Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672)
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Schriftenreihe: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76501 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) / Я. Матвіїшин // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 383-391. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76501 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-765012015-02-11T03:02:08Z Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) Матвіїшин, Я. Тюркологічні дослідження 2013 Article Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) / Я. Матвіїшин // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 383-391. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76501 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження |
| spellingShingle |
Тюркологічні дослідження Тюркологічні дослідження Матвіїшин, Я. Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Матвіїшин, Я. |
| author_facet |
Матвіїшин, Я. |
| author_sort |
Матвіїшин, Я. |
| title |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) |
| title_short |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) |
| title_full |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) |
| title_fullStr |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) |
| title_full_unstemmed |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) |
| title_sort |
козаки у стамбульському "журналі" а. ґаллана (1672) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Тюркологічні дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76501 |
| citation_txt |
Козаки у стамбульському "Журналі" А. Ґаллана (1672) / Я. Матвіїшин // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 383-391. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT matvííšinâ kozakiustambulʹsʹkomužurnalíagallana1672 |
| first_indexed |
2025-07-06T00:54:19Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:54:19Z |
| _version_ |
1836856912433381376 |
| fulltext |
383
10. Илчева В., 1975. Глинени лули от Великово Търново // Годишник на музеите от Се-
верна България. – Кн. 1. – Варна.
11. Robinson R., 1983. Clay tobacco pipes from the Kerameikos // Mittelungen des Deutschen
Archaologischen Instituts Athenische Abteilung. – Bd. 98. – Berlin.
12. Robinson R., 1985. Tobacco pipes of Corinth and of the Athenian Agora // Hesperia. –
Vol. 54. – No. 2/ – April-june.
13. Hayes J.W., 1980. Turkish clay pipes: a provisional typology// The archaeology of the clay
tobacco pipe. – IV. – Europe Oxford: BAR IS. – Vol. 92.
14. Gosse Ph., 2005. Les pipes de l’ Empire Ottoman // http://pagesperso-orange.fr/philippe.
gosse/otto/ottoman.htm.
15. Simpson S.J., 1990. A brief introduction to Ottoman clay pipes // Society for clay pipe
research. – Newsletter, 27, july.
16. Волков И.В., 1999. Частная коллекция «турецких» курительных трубок из Москвы
// Материальная культура Востока. – М.
17. Пейсонель К., 1974. Трактат о торговле на Черном море // Адыги, балкарцы и
карачаевцы в известиях европейских авторов XIII–XIX вв. – Нальчик.
18. Humphrey J.W., 1990. The Turkish clay smoking pipes of Mytilene // Society for clay pipe
research. – Newsletter, 26, april.
Ярослав Матвіїшин (Київ),
кандидат фізико-математичних наук; історія науки
Козаки у стамбульському «Журналі» А. Ґаллана (1672)
У другій половині ХУІІ ст. Франція прикладала немало зусиль, щоб
налагодити ефективні дипломатичні відносини з Османською імперією
(Портою), отримати концесію на плавання у водах останньої, як також
усталити торгово-економічні зв’язки як з нею, так й з її сусідами, в т.ч. через
її посередництво (зокрема з їй підвладними). Черговою серйозною спро-
бою була місія (1670–1680) до Стамбула, яку очолив етнограф та колекціо-
нер античності Шарль Марі Франсуа Олів’є, маркіз де Нуантель (Nointel;
1635–1685), котрого супроводжували зосібна високосвічені спеціалісти
секретар амбасади Антуан Ґаллан, майбутній член паризької Академії
написів і медалей (1701) [8], [9], [12]; художник посольства Жак Каррей
(Carrey; 1649–18.02.1726) та королівський секретар-перекладач Франсуа
Пті де ля Круа (Petit De la Croix; 1653–1713), автор спогадів та відомої кни-
ги: «Війна Турків з Польщею, Московією та Угорщиною» (1684) [6] [13].
В детально розписаній міністром Кольбером інструкції від 21 липня
1670 р. (й одобреній королем Людовиком ХІУ), послові Нуантелю потріб-
но було прикласти всі зусилля, щоб відновити перервані мирні переговори
Порти з Річчю Посполитою (далі скор. РП). Це сприяло б приверненню
останньої у сферу французької зовнішньої політики у Західній Європі.
