Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р.
Метою дослідження є визначення ролі татарської кінноти у битві та деяких аспектів причин військової перемоги у Конотопській битві.
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76456 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. / Ш. Акічев // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 297-305. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76456 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-764562015-02-11T03:03:00Z Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. Акічев, Ш. Тюркологічні дослідження Метою дослідження є визначення ролі татарської кінноти у битві та деяких аспектів причин військової перемоги у Конотопській битві. 2013 Article Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. / Ш. Акічев // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 297-305. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76456 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження |
| spellingShingle |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження Акічев, Ш. Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| description |
Метою дослідження є визначення ролі татарської кінноти у битві та
деяких аспектів причин військової перемоги у Конотопській битві. |
| format |
Article |
| author |
Акічев, Ш. |
| author_facet |
Акічев, Ш. |
| author_sort |
Акічев, Ш. |
| title |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. |
| title_short |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. |
| title_full |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. |
| title_fullStr |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. |
| title_full_unstemmed |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. |
| title_sort |
роль татарської кінноти у конотопській битві 1659 р. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Тюркологічні дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76456 |
| citation_txt |
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р. / Ш. Акічев // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 297-305. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT akíčevš rolʹtatarsʹkoíkínnotiukonotopsʹkíjbitví1659r |
| first_indexed |
2025-07-06T00:52:37Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:52:37Z |
| _version_ |
1836856804654448640 |
| fulltext |
297
археологічних матеріалів, зібраних останніми роками під час рятівних
розкопок, дозволять по-новому висвітлити ці події. Перспективними, на
наш погляд, є також джерелознавчі дослідження цього питання в архів-
них установах Туреччини.
Література
1. Kronika miasta Lwowa 1634–1690, tłumaczenie z łaciny Marcina Piwockiego. – Lwów, 1854;
Зиморович Б. Потрійний Львів. – Львів, 2002; Зубрицький Д. Хроніка міста Львова.
– Львів, 2006.
2. Radzimiński Z. L. Materiały do historyi obłężenia i obrony Lwowa w 1672 r. – Kraków, 1884.
3. Czołowski A. Wojna polsko-turecka 1675 r. // Kwartalnik Historyczny. – R. VIII. – Lwów,
1894; Czołowski A. Najazd Tatarów na Lwów w 1695 r. – Lwów, 1902.
4. Finkel L. Napad Tatarów na Lwów w r. 1695 // Kwartalnik Historyczny. – R. IV. – Lwów, 1890.
5. Woliński J. Bitwa pod LWowem 1675 r. // Przęgląd Historyczno-Wojskowy. – R. IV. –
Warszawa, 1932.
6. Prochaska A. Lwów a szlachta. – Lwów, 1919.
7. Kotarski H. «Bitwa pod Lwowem (Lesienicami)» z dn. 24. VIII. 1675 r. na obrazie i w
rzeczywistości // Наукові записки Львівського історичного музею. – Вип. VII. –
С. 86–95.
8. Історія Львова. – К., 1984.
9. Нариси історії Львова. – Львів, 1956.
10. Історія Львова: У трьох томах. – Львів, 2006. – Т. 1.
11. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1991.
Шаміль Акічев (Конотоп),
науковий співробітник Конотопського міського
краєзнавчого музею ім. О. Лазаревського
Роль татарської кінноти у Конотопській битві 1659 р.
Метою дослідження є визначення ролі татарської кінноти у битві та
деяких аспектів причин військової перемоги у Конотопській битві.
Конотопська битва 1659 р. стала однією з переможних битв україн-
ської зброї XVII ст. та зразком військового союзу українсько – кримсько-
татарських з’єднань, які відстоювали кордони та незалежність України.
Конотопці мужньо боронили місто протягом 70 днів (11.05–9.07.1659 р.)
