Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)

Розглянуто (на прикладах Лівобережної України) політику радянсько-партійного керівництва, спрямовану на ліквідацію селян-одноосібників, як самостійних господарів, що належали до всіх соціальних верств українського селянства. Ключові слова: селяни, розкуркулювання, заможні верстви, середняки, бідн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Лехан, Л.Б.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Історичний архів. Наукові студії
Schlagworte:	Вітчизняна та всесвітня історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76285
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України) / Л.Б. Лехан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 31-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-76285
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-762852015-02-10T03:02:06Z Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України) Лехан, Л.Б. Вітчизняна та всесвітня історія Розглянуто (на прикладах Лівобережної України) політику радянсько-партійного керівництва, спрямовану на ліквідацію селян-одноосібників, як самостійних господарів, що належали до всіх соціальних верств українського селянства. Ключові слова: селяни, розкуркулювання, заможні верстви, середняки, бідняки, розорення, господарство. Рассмотрено (на примерах Левобережной Украины) политику советско-партийного руководства, направленную на ликвидацию крестьян-единоличников, как самостоятельных хозяев, которые принадлежали ко всем слоям украинского крестьянства. Ключевые слова: крестьяне, раскулачивание, зажиточные слои, середняки, бедняки, разорение, хозяйство. The policy of Soviet-party leadership, directed on lecvidation of individual peasants, like independent owners, who belonged to all spheres of Ukrainian peasants is considered in article on examples of leftbank Ukraine. Key words: peasants, cannibalization, well-off, middle peasant, poor, ruined, household. 2011 Article Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України) / Л.Б. Лехан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 31-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76285 94(477)»1929-1933» uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія
spellingShingle	Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Лехан, Л.Б. Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України) Історичний архів. Наукові студії
description	Розглянуто (на прикладах Лівобережної України) політику радянсько-партійного керівництва, спрямовану на ліквідацію селян-одноосібників, як самостійних господарів, що належали до всіх соціальних верств українського селянства. Ключові слова: селяни, розкуркулювання, заможні верстви, середняки, бідняки, розорення, господарство.
format	Article
author	Лехан, Л.Б.
author_facet	Лехан, Л.Б.
author_sort	Лехан, Л.Б.
title	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)
title_short	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)
title_full	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)
title_fullStr	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)
title_full_unstemmed	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)
title_sort	політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах лівобережної україни)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76285
citation_txt	Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України) / Л.Б. Лехан // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 31-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT lehanlb polítikaradânsʹkopartíjnogokerívnictvaŝodolíkvídacííselânodnoosíbnikívâksamostíjnihgospodarívu19291933rrnaprikladahlívoberežnoíukraíni
first_indexed	2025-07-06T00:42:11Z
last_indexed	2025-07-06T00:42:11Z
_version_	1836856149082636288