Посла зобов’язували детально інформувати Париж про все, що відбува-
ється в цих державах, в т.ч. на українських землях. Кольбер рекоменду-
вав також розшукувати й скуповувати для колекцій та бібліотеки короля
античні та антикварні речі, рідкісні рукописи та книги, в т.ч. грецьких та
візантійських церковників.
384
Членам посольства ми завдячуємо за їх причетність до збереження
найдавнішого плану Чигирина із рисунками гетьманських палаців (Б.
Хмельницького та Петра Дорошенка) [5]. Саме ці «єдині зображення, що
певним чином унаочнюють архітектурний вигляд гетьманських осель, які
загинули під час плюндрування Чигирина в 1678 р.» [4, 190], відіграли
важливу роль при відтворенні цих споруд у первісному вигляді.
Метою цієї публікації є привернення уваги до діяльності східознавця,
перекладача, нумізмата та антиквара Антуана Ґаллана (Antoine Galland;
бл.1646–17.02.1715). Йтиметься лише про деякі фрагментарні відомості
з його двохтомного «Журналу» за 1672–73 рр., які відносяться до сфери
україніки, хоча викладений там матеріал, у своєму загалу, більше при-
датний для висвітлення історії закулісної дипломатії низки європейських
представництв у Стамбулі, східних релігій, нумізматики та літературних
пам’яток античності, греків і арабського світу, як також для опису урочис-
тих церемоній й свят (в тому числі з нагоди взяття Кам’янця-Подільського
(далі скор. – Кам’янець), життя й побуту самої столиці (включаючи харак-
теристику подій й осіб султанського двору). Ймовірно, що матеріали про
українські справи Ґаллан відкладав для спеціального твору. На цю думку
наводить його коротка замітка у «Журналі» від 4 липня 1672 р. (додаток
до 2-го тому) про те, що він уклав мемуар про козаків (до сьогодні не від-
найдений). Тому про них він згадує скоріше принагідно, як, наприклад, у
«Докладному описі Кари Мустафи-паші...», котрому довелося з ними во-
ювати «на морі й на суші».
За думкою фахівців Ґаллан вів «щоденники», починаючи «з молодих
років», на протязі всього періоду своєї діяльності. Крім згаданних, до нині
дійшли лише діяріуші, що охоплюють паризький період його діяльності
(1708–15). Недавно опубліковано його «Журнал» за 1708–09 рр., який од-
нак не торкається окресленої нами теми, так само як і його «Кореспонден-
ція» (1698–1701) у Національній бібліотеці Франції (Ms fr. 6137–6138), де
також зберігається мало досліджена кореспонденція Нуантеля та інших
членів посольства (Ms fr.10638, 10655, 10656, 17046). Йдеться про той час,
коли Ґаллан завідував кафедрою арабської мови у паризькій Кололівській
колегії (1709), публікував роботи з нумізматики (1701 р. його обрано чле-
ном Академії надписів та медалей), керував багатотомним енциклопедич-
ним виданням «Східної Бібліотеки» (з 1697), важливим джерелом й для
наших східознавців. Колишній бібліотекар Нуантеля став антикварем
короля. Зауважимо, що Ґаллан добре відомий завдяки відшуканих ним
(за ініціативою Нуантеля) казок й новел «Тисячі й однієї ночі», їх пере-
кладу французькою мовою та майстерних власних оповідань, доданих до
них (серед українських перекладів варто згадати львівське чотирьохтом-
не видання 1912–13 рр.). Менше знають у нас його прекрасні переклади з
індійського фольклору.