від чисельного і добре озброєного московського війська [11, 18]. Без три-
валої облоги і героїзму захисників фортеці не було б перемоги над воро-
гом. Одним з факторів перемоги була допомога татар. Це підтверджують
майже всі дослідники. У XVII ст. відбувались козацькі повстання і бит-
ви з польським військом, які закінчувались поразкою повсталих. Козаки
вміли оборонятися проти піхоти і кавалерії, але у кінному бою зазнавали
поразки. Боплан бачив, як 200 польських вершників розсіяли 2000 від-
бірних козаків. Він додає: «Як би кінні козаки мали таку ж мужність, як і
піші, вони були б непереможні» [1, 5].
Після бою під Цецорою Б. Хмельницький попадає в турецький полон.
Через два роки його було викуплено заможним татарином Жарисом, потім
298
у Криму (1662) викупив представник короля [15, 346]. Існує версія поль-
ських і вітчизняних істориків, що під час полону він прийняв мусульман-
ство. В полоні він навчився татарській мові, вивчив звичаї та зброю татар,
подружився з ними. Хмельницький допоміг у 1647 р. викупитися з полону
сину перекопського мурзи Тугай-бея і домовився про особисту зустріч.
На зустрічі запропонував разом виступити проти поляків. Пообіцяв, що
частина трофеїв і всі полонені належатимуть татарам [15, 363]. В обмін на
сина Тимоша в Бахчисараї він отримав 4 тисячі татарських вершників під
командою Тугай-бея [15, 365]. Коли у лютому 1649 р. до Хмельницького до
Переяслава прибули польські посли, він повідомив з гордістю про дружні,
братерські відносини з татарами і їх полководцем Тугай – беєм, який пи-
шався дружбою з Б. Хмельницьким і називав його побратимом. Б. Хмель-
ницький казав «…Буду мати двісті, триста тисяч своїх. Орда всяя. Притім
Туган – бей близький мені є, мій брат, моя душа, єдиний сокіл на світі,
готов усе учинити, що я захочу. Зараз вічна наша козацька з ним приязнь,
котрої світ не розірве…» [6, док. № 47, 118]. Слово «тугай» в перекладі з
татарської могло означати «Сокіл» або назву долини над річкою з лука-
ми і лісом, де народився і виріс Тугай-бей. Підтвердженням дружби між
ними є листування Б. Хмельницького з кримським ханом кримськотатар-
ською мовою, яке зберігається у Лондонській бібліотеці. Він пов’язав свою
долю з Україною і не пошкодував для неї життя. За свідченням Сторожен-
ка І. С., Тугай-бей загинув під час битви під Берестечком у червні 1651 р.
[14, 73]. Із свідчення полоненого, після Жовтих Вод жовніра про ставлен-
ня татар до дружби між гетьманом і Тугай-беєм: «Коли на кримський пів-
острів ступила невільнича колона за нею бігли діти і кричали: «Потоцька
дурна!». «Калиновська дурна!», «А Хмельницька добра!, «Тугай-беєва до-
бра!» [14, 61]. Вперше в історії козацтва до складу української армії були
введена татарська кіннота. Б. Хмельницький зміг поєднати витримку і
міцність козацької піхоті і з маневреністю татарської кінноти проти поль-
ської тактичної переваги в кавалерії. За свідченням польського історика
В. Маєвського: «В цих умовах великої кількісної переваги об’єднаних сил,
наявність у ворога високо рухомої татарської кінноти примусила велико-
го гетьмана Миколу Потоцького відмовитись від наступальних дій своєї
кавалерії, а наявність козаків, які мали в своєму розпорядженні значну
оборонну та вогневу сили за рахунок використання возів та спішування
кінноти. Поляки втратили вагомий фактор переваги у вигляді ударної
сили своєї кінноти» [9, 115]. В союзі з татарами гетьман зміг виграти бит-
ви під Жовтими Водами, Пилявцями, Зборовом, та іншими містами. На-
родні перекази свідчать, що після визволення України, гетьман спорудив
в Києві стелу на подяку кримському народові і кримському ханові [8, 128].
