Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни
Збережено в:
| Дата: | 2003 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2003
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76113 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни / Г.Ф. Турченко // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 43. — С. 202-207. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76113 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-761132015-02-08T03:02:33Z Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни Турченко, Г.Ф. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2003 Article Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни / Г.Ф. Турченко // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 43. — С. 202-207. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76113 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Турченко, Г.Ф. Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Турченко, Г.Ф. |
| author_facet |
Турченко, Г.Ф. |
| author_sort |
Турченко, Г.Ф. |
| title |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни |
| title_short |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни |
| title_full |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни |
| title_fullStr |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни |
| title_full_unstemmed |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни |
| title_sort |
зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки першої світової війни |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76113 |
| citation_txt |
Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни / Г.Ф. Турченко // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 43. — С. 202-207. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT turčenkogf zmínivetníčnomuskladínaselennâpívdennoukraínsʹkogoregíonuurokiperšoísvítovoívíjni |
| first_indexed |
2025-07-06T00:34:37Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:34:37Z |
| _version_ |
1836855672426201088 |
| fulltext |
Турченко Г.Ф.
ЗМІНИ В ЕТНІЧНОМУ СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО
РЕГІОНУ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
На 2004 р. припадає 90-а річниця початку Першої світової війни. Ця подія справила могутній вплив на
хід історії людства. Оцінку масштабів цього впливу слід віднести до дискусійних питань. Західна історич-
на наука ніколи не залишала поза своєю увагою період Першої світової війни. З цією подією західні дослі-
дники пов’язували крах імперій, остаточну перемогу модернізації, початок антиколоніального руху, появу
тоталітарних режимів. Для радянської історіографії з її принципом поділу історії на до- і післяжовтневу,
тема війни була другорядною у порівнянні з революцією, яка не просто зруйнувала старий світ, а й відк-
рила нову еру світової історії. Коли ж справа доходила до аналізу війни, то увага зосереджувалася на пи-
таннях, пов’язаних із стратегією і тактикою ворогуючих сторін, розгортанням бойових дій, характеристи-
кою боєздатності армій, підрахунками їх озброєння, зростанням революційного руху і т.д. Як не прикро не
лише в науці, а й у суспільній свідомості наших співвітчизників майже повністю стерлася пам’ять про ту
війну, яку витіснили у затінок революція і Друга світова війна.
У пострадянський період активізувалась наукова діяльність наших колег – російських істориків. У Ро-
сії відбулися наукові конференції та колоквіуми присвячені даній проблематиці. Так, у 1994 р. у Рязані
була проведена наукова конференція "Росія в першій світовій війні" [1], а у Москві у 1997 р. – наукова
конференція "Перша світова війна і участь у ній Росії (1914–1918) [2]". На конференціях обговорювався
ряд важливих питань пов’язаних з політичною, дипломатичною, культурологічною та воєнно-історичною
тематикою періоду Першої світової війни. У червні 1998 р. С.-Петербурзьким філіалом російської історії
був підготовлений і проведений міжнародний науковий колоквіум „Росія і Перша світова війна”, що зіб-
рав як російських, так і західних фахівців [3]. Цей колоквіум став частиною єдиної програми, розробленої
російськими істориками разом із західними колегами. Загальною метою цієї програми було спільне обго-
ворення актуальних проблем російської історії кінця ХІХ – початку ХХ ст., у тому числі і періоду Першої
світової війни.
В останні роки в історичній українській науці посилився інтерес до історичних тем, пов’язаних з
Першою світовою війною. У травні 1998 р. у м. Києві відбулася міжнародна наукова конференція "Перша
світова війна і слов’янські народи", що зібрала провідних науковців [4]. Важливим набутком у цьому на-
прямку став також збірник наукових статей “Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.” (Київ,
2002), підготовлений відділом історії України ХІХ – початку ХХ століття Інституту історії України НАНУ
[5]. Даний збірник – одне з перших на Україні науково-дослідницьких видань, що складається з різнопла-
нових наукових студій, присвячених висвітленню подій Першої світової війни на українських землях. Ви-
дання об’єднало ряд досліджень вітчизняних науковців з теоретичних, національних, військових, соціаль-
них і громадсько-політичних проблем історії України цього періоду. Відкривається збірник теоретико-
узагальнюючою розвідкою О. Реєнта, в якій він проаналізував нові підходи до вивчення подій 1914–
1918 рр., а також вплив Першої світової війни на хід та основні напрямки модернізації української нації.
