Проблема цінності в філософії

Проблема цінності є однією з фундаментальних у соціальній філософії. В статті розглядаються погляди щодо розуміння цінностей в різні періоди та врізних філософських концепціях, зокрема, приділяється увага аксіологічним поглядам українських філософів....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2002
Автор:	Петінова, О.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2002
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75816
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема цінності в філософії / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 183-188. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-75816
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-758162015-02-05T03:02:04Z Проблема цінності в філософії Петінова, О.Б. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Проблема цінності є однією з фундаментальних у соціальній філософії. В статті розглядаються погляди щодо розуміння цінностей в різні періоди та врізних філософських концепціях, зокрема, приділяється увага аксіологічним поглядам українських філософів. Проблема ценностей является одной из фундаментальных в социальной философии. В статье рассматриваются взгляды на понимание ценностей в разные периоды и в разных философских концепциях, в частности, уделяется внимание аксиологическим взглядам украинских философов. The problem of values is one of the fundamentals in the social philosophy. The looks on understanding values in the divers philosophy conceptions (including - the acsiologi looks philosophies of Ukraine) in the article are considered. 2002 Article Проблема цінності в філософії / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 183-188. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75816 130 + 300.38 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Петінова, О.Б. Проблема цінності в філософії Культура народов Причерноморья
description	Проблема цінності є однією з фундаментальних у соціальній філософії. В статті розглядаються погляди щодо розуміння цінностей в різні періоди та врізних філософських концепціях, зокрема, приділяється увага аксіологічним поглядам українських філософів.
format	Article
author	Петінова, О.Б.
author_facet	Петінова, О.Б.
author_sort	Петінова, О.Б.
title	Проблема цінності в філософії
title_short	Проблема цінності в філософії
title_full	Проблема цінності в філософії
title_fullStr	Проблема цінності в філософії
title_full_unstemmed	Проблема цінності в філософії
title_sort	проблема цінності в філософії
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2002
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/75816
citation_txt	Проблема цінності в філософії / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 36. — С. 183-188. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT petínovaob problemacínnostívfílosofíí
first_indexed	2025-07-06T00:02:31Z
last_indexed	2025-07-06T00:02:31Z
_version_	1836853653159280640
fulltext	Петінова О.Б. ПРОБЛЕМА ЦІННОСТІ В ФІЛОСОФІЇ Система цінностей і відношень до них визначає суспільний розвиток на основі активізації фактору людини. Виступаючи в якості інструмента соціального регулювання, вони являються тією проміжною ланкою, яка пов’язує поведінку людини з її важливими соціальними інструментами, ідеалами, інтересами і вимогами. Цінності виконують складні і різнобічні регулятивні функції по відношенню до суспільства і особистості. Ця проблема виступає найважливішою частиною програми регулювання і управління в сус- пільстві на етапі його оновлення. Проблема цінностей - це одвічна проблема, котра існує відтоді, відколи з'явилась людина, і сьогодні до неї звертаються багато дослідників (так, можна назвати такі імена як Є.М.Причепій, Т.В.Бутківська, С.Ш.Аваліані, Є.Р.Борінштейн, А.А.Кавалеров та ряд інших, кожен з дос- лідників звертається до різних аспектів цієї проблематики). Однак, аналіз літератури показав, що не до- сить повно розкрито історію розвитку уявлень про цінності від початку їх виникнення і на сьогоднішній момент, зустрічається лише аналіз якогось певного періоду чи епохи, зокрема, майже не приділяється ува- га аксіологічним поглядам українських філософів. Саме тому в даній статті ми б хотіли звернутися до роз- гляду і аналізу основних досліджень і поглядів на розуміння цінностей у різні періоди і в різних філософ- ських концепціях, зокрема, сучасних, а також приділити увагу поглядам деяких українських філософів, представивши таким чином своєрідний екскурс в історію розвитку аксіології. Аксіологія (теорія цінностей) – філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та структурі ціннісного світу, зв’язки цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами, струк- турою особистості. В філософії вчення про цінності зайняло самостійне місце і виділилось в окремий фі- лософський розділ у другій половині XIX століття, а в науковий обіг зарубіжної філософії було введено на початку ХХ сторіччя французьким філософом П.