fulltext	Випуск 6 31 УДК 94(477)»1929-1933» Л. Б. Лехан ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКО-ПАРТІЙНОГО КЕРІВНИЦТВА ЩОДО ЛІКВІДАЦІЇ СЕЛЯН-ОДНООСІБНИКІВ ЯК САМОСТІЙНИХ ГОСПОДАРІВ У 1929-1933 РР. (НА ПРИКЛАДАХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ) Розглянуто (на прикладах Лівобережної України) політику радянсько-партійного керівництва, спрямовану на ліквідацію селян-одноосібників, як самостійних господарів, що належали до всіх соціальних верств українського селянства. Ключові слова: селяни, розкуркулювання, заможні верстви, середняки, бідняки, розорення, господарство. Рассмотрено (на примерах Левобережной Украины) политику советско-партийного руководства, направленную на ликвидацию крестьян-единоличников, как самостоятельных хозяев, которые принадлежали ко всем слоям украинского крестьянства. Ключевые слова: крестьяне, раскулачивание, зажиточные слои, середняки, бедняки, разорение, хозяйство. The policy of Soviet-party leadership, directed on lecvidation of individual peasants, like independent owners, who belonged to all spheres of Ukrainian peasants is considered in article on examples of left- bank Ukraine. Key words: peasants, cannibalization, well-off, middle peasant, poor, ruined, household. З часу проведення соціально-економічних перетворень, які здійснювала радянська влада в кінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття відбулося багато змін у селянському середовищі. Однак і до сьогодні не вщухає науковий інтерес до тих заходів радянсько-партійного керівництва, яке воно застосувало щодо селянства в умовах про- ведення суцільної колективізації. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що саме від держави, її позитивного ставлення до селянства, сприяння його економічному зростанню залежить і рівень розвитку сільського господарства на загальнодержавному та міжнародному рівнях. Адже Україна і сьогодні претендує на те, щоб називатися житницею не тільки Європи, але й світу. У розглядуваний нами період влада прекрасно усвідомлювала цю аксіому, але ідеологічні та класові принципи взяли верх над об’єктивними законами економічного розвитку. Економічно самостійне і незалежне селянство, з інтересами якого повинна була б рахуватися держава, не вписувалося в межі існу- вання адміністративно-командної системи. Слід зазначити, що на різних етапах історичного розвитку нашої держави відповідно й аналізувалась і характеризувалась державна політика стосовно селянства. У радянські часи цій проблемі присвятили свої роботи В. А. Сидоров, А. П. Фінаров, В. Шук- лецов [1]. Однак автори так і не наважилися правдиво написати про трагічну долю українських хліборобів, які були розкуркулені і виселені на Північ. У цих роботах життєві умови колишніх селян змальовано виключно позитивно. Принципово по-іншому, об’єктивно і правдиво, науковці дістали змогу писати про українське селянство в роки незалежності. Цій проблемі присвя- тили свої праці С. В. Кульчицький, В. І. Марочко, Є. П. Шаталіна, В. М. Лазуренко [2] та ін. Фактично політика радянсько-партійного керів- ництва в межах оголошеного ним курсу «ліквідації куркульства як класу» знищила не тільки заможних господарів, а усіх селян, які були основними вироб- никами сільськогосподарської продукції. У статті автор ставить на меті охарактеризувати антиселянські заходи держави в 1929-1933 рр., які призвели до економічного розорення селянства і зробити на основі цього відповідні висновки. Державна політика стосовно селянства у розгляду- ваний період здійснювалась у кількох напрямках. Це був цілий комплекс заходів, складовою якого було в першу чергу розорення заможних селянських господ- дарств (так зване «розкуркулювання»), а згодом середняцьких та бідняцьких господарств. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про поши- рення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» від 3 липня 1929 р., яка дублювала постанову Всеросійського ЦВК і Раднаркому РСФРР від 28 червня 1929 р., було покладено початок репресивній політиці, спрямованій спочатку проти заможних верств населення, а потім проти всього селянства взагалі. У вищезгаданій Історичний архів 32 постанові введено обов’язкові планові завдання з хлібоздачі з розкладкою плану для кожного села і – за принципом самообкладання на сільських сходах – для кожного господарства з товарною продукцією. За невиконання хлібоздачі дозволялося накладати штраф у межах п’ятикратного розміру вартості хліба і продавати майно цих господарств з торгів. Цими постановами узаконювався обов’язковий продаж державі за твердими цінами лишків хліба заможної частини села (вводилися так звані «тверді завдання»), що звужувало зацікавленість селян у збільшенні виробництва зерна. Залученню селянських