Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автори:	Щербань, А., Щербань, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2013
Назва видання:	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
Теми:	Дослідження пам’яток археології козацької доби
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76484
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування / А. Щербань, О. Щербань // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 136-142. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-76484
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-764842015-02-11T03:02:01Z Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування Щербань, А. Щербань, О. Дослідження пам’яток археології козацької доби 2013 Article Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування / А. Щербань, О. Щербань // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 136-142. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76484 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження пам’яток археології козацької доби Дослідження пам’яток археології козацької доби
spellingShingle	Дослідження пам’яток археології козацької доби Дослідження пам’яток археології козацької доби Щербань, А. Щербань, О. Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
format	Article
author	Щербань, А. Щербань, О.
author_facet	Щербань, А. Щербань, О.
author_sort	Щербань, А.
title	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
title_short	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
title_full	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
title_fullStr	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
title_full_unstemmed	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
title_sort	глиняні кухлі з опішні: до проблеми атрибутування
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2013
topic_facet	Дослідження пам’яток археології козацької доби
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76484
citation_txt	Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування / А. Щербань, О. Щербань // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 136-142. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
work_keys_str_mv	AT ŝerbanʹa glinâníkuhlízopíšnídoproblemiatributuvannâ AT ŝerbanʹo glinâníkuhlízopíšnídoproblemiatributuvannâ
first_indexed	2025-07-06T00:53:41Z
last_indexed	2025-07-06T00:53:41Z
_version_	1836856872210006016
fulltext	136 12. Там само. 13. Рыбаков Б.А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г. // НА ІА НАН України. – № 1957/17а. – Арк. 37. 14. Рыбаков Б.А. Отчет о работе «Южно-русской» экспедиции за 1958 г. в г. Любече // НА ІА НАН України. – № 1958/25. – Арк. 62. 15. Ситий Ю., Васюта О., Єгорова Н., Кобець О., Коваленко В., Луценко Р., Мезен- цев В., Моця О., Семенченко Б., Солобай І. Науковий звіт про археологічні дослі- дження в охоронних зонах Державного історико-культурного заповідника «Гетьман- ська столиця» в смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2004 р. // НА ІА НАН України. – 2004/196. – Арк. 139. – Рис. 310. 16. Рыбаков Б.А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г... – Арк. 37; Коваленко В., Мезен- цев В., Ситий Ю. Дослідження флігеля на подвірї садиби Івана Мазепи на Гончарівці в Батурині // НДПКДУ: зб. наук. пр. – К.: Часи козацькі, 2012. – Вип. 21. – С. 74–76. – Рис. 2. 17. Чміль Л.В. Кераміка Вознесенського монастиря // Лаврський альманах: зб. наук. пр. – Вип. 21, спецвипуск 8. – Печерська фортеця та Київський Арсенал: нові дослі- дження. – К.: Фенікс, 2008 – С. 40; Чміль Л.В. Гончарний комплекс початку ХVІІ ст. з фондів Музею історії міста Києва // Могилянські читання–2006: зб. наук. пр. – К., 2007. – Ч. 1. – С. 372. 18. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. Лівобережна Україна. – К.: Мо- лодь, 1993. – С. 76. 