Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни

Проаналізовано боротьбу німецько-австро-угорського союзу та Антанти за вплив на Османську імперію в серпні 1914 р. Зосереджено увагу на найбільш дискусійних та малодосліджених проблемах дипломатичної історії початку Першої світової війни, пов’язаних із використанням «східного питання» цими двома...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Машевський, О.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2012
Schriftenreihe:	Історичний архів. Наукові студії
Schlagworte:	Історія міжнародних відносин
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76775
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни / О.П. Машевський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 8. — С. 92-98. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-76775
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-767752015-02-13T03:02:59Z Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни Машевський, О.П. Історія міжнародних відносин Проаналізовано боротьбу німецько-австро-угорського союзу та Антанти за вплив на Османську імперію в серпні 1914 р. Зосереджено увагу на найбільш дискусійних та малодосліджених проблемах дипломатичної історії початку Першої світової війни, пов’язаних із використанням «східного питання» цими двома потужними антаго- ністичними військово-політичними угрупуваннями. Проанализировано борьбу германско-австро-венгерского союза и Антанты за влияние на Османскую империю в августе 1914 г. Сосредоточено внимание на наиболее дискуссионных и недостаточно исследованных проблемах дипломатической истории начала Первой мировой войны, связанных с использованием «восточного вопроса» этими двумя мощными антагонистическими военно-политическими группи- ровками. The article analyzes the struggle of the German-Austria-Hungarian alliance and the Entente for influence on the Ottoman Empire in August 1914. The author draws attention to most controversial and little-studied issues of diplomatic history of the beginning of World War I related to usage of “Eastern Question” of these two powerful and antagonistic military-political grouping. 2012 Article Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни / О.П. Машевський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 8. — С. 92-98. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76775 94(560) «1914» uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міжнародних відносин Історія міжнародних відносин
spellingShingle	Історія міжнародних відносин Історія міжнародних відносин Машевський, О.П. Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни Історичний архів. Наукові студії
description	Проаналізовано боротьбу німецько-австро-угорського союзу та Антанти за вплив на Османську імперію в серпні 1914 р. Зосереджено увагу на найбільш дискусійних та малодосліджених проблемах дипломатичної історії початку Першої світової війни, пов’язаних із використанням «східного питання» цими двома потужними антаго- ністичними військово-політичними угрупуваннями.
format	Article
author	Машевський, О.П.
author_facet	Машевський, О.П.
author_sort	Машевський, О.П.
title	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни
title_short	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни
title_full	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни
title_fullStr	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни
title_full_unstemmed	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни
title_sort	османська імперія в дипломатичній боротьбі антанти та центральноєвропейських імперій на початку першої світової війни
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія міжнародних відносин
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76775
citation_txt	Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни / О.П. Машевський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. — Вип. 8. — С. 92-98. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Історичний архів. Наукові студії
work_keys_str_mv	AT maševsʹkijop osmansʹkaímperíâvdiplomatičníjborotʹbíantantitacentralʹnoêvropejsʹkihímperíjnapočatkuperšoísvítovoívíjni
first_indexed	2025-07-06T01:08:35Z
