Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України)
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76462 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) / С. Біляєва, О. Фіалко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 329-335. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76462 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-764622015-02-11T03:02:43Z Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) Біляєва, С. Фіалко, О. Тюркологічні дослідження 2013 Article Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) / С. Біляєва, О. Фіалко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 329-335. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76462 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження |
| spellingShingle |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження Біляєва, С. Фіалко, О. Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Біляєва, С. Фіалко, О. |
| author_facet |
Біляєва, С. Фіалко, О. |
| author_sort |
Біляєва, С. |
| title |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) |
| title_short |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) |
| title_full |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) |
| title_fullStr |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) |
| title_full_unstemmed |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) |
| title_sort |
українська кераміка з розкопок аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток півдня україни) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Тюркологічні дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76462 |
| citation_txt |
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці (до питання про етнокультурний розвиток Півдня України) / С. Біляєва, О. Фіалко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 329-335. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT bílâêvas ukraínsʹkakeramíkazrozkopokakkermansʹkoífortecídopitannâproetnokulʹturnijrozvitokpívdnâukraíni AT fíalkoo ukraínsʹkakeramíkazrozkopokakkermansʹkoífortecídopitannâproetnokulʹturnijrozvitokpívdnâukraíni |
| first_indexed |
2025-07-06T00:52:51Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:52:51Z |
| _version_ |
1836856819522207744 |
| fulltext |
329
Світлана Біляєва (Київ),
провідний науковий співробітник Інституту археології
НАН України, доктор історичних наук,
Олена Фіалко (Київ),
старший науковий співробітник Інституту археології
НАН України, кандидат історичних наук
Українська кераміка з розкопок Аккерманської фортеці
(до питання про етнокультурний розвиток Півдня України)
Вивчення матеріальної культури Південної України є надзвичайно ак-
туальним питанням історії цього складного та водночас важливого регіо-
ну країни. Його розвиток пов’язаний із багатьма визначними та доленос-
ними подіями, взаєминами різних етнокультурних анклавів, зокрема діа-
логом слов’янських та тюркських світів. Одним з величезних джерельних
масивів, що дозволяє вивчати специфіку регіонального розвитку та його
особливостей в світлі загальноукраїнських етнокультурних процесів, є,
безперечно, кераміка, яка відображує багатоманітні аспекти суспільного
життя, взаємовпливи та водночас становлення власного етнокультурного
стилю протягом певного хронологічного періоду.
Як відомо, українське гончарство, що постало на традиціях давньорусь-
кої спадщини, почало набирати обертів на зламі XVI–XVII ст. В цей час
з’являються нові форми та засоби оздоблення посуду, надзвичайно зростає
роль полив’яної кераміки [1, 13]. Справжнього розквіту українська керамі-
ка набуває в XVII–XVIII ст. Час її піднесення збігається з визначним періо-
дом в історії українства – становленням і розвитком козацької цивілізації.
Водночас на Півдні України кінець XV–XVIII ст. співпадає із просуванням
Османської імперії у східноєвропейському просторі, оформленням векто-
ру турецьких культурних впливів, зокрема у побутовому секторі життєді-
яльності османських фортець та міст, що розвивалися навколо оборонних
центрів, становленням інфраструктури провінцій та характерних рис їх
культури, зокрема побутової. Масовою ознакою її, були й вироби з глини,
насамперед посуд, який включав і чисельну тарну, кухонну та столову ке-
раміку місцевого та привізного виробництва. Як свідчить досвід вивчення
як османської, так і української кераміки, їх технологічний розвиток та ти-
пологічний склад мали доволі багато близьких ознак.
Спільними рисами обох систем гончарного виробництва були засто-
сування швидкообертового ножного кола; приділення уваги якості сиро-
вини, значна кількість столового посуду тотожних форм (тарілки, миски,
кухлі, глеки, склянкоподібні посудини, чарки, баклаги тощо, з широким
розповсюдженням тарілок); значна частка посуду з поливою; наявність
багатьох близьких елементів декорування, розвиток виробництва лю-
льок за східним зразком. У той самий час вони розходились у галузі ви-
робництва високохудожнього посуду та кахлів з напівфаянсу (або можна
330
вживати термін «турецькі фаянси»), якого не було у власному гончарстві
України, а також у виробництві чайного та кавового посуду, досягненнях
у техніці дизайну люльок.
