхні сили вийшли з міста і окопуються в лісі, взявши з собою дві гармати. Панцерний потяг Зайцева зі мною в Катеринославі, завтра дамо бій, загони петроградський і московський зі мною, для розвитку подальшої операції чекаю від Вас [підкріплень], оскільки доводиться на кожній станції залиша- ти охорону. Зараз у місті спокійно, організовано ВРКомітет, із за- сідання якого я й підійшов до апарату... Місто не здам, але очікую від Вас ще частини»91. 85 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2-х т. — К.: Наукова думка, 1996. — Т. 2. — С. 94. 86 Кошелев С. Борьба за власть… — С. 136. 87 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 46. 88 Власенко С. В боях за радянську владу в Катеринославі... — С. 284. 89 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 120; ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 49; Рухман М. В боях за владу Рад // Борці за Жовтень роз- повідають (Спогади учасників боротьби за владу Рад на Катеринославщині). — Дніпропетровськ, 1957. — С. 154; Кошелев С. Борьба за власть... — С. 134. 90 Квірінг Е. Катеринославська Рада і Жовтнева революція // У дні Жовтня. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Україні. — К.: Політвидав, 1987. — С. 230. 91 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 4. — Л. 120. 172 УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У 1917—1939 рр. Рештки сил підполковника Д. Абриньби, не затримуючись за містом, відійшли в напрямку на П’ятихатки. Оскільки дати їм бій не вдалось, П. Єгоров спрямував увесь свій запал на батарею 5-го запасного гарматного дивізіону, яка відмовлялась переда- ти гармати червоній гвардії. За наказом Єгорова, батарейців було скликано на мітинг, а оточені червоногвардійцями артилерійські казарми взяв на приціл бронепотяг92. Один з червоногвардійців так описував подальші події: «Мітинг тривав кілька годин, вояки погоджувалися віддати гармати, але командний склад був проти. Знову починався мітинг, але коли мітингувальники побачили непо- далік від казарми червоногвардійську лаву, а снаряди почали па- дати неподалік від казарми (нині Байдукова), поблизу гарматних казарм, це москвичі стріляли з бронемайданчика, тоді й коман- дування погодилося здати гармати, але прохали, щоб повернули коней і збрую, їх прохання було задоволене»93. Вільно-козачий відділ, що відступив з Амур-Нижньодніпров- ська на Новомосковськ, було розсіяно силами павлоградської червоної гвардії. Один з червоногвардійців згадував: «Що ж сто- сується новомосковських гайдамаків, що тривожили нас з боку Василівки та інших місцевостей, то для їхньої ліквідації було від- правлено у Новомосковськ загін червоногвардійців на чолі з тов. Скирдою, який встановив революційний лад і до приїзду катери- нославського загону знаходився у Новомосковську»94. Поява у придніпровському краю українського загону, що від- ступав з Катеринослава, сполошила місцевих революціонерів. Гру- па анархістів-комуністів Кам’янського навіть звернулася до кате- ринославського ВРК з проханням видати їм зброю «для захисту революції й боротьби з гайдамаками»95. Але гайдамаки просліду- вали до Знам’янки, не роблячи спроб закріпитися у Верхньод- ніпровську, де з ними міг з’єднатись курінь місцевого Вільного козацтва. І хоча П. Єгоров був впевнений, що Центральна Рада 92 Терещенко Н. Незабываемые дни // Железнодорожники Екатерининской в борьбе за власть Советов. Воспоминания, биографии, документы. — Днепропетровск, 1958. — С. 90. 93 ЦДАГО України. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 1155. — Арк. 49. 94 Швед А. Революционные события в Павлограде (март 1917 — март 1918 г.) // Летопись революции. — 1927. — № 4(25). — С. 113. 95 ГАРФ. — Ф. 8415. — Оп. 1. — Д. 17. — Л. 97. 173 № 19Михайло Ковальчук Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.) зосереджує війська для наступу на Катеринослав, нечисленний «загін Абриньби», як його називали в українських зведеннях, був єдиною військовою силою, що прикривала південну Київщину від наступу радянських загонів. Таким чином, внаслідок дводенної збройної боротьби Катери- нослав перейшов до рук прихильників радянської влади. Військове керівництво УНР не спромоглося вчасно підтримати нечисленних оборонців української влади в Катеринославі. Відсутність під- кріплень і нейтралітет частини української залоги не дозволили гайдамакам і вільним козакам зберегти за собою ініціативу в ході вуличних боїв. Прибуття до міста авангарду радянського загону П. Єгорова остаточно схилило чашу військового успіху на бік про- тивників Центральної Ради. Зайняття Катеринослава стало значним військовим успіхом для більшовиків. Нарком В. Антонов-Овсієнко не мав сумнівів, що залучення катеринославських пролетарів до боротьби з Каледі- ним дозволить змінити становище на донському фронті на користь червоних. Крім того, в разі ескалації збройного конфлікту з Цен- тральною Радою, що виглядало тепер практично неминучим, радянські загони отримали змогу не лише розірвати залізничне сполучення Наддніпрянщини з Приазов’ям, а й розгорнути на- ступ вглиб Правобережної України. Тож втрата такого важливого адміністративного і промислового центру як Катеринослав значно погіршувала не лише політичне, а й військове становище УНР.

Збройна боротьба в Катеринославі (січень 1918 р.)

Institution

Ähnliche Einträge