господ- дарств до системи державного планування і зменшенню ринкових заготівель сприяла і постанова ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929 р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» [3, с. 101–102]. Селяни, які мали здавати зернову продукцію за контрактаційними завданнями в подальшому називали «контрактан- тами». Один із шляхів ліквідації селян-власників полягав у розоренні заможних селянських господарств, які в тодішній офіційній термінології називалися куркуль- ськими. За визначенням В. Даля, «куркуль – це торгаш, сільський перекупщик, що живе обманом і обмірюванням» [4, с. 215]. Звичайно ж, таких типових куркулів у доколгоспному селі вже не існувало, оскільки після революції 1917 р. в них було відібрано землю, машини, реманент і худобу. Однак, незва- жаючи на це, процес розкуркулювання набрав небачених розмірів і в період проведення суцільної колективізації. Насамперед у ході суцільної колективізації йшов процес розкуркулювання заможних селянських госпо- дарств, що супроводжувався повним їхнім розо- ренням. Необхідно сказати що, ліквідація заможних господарств проводилася, як відомо, ще до прове- дення суцільної колективізації. Архівні документи містять матеріали вивчення практики «наступу на куркуля» за час після XV партз’їзду до початку 1929 р. в багатьох округах України, підготовлених за схемою, виробленою оргкомісією ЦВК СРСР. На прикладі Лубенської округи маємо змогу простежити, за якими лініями вівся «наступ» на заможні верстви селянства: 1) Хлібозаготівлі – головний захід впливу в 1927-1928 рр. – судовий. Засуджених по 127 артикулу КК було 116 осіб: заможно-куркульського елементу – 50 осіб, або 45 %, крамарів – 32 (27,4 %), середняків і бідняків – 31 (27 %). 2) Селянська позика. Заможно- куркульська частина, складаючи 8,5 % всіх госпо- дарств, давала 24,3 % усієї реалізованої суми. 3) Самообкладання. На заможно-куркульські госпо- дарства, що становили 10,5 % усіх господарств округи, було накладено 46,5 % суми самообкладання. 4) Посівна кампанія. Допомога бідноті кредиту- ванням, насінням, наданням машин з прокатних пунктів на пільгових умовах. 5) Землевпорядження. Заможним селянам земля наділялась на дальніх кінцях дачі [5, арк. 18, 20, 22, 23, 25]. Проте, як показали історичні події, мета колективізації полягала не в економічному обмеженні заможних селян, а в повному знищенні постаті селянина-власника. Тому процес розкуркулювання відбувався протягом усього часу колективізації і зачепив абсолютно всі селянські верстви. 18 липня 1929 р. було прийнято постанову «Про недоцільність прийому куркуля до складу колгоспів і необхідності систематичної роботи по очищенню колгоспів від куркульських елементів, що нама- гаються розкладати колгоспи з середини» [6, с. 23]. Після проведення в грудні 1927 р. конференції аграрників-марксистів, на якій було оголошено класову боротьбу проти куркуля, стосовно цього прошарку почали застосовувати не тільки економічні методи обмеження, але й репресивні заходи. Постанова від 5 січня 1930 р. «Про темпи колекти- візації та заходи допомоги держави колгоспному будівництву» зазначила, що на той момент вже існувала база для заміни великого куркульського господарства великим колгоспним виробництвом і офіційно проголосила курс на «ліквідацію куркульства як класу» [7, с. 495]. 11 січня 1930 р. газета «Правда» виступила з закликом «оголосити війну не на життя, а на смерть куркулю і кінець кінцем змести його з обличчя землі» [8]. Таким чином, подавався свідомий заклик до знищення найзаможніших селянських господарств, що досягли свого матеріального добробуту в роки непу. Механізм ліквідації куркульських господарств полягав у двох складових: конфіскація усього майна й виселення за межі села. Всі господарства, що підлягали розкур- кулюванню, було розділено на три категорії: перша – селяни, які складали так званий «контрреволюційний актив» куркульства і були організаторами теро- ристичних актів та антирадянської діяльності. Їх заарештовували, і вони підлягали репресіям як політичні злочинці, а їхні сім’ї висилались у північні та віддалені райони країни. На Північ висилались разом з сім’ями також колишні великі куркулі, що активно виступали проти колективізації. Цей про- шарок селянства належав до другої категорії. Останню, третю, категорію складали колишні куркулі, яких після розкуркулювання примусово розселяли на спеціально відведених для них за межами колгоспних масивів наділах у межах району [9, с. 27–28]. 