Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857)
Проаналізовано причини та особливості створення військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній, адміністративно-територіальний устрій, кількісний, етнічний і соціальний склад населення, розвиток господарства....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2011
|
| Назва видання: | Історичний архів. Наукові студії |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76356 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) / В.Л. Цубенко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 58-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76356 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-763562015-02-10T03:02:45Z Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) Цубенко, В.Л. Вітчизняна та всесвітня історія Проаналізовано причини та особливості створення військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній, адміністративно-територіальний устрій, кількісний, етнічний і соціальний склад населення, розвиток господарства. Проанализированы причины и особенности создания военного поселения кавалерии на территории Киевской и Подольской губерний, административно-территориальное устройство, количественный, этнический и социальный состав населения, развитие хозяйства. In article the reasons and features of creation of military settlement of a cavalry on territories of the Kiev and Podolsk provinces, the administrative-territorial device, quantitative, ethnic and social composition of the population, economy development are analysed. 2011 Article Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) / В.Л. Цубенко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 58-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76356 94(477.7)»1836/1857» uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія |
| spellingShingle |
Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Цубенко, В.Л. Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) Історичний архів. Наукові студії |
| description |
Проаналізовано причини та особливості створення військового поселення кавалерії на
території Київської і Подільської губерній, адміністративно-територіальний устрій, кількісний,
етнічний і соціальний склад населення, розвиток господарства. |
| format |
Article |
| author |
Цубенко, В.Л. |
| author_facet |
Цубенко, В.Л. |
| author_sort |
Цубенко, В.Л. |
| title |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) |
| title_short |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) |
| title_full |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) |
| title_fullStr |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) |
| title_full_unstemmed |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) |
| title_sort |
огляд історії військового поселення кавалерії на території київської і подільської губерній (1836-1857) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Вітчизняна та всесвітня історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76356 |
| citation_txt |
Огляд історії військового поселення кавалерії на території Київської і Подільської губерній (1836-1857) / В.Л. Цубенко // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. — Вип. 6. — С. 58-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Історичний архів. Наукові студії |
| work_keys_str_mv |
AT cubenkovl oglâdístoríívíjsʹkovogoposelennâkavaleríínateritorííkiívsʹkoíípodílʹsʹkoíguberníj18361857 |
| first_indexed |
2025-07-06T00:48:35Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:48:35Z |
| _version_ |
1836856550990282752 |
| fulltext |
Історичний архів
58
УДК 94(477.7)»1836/1857»
В. Л. Цубенко
ОГЛЯД ІСТОРІЇ ВІЙСЬКОВОГО ПОСЕЛЕННЯ
КАВАЛЕРІЇ НА ТЕРИТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ І ПОДІЛЬСЬКОЇ
ГУБЕРНІЙ (1836-1857)
Проаналізовано причини та особливості створення військового поселення кавалерії на
території Київської і Подільської губерній, адміністративно-територіальний устрій, кількісний,
етнічний і соціальний склад населення, розвиток господарства.
Ключові слова: Києво-Подільське військове поселення кавалерії, губернія, військові поселенці.
Проанализированы причины и особенности создания военного поселения кавалерии на
территории Киевской и Подольской губерний, административно-территориальное устройство,
количественный, этнический и социальный состав населения, развитие хозяйства.
Ключевые слова: Киево-Подольское военное поселение кавалерии, губерния, военные поселяне.
In article the reasons and features of creation of military settlement of a cavalry on territories of the
Kiev and Podolsk provinces, the administrative-territorial device, quantitative, ethnic and social
composition of the population, economy development are analysed.
Key words: Kiev-Podolsk military settlement of a cavalry, province, military settlers.