19. Лазаревский А. Любецкие гончары в 1615 году... – С. 89; Пошивайло О. Етнографія українського гончарства... – С. 74. Анатолій Щербань (Київ), провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви, доцент Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського, кандидат історичних наук Олена Щербань (Київ), провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви, кандидат історичних наук Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування Переглядаючи публікації щодо українського гончарства, можна зро- бити висновок, що воно досить добре досліджене. Насправді ж багато пи- тань досі приховані покровом маловивченості. Однією з важливих сучасних проблем гуманітарних наук, що вивча- ють різні прояви гончарства, є атрибутування кераміки. Адже без більш- менш точного визначення місця і часу виготовлення виробів висновки ке- рамологів, археологів, етнологів, культурологів і мистецтвознавців щодо характеристики гончарної культури населення того чи іншого регіону, еволюції різних її аспектів є досить хиткими. Одним з найменш досліджених в історії українського гончарства є пе- ріод з кінця ХVIII до третьої чверті ХІХ ст. Здавалося б, що цей час на- ближений до сучасності, і, відповідно, у музейних колекціях і наукових публікаціях повинно міститися багато точно атрибутованих виробів. Але 137 щодо народного гончарства це не так. Серед головних причин цього яви- ща можна виокремити кілька головних. Перша та, що науковці впродовж перших трьох чвертей ХІХ ст. не ці- кавилися такими предметами народного побуту, як глиняні вироби. Пер- ші публікації (два альбоми), де подано інформацію про кераміку окре- мих українських гончарних осередків, які можна використовувати для більш-менш точної атрибуції народної кераміки (у межах десятиліття), датовано 1882 р. Зокрема, в альбомі «Мотивы малороссійскаго орнамен- та гончарных изделий» [4] подано ілюстративні матеріали (переважно з Опішні) – результати першої польової керамологічної експедиції гончар- ними осередками Полтавщини, здійсненої професором Харківського уні- верситету Анастасом Зайкевичем. В альбомі директора Львівського міського промислового музею Люд- віка Вєжбіцького «Взори промислу домашнього: Вироби глиняні селян на Русі (Косів)» [8] подано фотоматеріали, зібраних у Косові (Івано-Фран- ківщина). 1889 р. альбом було перевидано з додатком матеріалів Сокаля (Львівщина) [7]. Дані альбоми є певним межовим явищем в історії укра- їнського гончарства. Цікаво, що і пізніше три вищезгадані осередки виго- товлення мальованої кераміки були у полі уваги науковців. Їх продукція аналізувалася у величезній кількості наукових статей і кількох моногра- фіях. Але досі питання атрибуції опішнянської, косівської та сокальської кераміки навіть для ХХ ст. розроблено слабко. Другою з причин є те, що народною керамікою до кінця ХІХ ст. не ці- кавилися українські музеї. Відповідно, в Україні немає точно атрибутова- них колекцій тогочасної кераміки. Важливо пам’ятати, що колекції гарно атрибутованої кераміки Західної України третьої чверті ХІХ ст. є за кор- доном, зокрема, в Краківському Музеї Народовому. Третя причина та, що археологи, знахідки яких могли, певною мірою, прояснити окремі аспекти, наблизитися до розуміння процесу змін у фор- мах і декорі виробів, до останнього часу не цікавилися ними. Лише впро- довж останнього десятиліття з’явилися поодинокі публікації окремих ма- теріалів, знайдених під час дослідження давніших пам’яток. Але і вони в плані атрибутування ще не досконалі. 2012 р. нам вдалося натрапити на цікавий комплекс виробів, частину з яких в археологічних публікаціях прийнято датувати козацькою добою. Але, як виявилося після аналізу сукупності знахідок, ймовірним є дату- вання їх пізнішим часом, що дає підстави сумніватися в атрибуції й ін- ших подібних речей. У даному дослідженні охарактеризовано фрагменти однієї з найчисельніших груп виробів – глиняних кухлів у загальному контексті знахідок комплексу. Знахідки виявлено в Опішному (Полтавщина), на краю кутка Прого- ня (урочище Царева Гора). Впродовж першої половини ХХ ст. (а можливо, і раніше) в цій частині містечка мешкали гончарі. Земля, на якій розта- шовується комплекс до 1941 р., належала Йосипу Федоші (народився на 138 початку ХХ ст., загинув на фронті), що, за свідченням сусідів, також був гончарем. Рештки кераміки помічено в розмиві стінки яру, що утворився на місці давньої вулиці. Кілька десятиліть тому вулиця була вужчою, але внаслідок її розширення за допомогою бульдозера, пришвидшилися ерозійні проце- си. Щорічно стінки яру розмиваються талими водами, які відкрили залиш- ки господарської ями (?) шириною 1,3 м, заповненої фрагментами кераміки. Було здійснено вертикальну зачистку та часткову вибірку матеріалу з ме- тою простеження характеру заповнення. Після усвідомлення необхідності здійснення наукових археологічних розкопок комплексу роботи було при- пинено. Але