На початку війни союзники провели обмін підрозділами і представ-
никами для управління під час війни. За свідченням С. Величка гетьман
поклав на Тугай-бея проведення розвідки. Він враховував потужну силу
татарської кінноти, її рухливість та маневреність і перетворив їх в пере-
299
довий загін армії. Вогневу підтримку татарам надавали козаки, які про-
водили облогу польського табору, а татари ізолювали військо.
За Зборівським договором, пани поверталися на Україну. Татари ви-
конали зобов’язання і билися відважно. Гетьман сам відмовився до кінця
знищувати польську армію. За послуги татари розграбували і знищили
багато сіл і містечок, захопили до Криму ясир – декілька тисяч полонених
[15, 38]. Тугай-бей і Б. Хмельницький домовилися, що татари будуть брати
ясир лише на захід від Білої Церкви. Тому козаки і татари відбирали ясир
і карали тих татар, які не слухали Тугай-бея.
Після смерті Б. Хмельницького І. Виговський продовжував політику
використання татар і домігся внесення до Гадяцького договору статті пра-
ва «бути в дружбі з ханом кримським».
Героїчний опір захисників Конотопа і вичікувальна тактика князя
Трубецького, втеча з московського війська військових, небажання князів
доводити справу до великої битви дали змогу Виговському разом з тата-
рами та поляками укласти угоду про спільні дії. Контррозвідка союзни-
ків перешкоджала активним діям московітів. Гетьману вдалося нав’язати
московському війську генеральну битву на вигідних умовах. Дочекав-
шись вістей, що війська Мухаммеда-Гірея на підході, І. Виговський виру-
шив із с. Бикова. Пройшовши Галицю та Ічню, гетьман зупинився на Кру-
пичполі, в 10 верстах на північ від Ічні. З гетьманом було 16 тисяч козаків
при 10 полковниках, 5 тисяч татар з нураддин-султаном і 3 тисячі поля-
ків, сербів та волохів з А. Потоцьким, С. Яблоновським та Ю. Немиричем.
24 червня до Крупичполя підійшов кримський хан Мухаммед-Гірей і при-
вів 4 найбільші орди Північного Причорномор’я й Приазов’я: Кримську,
Білгородську, Ногайську, Азовську та темрючинских черкесів. Це близько
30–40 тисяч вояків. Татарське військо складалося з кінноти, важкої і лег-
кої. Озброєння вершників: захисні обладунки-кольчужна сорочка, щит-
калкан, шабля, лук зі стрілами, списи. Пересуваючись, робили все, щоб
обманути сторожових козаків і сховати сліди своїх пересувань. Обира-
ли глибокі балки або низовинні лощини, наперед посилали досвідчених
вершників для взяття язиків, при нічних зупинках не розводили вог-
нів, зав’язували морди коням і не дозволяли їм ржати, а лягаючи спати,
прив’язували їх арканами до рук, щоб на випадок крайньої небезпеки,
одразу ж сісти на коня і втекти від ворога. Влітку йшли водороздільним
шляхом між рівчаками, щоб не переправлятися. Використовували умовні
знаки: вдень - рух коня по колу, вночі – висікання кресалом вогню, за-
палювання ганчірки і обертання навколо руки. Під час руху швидко під-
німалися на кургани, оглядались навкруги і поверталися назад. Під час
загального руху зупинялися, зістрибували з коней на 15 хвилинний пере-
починок. Повільність руху величезної маси коней і людей, тиша і стри-
маність їх на шляху наводили жах. Особливо вражала велика кількість
коней. При наближенні до місця набігу чи битви обирали тихе, затишне
300
місце, відпочивали в ньому 2-3 дні. Поділяли військо на три частини. З
двох перших складали головний корпус, з третьої утворювали два крила,
праве і ліве, по 8 або 10 тисяч вершників в кожному крилі. Кожне крило
ділилося на 10–12 п’ятисотенних або шестисотенних загонів. Потім з ве-
ликою швидкістю неслися до місця набігу або битви, зупиняючись лише
для годівлі коней. Під час набігу брали лише те, що могли вивезти. Все
інше знищували. Потім за чергою інші загони брали ясир і обтяжене здо-
биччю військо повертало назад вже іншим шляхом. Біля кордонів розпо-
діляли здобич і продовжували шлях до своїх улусів. Страшні набіги татар
і зараз залишаються в народній пам’яті. За підрахунками Я. Дашкевича,
протягом пер. пол. XVII ст. Україна втратила близько 2–2,5 млн. осіб уби-
тими і взятими в ясир [7, 21].