Прямі відомості про козаків у «Журналі» Ґаллана сягають фактично
17 квітня 1672 р., часу приїзду польського резидента при Порті Висоцько-
385
го (Wisoski; Visoski), що одночасно предтавляв й інтереси Ватикану. Лег-
коважність останнього не сприяла налагодженню мирних стосунків між
РП та Портою: «Це пан Висоцький, колишній інтернунцій з Польщі, ко-
трий, в деякому роді, є причиною війни, що Турки збираються розпочати
проти Польщі. Якщо йому докорили б, що він не так сильнo наполягав на
проблемі, що стосується Козаків, й що він не просунув справи далі, ніж
[це робили] сам король та дворяни в своїх грамотах, він не скаже нічого
іншого, опираючись на свої благородні якості, в той час коли король і дво-
ряни хотіли б оминути це питання. Він опиратиметься завжди їх суджен-
ню, не бажаючи жодного миру з Портою [...]» [11.І, 109]. Невисокої думки
про місію Висоцького був й Нуантель, доносячи на поч. 1676 р. Людовику
ХІУ про умови миру між РП й Портою [10.XII, 236v].
Головний скарбник імперії доніс, – як пише того ж дня Ґаллан, – що
«Кам’янець не є неприступним і що Турки знають засіб як його взяти.
Якщо Турки візьмуть Кам’янець, вони ліквідують Молдавське князів-
ство, щоб там установити турецьке панування та магометанський закон.
Це проти власної волі, що Турки хочуть вести війну у Польщі, де їх кам-
панія може витримати тільки близько двох місяців [...]. Здається, однак,
це на добре, що вони подадуться туди, тому що вони мають більше ніж дві
тисячі каїків у гирлі Дунаю та готові дерев’яні мости, щоб з них скориста-
ти у випадку необхідності. Вони воліли б краще повернутися в Угорщину,
де вони мають все бажане для зручності їх армій [11.І, 109].
Тривалість осади, опис капітуляції й стан Кам’янця та його жителів
під новою владою подається у джерелах (включаючи українські) дещо по-
різному. Ф.Туранли та К. Озджан, за турецькими джерелами, датують по-
чаток походу Мегмеда ІV – 4 червня 1672 р., початок облоги – 18 серпня, а
її тривалість – 9 днів [7, 441]. Ґаллан же визначає час осади 8 днями, як і
Панайотис [11.І, 226]. 27 серпня польський комендант здав фортецю (див.
детальніше [13]), а 2 вересня, у п’ятницю, у місті відбулося урочисте читан-
ня корану у присутності султана. Сім християнських храмів були переоб-
ладнані на мечеті. Того ж місяця польські ґарнізони були витіснені з низки
інших населених пунктів Поділля та Галичини (зокрема Чорткова).
У «Журналі» під 11 вересня 1672 р. маємо опис святкування у Стамбу-
лі взяття Кам’янця. Безперечно, для турків, так само як й для Нуантеля,
це була радісна звістка. Християни ж міста не могли повірити, що впала
«така велика й сильна фортеця». Серед них ширилися чутки, що османи
взяли «невеличке укріплення на Дністрі, яке має таку ж назву, Кам’єніца
(Camienitsa dans la Gharle)». «Інші казали, що це інше укріплення, під на-
звою Grudec, розташоване на Дністрі, біля Кам’янця, ще інші воліли б, щоб
жодної фортеці не було взято» [11.І, 206]. Ґаллан же при описі цих святку-
вань у Ґалаті та Стамбулі [Т. с., 207–209] чітко відмежувався від свого шефа,
говорячи, зокрема, як віднеслися до них інші посольства: «У Французько-
му палаці приготовилися засвітити люстри, але коли побачили, що інші
представники не почали [святкувати], були змушені не показувати знаків
386
радості назовні, у той час як в душі [ми] були розчулені нещастям Кам’янця,
яке більше, ніж коли б то не було, виставлено перед наругою турків».
Ґаллан відмітив під 19 вересня, що «Султан залишився у Кам’янці з
Великим Візиром, в той час як Капелан Паша (Capelan) був відправлений
осадити Львів» [11.І, 215]. Як знаємо, у Галичину разом з останнім ви-
рушив Петро Дорошенко зі своїми козаками й дружніми йому татарами,
за якими все ж «послідувала частина турецького війська під командою
Каплан-Паші» [3, 17]. Видно, що у французькому посольстві знали не-
багато про цей похід. Нуантель доносить, що султан Мегмед ІУ, осівши у
Кам’янці, відправив під Львів 60 000 чоловіків під командою «капітан-ге-
нерала Каплан Паші», до складу яких входили «козаки Петра Дорошенка
(Dorosensko)» (початок вересня 1672 р.) [6], [10]. «Мене хотіли переконати,-
занотовує Ґаллан під 1 жовтня 1672 р., – [...] що султан взяв Львів [ ] і що
Поляки заключили з ним мир» [11.І, 220].