last_indexed	2025-07-06T01:08:35Z
_version_	1836857809432477696
fulltext	Історичний архів 92 УДК 94(560) «1914» О. П. Машевський ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ БОРОТЬБІ АНТАНТИ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ІМПЕРІЙ НА ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Проаналізовано боротьбу німецько-австро-угорського союзу та Антанти за вплив на Османську імперію в серпні 1914 р. Зосереджено увагу на найбільш дискусійних та малодосліджених проблемах дипломатичної історії початку Першої світової війни, пов’язаних із використанням «східного питання» цими двома потужними антаго- ністичними військово-політичними угрупуваннями. Ключові слова: Перша світова війна, Османська імперія, дипломатія. Проанализировано борьбу германско-австро-венгерского союза и Антанты за влияние на Османскую империю в августе 1914 г. Сосредоточено внимание на наиболее дискуссионных и недостаточно исследованных проблемах дипломатической истории начала Первой мировой войны, связанных с использованием «восточного вопроса» этими двумя мощными антагонистическими военно-политическими группи- ровками. Ключевые слова: Первая мировая война, Османская империя, дипломатия. The article analyzes the struggle of the German-Austria-Hungarian alliance and the Entente for influence on the Ottoman Empire in August 1914. The author draws attention to most controversial and little-studied issues of diplomatic history of the beginning of World War I related to usage of “Eastern Question” of these two powerful and antagonistic military-political grouping. Key words: World War I, Ottoman Empire, diplomacy. Перша світова війна, яка докорінно змінила хід світової історії, ще тривалий час буде актуальною темою для дослідників. Однією із складних дипломатичних проблем початку Першої світової війни була боротьба воюючих сторін, а саме центральних держав (Німеччини й Австро-Угорщини) та французько-британсько-російської Антанти за вплив на Османську імперію, яка з початку серпня й до кінця жовтня 1914 р. ще остаточно не визначилася із своєю зовнішньополітич- ною орієнтацією. Актуальності темі статті додає й те, що й донині між істориками різних країн точаться гострі дискусії з приводу винуватців війни, відповідальності за її розгортання й зокрема втягнення в неї Османської імперії, яка мала важливе геостратегічне значення й відтак помітно вплинула на перебіг цього проти- стояння. Турецький історик Я. Озверен стверджує, що боротьба великих держав за стратегічно розташовані османські території мала для Порти фатальні наслідки [1]. Інший турецький дослідник А. Кілік зауважував, що зближення Османської імперії з Німеч- чиною напередодні та на початку війни було реакцією на тиск з боку Росії [2]. Британські історики T. Хіггінс, А. Макфі, французький дослідник М. Хаузер звину- вачували у виступі Османської імперії проти Антанти агресивний молодотурецький режим, а також Росію, яка своєю експансіоністською політикою у «східному питанні» стимулю- вала ці реваншистські настрої [3; 4; 5]. Ні- мецький дослідник Г. Манн цілком обґрун- товано вважає, що на початку ХХ ст. російська експансія в напрямі Чорноморських проток співпала із зміцненням позицій Німеччини Випуск 8 93 на Босфорі, й тому це спричинило конфлікт інтересів, який був однією з причин Першої світової війни [6]. Радянські та сучасні російські дослідники Е. Лудшувейт, В. Ємець, Ю. Луньова схильні применшувати насту- пальні дії царського уряду на Сході й всю відповідальність за російсько-османську конфронтацію перекладали на Порту [7; 8; 9]. Таким чином необхідно провести цілісне та всебічне дослідження ролі та значення Османської імперії в дипломатичній боротьбі великих держав у серпні 1914 р., уточнити низку фактів та переосмислити окремі події. Сучасна українська історіографія лише опосередковано звертала увагу на проблему вступу Османської імперії в Першу світову війну. У цьому контексті варто відзначити кандидатську дисертацію К. Русакова, присвя- чену дослідженню політики Великої Британії щодо Чорноморських проток 1892-1920 рр. [10]. Османський уряд, як свідчить лист фран- цузького посла у Константинополі М. Бомпара до свого МЗС, від 27 липня 1914 р., в