Лапі та німецьким філософом Н.Гартманом, однак ко- ріння своє аксіологічна проблематика “пускає” ще у сиву давнину, витоки теорії цінностей сягають філо- софських концепцій досократівського періоду. Так, ще один з представників філософської думки Старода- внього Китаю Мо-Цзи визначав найвищою цінністю справедливість, адже саме вона приносить людям ко- ристь [1:204]. Проблема цінностей, в широкому значенні, завжди виникає в епохи обезцінювання культурної тради- ції та дискредитацій ідеологічних засад суспільства. Так, криза Афінської демократії заставила Сократа вперше поставити запитання: “Що є благо?”, - це і є основне питання загальної теорії цінностей. В Антич- ній і середньовічній філософії ціннісні (етико-естетичні й релігійні) характеристики були включені в саме поняття реальності істинного буття. Традиція ідеалістичного раціоналізму йде від Платона до Гегеля й ві- дрізняється невіддільністю онтології й аксіології, буття і цінностей. Аксіологія як самостійна область фі- лософського дослідження виникає тоді, коли поняття “буття” розщеплюється на два елементи: реальність і цінність як об’єкт бажань і прагнень людини. Аксіологічний аспект пізнання навколишнього світу властивий філософським поглядам Платона, який вважав, що світ речей і світ ідей не тотожні: так як ідеї є ідеалами, то в порівнянні з речами вони є більш “цінними”. Платон зробив і одну з перших класифікацій цінності (блага) як категорії, розподіливши її на “добре”, “прекрасне”, “істинне”. Арістотель здійснив свою класифікацію, оперуючи такими поняттями, як “поцінюване” та “цінне”. Він вважав, що блага бувають різними, - “цінимі” (доброчесність, душа, розум), “хвалимі” (доброчесності, дії яких викликають похвалу), “можливі” (сила, краса, багатство, влада) [2:8-9]. Отже, вже з тих часів почало вживатися поняття “цінність”, а аксіологічні положення античної філософії стали фундаментом для подальшого розвитку ціннісного підходу людини до оточуючого світу. Пошуки відповідей на запитання, що ж таке “добро”, “істина”, “краса”, “благо” особливо стали актуа- льними в період епохи Відродження та Нового часу. Так, англійський філософ, представник емпірицист- ського напрямку у філософії, який розвивав ідеї софістів, Д.Юм, вважав, що цінності і норми – це відо- браження почуттів, які не можуть бути ні хибними, ні істинними, а тому цінності не можуть бути такими. Норми і цінності базуються на почуттях, які у кожного свої, а тому і цінності носять суб’єктивний харак- тер [3:387]. Аксіологічні погляди висловлювали і представники консервативного напрямку в філософії. Так, по- няття “ціннісний консерватизм” пов’язаний з ім’ям Едмунда Берка. Він та його прибічники вважали, що лише їхні погляди адекватно визначають сутність цінності: абсолютна цінність – це “розумне”, “нормати- вне” життя. Заслугою “ціннісного консерватизму” вважають обґрунтування цінності культури [2:11]. У філософії Просвітництва проблеми цінностей привертали увагу представників утилітаристського напрямку, які намагались обґрунтувати здатність індивіду здійснювати раціональний вибір засобів досяг- нення позитивних результатів своєї діяльності. К.А.Гельвецій, І.Бентам, Д.С.Миль та інші намагалися ви- значити об’єктивні принципи для обґрунтування правильності чи хибності дій, які спрямовані на вибір за- собів при досягненні певної мети; однак, на думку філософів, при цьому слід попередити можливі варіан- ти “болю і страждань” для того, щоб досягти “задоволення”, а значить, прийти до “ціннісного консенсусу” неможливо, і причина в тому, що цінності не піддаються виміру [2:11]. Зміна суспільно-економічних відносин, пошуки можливостей раціональної організації буття, підви- щення інтересу до практики посилили увагу мислителів кінця ХVIII та ХІХ ст. до аксіологічної проблема- тики. Цей період характеризується багатоманітністю течій та поглядів. Яскравим представником німецької класичної філософії є І.