Захисники Львова, побачивши перед собою переважаючі сили проти-
вника, відкупилися, врятувавши таким чином місто від сплюндрування.
Майже через рік Ґаллан повертає до цієї теми, оповідаючи, під 2 липня
1673 р., як «Султан [...] прочувши, що Паша, отримав, будучи попередньо-
го року сераскиром або генералом армії [...], сорок тисяч секінів, щоб не
брати Львів [, сильно докоряв за це останньому]. Каплан-Паша намагався
переконати султана у тому, що «ці гроші він чесно розподілив між сорока
тисячами людей, якими він командував, а не привласнив» [11.ІІ, 112].
5 жовтня 1672 були вироблені прелімінарні умови миру і султан, що
стояв вже під Бучачем, їх ратифікував. «Козацьку Україну», зокрема ви-
знали «самостійною» державою на чолі з гетьманом Петром Дорошенко,
але під протекторатом Османської імперії. Останній зажив собі славу се-
ред турків недавньою перемогою над з’єднаними військами Ханенка та
Польщі недалеко від Ладижина, але й здобув прокльони серед місцевого
населення із-за його єднання з татарами, що безкарно плюндрували кра-
їну. Під 11 листопада 1672 Ґаллан занотовує ці події у своєму «Журналі»,
передаючи головну суть «артикулів» (але не уточнюючи нові кордони)
«миру між Турками й Поляками, [а саме] що Кам’янець зі всім Подоллям
залишаються для султана, а Козаки з Дорошенком, їх чільником, під про-
текцією Султана; що Поляки заплатять, за один раз 80.000 піастрів за
Львів [...] і річну трибуцію 22.000 секенів» [11.І, 232]. На той час на Ліво-
бережжі місце засланного у Сибір гетьмана Многогрішного зайняв «по-
пович» Іван Самойлович, котрий також претендував об’єднати під своєю
булавою Східну та Західну частини України.
Під 25 січня 1673 р., Ґаллан пише, що «ширяться чутки ніби Поляки
відібрали все те, що окупували Турки, крім Кам’янця і що вони осадили
це місто, що призвело б до того, що Султан навернеться на думку, щоб по-
вернутися туди» [11.ІІ, 13]. 30 січня знову ж таки «ширяться чутки, що По-
ляки відібрали Кам’янець» [Т. с., 16]. Дізнатися докладніше про це Ґалла-
ну видно не вдалося, бо він згадує лише про те, що та відомість «дійшла до
387
кеймакама (тобто «губернатора» Стамбула) польською мовою» [Т. с.]. «Я
дізнався, – пише він під 8 лютого 1673, – що Турки підготували свої судна
(saïques), з декількома тисячами яничар, щоб відправити їх через Чорне
море на підсилення Кам’янця» [Т.с., 34]. Невдовзі занепокоїна Москва
надсилає своїх посланців на обидві частини України і в Порту [3, 27–34].
Під 18 травня 1673 р. Ґаллан описує нову політичну ситуацію, коли
«...заговорили про відновлення війни проти Польщі, яка, об’єднавшись
з козаками [Ханенка – Я.М.] та Московією, має намір увійти на землі
Султана, і що польського посланця, котрий прибув з чотирма чи п’ятьма
особами [і] доставив листи, затримано і арештовано» [11.ІІ, 72]. Тільки 29
травня, – як свідчить Ґаллан, – Великий візир «прийняв посланця від
польського короля, вручив йому відповідь на листи, що він приніс, і на-
казав відправити його до кордону імперії» [Т. с., 80].
Не без грошової субсидії Ватікану РП відроджує свою воєнну міць.
Уже восени 1673 р. коронний гетьман Ян Собєський зібрав під Львовом
армію у 52 тис. чол (з 50 гарматами). Розголос про це Париж отримав від
європейських дипломатів майже одночасно з путаними відомостями зі
Стамбулу.