4 лютого 1930 р. ЦВК та РНК СРСР прийняли секретну інструкцію, в якій були встанов- лені контрольні цифри господарств, що підлягали ліквідації: приблизно 3-5 % по району. За вищез- гаданою інструкцією необхідно було здійснювати конфіскацію засобів виробництва, худоби, господ- дарських і житлових будов, кормових і насіннєвих запасів, грошей тощо. У ній особливо підкреслю- валося, що виселенню підлягали тільки ті сім’ї, у яких були працездатні чоловіки, оскільки тяжкі роботи новобудов другої п’ятирічки вимагали мільйони міцних чоловічих рук. У доповідній записці, адресо- ваній голові ДПУ УСРР В. Балицькому, зазначалися контрольні цифри виселення заможних господарств на Північ за округами. По Лівобережжю вони розподілялися так: із Сумської округи плану-валося виселити у 1930 р. 1095 сімей, Ізюмської – 280, Кременчуцької – 277, Лубенської – 420, Полтавської – 776, Прилуцької – 743, Роменської – 200, Харківської – 103. Таким чином, із Лівобережжя планувалося виселити 5 037 сімей, або в середньому 25 185 чо- Випуск 6 33 ловік. Наприклад, за одну добу (з 9.00 години 12 березня до 10.00 години 13 березня 1930 р.) із Полтавської, Кременчуцької, Лубенської і Прилуцької округ було відправлено 3 ешелони виселених куркулів у кількості 1 148 сімей чисельністю 5 769 чо- ловік [10, с. 32–33]. Становище розкуркулених за другою категорією мало чим відрізнялося від першої. Їх по-різному називали в офіційних керівних документах: «вислані», «розселені», «переселені». Але з травня 1930 р. вони дістали влучну назву, яка досить яскраво характеризувала їхнє справжнє становище – «спецпереселенці» [10, с. 11]. Вони за своїм по- ходженням не були подібні до дореволюційних спецпереселенців, що до них належали соціально небезпечні елементи села – злодії та ін. У роки проведення колективізації висилалися на Північ, навпаки, заможні господарі, які з погляду партійного керівництва становили класову небезпеку на селі. Нагляд за розореними хліборобами здійснювали органи НКВС в особі адміністративних відділів. До їхніх обов’язків входила організація розміщення, господарського влаштування і трудового вико- ристання висланих і розселених господарств [10,с. 15–16]. Сільські трудівники дорого платили за свій добробут, нажитий нелегкою працею. Ось що згадує житель села Гонтів Яр Л. М. Кальницький про свого діда. За часів Столипіна він отримав 12 десятин землі, як і всі його односельці. Та натішитися добробутом не встиг: Жовтнева революція, громадянська війна, колективізація, розкуркулення. Дід, разом із своєю родиною, був висланий на Північ. «Завезли їх аж в Архангельську область. Викинули з саней серед тайги за 15 кілометрів від села. Цілу ніч довелося нещасним переселенцям палити багаття, пиляти дрова, щоб збудувати курені. Поставили в них печі, зліплені з валунів, що видовбали з вічної мерзлоти. Дітей рятували тим, що садовили в скрині й обмотували всяким мотлохом. Доки влаштувалися на новому місці, то до весни із загону, який вивезли із Валок, Коломака та сусідніх районів Харківщини, померло 3 тисячі чоловік. Вмирали переважно діти й старі. Навесні, коли приїхала комісія перевіряти умови життя тих спецпереселенців, місцева влада кладовище українців знищила за одну ніч: позрізали хрести, зрівняли могили. Мовляв, з переселенцями все в порядку» [12, с. 243]. Виселення селян за межі України тривало про- тягом усього часу проведення суцільної колекти- візації. І для «ефективнішого» проведення цих заходів 11 березня 1931 р. ЦК ВКП(б) створив спеціальну комісію на чолі з заступником голови РНК СРСР А. А. Андрєєвим, до якої входили Г. Г. Ягода і П. П. Постишев [13, с. 44]. Комісія планувала переселення, задовольняла замовлення госпорганів на трудові ресурси, тобто забезпечувала новобудови робочими руками – учорашніми селянами. Комісія працювала на повну силу, зведення про хід полю- вання на людей мали вигляд військових документів. Стосовно третьої категорії селян 30 січня 1930 р. Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило постанову «Про заходи по ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації» [14]. 