Кант, заслугою якого перед аксіологією як наукою є намагання філософа зрозуміти ціннісну свідомість людини як явище, що має особливий статус. Він вважав, що ціннісно (морально) орієнтовані спонукання присутні у всіх моментах процесу пізнання, свідомість при цьому завжди завжди спрямовується на критерії добра, досконалості та цінності [4:192]. Іншої думки був видатний філософ Гегель, який розглядав сутність цінності через її зв’язок з потре- бами: кожна річ, за допомогою якої людина задовольняє потреби, має свою цінність, і якщо ми звертаємо увагу на значимість і цінність якоїсь речі, то сама ця річ виступає лише знаком, і має значення не сама по собі, а як те, чого вона варта, тобто, яку цінність становить у конкретній ситуації. У гегелівській концепції цінності розвивається ідея “абсолютної цінності культури”, що являє собою іманентний момент абсолют- ного і характеризується нескінченною цінністю [2:13]. Своєрідну позицію в аксіологічних поглядах займав Ф.Ніцше, головне місце у вченні якого відводить- ся проблемі “переоцінки цінностей”. Філософ виступає проти цінностей християнської моралі, яка, на йо- го думку, заперечує природі самого життя, адже останнє – це воля до влади, і ця воля і виступає найви- щою цінністю. Розробляючи ідею “надлюдини”, Ніцше вважав, що така людина зруйнує стару систему цінностей, створивши нову, і головним принципом життя стане положення “не щади свого ближнього і підштовхни падаючого”. [2:14] На наш погляд, навряд чи слід прагнути до виховання такого ідеалу люди- ни, адже сьогодні і так з усіх боків людей оточує зло, ненависть, насильство, грубість та смерть, і все тяж- че стає боротьба з “ними”, а це може привести до винищення життя на Землі. І не випадково, що концеп- цію Ніцше критикували представники різних філософських напрямків. Свої погляди щодо “ціннісної свободи” , зокрема ціннісної свободи наукового пізнання, висловлював М.Вебер [5]. Він вважав, що ми в науці шукаємо істину, і що знання, визнані нормативними точками зору, базуються на цінностях, ціннісні поняття є “квазітрансцендентальними” передумовами наук про культуру та суспільство. Поняття “цінність” вчений порівнював з поняттям “парадигма”, вважаючи, що наукові до- слідження конституюються за допомогою ціннісних понять, при цьому сама наука повинна виступати не- залежною цінністю [2:15]. М.Вебер у своїй “розуміючій соціології” сприйняв у неокантіанців уявлення про цінності як про норму, способом буття якої виступає значимість для суб’єкта, і застосував його до ін- терпретації соціальної дії і соціального знання. В подальшому, у Знанецького, і особливо в школі структу- рно-функціонального аналізу (Парсонс та інші) розуміння цінності набуло узагальнено методологічного змісту як засіб виявлення соціальних зв’язків та функціонування соціальних інститутів: соціальна систе- ма будь-якого масштабу передбачає існування загальних цінностей, які розділяють всі; при цьому не вра- ховуються суспільні протиріччя і перебільшується роль ціннісних механізмів в регуляції діяльності особи- стості [6:763-764]. В подальшому аксіологічна проблематика закріпилась завдяки теологічному ідеалізму Т.Р.Лотце і не- окантіанству Фрейбургської (баденської) школи. Лотце і неокантіанці надовго пов’язали цінності з ідеалі- стичним світоглядом. Аналізуючи неокантіанську концепцію цінностей, можна виділити ряд її основних положень: ціннос- тями виступає особливий клас об’єктів, які реально не існують (а тому і мають зміст), однак всі їх визна- ють як абсолютні принципи. Цінності знаходяться у світі, котрий вище реального буття, вони складають предмет філософії, і завдяки цьому філософія стає світоглядом. Так, неокантіанське розуміння цінностей найбільш повно і яскраво відображене в доробку видатних представників Фрейбургської школи - В.Віндельбанда (1848-1915 рр.) та Г.Ріккерта (1863-1936 рр.). Виходячи з теорії Канта, вони пов’язували предмет філософії та зміст поняття “цінність”, що аргументувалось наступним чином: предмет філософії не може бути тотожним предметам природничих наук, її завдання – бути вище реальності, яку можна сприйняти емпірично; вивчити норми, принципи, ідеали і виразити їх в системі цінностей, без якої немис- лиме людське існування. Віндельбанд обґрунтовує положення “трансцендентного існування загальних цінностей”, які мають абсолютне значення. Такими цінностями, не дивлячись на їх емпіричну й психоло- гічну обумовленість, він вважав три форми оцінок: логічні, естетичні та етичні, пояснюючи це тим, що са- ме логіка, етика і естетика являються трьома власне філософськими дисциплінами. Поняття “цінність” Віндельбанд часто замінює категоріями “норма”, “абсолютна оцінка”, “всезагальний закон”, наділяючи їх єдиним змістом: існувати поза буттям, як вічна вимога чи загальна значимість, що знаходиться над особи- стістю та природньо-необхідними процесами [7:133-136]. Неокантіанську концепцію продовжив Г.