Сучасний етап державотворення в Україні, рефор-
мування суспільства поставили перед історичною
наукою завдання об’єктивного висвітлення її
минулого. В ХІХ ст. Україна, пристосувавшись до
умов і вимог часу, пройшла складний процес
внутрішньої еволюції. У наш час зростає науковий
інтерес до вивчення історії країни через дослідження
її регіонів, що дозволяє глибше зрозуміти історичні
процеси, що відбувалися в Україні. Українські
історики приділяють дедалі більшу увагу історії
становлення і розвитку військових поселень кавалерії,
висвітленню їхньої ролі в житті суспільства. Лише
недавно почала предметно розроблятися пробле-
матика, пов’язана з історією військового поселення
кавалерії на території Київської і Подільської
губерній. Студіювання Києво-Подільського військового
поселення кавалерії як одного з інструментів царської
влади в процесі інтеграції Правобережної України,
дозволяє краще усвідомити характер політики
Російської імперії на українських землях. Тим більше,
що в історичній науці відсутні праці, в яких би
комплексно розглядалися всі аспекти порушеної теми
в межах регіону та окресленого часу, хоча існує
велика кількість праць, присвячених окремим питан-
ням з історії військових поселень кавалерії і піхоти.
Окремі аспекти теми представлені в доробках
українських учених – С. Ковбасюка [3], Т. Липовської
[4], К. Ячменіхіна [15], Б. Лугового [5].
Джерельну базу статті складають архівні доку-
менти, виявлені в Центральному державному істо-
ричному архіві України у м. Києві, збірники доку-
ментів.
Метою наукової статті є комплексний аналіз
різних аспектів історії військового поселення кава-
лерії на території Київської та Подільської губерній.
Об’єктомроботи є історія Києво-Подільського
військового поселення кавалерії. Предмет до-
слідження складають визначальні процеси історії
Києво-Подільського військового поселення кавалерії:
адміністративно-територіальний устрій, кількісний,
етнічний і соціальний склад населення, розвиток
господарства.
Із приєднанням Правобережної України до Росій-
ської імперії розпочався новий етап історії регіону.
Намір влаштувати військові поселення в Київській і
Подільській губерніях виник за обставин Польського
повстання 1830-1831 рр.
Процес формування 5 округів Києво-Подільського
військового поселення продовжувався протягом 1831-
1843 рр. і може бути поділений на два етапи. Перший
проходив після придушення Польського повстання у
1831 р. і продовжувався до 1836 р., другий – з 1836 до
1843 р.
Створюючи військові поселення, уряд Російської
імперії прагнув подолати фінансову кризу після
постійних війн та ліквідувати рекрутські набори.
Військові поселення в Київській і Подільській
губерніях стали опорою політики русифікації та
нищення залишків польського впливу на Право-
бережжі.
У жовтні 1835 р. генерал-ад’ютант В. Ф. Ад-
лерберг звернувся до міністра фінансів Є. Ф. Канкріна
з проханням надіслати відомості про конфісковані
маєтки польських панів, які брали участь у повстанні
1830-1831 рр. на Київщині та Поділлі. В листопаді
1835 р. генерал від кавалерії граф І. О. Вітт отримав
зазначені відомості та наказ скласти проект про
організацію в них поселення 4 кінних полків. Проект
Випуск 6
59
складено на основі Правил поселення 3-ї кірасирської
дивізії 1821 р.
Конфісковані маєтки мали великі борги, у зв’язку
з чим постали численні претензії, і передача їх до
військового відомства ускладнилася. Для вирішення
цих питань було створено комітет у складі генерала
від кавалерії І. В. Васильчикова, графа М. М. Спе-
ранського, військового міністра О. І. Чернишова,
графа І. О. Вітта, генерал-ад’ютанта П. Д. Кисельова,
міністра юстиції О. Б. Лобанова-Ростовського і
міністра фінансів Є. Ф. Канкріна. Комітет виробив
особливе «Положення для ліквідації боргів маєтків,
переданих до військового відомства».