Разом з тим, і сьогодні поза увагою дослідників залишається аналіз ряду аспектів регіональної історії
воєнних років. О. Реєнт у своїй статті звернув на це увагу і справедливо зазначив, що в сучасних умовах
“важливого значення набувають регіональні дослідження” [6].
Етно-соціальні, суспільно-політичні та економічні зміни, яких зазнав південноукраїнський регіон за
часів Першої світової війни також належать до малодосліджених тем. Окремого наукового дослідження
присвяченого цій проблемі на сьогодні не існує. У даній статті робиться спроба історичного відображення
особливостей змін у етнічному складі населення південноукраїнського регіону у 1914–1917 рр. Хроноло-
гічні рамки статті охоплюють період з початку Першої світової війни і до початку буржуазно-
демократичної революції в Росії.
Етнічний склад населення південноукраїнського регіону напередодні війни мав певні особливості. Тут
здавна проживала значна за чисельністю група національних меншин. На 1914 р. 5253 тис. осіб, тобто
56,7% населення були українцями, а решта – представниками національних меншин, найчисельнішими
серед яких були росіяни (21,2%), євреї (7,4%), німці (4,4%), греки (3,5%), татари і турки (1,2%), болгари
(0,4%) та інші.
У воєнні роки в етнічному складі південноукраїнського суспільства відбулися значні зміни. Це було
пов’язане, по-перше, з тим, що працездатна частина робочої сили була призвана на службу в діючу армію.
З трьох південноукраїнських губерній тільки селян було призвано в армію 888,2 тис., з них з Катеринос-
лавської губернії – 237 тис., Херсонської – 438,6 тис., Таврійської – 212,6 тис. осіб. [7]. По-друге, населен-
ня регіону швидко поповнилося за рахунок евакуйованих та біженців із західних губерній Російської ім-
перії.
На початку війни значна частина національних меншин була запідозрена у нелояльності, адже країни,
з якими були етнічно пов’язані німці, болгари та турки, воювали з Російською імперією. Вже з 1914 р.
уряд розпочав широкомасштабну антинімецьку кампанію. У періодичних виданнях з’явилися статті із
звинуваченнями російських німців у посібництві Німеччині, шпигунстві, релігійному сектанстві, спробах
підірвати економічну міць Російської імперії тощо. На сторінках газет публікувалися заклики покінчити з
“німецьким засиллям” в економічній сфері, армії та державних установах. Всі економічні лиха селян – їх
убоге життя, малоземелля та безземелля перекладалися на німців-колоністів. Намагаючись укорінити у су-
спільстві думку про абсолютну шкідливість німецького землеволодіння, гонителі німців запевняли, що
особлива їх культурність, чесність, моральність є суцільним міфом, так само як і їх раціональне господар-
ство, про яке вони мають не більше уявлення, ніж місцеві селяни. Мовляв, матеріальний виграш госпо-
дарств німців-колоністів залежить не від якості обробітку землі й культури землеробства, а головне від кі-
лькості її в господарствах [8].
В російських містах виникали й активно діяли товариства по боротьбі з німецьким засиллям. Їх діячі
виступали з лекціями, друкували та розповсюджували антинімецьку за змістом літературу. І. Сєргєєв –
учасник "Товариства 1914 р." у доповіді, прочитаній на загальних зборах своєї організації, що потім була
надрукована масовим тиражем, переконував, що заселення німцями-колоністами окраїнних південних гу-
берній Росії було одним з завдань зовнішньої німецької політики. Німеччина у такий спосіб намагалася
здійснити економічне загарбання Росії й "вбачала в колонізації німцями Росії авангард німецької навали
на Схід"[9].
