Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76586 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 48, Т. 1. — С. 138-143. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76586 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-765862015-02-12T03:02:28Z Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу Петінова, О.Б. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 2004 Article Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 48, Т. 1. — С. 138-143. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76586 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Петінова, О.Б. Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Петінова, О.Б. |
| author_facet |
Петінова, О.Б. |
| author_sort |
Петінова, О.Б. |
| title |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| title_short |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| title_full |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| title_fullStr |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| title_full_unstemmed |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| title_sort |
ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76586 |
| citation_txt |
Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу / О.Б. Петінова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 48, Т. 1. — С. 138-143. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT petínovaob mentalʹnístʹâksocíokulʹturnijfenomenvkontekstísocíalʹnofílosofsʹkogoanalízu |
| first_indexed |
2025-07-06T00:57:42Z |
| last_indexed |
2025-07-06T00:57:42Z |
| _version_ |
1836857125104517120 |
| fulltext |
Петінова О.Б.
МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН В КОНТЕКСТІ
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ
У більшості сучасних філософських течій в основу осягнення історії людства покладається цивіліза-
ційний підхід, суть якого полягає в тому, що кожна цивілізація в процесі самовизначення, самостверджен-
ня і саморозвитку повинна відкрити й відтворити для себе заново і водночас збагатити своїм конкретним
історичним поступом інваріантні цінності людства в цілому. При такому підході ступінь розвиненості, са-
моідентифікації і самореалізації певної нації визначається не через ії порівняння із зовнішніми критеріями,
а у відповідності з тим, яку відстань вона пройшла на шляху опредмечення своїх власних, вихідних, архе-
типних атрибутів і, водночас, на скільки вона збагатила загальнолюдські матриці культури. У цьому плані
дослідження ментальності дає змогу глибше і детальніше з'ясувати своєрідність певного соціуму, його
специфіку як історичного суб'єкта. Найістотніші ментальні ознаки виступають підґрунтям для розв'язання
проблеми взаємодії загальнолюдських універсалій з національною системою норм і цінностей. Ці, на пер-
ший погляд, чисто теоретичні питання є сьогодні життєво значимими для України, мають конкретну
спрямованість, включаючи процеси державотворення за універсальними зразками демократично розвину-
тих країн і, водночас, на ґрунті своїх національних засад.
На сьогоднішньому етапі до питань менталітету та ментальності звертаються дослідники галузей різ-
них наук. Зокрема, Т.М.Поплавська у своїх роботах намагається зрозуміти природу людини через аналіз
двох основних складових елементів її внутрішнього світу: менталітету та світогляду. Внутрішній світ,
елементами якого є і менталітет, і світогляд, відкриває для особистості "власний Всесвіт", "духовний пла-
нетарій", в якому можна моделювати будь-які варіанти світопорядку й особистісного життя в ньому [1].
І.Б.Кутусенко у творчих доробках доходить до висновку, що панівними світосприймальними настано-
вами української душі є активно-рефлексивні настанови (включаючи аскезу) і безпосередня рефлексивна
настанова, на базі якої пережита мить сприймається як домірна вічності. Релігійність розглядається як ри-
са національного українського характеру, яка місить у собі ідеї соборності та гуманізму, що тісно пов 'яза-
не з менталітетом [2].
По-новому підходить до вирішення наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському ана-
лізі проблеми музичної ментальності як соціокультурного феномену Г.А.Джулай. У своїх роботах вона
аналізує становлення і розвиток музичної ментальності як соціального явища, що відображує своєрідний
розвиток суспільної свідомості. Крім того, розглядається проблема відповідності музичної ментальності
суспільства творчості композиторів і виконавців, яка тісно пов'язана з задачами музичного виховання, ро-
звитку художнього смаку і рівня духовності в цілому [3].
Ряд робіт О.В.Лісеєнко присвячені розгляду політичної ментальності як соціокультурного явища та
фактора політичного буття українського соціуму. Проаналізовано історичні, суспільно-політичні, геополі-
тичні фактори, які визначають специфіку української політичної ментальності, виявляються прояви полі-
тичної ментальності в процесі політичної модернізації України [4].