4 квітня 1836 р. було наказано всі конфісковані
маєтки повстанців у Київській і Подільській губерніях
у кількості 80 543 особи [3, с. 257], з усім майном і
справами, дольовими обов’язками передати у
відомство військового міністерства і утворити
5 округів і 2 ділянки (окремі волості), площею 207 000
дес. орних земель. Чисельність населення в них
становила 76 777 осіб: у 1-му окрузі – 8 668 або
11,3 %, у 2-му – 9 153 або 11,9 %, у 3-му – 20 090 або
26,2 % (з них в окремій волості 3-го округу – 11 530
осіб або 15 %), у 4-му – 21 893 або 28,5 % (з них в
окремій волості 4-го округу – 13 332 осіб або 17,4 %),
у 5-му – 16 973 або 22,1 % [8, с. 364–368]. Для
управління територіальними новоутвореннями тирча-
сово створили Головну господарську контору у
м. Умані, в кожній губернії – окружні контори.
Головна господарська контора управлялася генералом
і необхідною кількістю чиновників і писарів для
діловодства та рахункової частини. Окружні контори
управлялися штаб-офіцерами і необхідною кількістю
чиновників та писарів [13, арк. 2].
27 квітня 1837 р. було затверджено положення
«Про управління маєтками військового відомства
Київської та Подільської губерній». За цим По-
ложенням вся маєтність військового відомства у
Київській і Подільській губерніях іменувалася
військовим поселенням Київської і Подільської
губерній із населенням 86 000 осіб[17, с. 24].
Протягом літа – осені 1837 р. йшли активні
консультації військового міністерства з команду-
ванням поселень кавалерії. 6 грудня 1837 р. надійшов
височайший наказ на ім’я О. І. Чернишова про
перетворення селищ військового відомства у війсь-
кові поселення Київської і Подільської губерній [16,
с. 651].
Організація Києво-Подільського військового посе-
лення проходила не так, як Українського і
Новоросійського військових поселень кавалерії. На
території Києво-Подільського військового поселення
мали поселити чотири полки легкої кавалерійської
дивізії і одну кінно-артилерійську бригаду. На
підставі попередніх розрахунків з урахуванням
чисельності населення та кількості землі визначали
адміністративно-територіальний устрій округів.
Виходячи з цього, військове керівництво, по-перше,
обирало територію поселених округів із суміжних
населених пунктів, по-друге, проводило розподіл на
землі: для військових поселенців і для громадських
полів, з метою забезпечення війська провіантом і
фуражем згідно з існуючими нормами, встановленими
для Новоросійського військового поселення кавалерії.
Києво-Подільське військове поселення складалося з
п’яти округів двох окремих ділянок і маєтків. Так,
військове поселення на території Київської губернії
складалося із 1 і 2 кавалерійських округів і окремої
волості [1, с. 239], а військове поселення на території
Подільської губернії – із 3, 4, 5 округів [2, с. 53].
Округи були влаштовані за спеціальним розкладом, з
чисельністю населення 52 464 особи, з них 1-й округ –
9 490 або 18,1 %, 2-й – 10 142 або 19,3 %, 3-й – 12 389
або 23,6 %, 4-й – 13 445 або 25,6 %, 5-й (1-а волость) –
1 285 осіб або 2,4 % [6, с. 120].
Кавалерійські округи мали номери полків від 1-го
до 5-го включно. Перші чотири округи військового
поселення створювалися для квартирування в них
чотирьох легких кавалерійських полків, а п’ятий – для
однієї кінно-артилерійської бригади.
Головне керівництво округами військового
поселення в Київській і Подільській губерніях було
покладено на інспектора резервної кавалерії.
Управління округами здійснював начальник округів
військового поселення: 4 останніх Новоросійського і
5 Київської і Подільської губерній [11, с. 503]. Посади
голови головної господарської контори та голови
окружних контор ліквідовувалися. Замість них
уводилася посада начальника всіх 5 округів
Київського і Подільського військового поселення та
посада начальника округу. Кожен із перших чотирьох
округів складався з трьох волостей. До складу волості
входили суміжні поселення, чисельністю від 3 000 до
4 000 осіб. Округ № 5 і окружні ділянки, в залежності
від розташування і чисельності, поділялися на
волості. Волості мали назви згідно з номерами, з
приєднанням номера того округу, до якого він
належав [8, с. 327].