В історичній ретроспективі протягом трьохсотрічного періоду на тере-
нах України були представлені обидві системи гончарства.
Перша, турецька, – привізними виробами з Османської імперії у її
фортеці та міста Східної Європи, а також, вірогідно розвитком місцевої
галузі масового посуду, остаточні висновки стосовно якого можливо буде
зробити за умови подальших досліджень технологічного характеру та
аналізу сировини
Друга – власним українським гончарством. За розкопками пам’яток
останніх десятиліть визначені форми й особливості контактів у розпо-
всюдження престижного турецького посуду в Україні, привнесення та
інтеграцію деяких елементів османської культурної традиції в продукцію
українських гончарних майстерень. Саме такі риси помітні і на комплексі
кераміки з розкопок Нижнього двору та рву Аккерманської фортеці, яка
репрезентує практично обидві системи гончарства.
Під час дослідження пам’ятки було знайдено керамічні вироби ши-
рокого хронологічного та етнокультурного діапазону, різноманітного
функціонального призначення. Основна частина побутового керамічного
комплексу представлена посудом, який репрезентує ще мало вивчений
комплекс матеріальної культури Півдня України і дозволяє поставити
низку питань щодо походження, типології та хронології знахідок.
Що стосується типології форм української і турецької кераміки, то
можна констатувати наявність певних паралелей у появі та розповсю-
дженні тих чи інших форм, а, можливо, і поширення близьких типів у
європейському та малоазійському посуді. Так, деякі українські кухлі
XVII ст. мають пласку ручку, прямокутну в поперечному перетині, ана-
логічну турецьким. Схожі ручки мають кухлі з Ізніка, зокрема знайдені
у Нижньому дворі Аккерманської фортеці , але така форма ручки спосте-
рігається в Ізніку ще в XVI ст. [2, 34]. Цілком можливо, що тут є певне за-
позичення форми ручки від османських, трохи більш ранніх зразків. Але
в той самий час аналогічні ручки трапляються у кухлів з Німеччини, що
мабуть пов’язано із загальним розповсюдженням таких форм у Європі.
Має місце розвиток аналогічних форм в українському та османсько-
му гончарстві у XVI–XVIII ст., як, наприклад, глеки з покришками та без
них. Саме такі уламки глеків з зеленою поливою знайдені і під час розко-
пок в Білгороді-Дністровському, а також в Очакові .
Численні орнаментальні композиції і окремі елементи синкретичного
сприйняття османами попередніх досягнень, разом з характерними для
турецького мистецтва мотивами, могли бути інтегровані в українське де-
коративно-ужиткове мистецтво. До них належать різноманітні елементи:
геометричні фігури, гребінці, хрестоподібні, аркові та зубчасті мотиви;
331
рослинні (розетки, тюльпаноподібні квіти, листя, трилисники, гірлянди-
пагони, виноград), зооморфні (птахи, риби), а також антропоморфні – ян-
голи – серафіми, що часто трапляються в орнаментальних композиціях
османської кераміки. Перелічені елементи відомі і в української кераміці
XVI–XVIII ст. [ 3, 12], але в різних регіонах України орнаментальний на-
бір елементів має свої особливі риси. З іншого боку, деякі елементи орна-
менту і турецької, і української кераміки могли мати і незалежне один від
одного походження, пов’язані із загальними закономірностями розвитку
орнаментального багатства світової культури.
Краї тарілок і дзеркала як українських, так і турецьких посудин прикра-
шалися рослинними мотивами у вигляді квітів, листя, пагонів. Рослинні
мотиви характерні для столової кераміки і Туреччини, і України. Пагони
на тарілках, знайдених під час розкопок Арсеналу в Києві, мають на краях
тарілок або гірлянду – пагінець з акантового листа або листя з квітами та
бутонами – характерними елементами орнаменту для доби європейського
Відродження, турецької художньої кераміки [4, 114–115]. У турецькій ке-
раміці з Аккерману гірлянди з листя та квітів відомі ще на краях тарілок
біло-блакитного періоду в першій половині XVI ст. та продовжують вико-
ристовуватися з певними змінами композиційного ряду пагонів, квітів та
листя у Родоський період другої половини XVI ст. та в XVII ст.