У донесенні від 17 жовтня Нуантель підтверджує попереднє своє по-
відомлення про «рішення Поляків вести війну [з Турками], що змусить
султана зимувати в тих краях; [й що] офіційно оголосили, що він вже
відправився в дорогу, щоб відвідати Кам’янець» [Т. с., 177. Додатки]. 11
листопада 1673 р. Собєський наніс сутєву поразку передовим загонам Гу-
сейна-Паші під Хотином. Поляки, однак, не скористали з цієї перемоги
й завернули армію на територію Польщі, бо на той час у Львові помирає
король і партія Собєського навертається до боротьби за владу. Весною
1674 р. польські гарнізони були витіснені з Молдавії.
Ґаллан згадує низку діячів, з котрими він спілкувався й серед яких де-
які мали відношення до України (Бобовський, Панайотис, Ґіка, Сіріґос,
Маурокордато та ін.). Про Бобовського він так пише у листі до свого при-
ятеля, медика та антиквара Якоба Шпона (Spon), якому він виправляє де-
які огріхи в його книзі «Подорож в Італію, Далмацію, Грецію та у Левант»
(1678): «Я його бачив й я від нього навчився турецької мови. Маю багато
речей [написаних] його рукою і, між іншим, частину «Псалмів», віршова-
них турецькою мовою, і замітки з музики, належних йому. Пан Нуантель
має його «Трактат про сераль».
Войцєх Бобовський (Bobowski; Albertus Bobovius, Bobovio; Bobrowski,
Bozonius, Bobonius, Bohonius; бл.1610 – бл.1675) був вихідцем з дрібної
львівської шляхти (Я. Рейхман, однак припускає, що він походить з Ново-
го Санча [14, 124]). Згодом його більше знають під іменем Алі Уфкі (‘Alî
Ufkî Bey). Історик Ж. Дені вважав його українцем. До того ж однією з мов
його семимовного рукописного словника, що нині зберігається у Бодле-
янській бібліотеці, є українська.
388
Викрадений у дитинстві татарами й проданий у Стамбулі до замож-
ного палацу, Войцєх прийняв іслам й зацікавився античністю, музикою
(уклав 1650 р. турецькою мовою музикальну антологію), історією релі-
гій, мовами (знав 18 й займався перекладами, а 1666 р. написав турецьку
граматику) та деякими науками. Згодом зацікавився козацькими спра-
вами, багато подорожував, а згодом зайняв посаду драгомана. Серед його
численних знайомих (поміж яких – Ісаак Барроу, учитель Ньютона) були
єзуїт Рутка (Rutka), ще один виходець з України [Т. с., 208], Юрій Хмель-
ницький, Шумовський, польський посол в Стамбулі та ін. На той час у
Стамбулі знаходився перший постійний предсравник козаків у Порті
Михайло Портянка, котрий прибув туди з посланцями всіх полків.
І. В. Зайцев [2], котрий приписує нашому львівянину вірменське похо-
дження, опублікував детальніший (ніж це зробив Е.Блоше) опис частини
паризьких документів Уфкі, які торкаються «історії московсько-осман-
сько- українських відносин», в т.ч. про його контакти з Ґалланом, котрий,
на його думку, можливо й привіз у Париж його архів. Нині більша части-
на цих матеріалів знаходиться у Національній бібліотеці, в т.ч. важливий
збірний Fond anc.221 (327 арк.) з українською тематикою, головним чином
з часу гетьманування П.Дорошенка (1666–76). Там йдеться, зокрема про
татаро-козацько-турецькі відносини, в т.ч. копії та переклади листів геть-
мана Дмитра Гуні калзі Іслам-Ґірею (лютий 1638; з проханням про допо-
могу); хана Аділь-Ґірея М.Ханенкові (26.VІІІ.1669); царя Олексія Михай-
ловича П. Дорошенкові (28.VІІ.1669); Д. Дорошенка до султана (10.ХІІ.1669
та декілька інших); Фазил Агмед-паша Кьопрюлю (1661–76), великого ві-
зира коронному підканцлеру Ольшовському (Едірне, 3.Х.1671 г.; про від-
ношення султана до П.Дорошенка); Супхан Казі-ага (Suphan Kazy Aga),
візира кримского хана П. Дорошенкові (30.VІІІ.1669) та ін. [2].