Пошуки специфічного змісту ментальності й менталітету як одного з складових духовної культури су-
спільства, здійснюються істориками, філософами, політологами, культурологами, етнографами та іншими
категоріями вчених, що дало поштовх до виникнення широкого розмаїття теоретичних концепцій та світо-
глядних парадигм стосовно цього питання. Однак, на наш погляд, доцільним буде ще раз звернутися до
аналізу зазначеної проблеми з метою соціально-філософського осмислення і узагальнення ментальності
та менталітету як соціокультурних феноменів, простежити їх глибинні взаємозв'язки з іншими соціаль-
ними явищами.
Гуманітарна наука ХХІ століття характеризується двома метаморфозами - лінгвістичним переворотом
(вчені вже не розглядають мову як простий засіб пізнання, а рахуються з тими ефектами, які народжені
культурно-історичним походженням цього засобу) та зміщенням інтересу досліджень від "центральних"
областей дійсності до "периферійних": від високої політики - до повсякденного життя, від науки - до віри і
окультизму, від свідомого - до безсвідомого тощо. Наслідком цього відцентрування стала поява кількох
нових напрямків, до яких належить і вивчення ментальності.
Своїми витоками цей напрямок сягає досліджень Дж.Віко та І.Г.Гердера. І хоча термін "ментальність"
зароджується в надрах історичних наук, зокрема, він використовувався Р.Мерсоном ще у 1856 році, однак
виникнення наукового напрямку припадає на кінець ХІХ століття, і його слід пов'язувати з іменами Ламп-
рехта, Дільтея, Буркхарта, Блока, Варбургера, Бера, Дюркгейма, Сімеана. І лише після появи праці фран-
цузького етнолога і філософа Леві-Брюля "La mentalite primitive" термін "ментальність" набуває статусу
наукового поняття, що дає змогу звернутися до продуктивного освоєння нових пластів людської духовно-
сті, поведінки та історичного процесу. Розпочинаючи з 40-х років завдяки творчості представників школи
"Аналів" (Л.Февр, І.Мейерсон, Ж.-Ле Гофф, Ж.Дюбі) та істориків культури (Й.Гейзінг, Ж.-П.Вернар,
Е.Панорські) термін "ментальність" починає використовуватися в різних галузях наукового пізнання і стає
одним з вузлових понять соціальної філософії.
На сьогоднішній день в науковому соціально-філософському дискурсі не існує більш-менш чіткого
визначення зазначеного поняття, що приводить до досить-таки довільного тлумачення його змісту в різ-
них галузях пізнання. Такий суб'єктивний підхід до розуміння та інтерпретації одного із ключових понять,
яке застосовується для аналізу глибинних істотних ознак етносів та індивідів, приводить до ряду методо-
логічних труднощів. Така ситуація викликана у значній мірі тим, що сьогодні не дано чіткого філософсь-
кого визначення поняттям "менталітет" та "ментальність", внаслідок чого в рамках кожної окремої науко-
вої дисципліни виробляються свої власні розуміння ментальності, які досить відчутно розрізняються між
собою. І неспівпадання дефініцій та інтерпретацій цих понять є цілком закономірним, оскільки в рамках
окремої науки дати таке визначення, яке можна було б застосовувати як епістемологічний засіб у всіх га-
лузях знання, принципово неможливо, адже кожна окрема наука виводить те чи інше поняття із свого спе-
цифічного і локального емпіричного матеріалу, внаслідок чого воно має евристичну цінність лише для неї
і втрачає цю цінність при спробі застосувати дане поняття в інших сферах пізнання. Філософські ж понят-
тя не пов'язані лише з однією галуззю знання, завдяки чому саме в філософії можна дати таке визначення
ментальності, яке буде продуктивним в різних сферах пізнання. Однак, учасники представницького "круг-
лого столу" з проблем ментальності, проведеного журналом "Вопросы философии" у 1993 р., так і не зумі-
ли цього зробити. Розмаїття підходів і тлумачень менталітету свідчить як про складність самого феноме-
ну, так і недостатню розробку зазначеної проблеми. Ми не прагнемо зробити виключний аналіз понять
"ментальність" та "менталітет", однак спробуємо визначитися з дефініцією понять "менталітет" та "мента-
льність", уяснити різницю між ними.