1 лютого того ж року це було оформлено постановою ЦВК і РНК СРСР «Про заходи по зміцненню соціалістичного перевлаштування сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркуль- ством» [7, с. 267]. У Тимчасовій інструкції головного управління Робсільміліції УСРР «Про керування глитайськими висілками» на підставі постанови ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. та вказівок директивних органів УСРР, керування куркульськими висілками 3-ї ка- тегорії організовувалося на нижчезазначених засадах: «1. Загальні засади: §1. Куркульство, що його розкуркулено за 3-ю категорією, розсилається по районах суцільної колективізації по висілках і наділяється землею згідно з постановою РНК УСРР від 23 жовтня 1930 року – № 33685/20508. §2. Політичні та громадські права виселенців та членів їхніх сімей обмежуються, а саме: а) їх позбавлено права вибору до рад зі всіма наслідками, що походять із цього; б) вони не мають права служити в державних, кооперативних та громадських установах. §3. Виселенці мають право працювати: за наймом в державних, кооперативних та громадських підприємствах та промислах і розробках. §4. Виселенців обмежено щодо права вільного пересування поза територією висілків. До осіб, що зривають переселення або самовільно залишають висілки застосовуються репресивні заходи» [15, арк. 94]. До райвиконкомів було надіслано зразок звіту про селянські висілки у районі. Ось, наприклад, звіт Лозівського райвиконкому до Наркомземсправ від 24 грудня 1930 р. про розкуркулення селянських господарств навесні того ж року. Було розкуркулено 370 селянських господарств, з яких 130 було вислано за межі України, зникли із сім’ями після розкур- кулення – 161. Ті господарства, що перебували на той час у районі, за складом членів сім’ї розподілялися так: родин у повному складі – 34, родин без господаря, але з працездатними членами – 33, родин без господаря без працездатних членів – 12. Ці розкуркулені родини мешкали: тимчасово в колишніх своїх хатах – 34 сім’ї, у своїх родинах – 12 сімей, на квартирах – 33 сім’ї. Джерелом існування 23-ох родин були заробітки у колгоспах, 16-ти родин – заробітки в радгоспі, 17-ти родин – заробітки на інших роботах, і на кошти родичів жило 23 родини. [16, арк. 34,36]. Перед початком засіву кожному розкуркуленому господарству було запропоновано зайняти виділену для нього ділянку землі, але більшість господарств від засіву відмовилися і значна частина виїхала з району. На ділянку перейшло лише одне господарство. Перед осінньою сівбою розкуркуленим господарствам, що залишись у районі, було відведено ще дві ділянки землі і згідно директиви Раднаркому категорично запропоновано переселитися туди. Однак, селяни відмовилися від переселення й посіву, мотивуючи свої дії відсутністю посівматеріалу, реманенту, тягла та будівель [16, арк. 34]. Подібна ситуація склалася практично у всіх районах. Земля, що виділялася заможним господарствам на висілках, була розтало- Історичний архів 34 вана якнайдальше і мала щонайгіршу якість. Виділи надавалися частково групами, а частково розпо- рошено, що значно ускладнювало сільсько- господарські роботи. Безумовно, це паралізувало будь-яку господарчу діяльність селян. Утворювати куркульські висілки необхідно було тільки за умови проведення в районі колективізації, коли усуспільнення земель досягало 50 %. Деякі районні керівники намагалися захистити заможні господарства від розорення. Наприклад, Бригади- рівський РВК повідомляв 9 травня 1931 р., що всього в районі куркульських господарств було 435, з яких вислано за межі України 14, а залишилося в районі 425 господарств. Але оскільки на 1 жовтня 1930 р. відсоток колективізації становив лише 13,6 %, то й куркульські висілки не утворювалися [16, арк. 51,543]. З тієї ж причини не були утворені куркульські висілки в Новогеоргїївському районі Кременчуцької округи [16, арк. 77], у Старо- салтівському районі Харківської округи [16, арк. 49], Червоноградському районі Полтавської округи [16, арк. 53], Ічнянського району Ніжинської округи [16, арк. 63]. Розкуркулювання, а фактично розорення селян- господарів продовжувалося й на той час, коли почав наступати голод. Ось у якому становищі перебували селяни хутора Статівка та села Лізівка Старо- більського району, чиї господарства були ліквідовані. Усі розкуркулені хлібороби були вивезені у так звані «Ярки», причому в них відібрано все майно, сільсько- господарський реманент, землі їм не виділили, жили вони зі своїми родинами в землянках. Єдиним джерелом існування для них було жебрацтво, широко розповсюджене було бродяжництво. Щоб сходити в село, селяни повинні були отримати дозвіл у комен- данта «Ярків» [3, с. 341]. Отже, розкуркулювання селянських господарств супроводжувалося повною конфіскацією майна. 