Ріккерт, цінності стали центральним поняттям його теорії. Цінність він розглядав як дещо трансценден- тне по відношенню до буття, те, що не може бути зрозумілим в межах реальності. Він вважав, що цінності не відносяться ні до області об’єктів, ні до області суб’єктів, - а утворюють самостійне царство, що знахо- диться “по ту сторону об’єктів та суб’єктів” [8:45]. В історії філософії можна прослідкувати два підходи до проблематики цінностей: натуралістичний та антинатуралістичний. З позицій першого, цінністю являється все те, що сприяє ефективному функціону- ванню “природи людини”, - біопсихічним здібностям індивіда, задовольненню його інтересів, розвитку задатків. За антинатуралізмом, - цінності являють собою ідеальні сутності, сфера котрих знаходиться поза досвідом і не залежить від інтересів людини. Антинатуралістична тенденція набула поширення на початку ХХ століття під впливом критики натуралізму англійським філософом Д.Е.Муром, котрий вважав, що фа- кти і цінності мають різний онтологічний статус, і цінності взагалі несумісні з наукою, котра повинна об- межуватись описом явищ [7:154]. Натуралістична теорія цінностей розвинута в роботах американських філософів Р.Б.Перрі, С.Пеппера, Г.Беккера, Т.Парсонса, Р.Лінтона, К.Клакхона. Так, наприклад, Р.Б.Перрі (1876-1952 рр.) виникнення аксіології як науки про цінності пов’язував з крахом старої аристократичної школи цінностей, яка ґрунтувалася на звичках та авторитеті. Аксіологію він розглядає як область знань, в якій поєднується релігія, етика і політика, естетика та економіка, юриспруденція і філософія. Свій підхід до цінностей Перрі визначив як “біоцентричний” чи “психоцентричний”; єдиним джерелом цінності бачив інтерес, адже речі для кожного цінні тому, що ми їх бажаємо. В залежності від характеру інтересу Перрі розподіляє цінності на істинні та хибні, розвинуті й нерозвинуті, складні й прості, позитивні і негативні, скриті й активні. Якщо інтерес зводиться до особистісного переживання, то йому відповідає екзистенціа- льна цінність, якщо до ідеальної мети – то цінність також вважається ідеальною. Ще він цінності розподі- ляв на повторні (статеві потреби, потреби в їжі, тощо) і прогресивні, котрі змінюються і розвиваються по степені їх задовольненні (наприклад, слава); цінності розрізняються між собою і за інтенсивністю, силою, тривалістю, числу. Основними принципами градації цінностей виділяв правильність (correctness), інтенси- вність (intensity), включаємість (inclusiveness) [9]. Мейнонг А. спробував вивести “загальну теорію цінно- стей” і прагнув довести, що поряд з “особистими” існують “не особисті” цінності, які мають загальний ха- рактер: цінність Краси, Добра та Істини [2:18]. В період зближення неопозитивізму з прагматизмом (перед ІІ Світовою війною) Дьюі виступив в “Эн- циклопедии унифицированной науки”, яку видавали Р.Карнап та О.Нейрат, з роботою по теорії цінностей, в якій відмічав, що цінність народжується в ситуації, і не може існувати як властивість предметів і явищ незалежно від тієї діяльності людей, в яку включені ці предмети; сфера цінностей не повинна виключатися з області наукового розгляду, і піддається вивченню емпіричним методом [10]. Основоположником феноменологічного напряму в аксіології вважають Макса Шелера, який тісно пов’язує людину, її положення в космосі з проблемою цінностей, котрій і присвячується його праця “Фо- рмализм в этике и материальная этика ценностей” [11]. Шелер розрізняє цінності та їх носіїв. Під ціннос- тями він розуміє об’єктивні якісні феномени, котрі не залежать від свідомості суб’єкта і від предметів, в котрих проявляються. Цінності мають своїх носіїв, і саме в них і стають реальними, носіями являються особистості, речі і т.п. однак буття цінностей не залежить від буття їх носіїв, вони не є їх властивостями. Центральним ядром “царства цінностей” вважав особистість [7:186-191]. Феноменологічний напрям в аксіології продовжив Н.Гартман, який систематизував і розвив погляди Макса Шелера; завданням розвитку аксіології ХХ сторіччя філософ бачив створення синтезу вчення Арістотеля і вчення Шелера. В монографіях “Етика” і “Естетика”, а також в працях, присвячених викла- денню загальних філософських поглядів, Гартман розвиває об’єктивне ідеалістичне вчення про природу цінностей: “По своему способу бытия ценности являются платоновскими идеями… На языке современных понятий: ценности – это сущности” [12:109]. Гартман вважав, що на питання, звідки беруться цінності, да- ти відповідь неможливо: цінності – це такий же ні з чого не виводимий факт, як і походження Всесвіту [7:196-197]. Екзистенціалізм, як напрям в філософії, приніс з собою проблему “переоцінки цінностей”, виступив- ши з претензією “духовної революції”. Так, К’єркегор виходить з того, що істина, яка не стала переконан- ням, - лише пустий звук. Ототожнюючи віру з істиною і зробивши її найвищою цінністю, філософ будує у відповідності з цим положенням систему цінностей: нижча ступінь існування людини характеризується, переважно, естетичними цінностями, котрі розглядаються в широкому значенні як все, що приносить лю- дині насолоду безвідносно до того, яка вона – фізична чи духовна; перехідним етапом від естетичного способу життя до етичного є Іронія, в якій заключається усвідомлення ілюзорності насолоди як принципу життя, в духовній насолоді – передчуття цінностей більш високого порядку. К’єркегор об’єднує етичні цінності, возвеличуючи релігійний спосіб життя, якщо етичне – це боротьба (а будь-яка внутрішня боро- тьба передбачає сумніви) і перемога, то вища цінність – релігійний спосіб життя в покорі, який передбачає відказ від етичних цінностей і звернення до зверхлюдських цінностей [13]. Хайдеггер, Сартр, М.Мерло-Понті, А.Камю сходяться між собою у визнанні суб’єктивності цінностей. Сартр відмічав: “Моя свобода – единственное основание ценностей, и ничто, абсолютно ничто не может оправдать меня в принятии той или другой определенной ценности, той или другой определенной шкалы ценностей, как бытие, посредством которого существуют ценности… Моя свобода вызывает у меня трево- гу именно потому, что она лежит в основе ценностей, а сама лишена основания… ” [14:79]. А.Камю про- голошував кінцевою метою своєї філософії гуманізм: “Я знаю, что кое-что все-таки имеет смысл, и это – человек, потому что он – единственное существо, которое требует смысла…” [15:78]. Християнські екзис- тенціалісти Марсель і Ясперс в розумінні природи цінностей коливаються між двома крайнощами: ви- знанням трансцендентності цінностей в лоні Божому (у дусі філософії Ф.Аквінського) і “гуманістичною” тенденцією, за якою єдиним творцем цінностей є людина. Таким чином філософи намагаються узгодити свободу людини із всемогутністю Бога [7:233]. Для культурно-історичного релятивізму, у джерел якого стояв Дільтей, характерна ідея аксіологічного плюралізму, тобто багатоманітності рівноправних ціннісних систем, що розпізнаються за допомогою істо- ричного методу. По суті, це означало критику самої програми загальної теорії цінностей як абстрагування від культурно-історичного контексту і увічнення однієї системи цінностей. При цьому для багатьох насту- пників Дільтея був характерним інтуїтивний підхід до тлумачення ціннісного змісту культури (Шпенглер, Тойнбі, Сорокін та інші) [6:764]. Проблема цінності займала значне місце і в системі правосоціалістичної ідеології. Аксіологія предста- вляла собою частину філософії “етичного соціалізму”. Людина як мета і вища цінність історії, свобода, справедливість, гідність особистості були в центрі уваги. Найяскравішими представниками цього напрям- ку були австрійський теоретик соціал-демократії О. Поллак [16], германець В.Ейхлер [17], В.фон Кнорін- ген [18]. В Росії кінець ХІХ – початок ХХ століття характеризується гострою боротьбою навколо проблеми цінностей і оцінки, цими питаннями, зокрема, займались К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін. Історичний матері- алізм розглядав цінності у їх соціально-економічній та класовій обумовленості. Аналіз цінностей широко використовувався марксистами при вивченні історії культури, науки, суспільної свідомості та особистості. Деякі автори вважали, що положення марксизму-ленінізму (як офіційна ідеологія того часу) заперечують духовні цінності (наприклад, Д.Клайн висловив таку думку в статті “Этическая теория в раннем русском марксизме”), інші вважали, що ці цінності не заперечуються, однак зображуються як дещо особливе, від- чужене людині, як локальні явища, пов’язані із “східним характером” мислення. Протиставлення “східної ” та “західної” систем цінностей стало основою для політичних поглядів. Ш.Клаф в роботі “Основные ценности западной цивилизации” [19], цінності розподіляв на економічні й матеріальні, соціальні, політи- чні, епістеміологічні та етичні. Свободу й повагу до особистості розглядав як специфічно західні цінності, а щодо Росії, вважав Клаф, комунізмом заперечуються всі цінності особистості, які розчиняються в соціа- льно-економічній системі. Втіленням “західної” системи цінностей бачив устав НАТО [7:245]. Поширення набула антиісторична концепція Бохенського [20], вихідним положенням якої виступала “русская душа”, яку філософ наділяв певними особливими якостями, основна з яких – релігійно-моральні цінності, що іс- нують автономно і не змінюються на протязі історії, цінності замкнені в душі і не можуть реалізуватися в Росії, адже там володарює держава, яка стоїть над церквою, класами, суспільством, безвідносно до істори- чних періодів. Аксіологія виступала однією з найбільш гострих проблем ідеологічної боротьби, пов'язаної з соціально-політичним розвитком; російський ідеалізм характеризувався складністю і містив багато про- тиріч, однак увага до проблеми цінностей була загальною тенденцією, характерною для багатьох її пред- ставників – С.