Викликає інтерес точка зору Ж.Ле Гофа (відомий дослідник з цієї проблематики), який вважав, що,
будучи модним поняттям, ментальність постійно підлягає критиці; сильна сторона теорії ментальності по-
лягає в тому, що її докоряють за розпливчастість предмету, у спробах вловити пропущений іншими нау-
ками "осадок"; саме її невизначеність і приваблює, подвоюючись міждисциплінарним розсіюванням: ця
область науки знаходиться на перехресті різних впливів, - етнології, соціології, соціальної психології то-
що. Характеризуючи етапи становлення історії ментальності, дослідник звернувся до розгляду етимології
цього поняття: взявши за основу корінь від латинського слова mens, прикметник mentalis зародився у мові
середньовічної схоластики. Іменник mentality виник лише через 300 років у Англії як плід англійської фі-
лософії ХVІІІ ст. Залишаючись філософським терміном, у Франції він з'явився завдяки Ф.М.А.Вольтеру в
повсякденному мовленні. Однак навіть на початку ХХ століття слово "ментальність" все ще вважали нео-
логізмом [5].
Смислове значення поняття "ментальність" формувалось також і в межах повсякденного мовлення. Це
слово опинилось у фокусі ідейної та політичної боротьби. Так, у Франції (1897-1899 роки) йшла боротьба
за перегляд вироку у справі офіцера генерального штабу єврея А.Дрейфуса, якого було звинувачено у
шпигунстві на користь Німеччини, і країна знаходилась на порозі громадянської війни. Мова йшла про те,
що німці окупували не лише територію, але й французьку ментальність. Ментальність почала розумітися
як цінне національне надбання. Одночасно стали вживати поняття "ментальність" у негативному значенні,
говорячи про чужі ментальності, насамперед, маючи на увазі німецьку та іудейську. Німецька "темна" ро-
мантика протиставлялась "ясній" французькій класиці, а в іудейській ментальності знаходили "момент"
бунтівництва. У науковому журналі "Групова ментальність" цей термін був використаний для пошуків ос-
нов людської солідарності. Відмічається, що поняття "менталітет" не можна визначити, однак можна опи-
сати: менталітет - це загальний тонус довготривалих форм поведінки та поглядів індивідів у межах груп,
менталітет не може бути монолітним, дуже часто суперечливий та створює специфічні вживлені зразки,
стереотипи думок та дій. Він виявляється у нахилі індивіда до певних типів реакцій та є їх механізмом
[6:79-80].
З точки зору Юргена Мітке (німецького дослідника), менталітет - це саморозуміння групи, і про нього
можна говорити лише при дослідженні групової поведінки. Ведучи мову про менталітет, мається на увазі
саморозуміння, яке є типовим для представників групи чи класу індивідів. І він виявляється не в помітних
діях та індивідуальних уявленнях, а в повсякденній автоматичній поведінці та мисленні. Йдеться про те,
що передує особистій свідомості [7:85].
За П.Динцельбахером, ментальність - це сполучення способів та манери мислення і сприйняття, які є
визначальними для певного колективу у певний час. Ментальність проявляється у діях, і її історія розвит-
ку - це дещо більше, ніж вивчення інтелектуальних кондицій еліт чи окремих діячів та мислителів, це на-
віть більше, ніж історія релігії та ідеології, це більше, ніж історія емоцій та уявлень, бо все, перелічене
вище - свого роду допоміжні дисципліни по відношенню до вивчення ментальності. І тільки тоді, коли всі
результати поєднані, можна говорити, що зазначена певна ментальність [8: 97-98].