29 грудня 1932 року Політбюро ЦК КП(б)У видав постанову «Про посилення репресій до одно- осібників – злісних нездавачів хліба», підписану В. С. Косіором, у якій пропонувалася Харківському обкому застосувати на основі постанови РНК УСРР від 11 листопада 1932 р. розпродаж усього майна розкуркулених, а також повне позбавлення їх усієї присадибної землі й усіх будівель. У Харківській області застосувати вищевказані заходи необхідно було до 1 000 господарств [12, с. 127–128]. Районне керівництво на цю постанову зреагувало блиска- вично. Наприклад, уже того ж дня, тобто 29 грудня, на засіданні президії Кобзарівської сільради Валківського району було ухвалено: «Відмітити ганебний стан запровадження репресій до куркуль- ськозаможних господарств. Несерйозне безвідпо- відальне відношення в оформленні проданого майна організаціями та установами проявлено самим головою [сільради], фінінспекцією. Виходячи з цього, президія постановила запропонувати т.Мізяку протягом 24 годин закінчити продаж описаного майна та оформити всі попередні матеріали. Членам президії т.т.Мельнику, Манойлу та Мізяку протягом 24 [годин] вигнати із проданих господарств сім’ї, які залишилися» [12, с. 152]. У Заміській сільраді Валківського району у січні 1933 р. було оштрафовано 14 куркульських господ- дарств грішми на суму 84 140 крб. (фактично було стягнуто 44 027 крб.). Середняцьких господарств було оштрафовано 37 на суму 45 540 крб. (фактично стягнуто 3 536 крб.), м’ясом – 14 господарств на 630 кг (фактично стягнуто з 4-х господарств 3,15 кг), картоплею – 5 господарств на 15 кг (фактично стягнуто з 4-х господарств 12 кг). Безспірно було стягнуто хліба з 17-ти куркульських господарств 35 центнерів та з 59-ти середняцьких – 47 центнерів. Відібрано землю й садиби в 3-х куркулів (10 га) та у 8-ми середняків (19 га). Винесено ухвали про виселення 5-ти куркулів та 5-ти середняків. Продано 14 куркульських господарств на суму 5 520 крб., середняцьких – 28 на суму 12 629 крб., оголошено товарну репресію 22-м куркульським та 28-ми се- редняцьким господарствам і передано до суду 4-х куркулів та 9-х середняків [12, с. 17, 171]. Типовою на той час була доля селян хутора Крашаницин Перекопської сільради. На хуторі налічувалося 18 хат, усі хуторяни були землеробами й жили майже однаково. Найзаможнішим вважався Ф. Я. Назаренко, котрий 1929 р. здійснив свою заповітну мрію – побудував вітряк. Будівництво тривало багато років, за камінням для жорен довелося їздити волами аж у Крим. За свою «заможність» господар поплатився дорого: його було розкуркулено й відправлено на Соловки. Іншим же селянам було наказано звести на садибу Ф. Я. Назаренка худобу, коней, знести весь реманент і оголошено, що тепер усе це має назву – ТСОЗ ім. Паризької Комуни. Як згадує один із очевидців цих подій, замість обіцяного кращого життя вони бачили тільки злидні, а усуспільнена худоба від нестачі кормів швидко поздихала [12, с. 17, 263]. Розкуркулювання, непомірні зобов’язання хлібо- заготівель фактично розорили міцні за доколгоспних часів селянські господарства. Наприклад, селянин М. Р. Беліков з хутора Богданівки Ізюмського округу на 1929 р. мав сім’ю із 8-ми душ, землі 20 десятин, з яких він засіяв під зернові 11,5 десятин. Безумовно, у нього було міцне господарство. Із зібраного врожаю в 600 пудів, Беліков здав державі 300 пудів, потім комісія з самообкладання наказала вивезти у трьохденний термін ще 280 пудів. Оскільки господар фізично не міг виконати цього завдання, то його майно було описано і продано з торгів: житло, господарські будови, живий (корова, кінь) і мертвий реманент (борона, плуг). Було відібрано й земельні угіддя, а родина залишилася просто неба [3, с. 110]. Поневіряння селян, спричинені масовим