здобутих матеріалів достатньо для його попередньої атрибуції. Напевно, ми маємо справу зі смітником, куди кілька разів викидали значну кількість зіпсованого посуду. Найбільше фрагментів належало горщикам, мискам, кухлям, ринкам та іграшкам. Поодинокими вияви- лися рештки глечиків, макітер та кахель. Окрім того, знайдено кухонні рештки (траплялися кістки домашніх тварин та птахів, луска та кістки риби), фрагменти залізних (цвяхи, дверні петлі тощо) та скляних (пляш- ки, штофи) виробів. Також виявлено монету – 2 копійки 1813 р., що може позначати нижню межу утворення даного комплексу. Колекція кухлів на пам’ятці – одна з найцікавіших і найбільш пред- ставницьких. Вдалося реконструювати форму 12 кухлів та кухликів і двох кухлеподібних виробів (рис. 1-2), форма яких наближається до гле- чиків. Окрім того, зібрано фрагменти ще близько 10 кухлів, склеїти які не вдалося. Особливістю даної групи виробів є те, що всі вони мають вуха, видовжені пропорції, широко розхилені вінця, діаметр яких більший чи приблизно рівний опукові. Всі вироби ангобовано білою глиною – побі- лом. Як правило, якісно ангобувалася здебільшого зовнішня поверхня ви- робів. Частина виробів має крайкування зеленою (виготовленою з сумі- ші свинцю з перепаленною міддю) чи брунатною (виготовленою з суміші свинцю з залізною окалиною) поливою. Внутрішня покривалася ангобом частково. Відрізняється форма опука та боків – від майже циліндричної до складно-профільованої. Форма виробів обумовлена їхнім призначенням – для набирання і споживання напоїв. За вухо зручно тримати під час споживання і вдаєть- ся не намочити пальці під час набирання рідини. Широкі вінця та близька до циліндричної форма дозволяє легко й рівномірно виливатися вмісту. Крайкування поливою полегшує вимивання посудини в місці, де особа, що пила, торкалася губами. За розмірами виокремлюються дві групи виробів, які відрізняються й за декором. Менші (висота – 10–7 см, діаметр вінець – 9–8 см) (рис. 1: 1-2) декорувалися ритованими прямими лініями (2–4) на місці перехо- ду тулуба у вінця і, в одному випадку, крайкуванням зеленою поливою зсередини вінець. Вирізняється складним профілюванням, що надає їй 139 глечикоподібності (рис. 1: 5), посудина висотою 10 см і діаметром вінець 8 см. На відміну від типових кухлів вона прикрашена опуклим орнамен- том – пружками на місці переходу плечей у вінця і попід краєм вінець. Специфічна форма виробу, відмінний від інших кухлів декор, а також сліди використання – наявність нагару по краю вінець та на частині зо- внішньої поверхні можливо свідчить про інше використання. Наприклад, його могли застосовувати, наприклад, для кип’ятіння невеликої кількості молока для годування дитини. Щоправда, керамолог Іван Зарецький на- зиває подібний за формою (рис. 1: 6) виріб «кухлем» [2, рис. 9]. Більші кухлі (висота 15–12,5 см, діаметр вінець 12–10 см), окрім риту- вання та крайкування (для цього використовувалася, окрім зеленої, бру- натна полива) прикрашалися мальовкою й опискою. Найпростішою композицією мальованого орнаменту на кухлях (вияв- лено фрагменти чотирьох виробів, переважно найбільших за розмірами) було нанесення «глейком» тонким пензликом трьох «смужечок» (над уто- ром, на місці переходу плечей у вінця та попід краєм вінець), що складали- ся з кількох концентричних коричнево-оранжевих ліній. Лише ці вироби крайковано брунатною поливою. Рис. 1. Кухлі. Глина, гончарний круг, ліплення, мальовка, ритування, полива (1, 3-4). Опішне. 1-5 – комплекс Царева Гора (фото Анатолія Щербаня), 6 – виріб 1893 р. [2, мал. 9]. Рис.2. Кухлі. Глина, гончарний круг, ліплення, мальовка, ритування. Опішне. Комплекс Царева Гора. Фото Анатолія Щербаня. 140 Дещо складнішими є композиції на іншій групі великих кухлів (рис. 2). У всіх з них орнаментовано вуха за допомогою прямих горизонтальних від- різків – широких коричнево-оранжевих, що чергуються з темно-коричне- вими (мальованими «опискою»). Основна орнаментальна смуга наносила- ся на опук та боки кухлів і складалася з вертикальних прямих (нанесених коричнево-оранжевою фарбою) і хвилястих (нанесених темно-коричневою фарбою) відрізків, розташованих між широкими коричнево-оранжевими прямими концентричними лініями, нанесеними над опуком та на місці пе- реходу плечей у вінця (рис. 2: 3-5). Останню здебільшого зображали поверх смуги ритованих ліній. Цікаво, що подібні композиції епізодично викорис- товувалися для оздоблення глиняного посуду для напоїв Лівобережної України здавна. Зокрема, їх виявлено на аланському посуді кінця VIІ – по- чатку VIII ст. з околиць с.