Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Шараф-Уралі, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2013
Schriftenreihe:	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
Schlagworte:	Дослідження пам’яток археології козацької доби
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76506
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині / О. Шараф-Уралі // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 195-202. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-76506
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-765062015-02-11T03:02:17Z Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині Шараф-Уралі, О. Дослідження пам’яток археології козацької доби 2013 Article Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині / О. Шараф-Уралі // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 195-202. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76506 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження пам’яток археології козацької доби Дослідження пам’яток археології козацької доби
spellingShingle	Дослідження пам’яток археології козацької доби Дослідження пам’яток археології козацької доби Шараф-Уралі, О. Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
format	Article
author	Шараф-Уралі, О.
author_facet	Шараф-Уралі, О.
author_sort	Шараф-Уралі, О.
title	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині
title_short	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині
title_full	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині
title_fullStr	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині
title_full_unstemmed	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині
title_sort	поховання доби бузького козацького війська в с. баловне на миколаївщині
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2013
topic_facet	Дослідження пам’яток археології козацької доби
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76506
citation_txt	Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині / О. Шараф-Уралі // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 195-202. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
work_keys_str_mv	AT šarafuralío pohovannâdobibuzʹkogokozacʹkogovíjsʹkavsbalovnenamikolaívŝiní
first_indexed	2025-07-06T00:54:31Z
last_indexed	2025-07-06T00:54:31Z
_version_	1836856924336816128
fulltext	195 про наказ короля поховати його у найближчій церкві. Найближча до Йо- асафа особа – диякон Павло, який супроводжував його усюди, очевидно, також загинув під Берестечком і був похований разом з ним. Археологічними дослідженнями Попового Горба на місці кладовища, яке оточувало церкву, було виявлено основи трьох кам’яних хрестів, які, згідно з місцевим звичаєм, були поставлені там як пам’ятники тим похован- ням. Зовнішні ознаки яких не збереглись. Знайдено також верхню частину кам’яного хреста з кириличним написом «ІС ХС НІКА» («Ісус Христос пе- ремагає), що, за петрогліграфічними даними, слід датувати ХVІІ ст. Археологічні дослідження виявлених на місцях Берестецької бит- ви поховань, цвинтарів ХVІІ ст. допомогли відтворити окремі картини і сторінки з історії Берестецької битви 1651 р. Зокрема, картину загибелі, пограбування і поховання корінфського митрополита Йоасафа. А вияв- лені на місцях битви кам’яні хрести-пам’ятники полеглим за волю і долю українського народу свідчать, що наш народ ні на хвилину не забував цих святих могил, і, думаючи та молячись про спасіння душ полеглих під Бе- рестечком лицарів, встановлював на них кам’яні пам’ятники. Література 1. Волинські єпархіальні відомості. – 1909. – 21 травня. – № 21. 2. Рожко В. Козацької слави не змила віків течія (ІІ пол. ХVІІ ст. – 70-і рр. ХХ ст.) // Рожко В., Пришляк В., Лотоцький П. та ін. Національний пантеон «Козацькі моги- ли». – 543 с. 3. Кмінська О.А., 1922 р.н., с. Острів. Історія села Острів: Спогади, записані Кунзе- рою М.М. – 6 вересня 1996 р. 4. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. – Львів: Слово, 1993. – 301 с. Олександр Шараф-Уралі (Миколаїв) Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині Пам’яті Феодосія Тимофійовича Камінського (1888–1978) Досить незначна зацікавленість з боку представників історичної науки окремих регіонів козацькою добою в історії України обертається ентузіаз- мом місцевих, тобто регіональних, неофітів-краєзнавців з надією, якоюсь мірою компенсувати «зверхнє» ставлення професійних істориків до укра- їнської козацької історії Південної України та провокує їхню сміливість у спробах започаткувати «непрофесійні» дослідження, творити, за подібним визначенням, тексти. Така ситуація в масштабах України, безумовно, має свої коріння, проте, і за такої ситуації завжди були, є і будуть виключен- ня. У минулому, стосовно досліджень історії козацтва, такими виключен- нями були визначні постаті: А. Скальковський, В. Антонович, Д. Багалій, Д. Яворницький, В. Голобуцький. Для Миколаївщини, в додаток до згада- 196 них, такими постатями були й лишаються також М. Аркас, С. Гайдучен- ко, М. Лагута, Ф. Камінський. Останньому ми не випадково присвячуємо наше повідомлення. Напередодні 125-ї річниці з дня народження непере- січної особистості Феодосія Тимофійовича Камінського звернення до його сподвижницького життєвого шляху археолога, етнографа, організатора музейної справи, краєзнавця, просвітянина, хотілося б вірити, приверне увагу й поставить актуальне питання необхідності наукової ретроспекти- ви, яка б не обмежувалась «вибірковістю» щодо окремих історичних періо- дів, соціальних страт, особистостей в історії України, її складових частин: Півдня, Заходу, Сходу… Вибірковість, яка і на регіональному рівні, і на за- гальноукраїнському, зрозуміло, є детермінованою, має свою передісторію, свої пояснення – в діахронії й синхронії – під кутом зору бачення: постко- лоніального, пострадянського. Проте, «все тече – все змінюється»… Конкретно, в нашому повідомленні мова піде про кам’яні хрести- пам’ятники на кладовищі села Баловного Новоодеського р-ну Миколаїв- ської області, до речі, одному з тих, що у 2004 р. приділили увагу учас- ники етнографічної експедиції МННІ ОНУ ім. Мечникова, «вивчаючи кам’яний хрест 1794 року» [1], дослідження якого, на жаль, нічим не за- вершилося. Вивчення історичного минулого доби українського козацтва, безумов- но, не може спиратись лише на писемні джерела, враховуючи, зокрема, відомі факти свідомого й планомірного нищення історичних документів (контроверсійних щодо «єдино правильного» сприймання й розуміння історичних подій), приміром, – з архівів гетьманської столиці, Батурина, кримськотатарської – Бахчисарая. Археологічні ж, історико-краєзнавчі дослідження як раз і можуть посприяти поповненню об’єктивних знань, приміром, щодо локалізації середньовічних поселень взагалі (тимчасових і з надією на не тимчасовість…); уточненню місцезнаходження козацьких, різного типу поселень (до сьогодні їх кількість на території Запорозької Січі не визначена), укріплень, сторожових постів, церков, переправ і т. д. та виникнення на їхньому місці (чи поза ним) як попередніх, так і пізні- ших поселень, та у зв’язку з цим – їхньої періодизації; особливостей спі- віснування народів степу й лісостепу/лісу, не завжди виключно ворожого – на взаємознищення, на що у свій час звертав увагу український сходо- знавець В.В. Дубровський (1897–1966): «Чомусь панує таке уявлення, що появлення в українських степах нової народності виключає можливість існування на даній території поміж нею і другої народності…» [2], тобто за такого уявлення маємо таку умоглядну закономірність: якщо тут з’явились «дикі», «жорстокі» й «спустошливі» татари, то й «логічно», не має бути на цій землі більше ніяких українців, інших народів, а значить, і їхніх слідів – залишків поселень, поховань, артефактів матеріальної культури. Така ло- гіка пов’язана також з доволі поширеною серед «цивілізаторів» концепцією «дикого поля», на якому «не доцільно» помічати попередників. 197 Історія виявлення і дослідження кам’яних хрестів на Миколаївщині, виготовлених у «майстерні» Микити Христоріза, починається з Камен- ського Ф.