Татари вірили, що якщо під час першого бою вбитий кулею товариш
впаде головою до ворогів, а ногами – до своїх, буде перемога. Якщо ж ляже
ногами до ворогів, а головою – до своїх, то поразка. Ця прикмета подіяла
негативно під час битви під Берестечком 1651 р. Під час бою або переслі-
дування намагалися розташувати кінноту так, щоб сонце було за спиною,
а ворогу світило прямо в очі. Напавши на ворога, пускали в них через ліве
плече стріли, потім розлітались в різні боки, потім знову гуртувались в єди-
не ціле, пускали тучі стріл і знову розсипались в різні боки. Цей прийом
втомлював ворога і примушував його до відступу [17, 322–324 ]. Головою
війська був хан. Йому допомагали заступники: ага-султан (старший спад-
коємець), нуреддин-султан (близький родич хана з роду Ширін). Головною
військовою силою були війська родів Ширін, Мансур, Даїр, Шейхун. Кілька
родів утворювали «крила» – корпуси-елементи бойового порядку війська.
Центр займав хан із головним силами, що становили дві третини війська,
праве крило – калга-султан, ліве – нуреддин – султан з рештою військ. За
татарською тактикою, передовий загін поділявся на три окремі колони, які
утворювали у напрямку руху трикутник. Перший загін атакував і кидався
тікати. Противник, переслідуючи його, руйнував свої порядки і потрапляв
у пастку двох інших підрозділів, які атакували з тилу і флангів. Незважа-
ючи на втрати, татарська кіннота добре воювала. Лобове зіткнення з проти-
вником допомагало глибоко охопити один з його флангів, зазвичай – лівого
і використати перевагу масових атак кінських лучників.
24 червня 1659 р. козаки і татари після присяги про спільні дії у війні
проти московських військ та про надання військової допомоги рушили до
Конотопа, від якого до Крупичполя 2–3 денних переходи.
Не дійшовши 22 верст до Конотопа союзники зупинилися біля с. Ти-
ниці в низині р. Борзни. Для розвідки та захоплення «язиків» відправили
козацько-татарський загін до переправи через р. Куколку біля с. Соснів-
ки, в татарському літописі йдеться про те, що «близько ста чоловік були
визначені для захоплення язиків з неприятельської армії, яка перебувала
біля вказаної фортеці». Самовидець повідомляє, що союзники, прийшов-
301
ши на переправу, «немал през цілий день мали потребу, де язика взяли,
а люд московський не достав язика. І на тій переправі в милі добрій від
Конотопа заставу отправовали і там того дня розійшлися». За «статейним
списком» О. Трубецького 27 червня відбувся бій козацько-татарського
загону з «московськими сторожовими сотнями» на переправі біля с. Со-
снівки. Після зіткнення козаки й татари з «язиками» відійшли до Соснів-
ки. Полонені повідомили, що московіти не чекають нападу. Трубецькой
послав до переправи з військами князів Г. Ромодановського, С. Пожар-
ського, С. Львова і посилив стрільцями, рейтарами і драгунами зі свого
полку та полку князя Ф. Куракіна. Гетьман Іван Безпалий дав воєводам
2 тисячі своїх козаків на чолі з полковниками Г. Івановим та М. Козлов-
ським. Разом їх кількість становила за одними даними від 15 до 30 тисяч,
за польськими – 40-60 тисяч. Першими до переправи дійшли московські
війська. На військовій раді союзників було вирішено зробити напад на не-
приятелів, які займали берег річки.