Нуантель пітримував контакти з посольствами інших країн, патрі-
архом, представниками різних вірувань та комерційних груп, в т.ч. через
Ґаллана. Останній, як «приватний секретар та бібліотекар» Нуантеля, вів
його кореспонденцію латинською й грецькою мовами з Римом, Святою
Землею, Угорщиною, Трансильванією, з архімандритами Східних церков.
Згадуючи випадок вручення у неділю 3 січня 1672 р. поздоровлення (й за-
прошення на свято у посольстві) константинопольському патріархові Ді-
онісію ІV, Ґаллан описує православний обряд, й при цьому розповідає про
присутнього «волоського принца Ґрегораска». Йдеться про ставленника
Порти, «кузена старого Маурокордато», Ґреґуара Ґіку (Grégoire Ghica),
господаря Волощини (1658) та Молдавії (1660–64), тимчасового союзника
татар й козаків, противника об’єднання України і Росії, що покинув своє
князівство, подавшись у Трансильванію, потім у РП, Німеччину і нарешті
у Венецію. Звідти він повертається до Андріанополя, щоб, при підтримці
впливового дроґмана Панайотиса, повернути собі благовоління султана і
головного візира та розпочати нову політичну гру щодо втягнення Порти
у війну з РП, апелюючи при цьому на підтримку татар і частини козаків.
389
Поновлений на троні у Бухаресті (у березні 1672 р.), він перейшов на сто-
рону РП, але після Хотинської битви, був позбавлений влади султаном, з
яким він марно намагався знову примиритися [11.ІІ, 21, прим.1].
Як правило Нуантель акуратно надсилав поздоровлення з нагоди пра-
вославних свят, однак коли політичні чи інші обставини ставали на за-
ваді, то посол утримувався, наприклад, «робити якісь компліменти па-
тріархові Греків [скажімо] з нагоди пасхального свята, яке вони обходять
згідно їх обряду», як це напередодні занотовує Ґаллан, у суботу, 8 квітня
1673 р. [Т. с., 55].
На основі повідомлень Нуантеля та Ґаллана міністр Кольбер заціка-
вився глибше справами східних церков, постійно просить Нуантеля не за-
бувати надсилати важливі твори отців православної церкви, як це сталося
зокрема з твором Петра Могили. Ґаллан детально описує у декількох міс-
цях свій демарш по ознайомленню зі складом труднодоступної для нього
особистої бібліотеки Панайотиса.
Нікузіо Панайотис (Панаґіоті чи Панаіоті; Panaioti, Panaïotti;
Panagiotis, Nicousios; Nicussio; 1613–2.Х.1673), син кушніра, вивчав грець-
ку, арабську, турецьку і перську мови у одного з чолових діячів патріаршої
церкви Мелетія Сіріґоса (чи Сиріґоса; Mélétios Syrigos), а згодом латин-
ську, італійську, математику та астрономію у Падуї. Він виконував ди-
пломатичні доручення при деяких амбасадах правлячих дворів Західної
Європи, в т.ч. був до самої смерті перекладачем у Порті (за думкою пере-
важної більшості дослідників «першим»).
Відомо, що вказівками Сіріґоса користав Яський помісний собор (1642)
при розгляді київської редакції «Православного Ісповідання Віри» Петра
Могили, остаточний варіант якого був затверджений 11 березня 1643 р.
Вселенськими патріархами і що саме Сіріґосу доручили забезпечити його
переклад на грецьку мову. Рукописний текст перекладу (в т.ч. латинською
мовою), надісланий королю Нуантелем, знаходиться у Паризькій Націо-
нальній бібліотеці (ms grec 1265; 147 арк.). Уже Нуантель у супровідній де-
пеші повідомляє свого володаря, «що цей рукопис латинською й грецькою
мовами, який має заголовок «Православне Ісповідання Східньої Церкви»,
дав нам пан Панайотис, перший драгоман Порти. Він запевнив нас, що
рукопис безперечно доводить автентичність книги, яка під тим самим
заголовком була видрукувана його заходами, бо цей рукопис є одним з
оригіналів і містить в собі справжні підписи патріярхів. Пан Панайотис,
стараючись спростувати наклепи, що їх кидають на його Церкву, прохав
Його Величність прийняти цей рукопис ...» (цит. за [1, 119]).