Мачухи (Полтавщина). Оскільки прямої спадко- ємності між вищеназваними пам’ятками немає, збіги в їхній орнаментації можна пояснити наявністю певних культурних стереотипів. Іноді на всю зовнішню поверхню вінець наносилися прямі концентричні мальовані лі- нії (рис. 2: 5). В окремих випадках на вінцях зображалися інші елементи – смуги з потрійних темнокоричневих дуг, в центрі кожної з яких нанесено овальну коричнево-оранжеву ляпку (рис. 2: 4) чи «квіточок», що склада- ються з темно-коричневого кола, оточеного такого ж кольору крапками, в центрі якого розташована овальна коричнево-оранжева ляпка (рис. 2: 1-3). Композиції на двох стандартних за формою кухлях та одному глечи- коподібному (рис. 2: 1-3) вирізняється тим, що на їхніх тулубах і боках зображено смугу з вертикальних овальних елементів, контури яких нага- дують листок якоїсь рослини, один бік якого передано дугоподібною, а ін- ший – хвилястою лінією. З боку дугоподібної лінії зображено ряд цяток. На вухові одного з таких виробів нанесено унікальну композицію, в якій горизонтальні прямі оранжево-коричневі відрізки чергуються зі смугами з двох темно-коричневих трикутників (рис. 2: 2) – «зубців» вершинами донизу, в кожному з яких розташовано по оранжево-коричневій цятці. Щодо призначення кухлів нині сумнівів не виникає – вони традицій- но використовувалися для пиття води, сирівцю, узвару, молочних та ал- когольних напоїв. Чітке розмежування знайдених у Опішному виробів за формою, розмірами і декором може свідчити про певну їхню спеціаліза- цію. Так невеликі, мало декоровані вироби, куди могло входити 0,15–0,3 літри рідини, могли використовуватися для споживання дорослими міц- ніших алкогольних напоїв (наприклад, браги чи вареної), а також води й молока дітьми. Найбільшими (об’ємом 1–1,5 літри – близько пів-кварти), скоріше за все користувалися дорослі для споживання безалкогольних (наприклад, сирівцю) і слабкоалкогольних напоїв (пива, браги). Цей здо- гад підтверджують літературні джерела. Так, Іван Котляревський у «Ене- їді» вжив назву «кухлик» у якості невеликої посудини, з якої пили брагу і «кухоль» – як більшу посудину, сирівець з якої випив Еней, щоб прийти до тями після похмілля. 141 Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко використовує назви «кух- лик», «кухличок»: «дівко! а вточи лиш слив’янки! – то ми по кухличку, по другому вип’ємо», «та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорун- женком», «далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризка- ла тою водою і себе, і жлукто усередині…» [6]. Микола Гоголь, згадуючи кухлі, і даючи в більшості випадків зрозуміти, що вони глиняні, описує їх у сценах споживання «сивухи» та «меду». Після трапези такі кухлі роз- бивали. У двох сюжетах розміри кухлів гіпертрофовані: «мало не с пол- ведра», «с полкварты». Лише в одному випадку – сцені чаклування зі «Страшной мести» – письменник уточнює, що кухоль – «выделанный из какого-то чудного дерева» [5]. В наукових публікаціях кухлі, подібні до вищеописаних, спеціально не аналізувалися. Ймовірно тому, що досі вони серед знахідок на археоло- гічних пам’ятках рідкісні, фрагментовані. В студіях, що стосуються більш широких тем, такі кухлі зазвичай датуються ХVIII ст.м. Зокрема, до цього часу дослідники віднесли фрагменти дуже схожих на опішнянські за фор- мою і декором виробів з Верхнього Салтова (Харківщина) [1, рис. 6: 5, 9], Полтави та Комсомольського мікрорегіону [3, 90–91, рис. 5: 1]. Але кухлі з Опішного не можуть датуватися таким раннім часом. Загалом комплекс (хоча окремі фрагменти посуду можуть бути ранішими) можна датувати часом від 1813 р. (цим часом датована знайдена в ньому монета) до кін- ця 1870-х років – часу експедиції Анастасія Зайкевича. Хоча в альбомі, опублікованому за її результатами, жодного зображення кухлів не наве- дено, але там містяться аналогії для більшості знайдених в ямі горщиків і мисок [4, рис. 6: 5, 9]. До речі, більшість фрагментів мисок, знайдених у комплексі, належать «шльонкам», виготовлення яких на 1893 рік (час екс- педиції Івана Зарецького) в Опішному повністю припинилося, але деякі гончарі ще пам’ятали, як їх виготовляти [2, 62]. Не виключено, що знайдені