При огляді наявних в літературі означень ментальності впадає у вічі насамперед те, що ментальність
пов'язується зі спільними глибинними емоційно-свідомими феноменами представників певного етносу,
нації. Причому поряд з спробами дати науково-раціональні визначення даного поняття, існують такі ви-
значення, що несуть накип містичного підходу до тлумачення ментальності. Наприклад, О.Кульчицький
пише: "…ментальність є родом "постійного осаду", недоступного для подальшого аналізу, що твориться
поза всіма суспільними різновидами і відтінками та складається з висловлювань, переконань, понять, з
якими згідні всі члени даного суспільства" [9:82]. Досить розмите визначення ментальності пропонує
В.Храмова: "…ментальність - це спільне "психологічне оснащення" представників певної культури, що
дає змогу хаотичному потоку різноманітних вражень інтегруватись свідомістю у певне світобачення"
[10:8]. В.П.Визгин намагається вивести визначення ментальності з етимології латинського слова "mens" і
зрештою приходить до висновку, що ментальність - це глибинний рівень колективної та індивідуальної
свідомості, до якої належить і несвідоме, сукупність готовності, установки і схильності індивіда чи соціа-
льної групи діяти, мислити, відчувати й сприймати світ певним чином. Менталітет формується в залежно-
сті від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування, і сам, в свою чергу, їх фо-
рмує, виступаючи у якості продуктивної свідомості, як певний виток культурно-історичної динаміки, кот-
рий важко підлягає визначенню [11:250]. А.К.Пантін доходить до висновку, що менталітет - це своєрідна
пам'ять народу про минуле, психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, які зберігають вірність
своєму історично сформованому "коду" в будь-яких умовах, не виключаючи і катастрофічних. Б.Бичко
при роз'ясненні змісту терміну "менталітет" відмічає, що внутрішній зміст цього поняття визначається ос-
новними характерологічними особливостями народу... Разом з тим менталітет нерозривно пов'язаний з іс-
торичними умовами розвитку нації і відображає зміни народних світовідчувань [12].
Історики намагаються показати зміну ментальності з плином часу, і це важко, адже якщо ментальна
система внутрішньо пов'язана таким чином, що одна психологічна установка тримає іншу, а всі вони ра-
зом - одна одну, то таку систему слід вважати закритою та пояснити її трансформацію теоретично немож-
ливо. Більшість французьких вчених підкреслюють її lonque duree (більш-менш постійний характер). Ж.Ле
Гоф називає історію ментальності історією затримання в часі. Однак треба брати до уваги існування більш
короткотермінових циклів, в тому числі зовсім коротких, які можна було б назвати модами. Слід вивчати і
переломи свідомості, а, насамперед, процеси, в результаті яких ідеї стають всезагальним надбанням та по-
чинають визначати масову свідомість. Німецькі дослідники дотримуються певного скептицизму у відно-
шенні до ідеї lonque duree або намагаються підкреслити існування трансформацій в ментальності [6:200].
Поряд з поняттям "менталітет" широко вживається прикметник "ментальний", а від останнього, в
свою чергу, утворилось поняття "ментальність", яке на перших етапах використовувалось головним чином
у психології, фізіології та філософії у значенні здатності психіки індивіда зберігати у собі ті чи інші струк-
тури, характеристики, які б визначали приналежність особистості до певного соціуму у визначений істо-
ричний проміжок часу. А дещо пізніше історики почали розглядати ментальність як своєрідну особистісну
або соціальну пам'ять людини чи колективу, яка притаманна саме йому і характеризує лише його і те коло,
прошарок, страту, народ, до якого він належить.