Завдяки старанням Панайотиса 1662 р. у Лейдені з’явилося недатоване
перше видання цього твору грецькою й латинською мовами, про що писав,
серед інших, І.Борщак (Соборна Україна. – 1947. – №3, с. 42–43), а згодом
детальніше А. Жуковський [1] та ін. Про виконання Панайотисом, а не Сі-
ріґосом, згаданих перекладів обидвома мовами засвідчує також Ґаллан,
як також його причетність до голландського видання. Він же повідомляє:
390
«Посол [Нуантель] відіслав сьєра Фонтена (Fontaine) до голландського
резидента [Justin Colyer, прибув до Константинополя 25 травня 1668, по-
мер в 1686 році], щоб попросити у нього екземпляр Православного вірос-
повідання Східної Церкви, і щоб запитати його враження про цю книгу.
Він (резидент) дав йому два примірники ... [11.І, 65]. Вступ до згаданого
твору написано у «Константинополі. У монастирі, 20 листопада 1662 р.»
й там, на 14-й сторінці, знаходиться підтвердження того, що витрати за
друк й поширення дійсно взяв на себе Панайотис, а тому «Цей твір по-
винен бути розповсюдженим безкоштовно на духовну користь ...» [Т. с.,
19, прим.1]. Більше того, Ґаллан стверджує: «Той самий Панайотис також
переклав на латинську мову це Визнання, яке він послав до короля на обох
мовах, з підписами всіх східних архієреїв (Évêques d’Orient). Цей рукопис,
який вважають оригіналом, знаходиться в бібліотеці Пана архієпископа
Реймського» [Т.с., 19 пр.].
Щодо Маурокордато, то Ґаллан його цитує багаторазово у своєму
«Журналі», починаючи від 26 січня 1672, коли той був запрошений на ве-
черю до Нуантеля [11.І, 60]. Власне, він був одним з його кореспондентів,
підтримувати контакти з яким входило в обов’язки Ґаллана. Офіційно по-
чаток листування припадає на 9.11.1672, коли останній у відповідь на 7
листів від Маурокордато різними мовами написав йому на протязі одного
дня стільки ж листів й тими ж мовами. Того ж дня Ґаллан спостерігав, як
турецька ескадра ввійшла у порт зі сторони Чорного моря «разом з ґале-
рами» з РП [11.І, 231].
Олександр Маурокордато (Maurocordato, Mavrocordato; 1637?–1719;
дипломатична активність: 1673–1709) після студій в університетах Бо-
лоньї, Падуї та школах Риму вчителював деякий час у Стамбулі, а зго-
дом змінив фах, щоб практикувати медицину. Після смерті Панайотиса
Маурокордато був призначений першим драгоманом Порти. У той же час
він стає «Великим Логофетом» при патріаршому дворі у Стамбулі. Після
провалу облоги Відня, він потрапляє в опалу і його поміщають у в’язницю
та погрожують тілесними покараннями. Однак незабаром його виправ-
довують й відновлюють на посаді першого драгомана. Він підтримував
контакти з Юрієм Хмельницьким на час перебування останнього, після
невдалої втечі, під вартою у Семи Вежах (про зацікавленність Нуантеля
подальшою долею Хмельницького див. [6], [10.XII, XIV]). Маурокордато
брав участь у переговорах, які призвели до укладення Карловицького
миру й отримав від імператора Леопольда титул князя, без відома Порти.
Його сини відіграли певну роль в історії Молдавії, Волощини тощо.