Адміністративно-територіальний устрій округів
уключав у військове відомство 4 036 довічних селян
після закінчення довічного права і 1 769 селян у
заставному володінні різних власників після
закінчення їх права.У 1840 р. до складу 2-го округу
приєднали маєток генерала від кавалерії графа
І. О. Вітта з населенням 1 200 осіб [6, с. 120]. У
розпорядженні військового керівництва в Київській і
Подільській губерніях перебували 83 533 особи й
територія площею 293 485 дес. землі.
Аналіз статистичних матеріалів дозволяє
розглянути демографічні процеси. На жаль, наявні
матеріали збереглися лише за окремі роки. Від 1845
до 1856 р. чисельність населення 5 округів збіль-
шилася з 91 693 до 99 721, тобто на 8 %.
Демографічна ситуація у Києво-Подільському війсь-
ковому поселенні кавалерії свідчить, що природний
приріст населення становив, зокрема, у 1845 р. –
0,9 %, у 1856 р. – 0,8 % [15, с. 371–372]. Приріст
населення відбувався протягом досліджуваного
періоду, за винятком років, коли виникли епідемії
холери, віспи (1843), цинги, тифу, скарлатини,
коклюшу [2, с. 83]. У 1853 р. чисельність населення у
5 округах Києво-Подільського військового поселення
становила 117 528 (з них чоловіків – 61 323 або 52,2 %
і жінок – 56 205 або 47,8 %) [12, с. 5]. У 1856 р.
чисельність населення Києво-Подільськоговійсь-
кового поселення кавалерії становила 124 176 осіб, з
Історичний архів
60
них: 61 779 або 49,8 % чоловіків і 62 397 або 50,2 %
жінок [14, арк. 6]. Таким чином, наведені дані
свідчать про зростання чисельності населення у
Києво-Подільськомувійськовому поселенні на 456
чоловіків і 6 192 жінок, усього 6 648 осіб або 10,8 %.
Соціальна структура Києво-Подільського війсь-
кового поселення була досить строкатою. Соціальний
склад населення військового поселення складався з
таких категорій: господарі 1-го розряду та їхні
помічники (господарі 2-го розряду), негосподарі
(постояльці), неслужилі і служилі інваліди, непо-
селені нижчі чини діючих військ; кантоністи, приватні
особи, які не належали військовому поселенню [1, с.
241]. Одиницею визначення категорій військових
поселенців були робоча худоба (оскільки саме вона
забезпечувала всі основні господарські процеси) та
земельні ділянки. Господарі 1-го розряду мали у
своєму господарстві не менше двох пар волів, або
четверо коней, а господарі 2-го розряду – одну пару
волів, або двоє коней. Негосподарі не мали необхідної
тяглової сили, реманенту та власного господарства.
Військові поселенці-господарі мали переваги порів-
няно із негосподарями, що полягали в землеко-
ристуванні: господарі 1-го розряду отримували наділи
по 15 дес. орної землі і по 5 дес. сінокісної землі на
кожного, господарі 2-го розряду – по 7 ½ дес. орної
землі і по 5 дес. сінокісної землі на кожного,
негосподарі – по 1 дес. орної землі на кожного[14,
арк. 6]. Військові поселенці-господарі віком від 18 до
60 років сплачували податок, що надходив у доходи
позиченого грошового капіталу, утримували
постояльців, які перебували в них на квартирах,
працювали на користь держави і виконували обов’яз-
кові громадські роботи: на будівництві, оранці,
транспортуванні різноманітних матеріалів – по три
дні на тиждень, всього 156 днів на рік. Решту часу
військові поселенці працювали на власному
господарстві [14, арк. 7]. Непоселені нижчі чини
складалися з представників діючих військ, строкових
робочих рот, рот служилих інвалідів і нестройових. У
1856 р. у Києво-Подільському військовому поселенні
кавалерії група поселенців-господарів 1-го розряду
становила 20,6 %, поселенців-господарів 2-го роз-
ряду – 19,9 %, негосподарів – 59,5 %. У 1856 р. у
Києво-Подільському військовому поселені кавалерії
група поселенців-господарів 1-го розряду становила
5 051 осіб або 20,6 %, поселенців-господарів 2-го
розряду – 4 894 осіб або 19,9 %, негосподарів – 14 588
осіб або 59,5 % [14, арк. 7]. Кантоністи були окремою
групою у соціальній структурі військового поселення.