Мотив риб знаходить своє відображення і в українській кераміці
XVII ст., і в турецькій кераміці, починаючи з ізніцьких мотивів риб’ячої
луски (Родоський період) у другій половині XVI – XVII ст., а у XVIII ст. –
кютахійському посуді. Зображення риб на посуді знайдено в Білгороді-
Дністровському, але іконографія зображень має різні модифікації, зокре-
ма в кераміці з Ізніка .
Однією з характерних рис османської кераміки кінця XVII – XVIII ст.
з Кютах’ї є сюжетні композиції із зображенням святих, янголів і хрес-
тів [5, 79–81 ]. Вони трапляються на різних формах посуду, зокрема на
глеках, декоративних підвісках. Але в османських форпостах кераміки з
християнською атрибутикою не знайдено.
Що стосується Білгороду-Аккерману від давньоруського часу і надалі,
місто залишається у колі складних доленосних подій української історії,
що відбивається у характері матеріальної культури цього південно-захід-
ного регіону української цивілізації і водночас ареалу золотоординських,
молдавських та османських осередків. Тому, вивчення багато культурної
спадщини Аккерману дозволяє підійти до конкретизації кожного етапу
культурних перетворень, визначити його особливості.
В цьому плані значний інтерес викликають групи керамічного мате-
ріалу, які типологічно та хронологічно відповідають окремим етапам роз-
витку міста пізньосередньовічного та нового часу, але не належать тюрк-
ському культурному масиву. Проте, вони пов’язані із східноєвропейським
ареалом розвитку кераміки, до якого входять молдавські та слов’янські
332
культурні традиції, і, насамперед, українська складова частина культур-
ної спадщини регіону.
У 2010 р. під час розкопок у рові між баштами 19–20 на південно-за-
хідному боці фортеці було знайдено уламки горщиків, які відрізняють-
ся за кольором глини та обпаленням від світло-сірого, світло-брунатного
кольору до чорного, та за мікро хронологічними ознаками. У конкретно-
му прояві кераміка з Білгороду-Аккерману має аналогії серед горщиків
групи ІІІ, підгрупи І сірого кольору Старого Орхею молдавського періоду
[6, 44–48] та за формально-типологічними ознаками на підставі профі-
лювання вінець належать до групи української кераміки XIV – початку
XVI ст. (рис. 1). Такий посуд відомий за багатьма пам’ятками різних ре-
гіонів України, зокрема Наддніпрянщини, і відповідає класифікаціям
М.П.Кучери, С.О.Біляєвої, І.П.Возного, О.В.Оногди та ін. За останніми
спостереженнями О.В. Оногди встановлено, що у XV – на початку XVI ст.
«найбільше аналогій наддніпрянській кераміці даного часу знаходимо в
Польщі та Молдові» [7 , 11]
Нагадаємо, що Білгород з 60-х років XIV ст. опинився у ситуації, яка
дозволяє розглядати його відповідно до тодішнього політичного положен-
ня. Справа в тому, що наслідком Синьоводської битви були істотні зміни
територіальних володінь Золотої Орди, які «були відсунуті в північно-
західному регіоні Причорномор’я до прибережної зони у пониззі Дністра
та Південного Бугу, а на Дніпрі – до його порогів» [Шабульдо, 2003, с. 20].
Складаються умови нової специфіки його розвитку, пов’язані з Молдав-
ським та певним чином і з Київським удільним князівством, існування
якого в межах Польсько-Литовської держави тривало до останньої чверті
XV ст. У середині ХV ст. «кордони Київського князівства проходили да-
леко на півдні» [9, 282]. У Північному Причорномор’ї вони йшли вниз по
Дністру до його гирла – лиманом повз Очаків, до гирла Дніпра, і далі до
Тавані [10]. Тому існування ареалу із доволі близькими рисами розвитку
у комплексі матеріальної культури, зокрема керамічному відповідає як
його історичним традиціям так і загальними тенденціям наступного роз-
витку керамічного виробництва Східної Європи та Польщі.