З ключових посад державних установ, армії та флоту витіснялися особи німецького походження; вони
замінялися людьми “благонадійних” національностей. Частина російських німців, сподіваючись зберегти
місце роботи, змушена була змінювати свої німецькі прізвища та національність на російські. Скупчення
економічно впливової німецької національної меншини в районах, відносно наближених до бойових дій,
непокоїло царський уряд. Ця обставина спричинила антинімецький характер заходів влади, спрямованих
на виселення частини німецьких родин на територію інших губерній. Так, циркуляром Катеринославсько-
го губернатора від 26 травня 1915 р. наказувалося не пізніше 10 червня 1915 р. виселити в Уфимську губе-
рнію всіх підданих воюючих з Росією держав, що проживають у Катеринославській губернії [10]. Такими
діями влада намагалася утримати німців від спокуси перейнятися інтересами своєї етнічної батьківщини –
Німеччини, мобілізувавши їх на потреби своєї військової служби. А вже 25 серпня 1914 р. по території
Мелітопольського повіту була розіслана телеграма з повідомленням про рішення уряду від 13 серпня
1914 р. про призов військовозобов’язаних з німців-менонітів і відправлення їх в одноденний термін у роз-
порядження Катеринославського губернського військового начальника. Це рішення йшло всупереч віру-
ванням менонітів, яким релігія забороняла брати в руки зброю.
Суворої дискримінації та утисків зазнала і німецька мова. Спеціальним розпорядженням заборонялося
викладання цією мовою в усіх навчальних закладах, включаючи школи німецьких колоністів та менонітів.
Накладалася заборона і на видавництво преси німецькою мовою та використання цієї мови при богослу-
жінні у німецьких церквах. У м. Олександрівську припинилося видання німецькомовної газети “Бюргер
Цайтунг”, дозвіл на випуск якої було отримано незадовго до війни – в 1912 р. У деяких губерніях Півдня
України німецьким колоністам офіційно було заборонено розмовляти рідною мовою в усіх державних
установах. На порушників накладався штраф у розмірі 3 тис. руб. або тюремне ув’язнення строком на 3
місяці [11]. Замінювалися на російські німецькі назви населених пунктів, торговельних та промислових
установ.
Наступним кроком у цьому напрямку стали закони, що обмежували землеволодіння і землекористу-
вання підданих, воюючих з Росією держав та австрійських, угорських і німецьких вихідців, що були гро-
мадянами Російської імперії. За цими законами, в першу чергу позбавлялися права власності на землю ко-
лоністи названих національностей, що мали неросійське громадянство. Їх землі продавалися Селянському
земельному банку, а колоністи виселялися в азіатську частину Росії [12]. Наступним кроком влади у реалі-
зації названих законів стала робота з підготовки до обліку земель основної частини колоністів, примусо-
вий продаж яких повинен був розпочатися не раніше 20 грудня 1916 р. На Півдні України згідно з указами
у смугу відчуження потрапило 182 колонії Херсонської, 329 Таврійської та 233 Катеринославської губер-
ній. Відчужені землі німців складали майже 1,2 млн десятин: у Херсонській губернії – 366,8 тис. дес., Тав-
рійській – 519,7 та Катеринославській – близько 283 тис. дес., які колоністи зобов’язані були добровільно
продати. Німці-колоністи Півдня України підлягали насильницькій депортації [13].
Колоністи намагалися усіма можливими засобами зупинити цей процес. Так, німці–меноніти
с. Кульшанки Молочанської волості Бердянського повіту Таврійської губернії написали листа безпосеред-
ньо на ім’я Миколи ІІ. "Меноніти ніколи не забували чим вони зобов’язані милості Руських Царів і вихо-
вували дітей своїх у дусі безкорисної любові до російських монархів… Зараз меноніти – громадяни Вели-
кої Росії усім готові пожертвувати заради улюбленого царя і Вітчизни", – зазначалося у листі від 31 берез-
ня 1916 р. Автори листа намагалися довести, що меноніти мають голландське та бельгійське походження, і
їх помилково вважають вихідцями з Прусії. Тому усі обмежувальні заходи щодо менонітів є несправедли-
вими й тому потребують скасування [14]. Однак, подібні листи не могли зупинити процес, що швидко на-
бирав обертів. Вже навесні 1915 р. в південних містах було заборонено кредитування колоністів та інші
фінансові операції, що спричинило банкрутство багатьох їхніх господарств. Очікування виселення, відсу-
тність кредитування призвели до того, що значні площі колоністських земель, які відводилися під зернові
культури, залишилися незасіяними. Досвід 1915 р. по одній тільки Богданівській волості Бердянського по-
віту, де залишилося незасіяними 2 тис. дес. землі, засвідчив, що господарські збитки від цього склали 2
млн руб. Отже, ущемлення прав німців-колоністів у 1915 р. негативно впливало на економічний розвиток
краю. Поставлені в жорсткі умови обмежувальних законів, колоністи Півдня України через нестачу креди-
тів спішно продавали свої землі. Так, тільки 18 березня 1916 р. в Одесі були виставлені на торги 104 німе-
цькі маєтки, а протягом 18–19 березня того ж року відбувся продаж більше 70 маєтків, що належали нім-
цям-колоністам [15]. Страх термінового виселення змушував їх продавати землю майже за безцінь. Однак,
всупереч сподіванням уряду землі колоністів перейшли не до селянських чи солдатських господарств, а
дістались дворянам, купцям та міщанам [16].