період передвоєнної липневої кризи «хоча й радів випробуванням Сербії, але сподівався, що цей конфлікт буде локалізовано. Загалом вва- жають, – доповідав М. Бомпар, – що Росія і цього разу не заступиться за Сербію, щоб не створити умов для розширення збройного конфлікту» [11]. Однак вже на початку серпня 1914 р. Османська імперія була стурбована тим, що міжнародна криза може безпосередньо зачепити і її, оскільки Росія, за сприятливого для неї розвитку подій, цілком вірогідно, не втримається від спокуси й втілить у життя свою давню мрію про захоплення Проток. Це занепокоєння посилилось після зустрічі 1 серпня 1914 р. великого візира Саїд-Халіма з послами Німеччини Г. Вангенеймом та Австро-Угор- щини І. Паллавічіні, на якій габсбурзький дипломат переконував своїх спів роз- мовників, що він має вагомі докази того, що «на Босфор заплановано напад російського флоту» [12]. У Берліні на початку збройного конфлікту не переоцінювали значення Османської імперії як потенційного союзника. Зокрема німець- кий посол у Константинополі Г. Вангенейм вважав, що негайне приєднання цієї країни до центральних держав лише ускладнить становище Німеччини та її союзників через неготовність Османської імперії до війни [12]. Однак за умов, коли, за красномовним висловом Вільгельма ІІ, «союзники відпадали від Німеччини, як гнилі груші», тобто Італія та Румунія зайняли вичікувальну позицію, для Берліна посилювалось значення поглиб- лення відносин з Портою [5, p. 364]. Канцлер Т. Бетман-Гольвег доручив 1 серпня 1914 р. послу в Константинополі Г. Вангенейму «не- гайно домагатись укладання з Туреччиною союзу, термін дії якого буде до 1918 р., що забезпечить нам (німцям – авт.) активну та ефективну підтримку у випадку російського втручання» [13], тобто військової підтримки Росією Сербії і відтак її війни з Австро- Угорщиною й відповідно Німеччиною. 2 серпня 1914 р. Османська імперія уклала з Німеччиною секретну угоду, яка перед- бачала її вступ у війну на боці централь- ноєвропейських держав [14]. Однак у той же день османський уряд оголосив великим державам, що буде ретельно дотримуватись нейтралітету [7, c. 29]. Порта, як і берлінський кабінет, цілком усвідомлювали, що для того, щоб зробити турецькі збройні сили боєздатними, потрібно було провести мобілізацію на величезних теренах цієї країни [15]. Не менш нагальним завданням було зміцнення фортів на Протоках, які перебували у незадовільному стані, щоб гарантувати їх захист від можливих атак російського чорноморського флоту, британської і французької серед- земноморських ескадр. Міністр закордонних справ Росії С. Сазонов писав 26 липня (8 серп- ня) 1914 р. послу в Парижі О. Ізвольському, що «посилена підготовка Туреччини під керівництвом німецької місії не залишає сумнівів у бажанні Туреччини, за зручних обставин, виступити разом з Німеччиною» [16]. Щоправда, великий візир пояснював британському посланцю у Константинополі, що «Туреччина збирається дотримуватись суворого нейтралітету, а мобілізація розпо- чалась лише тому, що на її проведення потрібно кілька місяців, а уряд не хоче, щоб його застали зненацька у випадку виступу Болгарії, хоча він наляканий і чутками про дії Росії» [17]. Досить логічними є міркування С. Са- зонова, що міжнародне значення Османської Історичний архів 94 імперії загалом, а для Росії, в першу чергу, визначалося тим, що вона все ще залишалася «сторожем Проток». Як стверджував російський міністр закордонних справ, Росія побоювалась вступу Порти у світову війну на боці Троїстого союзу, оскільки це, «по- перше, відкривало ворожим силам вхід до Чорного моря (Босфором та Дарданеллами – авт.)