Ґаллан цікавився мапами й навіґаційними приладами, скуповував
давні книги й рукописи різними мовами, в т.ч. твори з астрології, астро-
номії [6], математики. З «Журналу» довідуємося також про репертуар те-
атральних п’єс самодіяльної групи працівників посольства. Під 11 грудня
1672 р. Ґаллан коротко згадує й про власну активність: «в неділю ... відбу-
лася друга репетиція фарсу, що я придумав, який мав більший успіх, ніж
391
перший» [11.І, 240]. Подібне дослідження твору Пті де ля Круа [13] суттєво
доповнить розглянуті тут питання.
Джерела та література
1. Жуковський, Аркадій. Петро Могила й питання єдності церков. – К/: Мистецтво,
1997.
2. Зайцев И.В. Новые османские документы по истории московско-османско-украин-
ских отношений в к. 60-х – нач. 70-х гг. XVII в. // Cahiers du monde russe. – 2009. – 50,
№ 2–3. & Web.
3. Костомаров М. Руїна. ІІІ. Гетьманованннє Самійловича //Руска Історична біблїоте-
ка... О-ра Барвіньского. – Львів: НТШ, 1894. – Т. ХVІ.
4. Ленченко В. Чигирин за планами та описами 1677–1678 років // Історична топогра-
фія і соціотопографія України. – Львів: Піраміда, 2006. – С. 190–193, 199.
5. Матвіїшин Я. Живописні плани трьох українських замків-фортець з XVII ст.
(Бара, Меджибожа, Чигирина) у Дипломатичному архіві Міністерства закордон-
них справ Франції // Історичне картознавство України. – Львів; Київ; Нью-Йорк,
2004. – С. 195-200, 4 кол. іл.: карти (їх репродулція також на http://www.ipernity.com/
doc/111855/5862688/in/album/144207).
6. Матвіїшин Я. О. До історії найдавнішого зображення гетьманської резиденції в Чи-
гирині (ХVІІ ст.): Ш. О. де Нуантель, Ф. Пті де ля Круа та А. Ґаллан // Програма. ІV
науково-практична конференція «Чигиринщина: історія і сьогодення», 1–2 листопа-
да 2012. – Чигирин, 2012. – 16 с. – С. 6.
7. Туранли Ф., Озджан К. Османські архівні документи прo міжнародні відносини та
відбудову Хотина (XVIII ст.) // Silva rerum. – Львів: Піраміда, 2007. – С. 441.
8. Abdel-Halim, M. &c. Correspondance d’Antoine Galland… – Paris: U-é de Paris, F-té des
lettres et sciences humaines, 1964. – 176 p. & Web.
9. Abdel-Halim M. Antoine Galland, sa vie et son œuvre. – Paris: A.G. Nizet, 1964
10. Archives Diplomatiques du Ministère des Affaires Etrangères de France (АМЗСФ). –
Turquie. – Correspondance politique. – Т. VII, XII.
11. Galland A. Voyage à Constantinople (1672–1673). – Publié et annoté par Charles Schefer.-
Paris: Maisonneuve et Larose, 2002. [Cf. Antoıne Galland Istanbul’a ait Günlük Hâtıralar
(1672–1673). Şerhlerle Yayınlayan Charles Schefer. Cilt I (1672). Ankara, 1949].
12. Marsy, comte de. Deux années de la vie d’Antoine Galland (1672–1673) /par le comte de
Marsy. – Amiens: Typogr. Delattre-Lenoel, 1882.
13. […] Petis De la Croix, F. Guerres des Turcs avec la Pologne, la Moscovie et la Hongrie.–
Paris: Gueroult; & La Haye: Ja. Carrel, 1689. 14. Reychman J. Życie polskie w Stambule w
XVIII wieku. – Warszawa, 1959.
Ірина Покровська (Київ),
доцент кафедри тюркології, Київський університет
ім. Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук
Суфійські терміни османської доби та їх похідні
як різновид діалектики світського й сакрального
Цілком справедливо писав Лео Яковлев, що «слова «суфі», «суфії» і
«суфізм» все ще залишаються таємницею за сімома печатками практично
для всіх» [2, 3]. Незважаючи на більш ніж тисячолітню історію існування
турецького суфізму (тур. Tasavvuf) як соціально-релігійного феномену іс-
ламу, він залишається актуальним об’єктом досліджень філософів і релі-
|