Критична ситуація, що складалася в сільському господарстві спонукала до дій представників місцевої
адміністрації. Так, Херсонський генерал-губернатор та представники Таврійського земства надіслали зая-
ву до Особливої наради, створеної для обговорення питань, що виникли з приводу реалізації обмежуваль-
них законів. У заяві наголошувалося на необхідності збереження ліквідаційних земель за їхніми колишні-
ми власниками на праві оренди строком не більше двох років. Тричі – 29 січня, 5 лютого та 29 березня
1916 р. на засіданнях Особливої наради обговорювалися питання пов’язані з ситуацією, що склалася у пів-
денноукраїнському регіоні. Але в результаті обговорення було прийняте остаточне рішення такого змісту:
з ліквідацією землеволодіння та землекористування названої категорії населення не зволікати [17].
Здавна на території південноукраїнських земель проживала чисельна болгарська національна менши-
на. Велика болгарська колонія була розташована на узбережжі Азовського моря. Тут проживало 100 тис.
російськопідданих болгар. На землях регіону селилися і болгари – піддані Болгарської держави. Майже всі
вони мешкали на території Херсонської губернії та налічували 5 тис. осіб. Воєнні катаклізми початку ХХ
ст. змінили звичне життя болгарських колоній. Ще під час Балканських війн 1912–1913 рр. велику кіль-
кість болгаропідданих було призвано до лав болгарської армії. На цю війну пішла добровольцями і части-
на російськопідданих болгар. З початком Першої світової війни ця категорія населення Півдня України
була значно обмежена в правах [18].
Політика обмежень щодо болгарського населення призвела до негативних тенденцій у сільськогоспо-
дарському виробництві регіону. Це було пов’язане, в першу чергу, з занепадом городництва – традиційної
галузі болгарського і почасти татарського населення, чисельність якого в цей час помітно зменшилася. За
погіршення забезпечення м’ясом збільшилася частка овочів у харчуванні населення. Але ціни на овочі по-
стійно зростали, і їх не вистачало навіть для робітників промислових підприємств та рудників. В цих умо-
вах питання про відновлення городництва обговорювалося на з’їздах гірничопромисловців, земських збо-
рах тощо. Вирішення проблеми покладалося, перш за все, на земства, які повинні були проводити
роз’яснювальну роботу про необхідність розширення придатних для цих культур площ, залучати до робо-
ти кооперативні організації, надавати субсидії шкільним вчителям і навіть простим селянам, усім, хто ба-
жає займатися городництвом. Планувалося розбивати городи при міських школах, шпиталях тощо. Це пи-
тання вийшло на загальнодержавний рівень. Так, міністр землеробства у листі від 28 травня 1915 р. на ім’я
голови Ради міністрів звернувся з проханням внести на термінове обговорення питання про припинення
висилки болгар з Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній до закінчення сільськогоспо-
дарських робіт поточного року. Але до кінця вирішити проблему так і не вдалося.
Політика обмежень у воєнні роки проводилася і щодо турецького і татарського населення регіону. На
засіданнях Ради міністрів від 31 жовтня та 2 грудня 1914 р. було прийнято рішення про конфіскацію
"примусовим порядком без сплати грошової винагороди сухопутних та морських засобів пересування у
турецьких підданих" [19]. За повідомленням Катеринославського губернатора виконуючи це рішення на
13 березня 1915 р. в межах губернії було конфісковано 9 коней, 7 екіпажів та 4 комплектів упряжі.
З початком війни посилився антисемітизм на урядовому та побутовому рівні. За даними, наведеними
російським дослідником С. Нелиповичем, з початку 1915 р. військовим керівництвом держави активно ро-
зглядалися плани депортації єврейського населення. У січні 1915 р. генерал Ставки Ю. Данилов направив
циркулярну телеграму начальникам військових округів такого змісту: "Головнокомандуючий наказав ви-
селити всіх євреїв й підозрілих осіб з районів бойового розташування військових частин". За одним з про-
ектів євреїв планувалося виселити за р. Дніпро, але не в Крим. Однак незадовільна робота залізничного
транспорту та відсутність місця для тимчасового розташування депортованих змусили російський уряд ві-
дмовитися від поголовної депортації єврейського населення [20].