Наступна група посуду, яка знайдена у Нижньому дворі, – уламки
світло глиняних горщиків. Поверхня вкрита ангобом. Вінця та плічки, ін-
коли верхня частина горщиків в цілому прикрашена розписом червоною
фарбою різних відтінків з ручками та без них (рис. 2). Орнамент представ-
лений такими елементами, як багаторядна лінія, хвиля, нігтьовий та їх
сполученнями. За формально-типологічними ознаками горщики близькі
посудинам 4–5 типу за класифікацією Л.В. Чміль. Тип 4 побутував з кін-
ця XVI ст., але переважно у XVII–XVIII ст., а тип 5 з’являється в середині
XVIII і характерний для другої половини XVIII – початку XIX ст. [11, 8].
Найбільш виразну та багатоваріантну яскраву колекцію складає сто-
ловий полив’яний посуд. Такий посуд був знайдено під час розчистки у
333
межах будівельних структур, що відносяться до об’єкту турецької лазні у
Нижньому дворі, колодязю, барбакану та інших частинах розкопу. Деякі
знахідки відносяться до культурного шару з рову фортеці.
Тарілки та миски належать до групи мальованого посуду. Загальний
фон поливи червоний, коричнюватий та темно-коричневий. За формаль-
но-типологічними ознаками та оздобленням вони відбивають риси деко-
ративного ряду притаманного української кераміці, виконаних безкон-
турним ріжкуванням та фляндрівкою другого типу( із використанням
вістря), які поширюються у другій половині XVIII ст.
Одною з цікавих і найбільш збережених мальованих мисок-тарілок є
посудина, знайдена на ділянці між барбаканом та лазнею (рис. 4). Висо-
та 5,5 см, діаметр вінця 18,5 см, діаметр дна – 8 см. З внутрішнього боку
вона вкрита червонувато-коричневою поливою з поліхромним розписом
у техніці без контурного ріжкування білою та зеленою фарбою, полива
заходить також за край вінця. Композиція декору симетрична, дещо на-
гадує квітку, яка складається з наступних елементів: рядка паличок-наче
пелюсток по колу, виконаних білою фарбою. Вони перетинають багато-
Рис. 1. Кераміка XIV–XV ст.
Рис. 2. Розписна кераміка
XVII–XVIII ст.
Рис. 4. Мальована кераміка з ріж ку-
ванням та фляндрівкою XVIII–XIX ст.
Рис. 3. Мальована кераміка
з ріжкуванням XVIII ст.
334
рядні концентричні зелені смужки. У центрі біла пляма-товкачок. Миска
має виражене ребро (колінчастий злам). На дні миски з зовнішнього боку
продряпаний знак, аналогічний знаку (літера «В» на думку Л.В.Чміль) на
глибокий тарілці з Києва, також оздобленої у техніці ріжкування (Київ.
Десятинна, 2). Відзначимо, що і тарілка-миска з Аккерману і тарілка з Ки-
єва оздоблені в одній техніці – ріжкування з відзначенням центра тарілки
– елементом квітки.
Крім того, деякі екземпляри мальованого посуду з Нижнього двору
Аккерманської фортеці, оздобленого ріжкуванням з рослинними та гео-
метричними мотивами, також мають певні аналогії за кольором поливи
та орнаментикою серед посуду Києва (Киів. Десятинна та Житомирська)
XVIII ст.
Найбільш розповсюдженим засобом декору Аккерманської кераміки є
фляндрівка. Наприклад, саме так прикрашена тарілка великого діаметру
– 28 см. Полива червоно коричневого кольору, по колу зелені смужки між
якими фляндрівка червоною фарбою на білому (рис. 3).
Слід зазначити, що в цілому за кольоровим сполученням Аккерман-
ська кераміка дещо відрізняється від кольорової гами, що переважала
серед Київської кераміки та Наддніпрянської в цілому. Тут ми бачимо до-
мінанту червоного, коричневого разом із зеленим розписом, але фоновим
кольором посуду залишається темно-коричневий та різні відтінки корич-
невого кольору .