Булгакова, С.Франка, Струве, Д.Малєєва, А.Луначарського, В.Воровського [7]. В радянській філософії аксіологію критикували як буржуазну науку, ідеалістичну за своїм змістом (Каган М.М., Майзель І.А., Дробницький О.Г., Соловйов Е.Ю, Бакурадзе О.М. та інші). На основі аналізу концепцій того часу можна визначити декілька напрямів дослідження проблематики цінностей, представ- ники яких зверталися до аналізу специфіки ціннісної свідомості, виявляли діалектичні взаємозв’язки ког- нітивного та ціннісного в пізнавальному процесі, зверталися до розгляду сутності, природи та специфіч- них особливостей естетичних, соціальних, моральних та інших цінностей, з’ясовували їх взаємовплив та взаємодію. Вчені зверталися до цінності як до соціально-філософської категорії, до особливостей її прояву та функціонування, підходячи до цього питання з різних позицій та висловлюючи різні думки, часто про- тилежні, що і приводило до гострих дискусій та суперечок. Так, особливо привернула до себе увагу аксіо- логічна проблема в 60-70 роки. Під цінностями почали розуміти не лише усталені норми, моральні та ес- тетичні ідеали, а і будь-які феномени свідомості, що мають значимість для особистості та суспільства вза- галі. Набуває поширення потребнісний підхід (Блюмкін В.А.[26], Аваліані С.Ш. [27]). П.В.Копнін, О.А.Ручка, Л.М.Косарєва розглядали взаємозв’язок між пізнавальним і ціннісним компонентами свідомо- сті. Цінність в аксіологічному аспекті проблем етики досліджувалася В.О.Василенком, Б.Г.Юдіним, М.Х.Тітмою, в області естетики – В.Кудіним, М.Г. Гордієнком, Л.Н.Столовичем, В.П.Тугариновим та ін- шими [2]. Проблема цінностей залишається актуальною і зараз. До аксіологічної проблематики, напри- клад, звертаються Панін О.В., Кавалеров А.І., Кавалеров А.А., Алексєєв П.В., Андрущенко В.П. та інші. І, звичайно, при розгляді історичного аспекту аксіологічної проблематики для більш адекватного ана- лізу слід звернутися до розвитку філософськії думки в Україні, адже в ній до проблеми цінностей зверта- лися неодноразово. Так, погляди щодо вищої цінності людини (після Бога) містяться ще в філософських джерелах періоду Київської Русі, коли найвищою цінністю людини вважалися її моральні якості, і навіть вчинки оцінювалися не за результатами, а за тими моральними мотивами, що спонукали до дій. У працях І.Вишенського, Кононовича-Горбацького, М.Лопатинського, М.Козачинського, Ф.Прокоповича, С.Яворського, М.Коцюбинського, М.Драгоманова та багатьох інших дана проблема займала один з про- відних мотивів [2:129]. До людини як цінності і на сучасному етапі звертаються багато дослідників, так, наприклад, А.А.Кавалеров [28]. У творчому доробку І.Котляревського (1769-1838 рр.) найважливішим аксіологічним принципом пос- тає правда, яка поєднується з народністю, що найбільш яскраво виражено в поемі “Енеїда” [29]. Своєрід- ною ціннісною категорією виступає і сміх, як сфера існування людської свободи. Провідною рисою аксіо- логічного світобачення І.Котляревського, на наш погляд, можна також визначити утвердження позастано- вої цінності людської особистості, адже для філософа людська гідність – найвища морально-естетична цінність. Цю ідею у своїх поглядах, перенесених у творчу спадщину, подовжив Є.Гребінка (1812-1848 рр.) [30]. В аксіологічних переконаннях П.Гулака-Артемовського (1790-1865 рр.) значне місце відводиться так званій “добрості”, яка осмислюється з гуманістично-просвітительським уявленням про добро та зло і “природну” рівність людини. П.Куліш [31] однією із цінностей визначав душу людини, адже, на його дум- ку, саме “в цьому глибокому колодязі” прихована сутність самої людини, її поетичний дар, і це те місце, де відбувається спілкування з Богом. Глибока філософська ідея цінності людини і природи та їх органічної єдності проходить у творах ви- датної української письменниці Л.