Антисемітські настрої набули поширення і серед населення південноукраїнського регіону. У червні –
липні 1915 р. у донесеннях з місць до Херсонського губернського жандармського управління зазначалося,
що "нервові настрої населення пов’язані, перш за все з дорожнечею. А незаможне населення вбачає при-
чину підвищення цін виключно у бажанні євреїв скористатися складністю моменту й отримати максима-
льні прибутки" [21]. Інколи справа доходила і до єврейських погромів. У селах регіону звичними стали
напади на євреїв-торговців. Так, у с. Рубанівка Мелітопольського повіту 60 солдаток, напавши на торговця
галантерейними виробами, розібрали увесь привезений товар [22]. Подібна подія відбулася у травні 1916
р. у м. Глодосси Єлисаветградського повіту. Жінки (переважно солдатки) обурені підвищенням цін на то-
вари першої необхідності, звинуватили у всьому євреїв і здійснили напад на їх лавки. Натовп жінок швид-
ко зріс до 500 чол. Євреям-торговцям ледве вдалося втекти [23].
У цілому, політика російського уряду в роки Першої світової війни щодо ряду національних меншин
мала дестабілізуючі наслідки. По-перше, обмеження високопродуктивного німецького землеволодіння, як
і землеволодіння інших національностей, негативно вплинуло на економічне становище регіону. По-друге,
ця політика призвела до зростання опозиційних та антиросійських настроїв серед представників націона-
льних меншин, які лояльно ставились до своєї нової Батьківщини у довоєнні роки. А найголовніше – вона
викликала зміни у психології основної частини населення, формуючи у масовій свідомості образ “внутрі-
шнього ворога”. Ліві радикальні партії змогли вміло використати ці обставини в своїй антивоєнній агіта-
ції, переводячи її на мову класової боротьби. В результаті імперія з легкістю увійшла в епоху революції та
громадянської війни. На думку російських дослідників В.Дьячкова та Л.Протасова, психологічно це було
не так і складно, набагато складніше було цю катастрофу відвести [24].
Іншим чинником постійних змін у складі населення краю та наростання соціальної напруги була поя-
ва після перших невдач на фронті нових масових категорій людей – біженців та військовополонених. Пе-
рша хвиля біженців у Херсонську губернію прийшла у травні 1915 р. Це були 665 мешканців м. Гродна.
До кінця року населення губернії зросло ще на 19 тис. Осіб [25]. Влітку 1915 р. у Катеринославській губе-
рнії було зосереджено близько 67 тис. біженців з Польщі. Перенаселена біженцями Таврійська губернія в
1915 р. прийняла з територій, що прилягали до Румунського фронту, ще 10 тисяч. З часом ця цифра збіль-
шилася. Близько 30 тис. тих, що рятувалися від війни, осіли в Одесі, 3 тис. – в Мелітополі і 8 тис. – в око-
лицях Миколаєва. На 1 квітня 1916 р. в Україні кількість зареєстрованих біженців складала 656 тис. осіб.
[26]. З них у Катеринославській губернії перебувало 192, 4 тисячі, що складало 29,3%, у Таврійській – 37,1
тисячі (5,6%) і у Херсонській – 23,7 тисячі (3,6%). Причому, переважна їх більшість зосереджувалася саме
в сільській місцевості. Урядові кола намагалися у такий спосіб вирішити проблему забезпечення прибулих
продуктами харчування та використати їх на сільськогосподарських роботах.
Населення Півдня України зростало і за рахунок військовополонених. Так, у 1916 р. в Катеринослав-
ську губернію було переведено 32 тис. військовополонених, у Таврійську – 9,5 тис., Херсонську – близько
20 тис. осіб. Багато полонених працювало на шахтах, підприємствах, у маєтках поміщиків та заможних се-
лян регіону. Безпосередньо спілкуючись з місцевим населенням, вони стали додатковим джерелом інфор-
мації про незнайомий зовнішній світ. Це справляло певний вплив на світосприймання жителів тилових ре-
гіонів України.