У 1853 р. у 5 округах Києво-Подільського військового
поселення було: 99 402 військових поселенців (з них
чоловіків – 48 663 або 48,9 % і жінок – 50 739 або
51,1 %), 222 різночинця (з них чоловіків – 110 і жінок
– 112), 750 безтерміново-відпускних (з них чоловіків
– 204 і жінок – 546), 11 778 представників
квартируючих військ і різноманітних команд (з них
чоловіків – 9 796 або 83,2 % і жінок – 1982 або
16,8 %) [12, с. 5]. Ці показники свідчать про
неоднорідний і нерівномірний соціальний склад
населення округів Києво-Поділь-ського військового
поселення кавалерії.
Національний склад населення Києво-
Подільськоговійськового поселення характеризувався
значною перевагою основної нації – українців. Друге
місце за чисельністю посідали поляки, решта – німці,
євреї [7, с. 2]. Зважаючи на однорідність
національного складу населення,Києво-Подільське
військове поселення було монорелігійним поселенням
із багато-конфесійною структурою населення.
Більшість населення сповідувалихристиянство,
прихильниками інших релігійних напрямків були
переважно іудеї, які проживали у містах. Так, у 1845 у
м. Умані чисельність євреїв становила 6 684 особи або
80,9 %, православних – 802 особи або 9,7 %, римо-
католиків – 772 або 9,3 %, розкольників – 4, лютеран
– 5 або 0,09 % [10, с. 447]. Українці переважно
сповідували православ’я, але серед них траплялися і
розкольники.
Києво-Подільське військове поселення кавалерії
розміщувалося у Київській та Подільській губерніях і
складалося з 2 міст: Умані і Меджибожа, 8 містечок:
Торговиці, Саврані, Шауліхи, Піщаного, Івангорода,
Гранова, Ладижина, Соколівки і 84 населених
пунктів. Міста, містечка й селища у Києво-Поділь-
ському військовому поселенні будувалися за висо-
чайше затвердженими планами. Тут споруджувалися
приміщення для полкових і дивізійних штабів,
господарські заклади, будинки військових поселенців.
Поступово зводилися і кам’яні будівлі.
Округи Києво-Подільського військового посе-
лення кавалерії охоплювали територію 292 953 де-
сятин землі [14, арк. 27]. У 1856 р. територія Києво-
Подільського військового поселення становила
70 географічних квадратних миль, у тому числі: 1-й
округ мав 61 311 ¾ дес., 2-й – 58 108 ¼ дес., 3-й –
67 007 ¾ дес., 4-й – 68 525 ¾ дес., 5-й – 81 640 ¾ дес.,
Окрема волость – 17 409 ½ дес. [14, арк. 1].
Природно-ресурсний потенціал Київської і
Подільської губерній був основою розвитку економіки
військових поселенців. Сільське господарство, що
традиційно поділялося на рільництво, городництво,
садівництво, тваринництво, було панівною формою
поселенської економіки.Основна увага приділялася
землеробству, тому що господарства військових
поселенців були базою для продовольства діючих
частин кавалерії. Характер поселенського земле-
володіння мав свої особливості. Усі землі в округах
розподілялися на громадські та поселенські орні
ділянки. Залежні українські військові поселенці не
мали права спадкового володіння та розпорядження
землею. У 5 округах Києво-Подільського військового
поселення громадська земля становила 71 186 дес.
(24,3 %), з неї орної було 46 795 дес. (16 %),
сінокісної – 24 391 дес. (8,3 %); поселенська земля
нараховувала 176 957 дес. (60,5 %), з неї орна –
125 607 дес. (43 %), сінокісна – 51 350 дес. (17,5 %).
Запасна земля становила 13 476 дес. (4,6 %), церковна
– 2 656 дес. (0,9 %), для лісової варти – 252 дес.