28 червня рано-вранці І. Виговський, як повідомляє Самовидець. «вій-
сько, вишукувавши козацьке і польські корогви, просто на Соснівку ру-
шив, а хан з ордами на Пусту Торговицю рушив з людом, перебраним до
бою». Основні сили татарського війська пішли на південь уздовж берега
Соснівки до урочища Пуста Торговиця, за 7 км на схід від Соснівки, в уло-
говині річища колишньої р. Торговиці, в заболоченому яру завширшки від
півкілометра до кілометра, з досить високими берегами. Переправившись
там через річку на конотопський бік, Мухамед-Гірей чекав розпалу битви.
«Статейний список» О. Трубецького свідчить, що воєводи не знали чисель-
ності, і складу військ противника: «…а чи багато людей і цар, чи царевич, чи
мурзи і зрадник Івашка Виговський з ними. І про те достовірно було невідо-
мо». Опис ходу битви, за свідченнями джерел, дуже лаконічний. Самови-
дець: «…і на кілька годин у тої переправи великій бій був. Але хан з ордами, з
тилу від Конотопу ударивши, оних зламав...»; Ф. Софонович: «А татари, пе-
реправившись Конотоп в вершинах за Соснівкою, долинами зайшли ззаду
(бо спереду до греблі соснівської йшло військо козацьке) разом несподіва-
но з обох сторін вдарили на московське військо»; С. Величко: «Він мало від
неї віддалився, коли, наче міцний вихор з пустелі чи сильна злива з темної
хмари, так несподівано вибухли із засідки численні козацькі й ординські
війська Виговського й міцним нестерпним пориванням на православних
християн і, не давши їм анітрохи справитися, зараз же зусібіч розгромили
їх до решти». «Літописець» Дворецьких: «Москва, убезпечившись на його
фальшиві листи, далеко в поле комонники вийшли від табору. А він з орда-
ми долинами, краєм зайшовши, напав зрадецько»; М. Наїма: «..смертоносні
стріли бризкали, як дощ, на стан неприятельський… лише годину тривав
бій, як неприятелі почали тікати». І. Безпалий у листі до царя від 15 липня:
«…військо Виговського з татарами вашої царської величності з військом зі-
йшлося за Конотопом за п’ять верст у селі Соснівка, немалу зачіпку і бій
302
за переправою з обох сторін учинили…ті неприятелі безвісно під’їзд вашої
царської пресвітлої величності, з усіх боків обступивши, побили. Мало на-
силу хто втік». І. Виговський: «…орда ж, примчавши з тилу, так їх змішала,
що майже не ставши до ладу, вони почали втікати, а ми на їхніх плечах гна-
ли їх півтори милі аж до Конотопа, встеляючи густим трупом поле; і мало
хто з них утік до таборів». Т. Карчевський у листі до надвірного хорунжого
К. Паца: «Як прут, прийшов хан їм у тил, одразу конфузія стала між ними
так, що почали втікати. Насіли на них татари так, ледве хто міг утекти до та-
бору, майже всі там загинули». Для розуміння причин «занепаду з госуда-
ревої сторони ратним людям» важливими є свідчення посланців Безпалого
в Москві, які розповіли, що в розпалі бою «на них прийшов ззаду хан з усіма
татарами й черкасами» [ 2, 31–38].