Наплив біженців та військовополонених у населені пункти регіону, розквартирування військових час-
тин призводили до наростання соціальної напруги. Гостроту соціальних проблем підсилили проблеми з
біженцями, облаштування яких було пов’язане із забезпеченням житлом, харчуванням, медичним обслу-
говуванням, роботою тощо. Важливою проблемою, що також загострилася з напливом біженців та війсь-
ковополонених, стала загроза розповсюдження інфекційних та венеричних захворювань, особливо поши-
рених серед цих груп населення. Місцеві органи влади здійснювали профілактичні заходи проти можли-
вих епідемій [27]. Місцевій владі доводилося вирішувати і проблеми, пов’язані з організацією навчання
дітей біженців. Для них не вистачало класних приміщень. Водночас влітку 1915 р. міська дума
м. Олександрівська змушена була розглядати питання про можливе переведення навчальних закладів в
інші приміщення, щоб звільнені класи передати під евакуйовані з Києва лазарети.
Праця біженців і військовополонених широко використовувалася у сільському господарстві, що поте-
рпало від нестачі робочих рук. У червні 1915 р. Катеринославська губернська земська управа отримала до-
звіл на використання праці 8 тис. військовополонених у сільському господарстві Катеринославщини, по 1
тис. у кожному повіті. Але цього виявилося недостатньо. У звіті таврійського губернатора за 1915 р. за-
значалося, що дефіцит робочих рук в селянських господарствах продовжував відчуватися й після того як в
губернію на сільськогосподарські роботи було надіслано 20 тис. військовополонених, однак і ця кількість
виявилася недостатньою [28]. Навесні 1916 р. Катеринославське губернське земство намагалося отримати
дозвіл на залучення до сільськогосподарських робіт ще 36 тис. військовополонених.
Щодо біженців, то їх праця не набула широкого використання у сільському господарстві регіону – во-
ни більше були зайняті в промисловості. Відсоток праці біженців та військовополонених у важкій промис-
ловості був значним. Однак це не стимулювало зростання продуктивності.
Війна внесла корективи і в національний склад робітників регіону. За вибірковими даними по підпри-
ємствах Криворіжжя, що наводить Ю. Кир’янов, напередодні війни місцеві робітники (з Катеринославсь-
кої та Херсонської губерній) складали 22%, робітники з усіх українських губерній – 69%, а з російських –
27%. У воєнні роки це співвідношення змінилося за рахунок зменшення частки представників російських
губерній та збільшення кількості робітників, що прибули з прибалтійських та польських губерній, а частка
робітників з українських губерній залишилася практично незмінною [29].
З спробою вирішити проблему нестачі робочих рук у промисловості була пов’язана поява у регіоні
китайців. 15 березня 1916 р. Радою міністрів обговорювалося питання про залучення на металургійні, гір-
ничопромислові, механічні підприємства та сільськогосподарські роботи на землях імперії від озера Бай-
кал до р. Волги робітників "жовтої раси" (китайців). Проте географічне обмеження не зупинило підприєм-
ців Півдня України, що потерпали від нестачі робітників. Вони зверталися до урядових інстанцій з чисе-
льними клопотаннями. Одне тільки Донецько-Грушівське Акціонерне товариство кам’яновугільних та ан-
трацитових копалень просило надіслати для своїх потреб 400 китайців. Так китайці з’явилися на півден-
ноукраїнських землях [30].
Таким чином, Перша світова війна внесла кардинальні зміни у етно-національний склад регіону. У ро-
ки Першої світової війни населення Півдня України поповнилося за рахунок народностей, що раніше ні-
коли його не населяли. Це посилило мультинаціональний характер краю й сприяло перетворенню його в
унікальний за своєю етнічною розмаїтістю регіон. Проблеми, пов’язані зі змінами національного складу
населення, як правило, не виходили тут за цивілізовані рамки й не набували форм погромів на національ-
ному ґрунті. Поява нових масових категорій населення супроводжувалася розширенням контактів між ни-
ми та місцевим населенням та посиленим обміном інформацією. Відбувалися зміни у світогляді основної
частини населення.
Источники и литература
1. Россия в первой мировой войне. Тезисы межвузовской научной конференции. – Рязань, 1994.
2. Первая мировая война и участие в ней России (1914–1918). Материалы научной конференции. В 2 Ч. –
М., 1997.
3. Россия и Первая мировая война (материалы международного научного коллоквиума). – С-Петербург,
1999.