Т. (1888–1978), миколаївського вченого-археолога, музейного пра- цівника, етнографа, краєзнавця і просвітянина (члена аркасівської «Про- світи»), неодноразово зазнававшого переслідувань з ув’язненням у виправ- но-трудових таборах, висилкою на Далекий Схід, Північний Казахстан. Самовіддана, невтомна, різнопланова і продуктивна діяльність Феодосія Тимофійовича неодноразово, на довгі роки, переривалась із вердиктом: «спроба перетворити Миколаївський музей у центр української культу- ри» (під час його роботи в 20-ті роки минулого століття в якості директора Миколаївського історико-археологічного музею), «приналежність до укра- їнської контрреволюційної націоналістичної організації», «співчутливе ставлення до антирадянської націоналістичної організації» тощо [3; 4]. Факт того, що і в XIX, і в XX ст. не було зафіксовано, не лишилось писемних свідчень про кам’яні хрести роботи Микити Христоріза, при- міром, на кладовищі с. Баловного Новоодеського р-ну, про спробу об- стеження якого у 2004 р. попередньо ми зазначили та яке у порівнянні з кладовищем с. Кисляківка (нині – с. Лимани Жовтневого р-ну), котре розташоване приблизно на такій самій відстані від м. Миколаєва, а у по- рівнянні з селами Баратівка (нині – Новобузького р-ну Миколаївської обл.) й с.Олександрівка (нині – Білозерського р-ну Херсонської обл.) зна- чно більш віддаленими, на яких Ф.Т. Камінським з 1917 по 1926 роки було виявлено кам’яні хрести й описано, пояснюється і офіційним ставленням до «черкаських вольностей» в останні понад 400 років, і перипетіями долі Феодосія Тимофійовича (як і більшості свідомої української інтелігенції часів сталінщини), і «тягарем античної археології…» [5], тим, що й у по- дальшому, у другій половині XX ст. – на початку XXI ст., «вчені-археологи мало приділяли уваги об’єктам та окремим артефактам XVIII–XIX ст. (та й XVI–XVII ст. – Ш.О.М.), концентруючи свою увагу лише на знахідках глибокої давнини» [6], і, на кінець, безумовно, тим, що ні в XIX, ні в XX ст. не проводилися системні науково-пошукові дослідження козацьких по- селень і поховань, зокрема, на Побужжі й Поінгуллі. Щоб оцінити внесок Ф.Т. Камінського у справу дослідження пам’яток козацької доби на Миколаївщини та зрозуміти, зокрема, причини відсут- ності свідчень про хрести Микити Христоріза, які до сьогодні вціліли на кладовищах сіл Баловне та Михайлівка (а можливо, й ще інших) у його науковій краєзнавчій спадщині [7; 8], все це треба мати на увазі: і багато- плановість, і складні умови наукової діяльності, значні в ній перерви, і порівняно більша увага й час, які приділялись археологічним досліджен- ням античної Ольвії (зокрема, в якості члена наукової ради Ольвійської археологічної експедиції, вченого-охоронця археологічного заповідника Ольвія), починаючи ще з тих часів, коли вони здійснювались під керів- ництвом Б.В. Фармаковського тощо. У зв’язку з останнім, саме наближе- 198 ністю сіл Кисляківка чи Олександрівка (а не Михайлівка чи Баловне) до античних поселень, певною мірою (поряд зі знанням повідомлень XIX ст. щодо місцезнаходження окремих знахідок хрестів козака-христоріза, які належали А.П. Чиркову, Д.І. Яворницькому) і обумовлюється попадання в поле зору Ф.Т.Камінського кам’яних хрестів останньої чверті XVIII ст., виготовлених Микитою Христорізом, з локалізацією саме у південному від м. Миколаєва напрямку. Дослідження пам’яток козацької доби, які на диво, з урахуванням «бульдозерної» меморіально-культурної політики радянських часів, ще й досі на вцілілих старих сільських кладовищах, дають можливість вияви- ти де інде вцілілі ще кам’яні хрести, які можуть свідчити про таке далеке для переважної більшості наших співвітчизників Пізнє Середньовіччя і не надто далеке – у порівнянні зі Стародавнім Світом – для меншої їх час- тини, яку цікавить історія свого народу, яким не притаманна амнезія, і в наслідку якої переважна більшість «має те, що має»… Отже, до вцілілих на Миколаївщині кам’яних хрестів останньої чвер- ті XVIII ст. «школи» майстра-Микити Христоріза, козака, приписаного в свій час до Пашківського куреня, не зафіксованих й не описаних у XIX ст., а лише на кінець XX-го, подібних до того, який описав дослідник І. В. Са- пожников – «...