І.Безпалий писав, що першими атакували союзників московіти. Але со-
юзники вважали, що вони першими почали бій, переправившись з боєм на
конотопський бік Соснівки й «бавлячи» московітів, поки татари не зайшли
їм з тилу. Виговський пише: «…ставши біля Соснівської переправи, застали
там п’ятнадцять тисяч москви, що боронила одну переправу. Друга частина
стояла напоготові. Її наші драгуни відбили від переправи, а потім наша кін-
нота переправилася й затримала їх герцами». Польський шляхтич: «..над
переправою була сутичка з московітами. Їх відбили від переправи пан ка-
пітан Закжевський з полком пана Лепчинського, коронного полковника, з
паном Яном Косаковським, найманим капітаном з литовського війська».
Гетьман взяв частину орди на чолі з султаном–нурадином і перейшов
бродом Куколку. 27 червня вдарив на військо, що обложило Конотоп. Ко-
зацькі «язики» на допиті застерігали Пожарського, щоб він не гнався за
Виговським. Князь, їм не повірив і перед воєначальниками вимовив сло-
ва, повні пихи: «Давай, ханишка, давай Калгу і Нурадина, давай Дзяман
– Сайдака і Ширин-бея, всіх їх вирубаємо й полонимо» [10].
Позиція московського передового загону добре захищалася з флангів.
Бутурлін і Ромодановський з резервами стримували атаки козаків і та-
тар. Хан, скориставшись двобоєм між козацькими військами і московіта-
ми, обійшов їх і розташувався в тилу та на крилах. Гетьман відступає по
Куколці до Пустої Торговиці, провокуючи до переслідування. Шлях ко-
зацького війська проходив вузьким заболоченим яром, що був руслом пе-
ресохлої річки Торговиці. Пожарський з кількома сотнями московських
дворян та жильців «Государева полку», рейтарськими та драгунськими
полками переслідували їх. Г. Ромодановський передав йому майже всі
резерви. Багнистий яр, що тягнувся вздовж урочища, воєводи вважали
надійним захистом їхнього флангу. Коли московські війська втягнулися
у глиб урочища, по ним несподівано і потужно вдарила татарська кіннота.
Першим під удар попав рейтарський полк В. Джонстона. Він встиг лише
розгорнути свій фланг і дати залп з вогнепальної зброї і був повністю
знищений. За ним настала черга рейтарів Іогана Фонстробеля. Передові
303
полки московітів були знищені протягом години. Наступ татарської кін-
ноти став сигналом для контратаки козацького війська. Гетьман охопив
московітів з правого флангу на захід від Конотопа. Пожарський зрозумів,
що його війська оточені противником і знищуються. Після рейтар настала
черга московської сотні «Государева полку». Виговський: «…Орда ж, при-
мчавши з тилу, так їх змішала, що майже не ставши до ладу, вони почали
втікати, а ми на їхніх плечах гнали їх півтори милі аж до Конотопа, всте-
ляючи густим трупом поле; і мало хто з них утік до таборів, ствердили взя-
ті нами «язики». Кіннота недовго чинила опір. Наступ козаків Умансько-
го полку знищив оборону. Татари і козаки захопили табір за переправою.
За кілька годин бою московіти були знищені, частина їх з Пожарським та
Львовим й іншими князями потрапила в полон. Врятувалися лише части-
ни князя Ромодановського, які першими втекли з поля бою.
За Самовидцем, нарешті, спіймали живцем і самого князя Пожарсько-
го і поставили його перед ханом. Тоді хан через свого тлумача вирік до
нього кілька слів, ганячи його за безрозсудну і збиткову хоробрість та
легковаження його ординською силою, бо через це легковаження не лише
загубив себе, але й стратив безліч невинного государевого війська, тоді
як багато хто його про це попереджав. Але він, Пожарський, не зважав
принаймні на те, що вже перебуває у крайній невільницькій небезпеці, і,
розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув
йому межі очі. За це хан роз’ятрився навзаєм і звелів тут же перед ним від-
сікти князеві голову» [10].