Українки (1871-1913 рр.). Говорячи про діалектичну єдність людини і природи, поетеса наголошує на тому, що ці взаємини складні й суперечливі, несуть з собою не лише пози- тивне, але й негативне; природа розкриває людині свою красу, віддає багатства, а за це часто отримує зра- ду, однак все одно людина залишається її часткою. Ідея вічності, постійного оновлення природи а, зна- чить, і людини, лунає в фіналі “Лісової пісні”: “…Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, - вкупі з водою там зростить верби- цю, - стане початком тоді мій кінець…” [32:262]. Як одну з найважливіших цінностей розглядав природу і Я.П.Козельський (1728-1794 рр.), вважаючи її за матір всіх речей. Серед київських інтелектуалів, які об’єднались в Кирило-Мифодіївському товаристві, особливе місце відводилось Т.Г.Шевченку (1814-1861 рр.). В поетичному доробку Кобзаря виявляється принципова мар- гінальність соціального становища поета, який вже й не селянин, але й не дворянин, він не може поверну- тись до того, що було, однак не заперечує і не забуває його. Для Шевченка Україна – це екзистенційний стан буття, і найвища цінність, - його особиста доля і доля народу, які стають віддзеркаленням один одно- го. Ряд цінностей можна продовжити, - письменник звертається до життя і смерті, віри та надії, волі, лю- бові і сумління тощо. На аксіологічному ґрунті виростають такі категорії як світ українського села і світ козаччини, при чому якщо козацтво уособлює минуле України, то світ села - позачасовий: “…Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом… ” [33:305]. Аксіологічне спрямування поглядів видатного письменника, Каменяра, громадського діяча І.Я.Франка (1856-1916 рр.) [34] можна визначити рядом найбільш значимих для філософа аксіологічних проблем: “ге- рой, особистість, народ та нація”. Однією з найвищих цінностей визнає віру. Повідними ідеями, що відо- бражають ціннісне світосприйняття І.Нечуя-Левицького [35] виступає воля і правда. П.Грабовський [36] же проніс через життя віру в загальнолюдські цінності, і, насамперед, в красу. Однак, цікавим, на наш по- гляд, є мотив, котрий так відкрито не простежувався ні в одного з представників української філософської думки, - П.Грабовський вважав, що єдиним гідним особистості смислом її життя, а значить і цінністю, яка займає в ціннісній ієрархії одне з найвагоміших місць, є жертва. Звертаються до ціннісної проблематики і представники української діаспори ХІХ – ХХ століття. Так, наприклад, В.Зеньковський вбачав вищою цінністю Абсолют, який є причиною всього такою мірою, як і свобода вибору людини, що виходить з нього. Г.Флоровський найвищою цінністю розглядав святобатьків- ські традиції Київської Русі. Л.Шестов, один з фундаторів філософської течії екзистенціалізму, звертався до цінності істини як універсального атрибуту знання, і вважав, що це і є та брехня, яка загорожує шлях до істини живого субстанційного одкровення – вільного, особистого, єдино сутнього мислення. Він не сприймав цінності моралі через її всезагальність, тому що, на його думку, моральні люди мстиві і свою моральність вони використовують як витончене знаряддя помсти. О.Кульчицький розглядав життя люди- ни як постійне оцінювання, невідділиме від пізнання вартостей (цінностей), і вважав, що філософія має їх дослідити, сферою такого знання виділяв аксіологію, і предмет її вивчення – вартості, як те, що надається людині для задовольнення її потреб [37]. Ми не ставили перед собою мету проаналізувати ціннісні уявлення всіх представників української фі- лософської думки, але, навіть ті погляди, які розглянули вище, свідчать про її оригінальність та своєрід- ність. Звичайно, українська філософія тісно пов’язана із світовою філософією, однак має і свої специфічні особливості, що зумовлено, насамперед, історичними факторами; і, можливо, не всі філософи прямо звер- талися до аксіологічної проблематики, однак, на наш погляд, безпосередньо чи опосередковано проблема цінності проходить лейтмотивом у творчій спадщині кожного, а особливо – це такі цінності як свобода, віра, правда, любов та надія. З нашої точки зору, цінність в найбільш загальному плані можна визначити як щось значиме взагалі, чи в позитивному, чи в негативному аспекті. Цінності носять суб’єктивно-об’єктивний характер, однак виступають як єдність об’єктивного і суб’єктивного, духовного і матеріального, індивідуально- особистісного та загальнолюдського, соціального і природнього. Проблема цінностей є однією з найбільш фундаментальних у соціальній філософії, а особливо сьогод- ні, у період складних трансформаційних процесів, економічних, політичних, культурних та інших змін, однак, незважаючи на плюралізм думок щодо цього питання, на наш погляд, вона залишається відкритою і ще довго буде в центрі філософських пошуків дослідників, що представляє перспективи подальших розві- док у даному напрямку. ЛІТЕРАТУРА 1. Мо-Цзы. Этические воззрения // Антология мировой философии: В 4-х т. – т.1. – Ч.1. – М.: Мысль, 1969. - С.204. 