Отже, різниця у використанні термінів менталітет та ментальність в тому, що менталітет має більш за-
гальне значення, так, це поняття доцільніше використати у сполученні "менталітет українського народу",
ніж у сполученні "менталітет індивіду", в той час як поняття "ментальність" - у сполученні "ментальність
особистості", "ментальність українця", тому принципова різниця у використанні цих понять невелика, і в
подальшому будемо їх використовувати як синонімічні в значенні світогляду, світосприйняття, світовід-
чування, світопізнання, світорозуміння окремої особистості (ментальність), групи людей, народу, нації,
етносу (менталітет). Ментальність - це свого роду фундамент, який визначає зміст, вибір тих чи інших за-
собів для досягнення певної мети. Абсолютна більшість таких ментальних установок є не що інше, як пог-
ляди, переконання, ціннісні орієнтації, із простору яких і здійснюється вибір будь-якої нашої активності.
Власне з цими ментальними установками все співставляється, звірюється; саме вони задають характеру
судженням та діям, мисленню та існуванню. Вирішення певних життєвих ситуацій виступає в якості стан-
дарту, шаблону, еталону та стереотипу, - своєрідного "сценарію". Основна частина цих ментальних уста-
новок формується в свідомості у дитячі та юнацькі роки, ментальність стає призмою, крізь яку ми дивимо-
ся на всю реальність, в тому числі і на себе.
Слід відмітити, що ментальні установки часто носять апріорний характер, оскільки вибір особистістю
змісту та засобів діяльності може відбуватись ще до самої діяльності, і бути як усвідомленими, так і не-
усвідомленими, включаючи витиснуте й латентне у психіці. Визначаючи своє "Я", бажаючи виразити себе
як якусь самість, особу, унікальність, індивідуальність, людина звертається до свого глибинного, внутріш-
нього, до своєї особистісної ментальності.
Насамперед, менталітет характеризує глибинні феномени людської психіки (як особистісної, так і на-
ціональної), які визначають характер і спосіб сприйняття світу, його осмислення (інтерпретацію), практи-
чне відношення до природи, соціуму і самих себе. Це свого роду вихідна психологічна "матриця", яка
спрямовує і озмістовлює відношення українців до оточуючого. Менталітет не вичерпується сферою свідо-
мості, а включає в себе і несвідомі та нераціональні прошарки людської (індивідуальної і колективної)
психіки, які через ті чи інші причини не попадають в сферу рефлексії і не повністю підлягають раціональ-
ному осмисленню і артикуляції. І, зрештою, менталітет є явищем, яке виникає як феномен життєдіяльності
етносів і характеризує етнічні утворення як взагалі, так і окремих представників етносу. Менталітет виво-
диться із історії народу, організації побуту, політичних, соціальних, економічних і культурних особливос-
тей українців. Структури ментальності існують більш тривалий час у порівнянні з іншими (наприклад, по-
літичною) структурами. Це свідчить про те, що менталітет є відносно незалежним від конкретних історич-
них подій і ситуацій. Разом з тим, вважати менталітет повністю незалежним від цілокупності суспільних
умов життя індивіда і народу теж не уявляється можливим.
Під менталітетом слід розуміти своєрідні установки свідомості, не чіткі, не вербалізовані (тобто не
виражені в словах і поняттях) його структури. Менталітет українського народу включає головні (базові)
уявлення українців про людину, її місце в природі та суспільстві. При цьому не всі ці уявлення підлягають
логічній систематизації і логічно не осмислюються. Вони пов'язані не стільки зі свідомістю, скільки із під-
свідомим, яке керує не мисленням особистості, а її поведінкою. Основна ідея в тому, що за допомогою
свідомості та мислення людина пізнає світ, а менталітет - це сприйняття, тлумачення світу. Тому особис-
тість, пізнаючи світ, створює систему логічних категорій та понять - це і є пізнання світу через мислення, а
створюючи "модель світу", сприймаючи його сутність, особистість використовує враження, образи, уяв-
лення - це і є менталітет.