... і затримувало на турецькому кордоні значну частину нашої (російської – авт.) армії, відволікаючи її від участі на головному фронті, і, по-друге, закривало нас у Чорному морі, ізолюючи від прямих зносин із союз- никами, паралізуючи економічно, обмежуючи наші відносини із зовнішнім світом до одного морського виходу через віддалений і у всіх відношеннях незадовільний Архангель- ський порт» [18]. Царський генералітет чудово усвідомлю- вав, що доки російський флот не мав безумовної переваги на Чорному морі, та за умов вкрай складної ситуації на європейських фронтах нереально буде здійснити так звану «босфорську операцію», до якої Росія готувалася понад 30 років, однак все ще була незадовільно до неї підготовлена [19]. У той же час російська правляча еліта вважала одним із головних завдань Росії у війні вирішення на свою користь питання Босфора та Дарданелл. Характерними у цьому контексті є міркування, висловлені російським послом у Белграді князем Г. Трубецьким у листі до посла в Османській імперії М. Гірса від 7 (20) серпня 1914 р. Цей російський дипломат наголошував: «Те, що ми можемо здобути на наших західних кордонах, це швидше виконання нашого історичного обов’язку, ніж безпосередня вигода... Звичайно, мимоволі перш за все думка звертається до Проток» [20, c. 155]. Г. Трубецькой вважав, що якщо навіть Османська імперія залишиться нейтральною, то Росія повинна наполягати, що вона може погодитись на цей нейтралітет лише за умови відкриття, після завершення війни, Босфора та Дарданелл для її військово- морського флоту. Якщо ж Порта вступить у війну на боці Німеччини, то Г. Трубецькой був переконаний, що потрібно у такому ви- падку, домагатись «забезпечення контролю над Протоками у тому вигляді, який найменше зустріне опір Англії» [20, c. 156]. За таких умов поглиблення взаємної недовіри між Портою та царським урядом, османський військовий міністр Енвер-паша несподівано запропонував під час зустрічей з російським військовим представником у Константинополі генерал-майором М. Лео- нтьєвим 5 [21] та 9 серпня 1914 р. [22] укласти російсько-османський оборонний союз, який передбачав би, що Росія може розраховувати на турецьку армію, і спряму- вати її проти будь-якого з її нинішніх та майбутніх супротивників. Як запевняв Енвер- паша свого візаві, за умов налагодження дружніх відносин між двома країнами, гостре для них питання Чорноморських проток втратить свою попередню актуальність. За ці кроки назустріч Петербургу Порта просила, щоб він посприяв їй у поверненні захоп- лених Грецією островів у Егейському морі та болгарської Південної Фракії [23, c. 284; 24]. Досить слушними є міркування британсь- кого історика Т. Хіггінса, що це був не лише тактичний крок Порти, як стверджують російська та радянська історіографії. Енвер- паша дійсно був дуже занепокоєний можли- вістю того, що за умови розгортання війсь- кового конфлікту у Європі, Росія, як вона й планувала ще у лютому 1914 р., може вдатися до захоплення Чорноморських проток. Тому на певний час він навіть вагався між однозначною орієнтацією на Німеччину та налагодженням відносин з Росією [3, p. 53]. Генерал М. Леонтьєв та російський посол у Константинополі М. Гірс щиро сприйняли цей маневр османської дипломатії й всіляко переконували петербурзький кабінет поспі- шати з укладанням запропонованого йому договору, який, на їхню думку, зможе нарешті «остаточно підкорити Туреччину» й паралізувати можливість ворожого виступу проти росіян на Балканському півострові [23, c. 285; 25]. Водночас російський міністр закордонних справ С. Сазонов, навпаки, намагався всіляко відтермінувати навіть початок офіційних переговорів з Портою, зауважуючи у листі М. Гірсу, що росіяни не бояться дій Османської імперії безпосередньо проти них. Як влучно писав історик М. Покровський, у Петрограді хотіли отримати турецьку сто- лицю разом з Протоками, а йому пропонували Випуск 8 95 лише турецьку армію [26]. До того ж С. Сазонов саме в цей час проводив перемовини з Болгарією про приєднання її до Антанти чи принаймні збереження нейтралітету. Софія, звичайно, не лише не могла вести мову про повернення Порті будь-яких, раніше завойованих нею теренів, але й сама висловлювала вимогу, щоб Сербія, Греція, Румунія та Османська імперія повернули захоплені ними території у Болгарії під час другої балканської війни [27, c. 111]. Російська дипломатія усвідомлювала, що якби вдалося залучити на свій бік Софію, то це стало б потужним важелем стримання антиантантівських дій Порти, яка також розуміла, що болгарська армія могла у випадку потреби здійснити успішний наступ на Протоки й Константинополь, що поставило б під загрозу існування Османської імперії [4, p. 46]. Однак царському уряду не вдалося узгодити болгарські вимоги з іншими балкан- ськими