козака бувшого Війська Запорозького Низового куреня Уманського, Антона Кременецького…» на кладовищі с. Михайлівка Но- воодеського р-ну [9], нині можна додати ще 4 (а то й 5), виявлених нами взимку 2011 р. під час обстеження сільського кладовища с. Баловного, за- снування якого на місці козацького зимівника, «гніздюка» Яцька Балов- ня, датується 1679 роком. Ці пам’ятники розташовані поруч, в одну лінію, на північній околиці старого кладовища, донині діючого. Виготовлені з дрібнозернистого вапняку. Типологічно подібні, за розмірами (показни- ки: висота над рівнем підставки; ширина в перехресті; товщина) значно не розходяться та розташовані у такій послідовності зліва направо: 1. – Епітафія у 12 рядків: «ЗДЕСЬ / ПОЧИВ / АЕТЪ / РАБЪ БОЖИ / И ЮРІИ КУГАИ / ПРЕС / ТАВ / ИСЯ / ГОДА / 1797 / МЦА / ІЮЛІЯ». Висота над рівнем підставки – 153; ширина в перехресті – 98; товщина – 19 (верхня частина – 17). 2. – У 17 рядків: «ЗДЕ / ОПОЧИВА / ЕТЪ / РАБА / БОЖІЯ / АНА : ГРИГОРЕЕНА / КУГАЕВА : ЖЕНА : ПРЕДСТАВИСЯ / ГОДА 17 … МЦЯ / МАРТА / …СЕЙ / КРЕ… ТЬ / СООРУЖ / КУГАЙ : ЮРЕИ / АНДРЕЕ- ВИЧЬ / ДЕЛАЛЬ / НИКИТА / КРЕСТОРЕЗЬ». Висота – 138; ширина – 90; товщина – 21 (15). 3. – У 8 рядків: «ЗДЕШ / ПОЧИВАЕ / ТЪ РАБЪ БЖІИ / ІОАНЪ ГОРБЪ : ПРЕСТАВИ / СЯ : ГОДА 1787 / МЦА НО / ЕМБРІЯ 4 Д / А». Ви- сота – 112; ширина – 89; товщина – 17. 4. – У 14 рядків: «ЗДЕ / ОПОЧИВАЕТЬ РАБЪ / БЖИИ / ІИЛИЯ : МАРТИНОВИЧЬ / ПРЕДСТАВИСЯ ГОДУ / 1791 : ФЕВРАЛЯ / СТА- 199 РАНИ / ЕМЪ … ЕЕМЪ / ПЕТРОВИЧЕМ / И ЯРМОЛОЮ СЕМЕНО / … ЧМ». Висота – 130; ширина – 90; товщина – 20 (15). 5. – У 16 рядків: «ЗДЕ / ОПОЧИ / ВАЕТЪ : / РАБЪ / БЖІИ / ИОАНЪ КОНДРА / ТОВИЧ… : ПРЕДСТАВИСЯ / : ГОДА 1786 / …ІЯ / СЕЙ КРЕСТ / …ОРУЖИ / БРАТ…/ ГАРКУША / Т…ХИМ…/ СТИПАНОВ…». Старожили с. Баловного, за свідченнями місцевих краєзнавців Рябин- чука Василя Івановича, 1924 р. н. та вчительки історії, однієї з авторів істо- рико-краєзнавчого нарису, присвяченого с. Баловне (2004 р.), Гураєвської Валентини Василівни, 1932 р. н., переказували, що в минулому подібних вцілілих на кладовищі старих кам’яних хрестів було, принаймні, ще 3. Цілком вірогідним є те, що один з цих трьох хрестів, фрагменти якого і понині зберігаються на території лапідарію Миколаївського краєзнав- чого музею (точніше, сам музей у 2012 передислоковано у приміщення «Старофлотських казарм», проте, його лапідарій й досі лишається на старому місці – подвір’ї костелу Святого Йосипа) та фото цього хреста із фондів музею, яке ми отримали, завдячуючи працівнику музею, авторові статті «Надмогильные кресты последней четверти XVIII века в лапида- рии Николаевского краеведческого музея», Наталі Михайлівні Гаркуші, походить з некрополю с. Баловне й також належить до майстерні Мики- ти Христоріза. На користь такого твердження свідчать як форма цього хреста, типового для «школи» козака-христороба, так і напис на ньому: «…СЄЙ КРЄСТ СОРУЖИ БРАТ ГАРКУША ТРОХИМ СТИПАНОВИЧ». «Гаркуша» – одне з прізвищ першопоселенців цього села – відоме і досить поширене в Баловному по сьогоднішній день. Хоча, це лише припущен- ня, і публікація, на яку ми чекаємо від Н.М. Гаркуші, можливо, спростує наше припущення і таким чином, знання про географію кам’яних хрестів роботи Микити Христоріза поповняться новими даними. Рис. 1-5. 200 Ф.Т. Камінський кам’яні хрести авторства Микити Христоріза дослі- джував із залученням майстрів кам’яної справи, на ремесло яких у першій третині XX ст. був ще запит [10]. Враховуючи майстерність, мистецьку досконалість, гармонійність ліній і пропорцій надгробних пам’ятників, виготовлених Микитою Христорізом, та їх поширеність, Феодосієм Тим- офійовичем вперше і було поставлено питання його авторської школи та майстерні, в якій очевидно працював не він один, маючи підмайстра чи підмайстрів. Не менш важливим щодо з’ясування авторства трилист- них хрестів-пам’ятників, про які йде мова, є також і те, що у типології, запропонованій колективом науковців із Одеси, Сапожниковим І.В., Слюсаревим Ю.А., Шуваловим Р.