Різниця між мисленням і менталітетом досить тонка, разом з тим суттєва. Мислення - це своєрідне пі-
знання світу, а менталітет - це манера мислення, його склад, особливості. Вдало пояснено різницю між
мисленням та менталітетом у книзі "Людина в сфері гуманітарного пізнання", де проводиться паралель
між співвіднесенням понять "релігійність" та "релігія". Релігія виступає одним із видів ідеалістичного сві-
тогляду, система встановлених догм, специфічних для різних релігій, - буддизму, ісламу, християнства
тощо. А релігійність - це сукупність відносин до світу, що опосередковуються вірою в існування вищої
сили, яка спрямовує поведінку особистості, її думки і почуття; людина наче живе з Богом, радиться з ним
у вирішенні тих чи інших життєвих питань. Релігійність проявляється в намаганнях звернутися до захисту
надприродної сили, виступаючи однією із складових менталітету [6].
В останні роки проблема моделювання ментальності за допомогою сучасних інформаційних техноло-
гій все більше привертає увагу вітчизняних вчених. Так, наприклад, Ю.Канигін вважає, що структура душі
особистості зокрема, та суспільства в цілому, механізми її функціонування в науковому плані майже не
розроблені. На думку дослідника, важливо розкрити інформаційні структури розуму, щоб визначити стру-
ктуру інтелекту. Однак при цьому мова йде не лише про нього, але й охоплює інші компоненти менталь-
ного світу, адже інформаційні повідомлення виступають не лише носіями знань, а й носіями почуттів,
емоцій, інтересів. Якщо вирішити проблему структуризації ментального світу душі як людини, так і нації,
то можна розробити методи експертного аналізу та соціального проектування внутрішнього світу, що
дасть можливість вибору шляхів розв'язання завдання відродження української нації [13].
При аналізі зв'язку мови та ментальності серед українців та росіян підкреслюється, що українське
"громадянство" означає належність до "громади як вільної самокерованої суспільної організації з вибор-
ним керівництвом". Російське "гражданство" означає належність до привілейованого прошарку підданих
государя, а саме - до населення "гражд" (укріплених пунктів). Населення поза "граждами" (упокорені
"инородцы") вочевидь, не мали і тих прав, які мали "граждане". Схильність до примусу як основного засо-
бу розв'язання життєвих проблем проступає і в понятті "подавляющее большинство", якому відповідає
мирна українська ментальність - "переважна більшість". Українці шанують не уподібнення до зразку, а
протилежну якість - самобутність і особливість, а звідси - і українські слова "особа", "особистість" [6:211-
212].
Зміст ментальності міститься в когнітивній галузі та визначається, насамперед, тими знаннями, якими
володіє спільнота, що вивчається. Разом з віруваннями знання створюють уявлення про навколишній світ,
які є ґрунтом ментальності, задаючи разом з домінуючими потребами та архетипами колективного безсві-
домого ієрархію цінностей, яка характеризує дану спільноту. Специфіка когнітивної сфери відображається
у сфері мотиваційній. Переконання, ідеали, нахили, інтереси, інші фактори є соціальними установками та
можуть вважатися однією з основних характеристик менталітету нації чи соціального прошарку. Весь не-
усвідомлений зміст менталітету та різниця у поглядах на світ, яка стає помітна людям після порівняння
себе з представниками іншої культури, являють собою набір соціальних установок. Ментальність най-
більш виразно постає у типовій поведінці представників даної культури, що виявляється, передусім, у сте-
реотипах поведінки та прийнятті рішень, і означає вибір однієї з поведінкових альтернатив. Тут слід ви-
явити ті форми стандартної поведінки, які запозичені з минулого, - традиції та звичаї. Типова поведінка
(на відміну від стійких особливостей поведінки індивіда - рис особистості), характерна для представників
конкретної спільноти, дозволяє змальовувати риси національного характеру, який, складаючись у націо-
нальний соціальний тип у схематизованому вигляді, стає певним стереотипом. Національний характер, -
специфічне поєднання стійких особистісних рис конкретного етносу чи домінуючі в даному суспільстві
цінності та установки, - є частиною ментальності як інтегральної характеристики психологічних, політич-
них, релігійних та інших особливостей людей, які належать до певної культури. Як цілісне духовне утво-
рення, що складається протягом століть, ментальність є своєрідним "кодом нації" [6:202].