державами, Францією та Великою Британією [27, c. 111-112]. Доки С. Сазонов сподівався на позитивні зрушення з болгарського питання та всіляко ігнорував пропозиції Енвер-паші, стало зрозуміло, що союз з Портою неможливий через вхід німецьких крейсерів «Гебена» та «Бреслау» до Чорноморських проток. За твердженням історика М. Покровського: «Поява «Гебена» та «Бреслау» кинула гирю на терези (османські – авт.), коли російська тарілка почала швидко перетягувати. А що цій справі допоміг і Сазонов (тим, що ухилявся від переговорів з Портою – авт.) – це вже додатковий жарт історії» [26, c. 161]. Пронімецьку орієнтацію Османської імперії суттєво посилили такі взаємопов’язані події, як конфіскація лондонським кабінетом двох османських дредноутів та входження до Проток німецьких крейсерів. 28 липня 1914 р. лондонський кабінет конфіскував лінійні кораблі дредноутного типу «Султан Газі Осман» і «Решадіє», а також два міноносці, збудовані для Османської імперії британсь- кою фірмою «Армстронг, Вітворт і К» [7, c. 37]. Ці дії британського уряду були моти- вовані тим, що він таким чином не лише посилював власний ВМФ, але й нівелював небезпеку, що у випадку вступу Порти у війну на боці Німеччини, ці дредноути будуть використані проти британського флоту. Тодішній перший лорд Адміралтейства У. Черчілль писав згодом у своїх мемуарах, що його уряд «не міг дозволити собі діяти без цих двох чудових кораблів й ще менше міг погодитись бачити їх... використаними проти себе» [28], оскільки у такому випадку повинен був спрямувати два свої найсучасні- ших лінкори для протидії цим османським дредноутам. Отже, за логікою британського політика, «кількість британських кораблів скоротилась би на два, замість того, щоб збільшитись на два» [28]. До того ж Лондон таким чином опосередковано виконав про- хання царського уряду, який ще з початку 1914 р. активно, проте тривалий час безу- спішно, домагався призупинення будів- ництва військових кораблів для османського флоту на британських верфях, побоюючись, що це спричинить зміну балансу сил на Чорному морі на користь Порти і, як наслідок, зведе нанівець шанси Росії вирішити на свою користь питання Чорноморських проток [29]. 3 серпня 1914 р. статс-секретар із закор- донних справ Великої Британії Е. Грей доручив тимчасово виконуючому обов’язки посла у Константинополі Бомону повідомити Порту про затримання вищезгаданих кораблів [30]. У відповідь на це великий візир та міністр внутрішніх справ заявили, що сприймають такі дії, як «недружній акт, оскільки Туреч- чина не бере участі у війні» [31]. Хоча лондонський кабінет висловлював свою згоду на відповідні фінансові компенсації Порті, а також на те, щоб після завершення війни повернути ці кораблі, однак гро- мадська думка Османської імперії все більше налаштовувалась внаслідок загаданих дій Лондона проти Великої Британії та відпо- відно на користь Німеччини [32]. Адже, як красномовно писав у своїх спога- дах американський посол у Константинополі Г. Моргентау: «Купівля цих дредноутів не була виключно урядовим заходом. Гроші на це були зібрані по підписці завдяки ентузіазму багатьох, патріотично налаштованих людей, які були переконані, що, завдяки цим кораблям, їхня країна поверне собі нещодавно захоплені Грецією Егейські острови. Агенти заходили до кожного будинку, збираючи там незначні суми. Задля цього влаштовувались спеціальні Історичний архів 96 ярмарки та розваги. Турецькі жінки продавали своє волосся, щоб допомогти спільній справі. У той момент, коли розпочалася війна, Туреччина перерахувала останні кошти за ці кораблі англійським верфям, а турецькі команди вже прибули до Англії, щоб відвести їх додому» [33]. Британський та французький флоти, нез- важаючи на своє домінування у Серед- земному морі, внаслідок нерішучості та низки помилок їхніх адміралів, неефективної системи керівництва і відсутності дієвої взаємодії між ними, не змогли завадити прориву «Гебена» та «Бреслау» із Західного Середземномор’я до Дарданелл [34]. Проаналізувавши військово-політичні події першої половини серпня 1914 р., можна стверджувати про недостатню обґрунто- ваність висновків, висловлених в історіографії насамперед радянській, що Велика Британія та