(0,1 %), пасовиська – 1 485 дес. (0,5 %), під будівлі,
вигони, городи – 26 941 дес. (9,1 %) [14, арк.27].
Повсюдно у Києво-Подільському поселенні утвер-
дилася трипільна система рільництва. Переважало
зернове господарство. З озимих хлібів на першому
місці було жито, пшениці сіяли менше. З ярових
http://uk.wikipedia.org/wiki/Ук�а�н��
Випуск 6
61
хлібів – ячмінь, овес, з котрих виготовляли пиво,
менше сіяли гречки і проса. На громадських полях
переважали посіви вівса, ячменю, жита, пшениці,
гречки і проса. Крім зернових культур, військові
поселенці вирощували технічні культури, зокрема,
льон і коноплю. Зросли площі садів, з’явилися нові
сорти плодових дерев, широко застосовували їхнє
щеплення. В поселенні вирощували рослини,
привезені з Франції, Іспанії, Італії, Сирії, країн
Південної Америки і Китаю. Зокрема, з фруктових:
італійські і східні груші, англійські бери, французькі,
німецькі, голландські, сирійські та азіатські бергамоти
[9, с. 63], різносортні сирійські, французькі і китайські
ранети, німецькі, тірольські, італійські і татарські
яблуні [9, с. 64], майже всі сорти черешень, вишень,
декілька сортів абрикос і персиків [9, с. 66], з кущів –
калину, аґрус, малину, смородину.
Розведення лісів було обов’язковою повинністю
поселенців. У кожному окрузі і окремій волості
зростали значні лісові масиви.
Тваринництво стояло на другому місці після
рільництва. У господарстві військових поселенців
переважала велика рогата худоба, розводили коней,
овець, свиней, птицю. Дані з початку заснування
округів і на 1857 р. підтверджують збільшення
кількості худоби в поселенні. Так, у 1-му окрузі
Києво-Подільського військового поселення кавалерії
чисельність коней, вигульної худоби, вівців, волів
збільшилася на 8 %, у 2-му – на 26,5 %, у 3-му – на
21,8 %, у 4-му – на 8,1 %, у 5-му на – 31,2 %, в
окремій волості – на 4,4 %. Поряд із землеробством і
тваринництвом дедалі більшу роль відігравали
сільськогосподарські промисли – бджільництво,
рибальство, мисливство.
Головними формами організації внутрішньої
торгівлі на території кавалерійських округів
військових поселень залишалися ярмаркова, базарна
та постійна стаціонарна торгівля. Серед міст
військового поселення за обсягами торгових операцій
виділялися Умань і Меджибож. В економічному
відношенні на внутрішньо-системному рівні всі
поселені кавалерійські округи давали стабільні
прибутки. В округах військових поселень були
створені господарські установи: запасні хлібні
магазини (для зберігання запасів зернових і фуражних
культур) і запроваджені капітали: позиковий
грошовий (використовувався для розвитку підприєм-
ницької діяльності військових поселенців) і офіцерський
допоміжний (для допомоги господарствам в екстра-
мальних ситуаціях).
У 50-х роках XIX ст. після поразки Російської
імперії в Кримській війні, в умовах активізації
ліберально-опозиційного руху серед частини дво-
рянства, невдоволеної військовими невдачами і
відсталістю країни, царський уряд постав перед
серйозним вибором – або зберегти кріпосницькі
порядки, або приступити до проведення буржуазних
реформ. Тому 4 червня 1857 р. Олександр II прийняв
рішення про ліквідацію військових поселень і
створення Південних поселень. Процес ліквідації
Києво-Подільського військового поселення кавалерії
тривав з 1857 до 1867 р. Ліквідація поселень співпала
з підготовкою селянської реформи і являла собою
проведення своєрідної перехідної реформи, що
заміняла феодально-державну систему на буржуазну,
засновану на ринкових відносинах. Необхідність
даної реформи була доведена в ході соціально-
економічної історії існування військових поселень.