О.[11], яка розроблялась на матеріалах польових досліджень значного масиву намогильних пам’ятників Пів- нічного Причорномор’я, трилистні кам’яні хрести, характерної форми, з автографом майстра чи без нього, але типологічно ідентичні їм, відсутні. Додатковим аргументом на користь авторства є й те, що датування таких пам’ятників приблизно припадає на життя одного покоління, одного май- стра: починаючи від хреста на могилі бувшого запорозького козака Васи- ля Коношко за 1782 рік (на що звернув увагу ще Камінський, задаючись питанням: «Але ж М. Христоріз був уславленим майстром з пам’ятників ще за часів існування запорозького козацтва. Де ж пам’ятники його робо- ти часів існування козацтва ?». Та й дійсно, важко повірити в те, що біль- шість хрестів роботи цього майстра не є втраченими) [12] і закінчуючи відомим хрестом на могилі Григорія Губи за 1798 рік. Щодо форми три- листних кам’яних хрестів, майстерні Микити Христоріза, характерною їх ознакою є двопелюсткове завершення нижнього рамена. У розробці та- кого завершення, можливо, майстер виходив не лише з мистецького по- гляду, під кутом зору естетики, але й з міркувань їхньої стійкості: нижнім завершенням у формі пелюстків забезпечувалась додаткова опора. Хоча й із запропонованих фотоматеріалів можна помітити, не у всіх випадках міркування щодо стійкості були реалізовані. Враховуючи те, що виявлені поховання на некрополі с. Баловне дату- ються 1787–1797 роками, на які припадає дислокація Бузького козацького війська в поселеннях побережжя річок Південний Буг та Інгул, є підстави припустити належність похованих саме до козацького стану. Хоча, це не єдиний аргумент: доведеним є й те, що на Побужжі, Поінгуллі поселення різних типів існували і до часів утворення Бузького козацького війська. До речі, не зайвою буде і спроба віднайти документальне підтвердження / спростування версії на користь того, що Іван Горб з поховання 1787 р. – не хто інший, як козак Куреня Кісляківського Буго-Гардівської паланки, за- писаний у реєстрі 1756 р. Подальші дослідження виявлених датованих, з епітафіями намогиль- них пам’ятників, потребують ідентифікації вказаних прізвищ та імен (зі зверненням до письмових джерел), зокрема, щодо належності їх до ко- 201 зацького стану. Окрім цього, слід зазначити про необхідність системного дослідження некрополів щодо з’ясування козацьких поховань та поховань їхніх прямих нащадків. Приміром, на користь ідентифікації саме козаць- ких могил на кладовищі с. Баловне свідчить також і намогильна плита, датована першою половиною XIX ст., яка знаходиться на відстані близько 8 метрів від поховань останньої чверті XVIII ст., з типово козацькою вій- ськовою символікою: восьмиконечна зірка – півмісяць; шестиконечна зір- ка – лапчатий (корсунський) хрест. (Вставити 2 фото, «Жепало, 1848 р.»). Цікавим видається і соціально-психологічне з’ясування того, чому намогильні пам’ятники останньої чверті XVIII ст. вціліли, приміром, на кладовищах сел Баловне, Себіне, Михайлівка, але назавжди втрачені з некрополів багатьох інших поселень Побужжя й Поінгулля, наприклад, – Троїцьке (сусіднє Михайлівці), Федорівка (Нова Одеса), Кисляківка (Ли- мани), Баратівка, Дорошівка .., у зв’язку з подальшими змінами у складі населення козацьких поселень – в наслідку різних катаклізмів, урядових акцій дожовтневого й післяжовтневого історичних періодів, які певним чином вплинули на тяглість багатовікової традиційної культури, історич- ну й родинну пам’ять. У наслідку таких впливів ми маємо очевидні втрати родинної, історичної пам’яті серед нащадків козацького роду. Одне з важ- ливих свідчень цього є те, що в 50–80-ті роки минулого століття і міські, і сільські жителі майже не чинили супротиву бульдозерним акціям влади стосовно не тільки окремих поховань, а цілих некрополів, на яких упо- коїлись їхні предки. На жаль, і нині, вже не скільки завдячуючи владі, стільки самим собі, з кладовищ продовжують зникати кам’яні хрести, бо «заважають» нащадкам славних пращурів своїх… У зв’язку з роботою над повідомленням, хочу висловити щиру подяку за консультації щодо історії села краєзнавцю с. Баловне, Гураєвській Ва- лентині Василівні; за розуміння й консультації щодо корінних жителів Баловного – голові сільради, Гаркуші Анатолію Миколайовичу, та небай- дужому й креативному художнику-дизайнеру, нащадку козацького роду, який забезпечив виконання графічних робіт нашого повідомлення, – Іва- ну Кугаю. Література 1. Баловне: Історико-краєзнавчий нарис. – Миколаїв, 2004. 