Франція свідомо не чинили дієвих перепон для прориву німецьких крейсерів до Чорноморських проток. Велика Британія та Франція на початку війни, зважаючи на вкрай складну для них ситуацію на фронтах, не були зацікавлені у приєднанні ще й Османської імперії до Німеччини та її союзників [35]. Водночас є підстави зробити припущення, що проантантівські налаштований грецький прем’єр-міністр Е. Венізелос дозволив німцям отримати запаси вугілля в портах його країни для «Гебена» та «Бреслау», що врятувало їх від переслідувачів, задля того, щоб використати цей чинник з метою визначення вигідної для нього зовнішньо- політичної спрямованості Греції. У той час, коли Е. Венізелос разом із своїми прихиль- никами агітували за приєднання Греції до Антанти, їхні опоненти, на чолі з королем Костянтином рішуче виступали за проні- мецьку орієнтацію. Е. Венізелос вже після проходу «Гебена» та «Бреслау» до Проток неодноразово публічно заявляв, що це спричинило значне посилення османського флоту і відповідно збільшило загрозу для Греції, а тому, щоб захистити своє морське узбережжя, їй потрібні такі союзники, як сильні морські держави Велика Британія та Франція [36]. Прихильник збереження нейтралітету великий візир Cаїд-Халім, вочевидь, розумів, що реальна влада у країні поступово переходила до рук пронімецьких політичних сил на чолі з військовим міністром Енвер- пашею. У розмові з британським послом Л. Маллєтом, 21 серпня 1914 р. він зауважив, що на той час загострювалась «боротьба між поміркованою та пронімецькою партією, на чолі якої стоїть військовий міністр, і ця боротьба створила у країні повну анархію. Маршал Ліман і німецький посол легковажно хочуть втягнути Туреччину у війну з Росією. Для цього їм потрібно, щоб «Гебен» і «Бреслау» увійшли до Чорного моря. Вони готові домогтися цього навіть за допомогою державного перевороту, оголосивши війсь- кового міністра диктатором» [37]. Щоб отримати переконливі аргументи для османського політикуму на користь збере- ження нейтралітету Порти, великий візир неодноразово звертався до країн Антанти «терміново надати йому якомога ширшу підтримку, зокрема письмово гарантувати незалежність та недоторканість Туреччи- ни» [37], що стало б для нього переконливим важелем у боротьбі з германофілами. Враховуючи це, як слушно зауважив грецький історик Д. Донтас, царський уряд, намагаючись схилити Османську імперію до дотримання нейтралітету принаймні на той час, доки не зміниться ситуація на фронтах на користь Антанти, пропонував своє сприян- ня у врегулюванні османсько-грецьких суперечностей щодо островів у Егейському морі, розташованих поблизу Дарданелл [38]. Зокрема російська дипломатія вустами свого посла у Константинополі М. Гірса пообіцяла домогтися повернення Порті острова Лемнос, якщо вона погодиться на те, що острови Хіос та Мітілене залишаться під владою Афін. Згідно цього плану врегулювання у якості компенсації за о. Лемнос Греція повинна була отримати від Османської імперії острів Емпір. С. Сазонов аргументував такі пропо- зиції тим, що «значення Лемноса полягає у гарантуванні безпеки Проток, що є однією зі складових забезпечення територіальної цілісності (Османської імперії – авт.), чого домагаються турки» [39]. Варто звернути увагу на те, що передача о. Лемнос від Греції до Османської імперії була не лише вигідною для Порти, але Випуск 8 97 збігалася з інтересами Петербурга, який ще з часу першої балканської війни вбачав загрозу для своїх інтересів щодо Чорноморських про- ток у захопленні Афінами цього, стратегічно розташованого, острова [40]. Щоб втілити у життя ці пропозиції, петербурзький кабінет потребував сприяння Лондона та Парижа. Однак грецький прем’єр-міністр Е. Венізелос зміг переконати Форін офіс у недоцільності вищезгаданого розмежування, наголошуючи, що Греція, володіючи о. Лемносом, за необхідності надала б його у розпорядження британських та французьких військово-морських сил задля використання його як опорної бази для проведення операції зі штурму Дарданелл [38]. 