Національна самосвідомість є важливою і неодмінною ознакою української нації, адже це усвідом-
лення українцями своєї приналежності до нації, спільності історичної долі, своєрідності дії геополітичних,
соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, психології, культури, мен-
талітету. Національна самосвідомість пов'язана із самоідентифікацією нації в цілому і кожної особистості
зокрема. Слід зберегти національну мову, традиції звичаї, релігійні вірування, осягнути національну ідею
та усвідомити національні інтереси, вартості, історичну долю.
Проблема землі, території, кордонів була і залишається навіть зараз константою етнічною і домінан-
тою національною. В ній переплітаються національні інтереси, міждержавні стосунки, питання громадян-
ської приналежності. І для української нації, на наш погляд, принцип "одна земля - одна держава" тут од-
нозначно адекватний. Адже на території України проживають різні етнічні групи, і для того, щоб наша
країна прогресивно розвивалась, необхідно всім групам боротись за це, докладаючи зусиль.
Етнос, нація та людство взагалі (як 3 рівні самоорганізації) є відображенням об'єктивної включеності
людини як соціального (етнічного), громадянсько-політичного (національного), всесвітнього (загальноп-
ланетарного) феномена у систему відповідних зв'язків, залежностей. "Кожна людська особистість, - писав
російський філософ С.М.Булгаков, - маючи для себе буття, є своїм абсолютним центром, проте вона ж і не
має самостійного буття, знаходячи свій центр поза собою, у цілому. Лише поринаючи в себе, до свого вла-
сного містичного коріння у всеорганізмі, відчуваємо ми свою соборність, пізнаємо себе як не себе. Щоб
пізнати себе, треба не лише сягнути глибин духу, але й відчути свою плоть у всій її реальності. Останнє ж
можливе лише за тієї умови, якщо людина відчує себе в складі вселюдської плоті, приєднавшись до яко-
гось природного таїнства органічної суспільності й усвідомивши себе, на противагу своєму відособленню,
як живу клітину живого організму" [14:345-346].
Включення особистості до зазначених форм самоорганізації має бути рефлексоване свідомістю – від-
повідно етнічною, національною, загальнолюдською. Об'єктивна нероздільність такої ідентифікації особи-
стості відображається у так званій подвійній свідомості. Остання є виявом гармонії внутрішнього світу
особи, формою сублімації як переходу несвідомого у свідоме. Такий процес, у свою чергу, можливий за
умови формування в людині індивідуального начала, властивого критичному рефлексивному мисленню.
Подвійна етнонаціональна свідомість проявляється як поєднання етнічної і національної самоідентифіка-
ції у свідомості особи. Людина - це уособлення біологічної (одвічної, незмінної) природи в контексті но-
вочасних, модерних суспільно-політичних спільнот - націй. Якщо етнічне походження особистість зміни-
ти не може, як не може вона поміняти свою кров, колір шкіри та риси обличчя, то національну приналеж-
ність можна не лише обрати, але й змінити. Збіг етнічної та національної ідентифікації спостерігається у
людей, що проживають у країнах, де корінний етнос є націотворчим суб'єктом: українці - в Україні, росія-
ни - в Росії тощо [6:71].