2. Кавалеров А.А. Цінність у соціокультурній трансформації. – Одеса: Астропринт, 2002. - 221 с. 3. Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учебное пособие для студентов высших учебных заведе- ний: Пер. с англ. В.Н.Кузнецова / Под ред. С.Б.Крымского. – М.: ВЛАДОС, 2000. - С.387. 4. Соловьев Э.Ю. Морально-этическая проблематика в «Критике чистого разума» // «Критика чистого разума». И.Кант и современность. – Рига. – 1984. - С.192. 5. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Мысль, 1990. 6. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. - С.763-764. 7. Проблема ценности в философии. – Москва-Ленинград: Наука,1966. - 260 с. 8. Г.Риккерт. Два пути познания., 1912. - С.45. 9. R.B.Perri.General theori of value, 1935.- p.9. 10. J.Dewey. Theory of valuation. International Encyclopedia of Unified Sciense, v.II, № 4,Chicago, 1939. 11. M.Scheler. Der Formalismus in der Ethik und die materiale Wertethik. Bern, 1954. 12. Nicolai Hartmann. Ethik. Zweite Auflage. Berlin – Leipzig, 1935. - s.109. 13. S.Kierkegaard. Concluding unscientific postscript. Princeton, 1944. - p.539. 14. J.-P.Sartre. L’etre et leneant . Paris, 1943. - p.431. 15. A.Camus. Lettres a un ami allemant. Paris, 1945. - p.78-79. 16. O.Pollak. Der neue Humanismus. Wien, 1962. - s.11. 17. W.Eichler. Hundert Jahre Sozialdemokratie. Bonn, 1962. - S.80. 18. W.von Knoeringen. Utopie und Wirklichkeit. Krise des Kommunismus. – Die neue Gesellschaft, 1961, №3. - s.167. 19. Shepard B.Clough. Basic values of western civilization. New York, 1960. - p.8. 20. I.Bochenski. Der Sowyetrussische dialectische Materialismus. Dritte Auflage, Bern, 1960. - s.26. 21. В.Виндельбанд. Философия в немецкой духовной жизни ХІХ столетия. – М., 1910. - С.142. 22. В.Виндельбанд. Прелюдии. СПб., 1904. - С.113. 23. Г.Риккерт. О понятии философии. – Логос, 1910., кн.1. - С.33. 24. Г.Риккерт. Ценности жизни и культурные ценности. – Логос, 1912-1913, кн. І и ІІ. - С.28. 25. S.C.Pepper. The sources of value. New York, 1958. - p.183. 26. Блюмкин В.А. Мир моральных ценностей. – М.: Знание, 1989. 27. Авалиани С.Ш. Природа знания и ценностей. – Тбилиси: Мецниереба, 1989. 28. Кавалеров А.А. Найвища цінність – людина // Перспективи. Одеса. – 2001. - №3(15). - С.28-32. 29. Котляревський І.П. Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 1982. - 318 с. 30. Гребінка Є., П.Гулак-Артемовський. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К.: Наукова думка, 1984. - 605 с. 31. Дніпрова хвиля. – Київ: Освіта, 1993. - 668 с. 32. Леся Українка. Драматичні твори. – Київ: Веселка, 1982. - 355 с. 33. Шевченко Т.Г. Кобзар. – Сімферополь: Крим, 1969. - 622 с. 34. Франко І.Я. Твори в трьох томах. – К.: Наукова думка, 1985. - 637 с. 35. Нечуй-Левицький І. Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 1985. - 637 с. 36. Грабовський П. Твори. – Київ: ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1978. - 246 с. 37. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. - К.: Либідь., 1997. - 327 с. Відомості про автора: ПІП - Петінова Оксана Борисівна Домашня адреса: вул.Річна, 7 с.Мирне Біляївський рн., Одеська обл. 67652 Робоча адреса: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.К.Д.Ушинського, кафедра філософії та соціології вул.Старопортофранківська, 26 м.Одеса 65091 телефон: роб. 8-(0482)-732-09-52 дом. 8-(252)-3-95-48 моб. 8-067-923-77-66 електронна адреса: rector @ tm.odessa.ua (адреса університету) Місце роботи: аспірант кафедри філософії та соціології, Південноукраїнсь- кий державний педагогічний університет (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського УДК:130 + 300.38 Проблема цінності є однією з фундаментальних у соціальній філосо- фії. В статті розглядаються погляди щодо розуміння цінностей в різні пе- ріоди та в різних філософських концепціях, зокрема, приділяється увага ак- сіологічним поглядам українських філософів. Проблема ценностей является одной из фундаментальных в социаль- ной философии. В статье рассматриваются взгляды на понимание ценно- стей в разные периоды и в разных философских концепциях, в частности, уделяется внимание аксиологическим взглядам украинских философов. The problem of values is one of the fundamentals in the social philosophy. The looks on understanding values in the divers philosophy conceptions (includ- ing - the acsiologi looks philosophies of Ukraine) in the article are considered.

Проблема цінності в філософії

Репозитарії

Схожі ресурси