розкурку- лювання у 1930 р. тривали впродовж багатьох років. Показовою є доля селянської родини С. О. Ороб- ченко, жительки с. Гаї, що на Роменщині. Вона згадує, що її родина була велика, хліборобська. У 1930 р. її занесли до списку куркулів і почалося поступове розорення сім’ї. Спочатку господарство обіклали великим грошовим і продовольчим подат- ками, так чинили кілька разів. Коли вже нічим було сплачувати, бо все майно вивезли й спродали, тоді забрали коней і корову і вивезли все, що було в хаті. На початку березня 1931 р. виселили й самуродину з Випуск 6 35 хати. Згодом хату розібрали й перевезли в радгосп «Первомайський», окрім хати, розібрали комори і сарай. Таким же чином розорили господарства й інших родичів, що жили на хуторі. Жінка з великою гіркотою згадує, що їхня велика родина розпалася [17, с. 525]. Ось так, дуже форсовано, насильницьки і цілеспрямовано знищувалися сімейні господарства, які були основними виробниками і власниками виробленої ними сільськогосподарської продукції. Держава, позбавляючи селян будь-яких засобів виробництва, змушувала їх згоджуватися на ті форми господарювання, які були вигідні їй. Тому сьогодні, в період активного реформування усіх сфер суспільно-економічного життя, зокрема і аграрного сектора, нинішній владі необхідно враховувати історичні уроки минулого. Слід мати на увазі, що політика держави буде сприйнята і схвалена суспільством тільки тоді, якщо вона буде спрямована на підвищення рівня життя кожного громадянина. Коли для життєдіяльності тих же селян будуть створені сприятливі умови і підтримка з боку дер- жави, то вони дбатимуть про економічну міць своїх господарств, буде відроджено постать селянина- господаря. А в кінцевому результаті це призведе до зміцнення і розвитку сільськогосподарського вироб- ництва і в загальнодержавному масштабі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Сидоров В. А. Мероприятия по трудовому перевоспитанию бывших кулаков // Вопросы истории. – 1962. – № 11. – С. 53–64; Финаров А. П. К вопросу о ликвидации кулачества как класса и о судьбе бывших кулаков в СССР. – М., 1961; Шуклецов В. Октябрь в Сибири. – Новосибирск, 1968. 2. Кульчицький С. В. До оцінки становища в сільському господарстві УСРР у 1931-1933 рр. // Український історичний журнал. – 1988. – № 3; Марочко В. І., Шаталіна Є. П. Голод на Україні. – 1989. – № 7; 1990. – № 1; Шаталіна Є. П. Експропріація селянських господарств в Україні у 1929-1932 рр. // Український історичний журнал. – 1992. – № 3; Шаталіна Є. П. Селянські виселки під час колективізації в Україні (1928-1932 рр.). – К., 1997; Лазаренко В. М. Заможне селянство України в умовах НЕПу. – Черкаси, 2003. 3. Колективізація і голод на Україні. 1929-1933: Зб. документів і матеріалів / Упоряд. : Михайличенко Г. Т., Шаталіна Є. П. – К., 1991. 4. Даль В. И. Толковый словарь. – М., 1955. – Т. 2. 5. ЦДАВО, ф. 1, оп. 5, спр. 385. 6. Известия ЦК ВКП(б). – 1929. – № 22. 7. Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунистической партии и советского правительства. 1927- 1935. – М., 1957. 8. Правда. – 1930. – 11 січня. 9. Документы свидетельствуют: Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации, 1927-1932 гг. / под ред. В. П. Данилова, Н. А. Ивницкого. – М., 1989. 10. Спецпереселенцы в Западной Сибири: 1930 – весна 1931 гг. / сост. С. А. Красильников и др. ; отв. ред. В. П. Данилов, С. А. Красильников. – Новосибирск, 1992. 11. ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 3190. 12. Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). – К.; Х.; Нью-Йорк; Філадельфія, 1997. 13. Стецовский Ю. История советских репрессий. – М., 1997. – Т. 1. 14. Сборник законов СССР. – 1930. – № 90. – Ст. 105. 15. ЦДАГО, ф. 1, оп. 20, спр. 4317. 16. ЦДАВО, ф. 27, оп. 11, спр. 683. 17. 33: Голод: Народна Книга-Меморіал / упоряд. : Л. Б. Коваленко, В. А. Маняк. – К., 1991. Рецензенти: Котляр Ю. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили; Пронь С. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили. © Л. Б. Лехан, 2011 Стаття надійшла до редколегії 03.02.2011

Політика радянсько-партійного керівництва щодо ліквідації селян-одноосібників як самостійних господарів у 1929-1933 рр. (на прикладах Лівобережної України)

Institution

Ähnliche Einträge