4. Перша світова війна і слов’янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції 14–15 травня
1998 р. – Київ. Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 1998.
5. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Випуск ІV. – К., Інститут історії України НАН
України, 2002.
6. Реєнт О.П. Перша світова війна й Україна: історико-теоретичні аспекти вивчення проблеми // Про-
блеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Випуск ІV. – С. 11.
7. Россия в мировой войне 1914 – 1918 гг. (в цифрах). – М., 1925. – С. 49.
8. Див.: Годземба С. Беглые мысли о немецком засилии. – К., 1915. – С. 50; Немцы в России. – Екатери-
нослав, 1914. – С. 1–4; К вопросу о немецком землевладении // Южное хозяйство: Двухнедельный
журнал Екатеринославского общества сельского хозяйства. – 1916. – № 23–24. – С. 563–564.
9. Сергеев И.И. Мирное завоевание России немцами. – Петроград, 1917. – С. ІV.
10. Центральний державний історичний архів України (м. Київ) (Далі – ЦДІАК). – Ф. 313. – Оп. 2. – Спр.
3228. – Арк. 411.
11. ЦДІАК. – Ф. 332. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 32.
12. Шевченко С.І. Становище німців на Єлисаветградщині у 1915–1917 роках // Вопросы германской ис-
тории: Сб. научных статей. – Днепропетровск, 2000. – С. 125; Голос Юга. – 1916. – 14 декабря.
13. Лазанська Т.І. Німці-виселенці українських губерній у роки Першої світової війни // Проблеми історії
України ХІХ – початку ХХ ст. – Випуск ІV. – С. 105.
14. Російський державний історичний архів (Спб) (Далі – РДІА). – Ф. 1276. – Оп. 12. – Спр. 1455. –
Арк. 1–2.
15. Биржевые новости. – 1916. – 17 марта; Лазанська Т.І. Вказ. праця – С. 106.
16. Лазанська Т.І. Вказ. праця. – С. 106.
17. РДІА. – Ф. 1276. – Оп. 12. – Спр. 1434. – Арк. 48, 51, 80.
18. РДІА. – Ф. 1292. – Оп. 1. – Спр. 1960. – Арк. 3; ЦДІАК – Ф. 692. – Оп. 62. – Спр. 158. – Арк. 389 зв.
19. РДІА. – Ф. 1292. – Оп. 1. – Спр. 1749. – Арк. 33, 36, 74–75.
20. Нелипович С. В поисках "внутреннего врага": депортационная политика России (1914 – 1917) // Пер-
вая мировая война и участие в ней России (1914 – 1917). Материалы научной конференции. – В 2 Ч. –
Ч. 1. – М., 1997 . – С. 56.
21. ЦДІАК. – Ф. 349. – Оп. 1. – Спр. 45. – Арк. 44, 53.
22. Кирьянов Ю.И. Крестьянство степной Украины в годы первой мировой войны (1914–1916 гг.) // Осо-
бенности аграрного строя России в период империализма: Материалы сессии Научного совета по про-
блеме “Исторические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции”. Май 1960 г.
– М., 1962. – С. 251.
23. Крестьянское движение в России в годы мировой войны. Июль 1914 г. – февраль 1917 г. Сборник до-
кументов. – Москва – Ленинград, 1965. – С. 406–407.
24. Дьячков В.Л., Протасов Л.Г. Великая война и общественное сознание: превратности индокринации и
восприятия // Россия и Первая мировая война (материалы международного научного коллоквиума). –
С. 64.
25. Державний архів Запорізької області (Далі –ДАЗО). – Ф. 2030. – Оп. 2. – Спр. 326. – Арк. 64 зв.; Юго-
беженец. – Одесса. – 1915. – 9 ноября.
26. Підраховано за: РДІА. – Ф. 457. – Оп. 1. – Спр. 183. – Арк. 36–37.
27. ДАЗО. – Ф. 2030. – Оп. 2. – Спр. 30. – Арк. 13; Спр. 246. – Арк. 1–1 зв.
28. Кирьянов Ю.И. Крестьянство степной Украины в годы первой мировой войны (1914–1916 гг.). –
С. 228.
29. Кирьянов Ю.И. Рабочие Юга России (1914 – февраль 1917 г.). – М., 1971. – С. 30.
30. РДІА. – Ф. 1276. – Оп. 12. – Спр. 270. – Арк. 39, 179.
|