20 серпня 1914 р. британський посол у Константинополі Л. Маллєт у розмові з османським морським міністром заявив, що вимоги Порти стосовно повернення Грецією Егейських островів, є неможливими для виконання [41]. У результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що Османська імперія, незважаючи на її досить сильну пронімецьку орієнтацію та укладений 2 серпня 1914 р. німецько-османський союзний договір, на початку війни ще остаточно не визначила свою зовнішньополітичну спрямованість. Прихильники приєднання цієї держави до німецько-австро-угорського союзу на чолі з військовим міністром Енвер-пашею усвідом- лювали, що османська армія, щоб бути здат- ною вести ефективні військові дії, потребує тривалої підготовки. Помірковані османські державні діячі, очолювані великим візиром Саїд-Халімом, наполягали на необхідності збереження нейтралітету. Однак вони були занепокоєні тим, що Росія скористається міжнародною ситуацією, щоб підпорядку- вати собі Чорноморські протоки. Держави Антанти зробили низку дипло- матичних та військово-політичних помилок, які посилили пронімецьку орієнтацію осман- ського політикуму та підштовхнули Осман- ську імперію до вступу в війну на боці центральноєвропейських держав. Петербурзька дипломатія навіть не відпо- віла на пропозиції османського військового міністра Енвер-паші укласти військово- політичний союз, оскільки була заклопотана в цей час переговорами про приєднання Бол- гарії до Антанти. Російські офіційні особи ще до війни та на її початку висловлювали думку про необхідність підпорядкування царським урядом Чорноморських проток, що належали Порті. Вибух антибританських настроїв у Османській імперії викликала конфіскація лондонським кабінетом двох дредноутів, збудованих на британських верфях на замовлення османського уряду. Британський та французький середземноморські військово- морські флоти внаслідок низки помилок не змогли завадити прориву двох німецьких крейсерів «Гебена» та «Бреслау» до Чорно- морських проток. Велика Британія, зайнявши виразно прогрецьку позицію, під час багато- сторонніх переговорів по врегулюванню територіальних суперечностей між Османсь- кою імперією та Грецією не сприяла досягненню компромісу в цьому питанні. Прорахунками Антанти вдало скористалася німецька дипломатія. Вищезгадані події серпня 1914 р. сприяли посиленню впливу агресивної пронімецької партії на чолі з Енвер-пашею, яка 29 жовтня 1914 р. втягнула Османську імперію у Першу світову війну на боці Берліна та Відня. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Özveren Y. E. A Framework for the study of the Black Sea World, 1789-1915 // Review. – 1997. – Vol. XX. – № 1. – P. 77-114. 2. Kilic A. Turkey and the world. – Washington, 1959. – 224 p. 3. Higgins T. Winston Churchill and the Dardanelles. – New York – London, 1963. – 308 p. 4. Macfie A. L. The straits question 1908-36. – Saloniki, 1993. – 239 p. 5. Hauser M. H. Histoire diplomatique de l’Europe. (1871-1914). – Paris, 1929. – 389 p. 6. Mann G. Deutsche Geschichte des neun zehnten und zwanzigsten Jahrhunderts. – Frankfurt am Main, 1962. – 990 s. 7. Лудшувейт Е. Ф. Турция в годы первой мировой войны. – М., 1966. – 386 с. 8. Емец В. А. Проблема Черноморских проливов во внешней политике России в период первой мировой войны // Россия и Черноморские проливы (XVIII – XX столетия). – М., 1999. – С. 305-352. 9. Лунева Ю. В. Босфор и Дарданеллы. Тайные провокации накануне Первой мировой войны (1908-1914). – М., 2010. – 256 с. 10. Русаков К. А. Проблема Черноморских проливов во внешней политике Великобритании, 1892-1920: дисс. ... канд. ист. наук. – Луганск, 2003. – 202 с. Історичний архів 98 11. Бомпар – Бьянвеню-Мартен. Терапия, 27 июля 1914 г. // Желтая книга. Документы, относящиеся к великой европейской войне. Дипломатическая переписка Франции. – Петроград, Б.г. – № 65. – С. 86-87. 12. Wangenheim – Auswärtige Atm. Therapia, den 1 August 1914 // Die Deutschen Dokumente zum Kriegsausbruch 1914. – Berlin, 1921. – Buch 2. – Bd. 3. – № 652. – S. 125. 13. Betman Hollweg – Wangenheim. Berlin, den 1 August 1914. // Die Deutschen Dokumente zum Kriegsausbruch 1914. – Berlin, 1921. – Buch 2. – Bd. 3. – № 547. – S. 54. 14. The Treaty of Alliance Between Germany and Turkey. August 2, 1914 // http://wwi.lib.byu.edu/index.php/The_Treaty_of_Alliance_Between_Germany_and_Turkey; Wangenheim – Auswärtige Amt. Constantinople, den 2 August 1914 // Die Deutschen Dokumente zum Kriegsausbruch 1914. – Berlin, 1921. – Buch 2. – Bd. 3. – № 733. – S. 183-184. 