2. Кочубей Ю.М. В.В. Дубровський (1897–1966) як сходознавець. – К., 2011. – С. 59–63. 3. Ковалёва О.Ф., Чистов В.П. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от исто- ков до начала XX века). Книга третья. – Николаев, 2002. – С. 161 – 164. 4. Анатолий Шаповалов (Николаев). Каминский Феодосий Тимофеевич, исследова- тель казацкой старины и Запорожских Сечей. // Нові дослідження пам’яток козаць- кої доби в Україні. – К., 2011. – Вип. 20. – Ч. I. – С. 522–525. 5. Кочубей Ю.М. В.В. Дубровський (1897–1966) як сходознавець… – С. 23. 6. Снитко І.О., Лобко О.Г. До питання про заселення Миколаївщини у 18–19 ст. (за ар- хеологічними матеріалами) // VI Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Культура: Нові дослідження. – Миколаїв, 2006. – С. 74. 202 7. Каминский Ф.Т. О мастере по изготовлению крестов-памятников, запорожском ка- заке Пашкивского куреня Никите Кресторезе // НДПКДУ. – К., 2011. – Вип. 20. – Ч. I. – С. 528–534. 8. Гаркуша Н.М., Гаркуша С.В. Надмогильные кресты последней четверти XVIII века в лапидарии Николаевского краеведческого музея // VIII Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. – Мико- лаїв, 2010. – С. 249–251. 9. Сапожников І.В. Кам’яний хрест на могилі козака Антона Кременецького // Архео- логія. – 2000. – № 4. – С. 132–134. 10. Нові дослідження ... – К, 2011. – Вип. 20. – Ч. I. – С. 531–533. 11. Сапожников І.В., Слюсар Ю.А., Шувалов Р.О. Типологія кам’яних намогильних хрестів Південно-Західної України // Старожитності Причорномор’я. – Одеса, 1995. – Вип. 2. – С. 34. 12. Каминский Ф.Т. О мастере по изготовлению крестов… – С. 532. Юрій Мазурик (Луцьк), начальник відділу охорони культурної спадщини департаменту містобудування Луцької міської ради Вербський Троїцький монастир на Волині (до 470-ліття першої писемної згадки) Про Вербський Троїцький монастир відомо з XVI ст., однак донедав- на питання місцезнаходження залишалося відкритим. Поштовхом до ви- вчення теми стала випадкова подія в 1999 р. В той час сектор археології відділу охорони пам’яток історії та культури при Волинському краєзнавчому музеї був уповноважений для узгодження і спільних дій між управліннями земельних ресурсів, містобудування та ар- хітектури з управлінням культури у здійсненні контролю за дотриманням законодавства України про пам’ятки та з метою узгодження ведення земля- них робіт і уникнення можливості випадкового руйнування будівельними організаціями археологічних пам’яток – згідно з розпорядженням облдер- жадміністрації від 29.12.1997 №782 «Про поліпшення пам’яткоохоронної діяльності та збереження археологічних пам’яток області» [1]. У зв’язку із зверненням релігійної громади села Вербки Ковельського району про попереднє погодження місця розташування земельної ділян- ки для будівництва церкви автором було проведено візуальне обстежен- ня. Ділянка знаходилась на острові серед заболоченої заплави річки Турії (правої притоки Прип’яті), ближче до правого берега. Острів знаходиться за 1,1–1,2 км на північ від околиці міста Ковеля та за 0,5–0,6 км на пів- денний схід від околиць села Вербки. Острів підтрикутної форми площею біля 1 га, найвища центральна частина висотою біля 2 метрів від рівня заплави. За свідченнями місцевих старожилів, майже в центральній час- тині острова знаходилась Троїцька церква. В часи Другої світової війни при визволенні Ковеля, у 1944 р. під час бойових дій дерев’яні стіни церк- ви згоріли, цокольна частина з цегли та фундамент згодом були розібрані місцевими жителями, а утворені траншеї заплили ґрунтом.

Поховання доби бузького козацького війська в с. Баловне на Миколаївщині

Institution

Ähnliche Einträge