Як відзначає Л.В.Чміль, ці засоби оздоблення до XX ст. формуються у
систему розпису [12, 11]. Тарілки належать до 2–3 типів за класифікацією
Л.В. Чміль, з переважанням тарілок третього варіанту третього типу [13,
7]. За хронологічною класифікацією вони корелюються із горщиками 4-5
типів. Вони зустрічаються в комплексах з другої половини XVIII ст. та на
початку XIX ст., подальший розвиток та використання ріжкування разом
із фляндрівкою з розтягуванням фарби за допомогою вістря, характерні
для XIX–XX ст. спостерігається і на керамічних знахідок з культурних
нашарувань Нижнього двору і репрезентує подальший розвиток саме
української культури Нижнього Подністров’я. На думку Л.В.Чміль саме
такий засіб фляндрування за допомогою вістря «є очевидно, самобутнім
досягненням українських гончарів» [14, 11]. Тому, саме розповсюдження
посуду із застосування українського засобу оздоблення є важливим еле-
ментом розуміння формування та розвитку української етнічної культу-
ри Південного Заходу України. Співіснування в керамічному комплексі
Акерману різних етнокультурних елементів, і зокрема наявність україн-
ської кераміки широкого хронологічного діапазону дозволяє суттєво роз-
ширити тематику вивчення історії цього складного і водночас важливого
регіону на стику культур Європи та Азії, розглянути нові аспекти розви-
тку української цивілізації.
335
Література
1. Чміль Л.В. Керамічний посуд Середньої Наддніпрянщини XVI–XVIII ст. : Авторе-
ферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – К.,
2010. – 19 с.
2. Altun A. Iznik: Sadberk Hanim Muzesi. Turk Cini ve Seramicleri. – Istanbul, 1991. – P.
8–48.
3. Чміль Л.В. Керамічний посуд Середньої Наддніпрянщини XVI–XVIII ст. ... – К.,
2010. – 19 с.
4. Чміль Л. Керамічні тарілки з Арсеналу. Попередні підсумки / Леся Чміль // Нові до-
слідження пам’яток козацької доби в Україні : зб. наук. ст. – К. : Часи козацькі, 2008.
– Вип. 17. – С. 111–119.
5. Carswell J. Kutahya cini ve seramikleri // Turk Cini ve Seramikleri. Sadberg Hanim Muzesi.
– Istambul, 1991. – P. 50–102.
6. Абызова Е.Н., Бырня П.П., Нудельман А.А. Древности Старого Орхея: Молдавский
период. – Кишинев, 1982. – 99 с.
7. Оногда О.В. Кераміка Середньої Наддніпрянщини другої половини ХІІІ – XV ст.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.
– К., 2012 – 17 с.
8. Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 р. у сучасній науковій інтерпретації // Цен-
тральна Україна за доби класичного середньовіччя : студії з історії ХІV ст. – К., 2003.
– С. 8–26.
9. Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVІ ст. : (іст.-топогр. нари-
си) / Г. Ю. Івакін. – К., 1996. – 271 с.
10. Там само.
11. Чміль Л.В. Керамічний посуд Середньої Наддніпрянщини XVI–XVIII ст. ... – К.,
2010. – 19 с.
12. Там само.
13. Там само.
14. Там само.
Алие Ибрагимова (Симферополь),
старший научный сотрудник, заведующая отделом археологии
средневекового города Национального Бахчисарайского
историко-культурного заповедника
Материальная культура
Бахчирайского ханского дворца
(по итогам архитектурно-археологических исследований
2000–2012 гг.)
Керамическое производство Крымского ханства ХV–ХVІІІ вв. из-
учено еще неудовлетворительно, типология и терминология не разра-
ботаны. Хотя в общем керамический комплекс Бахчисарайского двор-
ца повторяет типы, технологические приемы и декор, характерные для
Средиземноморья, Турции, Южной России, Польши и Украины этого
времени, все же некоторые местные особенности имеются. Это связано
и с местными керамическими традициями, идущими из глубины веков,
и с местными глинами, которые не отличаются особенно хорошим ка-
чеством. В окрестностях Бахчисарая известно в Х–ХІХ вв. несколько
|