кухлі різночасові. Стратиграфічно, біль- шість з них відноситься до одного шару (товщиною близько 30 см, напо- вненого різноманітною фрагментованою керамікою, форми якої здебіль- шого реконструюються). Лише один виріб (рис. 2: 1) розташовувався нижче цього шару. Він був пошкодженим (відбито частину вінець), але не фрагментованим. Поряд з ним стояли два горщики подібної збереженості. Складається враження, що ці вироби було покладено в яму. Ймовірно, да- ний кухоль – один з найдавніших у комплексі. Він вирізняється від інших формою (має складний профіль, що робить його подібним до глечика), а розміщеним на тулубі елементам орнаменту можна віднайти аналогії в оздобленні мисок другої половини ХVIII ст. Висловимо припущення, що цей виріб є найдавнішим серед кухлів і може датуватися першою чвертю ХІХ ст. Подібну композицію орнаменту має лише один кухоль (рис. 2: 2). Але його форма інша – циліндроподібна. На вінцях іншого циліндропо- дібного кухля і кількох фрагментах наявна смуга з оторочених цятками кіл, яка є на вищеописаних виробах. Цей виріб вважаю дещо пізнішим за 142 попередній. Але орнаментальна композиція на його тулубі кардинально інша. Кухлі з таким орнаментом найбільш чисельні в комплексі (рис. 2: 4-7). Їхній профіль складніший ніж у циліндроподібних виробів. На окремих – присутнє крайкування зеленою поливою. Вважаємо такі ви- роби дещо пізнішими. Найпізнішими (ймовірно, датованими останньою чвертю ХІХ ст.), на наш погляд, є великі кухлі з неорнаментованим тулу- бом (у кількох з них присутнє крайкування брунатною поливою) та по- вністю политі (рис. 1: 4). Їх профіль знову ускладнився. Саме кухоль зі складним профілем, але без орнаменту (рис. 1: 6), подав на ілюстрації до фундаментальної праці «Гончарный промысел в Полтавской губернии», написаної за результатами експедиції 1893 р., Іван Зарецький [2, рис. 9]. Таким чином, можна припустити, що впродовж ХІХ ст., великі кухлі в Опішному змінювалися. Спочатку вони мали складний профіль і своєрід- ний орнамент на тулубі та вінцях. Потім профіль кухлів спростився, набли- зившись до циліндричного, а на тулубі з’явилася нова орнаментальна ком- позиція. Вважаємо ці зміни обумовленими імпульсом ззовні. Його природа досі не вивчена. Але вектор впливу, найімовірніше, спрямовувався з заходу. На це натякає назва мисок – шльонок, що супроводжували кухлі і, скоріше за все, з’явилися в Опішному саме в першій половині ХІХ ст. З часом вико- ристання таких орнаментів на кухлях припинилося, а форма ускладнила- ся. Вірогідно, внаслідок того, що імпульс впливу минув. Вивчення кухлів з нововідкритого опішнянського комплексу доповнює наші знання про асор- тимент глиняного посуду ХІХ ст., дозволяє переглянути нині існуючі уяв- лення про їхню хронологію і проілюструвати твори класиків української літератури. А Опішне – вважати одним з осередків їхнього виготовлення. Література 1. Голубєва Ірина. Гончарний комплекс Верхнього Салтова другої половини ХVII– ХVIII ст. // Українська керамологія. – Опішне: Українське Народознавство, 2011. – Кн. ІІІ. – Т. 1. – С. 132–144. 2. Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. – Полтава: типо-лито- графия Л.Фришберга, 1894. – 3 нен., ІІ, 126, ХХІІІ, VI, 11 с. 3. Лямкін В.В., Шерстюк В.В. Дослідження комплексу ХVIII ст. в ур.Мазепин Яр не- подалік м. Комсомольськ на Полтавщині // Старожитності Лівобережного Подніп- ров’я. – К.–Полтава, 2010. – С. 84–94. 4. Мотивы малороссійскаго орнамента гончарных изделий. – Полтава: изд. Полтавско- го Губернского Земства, 1882. – 2 с., ХХІ табл. 5. Щербань Олена. Глиняний посуд у творах Миколи Гоголя // Чумацький шлях. – 2009. – № 3. – С. 28–29. 6. Щербань О.В. «Красне письменство», як джерело керамологічних досліджень куль- тури харчування доби українців доби козаччини // Заповідна Хотриця: матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Історія запорізького козацтва в пам’ятках та музейній практиці». – Спец. випуск. – Запоріжжя: А&V.Art.GROUP, 2011. – С. 80–83. 7. Wierzbicki Ludwik. Wzory przemyslu domowego: Wyroby gliniane wloscian na Rusi (Kos- sów i Sokal). – Lwów: Muzeum przemyslowe miejskie, 1889. – Serya IX. 8. Wierzbicki Ludwik. Wzory przemyslu domowego: Wyroby gliniane wloscian na Rusi (Kos- sów). – Lwów: Muzeum przemyslowe miejskie, 1882. – Serya V.

Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування

Репозитарії

Схожі ресурси