Таким чином, історія військового поселення
кавалерії на території Київської і Подільської
губерній є невід’ємною частиною вітчизняної історії.
Створене на базі конфіскованих маєтків учасників
Польського повстання 1830-1831 рр. Києво-
Подільське військове поселення кавалерії, по-перше,
відіграло особливу роль у політиці інкорпорації
Правобережної України, по-друге, стало механізмом
русифікації українського населення, по-третє,
сприяло вирішенню релігійного питання на користь
офіційного православ’я, по-четверте, відіграло
помітну роль у заселенні та економічному освоєнні
України.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Военно-статистическое обозрение Российской империи / [издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении
Департамента Генерального штаба]. – Т. 10. – Ч. 1 : Киевская губерния / [сост. капитан Меньков]. – СПб., 1848. – 253 с. : 11 табл.
2. Военно-статистическое обозрение Российской империи / [издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении
Департамента Генерального штаба]. – Т. 10. – Ч. 2 : Подольская губерния / [сост. капитан Тверитинов]. – СПб., 1849. – 159 с. ;
сведения специальные. – 93 с. : 16 табл.
3. Ковбасюк С. М. Військові поселення кінноти. Заснування і поширення військових поселень на Україні : дис. ... канд. іст. наук :
07.00.02 / Ковбасюк Самсон Михайлович. – Одеса, 1945. – Ч. 1. – 289 с.
4. Липовская Т. Д. Социально-экономическое положение военных поселян на Украине (1817-1857 гг.) / Т. Д. Липовская. –
Днепропетровск, 1982. – 83 с.
5. Луговий В. Б. Військові поселення на Правобережній Україні (1836-1866) : автореф. дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія
України» / Б. В. Луговий. – Л., 2009. – 20 с.
6. Об устройстве округов военного поселения Киевской и Подольской губерний // ПСЗ РИ. ІІ. – СПб., 1841. – Т. 15: 1840. – Отд. 1. –
№ 13244. – С. 119–129.
7. Подолия, краткий исторический очерк с указанием пунктов, важнейших в историческом отношении / [cост. Д. Г. Онацкий]. – К.,
1913. – 48 с.
8. Свод военных постановлений : [в 5 ч., 4 кн.]. – СПб., 1838. – Ч. 1: Образование военных учреждений. – Кн. 4: Образование
хозяйственных учреждений. – 773 с.
9. Симашкевич М. В. Историко-географический и этнографический очерк Подолии / М. В. Симашкевич. – Камянец-Подольский,
1880. – Вып. 1. – С. 1–90.
10. Статистическое описание Киевской губернии / [издан. тайным советником сенатором И. Фундуклеем]. – СПб., 1852. – Ч. 1. – 549 с. :18
прилож.
11. Статистическое описание Киевской губернии / [издан. тайным советником сенатором И. Фундуклеем]. – СПб., 1852. – Ч. 2. – 534 с.
Історичний архів
62
12. Статистическое описание округов военного поселения кавалерии: 1853 г. – Б. м., б. г. – 38 c.
13. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф.445, оп.1, спр.1.
14. Там само, ф. КМФ-12, оп. 1, спр. 111.
15. Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия / К. М. Ячменихин. – Чернигов :
Сіверянська думка, 2006. – 444 с.
16. Ячменіхін К. М. Військові поселення в Подільській губернії / К. М. Ячменіхін // V Всеукраїнська наукова конференція з
історичного краєзнавства : тези повідомлень. – Кам’янець-Подільський, 1991. – С. 650–652.
17. Ячменіхін К. М. Створення військових поселень у Київській та Подільській губерніях у 30-х – 40-х рр. ХІХ ст. / К. М. Ячменіхін //
Питання вітчизняної та зарубіжної історії [відп. ред. О. Б. Коваленко]. – Чернігів, 1991. – С. 23–25.
Рецензенти: Котляр Ю. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету
імені Петра Могили;
Пронь С. В., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету
імені Петра Могили.
© В. Л. Цубенко, 2011 Стаття надійшла до редколегії 04.02.2011
|