«Ми повинні, не мріючи про багатство, перерізати їх усіх!» – ці слова
хана сказані з твердістю, мали навернути татар до одностайності. Було від-
дано наказ про початок кровопролиття. Перед наметом відрубали голови
всім родовитим, а потім простим бранцям. Під страхом смерті наказали
стратити всіх полонених. Це викликало жах у армії Трубецького. Були зни-
щені родовиті невільники, нащадки давніх московських родів. Частину по-
лонених ногайські татари приховали і відправили до Криму, звідки вони
поверталися у 1666, 1671, 1673 рр. Про події Конотопської битви та татар на-
писано у російській пісні «Под городом под Конотопом» у збірнику «Древ-
ние российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым». Видава-
лася 1804, 1818, 1878. В пісні Пожарський веде перед ханом по-лицарські,
а не по-хамські, як це було насправді: плювати в обличчя й матюкати царя
навіть ворожого, морально неприпустимо у тому часі [16, 11].
Про два флангові обхідні маневри татар свідчать донські козаки: «…І
як вони з государевими ратними людьми зійшлися під Конотопом біля
переправи і вчинили бій, а татари в той час, зайшовши з обох боків, на
государевих ратних людей вдарили й государевих ратних людей полки й
сотні змішали». До Cоснівської переправи Виговський відряджає части-
ни на правий берег зав’язати боєм московські полки. Татари розділяються
й переправляються через річку вище й нижче місця бою. Вибравши зруч-
304
ний момент, вони атакують московські війська з обох боків. Московіти по-
чинають тікати, стаючи легкою здобиччю татарської кінноти і козацької
піхоти. Окремі полки намагаються чинити опір і відступати до міста..
Загальні втрати московських полків під час битви 28 червня та від-
ступу до Путивля і під час облоги Конотопа, за даними А. Бульвінського,
становили 10–15 тисяч осіб вбитими в Соснівському бою та страченими
після нього [3, 393].
28 червня Трубецькой наказав військам готуватися до відступу і зібра-
тися в його обозі. Побачивши це Гуляницький, здійснив вилазку з міста і
захопив обоз князя Ф. Куракіна з трьома мортирами, 12 возів вогнистих
куль і продовольством у великій кількості. Московіти розпочали будівни-
цтво переправи через Єзуч і переправляти на протилежний берег. Вигов-
ський послав загони з метою перерізати дороги і переправу через р. Сейм,
щоб не дати московітам отримати допомогу з Путивля. 29 червня підійшов
до Конотопа і взяв в облогу московський табір. Козаки починають гармат-
ний обстріл ворога. Дізнавшись, що московське військо веде переправу, пе-
рекидає на іншій бік частину козацького і татарського війська.
У ніч на 30 червня Виговський з військом зробив нічний штурм мос-
ковського табору. Бій був невдалим через нічний морок, нестачу гармат
і піхоти. Гетьман в одній з атак ледь не загинув. 2 липня Трубецькой на-
казав почати відступ до Путивля. Козаки, татари і поляки протягом трьох
днів штурмували кільце обозних возів, обстрілювали обоз із гармат, ратні
люди запекло боронилися. В атаках загинуло до 3,5 тисяч козаків і татар
(за іншими даними, близько 6 тисяч вбитими) і не менше 2 тисяч москові-
тів вбитими та 5 тисяч пораненими. Відбулося два великих бої. Один біля
Ярів, другий – біля с. Козацьке (тогочасна Козача Дібрава). В останньому
бою у московітів розірвалося 10 гармат з 80 гармат [12, 74]. 4 липня 1659 р.
царські війська прийшли до р. Сейму і стали на Білих Берегах за 10 верст
від фортеці Путивля.