Говорячи про подвійну етнонаціональну свідомість як вияв внутрішньої гармонії особистості, слід
відмітити, що ця гармонія досягається процесом переходу несвідомого у свідоме, тобто сублімацією. Са-
моідентифікація є процесом свідомого, осмисленого віднесення й ототожнення себе з певною етнічною чи
національною спільністю. Цьому осмисленню передує (у часі й просторі буття людини) об'єктивна прина-
лежність, що спочатку сприймається інстинктивно, на рівні підсвідомості, емоційно-чуттєвого віднесення
своєрідного інстинкту, виявляється як імітація поведінки, уподібнення, копіювання зразків, норм, ціннос-
тей, поширених у даній спільноті. Таку інстинктивну уподібненість, не осмислену належність, З.Фрейд
називає "передсвідомою ідентифікацією" [15:427]. Вона характеризується засвоєнням з дитинства ціннос-
тей етнічної культури на емоційно-чуттєвому рівні - через мову, звички, стереотипи поведінки, які в пода-
льшому стають соціально-побутовими ціннісними орієнтаціями, особливостями менталітету. Цей зв'язок з
етнічною та національною спільнотою може до певного часу не осмислюватися і залишатися в підсвідо-
мості, в неосягненому стереотипі поведінки, так би мовити, в інстинктивно-латентному стані. Особливо у
випадках, коли людина змінює етнічне середовище, громадянство, цей латентний стан етнонаціональної
ідентичності може тривати досить тривалий період. Пробудження інтересу до свого коріння під впливом
суспільних обставин, - процес суверенізації, національно-визвольний рух, національне відродження, по-
ширення гасел етнічного і національного самовизначення, етнічні конфлікти, - стимулюють процес самоо-
смислення, поєднуючи в особистості чуттєве, інстинктивне і свідоме, осмислене.
Отже, можна зробити висновок, що ментальність – це специфічний соціокультурний феномен, однак,
включає в себе і біологічний компонент. Теорія ментальності на сучасному етапі знаходиться в центрі до-
слідницьких пошуків галузей різних наук, у полі діалогу між ними, на перехресті свідомого і безсвідомо-
го, універсального й маргінального, особистісного й колективного. Ментальність – це одна з глибинних
психологічних характеристик нашого народу, яка уособлює в собі образи, уявлення, це своєрідне сприй-
няття, тлумачення світу, що пов'язане з національним духом, національною ідеєю тощо.
ЛІТЕРАТУРА
1. Поплавская Т.Н. Менталитет и мировоззрение – формы жизненной ориентации личности // Наукове
пізнання: методологія та технологія. – № 1-2 (4-5). – 2000. – С. 90 – 95.
2. Кутусенко І.Б. місце християнської віри у низці інших духовних цінностей українців // Наукове пі-
знання: методологія та технологія. – № 2 (8). – 2001. – С. 69 – 75.
3. Джулай А.А. Музыкальная ментальность: становление и развитие // Перспективи. – № 3 (15). – 2001.
– С. 60 – 64.
4. Лісеєнко О.В. Политическая ментальность: социокультурное измерение // Перспективи. – № 4 (20). –
2002. – С.67 – 71.
5. Ж.Ле Гоф. Ментальность: двусмысленная история // История ментальности, историческая антрополо-
гия. – М., 1996. – С.42.
6. Людина в сфері гуманітарного пізнання. К.: Український Центр духовної культури, 1998. – 408 с.
7. Митке Юр. Политическая теория и менталитет нищенствующих монахов // История ментальности. –
М., 1996. – С.85.
8. Динцельбахер П. История ментальности в Европе. Очерки по основным темам // История ментально-
сти. – М., 1996. – С.97 – 98.
9. Кульчицький О. Риси характерології українського гароду // Енциклопедія українознавства. Загальна
частина. – К., Генеза, 1995. – С. 708 – 718.
10. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа.– К. – 1992. – С. 7 – 8.
11. Чунаева А.А. Мысык И.Г. Философия в кратком изложении. – Одесса: Латстар, 2002. – 218с.
12. Бичко Б. Ментальні особливості національної самосвідомості // Філософські обрії. – 2000. - № 3. – С.
104 – 113.
13. Канигін Ю. Душа та менталітет // Вісник НАНУ. – 1994. – № 5. – С. 50– 51.
14. Булгаков С.Н. Свет невечерний: Созерцания и умозрения. – М., 1994. – 425 с.
15. Фрейд З. Психология бессознательного. – М. : Просвещение, 1990. – 447 с.
|