15. Morgenthau H. Ambassador Morgenthau’s story. American Ambassador at Constantinople from 1913 to 1916. – New York, 1918. – Chapter IV. Germany mobilizes the turkish army // http://net.lib.byu.edu/~rdh7/wwi/comment/morgenthau/Morgen04.htm 16. Sasonow – Iswolski. 26 Juli / 8 August 1914 // Iswolski im Weltkriege. Der Schiftwechsel Iswolski. 1914-1917. – Berlin, 1925. (Далі Iswolski. 1914-1917) – № 56. – S. 32. 17. Beaumont – Grey. Constantinople, 4 août 1914 // Les pourparlers Diplomatiques 3 août – 4 novembre 1914. Le second livre bleu anglais. Correspondance reeative aux événements qui ont amené rupture des relation avec la Turguie. – Paris, 1915. (Далі Le second livre bleu anglais). № 3. – Р. 4-5. 18. Сазонов С. Д. Воспоминания. – Минск, 2002. – С. 253-254. 19. О целях наших на Проливах. Записка Н. А. Базили. Ноябрь 1914. – Российский военно-исторический архив, ф. 2003, оп. 1, д. 1866. – Л. 21-23; Россия и Черноморские проливы (XVIII – XX столетия). – М., 1999. – С. 307-308. 20. Трубецкой – Гирс. Белград, 7/20 августа 1914 г. // Константинополь и Проливы. – М., 1925. – T. I. 21. Гирс – Сазонов. Константинополь, 5 августа / 23 июля 1914 // Международные отношения в эпоху империализма (МОЭИ). – М., 1933-1940. – Серия 3. – Т. 6. – Ч. 1. – № 8. – С. 89. 22. Гирс – Сазонов. Константинополь, 9 августа / 27 июля 1914 // Там само. – № 48. – С. 42-43. 23. Нотович Ф. И. Дипломатическая борьба в годы первой мировой войны. – М.-Л., 1947. – Т. 1. 24. Леонтьев – Данилов. Константинополь, 13 августа / 31 июля 1914 // МОЭИ. – Т. 6. – Ч. 1. – № 94. – С. 85-89. 25. Гирс – Сазонов. Константинополь, 10 августа / 28 июля 1914 // МОЭИ. – Т. 6. – Ч. 1. – № 60. 26. Покровский М. Н. Царская Россия и война // Покровский М. Н. Империалистическая война. Сб. статей. – М., 1931. 27. Емец В. А. Очерки внешней политики России в период первой мировой войны. – М., 1977. 28. Цит. за: Готлиб В. В. Тайная дипломатия во время первой мировой войны. – М., 1960. – С. 60. 29. Bobroff R. P. Roads to the Glory. Late Imperial Russia and the Turkish Straits. – London-New York, 2006. – P. 90. 30. Grey – Beaumont. Foreign Office, 3 août 1914 // Le second livre bleu ahglais. – № 1. – Р. 3-4. 31. Beaumont – Grey. Constantinople, 3 août 1914 // Ibid. – № 2. – Р. 4. 32. Wangenheim – Auswäntige Atm. Therapia, den 3 August, 1914 // Die Deutschen Dokumente zum Kriegsausbruch 1914. – Berlin, 1921. – Buch 2. – Bd. 4. – № 795. – S. 41. 33. Morgenthau H. Opt. cit. – Chapter V. – Wangenheim smuggles the Goeben and the Breslau through the Dardanelles // http://net.lib.byu.edu/~rdh7/wwi/comment/morgenthau/Morgen05.htm 34. Машевський О. П. Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах (1870 р. – початок 1920-х рр.) – К., 2010. – С. 547-560. 35. Машевський О. П. Прохід крейсерів «Гебена» та «Бреслау» до Чорноморських проток і проблема вступу Османської імперії у Першу світову війну // Сходознавство. – К., 2009. – С. 66-81. 36. Соколовская О. В. Греция в годы первой мировой войны. 1914-1918. – М., 1990. – С. 21-27; Demidow – Iswolski. Athen, den 2/15 August 1914 // Iswolski. 1914-1917. – № 104. – S. 54-55. 37. Mallet – Grey. Constantinople, 21 août 1914 // Le second livre bleu anglais. – № 27. – Р. 24. 38. Dontas D. Greece and Turkey: the regime of the Straits, Lemhosand Samothrace. – Athens, 1987. – P. 29. 39. Sasonow – Iswolski. Petersburg, den 3/16 August 1914 // Iswolski. 1914-1917. – № 106. – S. 56. 40. Zimmerman – Lucius. Berlin, den 9 Januar 1913 // G.P. – B. 34 (1). – № 12643. – S. 157. 41. Mallet – Grey. Constantinople, 20 août 1914 // Le second live blue anglais. – № 24. – Р. 21. Рецензенти: Тригуб П. М., д.і.н., професор, завідувач кафедри Чорноморського державного університету імені Петра Могили; Сінкевич Є. Г., д.і.н., професор Чорноморського державного університету імені Петра Могили. © О. П. Машевський, 2012 Стаття надійшла до редколегії 01.07.2011

Османська імперія в дипломатичній боротьбі Антанти та Центральноєвропейських імперій на початку Першої світової війни

Institution

Ähnliche Einträge