Втрати сторін у битві, за донесеннями поляків, становили: козаків – 4
тисячі, татар – 6 тисяч. Московські втрати – 10 тисяч, за українськими
даними, 40–50 тис., за кримськими, 50 тисяч, за німецькими. За даними
О. Сокирка, полягло понад 240 московських дворян і жильців, майже
2 000 городових дворян. Загальні втрати Трубецького – 4 769 чоловік уби-
тими й полоненими. Втрати союзників – до 2 500 – 3 000 [13, 59]. Татари
готувалися в похід по прикордонним територіям і не виключали походу
до Москви. У Москві дуже боялися походу українсько-татарського вій-
ська. Донські козаки 28–29 липня отримали наказ напасти на Крим для
роз’єднання сил союзників. Їх напад мав негативні наслідки для Московії.
Хан замість повернення до Криму 26 липня з 20 тис. татар та 10 тис. охо-
чих козаків вирушив з-під Гадяча в похід у внутрішні райони Московії.
Татари розоряли села і поселення. Пройшовши територію 24 повітів, вби-
ли 379 осіб, близько 25,5 тисяч захопили у полон, спалили 5 тисяч дворів.
305
Напади татар змусили приділити їм головну увагу, припускали похід та-
тарського війська на столицю. 3 серпня за наказом царя О. Трубецькой по-
слав князів Г. Ромодановського та Ф. Куракіна з полками в Бєлгород для
«оберігання окраїнних міст і смуги» від татар. 4 серпня, «по кримським
вістям, указав государ на Москві робити місто земляне і по місту острог».
Йшли чутки, що цар збирається їхати до Ярославля. 6 серпня в шість під-
московних головних монастирів, що мали власні укріплення, цар послав
військових комендантів – обложних воєвод. 15–16 серпня, пограбувавши
південні повіти Московської держави, татари з півночі подолали захисну
смугу між Верхньососенськом і Новим Осколом і маршем рушили до Кри-
му, де на їхні улуси вчинили напад козаки І. Сірка.
Підсумок. Виговський продовжив традицію Б. Хмельницького: мати
союзниками татар і вдало використовувати дві складові союзного війська
– козацьку піхоту і татарську кінноту проти військ Трубецького майже
на всіх етапах битви. В Конотопській битві татарська кіннота виконувала
ролі: розвідки під час облоги міста і в Соснівській битві і війська для пере-
слідування та знищення противника; психологічну роль, як фактора рап-
товості і маневреності кінного війська; стримуючого фактора просування
московського війська. Це дозволило Виговському перемогти у битві.
Література
1. Боплан Г. Описание Украины. – К., 1990.
2. Бульвінський А. Конотопська битва 1659 р. – К., 2008.
3. Бульвінський А. Українсько-російські відносини 1657–1659 років в умовах цивіліза-
ційного розмежування на сході Європи. – К., 2008.
4. Буткевич В. Право на Крим. Хто його має: Росія? Україна? / Літ. Україна. – 1991. –
№ 47–49.
5. Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т. 1.
6. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы; в 3 т. – М., 1954. – Т. 2.
– Док. № 47. – С. 118.
7. Дашкевич Я. Козацтво на Великому кордоні: Українське козацтво…
8. Зінченко Ю. Кримські татари. Історичний нарис. – К., 1998.
9. История военного дела в Польше. Избранные вопросы. – Варшава, 1970.
10. Літопис Самовидця. – К., 1971.
11. Мицик Ю. Конотопська битва 1659 р. // Конотопська битва 1659 р.: Збірка наукових
праць. – К., 1996.
12. Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. – К., 2004.
13. Сокирко О. Конотопська битва 1659 р.: Тріумф в час Руїни. – К., 2008.
14. Стороженко І.С. Тугай-бей – побратим Богдана Хмельницького // Деякі аспекти іс-
торії визвольної війни українського народу середини XVII ст. – Рівне, 1994. – Вип. І.
15. Сущинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та пол-
ководців XV–XIX століть: Історичне есе у 2-х т. – Одеса, 2004. – Т. І.
16. Шевчук Валерій. Битва під Конотопом у російській пісні «Под городом под. Коното-
пом» // Конотопська битва 1659 р.: зб. наук. пр. – К., 1996.
17. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т. 1.
|